Політико-правова концепція Г. Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ Г. ГЕГЕЛЯ

гегель право моральність

Раскрыта суть политико-правовой концепции Г.Гегеля, проанализирован абсолютный подход к анализу права, основополагающей идеей которого является идея моральности, которая представляется как тотальная целостность нравственной жизни, общий дух народа.

Ключевые слова: право, государство, моральность, нравственность, гражданское общество.

Довгий час вітчизняні історико-філософські та історико-правові дослідження були вміщені у рамки ідеологічних догм та певних пропагандистських кліше, проте в останні десятиліття ситуація суттєво змінилася, ідеологічна упередженість вже не гнітить дослідника, завдяки чому стало можливим глибоке та змістовне осягнення спадку мислителів минулого та оцінки перспектив і тенденцій розвитку сьогодення як у філософському, так і у правовому контексті. Важливість такого осягнення не викликає сумніву, адже поза історичним контекстом, що пов'язує явища і процеси сучасності з тими, які їм передували, неможливо пізнати сучасність, наукове дослідження правових явищ і процесів не може обмежити себе їх станом лише на момент існування, оскільки буде втрачений причинно-наслідковий зв'язок в історичному розвитку права [1, с. 49].

Звернення до політико-правової проблематики у даній розвідці пояснюється значимістю феномена права “як універсального способу упорядкування суспільних відносин” [2, с. 3], історія якого супроводжувала історію людства [3, с. 15], а зараз дає змогу краще зрозуміти базові принципи розвитку держави та суспільства. Український інтелектуальний загал стикається зараз з необхідністю “не простої механічної та спрощеної рецепції тих чи інших європейських теорій, а їх змістовного переосмислення, з намаганням синтезувати різні методологічні підходи у розв'язанні таких теоретичних проблем як: походження права, вивчення специфіки правових норм, аналіз співвідношення права та моралі, з'ясування впливу історичних і соціальних факторів на розвиток правової системи” [4, с. 7].

Внесок Г.Гегеля у розвиток філософсько-правової та соціально-політичної проблематики важко переоцінити, адже він вважається теоретиком ідеї громадянського суспільства, дослідником взаємодії громадянського суспільства та держави на основі власної унікальної методології.

Г.Гегеля можна назвати одним з тих філософів, творчість яких активно досліджується вже декілька століть, світова гегельяна охоплює майже всі аспекти багатогранної філософської спадщини Г.Гегеля, так із досліджень кінця 19-поч.20 ст. можна назвати статтю В. Соловьєва, присвячену німецькому мислителю, розвідки П. Новгородцєва, І. Ільїна, М. Коркунова, П. Редкіна, Б. Чичеріна, Г. Шершеневича. Варто також згадати книгу Р.Гайма “Гегель та його час”, яка викликала неоднозначні оцінки сучасників, проте, на думку П. Новгородцєва, “цікаво задумана та блискуче написана”, зацікавлений читач може ознайомитися з текстом цієї книги у російському перекладі П. Солянікова [5].

Потужні наробки залишили дослідники радянської традиції (А.Дворцов, М.Овсянніков, В.Лазарєв, І.Рау , А. Гулига та ін.) [6], сучасні російські мислителі -Н. Мотрошилова, Є Солопов [7], українські дослідники -І. Бичко, В.Барков, В. Кушаков, Т. Мотренко, Д. Прокопов, Т. Розова та ін. При цьому політико-правова та філософсько-правова проблематика розглядалася досить активно в працях В. Асмуса, К. Бакрадзе, В. Віндельбанда, П. Гайденко, С. Гогоцького, І. Ільїна, М. Кисселя, Д. Керімова, В. Кузнєцова, Д. Лукача, В. Малініна, Б. Маньковского К. Маркса, І. Нарського, В. Нерсесянца, А. Піонтківського, В. Пушкіна, Л. Хейде, Б. Чичеріна та ін. Зазначимо, що останніми роками і в українському дослідницькому загалі посилилася увага саме до політико-правових поглядів німецького філософа [8]. Окремо хочеться виділити спільну розвідку учасників міжнародної конференції, вчених Росії, Германії, Китаю, Італії, які ґрунтовно проаналізували вплив філософії Гегеля на подальшу філософську, соціальну, політичну, правову думку [9].

Враховуючи ідеї, висловлені у доробках класиків світової та вітчизняної філософської, філософсько-правової та політико-правової думки, праць із філософсько-правової проблематики, можна сформулювати мету статті -здійснення комплексного аналізу гегелівського підходу до аналізу права, засадничою ідеєю якого є ідея абсолютної моральності, що увляється як тотальна цілісність морального життя, загальний дух народу.

Традиційно виділяють два можливих варіанта оцінки політико-правових поглядів Г.Гегеля, основою розрізнення яких постає відповідь на питання, яким власне є це вчення - ліберальним чи тоталітарним. Лави прихильників досить потужні в обох варіантах, так обвинувачують Гегеля у прихильності до тоталітаризму, наприклад, -К. Поппер, С. Хук, Е. Топич та ін., а ліберальним вчення вважають Е. Вейль, В. Майхофер та ін.

Г. Гегель є автором цілісної філософської системи, яка охопила всі сфери філософського знання. Політично-правова концепція Г.Гегеля репрезентована в “Філософії права” (повна назва “Природне право і наука про державу у нарисах. Основи філософії права” (1821 р.)), хоча ідеї стосовно громадянського суспільства, держави, права гідно представлені у “Філософії духу”, яка є третьою частиною “Енциклопедії філософських наук” (1817 р.). Ця проблематика розглядається у розділі “Об'єктивний дух”, де репрезентовані поняття право, мораль, моральність.

Як зауважував Г.Гегель у передмові до “Філософії права”, “істина про право, моральність державу настільки ж давня, наскільки відкрито дана у публічних законах, публічній моралі, релігії та є загальновідомою... але вона потребує осягнення, щоб самому по собі розумному змісту була надана розумна форма.” [10, с. 46].

Специфіка гегелівського тлумачення політико-правової проблематики полягає у тому, що німецький мислитель розробив власний -абсолютний підхід до аналізу права, засадничою ідеєю якого є ідея абсолютної моральності, що увляється як тотальна цілісність морального життя, загальний дух народу. У “Філософії права” Г.Гегель демонструє розвиток об'єктивного духу розкриваючи поняття права, здійснюючи рух від абстрактного права - до моральності. Мислитель переконаний, що мораль з'являється там, де порушується або нехтується право, вона є своєрідною спокутою, а потреба у спокуті є засадничою для самої моралі. Моральність (сім'я, громадянське суспільство та держава) виступає як зняття права та моралі. За Г. Гегелем ідея свободи повністю реалізується лише у сучасних йому розвинених державах, які не лише існують, а й є дійсними завдяки власній внутрішній розумності.

Вибудовуючи свою політико-правову концепцію, Г. Гегель аналізує поняття “власність”, “договір”, “неправо”, які уявляються абстрактною формою права, а потім, в традиціях власного діалектичного методу, здійснює перехід до понять “держава”, “громадянське суспільство”, “сім'я”, тобто до конкретної форми права. Роль власності полягає в тому, що вона є першою формою здійснення свободи, набуває статусу всезагальної норми, що уможливлюється у договорі, тобто правовій нормі. У даному контексті варто навести думку М.С. Держалюка, що “висновки Гегеля про те, що власність, майно і влада -одвічне потенційне джерело суперечностей суспільства і що їхнє врегулювання можливе тільки за допомогою права -завжди актуальні. З його положень також випливає, що ні наявність чи відсутність власності, ні закони, що захищають приватну власність, ні протилежні закони, що заперечують її й встановлюють спільність майна, не вирішують головного -не усувають майнового протиріччя між верхами і низами. Упродовж ХХ ст. наочно було продемонстровано, що обидві форми власності (приватна та колективна) не спроможні остаточно подолати соціальну і майнову нерівність” [11, с. 25].

Важливим у Г.Гегеля є поняття “неправо”, адже договір базується на поєднанні воль окремих індивідів-власників, тому може легко порушуватись. Право стає внутрішнім переконанням індивіда завдяки утвердженню в суб'єктивній сфері. Утвердження права в суб'єкті приводить до сфери моральності, маркерами якої є умисел, вина, намір, благо, добро, совість. Аргументуючи тим, що моральна свідомість має індивідуальний характер, Г. Гегель стверджує, що добро і право мають реалізовуватися також і в загальній об'єктивній формі. Звідси перехід від моральності до моральнісності, яка “знімає” в собі моральність, оскільки моральнісне містить елементи доброчинності та добропорядності. Моральнісність має декілька об'єктивацій - сім'я (безпосередня субстанціальність духу), громадянське суспільство (може існувати і зберігати цілісність без природної єдності, на відміну від сім'ї) та держава. У моральності свобода втілюється не в зовнішніх речах чи договорі, а в суб'єктивності самого воління, адже “моральна точка зору є точка зору відношення і належності (должествования) або вимоги” [10, с. 156]. На щаблі моральнісності, в державі, яка є об'єктивний дух, можлива повна реалізація свободи у правовій реальності.

Окремий індивід як громадянин - це основа громадянського суспільства, а функціонує воно завдяки приватним інтересам. Громадянське суспільство має три стани - субстанційний, формальний й загальний, причиною яких є система потреб. Велике значення має також система правосуддя, адже кожен член громадянського суспільства має право шукати суду і обов'язок постати перед судом, а також захист індивідуального інтересу та превенція випадкових збоїв за допомогою поліції й корпорацій. Однак, окрім індивідуальних інтересів, на яких засновується функціонування громадянського суспільства, існує ще й загальний інтерес, що є основою виникнення держави, де відбувається “зняття” громадянського суспільства.

Г. Гегель розрізняв державу і громадянське суспільство, доводив, що громадянське суспільство знаходиться не всередині держави, а існує поряд з нею. Громадянське суспільство є диференціація, яка виступає між сім'єю і державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави. Стадія громадянського суспільства не є проявом дійсної свободи, оскільки приватні інтереси обмежуються лише зовнішньо, а не з розумною необхідністю. Тому логічно вмотивованим є перехід у царину держави, що тлумачиться Г. Гегелем як ідея розуму і дійсність конкретної свободи. Нагадаємо думку Б.Чичеріна, що дослідження громадянського суспільства було у Геґеля настільки плідним, що дозволяло віднайти перспективний підхід до цілої низки явищ.

Держава - це кінцева мета розвитку об'єктивного духу, але Г. Гегель не прагне створити власну версію ідеальної моделі держави і не пропонує стратегію створення її, а намагається обґрунтувати доцільність поєднання розумності і дійсності у державному континуумі (“що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне”), тобто прагне пізнати державу як моральнісну тотальність. Держава, за Г.Гегелем, реалізує ідею розуму, свободи і права, більш того, ця ідея і є здійсненість поняття у формах зовнішнього наявного буття. “Держава - це хода Бога у світі, засадничою для неї є влада розуму, який здійснює себе як волю” [10, с. 284]. Проте, як зауважує український дослідник А.Пашков: “Підносячи значення держави, на що зазвичай лише й звертають увагу, як утілення всезагальності, як “дійсність Розуму” та “ходу Бога у світі”, Гегель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим найважливіші принципи правової держави, реалізація яких робить можливим функціонування громадянського суспільства” [12, с. 3].

Регулятором взаємовідносин у громадянському суспільстві є право. “Право, за Гегелем, полягає в тому, що наявне буття взагалі є наявне буття свободної волі. Діалектика цієї волі співпадає з філософським конструюванням системи права як царства реалізованої свободи” [13, с. 15]. Є три основні значення поняття право: право як свобода (ідея права); право як визначена міра та форма свободи (специфічне право); право як закон (позитивне право). Г.Гегель стверджує, що “те, що є право в собі, покладено в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначено для свідомості думкою і відомо як те, що є і визнане правом, як закон, за посередництвом цього визначення право є взагалі позитивне право” [10, с. 247]. Для того, щоб право стало всезагальним, потрібна публічність влади, що уособлюється у судочинстві.

Як зауважує Л. Хейде, “вчення Гегеля має справу з ідеєю права, з сутністю, з субстратом, з ядром, а не з контингентною оболонкою, з численними зовнішностями, якими огорнуто це ядро, коли ідея отримує своє існування у багатоманітні форм та проявів” [14, с. 69]. “У філософські системі Г. В. Ф. Гегеля філософія права - складова філософії духу. Об'єктивне абсолютне мислення є рушійною силою всього сущого, воно постає у як абсолютна ідея, яка безперервно розвивається. Саморозвиток світу - це історія абсолютного духу” [15, с. 13]. Г. Гегель пропонує три тлумачення поняття “право” - право як свобода (ідея права або абстрактне право), право як форма свободи (специфічне право) та право як закон (позитивне право). Абстрактне право - це перший щабель тлумачення та розвитку поняття свободи, коли вона постає в абстрактній безпосередній формі, тут не враховуються ні особливості, ні конкретні індивідуальні прояви учасників правовідносин, а всі наявні права та обов'язки мають абстрактний характер, “люди дійсно рівні, але як персони, тобто відносно джерела їхнього володіння” [10, с. 100], “існують лише правові заборони, і в основі позитивної форми правових приписів знаходиться заборона” [10, с. 98-99].

Новація Г.Гегеля у тлумаченні поняття “право” - поширення його на сферу об'єктивного духу, при цьому кожен щабель розвитку об'єктивного духу володіє власним правом, оскільки є наявним буттям свободи в одному з її визначень.

У передмові до видання гегелівської “Філософії права”, В.С. Нерсесянц цитує слова Г.Гегеля, коли останній порівнює свою філософію з “совою Мінерви, яка вилітає лише у сутінках”, та зауважує, що десятиліття досліджень гегелівського спадку, коли “сова Мінерви” горіла у вогні нещадної критики, перетворили її на “птаха Фенікса”, попереду у якого несчисленна кількість інтерпретацій, адже кожна нова генерація у філософії пропонує своє “прочитання” німецького класика. Таке нове прочитання особливо актуальне зараз, у час стрімких соціально-політичних трансформацій, коли право часто не встигає вчасно реагувати на зміни державної політики, тому пророчими видаються слова Г.Гегеля “думка про право не є дещо таке, чим кожен володіє апріорі, лише правильне мислення є знання та пізнання предмету, а тому наше пізнання має бути науковим” [10, с. 58].

Реалії українського сьогодення змушують звертатися до аналізу базових понять та категорій, які постають підґрунтям ідеї правової держави, характеризують відносини у тріаді “держава - суспільство - особа”, неоцінимими у даному контексті є ідеї Г.Гегеля.

Список використаних джерел

1. Пархоменко Н.М. Принципи дослідження джерел права / Н.М. Пархоменко // Правова держава: Щорічник наук.пр. Ін-ту держави і прави ім.. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 17.

2. Петришин О. Право як соціально-юридичне явище: до постановки проблеми / О.Петришин // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 4(51).

3. Богініч О.Л. Генеза права як права сили / О.Л. Богініч // Держава і право: Зб.наук.праць Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 46.

4. Прокопов Д.Є. Розвиток теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці (середина ХІХ - початок ХХ ст.): моногр. / Д.Є.Прокопов - К. : Логос, 2011. - 544 с.

5. Гайм Р. Гегель и его время / Р. Гайм. - СПб. : “Наука”, 2006. - 391 с.

6. Дворцов А. Гегель. Жизнь, деятельность, учение / А.Дворцов. - М.: “Наука”, 1972. - 174 с.; Овсянников М. Гегель / М.Овсянников. - М.: “Наука”, 1971. - 223 с.; Лазарев В., Рау И. Гегель и философские дискуссии его времени / В.Лазарев, И.Рау. - М.: “Наука”, 1991. - 160 с.; Гулыга А. Гегель / А.Гулыга. - М. : “Молодая гвардия”, 2008. - 263 с.;

7. Мотрошилова Н. (ред.) ““Феноменология духа” Гегеля в контексте современного гегелеведения / Н.Мотрошилова. - СПб. : “Наука”, 2006. - 391 с.; Солопов Е. Логика діалектики. К 240-летию со дня рождения Гегеля / Е.Солопов. - М. : Книжный дом “Либроком”, 2011. - 240 с.

8. Пашков А.С. Формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля / А.С. Пашков // Мультіверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - 2004. - Вип. 43. - С. 16-25; Мотренко Т.В. Рецепція гегелівських ідей філософською свідомістю Російської імперії ХІХ - початку ХХ століть: [монографія] / Т.В. Мотренко - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003.387 с.; Карась А. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях : [монографія] / Анатолій Карась. - Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. - 520 с.; Держалюк М.С. Політико-правові аспекти філософії Гегеля та їх значення для України / Держалюк М.С. // Стратегічні пріоритети. - № 3 (8). - 2008. - С. 22-27.

9. Судьбы гегельянства: философия, религия и политика прощаются с модерном. Под ред. П.Козловски, Э.Соловьева. - М.: Книжный дом “Республика”, 2000. - 383 с.

10. Гегель Г.В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.

11. Держалюк М.С. Політико-правові аспекти філософії Гегеля та їх значення для України / Держалюк М.С. // Стратегічні пріоритети. - № 3 (8). - 2008. - С. 22-27.

12. Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство у філософії права Гегеля: Автореф. на здобуття наук.ступеня канд..філос.наук. - Київ, 2007. - 19 с.

13. В.С. Нерсесянц “Философия права”: история и современность / Нерсесянц В.С. // Гегель Г.В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - С. 3-43.

14. Хейде Л. Осуществление свободы. Введение в гегелевскую философию права / Л.Хейде. - М. : “Гнозис”, 1995. - 256 с.

15. Кузьменко В. В. Онтологический статус феноменов права гражданского общества и государства в “философии права” Г. В. Ф. Гегеля / В. Кузьменко // Науковий вісник Днепропетровского державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 1. - С. 12-23.

Размещено на Allbest.ru