Християнський дуалізм як ідеологічна основа розпаду духовно-політичного симбіозу західноєвропейської цивілізації: лютеранство та кальвінізм

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський міжнародний університет

Християнський дуалізм як ідеологічна основа розпаду духовно-політичного симбіозу західноєвропейської цивілізації: лютеранство та кальвінізм

Лукашенко А. І.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри країнознавства та міжнародного туризму

Простежено причини розгортання реформаційного руху в Західній Європі. З'ясовано вплив інтерпретації християнського дуалізму як на занепад католицької Церкви так і на формування антикатолицьких настроїв. Проаналізовано ідеологічні засади лютеранства та протестантизму. Здійснено також порівняння двох протестантських напрямків. Визначено роль протестантизму для тогочасного світу. З'ясовано також роль особистості в протестантському русі на прикладі М. Лютера, Ж. Кальвіна. При написанні статті використано історико--порівняльний, хронологічний, ретроспективний та метод аналізу і синтезу.

Ключові слова: лютеранство, кальвінізм, католицизм, селянська війна, Реформація, Папа римський, Бог, Диявол, кінець світу, дуалізм, християнство, есхатологія. християнський дуалізм лютер

Протестантська церква невід'ємна частина християнського світу. І саме протестантизм поклав кінець духовно-політичному симбіозу на теренах Західної Європи. Звісна річ, це був доволі складний і кривавий шлях, плодами якого користується вся європейська цивілізація. Цікавим та актуальним для дослідників є розгляд цієї проблеми з огляду на трансформацію християнського світосприйняття, ключовим в якому є поляризація на добро та зло, Бога та Диявола. Крім того, враховуючи що саме протестантський світогляд став рушієм науково-технічного прогресу, ця тема є досить актуальною в науковому контексті.

Мета статті полягає у з'ясуванні визначення протестантською етикою світоглядних орієнтирів на базі нової інтерпретації ідеології християнського дуалізму.

Протестантизм є розробленою темою в науковому світі, як в історичному, філософському, так і теософському контекстах. Так, аналізуючи історичні праці, ми можемо назвати прізвища таких відомих дослідників як: Д. Уайлі, який досліджував історичні витоки протестантизму, П. Матвєєв, що розглянув хронологічні закономірності виникнення протестантизму, Л. Мюрей, котрий присвятив свою працю огляду протестантизму з точки зору сучасної науки, а також Д. Порозовская, В. Проскуряков, які досліджували особливості радикального протестантизму та кальвінізму і т.д. Проте протестантизм з точки зору трансформації сприйняття християнського дуалізму ще не розглядався.

Мартін Лютер (1483-1546 рр.) народився в сім'ї заможного селянина. Освіту здобув в Ерфуртському університеті, де вивчав богослов'я. 1508 р. він став професором богословського факультету Віттенберзького університету. Рано прокинулись у Лютера релігійні сумніви, які з роками посилювались і зрештою привели його до відкритих виступів проти католицизму. 1517 р. уче- ний-чернець прибив до дверей церкви у Віттенберзі 95 тез, спрямованих проти католицької церкви. В умовах загального невдоволення католицьким Римом Лютер очолив антикатолицьку опозицію всіх прошарків німецького суспільства. Спочатку він був прихильником рішучих революційних дій проти папського Риму, але з розвитком реформації, наляканий розмахом революційної боротьби народу, Лютер почав проповідувати поміркованість і мирні форми реформації.

М. Лютер часто повторював: “Світ довго не протримається, можливо сотню років із Божою поміччю. Якщо Бог не карає за гріхи, то він недостойний свого імені, він просто маріонетка” [1, с. 102]. Реформатор стверджував, що християнський світ наскільки потонув у гріхах і зневажив боже слово, що Всевишній не може більше цього терпіти, схрестивши руки. Через свою природу він повинен покарати людей за їх вчинки і тому недивно, що в зв'язку з цим світ повинен бути знищеним: “Коли прийде кінець терпінню Господа Бога? Кінець кінцем він повинен захистити істину і справедливість, покарати зло і всіх хто його чинить. Інакше він лишився б своєї божественності і кожен чинив би, що заманеться без сорому і совісті ненавидів би Бога. За таких обставин мені лишається лише надіятись на неминучий Страшний суд. Все зайшло так далеко, що терпінню Бога прийде кінець” [2, c. 107]. Мартін Лютер знаходив корінь всього зла в папстві, як творінні Антихриста: “Я радію всім серцем від того, що доводиться страждати за хорошу справу. Тепер я почуваюся вільніше і впевненіше, бо переконався в тому, що папа - Антихрист і папський престол - престол Сатани” [3, c. 111-112].

М. Лютер і його прибічник Мелангтон були переконані, що живуть в останні часи і намагалися зібрати всі сили на боротьбу з римським антихристом. Саме тому Лютер і вимагав слухатися князів. Підтвердження цьому знаходимо у такому баченні Лютера ролі світської влади в боротьбі з Антихристом: “Через те що світська влада встановлена Господом і покликана карати злих і охороняти добрих, то вона повинна вільно виконувати свою функцію, незважаючи на те, що повернеться проти папи, єпископів, попів, монахів, монахинь та ін. Нехай світська влада виконує свою справу абсолютно вільно, нелицемірно: хто винен, той і розплачується” [4, с. 9596]. Як не парадоксально, але згодом повсталі проти вождя Реформації анабаптисти, оголосили Антихристом його самого.

Нагадаємо, у 95 тезах проти індульгенцій М. Лютер, сприймаючи папство втіленням Антихриста, піддає критиці католицьку систему відпущення гріхів і її догматичні основи. Згідно із католицькими положеннями спасіння душі неможливе без посередництва церкви між людиною і богом. Звідси витікає особливий статус духовенства, а отже, і виконання всіх церковних обрядів. Головним принципом нового віровчення Лютер проголосив спасіння вірою, яке дарується людині не за заслуги, а за милістю божою. Утверджуючи особисте ставлення людини до Бога, Лютер відкидає існування всієї церковної ієрархії із низкою її нововведень, серед них і індульгенцій: “Кожний християнин, якщо він дійсно кається, отримує відпущення гріхів і без індульгенцій. Істинний скарб церкви є, звісна річ, не відпущення гріхів, а святе євангеліє милості божої. Християн потрібно вчити, що той, хто бачить потребуючого допомоги і незважаючи на це, віддає гроші на індульгенції, отримує таким чином не відпущення гріхів папи, а гнів божий. Сказати, що Хрест відпущення гріхів, прикрашений гербами Папи, рівноцінний Христу Ісуса - богохульство” [5, с. 109].

Переглянувши вчення про сім таїнств, Лютер визнав істинними лише три з них - хрещення, причастя і сповідь. Позиція Лютера не зачіпала існуючі соціальні і політичні структури. Тому, коли розгорілася селянська війна на чолі з Томасом Мюнцером, Мартін Лютер зайняв чітку опозицію до антисоціальних рухів, які несли деструктивний вплив на існуючу світську, політичну систему, адже остання сприймалася перстом Божим у боротьбі з Антихристом: “Будь-який повстанець - в опалі божественній та імператорській, тому, хто раніше від усіх інших зможе таку людину задушити, зробить справедливо і правильно. Хто може, повинен їх (селян) бити, душити, колоти, таємно чи відкрито і пам'ятати, що не може бути нічого отруйнішого, диявольського, аніж повстанець. Його потрібно вбивати як скажену собаку” [6, с. 134]. Стосовно Томаса Мюнцера Мартін Лютер висловлювався так: “Ця людина уже довела в багатьох містах, передусім у Цвіккау і останнім часом у Альштадті, що від його діяльності не можна чекати інших плодів, крім вбивств, повстань і кровопролиття. Якщо він скаже, що посланий Богом і святим духом як апостол, то змусьте його довести це чудесами і не дозволяйте йому проповідувати” [7, с. 113].

Щодо витоків та особливостей революційного крила реформації. Видатним керівником останнього був Томас Мюнцер (1490-1525). На відміну від М. Лютера, Мюнцер відстоював ідею народної реформи на базі пе- реформатування матеріального буття через встановлення царства Божого на Землі, борючись не стільки з Антихристом і його слугами (Папа римський і духовенство), а здебільшого виступаючи проти світської влади. За його переконанням, причиною зла були князі: “Бог дав світу у своєму гніві князів, він їх і знищить. Вони - не що інше, як кати, у цьому їх єдине ремесло” [8, с. 103].

Селянська війна не несла в собі конструктивного раціонального зерна, це була лише стихійна реакція на суспільно-політичні реалії того часу. Мартін Лютер і його послідовники навпаки запропонували раціональну ідею свободи християнства лише в галузі духу, розділивши град земний і град божий не тільки теоретично як це зробив Августин Блажений, але й практично.

Так, соратник Мартіна Лютера Філіпп Мелангтон написав “Аусбургзьке віросповідання”, у якому в 28 статтях викладені основи лютеранства. На Аусбург- зькому рейхстазі 1530 р. імператор Карл V і католики відкинули цей документ. Розпочалися довгі війни між католиками і протестантами, які закінчилися прийняттям 25 вересня 1555 р. на новому Аусбургзькому рейс- тазі мирного договору, що затвердив розподіл церковного майна, визнав лютеранство нарівні з католицизмом, надав імперським містам і феодалам незалежність у релігійних питаннях і визначив в релігії вирішальну роль феодальних владик за принципом “чия земля, того і віра”. Міста набули особливого статусу: на їх території могли існувати обидві конфесії. Князі, котрі переходили в протестантство, втрачали свої права на території, що залишались у володінні католицької церкви [9, с. 135]. Аусбурзький релігійний мир укріпив владу князів, насправді ослабивши вплив імператора, і протримався до Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.).

А тепер детальніше зупинимося на витоках і суті кальвінізму. Жан Кальвін народився 1509 р. в сім'ї єпископського секретаря в м. Нуайон. Батько готував його на юриста, але разом з правом Кальвін вивчав філософію і примкнув до гуманістичної течії. Займався літературою, викладанням. Кілька років прожив у Парижі, де у 1534 р. став протестантом. У 1536 р. переїхав до Женеви. Того ж року в Базелі вийшла його книга “Напучування у християнській вірі”, що містила основи його вчення.

Учення Кальвіна спрямоване, з одного боку, проти католицизму, а з другого - проти народної реформації. Один з головних догматів - про божественне призначення. У Кальвіна воно набуло формулювання вчення про абсолютне призначення. Бог заздалегідь призначив одних для спасіння, а інших - до згину. Люди не можуть нічого змінити своїми вчинками. Віра в Бога не залежить від волі людини, бо самі благочестиві вчинки - воля Бога. Люди можуть лише здогадуватися про своє призначення і те, чи благоволить до них Бог. Він же сформулював доктрину про мирський аскетизм. Треба віддаватись професійній діяльності, зневажати комфорт, насолоди й марнотратство, бути бережливими. Якщо людина відмовляється одержувати прибуток завдяки праці - це гріх. Так ідеологічно відбивались у релігії погляди буржуазії періоду превісного нагромадження капіталу. Благоволення Бога можна заслужити працею, скромністю, смиренням. Цей догмат орієнтувався на людей незаможних.

Кальвін був дуже обережний у політичних питаннях. Він засуджував правителів - монархів і князів, говорив, що вони відчують караючу десницю Божу. Але будь- яку владу він оголошував божественною. Право опору тиранії визнавав лише за церквою і представницькими органами, наприклад, Генеральними штатами, і то лише тоді, коли вичерпані легальні методи. Демократію вважав “найгіршою формою правління”. Свої симпатії віддавав олігархії (аристократії). Як компроміс допускав її поєднання з поміркованою демократією. Люто ненавидів селянсько-плебейську єресь - анабаптизм. Вимоги розділу майна називав “обурливою дикістю”. Виправдовував лихварство і навіть рабство, яке почали застосовувати в колоніях.

Крім того, для Ж. Кальвіна природний стан “первісної невинності” - фантазія. Ніякого “золотого століття” в минулому реформатор з його концепцією початкової провини людства, а отже, і Страшного суду допустити не міг. Кальвін викрив історизм єресі, який становив основу її суджень про долю світу. Дискредитуючи метод періодизації історії за схемою пророцтв Апокаліпсису, він підкреслював особливість релігійної свідомості, яка була чужою ідеї розвитку в реальній історії. Розгляд земного життя як процесу історичного розвитку, що веде до знищення зла, саме по собі, згідно із Ж. Кальвіном було запереченням християнської доктрини. Тому, він, проголосивши віруючих християн вищою кастою людей, у Женеві почав знищувати вогнем і мечем “псевдохристиян”, де на століття під виглядом християнської, встановилася найжорстокіша диктатура.

Кальвінізм із його тотальним запереченням кінцево- сті історії і взагалі жорстокою тотальністю в усіх галузях, як не дивно, виявився найпопулярнішою формою протестантизму. Так, кальвінізм став державною релігією більшості країн Європи: у Швейцарії, у Голландії він отримав назву реформаторської церкви, у Франції його носіями були так звані гугеноти. Найбільше кальвінізм поширився на англійських островах. У Шотландії під назвою пресвітеріанської церкви, в Англії - англіканської [10, с. 27].

Макс Вебер у своїй праці “Протестантська етика і дух капіталізму” говорить про вкорінення буржуазно- економічної раціональності в релігійно-етичну традицію Західноазійсько-Середземноморської ойкумени із традиційною для останньої увагою до індивідуальності, свободи вибору і значимістю вчинку. Проте протестантська етика з її господарським раціоналізмом і притаманним аскетизмом у деякій мірі є лише актуалізацією закладених у Західноєвропейській цивілізації потенціалів [11, с. 76]. Найголовніше - це те, що протестантизм, який відкинув посередництво церкви у взаєминах людини і Бога через особистий контакт між останніми і через наслідування Уікліфа й Гуса в самостійному вивченні Біблії, відкриває опору людини в самій собі і через себе - у Богові. Останнє тяжіє до самостійності у прийнятті рішень і в соціальних переконаннях, при чому критерієм праведності виступає успіх у практичній діяльності. Протестантизм породив віру в обраність людини, особисте “Я” почало виступати в ролі інструмента Бога і виконувало божий задум, чому і присвячували все своє життя і діяльність. Так, найстрашнішим гріхом вважалась безрезультатна трата часу. Протестантський аскетизм зі всією рішучістю відкидав безпосередню насолоду багатствами і намагався зменшити нераціональне споживання. Разом із цим, останній сприяв звільненню від психологічного гніту, вкладеного католицькою церквою, у питаннях підприємницької діяльності, ініціативи та прибутку, перетворивши останнє не тільки в законну, але й потрібну Богу справу. Також ми повинні наголосити на тому, що протестантистський аскетизм у світосприйнятті компенсувався вірою в потойбічний світ, зберігши есхатологічний контекст, який, як ми зрозуміли, уже не був метою земного життя, а лише стимулював прогрес [12, с. 24]. Так, згадана світоглядна парадигма утверджується в період, починаючи з укладання Аугсбурзького релігійного миру й остаточно вкорінюється із закінченням Тридцятилітньої війни.

Так, помічаємо, протестантизм звільнив людину від духовних митарств, маніпуляцій Папи, дав поштовх матеріальному прогресу, але водночас унеможливив духовне самовдосконалення людини “спасінням вірою”. В цілому все залишилось як і було - людина опинялася, як і раніше, у руках так ненависного, але близького за гріховністю, Диявола і, шансів у неї стало ще менше в наближенні до Царства небесного. Ілюзія спасіння дала вивільнення енергії, яка вже йшла не на апокаліптичні істерії, а на створення матеріального благополуччя. Діяльність протестантів у цій сфері вважалася виконанням волі Бога. Не дарма протестанти, на думку М. Вебера, - найуспішніші у світі люди.

Список використаних джерел

Лютер М. О рабской воле // Хрестоматия по истории средних веков / [под ред. Н. П. Грацианского, С. Д. Сказкина]. - М., 1950. - Т. 3. - 278 с.

Цит. за: Делюмо Жан. Ужасы на Западе / Делюмо Жан. - М. : Голос, 1994. - 310 с.

Лютер М. Вавилонское пленение церкви // Хрестоматия по истории средних веков / [ред. Грацианского Н. П., Сказкина С. Д.]. - М., 1950. - Т. 3. - 278 с.

Лютер М. О светской власти // Хрестоматия по истории средних веков / [ред. Грацианского Н. П., Сказкина С. Д.]. - М., 1950. - Т. 3. - 278 с.

Лютер М. Трактат о христианской свободе // Хрестоматия по истории средних веков / [ред. Грацианского Н. П., Сказкина С. Д.]. - М., 1950. - Т. 3. - 278 с.

Лютер М. Против грабительских и разбойных крестьянских войн // Хрестоматия по истории средних веков / [ред. Грацианского Н. П., Сказкина С. Д.]. - М., 1950. - Т. 3. - 278 с.

Лютер М. Письмо городскому сонету Мюльхаузена // Источники по истории Реформации / [перев. Егоров Д. Н., Савин А. Н., Протопопов В. с.]. - М., 1906. - Вып. 1. - 286 с.

Цит. за: В. Проскуряков. Томас Мюнцер / Владимир Проскуряков. - М., 1998. - 186 с.

Stern Leo. Martin Luther und Philipp Melan^^on - ihre ideo- logis^e Herkunft und ges^^l^he Leistung / Leo Stern. - Berlin, 1974. - 318 s.

Порозовская Д. Б. Иоган Кальвин. Его жизнь и реформаторская деятельность / Д. Б. Порозовская. - СПб : Типография Ю. Н. Эрлих, 1891. - 280 с.

Павленко Ю. История мировой цивилизации. Философский анализ / Юрий Павленко. - К. : Феникс, 2002. - 620 с.

Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму / Макс Вебер. - К., 1994. - 468 с. Размещено на Allbest.ru