Історичні аспекти маргінальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти маргінальності

Литвинчук О.В.

доцент кафедри гуманітарних і соціальних наук, Житомирський державний технологічний університет (Україна, Житомир), oksana.litva@yandex.ua

Суспільні перетворення -- перший і об'єктивний фактор виникнення маргінального, і чим глибші такі перетворення, тим більше вони створюють об'єктивних підстав для виникнення маргінальних індивідів, груп, цілих народів та націй. Аналізуючи феномен маргінальності, сферу застосування цього поняття, необхідно ознайомитися з її глибинною природою, джерелами та об'єктивними причинами виникнення.

У процесі аналізу проблеми маргінальності у різні вікові періоди було застосовано метод єдності історичного та логічного. Свою роль відіграли й такі методи, як аналіз та синтез.

Таким чином, у роботі розглянуто історичні передумови та причини виникнення проблеми маргінальності, а також проаналізовано прояви маргінальності у різні історичні епохи.

Ключові слова: напруження цивілізації, механізми виклику і відповіді, феномен ушвидшення темпів суспільного життя, прискорення історії, маргінальність.

Lytvynchuk O.V., lecturer of the Department of Humanities and Social Sciences of Zhytomyr State Technological University (Ukraine, Zhytomyr), oksana.litva@yandex.ua

Historical aspects of marginality

Socialtrans formation -- and the first objective factor of marginal and deeper than such a transformation, the more they create an objective basisfor the emergence ofmarginalized individuals, groups andentire peoples and nations. Analyzing the phenomenon of marginality, the scope of thisconceptshould be familiar with its underlying nature, sources and causes of the objective.

In analyzing theproblemof marginalityindifferent age periodswasthe method ofunity of the historicaland logical. The role played andtechniques such asanalysis andsynthesis.

Thus, thepaper describesthe historical backgroundandcauses of theproblemsof marginalityandanalyzedexpressionof marginalityindifferent historical periods.

Keywords: tension civilization, call and response mechanisms, phenomenon of acceleration of social life, the acceleration of history, marginality.

Литвинчук О.В. доцент кафедры гуманитарных и социальных наук, Житомирский государственный технологический университет (Украина, Житомир), oksana.litva@yandex.ua

Исторические аспекты маргинальности

Общественные преобразования -- первый и объективный фактор возникновения маргинального, и чем глубже такие преобразования, тем больше они создают объективных оснований для возникновения маргинальных индивидов, групп, целых народов и наций. Анализируя феномен маргинальности, сферу применения этого понятия, необходимо ознакомиться с ее глубинной природой, источниками и объективными причинами возникновения.

В процессе анализа проблемы маргинальности в разные возрастные периоды был применен метод единства исторического и логического. Свою роль сыгралии такие методы, как анализ и синтез.

Таким образом, в работе рассмотрены исторические предпосылки и причины возникновения проблемы маргинальности, а также проанализированы проявления маргинальности в разные исторические эпохи.

Ключевые слова: напряжение цивилизации, механизмы вызова и ответа, феномен ускорение темпов общественной жизни, ускорение истории, маргинальность.

В останні десятиріччя маргінальне стрімко увірвалося в наше життя, проникнувши в усі сфери: у економічну, політичну, правову, побутову. Цей процес набув такої глибини, що сучасна людина сприймає маргінальне як щось звичне, що не викликає особливого занепокоєння. Стало нормативним говорити про маргінальну особистість, маргінальні групи, маргінальні професії тощо.

При ознайомленні з маргінальним виникає питання про його глибинну природу, джерела та об'єктивні підстави виникнення. Варто зауважити, що при всій “розкиданості” визначень маргінального абсолютна більшість дослідників пов'язують його сутність зі станом соціального суб' єкта як своєрідної межі, порубіжжя, зламовості. Маргінальне, як справедливо зазначає В. Муляр, - це те, що існує, функціонує в умовах порубіжних процесів, на зламі двох або більше соціокультурних стандартів. Саме вказаним вище станом зумовлена дана буттєва ознака маргінального суб'єкта як його онтологічна та світоглядно-смислова невизначеність.

Важливе методологічне зауваження випливає із сказаного вище і стосується того, яким чином, у силу яких об'єктивних і суб'єктивних причин соціальний суб'єкт опиняється в статусі маргінальності - в умовах порубіжності соціокультурних зрізів і коли такі умови виникають. І тут очевидним є наступне: маргінальне існувало завжди так само, як завжди, у будь-які часи або у будь-якому соціально-культурному просторі виникають межа, зламовість. Вони виникають так само об'єктивно, з необхідною логікою, як розгортаються людські відносини, суспільне життя, людська історія. Таким чином, спробуємо окреслити історичні передумови маргінальності.

Історія, як відомо, має свої періоди, етапи, своєрідні злети і падіння. Це визнають усі її дослідники. Визнані світовою наукою авторитети філософії історії завжди зображували історію народів, країн, націй як процес, що включає в себе різні періоди.

Можемо в цьому контексті згадати О. Шпенглера, К. Ясперса, К. Поппера, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокіна та ін. Зокрема, німецький філософ першої третини минулого століття О. Шпенглер у своїй знаменитій роботі “Примари Європи”, досліджуючи світову історію, висловлює ряд висновків: про те, що в історії немає всезагальної логіки, вона вичерпується лише народженням та вмиранням культурних організмів; про те, що носіями справжньої Всесвітньої історії є вісім великих культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, греко-римська(аполонівська), візантійсько- арабська, культура майя й існуюча зараз західноєвропейська (фаустівська); про те, що на кожну з історичних культур накладається закон народження, розвитку, змарніння та загибелі.

Близьких до О. Шпенглера поглядів на історію дотримувався і А. Тойнбі, який створив шеститомну працю “Дослідження історії”, де обґрунтував висновок про те, що всесвітня історія - це сукупність історій окремих, своєрідних та відносно замкнутих цивілізацій, кожна з яких проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому, розпаду та загибелі. маргінальність ясперс історичний

Більш повного розуміння об'єктивних джерел та сутності маргінальності дає концепція відомого німецького філософа ХХ століття К. Ясперса. У роботі “Зміст і призначення історії” він формулює своє бачення історії як феномену. І хоча в цілому цей видатний мислитель критикував концепцію О. Шпенглера, сам він все ж визначив своєрідні етапи історії. “Спроба структурувати історію, - пише

К. Ясперс, - завжди веде до грубого спрощення, однак саме ці спрощення можуть служити стрілками, які вказують на суттєві моменти... Людина чотири рази відштовхується від нової основи. Спочатку від доісторії, від ледь доступної нашому осягненню прометеєвської епохи (виникнення мови, знарядь праці, уміння користуватися вогнем), коли вона тільки стає людиною. У другому випадку від виникнення великих культур давнини. У третьому - від осьового часу, коли повністю формується справжня людина в її духовній відкритості світу. У четвертому - від науково-технічної епохи, перетворювальний вплив якої ми випробовуємо на собі” [3, с. 52-53]. Якщо ж поділяти логіку німецького вченого, то в наш час людина відштовхується від інформаційної епохи.

Напруження цивілізації, яке чи не вперше в західноєвропейській науці описав Платон, з'являється тоді, коли попередні принципи влаштування суспільства у всій його цілісності перестають давати очікувані людьми результати. Час Платона К. Поппер характеризує як одне з перших найглибших цивілізаційних напружень. “Перехід від закритого до відкритого суспільства, - пише він, - можна визначити як найглибшу революцію в історії людства. Ця революція, - продовжує К. Поппер, - не була свідомою. Розвал племінного ладу, закритих суспільств Стародавньої Греції... розпочався, коли збільшення чисельності населення стало відчутним всередині правлячого класу землевласників. Це означало кінець “органічного племінного ладу, оскільки всередині закритого суспільства правлячого класу виникло соціальне напруження... До початку V! століття до нової ери цей розвиток призвів до часткового розпаду давніх звичаїв і навіть до низки політичних революцій та реакцій на них. Починало відчуватися напруження цивілізації” [2, с.198-199].

К. Поппер характеризує платонівські часи давньої Греції як такі, коли почали відбуватися величезні, можна сказати глибинні тектонічні зсуви в житті тогочасного суспільства. На зміну закритому суспільству, яке в основі своїй було суспільством племені (пріоритету загального інтересу) приходило відкрите суспільство, яке вперше почало виділяти окремішність як особистість, як певну цінність. “Закрите суспільство, - пише К. Поппер,- а разом з ним і віра в те, що плем'я - це все, а людина - ніщо, розпалося. Особиста ініціатива та самоствердження стали фактом” [2, с. 213]. Це перевернуло життєві принципи величезної кількості людей того часу, бо вони опинилися на зламі двох соціокультурних стандартів - колективістського та індивідуалістичного. Такі об'єктивні обставини ламання старого і народження нового призводили до глибокої світоглядної розгубленості людини, відчаю і паніки. Цей процес захопив не тільки правлячий клас, але й широкі верстви людей того часу. Не стали винятком і мудреці. Як зазначає К. Поппер, їхні міркування виражають те почуття зсуву, напруги розвитку, яке лежало в основі нашої індивідуалістичної цивілізації. Адже всі ці стародавні мислителі працювали в умовах трагічного напруження, що викликало розпач.

Описані К. Поппером платонівські часи

Стародавньої Греції викидали на узбіччя історії величезні маси людей, які опинялися в класичній ситуації, яку ми називаємо маргінальною. Цей факт дає підстави говорити про органічну єдність суспільних трансформацій та маргінальності.

Отже, маргінальність, будучи постійним явищем у людській історії, особливо загострювалася в перехідні, трансформаційні часи. Як зазначає В. Муляр, через деякий час у давньогрецькому суспільстві “напруження цивілізації спало, але очевидно, знову зросло і породило підвищену, в цілому, негативну офіційну реакцію, пов'язану з виникненням християнства. Як відомо з історії, переслідування християн були настільки жорстокими, наскільки їх спосіб життя і переконання виходили за межі встановлених до того офіційних норм існування, системи цінностей. Парадокс, але з часом таке відхилення стало офіційною нормою за довгі століття для величезної кількості людей у Західній Європі, а все, що не відповідало цьому, виявилося маргінальним. Проте вплив останнього на суспільні процеси західноєвропейського середньовіччя буде мінімальним доти, доки сила християнства виявиться достатньою для стабільності в суспільстві. Як тільки зародиться нове напруження цивілізації, це викличе нові розчарування, страждання, зневіру в силу та істинність офіційних норм та соціальних інститутів. З'явиться своєрідна хвороба духу, хвороба усталених ментальних стереотипів, які природно викличуть у більшості людей швидше відторгнення, ніж бажання сприймати нове” [1, с. 257-258]. Прекрасно ці часи в історії Західної Європи охарактеризував Й. Хейзінга. На його думку, жодна епоха не нав'язує людині думку про смерть з такою наполегливістю як ХУ століття. Життя проходить на тлі безперервного заклику: memento mori. Ренесанс прийде лиш тоді, коли зміниться тон життя, коли приплив згубного заперечення життя втратить свою силу і... повіє освіжаючий вітер. Але, як зазначає В. Муляр, до того часу, як наступить вказаний перелом, носії крайніх ідей та поглядів будуть маргіналами. Їх будуть переслідувати так само, як переслідували перших християн, а Західна Європа ще побачить багато подій на зразок Варфоломіївської ночі [1, с. 258]. У 1861 році внаслідок скасування кріпосного права мільйони людей опинилися в маргінальному стані. Процес маргіналізації суспільства припав і на 30-ті роки минулого століття, коли в СРСР проводилася інтенсивна індустріалізація. У результаті мільйони людей волею партії або добровільно перетворилися на робітничий клас і опинилися в ситуації для себе маргінальній - зламовій. З іншого боку, масова колективізація сільського господарства призвела до втрати землі величезної кількості сільських господарів, поповнивши ними робочі місця у містах. Аналізуючи ці процеси, один з відомих дослідників явища маргінальності російський вчений Є. Стариков зазначає, що суспільства, яке існувало за Сталінського режиму, не можна відновити в динамізмі... “Вертикальні” посуви з одного прошарку населення в інші забезпечували постійний приплив кадрів у “сучасні” сектори за рахунок масового відтоку з “традиційного”. Зумовлений репресіями зворотній потік з верхніх рівнів соціальної структури в її підвальні поверхи відкривав можливості для запаморочливих кар'єр, створюючи ілюзію соціальної справедливості і високої мобільності... горизонтальні та вертикальні переміщення величезних мас людей вели до маргіналізації основних класів суспільства. Масове переміщення сільських жителів у міста не супроводжувалося розгортанням соціальної інфраструктури. Втративши зв'язки з сільським життям, переселенці не мали можливості повноцінно включитися в міське життя. Виникла типова маргінальна, “проміжна”, “трущобна” субкультура.

Уламки сільських традицій дивовижним чином переплелися з нашвидкоруч засвоєними “цінностями” міської цивілізації.

Щоб зрозуміти внутрішній механізм попперівського напруження цивілізації, яке, як видно з вищесказаного, є об' єктивною основою маргінальності, ще раз звернемось до А. Тойнбі. Аналізуючи проблему генези людських цивілізацій, він порівнює їх з примітивними суспільствами в тому, куди вони спрямовані. “Істотна відмінність, - зауважує А. Тойнбі, - між цивілізаціями і примітивними суспільствами... проявляється в тому, куди спрямований мімезис, або наслідування... У примітивних суспільствах... він спрямований на старшу генерацію і на мертвих предків, які стають, невидимі, проте відчутні, за спиною в живих старійшин, зміцнюючи їхній престиж. У суспільстві, де мімезис спрямований у минуле, панує звичай, і воно зберігає статичність. Натомість у суспільствах-цивілізаціях мімезис спрямований на творчі особистості, які ведуть за собою послідовників, тобто на людей, котрі прокладають шлях у майбутнє. У такому суспільстві “кора звичаю розламується”... і воно динамічно рухається шляхом перемін і бурхливого розвитку” [4, с. 60]. Таким чином, у переході від статичних умов до динамічної активності англійський вчений вбачає головну сутність генези цивілізацій. З іншого боку, динамічна активність передбачає наявність чогось такого, що не існує в статичному суспільстві. Останнє дійсно не бачить іншого (нового) як образ предків і старшої генерації. В силу цього воно відтворює те, що вже існувало. У примітивному суспільстві немає суперечності минулого і майбутнього, адже вони фактично тотожні.

Ідея сутички, боротьби, взаємодії - ключова ідея А. Тойнбі, коли він прагне розкрити сутність історії та її рушійні сили. “У нашому дослідженні, - зауважує він, - тема сутички... вже виринала. Десь на самому початку ми зауважували, “що суспільство... в процесі своєї життєдіяльності стикається з цілою низкою проблем” і що “кожна така проблема - це виклик, відповісти на який можна, тільки пройшовши через нелегкі випробовування” [4, с. 71-72]. За логікою англійського дослідника історія людських цивілізацій - це постійна зміна викликів та відповідей. Будь-яка стадія суспільного розвитку рано чи пізно вичерпує свої потенції і тоді перед суспільством постає виклик, який виражається у низці гострих проблем економічного, політичного, побутового, духовно-світоглядного характеру, успішне вирішення яких неодмінно вимагає від людей достойної відповіді.

Важливість виклику в контексті нашого дослідження полягає в тому, що він кардинально змінює місце і статус людини в суспільній структурі. Вона опиняється “не на своєму місці”, оскільки виштовхується обставинами виклику на периферію суспільних процесів або навіть за їх межі. Створюється класична маргінальна ситуація для величезної маси людей, можливо навіть для всього суспільства, країни. Історія показує, що з часом соціальний суб'єкт (чи то окремий індивід, чи то спільність людей) формулює відповідь на виклики епохи і тоді відбувається процес перебудови засадних принципів життєдіяльності вказаного соціуму на нових началах. Маргінальне в умовах виклику історії поступово стає нормальним, загальноприйнятим в умовах відповіді соціуму. Тоді спадає напруження цивілізації, яке в момент найгостріших проявів виклику було найвищим.

Для розуміння ще однієї дуже важливої причини явища маргінальності в історичному розрізі повернемося до феномену динаміки - головної і суттєвої ознаки цивілізаційності. Динаміка означає рух вперед, а не назад, рух у майбутнє, а значить у невідоме. Динаміка особливо в розумінні А. Тойнбі - це шлях до досконалості, а при найближчому приближенні до неї - формулювання нової досконалості як цілі, як смислу буття.

Важливою особливістю динамічних суспільних процесів на відміну від статичних є те, що динаміка прискорює рух вперед. Це яскраво можна ілюструвати на прикладі перехідних епох, трансформаційних процесів на будь-якому рівні життєдіяльності соціумів. Під час суспільних трансформацій соціальний суб'єкт рухається семимильними кроками, долаючи за короткі проміжки часу те, що раніше долав роками чи навіть десятиліттями. Думається, що такий характер суспільної динаміки зумовлений, насамперед, притягуючою силою нового, незвіданого. Адже в прагненні нового і полягає суть творчої натури людини. Таким чином, суспільна динаміка, як її уявляє А. Тойнбі, сама по собі створює об'єктивну підставу для соціальної мобільності. Вона ніби спресовує час і одночасно розширює простір людини. Отже, динаміка в своїй потенції - це шлях до постійного перетворення, і чим останнє глибше і ширше, тим фундаментальніші засади наступної динаміки, тим швидше вона наступає. Це виражається в механізмі виклику і відповіді, коли ушвидшення виклику прискорює відповідь і цей процес повторюється. Так ми підходимо до аналізу однієї з найважливіших причин маргінальності як явища - феномену ушвидшення, прискорення темпів суспільного життя, темпів історії.

Прискорення історичного руху не завжди було явним фактом. Можна сміливо стверджувати, що до минулого століття про суспільне прискорення говорили мало. Стало звичним, коли за одне людське життя кілька разів змінюються його економічні, матеріальні, духовно-культурні та інші засади. Зміна пріоритетів сучасних економічних, технологічних, культурних процесів стала настільки стереотипним явищем, що, наприклад, поява телевізійного простору, якому всього кілька десятиріч, здаєтьсядавноіснуючою та звичною частиною нашого життя. Про швидкоплинність нашої історії красномовно говорять характерні для нього епітети: ракетний, ядерний, кібернетичний, комп'ютерний, економічно-кризовий, революційний, інформаційний тощо. Одночасно - це століття рівності і свободи, демократії і диктатури, посилення міжнародних миролюбивих рухів та виникнення світових воєн, торжества всенародних виборів і жорстоких тиранів. Ситуативність, калейдоскопічність, мозаїчність життя стає нормою. Так само нормою стає явище маргінальності - вічний супутник і наслідок зростання темпів повторюваності цивілізаційних напружень, викликів і відповідей історії, прискорення буття сучасної людини. І так, як цивілізаційні напруження та прискорення історії захоплюють собою все ширші, практично найважливіші для сьогодення сфери життя цивілізації, так само в полон маргінальності потрапляє все, що тією чи іншою мірою характеризує людське буття.

Список використаних джерел

1. Муляр В. І. Проблема становлення особистості в системі “індивід - суспільство” (філософсько-культурологічний аналіз) / Володимир Ілліч Муляр. - Житомир: ЖДТУ, 2005. - 320 с.

2. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1 / Карл Поппер; [пер. з англ. О. Коваленко]. - К.: Основа, 1994. - 444 с.

3. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. - М.: Республика, 1994. - 527 с.

4. Тойнбі А. Д. Дослідження історії. Том 1 / Арнольд Джозеф Тойнбі; [пер. з англ. В. Шовкун]. - К.: Основа, 1995. - 614 с.

References

1. Mulyar V. І. Problema stanovlennia ososbystosti v systemi “indyvid -suspi^^on (filosofsko-kulturologichnyj analiz)/V.I. Mulyar.- Zhytomyr: ZHDTU, 2005.- 320s.

2. Popper K. Vidkryte suspilstvo ta jogo vorogy. Tom 1 / Кагі Popper; [per. z angl. O.Kovalenko].- К.: Osnova, 1994.- 444s.

3. Iaspers K. Smysl i naznachieniie istorii / ^Yaspers. - М.: Riespublika, 1994.- 527s.

4. Tojnbi A.D. Doslidzhennia istorii. Tom 1/ A.D. Tojnbi; [per. z angl. V.Shovkun].- К.: Osnova, 1995.- 614s.

Размещено на Allbest.ru