Проблема інкультурації особистості в період трансформаційних процесів у сучасній культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.2

Інститут хімічних технологій Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля (Україна, Рубіжне), kuzmichenkoi@rambler.ru

Проблема інкультурації особистості в період трансформаційних процесів у сучасній культурі

Кузьміченко І. О.

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських та гуманітарних дисциплін,

Анотація

компетентність інкультурація часовий філософський

Акцентовано увагу на перехідних процесах у сучасній культурі та, як наслідок, її кризовому стані. Наголошено на ускладненості становлення особистості, яке здійснюється сьогодні на тлі нестабільності соціальних процесів та зіткнення культурних парадигм, що значно ускладнює культурну самоідентифікацію індивіда і характеризує процес його інкультурації як надзвичайно складний і внутрішньо суперечливий. Здійснено філософський аналіз феномену компетентності як умови інкультурації людини. Звернено увагу на ситуативний характер компетентності та її співвідношення з часовими і просторовими аспектами суб'єктивної реальності. Наведено та проаналізовано існуючі схеми набуття і розвитку компетентності. З'ясовано роль соціально--професійної компетентності у процесі інкультурації, що як набута цілісна особистісна якість покликана стати тим носієм медіаційного потенціала, який дозволить людині, що нею володіє, відшукати "місток ” між професійним, соціальним і особистісним, а також усвідомити свої культурні і особистісні сенси у складний період трансформації культури.

Ключові слова: культура, інкультурація, особистість, компетентність, соціально--професійна компетентність.

Annotation

The attention is paid to the transitional processes in modern culture and, as a result, to its crisis state. The emphasis is put on the complexity of making up of personality which is carried out today on the background of instability of social processes and collision of cultural paradigms that complicates considerably the cultural self-identification of an individual and characterizes the process of its inculturation as extremely difficult and internally contradictory. The philosophical analysis of the phenomenon of competence as a condition of human inculturation has been conducted. The attention is paid to the situational nature of competence and its correlation with temporal and spatial aspects of subjective reality. The existing schemes of acquisition and competence development are provided and analysed. The role of social and professional competence during the process of inculturation has been found out that as an acquired complete personal quality is called to become that carrier of mediation potential which will allow the person, who owns it, to find a “bridge ” between professional, social and personal, and also to realize his cultural and personal meanings in the difficult period of culture transformation.

Keywords: culture, inculturation, personality, competence, social and professional competence.

Аннотация

Акцентировано внимание на переходных процессах в современной культуре и, как следствие, ее кризисном состоянии. Отмечено усложнение становления личности, осуществляемое сегодня на фоне нестабильности социальных процессов и столкновения культурных парадигм, что значительно затрудняет культурную самоидентификацию индивида и характеризует процесс его инкультурации как чрезвычайно сложный и внутренне противоречивый. Осуществлен философский анализ феномена компетентности как условия инкультурации человека. Обращено внимание на ситуативный характер компетентности и ее соотношение с временными и пространственными аспектами субъективной реальности. Приведены и проанализированы существующие схемы приобретения и развития компетентности. Выяснена роль социально--профессиональной компетентности в процессе инкультурации, которая как приобретенное целостное личностное качество призвано стать тем носителем медиационного потенциала, который позволит человеку, ею владеющему, отыскать “мостик” между профессиональным, социальным и личностным, а также осознать свои культурные и личностные смыслы в сложный период трансформации культуры.

Ключевые слова: культура, инкультурация, личность, компетентность, социально--профессиональная компетентность.

Усе у сучасному світі стає більш багатоскладовим і взаємозалежним, а значить і більш конфліктогенним та розрізненим, що дає змогу характеризувати стан сучасності як стан глобального переходу. Неминучі трансформації нагнітають мінливість і невизначеність, і усе, що не готове до змін, безперечно стає їх жертвами.

На думку багатьох дослідників найбільш значимими серед викликів сучасності є кризові стани культури, або переходи, що визначаються як криза ускладненості, криза відмінностей, криза управління, інституційна криза і криза ідентичності (за Іонесовим В. І. ). Невпинність і швидкість цих переходів безперечно не може не викликати у суспільстві певні стани невизначеності, що, у свою чергу, проявляється у відсутності у світової спільноти єдиної стратегії виживання у складних кризових умовах. Науковці жваво відгукуючись на ситуацію глобальної трансформації наділяють її статусом перехідності, пороговості, і у один голос заявляють, що культура у перехідному стані хоча і є порушником спокою у всьому світі, у той же час є безцінним джерелом нових знань, а, значить, і потужним ресурсом розвитку та перетворень як соціуму, так і окремої особистості.

Сьогодні становлення особистості здійснюється на тлі нестабільності соціальних процесів та зіткнення культурних парадигм, що поряд з катастрофічним впливом усезростаючих потоків інформації ускладнює культурну самоідентифікацію індивіда і характеризує процес його інкультурації як надзвичайно складний і внутрішньо суперечливий. У цих обставинах єдиною умовою виживання і розвитку людини є адекватне розуміння процесів, що відбуваються, бачення свого місця у суспільстві і світі, уміння і навички не просто існувати, а успішно жити, працювати, творити у складних соціальних умовах.

Проблема входження особистості у культуру багатогранна і міждисциплінарна у своїй основі. Вона завжди була предметом глибокої зацікавленості науковців і дослідників: B.Біблер, П. Гуревич, М. Шелер (розгляд місця людини у культурі), А. Арнольдов, Д. Белл, М. Бахтін, І. Ільїн, М. Мамардашвілі, М. Херцковіц,О. Шпенглер (теоретико-методологічний аналіз феномена інкультурації особистості), А. Бараноєв, М. Вебер, Г. Зіммель, К. Леві-Стросс, М. Мосс, Ю. Хабермас (сутність, принципи і умови об'єднання суб'єктів у надперсональну спільність у процесі соціокультурної взаємодії), А. Адлер, Л. Виготський, Д. Мацумото, А. Маслоу, К. Роджерс, С. Рубінштейн (проблеми сутності інкультурації особистості у контексті пошуків індивідуальної специфіки та психічної сутності інкультурації особистості).

Метою запропонованої статті є філософський аналіз феномену компетентності людини, що розглядається автором як умова її інкультурації.

На сучасному етапі наука розглядає культуру як творчу діяльність по перетворенню природи і суспільства, результатами якої є постійне поповнення матеріальних і духовних цінностей, вдосконалення всіх сутнісних людських сил.

Безумовно, культура - це безперервна людська діяльність, у тому числі і по перетворенню себе. Австрійський філософ Отто Вейнінгер так висловлював свою культурну позицію: “Повноцінною у культурному відношенні може бути тільки праця над самим собою. Проте, жодна людина не працює досить для досягнення цього ідеалу. Навіть найкультурніша повинна прийти в жах при спогаді про те, як багато існує ще речей, про які вона і не підозрювала” [1].

Дійсно, як свідчать культурологічні дослідження, інкультурація (або навчання культурі (по А. Кравченко [2]), починаючись у дитинстві, відбувається впродовж усього життя у якості поступового вироблення навичок, зразків, норм поведінки, які характерні для певного типа культури, для певного історичного періоду. Індивід освоює властиві культурі світобачення і поведінку, внаслідок чого формується його когнітивна, емоційна і поведінкова схожість з членами даної культури і відмінність від членів інших культур. Але Е. Соколов тлумачить інкультурацію уже як “прилучення особистості до всієї спадщини людства” [3, с. 120].

Звісно, без особистості не може бути культури, бо особистість не тільки її рушійна сила і творець, а й головна мета розвитку культури, тому саме інкультурація особистості є першочергове завдання культури, як “...людинотворчій процес придания людському індивіду необхідної (для її повноцінного розвитку) культурної компетентності, за допомогою засвоєння - інтеріорізації нею наявнісного культурного надбання і досвіду” [4, с. 370].

На рівні “зрілості” (по М. Херсковицю) в процесі ін- культурації особистість вносить (може вносити) в культуру зміни, що сприяють її розвитку. Основна риса цього рівня - можливість для індивіда в тій чи іншій мірі приймати або відкидати те, що йому пропонується культурою, можливість дискусії і творчості, можливість свободи: “інкультурація є процес, що забезпечує відтворення “культурної людини” і містить механізм здійснення змін у культурі” [5, с. 65-66]. Тобто інкультурація в період зрілості відкриває дорогу змінам, характеризується інноваційними процесами і сприяє тому, щоб стабільність не переросла в застій, а культура не лише зберігалася, а й розвивалася. Безперечно, людина в культурі виступає в двох іпостасях - як творіння культури і як її творець.

Культура розгалужена в часі і просторі, і тому умовами інкультурації особистості є її самоствердження у часі (через створення автономного культурного простору) і привласнення різних способів опанування простору, його “бачення” (бачити - значить мати можливість передбачати, бігти попереду часу шляхом “читання” простору) [6]. Але найбільш важливим в цьому процесі для людини стає опанування знаннями, досвідом, нормами, уміннями для того, щоб переводити невизначеності історії в зрозумілі людині час і простір світу культури, тобто набуття нею певного рівня і якості компетентності: життєзабезпечення, особистісного розвитку, соціальної комунікації, відновлення енергетичних затрат тощо.

Компетентність поняття далеко не нове. Цей термін запозичено з когнітивної психології; в перекладі з латинської - competentia - коло питань, у яких людина гарно обізнана, володіє відповідними знаннями і здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю область та ефективно діяти в ній.

Існує безліч окремих різновидів компетентності (побутова, професійна, соціальна тощо). Наприклад А. Флієр виділяє “культурну компетентність” і під нею розуміє досить високу міру соціалізованості та інкультурованості індивіда. Науковець підкреслює, що культурна компетентність особистості виявляє, насамперед, міру її обізнаності з сукупним соціальним досвідом нації в цілому і нормами міжлюдських стосунків, які вироблені цим досвідом [7].

Безперечно, кожна культура - національна, етнічна, професійна, вікова, родинна, - дає її носіям конкретну життєву компетентність. Наприклад побутова, життєва компетентність задається самою культурою: всі люди їдять, працюють, кохають, але роблять це різними способами [8]. Тому, будь-яка людина, в принципі, компетентна, проте якісний рівень знань, умінь, навичок, досвіду у людей різний, що виявляється у відмінності якісного рівня результатів їх діяльності (життя). Оцінка ж людини як компетентної фактично означає, що вона володіє компетентністю деякого (необхідного або достатнього) якісного рівня, що забезпечує результат діяльності, тобто рівень і якість життя. Так, наприклад, використовують слово “якісний”, замість слів “високоякісний”, “доброякісний”; слово “культурний”, замість слова “висококультурний” тощо. Неодмінно треба підкреслити, що лише будучи співвіднесеною з контекстом конкретних потреб, надій, можливостей, компетентність стає ідеєю - тобто програмою дій людини.

Велике значення у бутті людини займає саме професійна компетентність. І це зрозуміло. Адже саме професія людини слугує показником її культурності, тому що професія - це той вид трудової діяльності індивіда, яким він займається майже усе своє усвідомлене життя і який потребує попередньої підготовки, засвоєння культури, знань, умінь, методів тощо. Це найважливіший стимул соціального становлення і розвитку особистості, єдиний засіб самореалізації її в усіх сферах буття і свідомості та потужний інструмент прилучення до цивілізації та культури. На сьогодні ми доволі боляче відчуваємо на собі наслідки професійної некомпетентності: лавина аварій і катастроф, обумовлена людським фактором, буквально захлеснула світ.

Але не тільки у сфері професійній, а і у повсякденному житті ми бачимо прояв некомпетентності людей: у побуті, стосунках тощо. Г. Тульчинський зазначає, що тотальна некомпетентність, яка проявляється у розгубленості перед реальними проблемами і викликами повсякденного життя виявляється одним з джерел агресивності і насильства в суспільстві: коли людина не знає і не розуміє, що з нею відбувається, що вона конкретно може зробити, щоб захистити себе і своїх близьких, вона стає агресивною. Тобто насильство - це ірраціональна реакція безсилля, агресивна реакція некомпетентних.

Що ж таке компетентність і яка її роль у процесі ін- культурації людини?

У лекції професора Стенфордської школи бізнесу І. Стрєбулаєва "Чому навчають у бізнес-школі? Світовий досвід для Росії" зазначалось: "Знання самі по собі не дуже важливі. Важливе не знання, а уміння пластично його застосовувати у дуже складних динамічних ситуаціях. Для цього знання недостатньо. Що необхідно - володіти фундаментальними принципами і асоціативними зв'язками, які б дуже швидко дозволили б вам прийняти рішення у дуже складній динамічній ситуації".

Подібна точка зору узгоджується з думкою О. Хуторского. Він зазначає: “...досвід вирішення ситуативних задач різного роду слугує центральною компонентою компетентності". Причому визначальну роль у набутті компетентності дослідник відводить досвіду особистості: “Саме досвідна діяльність, а не знання, уміння і навички (тобто інформаційна та діяльнісна компоненти) розуміється як основна компонента у загальній моделі компетентності" [10]. Слід обов'язково додати, що компетентнісний досвід - це багатомірна, інтегральна характеристика, що сприяє соціальній і особистісній адаптації людини до навколишнього середовища: “Навчання у досвіді створює компетентність".

Набуття компетентності - це довгий шлях, довжиною з життя, і на цьому шляху людина проходить стадії пізнання нового, стадії присвоєння компетентності, присвоєння культури. Говорити про ті чи інші характеристики, які визначають ефективність діяльності людини (у тому числі і компетентність) можливо лише у випадку усвідомленого відношення людини до себе у контексті діяльності і її відношення до самої діяльності у цілісному контексті життя.

Згідно теорії компетентності Торпі С. і Кліффорді Дж. [11, с. 26-27], научіння являє собою чотирьохступеневий процес, що припускає перехід від несвідомої некомпетентності до несвідомої компетентності:

- 1 ступінь: неусвідомлена некомпетентність (людина некомпетентна і не усвідомлює цього);

- 2 ступінь: усвідомлена некомпетентність (людина усвідомлює, що чогось не знає або не вміє);

- 3 ступінь: усвідомлена компетентність (людина вчиться і, як наслідок, отримує усвідомлене відношення до своїх нових знань і умінь. Слід зазначити, що ця стадія характеризується активним навчанням, працею над собою. Якщо людина, займаючись якоюсь новою діяльністю почуває себе легко - це свідоцтво того, що це нове насправді відповідає її звичним паттернам. Можливо, це розширення того, що людина уже знає, але це не дає нового знання. Проявом того, що людина дійсно “росте над собою" є деякий стан розгубленості, складності, важкості придбання знань і умінь. Саме у цей момент відбувається перехід на більш якісний рівень життя, саме в такі моменти людина стає більш ефективною, більш умілою і компетентною.

- 4 ступінь: неусвідомлена компетентність (інтерналізація знань, “диво автоматизму"). На цій стадії “народжується" компетентний професіонал, якого відрізняє саме неусвідомлена компетентність, що виступає гарантом високої життєвої ефективності людини.

О. Подліняєв при дослідженні професійної компетентності відмітив нерівномірність динаміки її розвитку. Дослідник зазначає, що дисонансне зіткнення людини, що знаходиться на “етапі компетентності" з новими ситуаціями і обставинами життя може привести до кризи компетентності, який ставить людину перед вибором: повне заперечення дисонансної реальності, компромісне прийняття дисонансної реальності та реорганізація колишньої моделі поведінки. Знаходження людиною нових знань і способів діяльності, що забезпечують поступове відновлення втраченої компетентності на якісно новому рівні на “етапі реорганізації", дозволяє вийти особистості на новий виток інкультурації і знайти відчуття “компетентності" в процесі рішення різних по характеру і рівню складності завдань на “етапі стабілізації" [12].

Повертаючись до схеми розвитку компетентності людини, треба зазначити наступне. На відзнаку від “квадрату розвитку компетентності" Торпі С. і Кліффорді Дж. Д. Безуглим запропоновано схему “спірального розвитку компетентності", де показано циклічність її розвитку, що відображено у вигляді спіралі, що розкручується, і де кожний виток означає глибину усвідомлення ситуації або контексту [13]. Зміна ситуації - це зміна контексту, у якому відшліфовувались ті компетенції, у результаті яких змінилася ситуація. Але ця спіраль є такою, що розгортається у одній площині, тобто надбання компетентності у такому контексті є одномірним, пласким, і, на нашу думку, насправді є розширенням зони комфорту особистості. Вихід же людини, існуючої у реальності цивілізації у простір культури, як простір справжнього, реального людського буття, здійснюється як вихід за межі своєї зони комфорту [14, с. 154], як намагання особистості піднятися на собою, над ситуацією, кожен раз робити надзусилля. Саме таке надзусилля людина робить саме в момент усвідомлення своєї некомпетентності і вольового імпульсу йти далі, не зупинятися на досягнутому, не вважати себе раз і назавжди професіоналом. Бо особистість у просторі культури - вічний учень, і усвідомлення цього робить її інтелігентом.

Ураховуючи усе вищезазначене можна зробити певні узагальнення: компетентність людини є складною системою, що характеризується ієрархічністю її складових - компетенцій; мінливістю і розвитком у процесі навчання та діяльності; виражається у готовності до здійснення діяльності в конкретних ситуаціях і може бути оцінена досягненням заданого результату, - а також дати визначення компетентності особистості як умови її інкультурації:

Компетентність - це здатність усвідомлено, з використанням знань, умінь, навичок, досвіду та враховуючи наслідки, сприймати, відображати, оцінювати ситуацію, приймати рішення і діяти відповідно до цього рішення у часових і просторових аспектах суб'єктивної реальності.

У сучасних умовах людині практично неможливо завжди жити у зоні стійкої компетентності, бо стрімке змінення життєвих і професійних ситуацій (що обумовлено впливом величезних потоків нової інформації, невпинним розвитком надсучасних технологій тощо) вимагає від особистості постійного накопичення знань, умінь, навичок, що, у свою чергу, породжує постійне напруження, стрес, втрату сенсів та життєвих орієнтирів.

Система освіти є те середовище, де відбувається подальше (після родини) “плекання” особистості, здійснюється “входження” зовнішнього, соціального у внутрішнє, психічне, тобто відбувається інтерналізація основного змісту культури, її присвоєння тими, хто навчається. Як відмічає автор метафори про взаємозв'язок культури і освіти В. Сідоренко, вони сумісно утворюють “велике дихання”, що аналогічне вдиху і видиху: ““Для себе”, - освіта - образ культури, “для культури” воно - утворення культури, точніше, її відтворення через освіту, а “для соціуму” - це його легені. На “вдиху” освіта втягує в себе культуру, знаходячи тим самим зміст і предмет для творчого відтворення і становлячись особливою формою і образом культури. На “видиху” культура відтворюється, даючи соціуму культурну форму і дієздатність” [15].

Сучасна освіта, як відомо, виконує соціальне замовлення, а значить намагається відповідати реаліям і вимогам сучасності. І компетентнісний підхід, що застосовується сьогодні у освітніх практиках, тому підтвердження. Як усе нове, ця освітня технологія має переваги і недоліки. На відміну від класичної знаннієво-орієнтованої системи освіти компетентнісний підхід дає наступні переваги: спрямованість на результат освіти, а не на сам процес; віддання пріоритету умінню застосовувати отриманні знання на практиці у різних професійних та життєвих ситуаціях, а також отримання у результаті освіти універсальних або надпредметних компетенцій, які набувають особливого значення у сучасному світі високих технологій. Але ж і його недоліки також добре відомі: зміщується центр уваги з загально гуманітарних цінностей на одномоментні потреби ринку, що у свою чергу формує фахівця з дуже вузьким мисленням, не здатного до довгострокового стратегічного бачення проблем і цілісності світу. Подібна вузькопрофесійна освіта є вирваною з культурного контексту, вона не тільки обмежує соціальну ефективність професії, вона навіть заважає фахівцю зрозуміти соціокультурний сенс свої діяльності. Тобто надбання професійної компетентності стає кінцевою метою освіти, а набір і якість компетенцій визначається лише вимогами ринку.

Таким чином, набуття у результаті освіти лише професійної компетентності дозволяє людині ефективно діяти у межах цивілізаційного простору, але не дає можливості повноцінно увійти у простір культури. Як справедливо зазначає В. Зінченко: “людина може знаходитися у культурі і залишатися поза нею, може бути таким же пустим місцем, як для неї культура, дивитися на неї очима, що не бачать, проходити крізь неї, як крізь пустоту, не “забруднившись” і не залишивши на ній своїх слідів” [16].

І. Зимня, досліджуючи проблему формування компетентності робить висновок, що у результаті освіти у людини повинна бути сформована деяка цілісна соціально-професійна якість, що дозволяє їй успішно виконувати професійні задачі та взаємодіяти з іншими людьми, і визначає цю якість як соціально-професійну компетентність. Вона уперше наголошує на її цілісності як людської якості, розробляє її ідеалізовану модель та співставляє з загальною культурою: “...якщо загальна культура людини - це соціально-детермінований спосіб життєдіяльності людини, то соціально-професійна компетентність є проекція цього способу на визначену сферу, область діяльності” [17], а також перераховує її складові.

На нашу думку, набуття цієї якості дозволить людині мати не фрагментарне бачення навколишньої дійсно - сті, а цілісне уявлення про неї, бачити її взаємозв'язки; а значить жити і працювати усвідомлено, творчо, повноцінно, а самій професійній діяльності надати “людське обличчя”.

Підсумовуючі усе вищевикладене, треба зазначити, що успішність інкультурації залежить від набору, кількості й якості компетенцій людини: не тільки професійна готовність до того або іншого виду діяльності, що позиціонується як кінцева мета навчання, а й етичні норми поведінки, рівень засвоєних механізмів взаємодії з навколишньою дійсністю і система сформованих духовних цінностей, а також надбана спрямованість і уміння розвивати їх у подальшому повинні стати результатом освітньої підготовки особистості. І саме соціально-професійна компетентність, як набута цілісна особистісна якість покликана стати тим носієм медіаційного потенціала, який дозволить особистості, що нею володіє, відшукати місток між професійним, соціальним і особистісним, тобто знаходячись у просторі цивілізації вийти у простір культури і стати її творцем і провідником для наступних поколінь, а також віднайти свої культурні і особистісні сенси у складний період трансформації культури.

Список використаних джерел

1. Вейнингер О. Последние слова / О. Вейнингер. - Киев: Наука, 1995. - 208 с.

2. Кравченко А. Культурологія / А. Кравченко. - М. , 2001. - 496 с.

3. Соколов Э. В. Культурология. Очерки теории культуры / Э. В. Соколов. - М. , 1994.

4. Сухина І. Г. Про ціннісний зміст людино творчої ролі культури / І. Г. Сухіна // Гілея. - Київ, 2011. - Вип.55 (№ 12). - С. 370.

5. Столяренко Л. Д. Культурология: Учебное пособие / Л. Д. Столяренко, С. И. Самыгин, Л. Г. Сущенко. - М. : ИКЦ “МарТ”, 2006. - 352 с.

6. Культурология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под научн. ред. проф. Г. В. Драча, изд. 8-е. - Ростов н/Д: Феникс, 2005. - 576 с.

7. Флиер А. Я. Культурология для культурологов / А. Я. Флиер. - М. : Академический проект, 2000 - 496 с.

8. Тульчинский Г. Л. Рациональность: насилие или жизнен

ная компетентность [Электронный ресурс] - Электронный альманах о человеке. - Режим доступа:

http://www.antropolog.ru/doc/persons/tulchinskiy/toulch3.

9. Стребулаев И. Чему учат в бизнес-школе? Мировой опыт

для России. Лекция [Электронный ресурс] - 31 марта 2012 г. - Режим доступа:

http://www.polit.rU/article/2012/03/20/strebulaev/#%D0%B52.

10. Хуторской А. В. , Хуторская Л. Н. Компетентность как дидактическое понятие: содержание, структура и модели конструирования [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://khutorskoy.rU/books/2008/A.V.Khutorskoy_L.N.Khutorskaya_C ompet.pd

11. Торп С. Коучинг: руководство для тренера и менеджера / С. Торп, Дж.Клиффорд. - СПб, “Питер”, 2004.

12. Подлиняев О. Л. Теория и практика гуманистического мировоззрения учителя на основе личностно-центрированного подхода (в системе вузовского и послевузовского образования): автореФ. дис. ... докт. пед. наук / О. Л. Подлиняев. - Хабаровск, 1999.

13. Безуглый Д. МКП: Магический квадрат - Колесо компетентности [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.system-approach.ru/2009/10/competence-wheel/

14. Кузьміченко І. О. Комфорт як “запобіжний клапан” цивілізації / Інна Кузьміченко // Схід. - Донецьк, 2012. - № 1 (115). - С. 153-156.

15. Сидоренко В. Ф. Образование: образ культуры / В. Ф. Сидоренко // Социально-философские проблемы образования. - М. : ИЦПУКС, 1992. - С. 86-102.

16. Зинченко В. П. Живое знание / В. П. Зинченко // Самара: СГПУ РАО, 1998. - 185 с.

17. Зимняя И. А. Общая культура и социальнопрофессиональная компетентность человека / И. А. Зимняя // Проф. Образование. - 2006. - № 2. - С. 18-21.

Размещено на Allbest.ru