Етика даосизму в контексті китайської культури

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Східна філософія етики завжди викликала зацікавленість світового співтовариства, по-перше, через таємничість її розуміння, а по-друге, через певну особливість та відмінність, яка була свого роду магнітом для пізнання її європейцями.

За умов сучасності виникає необхідність усвідомлення особистої морально-етичної відповідальності, яка виступає не абстракцією, а втіленням у конкретну взаємодією, зіткнення як з кожним індивідом особисто, так і в суспільній взаємодії глобального масштабу. Успіхи Китайської цивілізація примушують західний світ зважати на особливості її філософії.

Східнознавець С.Курбанова зазначає: “По представлению даосов, мир возник из первозданного хаоса, именуемого Единым дыханием (Цы). Творение хаоса есть результат самопроизвольного деления первичной целостности...” [1, с. 291]. В існуванні двох протилежних начал даосизму відображається схожа полярність давньогрецьких першоджерел. Ще в стародавній філософській думці піфагорійської школи існувало поняття про подвійність, де перше число (одиниця) була закінченим і гармонійним з'єднанням, чимось добрим і сухим; друге (двійка) була не досконала, незавершена, мала жіночу природу.

У Китайській філософії: “.існує і інша числова система космогенеза: одне народжує два (Інь і Ян), два народжує три (Небо, Земля, Людина), а три народжує всі істоти” [2, с. 52]. Отже, можна з впевненістю стверджувати існування нерозривного, цілісного зв'язку між тим, що створює і створеним, зв'язків, притаманних як стародавнім грецьким, так і китайським вченням. Взаємозалежність елементів світу і буття прослідковується в китайській філософії також за стихією всередині самої людини: “. также важным является гармоничное соединение Воды (энергия почек) и Огня (энергия сердца) это рождает качественно новое состояние в теле подвижника: энергия почек (Вода) поднимается вверх. Энергия сердца (Огонь) должна опуститься вниз, а встреча Воды и Огня порождает “эликсир вечной жизни” [3, с. 45]. Людина і світ є неподіленими, як елементи однієї цілісної системи, як єдина система циркуляції енергії і взаємозажності існування, що активно обговорюється в полі і східного, і західного філософського дискурсів.

Проте важливішим є вивчення не загальних, а окремих особливих елементів китайської етичної парадигми. Виходячи з цього метою даної роботи є дослідження багатовекторності етичних уявлень в одному з великих вчень Китаю, а саме даосизмі, як базової основи для побудови універсальної, інтернаціональної, загальнолюдської етичної доктрини.

Досягнення мети передбачалось шляхом виконання завдань щодо виявлення кореляційних зв'язків та взаємообумовленостей традиційної китайської етики із загальнолюдськими етичними нормами та принципами; використання етики даосизму як зручної “експериментальної” платформи для розбудови універсальної етики глобалізаційного світу.

В роботі використано історичний підхід дослідження заявленої проблеми; індуктивний метод узагальнення фактів та дедуктивний метод виведення нових аспектів етичної традиції китайської філософії.

Європейська філософія завжди розділяла два протилежні начала: добро і зло. Європейська людина поставлена перед вибором і обираючи одне відмовляється від іншого. Західне мислення базується на конкретності, чітко вибудованому розмежуванні світу, тоді як китайська філософія, наприклад даоська, навчилась сполучати в собі два початки, причому абсолютно не обов'язково в рівних долях; вона допустила можливість одного початку переважати над іншим. Тут особливими принципами є взаємодоповнення, рівновага, серединність, яких має дотримуватись кожен, як для себе, так і оточуючого світу, що можна підтвердити тезою: “Каждую минуту мир меняется и нельзя оставаться неподвижным. Неподвижного ничего нет. Человек, желая попасть в созвучие с реальностью, должен постоянно быть начеку и придерживаться равновесия” [1, с. 292].

Питання етики завжди були частиною всіх учень, де провідну роль відіграє людина, і головні китайські вірування не є виключенням. “Людина, світ, природа за китайськими “саньцзяо” “трьома вченнями”: конфуціанством, буддизмом, даосизмом нероздільні; це єдина система, яка підкоряється Порядку, це континуум, живий організм, де все взаємопов' язане і взаємообумовлене” [4, с. 55]. Як пише І. Вайнтруб: “від самого початку людській природі властиві п' ять “учан” (постійностей): людяність “і”, чемність “лі”, щирість “сінь”, розум (знання) “чжі” [4, с. 58]. Етика будьякої людини проявляється в її призначеннях, які проектуються в практичну поведінку і тому мають відношення до всього, що її оточує. Так наприклад, колообіг енергії “ці”, за умов, коли “інь-ян” ділиться, має в собі пряме етичне розуміння. Світ як постійна спіраль, здійснюючи оберти, має таке розуміння, що через взаємозв' язок та взаємозалежність між усім, стає причиною народження в людині обов' язку поважного ставлення, збереження та підтримання інших життів, окрім свого.

Позиціонування даосизму до суспільної етики, не бачиться ясним і однозначним. Проте, історично знаходячись в опозиції до конфуціанства, даосизм не обійшов своєю увагою і рекомендаціями ідеальний соціальний устрій. Аналізуючи дует “даосизм і етика”, необхідно не тільки враховувати умовне розщеплення в даосизмі наукових уявленнях на релігійні і філософські, але і його мале і велике відсторонення від людини, а також внутрішню пародоксальність його канонічних творів.

У “Дао де дзине” суспільна етична стратегія даосизму представлена найлаконічніше: “Дао, которое может быть выражено, не является постоянное дао. Имя, которое может быть названо, не есть постоянное имя. Названия его и сразу забудешь. Обозначь его и заблудишь” [1, с. 292]. “Дао” можна лише мати на увазі, про нього можна мріяти, і його належить постійно вгадувати, тому, хто прагне слідувати йому.

З одного боку домінантою даоських подвижників є свобода від умовностей суспільства, з іншого суспільство як частина цього світу, до якого також застосовна універсальна стратегія проходження “дао”. З цієї позиції викладаються основні правила соціального впорядкування. Суспільний взаємозв'язок це певний корабель, де виживання усіх залежить від усіх, а загибель одного зумовлює загибель усіх. “У всего от деревьев до камней есть особая функция: в мире пчел есть своя социальная роль они опыляют растения; бактерии перерабатывают отбросы; черви восстанавливают плодородие почвы; каждый элемент природы важен для жизни других элементов” [5]. Рух “дао” це рух життя, певного циклу, це оберти землі навколо сонця, цикли року, місяця, навіть перехід дня в ніч і ночі в день. “Дао” це природний цикл, в якому кожна мить є своєрідний такт життя, це і рух замкнутого кола, де енергія “ци” проходить його постійно, знаходячись в кожному живому і неживому елементі, предметі або стихії. “Дао” це рух “інь” у “ян”, який є гармонією природи, і одночасно гармонією кожної частини цього колообігу, незважаючи на її розміри, набір елементів або тривалість життя.

Досліджуючи феномен етики стосовно даосизму необхідно враховувати “відносність” його основних структурних понять, бо складно оцінювати норми і правила етики в космічному масштабі і хаосі даосизму. Вже в самій назві “Книги книг” другий ієрогліф відображає розмаїтий етичний лейтмотив канону. “Де” буквально “чеснота” або “мораль”. Але слід зазначити, що понятійна наповненість і глибина ієрогліфів не дозволяє спростити “де” до конкретного слова мораль. Якщо “дао” взагалі невимовно словами, то і “де” вимагає контекстної інтерпретації і трансцендентного осмислення.

У “дао де дзине” можна виділити чітко окреслені прошарки філософських поглядів, критики та повчання щодо духовного подвижництва і рекомендації щодо оптимізації соціального устрою. Аналізуючи текст “дао де дзина” і спираючись на нього, ми спробували скласти етичний портрет дао-людини. Якими ж рисами наділений послідовний сподвижник “дао”?

Досконаломудрий ставить себе позаду інших, завдяки чому він виявляється попереду. Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається. Виникає питання: чи відбувається це тому, що він нехтує особистими інтересами? Подальший аналіз свідчить, що навпаки, він діє згідно зі своїми особистим інтересами, які включають 7 джан:

- обережний;

- соромливий;

- егоїстичний;

- доброзичливий;

- щирий (брехун повинен мати хорошу пам'ять);

- пунктуальний;

- скромний.

Відповідно до “дао де дзин”, людина, якій притаманні вищі чесноти, у словах має бути щирою, простою і скромною, зменшувати особисті бажання і звільнятися від пристрастей. Три пари людських якостей: мудрування і ученість, людинолюбство і справедливість, хитрість і прагнення до наживи похідні від недостатку знань. Коли з'явилося мудрування, виникло і велике лицемірство. Підсумовуючим вектором цих міркувань висувається парадоксальна теза: “Когда будут устранены мудрствование и ученость, народ станет счастливее...” [6, с. 14].

Таким чином, етичний ідеал даосизму це відлюдник, який за допомогою релігійної медитації, дихальних і гімнастичних вправ добивається високого духовного стану, що дозволяє йому подолати всі пристрасті і бажання, зануритися в спілкування з божественним “дао”.

Даоська етична концепція тримається на гармонійному цілому, яке охоплює людину, світ та природу. Саме ця система і покладена в основу закону “дао”. Він представлений Лао-Цзи: “Дао рождает одно. Одно рождает два. Два рождает три, три рождает все вещи. Все объемлется “инь”, проникается “ян”, и из мирового “ци” образуется гармония “хэ” [7]. Для того, щоб розуміти зміст цього закону, потрібно прояснити, що “ян” це світла, а “інь” темна сторона суті речей. І тоді, коли “ян” уособлює у собі все тверде, гаряче, а разом з тим рухоме, світле, чоловіче, то “інь” все м'яке, холодне, темне та жіноче. Ці два початки взаємно проникаючі та доповнюючі: зникає “інь” приходить “ян”, а коли немає “ян” є “інь”. Так само, як в балансі природи між зимою та літом весна та осінь, гармонійне їх співвідношення; як сонце і місяць певним чином доповнюють один одного, приходячи один одному на зміну.

Існує думка, що саме їх співвідношення є певним прототипом хвильової теорії. Т. Григорьєва щодо цього уточнює: “Иначе говоря, дао пульсирует, обусловливая ритм вещей. Частота чередования “инь ян” в каждом случае своя: оно свершается и через секунды, и через миллионы лет, определяя путь галактики и каждого существа” [8, с. 12]. Цей дуалізм проявляється в кожному феномені, де складовий елемент намагається залишити своє місце, внаслідок чого відбувається постійний динамічний перехід протилежностей.

У цьому питанні, на відміну від західних філософських доктрин, не можна розгледіти повного розмежування феноменів існування. Прикладом може бути розуміння багатства і бідності. Багатство в західному розуміння це повна відсутність бідності, а в східному це складні перипетії багатства з наявністю бідності. Людина сходу не скаже, що в одному немає іншого елементу, оскільки обидва вони завжди перебувають у взаємозв'язку. Саме цю протилежність передбачалося подолати за допомогою “своєрідного не діяння”, реалізації досягнення стану байдужості. Звертаючись до “дао”, “...нужно сделать свое сознание предельно беспристрастным, твердо сохранять покой, и тогда все вещи будут изменяться сами собой, а нам останется лишь созерцать их возвращение” [7]. Кажучи про духовну практику поєднання зі світом важливо знайти частину світу в собі, де вищою сходинкою цього пошуку постає єднання душі і тіла, єднання людини зі світом. Цей момент називається злиттям з “дао”, де людина повністю втрачає своє “я”, свою індивідуальність і стає безособовою частинкою світу, включеною в колообіг. В. Малявін про моделювання цього стану говорить: “Когда тело следует Пути, и оно пребывает в единстве с духом, тогда в нас рождается духовный человек” [8, с. 116].

Шлях спілкування людини і навколишнього світу в китайській етичній культурі змальовується поособливому оригінально. Одним із шляхів їх об' єднання, як вважає даосизм, є природність, яка постає певною сполучною ланкою між світом і людиною на рівні психічної діяльності. “Путь внутреннего созерцания заключается в успокоении духа и сосредоточении сердца, пише В. Малявін не должно быть суетных мыслей в уме, не должно быть фальши и блуда в душе. Полностью овладей собой и своим окружением, закрой глаза и вникай в себя. Пусть внутри и вовне будет пустота и покой, постигай утонченную глубину духовного Пути. Исчезнут волнения и печали, забудутся истинное и ложное. Оставайся же вечно таким и в тебе разверзнется непостижимая бездна” [9, с. 104].

Перебуваючи в полі даоських принципів етики і у відповідності до закону “дао”, людина входить у взаємозв'язок “людина-світ” і підпорядковується психофізіологічним процесам. Іншими словами, коли людина є частиною певної системи світу або вступає з нею у взаємини, вона мимоволі входить в сферу психічної діяльності або переступає рівень матеріальної взаємодії і переходить до духовного. Злиття з природним є одним з найголовніших методів переходу на психологічне спілкування між світом і людиною. Н. Абаєв зазначає, що даоси вважали за краще просто забути про конфесійні норми і умовності, а разом з ними і своє “я” як одну із таких умовностей [10].

Природність для даосизму це відкриття в собі первинної сутності, подібної до світу природи. Даосизм закликає подолати в собі хаос індивідуального “я”. Для взаємозв' язку людини і природи не потрібні знання і навіть розуміння, тобто усвідомлення дії, треба тільки наслідувати свою “світову природу”. Все потрібне є в самій людині, їй лише варто навчитися користуватися тим, що вона вже має. Тому саме природність була одним їх тих понять, що діяли на рівні підсвідомості згідно з принципом: “Знающий людей мудр, познавший себя просветленный; побеждающий людей имеет силу, победивший себя могуществен” [7].

Етичне вчення даосизму передбачає те, що протилежність і суперечність існує у світі, в природі і в людині у формі боротьби. Тому подолати себе, тобто переступити через протилежності в собі, є шлях до дійсної природи. Сам взаємозв'язок, взаємовідносини і обмін між елементами системи, тобто між людиною і природою припускав психічну діяльність людини на рівні підсвідомості, інтуїції, що не можна пояснити за допомогою розуму. Саме завдяки цьому в східній культурі приділялась велика увага душевній рівновазі. І саме цей елемент кардинально розрізняє західну і східну філософсько-етичну думку. Збагнути, перш за все, себе основний шлях до розуміння навколишнього світу.

Даоси традиційно приділяли велику увагу практиці духовного вдосконалення, яка починається з віри, твердості й непохитності. В. Бескорская в цьому зв'язку зазначає: “Необходимо полное сосредоточение всей своей природы. Духовное совершенствование предполагает момент внутреннего перерождения “себя в себе”. Нужно уметь вслушиваться в себя, развивать одухотворенную чувствительность к внутреннему естеству, необходимо вырабатывать восприимчивость к самой истине” [11, с. 290]. Завдяки входженню людини у взаємозв'язок з навколишнім світом досягався спокій, гармонія і єднання зі всесвітом, що було можливе, оскільки людина ставала включеною в цілісність Абсолюту. Як пишеться в трактаті Дао-де-цзин: “Для сохранения покоя следует ощущать Единосущность во Всем. Тогда, в частности, не смогут возникать ложные эгоцентрические желания” [7]. Тут мається на увазі бажання фізіологічної людської природи.

Бажання фізичні, обумовлені тілесністю людини її індивідуальністю, були цілком нормальні для конфуціанства, але не прийнятні даосистами. Даоська людина живе в повній свободі і відлюдництві від світу, від суспільства, одночасно перебуваючи в соціумі серед людей. Даос може бути самотній і безособовий, як частина дійсного світу. Знаходячи природу в собі людина “забуває себе”, досягаючи “вищу осяяність”. За трактатом Лао-цзи “Пусть человек станет подобен в этом новорожденному. Если он становиться столь утонченным, то у него не будет больше заблуждений” [7].

Знаходячи “себе в собі” людина знаходить спокій і порожнечу усередині себе, повертає свій природний стан до злиття зі світом. В. Малявін називає це “погружение в покой” (жу цзин) і “сбережение единого” (шоу и) [12, с. 302]. Як мовитися в Дао-Де-Цзин: “Тридцать спиц соединяются в одном колесе. Но пользование колесом зависит также и от пустоты между спицами. Из глины делают сосуды. Но их употребление зависит от пустоты в них. Делают в доме стены, двери и ставни на окна. Но пользование домом тоже зависит от пустотности в нем” [7].

Людина під час поєднання зі світом одночасно тікає від світу. Вся складність полягає в тому, щоб повністю відійти від матеріального, і не дати речам, справам, і турботам поглинути себе. Тому практика взаємозв'язку з природним, початковим станом на рівні психічної діяльності зменшувала невпорядкованість в людині. Вона гармонізувала стосунки і встановлювала новий міцний зв'язок між людиною і світом, людиною і природою.

Даосизм головний акцент ставив на “не діянні”, “природності”, “не бутті”, наслідуванні природи і абсолютному залученні до гармонізованого порядку, тоді як конфуціанство цю природність намагалось впорядкувати певним законам і принципам моралі, де головною міркою була сама людина.

Етика даосизму це не просто черговий напрям в китайській культурі, а особливий закон життя, який несе в собі гармонію єднання з світом та з самим собою. Вона знаходить своє відображення у славнозвісній практиці Цигун-Тайдзи, в якій впорядковуються три складові сутності людини, як три елемента світу тіло, розум та енергія. У практиці Тайдзи ця гармонія присутня в усвідомленні наших рухів, як узгодженість тіла і розуму, коли ми зосереджуємось на найдрібніших деталях рухів, дихання, ментальних намірів. Така регулярна практика усвідомлення може проникати і в повсякденне життя, завдяки чому знижується кількість помилок і нещасних випадків в житті людини [5].

Таким чином, етика даосизму зовсім не закінчується там, де закінчується практика, це спосіб гармонії, постійного балансу, який повинен тривати протягом усього життя людини. Поєднання розуму і тіла, тих емоцій, якими людина живе протягом дня, це проблема кожного індивіда в минулому, теперішньому та майбутньому.

Даоська етична гармонія між людьми створює горизонтальні зв'язки, в той час як існують і вертикалі досягнення “дао”, шлях, яких здійснюється через шість важливих кроків. Першим кроком є виховання самого себе, другим та третім розуміння свого місця в сім'ї та в суспільстві, четвертим це усвідомлення себе в державі, п'ятим досягнення гармонії з усім світом, і, нарешті, шостим усвідомлення себе у Всесвіті.

На зламі другого і третього тисячоліть за умов глобальної кризи сучасної цивілізації, зростанні негативних тенденцій у взаєминах людини і суспільства, конфлікт переважно лежить в морально-етичному полі взаємодій і супроводжується зростанням числа соціальних проблем, їх глобалізацією. На порядок денний ставиться питання про збереження стійкості синергетичної системи людства. Абсолютно очевидно, що вирішення цих проблем вимагає щонайширшого об'єднання морально-етичних надбань на загальносвітовому рівні. У основі має бути транснаціональна концепція про цілі і правила перебування людини на Землі, що базується на принципах етики і високої моралі, які досить глибоко, оригінально і розмаїто представлені у даосизмі.

Дані дослідження в перспективі передбачається комплексно розвивати і поглиблювати в аспекті етики інших китайських філософських концепцій, зокрема конфуціанства.

Література

1. Курбанова С.Р. Принципы равновесия и гармонии в даосизме / С.Р. Курбанова // Наука. Релігія. Суспільство. 2001. № 2. С. 291-292.

2. Іда Ворс. Конфуціанство як рецепт / Іда Ворс // Політика і культура. 2001. № 45 (129) С. 52-53.

3. Васильев Л. Религиозный даосизм: поиски бессмертия, гадания, суеверия / Л. Васильев // Наука и религия. 1972. № 2. С. 43-48.

4. Вайнтруб І. Людина, природа і вічність у китайських віровченнях / І. Вайнтруб // Людина і світ. 2002. № 1. С. 55-59.

5. Мантэк Чиа, Хуан Ли Внутренняя структура тайцзи: тайцзи-цигун I [Електронний ресурс] / Мантэк Чиа, Хуан Ли [перев. с англ. М.: ООО Издательство “София”, 2010. 320 с.]. Режим доступу: http://ru.scribd.com/doc/2621040/Mantak-Chia-Juan-LiInternal-Structure-of-Tai-Chi-Tai-Chi-Chi-Kung-1

6. Проблема человека в традиционных китайских учениях / отв. ред. Т.П. Григорьева. М.: Наука, 1983. 263 с.

7. Лао-Цзы Дао-Дэ-Цзин. Завет. Пути. Силы. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tululu.ru/b81416

8. Малявин В.В. Молния в сердце / Владимир Вячеславович Малявин. М.: НАТАЛИС, 1997. 435 с.

9. Малявин В.В. Онтология даосской философии / [сост. Малявин В.В., Виногродский Б.Б.]. М.: Комаров и К., 1994. 446 с.

10. Абаев Н.В. Чать-буддизм и культура психической деятельности в средневековом Китае [Електронний ресурс] / Абаев Н.В. [Библиотека Фонда содействия развитию психической культуры. Новосибирск, 1983]. Режим доступу: http://psylib.org.ua /books/abaev01/index.htm

11. Бескорсая В.Н. Практика духовного совершенствования в даосизме / В.Н. Бескорсая // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2001 № 509. С. 290-295.

12. Малявин В.В. Сумерки Дао. Культура Китая на пороге Нового времени / Владимир Вячеславович Малявин. М.: Астрель, 2003. 436 с.

Размещено на Allbest.ru