Магія в контексті філософсько-культурологічного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІЯ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

Изучается философско-культурологическое осознание магии как протонауки, анализируются философские и культурологические подходы к магии в разные времена, разными философскими школами. Исследуются взгляды на магию как на науку о «всеобщем» такими философами, как Г.К. Агриппа, Парацельс, Ф. Бэкон, М. Бердяев, Фейерабенд. Определяется позиция И. Канта, Г.Ф. Гегеля, К. Леви-Стросса, относительно места магии в культуре общества. Доказывается, что философские учения о магии тесно связаны с мистицизмом как системой знаний, полученных ненаучным способом.

Ключевые слова: магия, культура, мистицизм, философия, знания, наука, природа, практическая философия, колдовство.

Olena Olexandrivna Smirnova,

THE MAGIC IS IN THE CONTEXT OF PHILOSOPHICAL AND CULTURAL DISCOURSE

Philosophical understanding of magic as protosciences is studied, philosophical and cuturall approaches to magic at various times, different philosophical schools are analyzed. Views of magic as on science about «general» by such philosophers, as G.K. Agripp, Paracelsus, F. Bekon, M. Berdyaev, Feyerabend are investigated. The position of I. Kant, G.F. Gegel, K. Levi-Stross, concerning a magic place in culture of society is defined. It is proved that philosophical doctrines about magic are closely connected with mysticism, as system of the knowledge received in the unscientific way.

Key words: magic, culture, mysticism, philosophy, knowledge, science, nature, practical philosophy, witchcraft.

Філософи всіх часів і народів намагалися дати оцінку магії, оскільки вона завжди була не тільки частиною культури суспільства, а й способом життя, світоглядом, способом осягнення світу. Інтерес до філософського усвідомлення магії існує й сьогодні. Проблема магії, її семантики й морфології, еволюції та антропогенезу є однією із найцікавіших серед проблем організації та існування соціокультурного простору, в якому сьогодні також існуємо і ми. Це один з феноменів, з яким стикається кожна людина, одна з найактуальніших проблем філософії та культурології на межі епох наприкінці XX - початку XXI століть.

Стародавні культури Сходу і Античності вибудовували систему знань в нерозривному зв'язку з магічними ритуалами, магія ставала природною частиною життя суспільства, основою культури. Серед мислителів, які визнавали філософську гідність магії, були Піфагор і Емпедокл, котрі розглядали магію в якості компонента своїх систем. Гностики також вважали магію вершиною філософії, а неоплатонізм вважав магію невід'ємним методом пізнання.

У 1885 році російський етнограф М.І. Кулішер, прихильник еволюційної теорії в історії первісної культури, опублікував статтю «Джерела матеріалізму», в якій вперше запропонував шукати його сліди під покривом марновірств первісних людей. Він писав, що слід «привести докази на користь того положення, що матеріалістичні переконання набагато давніші за грецьку і всяку іншу філософію» [1, 43]. М.І. Кулішер намагався встановити зв'язок між магією і поглядами давньоримського філософа-матеріаліста Лукреція, який доводив ідею про взаємодію предметів. Етнограф припускав, що магія виникла внаслідок того, що первісна людина в боротьбі за існування зробила декілька «філософських відкриттів».

У пошуках причинності він встановив, що всі явища знаходяться між собою в постійній залежності, що в природі існує контагіоз, тобто принцип заразливості. Він спостерігав, що холод передається від одного предмета до іншого, хвороба переходить від хворого до здорового. Тому людина прагне властивість одного предмета перенести на інший, зробити такі дії, щоб вони вступили у контакт. Учений посилався на те, що здобутки народної медицини насправді засновані на знанні властивостей предмета дотиком передавати свої особливості іншому предмету. Кулішер указував, що в свідомості багатьох культурних племен хвороби і смерть - матеріальні істоти. Критикуючи тих, хто пояснював силу чаклунських лікувальних рослин вірою в духів, Кулішер писав, що правильніше звести всі ці цілющі засоби єдино до одного уявлення, а саме до того, що хвороба є щось, що має матеріальну форму, що вона лежить в крові. Кулішер хотів опублікувати книгу з описом величезного числа «фактів, що характеризують первісні матеріалістичні переконання» [1,61], але не здійснив свого наміру. У період, коли учені розчиняли всю первісну культуру в магії і вірі в духів, стаття Кулішера, який показував, що первісні люди не були містиками і спіритуалістами, мала відоме значення, хоча багато його тлумачень народних марно- вірств піддаються сумніву.

Історичні джерела відзначають, що «завдяки хрестовим походам і університетам Мавританії в Іспанії європейці познайомилися з основами арабської науки і магії. Учені-маги XII - XIII століть Альберт Великий і Роджер Бекон мали такі обширі відомості по природознавству, що славилися чародіями. Сам Фома Аквінський, будучи учнем Альберта Великого, став послідовником віри в чародійство під враженням тих експериментів в природознавстві і науках, які здійснював в своїй таємній майстерні Альберт Великий. Ці учені-маги дотримувалися переконання, що все відбувається на підставі прихованих законів природи. Роджер Бекон написав твір під назвою «Про нікчемність магії», оскільки не вірив в можливість виробити що-небудь за допомогою заклинання духів. Альберт Великий стверджував, що при дослідженні природи треба постійно звертатися до спостереження і досвіду. Він провів велику частину свого життя в подорожах, і у нього були географічні твори, що свідчать про його спостережливість. Його досліди з фізики повідомляють, що скляна куля, наповнена водою, збирає сонячне проміння в одну точку, в якій зосереджується велика кількість теплоти. Він указував і спосіб дослідження води: якщо два шматки полотна, занурені в різні джерела, після висихання матимуть різну вагу, то шматок, який виявиться легше, свідчить про чистішу воду.

У добу Відродження магію визнавали філософським знанням Мірандола, Фіччіно, Парацельс та інші філософи, які цікавилися дослідженням таємних систем «природної магії». Відродження спробувало виправдати магічні домагання до вільного пошуку і творчості. «...Мудрець, що має владу над зірками, маг, який формує стихії: ось єдність буття і мислення, загальна відвертість реальності. Це, і ніщо інше, мав на увазі захист магії, який Відродження включило в своє прославляння людини» [1, 45 ]. Проте, в яку б сторону не хилився маятник оцінок магії, безперечним є історичний вік. А це означає, що даний феномен - найдавніше універсальне явище, культурно-етичний елемент духовного розвитку людства, забарвлений естетичними, філософськими фарбами.

Звернемося до філософії Генріха Корнелія Агріппи і спробуємо узагальнити все відоме про окультизм. Виходить наступна картина:

- по-перше, в наявності вельми строга системність всіх езотеричних знань. «Philosophia occulta» Агріппи поєднувала три частини: теорію магії, практичний додаток і езотеричну систему;

- по-друге, виявляється зрозумілим особливе становище даної системи знань, іменованої як «наука наук», «натуральна філософія» або «Священна мудрість» [2, 57].

У Агріппи вона сприймається як вища і досконаліша із всіх можливих наук. Він був упевнений, що магія обіймає собою якнайглибше споглядання най- таємніших речей, знання всієї природи, учить нас, в чому речі розрізняються один від одного і в чому вони узгоджуються. Звідси відбувається її чудова дія, оскільки вона поєднує різні сили і усюди пов'язує нижче з силою вищого; тому магія є досконала і вища з наук, висока і священна філософія. Як всяка істинна філософія, вона розділяється на фізику, математику і теологію. Магія сполучає в одне ціле ці три науки і доповнює їх, тому вона по праву з якнайдавніших часів називається високою і найсвятішою з наук [2, 57].

Але в Новий час ситуація змінюється. Людина розуміється як суб'єкт пізнання, передусім раціонального наукового пізнання. Наукова революція, що сталася в XVII столітті, зробила магію разом з алхімією і астрологією недоречною і непотрібною. Роботи астрономів і фізиків, таких як Тихо Браге та Ісаак Ньютон, створили нове сприйняття всесвіту і новий, суворий науковий підхід. Ця нова пост-ньютонівська доба стала століттям науки і раціоналізму. З'являються мальовничі, але сумнівні фігури авантюристів, наприклад Казанова чи граф де Сен- Жермен, які здійснюють чудові перетворення. Основними повторюваними мотивами в нотатках Казанови були вода, кров, омолодження (зцілення), любовна пригода, інцестуальний шлюб, шкатулка (гроші), магія (обман).

Масони теж шукали магічний філософський камінь, здатний зціляти «прокажені» метали, перетворювати їх на благородні. Крім того, вони шукали універсальну панацею, або рідке золото, що лікує всі хвороби і дарує безсмертя [3, 434].

Деякі філософи бачили своє завдання в тому, щоб осмислити магію як науку, дати їй наукове пояснення і надати їй статус універсального знання. У «Великому відновленні наук» Френсіс Бекон пропонує заснувати дві науки у складі «практичного природознавства», а саме - механіку і магію. Дана дихотомія, на думку філософа, повинна була стати втіленням на практичному рівні двох частин теоретичного природознавства, а саме - фізики і метафізики відповідно. Тобто в системі наук Бекона магія - суть не що інше, як практична філософія [3, 374].

Бекон чудово розумів всю неоднозначність такої програми зведення магії в статус науки. Оскільки в сучасному йому XVII столітті слово «магія» було скомпрометованим, філософ закликав відновити «справжню гідність» магії [4, 215]. За словами Бекона, те, що профани іменують даним словом, - лише звиродніле відгалуження натуральної магії, але аж ніяк не те, що він має на увазі. Прагнучи відмежувати «справжню магію» від її ерзацу, філософ виступає з критикою псевдомагії, відзначаючи, що остання подібна «снодійним засобам, що присипляють розум і дарують помилкові надії». Отже, в чому ж Бекон вбачає причини, з яких магія може претендувати на роль «практичної філософії»? Чому він пропонує магію на роль практичної науки?

Філософ зазначав, що магія втілює теорію в життя, будучи спрямованою на перетворення світу, тому він розумів «магію як науку, котра спрямовує пізнання прихованих форм на звершення дивовижних справ, яка, «поєднуючи активне із пасивним», розкриває великі таємниці природи» [4, 217]. Що давало Бекону підстави, щоб розглядати магію як філософію? На його думку, магія виходить з цілісного осягнення світу, причому володіє знанням про аксіологічні та каузальні впорядкованості світу: «В давнину магія вважалася піднесеною мудрістю, знанням про загальну гармонію природи». Визначимо ці два моменти. Філософ описує свій проект так: «Я можу відродити і знову ввести в обіг неправильно використовуване і зганьблене ім'я природної магії, яке в правильному сенсі є нічим іншим як природною мудрістю або природною розсудливістю, взятими в їхньому давньому вигляді, очищеному від марнославства й забобонів» [4, 91]. Як відзначають Д. Соломон і К. Мартін, цією фразою Бекон переконує нас, що «мудрість і розсудливість повинні ввібрати магію і, в той самий час, бути трансформованими нею в свої істинні форми» [5, 94].

Наприкінці ХХ століття Фейєрабенд зробив спробу довести, що філософія, наука і магія мають однакові права в претензіях на істину [6, 59]. По суті, нам нема на що опертися в спробах перевірити на життєздатність цього проекту - адже ніхто з мислителів не залишив після себе будь яких систематичних спроб обґрунтувати права магії як практичної філософії. Але ж Бекон намітив декілька орієнтирів у побудові даної науки. Звернемося до філософів, які розглядали подібні питання. Гегель у своєму трактаті «Наука логіки» розміщує парадоксальну, на перший погляд, фразу. Він пише, що під теоретичним мисленням слід розуміти те, що прийнято іменувати «містичним», і пояснює: «містичне, без сумнівів, є чимось таємним, але воно таємне лише для розуму і це просто тому, що принципом розуму є абстрактна тотожність, а принципом містичного - конкретна єдність тих визначень, які розум визнає істинними лише в їх роздільності і протиставленості» [7, 212]. Отже, з точки зору німецького мислителя, розум є обмеженим, здатним бачити лише приватне і, якщо ми хочемо розглядати процеси в сукупності, нам необхідно вийти за межі розуму в галузь містики. Цю здатність Гегель, власне, й іменує істинним Розумом - «Все розумне ми повинні разом з тим називати містичним, кажучи цим лише те, що воно виходить за межі розуму, а зовсім не те, що воно повинно розглядатися взагалі як недоступне мисленню» [7, 213].

Нагадаємо, що Бекон приводив ознаки філософської магії і відзначав, що ця наука повинна бути знанням про «загальне». Використовуючи напрацювання Гегеля, ми бачимо, що знання про загальне неминуче йде за межі обмеженого розуму.

У першій половині ХХ століття російський філософ М. Бердяєв записав у своїй «Філософії свободи»: «Скоро настануть часи, коли наука відновить у своїх правах багато істин алхімії, астрології, магії, коли реабілітовані будуть знання Середньовіччя і Відродження» [8, 79 ]. Чим пояснює філософ це своє передбачення? Бердяєв вірить, що незабаром прийде термін і хаос незалежно від своєї сутності буття почне процес повернення до свого призначення - Космосу як гармонії єдності. Шляхом втілення цього надзавдання Бердяєв бачить Творчість, як процес розкриття реальності. Нам здається, що Бердяєв (який називав свій підхід «магічним ідеалізмом») даним концептом здатний пояснити другу зі згаданих вище характеристик філософської магії як науки, яку дав Френсіс Бекон. Бердяєв нам підказує, що «направляти пізнання прихованих форм на звершення дивовижних справ, розкриваючи великі таємниці природи», - це задача, яка під силу саме магії [8, 91].

Отже, чим саме повинна бути ця сама практична філософія в розумінні Бекона? Її завдання, форми вимагають пояснення. Спочатку зупинимося на понятті «практична філософія». Що може бути практичним застосуванням філософії'? Ймовірно, в першу чергу - це створення певної ціннісної картини світу. Філософія дає можливість нам зрозуміти, як потрібно ставитися до цього світу. В першу чергу, саме це має бути змістом будь-якої практичної філософії. Ймовірно, Бекон виходив з подібного переконання: «Магія повинна перетворювати» [9, 212]. Але що саме перетворювати, якщо ми створюємо ціннісну картину світу? Ймовірно, перетворювати світ через перетворення нашої ціннісної позиції по відношенню до нього. Магія як наука покликана перетворювати нас. Яким чином це можливо? Магія повинна мати якісь, метафорично кажучи, «еліксири», що містять етичні, аксіологічні цінності. Філософська магія повинна оперувати категоріями, які формують або ж перетворюють наше ставлення до світу, будучи його квінтесенцією.

І. Кант досить обережно говорив про природу магії, виносячи її за межі можливого наукового пізнання. Г.Ф. Гегель визначав місце чаклунства в розвитку духу як першої форми релігії, природної релігії. Пов'язуючи магію з процесом розвитку самосвідомості, Гегель зауважував, що для володіння силою магії людині необхідно перевести себе в більш високий стан. Це - дар особливих людей, які навчаються всім способам і засобам здійснення магічної сили [3, 43].

У кінці XVIII століття і далі в XIX столітті інтерес до магії та окультизму відроджується з новою силою. Причинами тому були як філософські пошуки членів таємних товариств (розенкрейцери, ілюмінати, масони), так і практичні інтереси лікарів (Ф. Месмер, Г.Є. Сталь, С. Ганеман). Саме в цей час відроджується анімістична концепція хвороби. Стародавні вчення стають теоретичною основою спіритизму і теософії як нових форм окультизму.

Варто відзначити, що для знаменитих магів XIX - початку XX століття Е. Леві, Папюса магія була видом мистецтва. Наприклад, за Папюсом: «Практична магія представляє мистецтво впливу динамізованої людської волі на еволюцію живих сил Природи в сенсі її прискорення» [10, 14].

Сьогодні багато вчених вважають, що не можна досліджувати зародження філософії без вивчення магії, оскільки в ній нібито міститься початок розуміння детермінізму. «Уявлення про чародійство знаменує собою перше виникнення поняття причинності, - писав В. Вундт.- Вперше тут висувається питання “чому” і вперше дається відповідь на нього» [11,83]. Макс Феврон стверджував, що поняття причини «є результатом містичних роздумів, як і поняття сили» [12, 205]. Деякі неопозитивісти оголосили поняття причини невід'ємною частиною магії. У «Логіко-філософському трактаті» Л. Вітгенштейн назвав марновірством вчення про причинні зв'язки. Припущення, що поняття причини і слідства з'явилися у сфері магії, непереконливо. Вони зародилися і розвивалися як результат трудової діяльності людини.

Знання причини і слідства виникло у первісних людей, які виготовляли кам'яні знаряддя. Вже розбивання горіха, за словами Ф. Енгельса, є початок аналізу. Коли первісні люди розколювали горіхи камінням, одержували наочне уявлення про причину і слідство. Повторюваність трудових актів повинна була врешті-решт привести людей до розуміння закономірного зв'язку причини з дією, до уявлення про те, що всяка дія має свою причину, що в природі існують певні закони зв'язку предметів і явищ. Підтвердженням того є слова Гегеля про те, що існують цілі народи, які зовсім ще не мають поняття причини, бо «для цього потрібен високий ступінь розвитку» [7, 222].

Деякі учені бачать в магії початок філософії, вважають, що була «магічна форма філософії». Клод Леві-Стросс в книзі «Примітивне мислення» указував, що магія - перша натурфілософська система [14, 69]. Румунський історик філософії І. Балу припускає, що «примітивна магія може виконувати трояку роль: а) релігійну; б) стимулювати елементарно науковий світогляд; в) бути початковим пунктом ідеалістичної філософії» [15, 149]. Американський учений С. Фінкельстайн навіть стверджує, нібито магія «в якійсь мірі лягла в основу розвитку науки» [16, 248], що «в примітивній вірі у чарівництво, вірі в духів природи і в те, як ними “управляти”, разом зі всякою нісенітницею полягало глибоке значення об'єднання племені для виконання цілком реальних задач і збирання відомостей про природний світ» [16, 248]. Це було викликано потребою виробництва, з яким перепліталася магія, а не було породжено нею самою. Все те, що може показатися раціональним в магії (наприклад принцип повторюваності явищ, з якого вона виходить), запозичено чаклунством з виробничого досвіду.

Ще не так давно, в радянський період, коли визнавалася лише матеріалістична філософія, академік А.Н. Чанишев стверджував, що у нас «поширене антиісторичне тлумачення форм первісної свідомості: тотемізму, фетишизму, анімізму, магії, міфології і т.п. як “релігій”, тобто як абсолютно помилкових, збочених форм суспільної свідомості, позбавлених всякого позитивного змісту. Подібне трактування цих форм свідомості невірне» [17, 71]. А.Н. Чанишев не був згоден з тим, що магія була тільки релігійною, тобто збоченою формою свідомості. Він писав, що, «мабуть, саме в магії накопичувалися елементи позитивного знання, визрівала ідея детермінізму, саме з магії викреслювалася наука» [17, 72].

Д. Чаттопадхьяя вважає, що первинний тантризм і його філософські погляди були примітивним матеріалізмом, на який згодом нашарувалися спіритуалістичні ідеї. Тоді протоматеріалізм перейшов в свою протилежність - в об'єктивний ідеалізм, а тантризм набув ідеалістичного тлумачення. Філософські вчення про магію тісно пов'язані з містицизмом як системою знань, одержаних ненауковим способом.

Прийнято вважати, що містицизм (від др.-грец. - таємничий) - філософське і богословське вчення, а також особливий спосіб розуміння і сприймання світу, заснований на емоціях, інтуїції та ірраціоналізмі. Власне під містицизмом розуміють досвід прямого особового спілкування з Божеством (Абсолютом) і сукупність психотехнічних прийомів, що дозволяють досягати екстатичного відчуття єдності з ним. У затвердженні можливості безпосереднього єднання з Богом полягає суть містицизму [18, 89].

Різні містичні доктрини зустрічаються у всіх світових релігіях і віруваннях та мають загальні риси: тяжіють до інтуїтивізму і символізму; припускають практику певних психофізичних вправ або медитацій, необхідних для досягнення певного стану розуму і психіки. Прихильники містицизму називаються містиками. На думку містиків, реальність не можна осягнути розумом, а лише ірраціональним способом, який звичайно протиставляється логічному, науковому сприйняттю дійсності. Саме магія є практичним «підтвердженням» містичного світогляду.

Відомий філософ Бертран Рассел в праці «Чому я не християнин» розглядає містику як породження одного з найважливіших людських імпульсів, направлених на пізнання світу. Деякі люди, вважжає Рассел, досягли величі, слідуючи саме цьому імпульсові, деякі - слідуючи іншому, що породжує науку [19, 57]. У Юма, наприклад, науковий імпульс володарює неподільно, а у Блейка міцне неприйняття науки співіснує з глибоким містичним проникненням.

Отже, завершуючи наше дослідження, доходимо висновку, що магія завжди була на межі з наукою, а в давні часи наука дорівнювалася магії. Більшість філософів відчували потребу одночасно і в науці, і в містицизмі: у спробі гармонійного з'єднання того й іншого полягала мета їх життя. Саме подолання виснажливої невизначеності цієї альтернативи перетворює філософію на вище заняття, ніж наука або релігія. Філософські вчення про магію завжди були пов'язані з містицизмом, який розцінювався як необхідний імпульс до пізнання світу.

Література

1. Кулишер М.И. Истоки материализма / М.И. Кулишер. // Актуальные вопросы философии. - М:, -1991.

2. Агриппа фон Неттесхейм Т.К. Магические труды //Герметизм, магия, натурфилософия в европейской культуре XIII-XIX вв. [под. ред. И.Т. Касавина]. - М., 1999.

3. Гегель Г.Ф. Философия религии: [в 2 т.]. - Т. 1 / Г.Ф. Гегель [отв. ред. A.B. Гу- лыга; пер. с нем. М.И. Левиной]. - М.: Мысль. 1976. - С. 434.

4. Bacon F. The Advancement of Learning. - NuVision Publications, LLC. - 2005. - 208 р.

5. Solomon J. RMartin C. G. Francis Bacon and the refiguring of early modern thought. -Ashgate Publishing, Ltd., 2005.- 257 р.

6. Фейерабенд П. Против методологического принуждения.// Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. - М., - 1986. - С.125-467.

7. Гегель, Г. Ф. Наука логики / Г.Ф. Гегель. - СПб., 1997.

8. Бердяев, Н.А. Смысл творчества / Н.А. Бердяев. Философия свободы. Смысл творчества. - М.: Правда, 1989.

9. Бэкон Ф. Великое восстановление наук. Новый Органон / Ф. Бэкон. - СПб., 2007.

10. Папюс. Практическая магия: [в 3 ч.]. / Паплюс. - М.: Ренессанс, 1991. - 682 с.

11. Вундт В. Введение в философию / В. Вундт. - СПб., 2002.

12. Феврон М. Механика душевной жизни [пер с нем. А.Я. Знаменцева]. - М.: Академия, 2007. - С.396.

13. Витгенштейн Л. Заметки о «Золотой ветви» Дж. Фрэзера / Л. Витгенштейн // Историко-философский ежегодник 89. - Вып. 4. - М., 1989.-375 с. - С. 251-263.

14. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление / Л. Леви-Брюль. Сверхъестественное в первобытном мышлении. - М.: Педагогика-Пресс, 1994. - 608 с. - (Серия «Психология: Классические труды»).

15. Балу И. Логико-философский трактат / И. Балу. - М., 1967. - С. 365.

16. Финкельстайн С. Реализм в искустве / С. Финкельстайн. - М., 1956.

17. Чанышев А.Н. Трактат о небытии/ А.Н. Чанышев // Вопросы философии. - М., 1990. - № 10. С. 67.

18. ЧаттопадхьяяД. Локаята Даршана. История индийского материализма / Д. Чат- топадхьяя. - М.,1965. - С. 756.

19. Russell В. Why I Am Not a Christian. London / В. Russell. - 1927. - Р. 176.

Размещено на Allbest.ru