Концептуалізація терміносистеми "благодійність": історико-філософський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 1(091):364

Інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТЕРМІНОСИСТЕМИ “БЛАГОДІЙНІСТЬ”: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

Ляднева А.В.

Актуальність філософського вивчення поняття “благодійність”, викликана новимиреаліями буття українського народу, тероризмом, війною, агресією сусідньої держави, що призводить до руйнування загальнонаціональної єдності, апостеріорі свідчить, про її нове призначення в контексті цивілізаційного розвитку. В свою чергу, нездатність державних структур у повному обсязі забезпечити повноцінне функціонування соціуму, призводить до становлення благодійності, як адекватної реакції на кризові тенденції в суспільстві.

Враховуючи, що завдяки філософії утворюються глибинні зв'язки поєднання суспільної допомоги від рівня “спасіння ближнього” до рівня загального розвитку суспільства, варто розглянути благодійність як інструмент розширення можливостей розвитку людства, що забезпечує процес поєднання інтересів благодійника й бенефіціанта допомоги. Саме ці умови створюють поле для розвитку соціальності бізнесу, філантропії, меценатства, що тисячоліттями забезпечують ресурсну підтримку вдосконалення соціуму.Тому філософський аналіз поняття “благодійність”, що є метою даного дослідження, спрямований на розкриття її інноваційно- компенсаторної функції у новому цивілізаційному дискурсі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Якщо звернутися до досліджень феномену благодійності відомими філософами, то можна констатувати їх багатоманітність та різноплановість. До аналізу проблем благодійної діяльності зверталися такі відомі західні філософи та мислителі як Сенека, Б. Мандевіль,

Ф. Гегель, К. Маркс, О. Гьофье, Ф. Енгельс, П. Лафарг, Дж. Мілль, А. Карнегі, Г. Форд, Дж. Ролза, Е. Фромм, А. Швейцер В. Франклін. Їх філософські праці були зосереджені на функціональному аспекті благодійності та пов'язані з її соціальними впливами, реалізацією. Значного розвитку дискусії стосовно благодійності отримали у ХХ ст., особливо в Сполучених Штатах Америки, де набула колосального розмаху новітня форма благодійності -приватної філантропії (Р. Бах, Т. Бродхед, К. Маккарті, Б. Сіверс, Дж. Сорос та ін.).

Науковий аналіз доводить, що тема досить розроблена, сфери її опрацювання широко представлені в етичних, культурологічних, історичних, подекуди навіть економічних аспектах, натомість питання історико-філософського характеру повністю не розкриті.

Мета дослідження - проаналізувати категоріальні елементи терміносистеми “благодійність” та її фундаментальні ознаки, зокрема як соціального феномену філософського дискурсу.

Виклад основного матеріалу. З метою концептуалізації поняття “благодійність” спробуємо здійснити аналітичний огляд дефініцій, категорій, що застосовуються у сфері інституції благодійництва та зв'язані з ним.

Благодійність походить від латинського слова “caritas, cams”, що означає “милосердя”, “жертовна любов”. Деякі джерела визначають його трактування як “дорожнеча, дорогий”, а також “повага, авторитетність, доброзичливість” [1, с. 50].

Термін “благодійність” за своєю семантичною структурою складається зі слів “благо” і “діяти”. Енциклопедичний словник за редакцією Б. Бім-Бада визначає поняття “благо” як “загальне етичне поняття, яке вживається для позначення позитивних цінностей чого-небудь; ціннісний стандарт, у співвіднесенні з яким визначається значущість чого-небудь...” [7, с. 28]. У новому тлумачному словникові української мови знаходимо, що благо,тлумачиться як “.усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям”, а також, що це - “.благо, позитив” [11, т. 1, с. 565].

Друга складова частина слова “благодійність” - “діяти”, виражає практичний аспект цього поняття і трактується як “робити, здійснювати що-небудь, виявити якусь діяльність; коїти, чинити” [11, т. 1, с. 559]. Силогічним є умовивід, що поняття “доброчинність” та “благодійність” є синонімічними.

Таким чином, узагальнюючи тлумачення категорії “благо”, а також сутність дефініції “діяти”, “благодійність” у ентомологічному розумінні слов'янських мов, можна трактувати як дію (діяльність), спрямовану на благо (добро), щастя іншим.

В англійській мові благодійність позначається словом “charity”. “ЬопцтапНапДуЬеатег'єВісіїопаїу” пропонує наступне трактування: великодушність, щедрість і доброта бідним; доброта щодо позбавлених волі осіб, організація допомоги людям.

У тлумачному словнику “Websters Desk Dictionary of the English Language”, “charity” пояснюється як милостиня або допомога, фонд милосердя, поблажливість, або терплячість, християнська любов [5, с. 249-250]. благодійність філософський етичний доброчинність

У словнику Брокгауза і Ефона благодійність визначається як “.прояв співчуття до ближнього і моральний обов'язок імущого поспішати на допомогу незаможному...” [2, с. 63].

Соціальна енциклопедія пропонує наступне визначення благодійності: “.загальнолюдський рух, що включає сукупність гуманітарних дій окремої людини, організації суспільств. В основі благодійності лежить намір проявити любов не лише до ближнього, але й до незнайомої людини, надати безоплатну матеріальну, фінансову допомогу нужденним і соціально незахищеним громадянам [3, с. 45].

Великий енциклопедичний словник трактує благодійність як надання матеріальної допомоги потребуючим, як окремим особам, так і організаціям. При цьому благодійність може бути направлена на заохочення та розвиток будь-яких суспільно значимих сфер діяльності (захист пам'яток культури, захист навколишнього середовища) [4, с. 129].

На думку професора Й. Дзялошинського, благодійність необхідно розглядати з точки зору теорії діяльності, що наділяє пріоритетами суб'єкт-об'єктний аналіз: ініціаторів благодійності, їхніх адресатів, завдання благодійності, мотиви благодійності, принципи благодійності, предмети благодійності, інститут благодійності, ресурси, технології та її ефекти [6].

Отже, вивчення енциклопедично-довідкових джерел, матеріалів дисертаційних досліджень та іншої наукової літератури дало можливість дослідити терміносистему благодійності, що дало право на існування думки про те, що благодійність можна розглядати і як явище(чеснота людини), і як діяльність (соціально спрямований процес взаємодії людей у суспільстві).

Благодійність як явище має глибоке соціально- культурне й духовно-моральне коріння і пов'язане із появою людини та людського суспільства в цілому. Як зазначає дослідниця Л. Лавриненко, “.в історії

цивілізації благодійність у різних формах прояву була присутня завжди, без неї не можливо уявити людського буття” [8, с. 249].

Відповідно, за логікою дослідження маємо на меті розглянути концепт благодійності як соціальний феномен філософського дискурсу.Для цього варто проаналізувати декілька основних теоретико- методологічних підходів до аналізу феномену благодійності.

Зокрема, сучасний філософ Р. Апресян виділяє негативістський, етичний і структурно-функціональний теоретико-методологічні підходи до визначення поняття благодійності.

У негативістському підході (відомі його представники - П. Гольбах, П. Лафарг, Б. Мандевіль, М. Лорі) благодійність розглядається як соціальний інститут, а саме як суспільний інститут соціальної допомоги, створений задля зниження рівня напруги таконфліктів у суспільстві. Відмітимо, що сучасна система філософствування доводить, що моралізування в межах благодійності зводиться до розгляду її як джерела реклами, специфічного бізнесу, політики, при цьому, її дійсне соціально-моральне значення ігнорується[2].

Утилітаристський підхід (серед представників даного підходу К. Вольней, Т. Фаулер, А. Сміт, Дж.С. Мілль) заснований на аналізі соціальних наслідків і соціально-економічних складових добродійності [10, с. 135-139].У межах цього підходу разом із постановкою питання про справедливість та ефективність добродійності ставиться під сумнів твердження, начебто доброчинність сама по собі завжди справедлива. Утилітаристська критика підготувала інтелектуальний ґрунт для зміни принципових і прагматичних пріоритетів благодійної діяльності, що найбільшою мірою проявилося в практиці американських філантропічних фондів (наприклад, таких, як фонди Дж. Рокфеллера, Д. Карнегі, Г. Форда). Зазначимо, що філантропічний фонд визначається як “неурядова” некомерційна організація), заснована для надання допомоги чи підтримки соціальної,освітньої, релігійної та іншої діяльності, що сприяє досягненню суспільного добробуту [10, с. 142].

Етичний підхід (даний напрям розвивали Сократ, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, Л. Мемфорд, К. Льюїс та ін.) акцентує не на прагматичних засадах доброчинності, а на її ціннісних, духовних й орієнтованих на людину вимірах. Ф. Достоєвський та Л. Толстой, аналізуючи благодійну діяльність, чітко вказали на важливі етичні проблеми. Справедливо, що роздуми про доброчинність переводяться до сфери більш широкого духовно значущого плану - загальних моральних настанов людини, шляхів її самовдосконалення.

Проблему розвитку добродійності можна розглядати і в межах структурного функціоналізму, зокрема в контексті теоретичного доробку таких його видатних представників, як Т. Парсонс, Р. Мертон, А. Редкліфф- Браун, Б. Малиновський. У межах цього підходу доброчинність можна розглядати як складову частину суспільства, оскільки вона виконує основні соціальні функції: збереження, відтворення та розвиток суспільства.

Ще одним підходом, який не можна залишати поза увагою, є антропологічний, що заснований на “ідеї вічності життя”, а благодійність набуваючи форми сакрального синкретизму, з часом трансформується в систему гуманітарних послуг для тих, хто їх потребує. Тоді людина, в системі таких відносин, має робити добрі справи через страх перед Божим гнівом та покаранням [6]. Саме тут виникає дискурс між поняттями покарання та свободою, що найяскравіше проявляють саме ознаку ретрибутивності благодійностіі виводить на новий аксіологічний щабель світогляду людства поняття моральності.

Саме мораль виникає і розвивається на основі потреби регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства. Важливо, що благодійність втілює в собі певні моральні цінності, керується розумінням людиною рівності та справедливості. Тому мораль для благодійності є визначальним поняттям. Благодійність апелює до моралі, оскільки вона втручається в життя інших людей для їхньої користі, а не заради себе самої. З іншого боку, благодійність є засобом, завдяки якому наші моральні цінності можуть формувати суспільство, в якому ми живемо.

Відводячи поняттю мораль одне з провідних місць в системі благодійності, необхідно звернутися до золотого закону моралі - теорії критичного імперативу Е. Канта. Своє бачення довершеної моделі суспільного устрою він виводив з розуміння людини як абсолютної цінності: “Людина... існує як мета сама по собі, а не лише як засіб для будь-якого використання з боку тієї чи іншої волі” [3, с. 269].

Що стосується філантропії,то з грецької мови це слово перекладається як “любов до людей”. Згідно з визначенням в словнику, філантропія є синонімом благодійності. З цим важко не погодитися, оскільки і те, й інше проявляється як добровільний розподіл приватних ресурсів в інтересах нужденних. Проте в деяких ситуаціях благодійність не є філантропією. Різниця між філантропією і добродійністю полягає не в конкретних формах дії, а виключно в сфері мотивації, що логічно пояснює трактування О. Кочновою філантропії, як безоплатну допомогу нужденним [3]. При цьому під нужденними розуміються не тільки ті, хто живе в нужді, але й ті, хто відчуває нестачу в додаткових коштах для реалізації своїх суспільно цінних чи професійних інтересів.

Важливо зазначити, що у вітчизняній і радянській науковій літературі терміни “благодійність” і “філантропія” виступають синонімами, що апріорно підтверджує й наше відношення до наукового трактування співіснування даних категорій. Власне тепер постає питання, а що являють собою такі праксеологічні форми виявлення благодійності, як меценатство та спонсорство, що гіпотетично виступають спорідненими з нею?

По суті своїй, меценатство є видом недержавної діяльності, направленої на підтримку і стимулювання різного роду творчих ініціатив у галузі мистецтва, освіти і культури. Особливість меценатства полягає у тому, що воно забезпечує безкорисливу допомогу і заступництво, направлені на досягнення вищих інтелектуальних, культурних, етичних цінностей суспільного значення шляхом забезпечення талановитим особам або колективам можливостей освіти або самовираження.У філософському словнику це підтверджується визначенням меценатства, як формою підтримки розвитку культури, мистецтва, науки, з боку тих, хто володіє такими можливостями: організацій, бізнесових структур, приватних осіб [9, с. 543].

Явище меценатства тісно пов'язане зі спонсорством. Досить часто спонсорство змішують з поняттями “меценатство” і “благодійність”, що не є вірним, оскільки спонсорство переслідує певні комерційні завдання та користь для бізнесових корпорацій. У цьому відношенні приватна спонсорська діяльність суттєво відрізняється і від класичного меценатства, і від державного субсидіювання, адже спонсорство має на меті не безкорисливу благодійність, а вилучення комерційної вигоди у вигляді реклами, підвищення іміджу. Але для функціонування різних соціальних сфер спонсорство, безперечно, являє собою об'єктивне благо.

Висновки. 1. Благодійність можна розглядати не лише як явище, субстанцію основану на чеснотах милості, милосердя, емпатії, а й як діяльність, соціально спрямований процес взаємодії людей у суспільстві, що має конпенсаторний сенс у випадках порушення балансу соціальної справедливості.

В контексті основних теоретико-методологічних підходів, благодійністьрозглядається за такими фундаментальними ознаками: дихотомічна компенсаторність (благодійність як інститут соціальної допомоги, створений задля зниження рівня напруги й конфліктів у суспільстві, оснований на сентенціях справедливості, але має дихотомічний аспект утилізації власного егоїзму); аксіологічність (становить інтенцію людини до збереження, відтворення та розвитку структурної цілісності суспільства); рефлексивність (потяг до благодійності не є складовою природної настанови свідомості, являє собою ознаку навмисного зусилля, позиції рефлексії, але водночас виявляє її обмеженість, зумовлену контекстом рівноправ'я, соціальної справедливості); ретрибутивність (благодійність позиціонується як онтологічна форма праведного життя, коли Людина, вважалось, має чинити добрі справи через страх перед Божим гнівом та покаранням); іманентність (метафізика благодійності закладена на цінностях любові у центрі світогляду, розглядаючи її як основу моральних взаємовідносин у суспільстві, що виступає онтологією філантропії).

Калокаготичність благодійності закладена у комплементарному сенсі милосердя,що на відміну від благодійності, висловлює готовність не тільки до матеріальної, а й до моральної допомоги. Якщо благодійність переважно матеріальна допомога нужденним, то милосердя це ширше поняття, яке виражає також допомогу духовно стражденним.

Матеріалістичність благодійності проявляється в її праксеологічних формах - меценатстві та спонсорстві, що мають контрарну полярність в залежності від мети діяння благодійника.

Список використаних джерел

1. Kant, Immanuel; translated by James W. Ellington [1785] (1993).Grounding for the `Metaphysics of Morals 3rd ed. Hackett.с.30.ISBN0-87220-166-X.

2. Борзова Н.О. Благодійність та благодія: різноманітність практик реалізації особистого служіння / Борзова Н.О. // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К. : НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. - №8 (21). - С.126-131.

3. Севастопольского государственного технического университета. Философия. - 2006. - Вып.78. - С.137-143.

4. Словарь иностранных слов / Под ред. Спиркина А.Г., Акчурина И.А. - М. : Изд-во “Русский язык”, 1984. - 608 с.

5. Сукина Л.Б. Представления о благотворительности в русской культуре переходного времени (на материале лицевых синодиков XVII -первой половины XVIII вв.) / Л.Б. Сукина // Благотворительность в России. - СПб., 2003. - С.49-63.

6. Ярская В.Н. Благотворительность и милосердие как социокультурные ценности / В.Н.Ярская // Теория, методология и история социальной работы. - 1995. - №2. - С.27-33.

7. Педагогический энциклопедический словарь / за ред. Б.М.Бим-Бад. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. - 528 с.

8. Лавриненко Л. Благотворительность в народном образовании (Рус.меценаты, ХУІІ - нач. ХХ вв.) / Л.Лаврененко // Народное образование. - 2003. - №2. - С.249-254.

9. Альтруизм // Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - М. : Изд-во“Республика”, 2001. - 700 с.

10. Киричок.- К. : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2004. - 304 с.

Анотація

Визначаються категоріальні елементи терміносистеми “благодійність” та її фундаментальні ознаки в історії філософської думки. Розглянуто основні теоретико--методологічні підходи до аналізу феномену благодійності.

Ключові слова: благодійність, фундаментальні ознаки благодійності, комплементарний сенс милосердя, праксеологічні форми благодійності.

The article is devoted to philosophical research of charity category, categorical elements of term “charity” and its fundamental features in the history of philosophical thought. The main theoretical and methodological approaches to the analysis of the phenomenon of charity.

Keywords: charity, charity fundamental features complementary sense of mercy. praxeological form of charity.

Определяются категориальные элементы терминосистемы “благотворительность ” и ее фундаментальные признаки в истории философской мысли. Рассмотрены основные теоретико-методологические подходы к анализу феномена благотворительности.

Ключевые слова: благотворительность, фундаментальные признаки благотворительности, комплементарный смисл милосердия, праксеологические формы благотворительности.

Размещено на Allbest.ru