Теодицея у філософських пошуках Євгена Трубецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теодицея у філософських пошуках Євгена Трубецького

Олена Сичевська-Возняк

Стаття присвячена аналізу проблеми зла і теодицеї у філософії Є. Трубецького. Описано підходи філософа до цієї проблеми в контексті загального розгляду християнської філософії й теології, схарактеризовано антропологічні та етико-релігійні аспекти філософії Трубецького на широкому тлі взаємодії питань свободи й віри, моральної відповідальності та саморозвитку людини.

Ключові слова: теодицея, свідомість, зло, віра, свобода, екзистенція, творчість.

Сичевская-Возняк Елена. Теодицея в философских поисках Евгения Трубецкого. Статья посвящена анализу проблемы зла и теодицеи в философии Е. Трубецкого. Описаны подходы философа к этой проблеме в контексте общего рассмотрения христианской философии и теологии, охарактеризованы антропологические и этико-религиозные аспекты философии Трубецкого на широком фоне взаимодействия вопросов свободы и веры, нравственной ответственности и саморазвития человека.

Ключевые слова: теодицея, сознание, зло, вера, свобода, экзистенция, творчество.

Sychevskа-Vozniak Olena. Theodicy in Philosophical Quest of Eugene Trubetskoy. The paper analyzes the problem of evil and theodicy philosophy E. Trubetskoy. Described philosopher approaches to this problem in the context of the overall review of Christian philosophy and theology, Author determined anthropological and ethical and religious aspects of the philosophy of Trubetskoy interaction on a broad background of freedom and faith, moral responsibility and self person.

Key words: theodicy, consciousness, evil, faith, freedom, existential creativity.

Постановка наукової проблеми та її значення. Проблеми теодицеї (боговиправдання) доволі актуальні з огляду на відчутну духовну кризу сучасності. Історія світової філософської думки давно вже визнала проблему теодицеї за одну з вічних, «проклятих» тем людського розмірковування про буття та його ціннісні координати. Саме питання про сенс життя завжди викликає безліч сумнівів, і так було завжди. Як зазначає відомий російський філософ Є. М. Трубецькой, «горе тому рішенню, котре з ними (сумнівами. - О. С.) не рахується, бо в більшості випадків в основі добросовісного сумніву є якась глибока істина - істина, яка ще не знайшла відповідного собі виразу у свідомій людській думці і таїться десь у підсвідомій глибині наших переживань... Тому що є сумніви, котрі коріняться в найглибшому джерелі будь-якої свідомості - в інтуїції всеєдиного сенсу та в його пошуках» [8, с. 65]. Цікавим досвідом розгляду цієї проблеми в контексті проблематики релігійної філософії є аналіз сутності питання в книзі Євгена Трубецького «Смисл життя». Отже, мета нашої статті - проаналізувати проблематику боговиправдання у філософії Є. Трубецького.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Розглядаючи сутність людського аналізу істини, філософ зазначає, що християнське вчення - це переважно вчення про всеєдність, у якій просторові й темпоральні моменти перебувають певною єдністю, що є безперервним переходом, суть котрого складає власне безперервність всезагального і всеєдиного. У своїй суперечності світ постає як прояв всеєдиної свідомості, що відповідає загальним метафізичним передумовам та попереднім твердженням нашого пізнавання. Такі метафізичні передумови та основи дають підстави твердити і про загальнодуховні засади світу. І серед них Є. Трубецькой виділяє проблеми зла і свободи. Тут, власне, і формулюється класична постановка проблеми теодицеї: проблема співіснування всезагальної Благості і зла. Проблема полягає в неможливості сумістити ідею Всеблагості з ідеєю про наявність зла. Або воно існує незалежно від Божої волі - і тоді, як зазначає філософ, «для безпосереднього морального почуття цей факт існування гріха і зла ще більш неприпустимий, ніж для логічної думки». Або ж воно існує свідомо, з Божої ласки,

- і тоді це не християнський Бог, який є Любов і Всеблагість. У будь-якому смислі це означає для християнської свідомості втрату світового сенсу, відпадіння від нього і знущання над ним.

Мислитель бачить розв'язання цієї суперечності не в розумі, а в серці людському, у вірі як феномені внутрішнього почуття, що виходить із самих глибин людського єства. В акті релігійної любові до Бога, любові до Творця люди відчувають відокремленість від Бога і єдність із Ним. Це, здається, суперечність: адже як можна одночасно відчувати різнопланові речі? Значить, треба було відокремитись, упасти, щоб відчути любов до Бога? Проблема постає як проблема власне людської свободи. Складнощі в розв'язанні починаються з тої миті, коли ми ставимо питання про відношення зла до волі Божої і до предвічного творчого задуму Бога про світ. Якщо припустити, що Бог передбачає майбутню перемогу над гріхом і перетворення страждання в нескінченну радість, усе ж цим не з'ясовується питання: чи потрібний наш людський гріх для виконання задуму Божого? Класичний зразок такого вирішення ми маємо у відомому вислові: O felix culpa, quae talem redemptorem meruit (Блаженний є гріх, що заслуговує такого Спокутника). Для будь-якої чуйної совісті очевидна хиба цього рішення, яке робить зло необхідністю для самого Бога, розуміє зло як необхідний для Бога засіб здійснення добра. Якщо Бог не може інакше здійснити добро, ніж через зло, він таким чином постає винуватцем зла. Навіть більше, у цьому рішенні міститься прихований дуалізм, який відразу знаходять через уважний логічний аналіз. Безумовне Добро або Бог - одне й те саме; зло ж є щось інше. А саме - активне заперечення добра. Саме тому стверджувати, що добро потребує зла як засобу, означає визнавати залежність Бога від іншої Сили, яка Йому ворожа і яка Його заперечує. Чим це є, як не замаскованим двоєбожжям або, що те ж саме, - безбожжям?

Справжнім винуватцем зла постає у християнстві не Бог, але твар. Знов проблема свободи тварі постає як парадигма християнського розв'язання питання. Адже гріх, що приніс зло у світ, постає як вільний вибір людини. Але чи такий уже він був вільний? Навіть посилання на майбутню вічну перемогу любові не може нас тут задовольнити, зазначає філософ, оскільки навіть тимчасовість зла позбавляє Бога атрибута повноти буття. Адже він є любов. теодицея філософський трубецькой

Кінцева відповідь на запитання, які ставить Є. Трубецькой, на його думку, полягає лише у вченні про світ як ціле. У Святому Письмі пекло постає не як довічне ув'язнення душ, які приречені споконвічно перебувати тут, а як «друга смерть». У пеклі життя немає, є лише нескінченна і вічна смерть. Воно є стражданням, але стражданням уже здійсненним у ту останню мить, коли істота своїм злочином і праведним судом назавжди звергнута в «темряву зовнішню». Тому вічність пекла постає як вічність миті. Усе життя постає по той бік пекла, яке, в такому разі, - порожній міраж, що не є дійсністю буття.

Таким чином, свобода тварі, яка визначилася до зла, не може порушити повноти божественного життя, оскільки вона породжує лише порожні примари. У цьому і полягає проблема - не пояснити зло, а викорінити його, не відшуковувати йому виправдання, а нищити його своїм буттям.

Отже, смисложиттєва філософія Є. М. Трубецького репрезентує своєрідний підхід до проблеми теодицеї крізь розуміння смислу людського й суспільного існування в контексті Божого світу. Особливості його розгляду полягають у виокремленні питань теодицеї зі світового контексту в контекст власне сенсожиттєвий, екзистенційний, де проблеми свободи, гріха, покути й спасіння переломлюються крізь загальні основи саме людського буття, крізь релігійні та екзистенційні сумніви, які залишаються попри всі спроби теоретично-раціоналістичного аналізу проблеми природи та буттєвості зла. Завершення перемоги людини над злом і гріхом філософ убачає в спокутувальній місії Христа, у воскресінні Христовім, яке постає містичним Богоявленням, репрезентуючи нам відновлення у всій повноті порушеної гріхом єдності Божого і людського, єдності Всесвіту і Бога, творчої сили Божої та свободи тварі, що завершується в людині. Трубецькой вірив у ті дні, коли настане вивільнення людської свободи з тенет спокусливого зла, коли явить людина здійснення своїх справжніх основ - солідарну творчість нового, Божого світу.

Джерела і література

1. Бердяев Н. А. Философия свободного духа / Н. А. Бердяев. - М. : Республика, 1994.

2. Булгаков С. Н. Свет невечерний: созерцания и умозрения / С. Н. Булгаков. - М. : Республика, 2004.

3. Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной церкви / Вл. Лосский // Мистическое богословие. - К. : Изд-во Христиан. благотвор.-просветит. ассоц. «Путь к истине», 1991. - С. 95-260.

4. Мень А. История религии. В поисках Пути, Истины и Жизни. В 7 т. Т. 1. Истоки религии / А. Мень. - М. : СП «Слово», 1991. - 287 с.

5. Святой Дионисий Ареопагит. Божественные имена / Святой Дионисий Ареопагит // Мистическое богословие. - К. : Изд-во Христиан. благотвор.-просветит. ассоц. «Путь к истине», 1991. - С. 1-56.

6. Сумченко І. В. Микола Бердяєв: філософ та особистість / І. В. Сумченко // Філософські пошуки. - Львів ; Суми, 1998. Вип. I (V). - С. 45-58.

7. Трубецкой Е. Н. Религиозно-общественный идеал западного христианства в V веке / Е. Н. Трубецкой. - М. : [б. и.], 1892.

8. Трубецкой Е. Н. Смысл жизни / Е. Н. Трубецкой. - М. : Республика, 1994.

9. Франк С. Л. Непостижимое: онтологическое введение в философию религии / С. Л. Франк // Франк С. Л. Сочинения. - М. : Мысль, 1990. - С. 43-76.

10. Хома О. Живий Бог і теодицея (Про феномен «нездоланої видимості») / О. Хома // Філософські студії Київського університету. - К., 1995. - Вип. 1. - С. 23-35.

11. Шестов Л. Киркегард и экзистенциальная философия (Глас вопиющего в пустыне) / Л. Шестов. - М. : Прогресс-Гнозис, 1992. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru