Філософське бачення гомеостазу, гомеорезу і гомеоклазу як процесуальних складових збереження здоров’я людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКЕ БАЧЕННЯ ГОМЕОСТАЗУ, ГОМЕОРЕЗУ І ГОМЕОКЛАЗУ ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СКЛАДОВИХ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Путров С.Ю.

кандидат педагогічних наук, доцент

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова (Україна, Київ)

Вказано, що одним з головних зрізів аналізу здоров'я людини є класифікація цього феномену за видами, оскільки здоров'я є насамперед морфологічною цілісністю. Разом з тим воно виступає як стан процесуальний, функціональний, що може перебувати у трьох типових режимах: двох позитивних -- гомеостазі, гомеорезі і негативному -- гомеоклазі. Гомеостаз, який на фізіологічному рівні складає основу здоров'я, є здатністю організму забезпечити постійність свого внутрішнього середовища. Відповідно до принципу гомеостазу, здоров'я зберігається, якщо підтримується постійність внутрішнього середовища організму. Гомеоклаз генетично визріває у структурі соціальної системи не залежно від того у якій формі вона діє -- у гомеостазі чи гомеорезі.

Putrov S.Yu., candidate of pedagogical science, associate professor, National Pedagogical Drahomanov University (Ukraine, Kiev)

The article stated that one of the main sections of the analysis of human health is the classification of this phenomenon by type, because health is primarily a morphological integrity. At the same time it acts as a state procedural, functional, which can be found in three typical modes: two positive -- homeostasis, homeorhesis and negative -- homeoclasis. Homeostasis, which is on the physiological level, is the basis of health, is the body's ability to secure the permanence of the internal environment. In accordance with the principle of homeostasis, health is maintained, if supported by the constancy of the internal environment of the body. Homeoclasis genetically matures in the structure of the social system is not depending on the form in which it operates -- in the homeostasis or homeorhesis.

Путров С.Ю., кандидат педагогических наук, доцент, Национальный педагогический университет им. М.П. Драгоманова (Украина, Киев)

Указано, что одним из главных срезов анализа здоровья человека есть классификация этого феномена по видам, поскольку здоровье является в первую очередь морфологической целостностью. Вместе с тем оно выступает как состояние процессуально, функционально, что может находиться в трех типичных режимах: двух позитивных -- гомеостазе, гомеорезе и негативному -- гомеоклазе. Гомеостаз, который на физиологичном уровне составляет основу здоровья, является способностью организма обеспечить постоянство своей внутренней среды. В соответствии с принципом гомеостаза, здоровье, сохраняется, если поддерживается постоянство внутренней среды организма. Гомеоклаз генетически вызревает в структуре социальной системы не в зависимости от того в какой форме она действует -- в гомеостазе или гомеорезе.

гомеостаз гомеорез гомеоклаз здоров'я

Здоров'я є досить складним предметом для наукового аналізу. Переплетені суб'єктивні і об'єктивні сторони життєдіяльності людини. Об'єктивні характеристики здоров'я завжди виражені у суб'єктивній, навіть віртуальній формі. Відчуття благополуччя є умовою творчого початку в людині. Здоров'я слід розглядати як творчість, яка включає відчуття віртуальності і справжньої реальності, пов'язаної з розкриттям внутрішніх резервів людини.

У роботах М.М. Амосова, Брехмана, Я. Іванюшкина, A.M. Ізуткина, Ю.П. Лісицина, Д. Жірнова, В.П. Петленко, А.В. Сахно, І.А. Серової, М.Ф. Сікач, Г.І. Царегородцева, Ю.М. Хрустальова, Б.Г. Юдіна та ін. спостерігається природничонаукових і гуманітарних підходів до проблеми здоров'я, досліджуються цінності і життєві орієнтації, духовні і етичні детермінанти благополуччя людини.

У наукових дослідженнях, зазвичай, переважають роботи соціологічного та соціально-педагогічного напряму, які не враховують багаторічний науковий доробок корекційної педагогіки та спеціальної психології. Деякі поодинокі спроби побудувати методичну основу різних реабілітаційних феноменів і процесів тільки підтвердили відсутність єдиного підходу до побудови теорії цих явищ на системних засадах та універсальних принципах, як того вимагає логіка раціонального рівня наукового пізнання.

Мета статті - розкрити філософське бачення гомеостазу, гомеорезу і гомеоклазу як процесуальних складових збереження здоров'я людини.

Про необхідність підтримки гомеостазу для здоров'я відомо давно. Пристосування до будь-яких умов зовнішнього середовища не повинно відбуватися за рахунок незворотних і небезпечних змін внутрішнього середовища людського організму. Відносна стабільність внутрішнього середовища та його зміни лише в певних межах не тільки створюють оптимальні умови для функціонування тканин, органів і систем в умовах звичайної життєдіяльності, але й забезпечують передумови для реалізації поведінки в екстремальних ситуаціях. Отже, гомеостаз - так вчені називають стремління до рівноваги, являє собою існування завдяки змінам: 1) гомеостаз “для себе”, тобто набір засобів і способів підтримки власної сталості; 2) участь механізмів даного рівня у формуванні гомеостазу біосистеми, більш високого рівня. Ця подвійність, що є характерною для механізмів управління у живих системах взагалі, призводить до свого роду ієрархії цінностей: підтримки гомеостазу вищого рівня організації систем може забезпечуватися за рахунок його порушення на нижчих рівнях.

У той же час біосоціальні технології мають бути розраховані на гомеорез. Для цього спочатку уточнимо що таке за явище - гомеорез і чим воно відрізняється від гомеостазу. Гомеорез (спрямованість, каналізованість) - термін, який у 1957 р. запропонував англійський біолог Конрад Хел Уоддінгтон, що означає підтримку сталості у системах, що розвиваються; існування певних онтогенетичних шляхів, що приводять до виникнення стандартних фенотипів незалежно від зовнішнього середовища і генетичних впливів; деякі автори гомеорез використовують у філогенетичному аналізі, зокрема; являється основним елементом моделі каріотипічної ортоселекції; внутрішній механізм, що забезпечує закономірну зміну істотних параметрів у процесі розвитку системи; гомеорез підтримується регуляторними процесами, які відновлюють фазові траєкторії при відхиленнях, викликаних змінами умов.

Г. Югай у праці “Общая теория жизни” характеризує та порівнює гомеорез та гомеостаз: “Гомеорез від гомеостазу можна відрізнити за багатьма ознаками. Гомеорез характеризується, по-перше, більш динамічним, функціональним характером; якщо гомеостаз - це збереження заданого стану рівноваги шляхом авторегуляції, то гомеорез - автономізований процес новоутворення або самоорганізації, тобто зміна стану навіть і гомеостазу, на основі чого досягаються не тільки новоутворення, але й стабілізація форм (І.Шмальгаузен). По-друге, якщо при гомеостазі зберігаються в певних межах окремі змінні, то при гомеорезі змінюються і зберігаються всі інші змінні системи шляхом їх динамічних перетворень (новоутворення). На відміну від гомеостазу, який не викликає появи новоутворень, гомеорез веде до таких. По-третє, гомеорез означає зміни протягом усього процесу розвитку системи, спрямовані на досягнення кінцевого результату” [7, с. 137-138].

Звернемо увагу на специфіку принципів збереження і принципів розвитку, що в біології розглядаються нерозривно. Подивимось як ці принципи проявляються у царині соціального організму. Можливість поширення категоріального апарату біологічної науки на сферу соціального управління обумовлена єдністю планетарного життя. І до того ж, ми аналіз предмету дослідження ведемо на рівні соціально організму країни. Він віднесений нами до живих систем, що мають квантово-хвильову природу і є продуктом взаємодії людей.

Відомий радянський біолог Е.С. Бауер основну відмінність живого і неживого бачив в стійкій нерівноваги живих систем: “..тільки живі системи ніколи не бувають у стані рівноваги і виконують за рахунок своєї вільної енергії постійно роботу проти рівноваги, що вимагають закони фізики і хімії при існуючих зовнішніх умовах. Ми позначимо цей принцип як “принцип стійкої нерівноваги” живих систем. Ми не знаємо жодної неживої системи, у якої нерівноважний стан мав би ознаки стійкості” [1, с. 4244]. І далі: “...структури живих систем не є рівноважними... отже, для збереження їх, тобто, умов системи, необхідно постійно поновлювати, тобто, постійно витрачати роботу” [1, с. 55].

Принцип стійкої нерівноваги більше відповідає стану гомеорезу, ніж гомеостазу. У зв'язку з визначенням самоорганізації як вищої форми самозбереження живого представляють інтерес наступні розмежування саморегуляції і самоорганізації, запропоновані В. Г. Пушкіним: “У еволюції біосистем доцільно розрізняти принаймні два рівні пристосування до середовища - саморегуляцію і самоорганізацію. Для підтримки рівноваги з середовищем (що є найбільш поширеною і надійною формою пристосування) досить гомеостатичних механізмів, які вводять різного роду відхилення в нормальне русло. У більш загальному плані цей рівень пристосування можна назвати рівнем саморегуляції” [6, с. 45].

Що стосується співвідношення понять збереження і стійкості, то вони багато в чому тотожні. Тому цілком правомірне визначення одного через інше. “Стійкість живих систем в широкому сенсі, - пише П.А. Водоп'янов, - є не що інше, як притаманна ним здатність до збереження основних атрибутивних функцій життєдіяльності, здатність відтворювати життєвий процес з покоління в покоління” [2, с. 50].

У той же час між ними існують і відмінності. Збереження “за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж стійкість. Однак на відміну від збереження стійкість носить активний характер, тобто висловлює момент спротиву, що здійснює дана система по відношенню до зовнішнього впливу” [2, с. 50]. Ідея екологічного гомеорезу розробляється А.В. Дубовим [4] у формі концепції про еволюційний розвиток живих систем як входження у відповідність з екологічними чинниками систем гомеостазу на популяційному, видовому і міжвидовому рівнях. Пусковим механізмом екологічного гомеорезу є екологічний стрес, що сьогодні притаманний майже кожній пересічній людині у різних країнах світу.

Крайнім випадком є гомеоклаз, тобто занепад здоров'я людини шляхом занепаду або саморозпаду біологічного організму людини. В.Т. Войтенко пише про те, що “системи, не здатні до вирішення виникаючих протиріч, можна назвати організаційно кінцевими, а процес їхньої наростаючої дестабілізації - гомеоклазом” [3, с. 37-38]. Тут також відпрацьовуються нові гіпотези про те, що: а) режим гомеоклазу ґрунтується на другому законі термодинаміки і пов'язаний з законом збільшення ентропії; б) глибинним механізмом перетворень є насильницьке проявлення принципу зростання ентропії (П. Флоренський), що є саморозгортанням підстави соціального світу; в) продуктом такого розвитку є руйнація існуючих соціальних систем, що розчищає шлях для розвитку матричних соціальних структур; г) позитивні і негативні зворотні зв'язки в системі знаходяться у стані перманентного конфлікту або відсутні взагалі.

Тож, гомеорез як явище неможливо осягнути без уточнення сутності явища живого. Тут ми маємо виходити з трьох вимог до живого які сформульовані Е.С. Бауером [1, c. 26-28]. На думку цього дослідника перша вимога до живих систем полягала в тому, що живі системи при незмінному довкіллі не повинні знаходитися в рівновазі, але повинні мати різниці потенціалу, які вирівнюються без зовнішнього сприяння, тобто вони мають бути здатними виконувати роботу. Друга умова вимагала, що б при якій-небудь дії ззовні, отже, при якій-небудь зміні стану довкілля система повинна виконати роботу, яка впливала б на зміни стани, викликані цією зовнішньою дією, і змінювала б їх.

Третя вимога говорить: робота живих систем при всякому довкіллі спрямована проти рівноваги, яка повинна була б наступити при цьому довкіллі при цьому первинному стані системи. Слід відмітити, що ця вимога, як і інші дві, жодним чином не суперечить законам фізики, особливо термодинаміки.

Гомеостаз відрізняється від гомеорезу тим, що вільна енергія витрачається на утримання у стабільному режимі внутрішнього стану біологічної системи - здоров'я людини, а не на створення продукту у зовнішньому середовищі.

Гомеорез же, завдяки позитивному зворотному зв'язку, репрезентує на поверхні життя у сфері соціального менеджменту діяльність принципу стійкої нерівноваги. Цей висновок робиться нами на основі всезагального закону біології, який свідчить, що: “усе і тільки живі системи ніколи не бувають в рівновазі і виконують за рахунок своєї вільної енергії постійно роботу проти рівноваги, потрібної законами фізики і хімії за існуючих зовнішніх умов” [1, с. 32]. До речі, Е. С. Бауер звернув увагу на парадокс принципу розвитку. У дискурсі нашого дослідження він полягає у тому, що зруйновані соціальні системи є рушійною силою еволюції соціального світу і живого взагалі.

Як вказує Н.Н. Моїсеєв, оскільки закономірності динаміки соціальних систем краще проявляються у періоди порушення рівноваги, виникнення і розвитку кризових явищ [5, с. 143-147], том у цей час є гарна нагода для вивчення та тлумачення технології біосоціального впливу на формування, збереження, реабілітації і збагачення здоров'я людини.

Отже, пропонуючи системну модель біосоціального технологічного забезпечення формування, збереження, реабілітації і збагачення здоров'я людини, ми виходимо зі структури і стану її атрибутивної властивості - життєдіяльності її біологічного організму, як підстави і умови, природної енерго-інформаційної програми розвитку і умови - соціального середовища.

Список використаних джерел

1. Бауэр Э.С. Теоретическая биология / Э.С. Бауэр. - М.-Л.: Изд-во “ВИЭМ”, 1935. - 206 с.

2. Водопьянов П.А. Устойчивость в развитии живой природы / П.А. Водопьянов. - Минск: Наука и техника, 1974. - 158 с.

3. Войтенко В.Т. Молекулярные механизмы старения и эволюция продолжительности жизни: Проблема системного анализа / В.Т. Войтенко // Молекулярные и клеточные механизмы старения: Тез. докл. Всеобщего симпозиума. - К., 1981. - С. 37-38.

4. Дубов А.В. Экологический гомеорез как основа эволюции / А.В. Дубов // Экологические технологии. - 2005. - № 10. - С. 77-78.

5. Моисеев Н.Н. Универсум. Информация. Общество / Н.Н. Моисеев. - М.: Изд-во “Устойчивый мир”, 2004. - 367 с.

6. Пушкин В.Г. К уточнению понятия “самоорганизация” и о его значении в эволюционной теории / В. Г. Пушкин // Организация и эволюция живого. - Л.: Наука, 1972. - С. 45-48.

7. Югай Г.А. Общая теория жизни / Г.А. Югай. - М.: Мысль, 1985. - 256 с.

References

1. Baujer Je.S. Teoreticheskaja biologija / Je.S. Baujer. - M.-L.: Izd-vo “VIJeM”, 1935. - 206 s.

2. Vodop'janov P.A. Ustojchivost' v razvitii zhivoj prirody / P.A. Vodop'janov. - Minsk: Nauka i tehnika, 1974. - 158 s.

3. Vojtenko V.T. Molekuljarnye mehanizmy starenija i jevoljucija prodolzhitel'nosti zhizni: Problema sistemnogo analiza / V.T. Vojtenko // Molekuljarnye i kletochnye mehanizmy starenija: Tez. dokl. Vseobshhego simpoziuma. - K., 1981. - S. 37-38.

4. Dubov A.V. Jekologicheskij gomeorez kak osnova jevoljucii / A.V. Dubov // Jekologicheskie tehnologii. - 2005. - № 10. - S. 7778.

5. Moiseev N.N. Universum. Informacija. Obshhestvo / N.N. Moiseev. - M.: Izd-vo “Ustojchivyj mir”, 2004. - 367 s.

6. Pushkin V.G. K utochneniju ponjatija “samoorganizacija” i o ego znachenii v jevoljucionnoj teorii / V.G. Pushkin // Organizacija i jevoljucija zhivogo. - L.: Nauka, 1972. - S. 45^8.

7. Jugaj G.A. Obshhaja teorija zhizni / G.A. Jugaj. - M.: Mysl', 1985. - 256 s.

Размещено на Allbest.ru