Духовність та моральність в контексті міждисциплінарного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.013

Духовність та моральність в контексті міждисциплінарного підходу

Наталія Кочубей

Ольга Чворсюк

Анотація

духовність моральність життя філософський

В роботі розглядається сутність та значення духовності та моральності в житті людини. У світському розумінні духовність - це своєрідний інтелектуальний, чуттєво-емоційний стан, здатність людини до самовдосконалення через засвоєння духовних цінностей культури. Аналізується філософське, наукове та релігійне розуміння моральності та духовності, залучаються філософсько -релігійні концепції Т. Іванчича та М. Бердяєва. Узагальнюється, що дух людини, як подих создателя життя, пронизує душевний і тілесний рівні людської особистості, вносячи в них божественне начало - любов. Пропонуються шляхи удосконалення особистості через розвиток ознак свого духу і співпрацю з Творцем. Заохочується людину віднайти місце у своєму житті для іншого і по-справжньому вчитись любити себе, інших та Бога. Тим самим реалізовувати смисл духу через його творчу активність - бути в особистісній гармонії зі собою, іншими та йти шляхом самозвершення.

Ключові слова: моральність, духовність, дух, духовна душа, цілісність людини, духовні хвороби, духовне здоров'я.

Аннотация

В работе рассматривается сущность и значение духовности и нравственности в жизни человека. Анализируется философское, научное и религиозное понимание нравственности и духовности, используются философско-религиозные концепции Т. Иванчич и Н. Бердяева. Обобщается, что дух человека, как дыхание создателя жизни, пронизывает душевный и телесный уровни человеческой личности, внося в них божественное начало - любовь. Предлагаются пути совершенствования личности через развитие признаков своего духа и сотрудничество с Творцом. Поощряется человека найти место в своей жизни для другого и по-настоящему учиться любить себя, других и Бога. Тем самым реализовывать смысл духа через его творческую активность - быть личностной гармонии с собой, другими и идти путем самоактуализации.

Ключевые слова: нравственность, духовность, дух, духовная душа, целостность человека, духовные болезни, здоровье.

Annotation

The work covers the essence and meaning of spirituality and morality in people's life. Philosophic, scientific and religious interpretation of morality and spirituality is analyzed, engaging philosophic and religious concepts put forward by T.Ivanych and M.Berdiaev. To summarize: a person's spirit, as a breath of the Author of life, penetrates spiritual and physical levels of a person, bringing in a divine beginning - love. Ways of personal improvement are suggested by means of development one's spiritual traits and cooperation with the Creator. A person is encouraged to find a place in one's life for others, and learn to truly love oneself, others and God. Therefore, to implement the essence of spirit through its creative activity - be in rapport with oneself, others and follow a path of self-performance.

Key words: morality, spirituality, spirit, spiritual soul, person's integrity, spiritual illnesses, spiritual health.

Духовність та моральність людини, їх сутність та співвідношення, є однією з фундаментальних філософських проблем та стрижнів антропологічної проблематики. В сучасному гуманітарному знанні часто ототожнюється духовні та моральні аспекти людського буття. На нашу думку, це призводить до звуження смислу понять «дух», «духовність», «духовне здоров'я», «духовні цінності» та інших. Подібний стан справ можна пояснити тим, що сучасні гуманітарні науки тлумачать дані поняття з точки зору галузевих пріоритетів. Саме тому виникає необхідність в охарактеризуванні та висвітленні духовності й моральності в контексті міждисциплінарного підходу. Тому важливо описати значення кожного поняття: «дух людини», розрізняти «духовний» та «моральний» рівні.

Над цією проблемою міркували філософи різних епох та протилежних шкіл. Філософ М. Бердяєв стверджує, що принципова відмінність духовних та душевних станів полягає в тому, що душа фрагментарна, а дух універсальний та аксіологічний. Дух - сенс буття, а не саме буття. Тут народжуються думки, рішення та вибір цінностей. Дух - сила, яка просвітлює, визволяє і переображує матеріальне, веде до досягнення в людині найвищого [2].

Культуролог та філософ М. Каган (1985) вважає, що духовність позначає якісну відмінність психічної діяльності людини від психічної активності тварин [5]. Психолог Ж. Юзвак (2000) розуміє духовність як складне поєднання особливостей чуттєво-емоційної, вольової й інтелектуальної сфер людської психіки [9]. Категорію духовності П. Юркевич (2000) розглядає в контексті Богоподібності. На його думку, сенс життя людської особистості - стати подібним до Бога. Серце людини - осередок морального життя людини та чуттєвий орган, через який пізнаються та сприймаються найвищі цінності, зокрема Бог [10]. Отже, духовність є онтологічною якістю, показником ставлення до себе, інших та Бога і передумовою розвитку людини.

У книзі «Машинерія душі» американський дослідник, психіатр і невролог Д. Амен (2002) твердить, що між подіями людського життя та її мозком існує динамічна взаємодія. Вчений стверджує, що внаслідок мислення утворюються хімічні речовини, які заспокоюють або тривожать лімбічну систему. Вони спричиняють добре або погане самопочуття. Хімічні речовини «повідомляють» спочатку мозок (людина усвідомлює думки), а потім все тіло. Автор цікаво та переконливо описує можливість впливати на мозок і душу. За допомогою оптимістичних та щасливих думок людина почувається добре і духовно розвивається [11].

Близьку думку висловлюють англійські автори Д. Зогар і Я. Маршал. Дух надає животворчу силу організмові. Факт, що людина ставить екзистенціальні запитання, користується загальним поглядом на події життя у часі, оцінює, обирає цінності та сенс життя є доказом існування людського духу та характеризує його в цілості. Духовна недуга - це стан розчленованості, особливо щодо центру власного «Я» і навпаки: духовне здоров'я - стан зосередженої цілісності (Zohar 2000) [12].

Автори твердять, що комп'ютер має високий коефіцієнт інтелектуального розвитку (IQ). В ньому закладена програма, яка безпомилково регулює операції. У тварин переважає коефіцієнт емоційного розвитку (EQ). Тому тварини відчувають ситуації, в яких опинились і знають як поводитись. І нарешті - людина характеризується найвищим коефіцієнтом духовного розвитку (SQ). Вона може замислюватись над своїм життям, змінювати себе та правила, співчувати й розуміти себе та інших, розв'язувати питання добра і зла. Саме тому людина здатна бути творчою, свідомою, цілеспрямованою, а також користуватись необмеженими можливостями - мріяти, прагнути, шукати, прощати і любити. Натомість, і комп'ютери, і тварини діють в обмежених рамках (Zohar 2000) [12].

Д. Зогар і Я. Маршал так це підсумовують: низький рівень IQ перешкоджає людині робити інтелектуальні операції, EQ -орієнтуватись у обставинах, а SQ - руйнує наш центр та цілу особистість (Zohar 2000) [12]. Майже всі філософи, психологи, антропологи та інші науковці, які мають дотичну справу до людини, говорили про важливість пізнання людини, свого центру. Йдеться про використання потенціалу духовного рівня та підвищення SQ (Ivanchich 2008) [4].

Отже, орієнтуючись на SQ ми можемо вийти зі свого «Я» і вирішувати особистісні проблеми через пошук причин їх та обирання добра. Це означає «контакт з глибинною цілісністю», широкий та світлий погляд на свої проблеми та життя в цілому, сповнення його метою та сенсом. Такий процес передбачає духовний досвід. Адже недостатньо опиратись тільки на психічний рівень, раціоналізувати труднощі і відсторонюватися від них (Ivanchich 2008) [4].

У світському розумінні духовність - це своєрідний інтелектуальний, чуттєво-емоційний стан, здатність людини до самовдосконалення через засвоєння духовних цінностей культури. За християнським тлумаченням людина - унікальна істота, єдність тіла, душі та духу, цілість, у якій перетинаються всі три сфери. Людина є гармонійним одухотворенням тіла й душі, втіленням духу. Спростовування чи заперечення даної істини призводить до фрагментарного та викривленого погляду на людину. Також не можна говорити про переваги та більше значення якогось одного рівня.

Любов, дарована Богом, проникає усі сфери людини. Таким чином любов пронизує усі думки, почуття і вчинки аж до виявлення її іншим людям та створеному світу. Підпорядковуючись любові, людина самодовершується. Найголовніше - бачити себе в цілісності, входити у нетлінність. Якраз любов - правдиве та реальне місце зустрічі людини з Богом (Rupnik 1994) [7].

Безсмертна природа людини побудована так, що дух людини живе і живиться Богом, душа кормиться тілом. Коли відносини з Богом зруйновані, тоді ланцюг живлення спотворюється: дух живиться за рахунок душі - цінностями. Душа живе за принципами тіла - плотськими (тваринними) пристрастями. Тіло шукає заспокоєння свого голоду ззовні - у матеріальних речах і врешті-решт зустрічає тління, смерть (Losskiy 1991) [6].

Отже, духовність виражається у моральності, але не зводиться до неї. Моральна людина може бути бездуховною. Духовна ж людина обов'язково буде моральною, тому що виконує закони, дані Творцем, і віддзеркалює більш високий рівень, де моральність є лише початковим виявом. Якщо цього не визнавати, то як медицині й психіатрії, так духовності й моралі бракуватиме об'єктивного підходу у вивченні та лікуванні людини.

Сьогоднішній стан суспільства та культури викликає занепокоєння. З одного боку науково-технічна революція спрямована на покращення життя людства, з іншого боку виявилось, що «розвиток цивілізації» у контексті постіндустріального періоду, спричинює занепад. Відомий сучасний канадський філософ Ч. Тейлор розкриває три головні хвороби нашої доби, які походять зі сутності людини і належать до духовних.

Перша - індивідуалізм, який людина унаслідувала, шукаючи свободу від старих моральних цінностей: втрати найвищої мети в людському житті й розуміння смислу в своїй діяльності. Дані цінності онтологічно властиві людині й закріплені історією та культурою. Саме вони забезпечують широкий і необмежений погляд на життя, позбавлений стереотипів щодо сутності людини. Наслідком, на думку Ч. Тейлора, виступає нарцисизм, який веде людину до зосередженості на собі.

Друга хвороба розвивається на основі першої - це превалювання «інструментального розуму», а саме - досягнення результатів з максимальною ефективністю і мінімальними затратами. Така раціоналізація витрат і здобутків несе сумний результат - втрати сакраментальності. Йдеться про збій загального порядку. За таким сценарієм цінності затьмарюються і ніби привласнюються, а інша людина стає предметом використання та маніпулювання.

Третя - полягає в залежності індивідуального стилю життя від загальної течії, що насправді обмежує свободу. Якщо людина замкнена в своєму індивідуальному просторі, то вона скоріше обератиме перебування в приватному затишку, користуючись всіма необхідними для цього умовами, створеними суспільством.

Резюмуючи вищесказане, можна стверджувати, що перша хвороба веде до втрати змісту та сенсу життя, друга - до спрощення цінностей, а третя - до втрати свободи (Teylor 2010) [8]. Дані недуги необхідно лікувати, розуміючи духовні причини та значення їх. Безособові схеми думання та поведінки можна зруйнувати, відшуковуючи правдиве значення речей, явищ і нарешті - людини.

Існують різні класифікації, за якими можна спостерегти градацію від тілесного через психічне до духовного аж до абсолютного духу. Т. Іванчіч (2008) цікаво описує зміст відмінностей між структурами душі та духовної душі. Розум, пам'ять, воля, емоції, уява та бажання належать до сфери душі. А особистість, життя, сумління, інтелект, свобідна воля, серце, характер, релігійність та культура належать до сфери духу, точніше, як вважає Т. Іванчіч, - до духовної душі [4]. Людина створена з матеріалу (всі люди рівні) і форми (цією формою є дух). Згадану форму називають духовною душею. Якраз дух дає форму душі (Battista 2010) [1].

Він характеризує і порівнює дані складники з фізичним тілом, яке має органи, що відповідають за конкретну функцію у організмі (Ivanchich 2008) [4]. Тож, потрібно звернутися до характеристики кожного з елементів, які складають структуру духовної душі.

Особистість - це головна і всеосяжна якість, яка допомагає ідентифікувати себе. Особистість має функцію об'єднувати весь організм, його біологічні та духовні функції. Якщо особистість охоплює все буття людини, то життя оживлює все. Можна розрізняти біологічне, психічне та духовне життя. Життя є другим складником у структурі духовної душі.

Сумління - це орган думки, за словами В. Франкла. Сумління допомагає людині розрізняти добро і зло, оцінює думки, слова і вчинки людини, попереджує, коли вона іде проти життя, любові. Якщо совість у людини не прокинулась, тоді особистість живе всупереч своєї суті, що є причиною відсутності щастя, руйнування себе. Саме тому в житті складаються події, які пробуджують сумління, допомагають людині бути чутливим на добро і зло.

Інтелект допомагає людині пізнавати суть речей. Якщо розум відкриває закони світу, то інтелект бачить зв'язки між ними. Наступним складником у структурі є свобідна воля як внутрішня свобода, завдяки якій ми приймаємо рішення щодо матеріальних та духовних здобутків, фактів, цінностей і вимог сумління. Серце на психічному рівні - це емоції, а на духовному - афективні явища, які можуть сягати глибше від емоцій, це місце зустрічі цінностей, моралі і добрих думок. Наприклад, людина може страждати фізично і психічно, але все одно мати духовний мир і радість.

Характер - сукупність моральних та етичних якостей і здібностей особистості. Людина може здобувати достоїнства характеру за допомогою навчання, зусилля та рішення. Натомість, релігійність - здатність спілкуватися з Богом та співпрацювати з Ним. Культура та духовна творчість - це здатність до духовного самовираження за допомогою матеріальних засобів (Ivanchich 2008) [4].

Якщо людина піклується про здоров'я духу, його органів, тоді розвивається у самому корені своєї суті. І навпаки, захворювання найчастіше призводять до поневолення, духовної бідності, дезорієнтації і деградації на всіх рівнях: духовному, психічному та тілесному. Спільними ліками для всіх видів недуг духовної душі є повернення до джерела життя - Бога. Співпраця з Творцем у різних формах: молитва, медитація, доброчинність та безперервна працю над собою є запорукою оздоровлення, незалежно від стадії захворювання.

Із характеристики структури духовної душі випливає взаємозв'язок і відмінність духовності і моральності. Духовність виражається через моральність - якість думки, рішення та вчинків. Моральність є рівнем духовності і якщо таке посередництво порушене, то людина не може поводитися як людина, тому що їй бракуватиме сутності її людськості, тобто духу. Дух, на думку М. Баттіста (2010), не підлягає науковому дослідженню, а скоріше є умовою його знання. Він подібний до світла, яке допомагає бачити і пізнавати. Дух не є краса, але творить її; не думка, але формує її. Дух - це не особистість, але він її творить. Він є реалізатором буття [1].

На думку М. Бердяєва, дух не можна окреслити поняттям чи пояснити раціонально. Бо це призводить до розуміння духу як об'єкта, коли насправді він є суб'єктом. Можна виокремити лише ознаки духу. «Цими ознаками є свобода, смисл, творча активність, цілісність, любов, цінність, повернення до найвищого божественного світу і єднання з ним» [2]. Короткий огляд ознак допоможе побачити цілий спектр краси духу та його функції.

Якщо говорити про першу ознаку духа - свободу, то обов'язково зустрінемось із питанням рабства. Зовнішнє рабство полягає в утисках ззовні: обмеження свободи іншими людьми, обставинами, суспільним режимом, тощо. Внутрішнє рабство - коли людина є рабом сама для себе [3].

Наступна ознака духу - смисл духу. Він стоїть на сторожі переваги духовного над матеріальним. Смисл духу - все оживляти, освітлювати та надавати такі якості людині, якими вона відрізняється від інших творінь. Через дух (з його смислом) людина здатна повноцінно зростати на всіх рівнях, віднаходити сенс життя, реалізувати своє призначення переображуватись та бачити красу життя.

Дух людини є віддихом Творця. Тому творча активність позначує дух. Можна зустріти людей, які блокують в собі творчу активність, бо підходить до себе ідеалістично і абстрактно, піддаючись численним ілюзіям про себе. Адже не йдеться про будову свого життя на уявленнях, а на реальності (Rupnik 1994) [7]. Дух реалізовується у людині тоді, коли вона творить красу та добро.

Кожна людина потребує бути цілісною, мати в собі гармонію. М. Рупнік (1994) говорить про сучасне «психологічно-духовне роздвоєння». Воно призводить до багатьох особистісних страждань. Така шизофренія виявляється у відриві (неузгодженості) між намірами та дійсністю. Коли людина віднайде начало в собі, яке об'єднує, і тотожне з її власною істиною, тільки тоді вона пізнає істину - живу, свобідну та постійну. Єднальне начало не може існувати поза людиною. Це і є ознакою духу [7].

Любов є чи не найяскравішою якістю духу. Вона - як магніт в людині, який поєднує людське єство в цілість: тіло, душу та дух. Любов є «діалогом» між двома особовими началами: самої людини та її джерелом - Богом. Коли людина перебуває у єдності своєї особистості, тоді вона любить себе та інших. Іншими словами, люблячи всю свою особу не тільки на рівні емоцій чи думки, але цілісно, людина здатна так само цілісно любити іншого (Rupnik 1994) [7].

У метафізиці та онтології виокремлюють цінності так звані корисливі (інструментальні) й абсолютні. До першої групи належать речі, цінні відносно інших речей: будинок, їжа, меблі чи інші матеріальні речі. Корисливі цінності є плодом людської творчості та винахідливості. Ними можна маніпулювати, використовувати, нищити чи споживати їх.

Особливість другої групи цінностей у тому, що вони мають цінність самі в собі, тому називаються абсолютними. Вони не походять від людини, бо вищі за нас і є Голосом досконалого буття - Бога. Абсолютні цінності є проводирями і освітленням на людському шляху. Людина є підкореною абсолютним цінностям, удосконалюється: стає кращою, справедливою, доброю мудрою (Battista 2010) [1]. Дух людини сприяє реалізації всіх видів цінностей, без нього вони б не мали сприятливого ґрунту, або були б нереальними.

Остання ознака людського духу за М. Бердяєвим виражається у нестримному бажанні кожної особи до самовизначення, самореалізації й самозвершення. Це прагнення вийти за межі своєї особистості, звільнитись з кайданів часу та простору. Кожна людина, усвідомлено чи ні, у глибинах свого єства прагне до досконалості та єдності з божественним світом. Так звучить ознака духу і в творі Б. Бердяєва «Дух и реальность» - повернення до найвищого божественного світу і єднання з ним. Це не що інше як поєднання цілісної особистості через людський дух із повнотою буття, життям, любов'ю, істиною, силою, свободою та красою - Богом [2].

На основі характеристики духовної душі Т. Іванчіча та ознак духу М. Бердяєва можна робити висновки про важливі закономірності. Людина має місце у створеному світі. Вона наділена високою гідністю - бути цілісною людиною, джерелом якої є буття, Бог. Або через вибір своєї свобідної волі йти проти своєї природи. В цьому її недовершеність. Блукання призводить до жорстоких наслідків: роздріблення рівнів особистості - духа, душі та тіла, живлення одного за рахунок іншого та деградації особи в цілому. Однак, людина обдарована всіма можливостями для удосконалення та самозвершення.

Отже, духовність є найціннішим виміром буття, вона співвіднесена з абсолютними цінностями, вічністю, творчістю та свободою. Дух людини, як подих создателя життя, пронизує душевний і тілесний рівні людської особистості, вносячи в них божественне начало - любов. Людина потребує розвивати ознаки свого духу через співпрацю з Творцем. У дарованій свободі людина може віднайти місце у своєму житті для іншого і по - справжньому вчитись любити себе, інших та Бога. Тим самим реалізовувати смисл духу через його творчу активність - бути в особистісній гармонії зі собою, іншими та йти шляхом самозвершення.

В контексті вимог часу сьогодні надзвичайно актуальною є духовна праця людської особистості. Адже, саме в ній знаходиться вирішення всіх проблем. Усвідомлення внутрішніх проблем - не єдиний крок до вирішення їх. Існує потреба йти духовним шляхом. Це вимагає численних зусиль та праці особи, але є можливим і необхідним.

Завдання полягає у «реставрації» основної мети життя та впорядкуванні цінностей. Сучасна людина потребує почути свій внутрішній голос, який здатний відмежовувати добре від поганого. Звільнення від превалювання інструментального розуму вимагає знайти в собі мужність вийти зі себе, наважитись жити для інших, в чому знаходиться запорука щастя людини і звершення її як особистості.

Важливо звертатись до власного серця та сумління для прийняття здорових рішень, думок та вчинків, щоб дбати про гігієну душі й тіла та не йти всупереч своїй природі. Пошук джерела свого буття поза своєю особою завжди призводитиме до виникнення духовних хвороб. Належне живлення людського духу, душі та тіла забезпечує уникнення деформації ланцюгу живлення. Міжособистісне спілкування з іншими особами та набуття цінностей є духовним процесом, без чого людина не може здорово функціонувати.

Література

1. Баттіста Мондін. Підручник систематичної філософії: Онтологія і метафізика: в 3-х т./ Мондін Баттіста - Жовква: Місіонер, 2010. -Т. 3. - 284 с.

2. Бердяев М. А. Дух и реальность: Признаки духа [Электронный ресурс]/ М. А. Бердяев.-Режимдоступа:http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Berd/Duh_Realn02.php

3. Бердяев М. А. О рабстве и свободе человека: рабство человека у самого себя и прельщение индивидуализма [Электронный ресурс] / М. А. Бердяев. - Режим доступа: http: / / www.vehi. net/berdyaev/ rabstvo/026. html

4. Іванчіч Томіслав. Діагностика душі й агіотерапія / Томіслав Іванчіч - Львів : Свідчадо, 2008. - 296 с.

5. Каган М. С. О духовном: опыт категориального анализа / М. С. Каган // Системный подход и гуманитарное знание. - Л. : Наука, 1985. - С. 92-95.

6. Лосский В. Н. Очерк мистического богословия / В. Н. Лосский - М. : СЭИ, 1991. -288 с.

7. Рупнік Іван. Коли говоримо «людина» / Іван Рупнік. - Львів : Свічадо, 1994. -283 с.

8. Тейлор Чарльз. Етика автентичності / Чарльз Тейлор // Дух і Літера, 2001. - № 7-8. - С. 80-91.

9. Юзвак Ж. Духовність: погляд психолога. / Ж. Юзвак // Початкова школа. - 2000. - № 3. - С. 5-7.

10. ЮркевичПамфил. Сакральная педагогика сердца: хрестоматия / Памфил Юркевич -- Луганск: ОАО «ЛОТ», 2000. -- 400 с.

11. Amen Daniel. Healing hardware of the soul, The free press / Daniel Amen. - New York, 2002. - 328 р.

12. Zohar D., Marschal J. SQ.Spiritual intelligence, the ultimate intelligence / D. Zohar, J. Marschal - Bloomsbury, 2000. - 408 р.

Размещено на Allbest.ru