Робота присвячена аналізу проявів феномену ділової жінки в контексті політичної, економічної та приватної сфер життя сучасного суспільства. Зроблено висновок про те, що підвищення соціальної активності жінки не є перешкодою для сімейної гармонії, а виступає додатковою можливістю творчої самореалізації жінки як особистості та сприяє прогресивному суспільному розвитку.

Ключові слова: ділова жінка, економіка, нерівність, політика, суспільство.

The work is devoted to the analysis of the expressions of phenomenon of business lady in the context of political, economic and private spheres of life of modern society. It has been concluded that the raise of women's social activity is not an obstacle for harmonic family life and is an additional opportunities for creative self-realization of a woman as a personality and promotes a progressive social development.

Keywords: business woman, economy, inequality, policy, society.

Работа посвящена анализу проявлений феномена деловой женщины в контексте политической, экономической и частной сфер жизни современного общества. Сделан вывод о том, что повышение социальной активности женщины не является препятствием для семейной гармонии, а выступает дополнительной возможностью творческой самореализации женщины как личности и способствует прогрессивному общественному развитию.

Ключевые слова: деловая женщина, экономика, неравенство, политика, общество.

Основний зміст дослідження

В умовах глобалізації, технічної модернізації виробництва та демократизації суспільного життя у багатьох країнах дуже гостро постає питання формування нової економічної еліти. Особливо актуальним це питання є для держав пострадянського простору, зокрема, для України. Успішність прийнятого курсу демократичного розвитку безпосередньо залежить від стану економіки. Зв'язок економіки та суспільно-політичного ладу країни є дуже міцним, проте дуже неоднозначним: якщо будувати демократію без міцного економічного підґрунтя неможливо, то сильна економіка цілком успішно може існувати і без демократії. Для сучасної України, Росії та інших держав СНД у контексті стабілізації внутрішньо економічного становища на чільне місце виходить питання формування міцного середнього класу, і ділові жінки відіграють у цьому процесі далеко не останню роль.

Феномен ділової жінки досліджували такі вчені як В. Арістов [1], Л. Артемьєва [2], Л. Бабаєва [3], Дж. Гейдж [14], Д. Елам [12], І. Клименко [4], Л. Леонтьєва [5], І. Олімпієва [6], Л. Попова [7], Е. Тіллі та Е. Луіс [15], І. Франкс [13], Б. Холуй [10], О. Чирикова [11] та ін. При цьому питання поліваріантності проявів цього феномену є настільки глибоким і тісно пов' язаним з багатьма трансформаційними процесами сучасності, що потребує подальшого комплексного дослідження, яке можливо найбільш повно здійснити саме в галузі соціальної філософії.

В останні десятиріччя в українському суспільстві відбувається активна зміна соціальної стратифікації. Сучасні жінки мають швидко опановувати нові для себе сфери, і необхідно відзначити, що роблять це вони достатньо успішно. Значний науковий інтерес представляє мотивація жінок до самостійної підприємницької діяльності. За радянських часів значна кількість жінок могла дозволити собі не працювати, виконуючи лише ролі матері та (або) дружини. Згідно опитування, проведеного в Україні у 2001-2003 рр., 25% респондентів вказали на те, що бажання відкрити власну справу викликано прагненням до незалежності [6, с.149]. Переважна більшість жінок (39%) вказали на те, що головною причиною заняття бізнесом є прагнення до професійної реалізації; 21% респондентів вказали на те, що хочуть бути незалежними від держави і лише 8% вказали на бажання бути незалежними від чоловіка та родичів. Тому цілком раціональним є припущення того, що сучасні ділові жінки прагнуть бути незалежними не від родини (зокрема, від чоловіків), як це буває в країнах з низьким рівнем участі жінок в економічній сфері. Прагнення мати свій бізнес скоріше продиктоване загальною нестабільною політико-економічною ситуацією та розчаруванням в уряді. При цьому бажання не залежати від чоловіка також має місце бути, проте воно не є домінуючим фактором мотивації. Проілюструвати цю тезу можна завдяки наступним даними: 18% українських жінок - підприємців розпочали власну справу, залишившись без роботи; 14% - прагнули отримати високі доходи; лише 1% респондентів взагалі були безробітними до того, як розпочали свій бізнес [9, с.10].

Мотивація діяльності сучасних ділових жінок є різною, проте так чи інакше необхідно визнати, що вони значно відходять від традиційних фемінних стереотипів та цінностей, і набувають низку якостей, які традиційно вважалися суто мускулінними. Наприклад, наполегливість, рішучість, схильність до ризиків, прагнення соціального успіху, діловитість, цілеспрямованість, відповідальність, організованість, висока ерудиція і т. ін.

Зараз як в Україні, так і в Росії відбувається активне формування нової економічної еліти. Російські дослідниці Л. Бабаєва та А. Чірікова справедливо вказують на те, що серйозним бар'єром на шляху ринкової модернізації є домінування макропідходів і стратегій управління економічною ситуацією над вмінням бачити ситуативну різноманітність та окремі проблемні аспекти [3, с.130]. Негативним аспектом формування нової економічної еліти є те, що трансформація суспільства далеко не завжди супроводжується сутнісними змінами способу мислення та життя людей. Наявним є консерватизм та прагнення змінити ціле, а не окремі його частини. Тут маємо приклад суто мускулінного способу мислення - глобальне бачення і, водночас, небажання вдаватися в деталі. Той факт, що ділові жінки досі недостатньо добре представлені у верхівках економічної галузі значним чином гальмує соціально-економічний розвиток. Сучасна ринкова ситуація вимагає принципово інших стратегічних підходів до вирішення цілої низки економічних питань. І ці нові підходи слід шукати саме серед жіночої частини підприємницької галузі, а отже - існує принципова необхідність просунення якомога більше ділових жінок до вищих економічних прошарків суспільства. Креативність, гнучкість, вміння працювати в команді - тобто, якості, які так необхідні представникам сьогоднішньої бізнес - еліти, притаманні, передусім, саме підприємцям жінкам. Масове уявлення про жінку як про більш лояльного керівника є цілком необґрунтованим. Між чоловічим і жіночим стилями ведення справ практично немає відмінностей, виявляється лише ситуаційна специфіка їх прояву: в одних ситуаціях і ролях ефективніші чоловіки, а в інших - жінки. “Мускулінна" і “фемінна” моделі поведінки не мають однозначного зв'язку з біологічною статтю.

На сьогодні все частіше для пояснення політичних явищ активно використовується ґендерний підхід. Україна переживає модернізацію політичної системи, тому визначення стану політичної активності жінок є дійсно актуальною проблемою. Рішення цієї проблеми вимагає принципових змін культурного, соціального, економічного і політичного характеру, вимагає формування нового мислення, основою якого виступає трансформація стереотипних уявлень про чоловіків і жінок.

Наприкінці ХХ ст. міжнародне співтовариство виробило основні стандарти принципу рівності, визнавши, що всі люди рівні між собою незалежно від будь-яких ознак. Ідея тендерної рівності вперше була документально відображена в першій програмі ООН “Розвиток жінок”. Основні положення цієї програми ґрунтувалися на тому, що жінки - це невикористаний ресурс людства, здатний зробити свій вирішальний внесок в економічний розвиток світового співтовариства [13, с.136]. Загальні принципи рівноправності жінки та чоловіка в політиці закріплені у таких міжнародних документах як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська конвенція з прав та основних свобод людини (1950 р.). Особливо слід відзначити Конвенцію ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" (1979 р.). Це є основоположний документ, в якому узагальнені та зафіксовані принципові положення стосовно міжнародно-правового статусу жінок. Цей документ можна назвати світовою жіночою конституцією.

У перший раз в історії незалежної України проблема гендерної рівності знайшла своє відображення в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість. Дієвість. Результативність” (2003 р.). Стосовно інших документів слід відзначити Указ Президента України “Про впорядкування роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади стосовно забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" (2005 р.) та “Державну програму по встановленню ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року” [2, с.103].

Якщо у Радянській Україні долання ґендерних стереотипів відбувалося шляхом декларативного встановлення рівності між чоловіком і жінкою, а ґендерна рівність в СРСР забезпечувалася квотуванням, що давало досить високий відсоток жінок, які обіймали керівні посади (у Верховній Раді України було 36% жінок, у місцевих радах - 50%), то з отриманням Україною незалежності ситуація кардинальним чином змінилася. Уже на перших вільних, демократичних виборах в Україні в 1991 р. більшість жіночого населення проголосувала проти жінок-кандидатів [7, с.859].

На виборах 1994 р. до парламенту було обрано всього 17 жінок (4%). Після виборів 1998 р. жінки становили вже 8% від загальної кількості депутатів [4, с.231]. Здавалося б зовні, що ситуація змінилася на краще. Наприкінці 1990-х рр. ситуація з представництвом жінок в українському парламенті залишалася складною.

Парламентські вибори 2002 р. наочно продемонстрували становище українських жінок у політиці. Тоді до вищого законодавчого органу пройшло всього 23 жінки (5,1% від загальної кількості його складу). Цей результат став вчетверо меншим за представництво жінок у Верховній Раді часів УРСР. Ситуація виглядала ще більш абсурдною на фоні того, що жінки складали понад 60% виборців і становили панівну частину державного виконавчого апарату - 74,8% [1, с.14].

Президентська кампанія 2004 р. дещо поліпшила ситуацію із представництвом жінок у владі. Після ротації парламентських кадрів та просування партійних списків кількість жінок у Верховній Раді зросла до 5,6%. У той же час середньоєвропейські параметри представництва жінок у парламентах складали 23% на фоні 14% загальносвітових [2, с.99]. Парламентські перегони 2006 р. не стали знаковими у сприйнятті та висвітленні політичними партіями та блоками ґендерної тематики.

На парламентських перегонах 2007 р. до Верховної Ради було обрано 39 жінок (8,6%). Незважаючи на деяке відсоткове збільшення жінок-депутатів сферою їх діяльності продовжували залишатися такі проблеми як соціальне забезпечення, розвиток мережі дошкільних установ та навчальних закладів, охорона здоров'я. Проблемам ґендерної рівності увага не приділялася [10, с.34].

Загалом низький відсоток жінок в українському парламенті за всі роки незалежності можна пояснити дуже стриманим та упередженим ставленням до жінок - лідерів з боку українського суспільства, яке продовжує залишатися дуже консервативним стосовно вирішення гендерних питань. Серед громадян поширена думка про те, що “жінці не місце у великій політиці” [14, с.25]. Жінки, які усупереч традиції посіли високі посади, ізольовані та маргіналізовані як політики не тієї статі. Вони не представляють інтересів жінок, не мають підтримки жіночих організацій, не беруть участі у формуванні політики щодо жінок [12, с.120].

ділова жінка сучасне суспільство

Середній світовий рівень представленості (участі) жінок у парламентах складає 14%. У Швеції частка жінок у парламенті досягає 42,7%, Фінляндії - 33,5%, у Данії, Норвегії, Нідерландах - 37% [15, с.16-17].

Аналізуючи розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах за категоріями, спостерігається різке зменшення кількості жінок на вершині владної піраміди. Переважна більшість жінок на держслужбі (81,5%) займає посади фахівців [4, с.224]. Чим нижчий рівень органів влади, тим вони доступніші для жінок. Достатньо гострою проблемою є загально низький рівень політичної культури серед громадян України, у тому числі серед жінок.

Отже, демократичні перетворення в Україні стали добрим підґрунтям для підвищення статусу жінки в суспільстві, але якщо на Заході розвиток демократії пов'язується з розширенням участі жінок у процесі вироблення та прийняття управлінських рішень, руйнацією негативних стереотипів щодо повноправної участі жінок в державному управлінні [5, с.217], то в Україні спостерігається розвиток протилежних тенденцій. Ділові жінки в Україні практично позбавлені можливостей впливу на процес розробки та ухвалення управлінських рішень. Ситуацію також ускладнює недостатньо високий рівень політичної культури населення.

Рольова поліваріантність ділової жінки у сучасному суспільстві не може бути досліджена у повному обсязі без урахування аспекту шлюбно-сімейних стосунків. Якщо ще кілька десятиріч тому ділова жінка почасти сприймалась крізь призму стереотипів про “синю панчоху" або “стару діву”, то сьогодні її роль у функціонуванні інституту шлюбу та сім'ї є далеко не однозначною. Така ситуація зумовлена не лише емансипацією жінок, але й інтенсивними трансформаціями у цій сфері суспільного життя.

Для адекватного розуміння даної проблеми слід визначити головні чинники, які впливають на зміни шлюбно-сімейних відносин:

По-перше, провідним чинником трансформаційних процесів практично у всіх соціальних сферах є індивідуалізація особистості.

По-друге, не менш важливим чинником є

світоглядно-ідейний плюралізм сучасного соціуму.

По-третє, слід виокремити чинник емансипації жінок.

По-четверте, окремим чинником формування шлюбно-сімейних відносин у пострадянських суспільствах є глобалізація і, як наслідок, орієнтація на західну модель матримоніальної поведінки. Особливо сприйнятливими до цих тенденцій є молоді люди, до яких відноситься переважна більшість опитаних нами ділових жінок, середній вік яких складає 31 рік. Молоді родини є найбільш динамічними і гнучкими у соціально-економічному плані елементами інституту шлюбу та сім'ї. Саме ця категорія населення найбільш чітко відображає соціальні зміни, серед яких - орієнтація на фінансову незалежність обох членів подружжя та прагнення не лише чоловіка, але й дружини до лідерства у сімейних стосунках.

По-п'яте, слід також враховувати економічний чинник. Він проявляється, зокрема, у відчутті економічної нестабільності та намаганні покращити рівень свого матеріального добробуту.

У свідомості сучасних ділових жінок родина стабільно займає одне з перших місць у системі цінностей. Виходячи з розподілу родин за критерієм домінуючих цінностей на традиційні, особистісно - орієнтовані та орієнтовані на розваги, ділові жінки переважно належать до другого типу. Якщо традиційні родини відзначаються лідерством чоловіка і орієнтованістю дружини на побутову сферу та спільне з чоловіком коло спілкування, а для третього типу є характерним акцентування уваги на індивідуальні інтереси та дозвілля, то особистісно-орієнтовані родини підтримують відносний баланс сімейних цінностей та особистісних інтересів подружжя. Для родин цього типу є характерними демократичний тип лідерства, установка на малодітну родину та соціально-рольову рівновагу. Ділова жінка у родині бере участь у всіх її головних функціях, зокрема у виховній, комунікативно - емоційній, сексуально-еротичній, соціально-контролюючій та у дещо меншій мірі у господарсько-побутовій функції, що не є критичним на тлі бурхливого розвитку побутової техніки та сфери послуг.

Отже, суспільні стереотипи, які визначають ділову жінку як “нежіночну” та безсімейну є помилковими. На сімейно-рольову поведінку сучасних ділових жінок впливають загальні суспільні тенденції трансформації інституту шлюбу та сім' ї, передусім - нуклеарізація родини, зменшення її потреби в дітях та зростання індивідуалізму. Підвищення соціальної активності жінки жодним чином не є перешкодою на шляху до сімейної гармонії, а виступає додатковою можливістю творчої самореалізації жінки як особистості.

Ще однією проблемою, що тісно пов'язана з феноменом ділової жінки в сучасному соціумі, є проблема тендерної нерівності в сфері праці. Питання ґендерної нерівності в сфері праці активно досліджується і обговорюється у ЗМІ. З одного боку, це пов'язано з великою кількістю соціальних стереотипів, що сприяють гіперболізації даної проблеми. З іншого боку - проблема гендерної нерівності в сфері праці реально існує і потребує комплексного наукового аналізу.

Передусім, слід окреслити основні підходи до проблеми ґендерної нерівності, а саме:

1) правовий підхід (тендерна нерівність в сфері праці розглядається крізь призму юридичних норм та законів, при чому у більшості випадків нормативно-правова база в сфері праці є цілком адекватною);

2) економічний або соціально-економічний підхід (питання ґендерної нерівності аналізується через такі терміни як “ґендерна економіка”, “економічні функції шлюбу" тощо);

3) соціологічний підхід (акцентує увагу на культурно - історичному контексті та зміні “ґендерних контрактів” - наприклад, заміна радянського “контракту працюючої матері” на новітній “тендерний контракт кар'єрно-орієнтованої жінки”). Наша робота спирається саме на соціологічний підхід, хоча ми намагалися враховувати окремі досягнення правового та економічного підходів.

Що стосується причин ґендерної нерівності в сфері праці, то їх можна розділити на декілька груп:

По-перше, це психофізіологічні особливості чоловічого та жіночого організмів. Зокрема, вони зумовлюють більш ефективне виконання жінками монотонних робіт, що пов'язано з їх, порівняно з чоловіками, більш розвиненим терпінням та увагою до деталей. Крім того, психологічно більшість жінок зорієнтована на процес роботи, а більшість чоловіків - на результат. Також, анатомічні особливості жінок не дозволяють їм на рівні з чоловіками займатися працею, що пов'язана з високим фізичним навантаженням.

По-друге, вагомою причиною ґендерної сегрегації праці є суспільні стереотипи, серед яких центральне місце посідають ґендерні образи тієї або іншої професії.

По-третє, однією з причин ґендерної нерівності в сфері праці є культурно-історичний контекст. Ще в середині ХХ ст. соціальна роль чоловіка передбачала те, що він виступав єдиним годувальником родини. Хоча у сучасному суспільстві розподіл соціально-економічних ролей докорінно змінився, “чоловічі професії” традиційно залишаються більш високооплачуваними.

Нерівність в сфері праці проявляється в наступному:

1) розбіжності у розмірі заробітної плати (середня заробітна плата чоловіків на 20-30% вища, ніж у жінок) [6, с.91];

2) спектр робіт чоловіків є більш різноманітним і надає більше кар'єрних можливостей порівняно з жінками;

3) саме жінки становлять переважну частину претендентів на менш престижні робочі місця і почасти їх рівень кваліфікації є нижчим, ніж у чоловіків [11, с.18];

4) виходячи з низки факторів жінкам надається менше доручень і в результаті вони виконують менший обсяг роботи, що також впливає на їх соціальний статус [12, с.124];

5) у багатьох випадках жінки змушені займати ті посади, куди не хочуть йти чоловіки [11, с. 20].

Чинники подолання ґендерної нерівності слід шукати у наступному:

1) світоглядно-поведінкові

характеристики сучасних ділових жінок;

2) формування ефективних механізмів існуючих правових норм, які гарантують ґендерну рівність в сфері праці;

3) забезпечення відповідного ідеологічного підґрунтя, яке б сприяло відносинам толерантності та взаємоповаги між різними групами населення (основними каналами її поширення мають стати ЗМІ та освітні заклади);

4) формування норм та механізмів, які б забезпечували економічну рівність можливостей чоловіків та жінок в сфері праці і санкції при їх невиконанні (адже ґендерна нерівність у трудових відносинах значно посилюється через неформальний компонент, який дозволяє керівництву регулювати заробітну плату працівників, оминаючи формальні критерії).

Таким чином, соціальний статус і імідж української ділової жінки на сьогодні зазнає активних й системних трансформацій, які проявляються буквально на всіх рівнях: в сімейних відносинах, в політичній сфері, в сфері економіки, громадської активності, культури. Характер і тенденції цих змін нерозривно пов'язані з впливом глобалізації та зі специфікою самої пострадянської української реальності, в якій зараз проходить буквально “вирощування” поняття ґендеру. Активна участь жінок у сучасній діловій сфері є необхідним кроком на шляху модернізації ринкових відносин. Сьогодні жінки відрізняються наявністю достатньо сильної мотивації до успішного ведення бізнесу, причиною чого є, передусім, прагнення бути незалежними від нестабільної політико-економічної ситуації, яка виникла у наслідок зміни у соціальній структурі суспільства. Ґендерна нерівність в сфері праці є прикрим фактом сучасної соціальної реальності. В її основі лежить система причин, тому і вирішення цієї проблеми має носити комплексний характер та включати правові, економічні, ідеологічні важелі. Проте, навіть в такій ситуації оптимізму додає наявність значного світоглядного, інтелектуального та мотиваційного потенціалу українських ділових жінок, які усвідомлюють існуючі в суспільстві проблеми і проявляють зростаючу активність у напрямку їх вирішення.

Список використаних джерел