Соціально-філософські аспекти людиномірної парадигми вітчизняної етнокультурної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Соціально-філософські аспекти людиномірної парадигми вітчизняної етнокультурної освіти

Михайло Семікін

Глобалізаційні форми, яких набувають основні проблеми людства у XXI ст., потребують діалогово-культурного мислення в усіх сферах життя, на основі чого сьогодні формується й відповідна парадигма освіти. Усе очевиднішим стає й зворотній вплив освітньої діяльності на соціальну практику, передумовою якого є перетворення системи освіти з обмеженої структури соціалізації та професійної підготовки на панівну сферу життєдіяльності суспільства, тобто її «екзистенціалі- зація». Проблема взаємозумовленості стану розвитку освіти й парадигми розвитку сучасного суспільства загалом відбиває цілий комплекс суспільних проблем, що визначають соціальну детермінованість ціннісних орієнтацій освітньої діяльності в умовах, коли всі національні системи освіти, виконуючи свої внутрішні завдання, будують спільний культурний простір - складний, комплексний, що перехрещується з іншими соціо- культурними просторами та множить різноманіття своїх впливів.

Розроблення стратегій використання люди- номірних парадигм у розвитку вітчизняної етно - культурної освіти збігається з аналогічними тенденціями у світовій освітній практиці, оскільки етнокультурна освіта є потужним чинником формування національної соціокультурної реальності та реалізації конструктивних принципів розвитку суспільства на гуманістичних засадах співіснування різних етносів. Тому теоретичний аналіз світоглядно-ціннісних чинників етнопедагогі- ки, з'ясування її поточних можливостей і меж у розбудові системи сучасної гуманітарної освіти в умовах глобалізаційної трансформації багатьох базових цінностей і побудови на цій основі концепції етнокультурної освіти залишаються актуальними й сьогодні.

Філософсько-освітянські рефлексії, на яких ґрунтуються освітні стратегії Новітнього часу, знайшли відображення в багатьох працях вітчизняних дослідників філософії освіти (В. Андрущенко, Л. Горбунова, І. Добронравова, В. Кремень, М. Култаєва, В. Лутай, І. Надольний, М. Романенко, І. Предборська та ін.). Проаналізовані науковцями (Г. Волков, 3. Самчук, В. Кизима, В. Кремень, В. Кукушин, Ю. Римаренко, Л. Столяренко, В. Шаповалов та ін.) і відображені в багатьох дослідженнях об'єктивні та суб'єктивні чинники становлення «нової» людини привертають увагу до потужного потенціалу системи виховних традицій етносів світу, зокрема до того, що зосереджено в етнопедагогіці як у складнику національного виховання. Історично-культурні контексти стратегій людиноцентризму у площині діалектики національного й глобального в освіті розглядалися в дослідженнях К.-О. Апеля, Г. Воронко во ї, В. Горського, С. Кримського, В. Кувалдіна М. Култаєвої, А.Неклесси, І. Степаненко, О. Огурцова, В. Шинкарука, Г. Щрдровицького таін). Педагогічний аспект проблеми сучасного етнокультурного виховання знайшов втілення в концепціях формування громадянськості й толерантності (Г. Балл, І. Бех, Б. Бім-Бад, В. Луговий, Л. Редькіна, Ю. Римаренко, В. Мосіяшенко, В. Ткаченко, Г. Філіпчук). Методологія сучасного типу раціональності з позиції аксіології, а також з урахуванням ціннісних орієнтацій суб'єкта, зумовлює новий вимір етнопедагогічного знання у працях таких дослідників, як В. Буданов, Г. Гакен, Л. Горбунова, І. Добронравова, В. Лутай, Г. Патнем, І. Предборська, І. Пригожин та ін.

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців засвідчує, що поширення кризових явищ у різних сферах життя глобалізованого світу сьогодні глибоко пов'язане з проблемами трансформації соціокультурних цінностей. Це актуалізує необхідність пошуку гуманних шляхів розвитку людиномірних засад у різних комунікативних площинах суспільного життя й потребу філософської рефлексії процесів полікультурного виховання у світлі традиційно-гуманістичних вимог і новітніх інформаційно-технологічних умов в освітянській галузі. Водночас доводиться констатувати, що філософсько-освітній вимір здебільшого стосується соціально-філософської площини, сучасний же стан епістемологічних досліджень педагогічної дійсності, впливу етнокультурних чинників, використання методологічного інструментарію постнекласичної науки не цілком відповідає реаліям і вимогам пізнання, в якого змінилися будова, структура та функції.

Метою цієї статті є висвітлення аксіологіч- них засад імплементації праксеологічних проекцій людиномірності у творенні, відтворенні й трансляції етнопедагогічного знання в сучасній освіті.

Філософія освіти в XX ст. неодноразово не тільки формувала різні цілі виховання й освіти, розмірковувала про взаємозв'язок цінностей освіти й цінностей культури, а й будувала новий образ людини, намагаючись виявити найбільш відповідні засоби протистояння людини багатьом ірраціональним або ж далеко не людиномірним, антагоністичним щодо природної та соціальної сутності людини проявам і прогнозованим викликам нового тисячоліття [10, с. 51]. Історія філософської науки свідчить, що саме неспівмір- ність тих «образів людини», які були сформовані впродовж XX ст. у зарубіжній філософії освіти, і реальних умов людського існування стала причиною неспроможності багатьох філософських напрямів XX ст. Так, «гуманітарна педагогіка», що сформувалася в межах «філософії духу», починаючи з В. Дільтея, не змогла стати адекватною відповіддю на виклики європейської цивілізації й цілком закономірно змістилася в бік тоталітаризму. Скажімо, «філософська антропологія», що розвивалася в першій половині XX ст., у силу своєї спекулятивності й відчуження від проблем виховання й освіти, мусила зазнати істотної трансформації для того, щоб відповідати викликам демократичного суспільства, що постало на руїнах тоталітаризму, що свідчить про відповідність чи невідповідність тих чи інших філософських напрямів, про ступінь їх адекватності цивіліза- ційним і культурним викликам сучасності.

Сучасні автори справедливо вказують на суперечливий характер взаємозв'язку соціалізації та ідентифікації в умовах зростання впливів глобальних чинників. Вони розглядають ці процеси не лише як засоби зміцнення єдності суспільства, а і як процеси відчуження в межах розвитку соціальних спільнот, коли соціалізація відбувається внаслідок подолання суперечностей між індивідом як елементом суспільства й соціумом як цілісним соціокосмосом [2, с. 7]. У цьому сенсі етнокультурна самоідентифікація постає одним із важливих механізмів соціалізації, особливо в умовах перехідного суспільства, коли зменшується адаптивна роль інших важелів соціалізації. Вона також є чинником формування соціальних об'єктів відповідно до їх характерних рис, чинником формування спільнот за суб'єктивним відчуттям належності індивіда до певної соціальної групи. філософський освітній антропологізація етнопедагогічний

Світоглядно-ціннісний чинник набуття жит- тєсмислів у процесі соціокультурної, зокрема й етнокультурної, самоідентифікації особистості, сьогодні стає й компонентою духовної зрілості особистості, оскільки духовне життя «...не тільки й не стільки свідома активність суб'єкта, зумовлена системою певних цінностей, скільки цілісний процес життєдіяльності людини, де цілераці- ональні дії нерозривно пов'язані з життєвими переживаннями» [14, с. 87]. Зазначена обставина спонукає до переосмислення традиційного розуміння етнокультурної освіти як складника духовного життя, як процесу усвідомлюваного вибору ідеалів і цінностей, вироблених практикою етносу, як свідоме духовне формування цілісної свідомості людини етнічної. Саме цей факт, образно кажучи, суто етнічну проблематику зміщує у площину філософії, яка додає до теоретичного осмислення реальності аналіз духовнопрактичного досвіду людини. Сьогодні все очевиднішим стає факт звернення соціальної філософії до досліджень, що об'єднують явища й процеси, донедавна розведені вузько дисциплінарними підходами різних наук, до вивчення мак- рорівневих процесів із пріоритетом проблем методу перед смисложиттєвим усвідомленням сущого. Саме завдяки знанням, накопиченим у різних галузях науки, змінилося саме уявлення про місце людини у світі.

Сучасні підходи в системних дослідженнях окресленої проблеми, увиразнюючи чинники сутнісних впливів на формування нового образу людини, її соціокультурного середовища, дають змогу нам визначити кризові ознаки освіти, яка дотепер мала за найважливішу функцію забезпечення відтворення суспільства за допомогою трансляції досвіду та знань, цінностей і норм культури від покоління до покоління. Результати цих досліджень дають підстави визнати наявність негативних сторін освітянського процесу, які можна представити як певне відчуження сучасної освітньої системи від інтересів людини, оскільки нинішня система освіти формує світогляд, який не повною мірою відповідає вимогам часу, продукує безліч різних моделей (проектів) власного розвитку, у межах яких залишається багато суперечливих тенденцій. Це значно ускладнює пошук шляхів розв'язання освітніх проблем, не сприяє створенню належних умов для всебічного розвитку людини й суспільства, що найбільше виявляється в неналежному втіленні гуманістичних парадигм, орієнтованих на значні імплементації в освітянський процес етнокультурних чинників розвитку особистості у функціонально значущих освітянських площинах рівня «вчитель-учень», унаслідок чого порушуються нормальні суб'єкт- суб'єктні відносини тощо.

Зауважимо: більшість дослідників дотримуються думки, що аналізові методологічних особливостей тієї чи іншої педагогічної галузі сьогод- ні має передувати концептуальний підхід до визначення того типу культури й цивілізації, які освіта збирається відтворювати в майбутньому, і на які будуть орієнтуватися всі її підрозділи. Сама ж освіта мусить орієнтуватися на характеристики особистості, готової до самозміни, на її настанови, що дають можливість змінювати себе й навколишній світ [7; 13]. Зазначене дає змогу твердити, що філософсько-методологічні засади формування структури сучасної етнопедагогіки значно більшою мірою, ніж загальноосвітянські, залежать від ідеологічно-політичних реалій соціально-культурного простору, що свідчить про їхню належність до значущих детермінант процесу моделювання майбутнього поліетнічного середовища, яким історично постає українське суспільство.

Щодо аналізу вітчизняних освітянських реалій, то можемо констатувати, що в освітньому просторі України сьогодні є різні підходи до цілей і цінностей освіти. Ц підходи окреслені трьома основними концепціями освіти: 1) традиційною, що ґрунтується на основній меті освіти - оволодінні базовими знаннями, уміннями й навичками; 2) раціоналістичною, в якій головна увага приділяється набуттю й засвоєнню академічних знань (основне навантаження припадає на базові дисципліни й найважливіші галузі знань); 3) гуманістичною, згідно з якою освіта неможлива без засвоєння нових моральних цінностей [7, с. 35]. У сучасній гуманістично орієнтованій педагогічній практиці наголошується на необхідно - сті виховання належної культури та духовності суспільства й особистості, що насамперед поєднує такі риси, як гуманність, толерантність, розуміння найвищих цінностей людини, повагу до людського життя, до громадян інших держав, суб'єктів інших націй, рас і репрезентантів різних культур, а також формування самоповаги, шанобливого ставленням до рідної культури, без чого глобальний поступ людства буде неможливим. Разом із тим, доводиться констатувати, що засто - сування тих чи інших етнопедагогічних засобів у практиці сучасної педагогічної діяльності є часто безсистемними, а отримані в ряді досліджень ефекти від їх використання - недостатньо обґрунтованими.

Аналіз теоретичних джерел і методологічних напрацювань етнопедагогіки України та зарубіжжя дає змогу нам вважати найбільш ґрунтовно розробленими площинами етнокультурної освіти такі, що визначають її як процес і результат цілеспрямованого виховання й навчання особистості (суб'єкта етносу); як систему знань національної культури й соціально-історичних цінностей, що відображають характер і психологічні особливості, самобутність конкретного народу та його культури; як сукупність ідей, поглядів, теорій соціалізації, розвитку, виховання й навчання особистості, що ґрунтуються на етнокультурній парадигмі й визначають освітню політику нації, етносу; як систему, яку генерує наступність освітніх про - грам і національних компонентів державних освітніх стандартів різного рівня, спрямованих на задоволення етнокультурних потреб особистості [1; 11]; як освіту, що спрямована на забезпечення етнокультурної ідентичності особистості та входження її в діалог із цінностями світової культури.

У цьому ж контексті зазначимо, що теоретичні аспекти розбудови етнопедагогіки як світоглядно й ціннісно детермінованої моделі передачі знань на сьогодні значно поступаються системністю й концептуальністю методологічним опрацюванням культурологічних аспектів розвитку етнокультурної освіти, що істотно позначається на результативності педагогічної практики.

Дослідниками проблемного поля етнопедагогіки виокремлюються її найтісніші зв'язки з галузевим і міждисциплінарним вивченням багатьох аспектів традиційно-побутової культури етносів, із соціологією виховання та етнопсихологією, результати досліджень яких набувають великого прикладного значення для адаптації сучасних методів виховання й навчання до специфічних особливостей традиційної культури народів, а також для збереження й використання цінних методів старої народної педагогіки. Водночас дослідження засвідчують, що можливості більш глибоких філософсько-освітніх рефлексій у площині культурологічного підходу, які найбільш повно могли б застосовуватися при опрацюванні концептів залучення етнокультурних надбань як чинників гуманізації сучасних систем етнокультурної освіти, реалізуються сьогодні недостатньо.

Зважаючи на підкреслену вище значущість соціалізації для розуміння етнопедагогіки як складника педагогіки в умовах, коли традиційні цінності й норми протистоять багатьом цінностям і нормам інформаційного суспільства, а знання стають провідною цінністю й капіталом, варто наголосити на необхідності філософсько- освітньої рефлексії потенціалу народного виховання для раціонально-прагматичного «посилення» етнопедагогіки, оскільки в нових умовах істотного значення набувають проблеми руйнування старих механізмів і становлення нових мотиваційних структур національної самоідентифіка- ції, переорієнтації людей у соціальному просторі, зміни їх соціальних позицій, статусів і ролей [4; 9; 15]. У цьому контексті зазначимо, що широкий загал представників вітчизняних науковців гуманітарного спрямування, визнаючи непересічний внесок теоретиків і практиків гуманітарної місії європейської філософії освіти, наполягає на поверненні до загальнокультурних цінностей і смислів, які мають бути іманентними й соціальним процесам загалом, і процесам розвитку освіти зокрема, а також повинні реалізовуватися в самому процесі життєдіяльності індивідів. Зауважимо також, що сьогодні в Україні, як і в інших країнах, набуває поширення напрям філософії, спрямований на подолання ідеологічно - адміністративних перекосів у суспільному житті та поширених у сучасному світі технократично - егоїстичних форм розвитку людини, а також орієнтований на реалізацію нових синтезів, принципів синергетичної парадигми та наукових концепцій «руху на випередження й становлення сучасної соціально орієнтованої освіти» [3, с. 20].

Наголосимо, що розглянуті вище концепції освіти по-різному визначають суб'єкт освіти, її зміст і спрямованість, процедури, проте в умовах актуалізації стратегій розвитку й саморозвитку людини, знань про людину, що постійно диференціюються (це стосується й педагогіки (зокрема етнопедагогіки, і психології, і філософської антропології), особливої актуальності набуває проблема інтеграції гетерогенного матеріалу в межах концепції розвитку людини, її виховання, причому здійснюється ця інтеграція насамперед на методологічному, теоретичному та праксеоло- гічному рівнях [16]. Отже, етнопедагогічний чинник має всі підстави стати невіддільною процесуальною компонентою сучасної полікультурної освіти, небезпідставно претендуючи на досить значний спектр впливу на особистість, охоплюючи функційно й змістово такі аспекти, як повноцінне інформаційне насичення (передача знань про традиції, звичаї різних народів, специфіку їх культури та цінностей тощо); збереження етно- емоційних впливів (що у процесі реалізації першого напряму - інформаційного насичення - здатні викликати глибокий відгук в душі учня, «розворушити» його почуття причетності до роду); набуття поведінкових норм (знань, отриманих дитиною щодо норм взаємин між народами, правила етикету, що повинні бути обов'язково закріплені в її власній поведінці) [3, с. 109].

Водночас новітня наукова думка й сучасна педагогічна практика визнають, що власне соціо- культурний простір освіти є тим полем, яке може відтворювати різноманіття культур, а також розвивати в людині культуротвірну здатність до рефлексії, яка виступає необхідною передумовою формування кроскультурної грамотності, що значно розширює культуротвірний потенціал етнопедагогіки як діяльності, спрямованої на систематизацію культурних смислів і на формування здатності людини «оживляти» ці смисли [5; 6; 14]. Будучи найважливішим складником культури, етноосвіта покликана забезпечити: входження людини в культуру загальнолюдських цінностей; формування кроскультурної грамотності як виду функційної грамотності; здатність до осмислення, розуміння, володіння культурою діалогу, широкого спілкування з культурно-інформаційним середовищем, що є необхідним для створення образу Homo educandus із урахуванням реальних соціально-економічних умов розвитку того чи іншого суспільства.

Проаналізувавши соціально-філософські аспекти людиномірної парадигми вітчизняної етно - культурної освіти, ми дійшли таких висновків:

1. Соціально-філософський аналіз дає змогу відрефлексувати етнічну ідентифікацію не тільки як суто соціальне явище, а і як онтологізовану й свідому самореалізацію, самоідентифікацію, самовизначення та життєствердження особистості.

2. Етнопедагогічне знання отримує у вказаній рефлексивній структурі достатнє обґрунтування для визначення процесу етнічної самоіден- тифікації особистості як процесу, співмірного буттю, що відбувається лише в межах життєвого світу, перейти які неможливо (онтологічний аспект); як здатності людини репрезентувати у формах суб'єктивної діяльності узагальнювальні властивості та зв'язки об'єктивної реальності (праксеологічний аспект); як творче продукування суб'єктом себе самого й навколишнього світу, як творення людиною світу людини як світу власної сутності (суб'єктивно-комунікативний аспект); як вільний вибір людини, за який вона відповідає тільки перед собою.

3. Екзистенціально-соціо культур на рефлексія над феноменом етноосвіти в умовах соціокультур - них трансформацій у контексті й взаємозв'язку з перспективними або проектованими підходами дає всі підстави визначити етно педагогіку однією з базових компонент сучасного освітнього процесу, оскільки вона має значний потенціал людино- мірності як концептуально-антропологічного підходу, що базується на гуманістичних світоглядно- ціннісних засадах.

Список використаних джерел

1. АнгархаеваЕ. А. Этнокультурное образование как детерминант личностного развития : автореф. дне. канд. пед. наук : 13.00.01 / Е. А. Ангархаева ; Иркутск. ин-т повышения квалификации работников образования. -- Улан-Удэ, 2003. -- 21 с.

2. Ангелов Г. В. Соціалізація та ідентифікація особистості у суспільстві / Г. В. Ангелов, В. І. Калашник, I. I. Старовойтова, Г. І. Терзієв. -- Київ -- Ізмаїл : СМИЛ, 2000. -- 240 с.

3. БазалукО. О. Філософія освіти : навч.-метод. по- сіб. / О. О. Базалук, Н. Ф. Юхименко. -- К. : Кондор, 2010. -- 164 с.

4. Гнатенко П. И. Идентичность : философский и психологический анализ / П. И. Гнатенко, В. Н. Павленко. -- К. : Наукова думка, 1999. -- 463 с.

5. Гудінг Д. Людина та її світогляд : для чого ми живемо, і яке наше місце у світі / Д. Гудінг, Дж. Леннокс. -- Т. 1. -- К. : УБТ, 2007. -- 416 с.

6. Дьюї Дж. Демократія і освіта / Дж. Дьюї ; пер. з англ. М. Олійник. -- Л. : Літопис, 2001. -- 294 с.

7. Кремень В. Г. Філософія людино центризму в стратегіях освітнього простору: монографія / В. Г. Кремень ; АПН України. -- К. : Педагогічна думка, 2009. -- 520 с.

8. Людина в цивілізації XXI століття : проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов,

Т. В. Лютий, Н. В. Хамітов таін. -- К. : Наукова думка, 2005. -- 272 с.

9. ОбушнийМ. І. Етнос і нація : проблеми ідентичності / М. І. Обушний. -- К. : Український Центр духовної культури, 1998. -- 204 с.

10. Огурцов А. П. Образы образования. Западная философия образования. XX век / А. П. Огурцов, В. В. Платонов. -- СПб. : РХГИ, 2004. -- 520 с.

11. Панькин А. Б. Этнокультурный парадокс современного образования : монография / А. Б. Панькин. -- Волгоград : Перемена, 2001. -- 446 с.

12. Попович М. В. Раціональність і виміри людського буття / М. В. Попович. -- К. : Сфера, 1997. -- 290 с.

13. ПредборськаІ. Філософські абриси сучасної освіти / І. Предборська, Г. Вишниська, В. Гайденко, Г. Гамрецька таін. ; за заг. ред. І. Предборської. -- Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. -- 225 с.

Анотації

Аналізуються аксіологічні аспекти філософсько-освітньої рефлексії та соціально-культурні детермінанти антропологізації сучасного етнопедагогічного знання в контексті глобалізаційних викликів; обґрунтовуються засади набуття ним концептуально-антропологічного виміру в системі етноосві- ти; розглядаються аксіологічні основи імплементації проекцій людиномірності у творення, від-творення й трансляцію етнопедагогічного знання в сучасній вітчизняній освіті. Етнопедагогіка визначається однією з базових компонент сучасного освітнього процесу, оскільки вона має значний потенціал людиномірності як концептуально-антропологічного підходу, що базується на гуманістичних світоглядно-ціннісних засадах.

Анализируются аксиологические аспекты философско-образовательной рефлексии и социально-культурные детерминанты антро- пологизации современного этнопедагогичес- кого знания в контексте глобализационных вызовов; обосновываются принципы концептуально-антропологического измерения в системе этнообразования; освещаются аксиологические основы имплементации проекций человекомерности в создание, воспроизведение и трансляцию этнопедагогического знания в современном отечественной образовании. Этнопедагогика определяется как одна из базовых компонент современного образовательного процесса, поскольку она имеет значительный потенциал человекомерности как концептуально-антропологического подхода, основанного на гуманистических мировоззренчески-ценностных началах.

The research is devoted to the analysis of axiological aspects of the philosophical- educational reflections and sociocultural determinants of anthropologisation of the modern ethnopedagogical knowledge in the context of globalisation challenges. The prin- iples of concept-anthropologacal dimension of ethnopedagogical knowledge in the system of ethno-education are explained, and the basic axiological concepts of human dimension projections into creation, recreation and transmission of the ethnopedagogical knowl?- dge in the modern domestic education are reflected. Ethnopedagogy is determined as one of the basic components of the modern educational process, since it possesses a significant potential of human dimension as a concept-anthropological approach which is based on the humanistic worldview and value grounds.

Размещено на Allbest.ru