Філософський погляд на предмет та суб'єкт любові в координатах семіотики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 177.61

ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ПРЕДМЕТ ТА СУБ'ЄКТ ЛЮБОВІ В КООРДИНАТАХ СЕМІОТИКИ

Туренко В.

У пропонованій статті авторами аналізується семіотичність природи люблячого і улюбленої особистості. В роботі висвітлюється, що предмет любові є символом і “мета-знаком” для суб'єкта кохання. В свою чергу суб'єкт любові розглядається як стихійний семіотик і герменевт, основним завданням якого є знаходження і тлумачення “знаків любові” його самого і предмета любові.

Ключові слова: предмет любові, суб'єкт любові, “мета-знак”, символ, дискурс любові, семіотика любові, життя.

В предлагаемой статье авторами анализируется семиотичность природы любящего и любимой личности. В работе освещается, что предмет любви есть символом и “мета-знаком” для субъекта любви. В свою очередь субъект любви рассматривается как стихийный семиотик и герменевтик, основной задачей которого есть нахождение и толкование “знаков любви” его самого и предмета любви. Ключевые слова: предмет любви, субъект любви, “мета-знак”, символ, дискурс любви, семиотика любви, жизнь.

In this paper the authors analyze the semiotic nature lover and the beloved person. The paper highlights that the object of love is the symbol and the “meta-sign” for the subject of love. In turn, the subject of love is seen as a spontaneous semiotics and hermeneutics, whose main task is to find and interpret “signs of love” him and the object of love.

Keywords: object of love, the subject of love, “meta-sign,” symbol of love discourse, semiotics of love, life

“Знаки повинні бути витлумачені, секрет розкритий, істина доведена: любов є розлога герменевтика, безмежна наука, якою вимотує закоханого суб'єкта”

Р. Барт

Тема любові у сучасному філософському дискурсі--є і донині однією з найбільш цікавих та таємничих.. Однак все ж варто зауважити, що в нашому суспільстві можна спостерігати процес “переоцінки всіх цінностей”. Те, що протягом всієї історії вважалося вічним, нетлінним, зараз стає швидкоплинним, застарілим і мінливим. На жаль, це не могло оминути і такий фундаментальний екзистенціал людського життя як кохання. А тому є актуальність звернення до філософської думки, яка повсякчас говорить про унікальну значущість любові у людському бутті. Над даним феноменом людського існування розмислюють представники різних філософських напрямків. Не оминули своєю увагою і філософи (пост)структуралісти та постмодерністи, які активно залучали в свої філософські напрацювання і лінгвістику, семіотику. Відповідно до цього, стає цікавим аналіз любові та його дискурс в координатах семіотики.

Наукові доробки вітчизняних та зарубіжних дослідників Ф. Альбероні, В. Губіна, Г. Іванченко, В. Малахова, М. Эпгтейна, А. Флієра та інших, присвячених семіотиці та філософії любові стали теоретичною базою даної розвідки. Однак, слід констатувати про побіжний аналіз та розгляд семіотичності дискурсу люблячих.

Метою ж даного дослідження--комплексно та систематично з філософсько-культурологічної точки зору дослідити учасників любовного дискурсу.

Поставлена мета вимагає від нас вирішення наступних завдань:

• розглянути та розрізнити в предметі любові “символічність” та “знаковість”;

• висвітлити суб'єкт любові як стихійного семіотика;

На основі розгляду дискурсу любові як семіотичний дискурс визначити та розрізнити такі поняття як “знак любові”, “символ любові”, “мова любові”.

Насамперед, варто відзначити, що філософсько-культурологічний підхід до аналізу феномену любові, на думку А. Флієра, полягає в тому, що вона розглядається як складний біокультурний комплекс, який виражений в специфічних психологічних станах, соціальних відносинах, семіотичних формах зовнішнього проявлення, а також в безкінечних рефлексіях (інтелектуальних та емоційних і т. п. ) [11, с. 146].

На наш погляд, перед тим як власне розглядати семіотичність дискурсу любові, досить є цікавим та малодослідженим аналіз семіо- тичності учасників її--предмету та суб'єкту любові.

Предмет любові як символ і знак

Російський дослідник філософії любові В. Губін наголошує, що жодними емпіричними причинами неможливо поясними виникнення любові до Іншого, (а відповідно і дискурсу любові) адже, якщо б такі причини дійсно були (наприклад, розум, краса, багатство, сила і т. п. ), то не можна було взагалі говорити про любов, а лише про її імітацію. Адже завжди знайдуться сотні, тисячу людей більш гарних, більш розумних і незрозумілим залишається, де критерій вибору, чому я зупинився саме на цій особистості, а не на іншій [5, с. 232].

Відповідь на це питання філософська думка намагається відшукати ще з часів античності. Платон, безпосередньо вустами Арістофана [Див.: 16, с. XXXIII] ніби відповідає на це питання міфом про андро- гінів. І в кінці своєї оповіді про “символічну кастрацію” людей (Ж. Лакан) [Див.: 15, р. 118], давньогрецький мислитель робить дивовижний висновок

Варто зауважити, що в фундаментальному “Давньогрецько- російському словнику” за редакцією І. Х. Дворецького, слово має понад 10 значень, основні з яких наступні: умовний або зовнішній знак, сигнал, ознака, прикмета, натяк, знамення, емблема символ тощо [6, с. 1532], однак жодного натяку чи безпосередньо слова “половина” в ньому немає. Хоча слід констатувати, що російські та українські перекладачі роблять помилку у перекладі, адже звучить даний фрагмент він наступним чином: “Итак, каждый из нас половинка человека, рассеченного на две камбалоподобные части, и поэтому каждый ищет всегда соответствующую ему половину” (пер. В. М. Карпова); “Кожен-бо з нас є половиною людини, розділеної на дві камбалоподібні частини--з однієї дві. кожен вічно шукає своєї половини” (пер. У Головач). Тому, на наш погляд, радше перекладати даний фрагмент платонівського діалогу наступним чином: “Отже, кожен з нас--це символ для іншої людини, поділений на дві камбалоподібні частини, а тому, кожний шукає завжди відповідний йому символ”.

Відповідно до цього, для Платона, предмет любові--є символом для тієї особистості, яка його шукала все життя, для тієї людини, яка його любить. Символічність предмету любові полягає в тому, що закоханий усвідомлює, що без коханої особистості він неповноцінний, не може гармонійно та повноцінно жити. Те, що символом є предмет любові пізніше наштовхне В. Соловйова (платоніка за поглядами) на таку думку в фундаментальній праці “Сенс любви”. Він зазначає наступне: “Предмет любові непростий, а подвійний; ми любимо:

ту ідеальну (не в абстрактному контексті, а в сенсі приналежності, до іншої, вищої сфери буття) істоту, яку ми повинні ввести в наш реальний світ;

ми любимо ту природну людську істоту, яка дає нам живий матеріал для цієї реалізації і який через це ідеалізується не в сенсі нашого суб'єктивного уявлення; а у сенсі своєю дійсною об'єктивною зміною чи переродженням” [10, с. 534].

Саме це ідеальне, про що пише В. Соловйов--і є символом людини, є саме тим, що кожен з нас шукає в другій половині. На завершення аналізу символічності предмету любові, слід зазначити, що Р. Барт протиставляє справжню любов--любові-пристрасті. І одним з таких моментів протиставлення є те, що перша здійснюється та звершується у символічному плані, тоді як друга у сфері Уявлюваного [3, с. 27].

Але предмет любові постає не лише як символ. Він постає і як знак для того, хто любить. Адже, як зазначає відомий російський вчений М. Епштейн ““Любов вельми семіотична і навіть семіократична, тобто не просто перетворює речі в знаки, але і за допомогою цих знаків панує над речами, привласнює їх собі, чаклує з ними, перетворює зиму в одне з безліч значень особистого імені” [13].

Як відомо, згідно концепції основоположника сучасної лінгвістики Ф. де Сосюра, кожен мовний знак довільно пов'язаний зі своїм означуваним: в українській слові “весна” або в англійському “spring” немає нічого, що пов'язувало б їх із самою весною. З цієї точки зору, ім'я власне подвійно довільно, оскільки воно позбавлене мотивації з боку загальної ідеї, концепту. В будь-якому імені (Людмила, Галина, Вікторія тощо), в наборі цих букв або звуків немає ніякого зв'язку з тією істотою, кого воно позначає. Однак у любовній промові ім'я втрачає свою довільність саме тому, що воно універсалізує, звертається не тільки на ім'я коханої людини, але на все, що з нею пов'язане: на зиму, на плаття, на будинок і місто...Адже зв'язок з її сукнею, будинком, містом, з цієї зими є далеко не довільним, він мотивований всім її існуванням і всім досвідом люблячого. Таким чином, “любовне ім'я в міру свого семантичного і морфологічного розширення стає “мета-знаком”, не тільки абсолютно вмотивованим, а й мотивуючим все інше. Любовна мова, в цьому сенсі, є боротьба зі знаковою довільністю самої мови, прагнення звести все випадкове в ньому--в невипадкове, передбаченими” [13].

Чудовий приклад “мета-знаковості” предмету любові, “мета- знаковості” імені чоловіка в долі суб'єкту любові (жінки)- ілюструє вірш М. Цвєтавої, адресований О. Блоку:

“Имя твое--птица в руке,

Имя твое--льдинка на языке,

Одно единственное движенье губ,

Имя твое--пять букв.

Мячик, пойманный на лету,

Серебряный бубенец во рту

Камень, кинутый в тихий пруд,

Всхлипнет так, как тебя зовут.

В легком щелканье ночных копыт Громкое имя твое гремит.

И назовет его нам в висок Звонко щелкающий курок”

У свою чергу можна зазначити, що і для чоловіка ім'я коханої дівчини, жінки -- “знакове” і абсолютне значуще в житті. В цьому контексті можемо згадати відомий вірш Я. Смєлякова:

“.. .Хорошая девочка Лида.

Да чем же она хороша?

Спросите об этом мальчишку,

Что в доме напротив живет Он с именем этим ложится,

И с именем этим встает.

.на всех перекрестках планет Напишет он имя ее На полюсе Южном--огнями Пшеницей--в кубанских степях На русских полянах--цветами И пеной морской--на морях.”

Отже, те, що предмет любові виступає і символом і знаком для того хто любить свідчить--він абсолютно відрізняється від інших людей. Ці два “маркери” (символічність та знаковість, точніше “мета-знаковість”) предмету любові говорять про те, що хоча люблячий предмет (реально, фізично) такий же як і усі, однак уся справа у типі відношень, які встановились між ним та суб'єктом любові у тих емоціях, які ми відчуваємо, у словах та справах, які ми робимо по відношенню до тієї особистості яку ми любимо [1, с. 184], Саме символічність та (мета-)знаковість предмету любові робить те, що він визнається абсолютною цінністю в долі людини, яка його любить. Кохана особистість завдяки своєї символічності та знаковості дається нам як дане, як абсолютний факт життя, як весь світ.

Закоханий як стихійний семіотик та герменевт

Суб'єкт любові охоплений не лише об'єктом свого кохання, але й роздумами про свої почуття, про свою кохану особистість, а в якості віднаходження відповідей на любовні, особисті питання--повсюдно шукає знаки та витлумачує їх. Р Барт у “Фрагментах мови закоханого” підкреслює, що “Безперестанна діяльність закоханого суб'єкта полягає в тому, що знаки повинні бути витлумачені, секрет розкритий, істина доведена: любов є розлога герменевтика, нескінченна наука якої вимотує закоханого суб'єкта” [3, с. 18].

Відповідно до цього, закоханий, на думку французького мислителя --семіотик та герменевт.

Розглянемо детально завдання які ставить перед собою суб'єкт любові.

Знаки повинні бути витлумачені

Логічно виникає питання навіщо закоханому це робити? Він це робить тому, що “знак виникає там, де перебуває Інший. Він виникає через те що цього вимагає необхідність порозуміння. У найпершому сенсі слово не є засобом або інструментом утилітарного спілкування. Таке спілкування є й у тварин, проте у них немає слова. Відправною точкою, точкою зародження слова (знаку--В. Т ) є, насамперед, присутність Іншого. Присутність--можливість відповіді на любовний потяг Поява знака, як зазначає Х. Яннарас перетворює бажання на вимогу. Знак “свідчить” про бажання, заявляючи про можливість відповіді на бажання. Присутність Іншого означає щось більш, аніж потребу бути разом, аніж біологічну необхідність розмноження. Знак виникає там, де перебуває Інший, щоб позначити відправне бажання життя, яке має слово...Шлях до життя проходить крізь Іншого. Присутність Іншого--можливість зв'язку, тобто життя--це “місце”, з якого виринає перший знак, слово бажання. Слово, яке створює суб'єкт--носія бажання. Поява знака, передумови і відправної точки, “народжує” суб'єкт. “Суб'єкт народжується тому, що на порі Іншого виникає знак”--можливість відповіді на бажання” [14, с. 31-32].

Як ми бачимо, закоханий починає шукати та тлумачити знаки тому, що Інший--є “мета-знаком”. Р. Барт пише, що суб'єкт любові хоче довести свою любов чи намагається розтлумачити, чи любить його Інший, але у володінні закоханого суб'єкта -- нема жодної системи істинних знаків [2,с. 82]. Водночас, сам мислитель зауважує, що хоча закоханий намагається віднайти і зробити герменевтику знаків, проте немає жодного фактору, що це буде істинним та дійсним знанням.

Французький філософ говорить наступне: Я шукаю знаки, але чого? Який об'єкт мого прочитання? Чи є їм запитання “чи люблять мене” (або “чи люблять мене ще”, або “чи не розлюбили мене”)? Чи не своє майбутнє намагаюся я вичитати, розшифровуючи у написаному передвістя того, що зі мною станеться, користуючись процедурою, заснованої одночасно на палеографії та ворожінні? А може бути, в кінцевому рахунку, я скоріше прикутий до іншого питання, відповіді на яке невпинно шукаю на обличчі іншого: чого я вартий? [2, с. 82]

Цікавий момент видається, на наш погляд, те, що тлумачення знаків стосуються лише теперішнього та майбутнього. Закоханому як семіотику не важливо минуле предмету любові, йому не важливі “вчорашні” любовні історії свої та коханої особистості. Йому важливо виключно “сьогодні” і “завтра”--чи не любить предмет любові ще когось?, чи дійсно він зустрів саме другу половинку?, чи не розлюбить вона його?, чи зможуть вони бути до кінця життя разом? Може виникнути думка, навіщо запитувати ці питання суб'єкту любові, адже він має довіряти і вірити безкінечно. Однак, не запитувати питання в дискурсі закоханості--неможливо. Питання щезають тоді, коли стає усвідомлення, що кохана особистість--є істина для нашого життя, а в серці люблячого--відчуття істинності.

Гадаємо, що знаки любові або нелюбові предмету любові криються не просто по всьому світу, не просто в тому, що їх оточує, а головним чином у тих речах, що торкалися тієї особистості яку ми любимо, і що вона нам подарувала. Адже, у “Фрагментах...” віднаходимо, що “Будь-який предмет, якого торкалося тіло коханого, стає частиною цього тіла, і закоханий пристрасно до нього прив'язується. У Вертера безліч фетишистських жестів: він цілує рожевий бант, що на уродини подарувала йому Шарлотта, записку, яку вона йому послала, пістолети, що вона їй торкалася. Від коханої людини струменить якась сила, яку ніщо не в змозі зупинити і якою просякає усе, чого кохана торкнулася--навіть, якщо тільки поглядом....Кожен так освячений (наближений до божества) предмет уподібнюється болонському каменю, що випромінює уночі промені, нашпаровані за день” [2, с. 171]. Фактично така ж сама ситуація з подарунками, які надходять на адресу суб'єкта любові.

Попри все, які б не були знаки (форми, якості і т. п)--все одно вони не є абсолютними докази любові. Р. Барт зауважує, що оскільки всякий може створювати помилкові і двозначні знаки. Залишається парадоксальним чином спертися на всемогутність мови: так як ніщо не засвідчує мови, я мову і прийму за єдину і останню безперечну даність: я більше не стану вірити інтерпретації. Від мого іншого будь-яку мова я буду приймати як знак істини; а коли буду говорити я, то не стану сумніватися, що він прийме за правду сказане мною. Звідси важливість декларацій: я без кінця пориваюсь вирвати у іншого формулу його почуття і, зі свого боку, без кінця кажу йому, що я його люблю; нічого не віддано на відкуп натяків і здогадам--щоб щось було відомо, треба, щоб воно було сказано; зате як тільки воно сказано, це нехай зовсім ненадовго, але правда [2, с. 84].

Секрет розкрити

Розтлумачивши знаки, розкриваються деякі деталі, стають відомі певні секрети, взагалі таємниця любові для того хто любить. Х. Яннарас зауважує, що “Кохання--єдина відповідь на всі основні запитання” [14, c. 828]. Любов неодмінно стосується таємниці, секретів, загадок і т. п. І хоча закоханий час від часу відкриває те, що йому не було відомо стосовно його почуття любові, або ж коханої особистості, однак--цей процес ніколи не закінчується. Слушно зауважує з приводу цього М. Шелер. Таємничість любові, як наголошує М. Шелер у нескінченності. Вона “вимагає для свого задоволення нескінченного блага”. Якщо любовний порив раптом втілюється, в кінцевій чесноті чи кінцевому стані, це свідчить про безрозсудну пристрасті -- небезпечну, хоча вона і часто зустрічається, “руйнування” і “змішування” ієрархії любові (ordo amoris). Любов, яка дійсно гідна цього імені, ніколи не припиняється і ніколи не досягає задоволення [12, с. 84]. Не випадково ж Р. Барт зауважує, що ця робота з приводу тлумачень знаків та розкриття секретів--є постійною та фактично без жодних зупинок. Так, це “вимотує” суб'єкт любові, однак він розуміє, що це один з аспектів “труда любові”, а “Праця спільного буття, до якої любов нас зобов'язує,--праця настійна і смиренна, одухотворена передбаченням жертовної радості -- так малюк, долаючи свої дуже нелегкі кроки і завмираючи від страху, в глибині душі, однак, розуміє, що в кінці цього ризикованого заходу його підхоплять рідні люблячі руки,--і вже тому ця праця не може не приносити нам найглибшого задоволення, не може не наповнювати вищим сенсом все наше існування; важливо тільки цей сенс бачити, розрізняти і не зраджувати. Ця благодатна радість і ця терпляча праця і є любов'ю” [8, с. 264].

Істина доведена

“Інший, зауважує Р. Барт--моє добро і моє знання: лише я один його і знаю, тільки я один його і знаю, спонукую його існувати у згоді з істиною [2, с. 96]”. Завдяки цьому тісному зв'язку з істиною любов можна визнати автентичним виразом людства, а також як елемент людських стосунків, що має фундаментальне значення, у тому числі й публічної природи. Тільки в істині любов спалахує і може жити справжнім життям. Істина є світлом, що надає любові сенс і цінність. Світло це є світлом розуму і віри, завдяки якому розум пізнає природну і надприродну істину любові: відкриває сенс давати її, приймати і причащатися. Без істини любов дегенерує в сентименталізм. Любов стає пустою оболонкою, яку наповнити можна в довільний спосіб. У культурі без істини -- існує ризик “викривлення” любові. Вона стає жертвою випадкових емоцій і поглядів, словом, яким зловживають, яке деформується аж до протилежного значення. Істина звільнює любов від вузьких доріг емоційності, що позбавляють її реляційного та суспільного змісту, і від фідеїзму, що позбавляє її людського та універсального бачення.

Оскільки любов повна істини, людина може зрозуміти багатство її цінностей, може нею ділитися і спілкуватися. Істина є ж бо що творить отже, спілкуванням і причастям. Істина, дозволяючи людині вийти з кола суб'єктивних думок і відчуттів, дає їй можливість руху поза культурними та історичними обмеженнями, як і дає можливість знайти спільність в оцінці вартостей і сутностей. Істина відкриває і єднає наші інтелекти в Xoyo<; любові... [Див.: 4, с. 4-5].

Тому лише розтлумачивши знаки, розкривши секрет, ми можемо довести істину, в тому сенсі відкрити її в Іншому. Тому, що будь-хто інший, окрім мене, у ньому (в Іншому--В. Т ) помиляється: “Інколи мені незрозуміло, як може і сміє хтось інший любити її, коли я так неподільно, так повно, так глибоко її кохаю, нічого не знаю, не відаю, не маю окрім неї.. .Кохання сліпе--брехлива поговірка. Любов широко розкриває очі, робить провидцем.” [2, с. 96].

Таким чином, проаналізувавши філософський погляд на семіотич- ність предмету та суб'єкту дискурсу любові, можна зробити наступні висновки:

Предмет любові--семіотичний; він постає для люблячої особистості і символом, і знаком. Символічність предмету любові полягає в тому, що саме він є орієнтиром для суб'єкту любові. Пошук коханої особистості-.

Предмет любові також є знак, а точніше його Ім'я виступає “метазнаком” для тієї людини, яка любить. Ім'я постає таким тому, що воно здатне не лише перетворювати речі в знаки, але і за допомогою цих знаків панувати над речами (коли ми йменуємо ім'ям коханої особистості дні, пори року). семіотичність герменев знак любов

Суб'єкт любові фактично є стихійним семіотиком, адже постійно намагається в тих чи інших знаках прочитати почуття предмету любові до нього. Окрім того, що любляча особистість шукає і віднаходить знаки, вона ще займається тлумаченням їх, а відповідно стає і герменевтом. Такий род занять приводить суб'єкта любові врешті-решт до доведення істини, тобто до відчуття іі у своєму серці, а значить відкриття Іншого, предмету любові у всій його глибині та висоті.

Список використаних джерел

Альберони Ф. Любовь / Ф. Альберони. Дружба и любовь / Пер. с итал: общ. ред. А. В. Мудрика. -- М.: Прогресс, 1991. -- С. 180-318.

Барт Р. Фрагменти мови закоханого / Р. Барт. -- Львів: Культурологічний журнал “І”, 2006. -- 320 с.

Барт Р. Фрагменты речи влюбленного (неопубликованные страницы) / Р. Барт / Пер. с фр. и вступ. заметка В. Лапицкого // НЛО--2011 -- №> 112 -- С. 9-38.

Бенедикт XVI. Энциклика Caritas in veritate--М.: НО Издательство Францисканцев, 2009. -- 112 с.

Губин В. Д. Любовь, творчество и мысль сердца / В. Д. Губин / Философия любви. Ч. 1. Под ред. Д. П. Горского; сост. А. А. Ивин. -- М.: Политиздат, 1990. -- С. 231 -- 253.

Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь / Под ред. С. И. Соболевского. В 2 тт. Т. 2. -- М.: ГИИиИС, 1958. -- 1905 с.

Иванченко Г. И. Логос любви / Г. Иванченко. -- М.: Смысл, -- 143 с.

Малахов В. А. Про труд любові та про сімейну злагоду / Віктор Малахов // Право бути собою.--К.: ДУХ І ЛІТЕРА, -- С. 255--268.

Семиотика любви в традиционной культуре: между нормативным сценарием и личным чувством. Круглый стол (Гуманитарные чтения РГГУ, 26 марта 2014 г. ). Тезисы докладов / Елетронний ресурс. Режим доступу: http://www. ruthenia. ru/folklore/2014_kr_ stol_lyubov. pdf

Соловьев В. С. Смысл любви / Соловьев В. С. Соч. в 2 т. Т. 2. М.: Мысль, 1988. С. 493-547.

Флиер А. Я. Любовь как культура. (Предварительные заметки) / А. Я. Флиер // Общественные науки и современность. 2005--N° 4. -- С. 167-176.

Шелер М. Ordo amoris / М. Шелер / Трактаты о любви / Сост. О. П. Зубец. -- М.: ИФ РАН, 1994. -- С. 77 -- 100.

Эпштейн М. Любовные имена. Введение в эротономику / М. Эпштейн / Топос--2005 -- № 12 / Электронный ресурс. Режим доступа: http://www. topos. ru/article/4306

Яннарас Х. Варіації на тему “Пісні Пісень”. -- 2-е вид. / Пер. з грец. С. Говоруна; передмова К. Сігова.--К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2003. -- 131 с.

Lacan J. Le Seminaire, livre VIII. -- Paris, Le transfert, Seuil, 2001 -- 480 p.

Reale G. Alles, was tief ist, liebt die Maske. Aristophanes Rede im “Symposion” als sinnbildliche Verhullung der ungeschriebenen Lehre / Giovanni Reale // Platonisches Philosophieren. Zehn Vortrage zu Ehren von Hans Joachim Kramer. Hrsg. Thomas Alexander Szlezak. -- Hildesheim- Zurich-New York: Georg Olms Verlag, 2001. -- S.87-108.

Размещено на Allbest.ru