Вплив суспільства на дотримання соціально-правових норм: передумова правослухняної поведінки

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ЛьвДУВС

Вплив суспільства на дотримання соціально-правових норм: передумова правослухняної поведінки

Зубрицький В.В., здобувач кафедри теорії

та історії держави і права

Анотація

правовий свідомість суспільство

У статті здійснено загальну характеристику, а також проведено обширний аналіз дії контролю та впливу суспільства щодо дотримання соціально-правових норм як передумови правослухняної поведінки. Було доведено, що суспільство безпосередньо впливає на засвоєння індивідом соціально-правових норм на свідомому рівні, формуючи в індивіда правову культуру та правову свідомість.

Ключові слова: суспільство, держава, правосвідомість, інтерналізація, правослухняна поведінка.

Аннотация

В статье сделана общая характеристика, а также проведен обширный анализ действия контроля и влияния общества на соблюдение социально-правовых норм как предпосылки правопослушного поведения. Было доказано, что общество непосредственно влияет на усвоение индивидом социально-правовых норм на сознательном уровне, формируя у индивида правовую культуру и правовое сознание.

Ключевые слова: общество, государство, правосознание, интернализация, правопослушное поведение.

Annotatіon

The article presents a general description, and conducted an extensive analysis of the effects of control and influence society to comply with social and legal standards as a prerequisite for law-abiding behavior. It has been proven that the society has a direct impact on the absorption of the individual social and legal norms on the conscious level, creating an individual legal culture and legal consciousness.

Keywords: society, government, legal awareness, internalization, law-abiding behavior.

Постановка проблеми. Вплив суспільства на дотриманням соціально-правових норм існував від часів виникнення перших общинних утворень. Суспільство з'явилося за довго до того, як ввійшли в обіг поняття «норма» чи «соціальна норма», у тих значеннях, в яких ми і зараз їх розуміємо. З появою розподілу влади у первісному суспільстві кожний окремий індивід набував прав і обов'язків -- з метою більш ефективної роботи у громаді та щоб виокремити свій статус і вплив на інших осіб.

На сьогодні можемо спостерігати за позитивною динамікою впливу та контролю суспільства за дотриманням соціально-правових норм і як наслідок -- формуванням правослухняної поведінки. Але в цивілізованому суспільстві існує певне правило: якщо норми котрі існують у ньому функціонують правильно та на благо суспільства -- воно буде розвиватися більш швидкими темпами і, як наслідок, розвиватиметься культурний і духовний світ людини, що безпосередньо впливає на правослухняну поведінку, якщо ж ні -- дані норми просто приречені і будуть існувати тільки формально.

Тому, потрібно зауважити, що правослухняна поведінка завжди залежить від впливу на неї соціально-правових норм, котрі вказують, що є правильно, як чинити добре, а як ні, іншими словами, підштовхують людину приймати правильні рішення на користь суспільного життя.

Стан дослідження. У сучасний період розвитком впливу соціально-правових норм займаються такі науковці, як С. Алєксєєв, В. Бабаєв, А. Венгеров, Н. Воплєнко, І. Григор'єва, О. Данільян, В. Ліщук, Л. Мантанова, Г. Осипов, А. Піголкін, О. Рузакова, С. Рукавішніков, які стверджують, що людина нерозривно пов'язана із державними процесами та їй завжди відведено активну роль у суспільному житті і впливу на розвиток соціально-правових норм.

Зважаючи на це, мета статті -- розглянути вплив контролю суспільства за дотриманням соціально-правових норм як передумова правослухняної поведінки.

Виклад основних положень. Суспільство завжди намагалось стежити за дотриманням чітких правил поведінки кожного індивіда та додержанням ним соціально-правових норм як певного взірця регулятора суспільних відносин. Все ж залишається актуальною проблема впливу тих норм, що опосередковано впливають на вагу суспільної думки в т. ч. (соціальній сфері, цивільно-правових відносинах), а також більш жорсткі, за які передбачено кримінально-правову відповідальність. Такий процес відбувається саме за рахунок юридичної відповідальності як певного стримуючого фактору впливу на людську свідомість та правову поведінку у цивілізованому суспільстві.

Вже зараз у числі основних соціальних проблем сучасної цивілізації називають наростаючу напруженість між планетаризацією та індивідуалізацією свідомості людини, екзистенційний розрив між видом (людством) та індивідом (людиною), великий розрив між рівнем розвитку науки і рівнем масової культури, величезний розрив у доходах між багатими і бідними людьми (і країнами), соціальні межі зростання [5, с. 8].

Держава в особі компетентних її органів завжди слідкує за виконанням законів, правил, норм у суспільстві, а отже, виступає Гарантом прав та обов'язків. Приймаючи той чи інший закон, акт, рішення держава тим самим ніби «говорить» кожному робити так, а не інакше, іншими словами нав'язує той тип правослухняної поведінки, котрий підходить саме їй. Суспільна думка стосовно функціонування тих чи інших соціально-правових норм повинна завжди враховуватися з погляду на державу, тому що кожна окрема особа як елемент суспільства повинна опосередковано виражати свою волю та позицію та брати участь у процесах, де задіяні механізми контролю щодо дій держави з прийняття тих норм, які притаманні саме суспільству. Для того, щоб більш детально розглянути питання впливу суспільства на розвиток соціально-правових норм та формування тим самим правослухняної поведінки необхідно здійснити певний екскурс у період виникнення самого суспільства як регулятора суспільної та культурної думки.

Внутрішньо властивою ознакою будь-якої соціальної спільності, будь-якого людського суспільства є урегульованість і впорядкованість суспільних відносин. Чи то йдеться про первісне суспільство, чи то сучасне, формальні чи неформальні об'єднання людей (включаючи різні злочинні угруповання) завжди знаходимо ознаки певної упорядкованості. Досягається вона за допомогою влади і соціальних норм. Зрозуміло, що способи здійснення влади і соціальна спрямованість цих норм в різних спільнотах будуть різні, але їх наявність є настільки ж необхідною, наскільки необхідні для окремої людини свідомість і тіло [9, с. 34].

Тому потрібно вказати, що саме за рахунок урегульованості та порядку, як якості соціального організму, що об'єктивно потребує соціального регулювання, суспільство не тільки не може нормально та ефективно розвиватися, але й існувати. Саме значення слова «регулювати» з лат. означає «підпорядковувати певному порядку чи правилу». На сьогодні виділяють два види соціального регулювання, а саме індивідуальне та нормативне. Під індивідуальним регулюванням слід розуміти впорядкування поведінки людини за допомогою наказів, прохань, велінь, що відносяться до конкретної особи. Нормативне -- це впорядкування поведінки людей за допомогою соціальних норм, тобто загальних правил поведінки, які є не персоніфікованими та поширюються на всіх членів роду.

Економічне та соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної впорядкованості, організації діяльності людей, які беруть участь у виробництві, обміні і споживанні матеріальних благ, шлюбно-сімейних і трудових відносинах, а також в управлінні товариством. Така урегульованість, підпорядковує собі всю різноманітність одиничних відносин людей загальному порядку, досягається за допомогою правил поведінки, або соціальних норм. У первісному суспільстві ці норми знаходили своє вираження у звичаях, тісно переплетених з релігійними і моральними засадами. З розшаруванням суспільства на касти і класи звичаї, моральні та релігійні норми родового ладу не могли зробити умови виробництва, розподілу та обміну товарів обов'язковими для всіх передусім тому, що єдності інтересів членів суспільства вже не існувало. Примирити протилежні інтереси різних груп населення звичай не могли. Тому економічний базис раннього земельно-класового суспільства вимагав особливої форми регулювання у вигляді обов'язкових норм, встановлених або санкціонованих та охоронюваних державою, тобто особливим апаратом управління і підпорядкування. Такі норми і являють собою юридичне право. Завдяки їм виробничі, політичні, сімейні, трудові, управлінські та інші відносини набувають форми правових відносин, співпадаючи з інтересами тих чи інших станів, класів або інших верств суспільства, що панують у виробництві, політиці та інших сферах життя суспільства [10, с. 29].

На думку А. Венгерова, «в основі соціального регулювання лежать класові інтереси, чільною є воля панівного, експлуататорського класу (крім соціалістичного суспільства, де, як було задекларовано, експлуатація відсутня). І хоча соціальне регулювання враховує в деяких царинах загально соціальні інтереси (наприклад, у моральній сфері), але все ж за своїм основним змістом правові, моральні норми -- це класові регулятори. І такий підхід загалом передбачає, що соціальне регулювання в цілому забезпечує панування певного класу, його можливість привласнювати додатковий продукт, тримати у підпорядкуванні експлуатовані класи, соціальні групи, етноси, вносити в суспільну свідомість, духовне життя ідеали та цінності, що визнаються, розробляються панівним класом» [2, с. 180].

Як зазначає І. Григор'єва, саме «соціальна влада невід'ємна від будь-якої організованої, більш-менш стійкої і цілеспрямованої спільноти людей. Вона властива і роду, і племені, і родині, і громадській організації, і партії, і державі, і суспільству в цілому, і т.д. Відомо, що це найважливіший засіб функціонування соціальних структур та інститутів, суттєвий елемент будь-якої організації соціального життя. Необхідність соціальної влади в колективах виникає зі спільно усвідомленої суспільної діяльності, що передбачає поділ праці, регулювання поведінки, встановлення певної ієрархії, порядку взаємовідносин людей у колективі і колективів між собою. За словами дослідниці, «соціальна влада завжди містить елемент примусу. Форми примусу, як і шляхи “привласнення" чужої волі, різноманітні, через що різниться безліччю різновидами влади і мають різні підстави для розподілу: економічну, військову, ідеологічну, релігійну, корпоративну, публічну і приватну, владу організації над членами, що добровільно вступили до неї» [4, с. 15].

Із історичним процесом розвитку суспільства, починаючи від первісно общинного ладу і до наших днів, у людей розвивалася певна модель поведінки, котра на пряму залежала від побуту життя, впливу держави, сімейних, трудових відносин та ін.

Відтак починає зароджуватися конкретна модель поведінки, притаманна окремому соціальному класу, та формується правова свідомість і правова культура кожної людини. Люди починають розуміти, що за порушення тих чи інших норм настає відповідальність, що тягне за собою відповідні наслідки.

Правосвідомість існує як одна з форм суспільної свідомості поряд з політичним, моральним, науковим, художнім, філософським пізнанням. Перед нами ті форми, в яких люди пізнають, освоюють середовище, що їх оточує, об'єктивну реальність, власне буття. У кожної форми свій предмет (сфера) відображення. У правосвідомості це право, правова дійсність. Отже, правосвідомість -- юридична категорія, що підлягає вивченню юридичною наукою [4, с. 55]. Як стверджує В. Бабаєв, «якщо визнати право об'єктивною реальністю, то треба визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, іменованої правосвідомістю. Правосвідомість -- неминучий супутник права. Це обумовлено тим, що право -- регулятор відносин людей, наділених волею і свідомістю. Досить очевидно, що процес створення права (правотворчість) пов'язаний зі свідомою діяльністю людей, що право є продуктом цієї діяльності. Зрозуміло і те, що процес втілення права в життя здійснюється зазвичай як усвідомлена, вольова діяльність людей» [9, с. 300]. У такому випадку, правосвідомість об'єднує в спільні уявлення та почуття, що виражають ставлення людей до права, а також правових явищ. Правосвідомість сама по собі не існує у «чистому» вигляді, так як завжди перебуває у тісному зв'язку з іншими видами і формами усвідомлення реальності та дійсності. Правосвідомість за своїм родом часто співвідноситься із моральними переконаннями.

Суспільство дає оцінку праву крізь призму моральних категорій в якості добра та зла, що є справедливо, а що несправедливо, совісті, честі, достоїнства. Саме ставлення до права також визначається політичними ідеями. Найбільш яскраво це простежується у ленінських поглядах на право в цілому. Адепти цієї ідеології розглядають право як зведену в закон (норми) волю панівного класу, а визначення закону як певну політичну міру. Тому, якщо мати односторонній підхід до розуміння та визначення впливу та ролі права, то це спричинить деформацію загальної картини правобачення і знівелює значущість права в житті суспільства. На сьогодні більшість науковців дотримуються думки стосовно того, щоб право та правосвідомість мали деполітизований характер.

Основні форми людської свідомості визначаються специфікою відображення об'єктів чи сферами суспільного життя. Так, свідомість, направлена на освоєння економіки, політики, права, моралі, утворює відповідні форми суспільної свідомості у вигляді економічного, політичного, правового і морального усвідомлення дійсності [3, с. 5]. Підсумовуючи вищезазначене зауважимо, що правосвідомість є однією із форм суспільної свідомості та є особливим способом ідеального відображення і духовного засвоєння правової дійсності.

У філософській літературі розрізняють інституційну і не інституційну форми буття правосвідомості. Інституційна форма буття правосвідомості, існує у вигляді документів, є формою живого процесу мислення юристів-професіоналів, співвідноситься з громадсько-обов'язковою нормою і підкоряється їй як критерію правильності, доцільності законних суджень і рішень; це сфера «законних положень», «юридичного закону», «чинного права». Не інституціональна форма буття правосвідомості, або не документальна і неофіційна форма правового мислення, волі і почуттів, існує у вигляді живого процесу або акта свідомості в його «невизначеному» вигляді, фіксованій у письмовій формі заднім числом (теоретичних працях, художній літературі, особистих документах) [11, с. 276].

У суспільстві система правової соціалізації діє на декількох рівнях визначаючи тим самим ставлення людей до права, а також формуючи правослухняну поведінку. На соціальному рівні правова система робить вплив на самого індивіда за допомогою демонстрації поваги до права. Водночас у суспільстві активно діють механізми, запущені на сонові національних традицій, історичного досвіду попередніх поколінь, що детермінують поведінку і діяльність людини впродовж століть у соціальному середовищі. Розглядаючи особистісний рівень потрібно також підкреслити, що тут переважає усвідомлене копіювання основних цінностей права: це дає можливість визначитися із певною культурою, правилами поведінки та приналежністю до конкретного соціального прошарку суспільства. Під внутрішньо особистим механізмом правової соціалізації слід розуміти потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, самосвідомість (мотиви, установки, цілі). Деякі дослідники під визначенням правової культури розуміють як рівень правосвідомості, знання права людьми, так і ставлення до закону, державних органів. На нашу думку, правова культура значно ширше поняття, аніж правосвідомість, оскільки вона включає в себе юридично значущу поведінку суб'єктів правовідносин. Під визначенням правової культури слід розуміти не тільки те чи інше відношення до правових реалій, але й, передусім, бережливе ставлення до права. На думку науковців, правова культура є сукупністю духовних і матеріальних цінностей, пов'язаних з правом та іншими правовими явищами [7, с. 19]. Як зокрема Г. Осипов зазначає, що «культура надає всьому суспільству, соціальним групам, індивідууму нормовані способи організації поведінки, формування своїх емоцій, оцінок і почуттів. Через культуру кожна людина отримує можливість усвідомлювати себе членом масштабної спільності, маркувати своє оточення самобутніми ціннісно-символічними знаками, відображати своє індивідуальне Я» [8, с. 137]. Культура укладає в собі довгодіючі механізми самоадаптації суспільства до мінливого існування у середовищі, що дозволяють конкретному соціуму стимулювати свою практику, залишаючи в минулому одні традиції та стверджуючи нові поведінкові і духовні норми. І хоча, на думку дослідника, у культурі наявний колосальний обсяг матеріальних предметів та діють численні суб'єкти соціальної активності, пп іноді прирівнюють лише до семантичної сторони, тобто до смислової, оціночної і символічної основи діяльності людей. А й справді, життя людини і різноманітні форми його активності протікають у рамках певної семантики. В ході історичного розвитку суспільство розширює культурно-семантичні рамки, одночасно зберігаючи певний ряд традиційних смислів, духовних цінностей минулого [8, с. 138].

Важливо підкреслити, що під правовою культурою особи слід розуміти необхідну передумову початку правового стану суспільства. Вона є виразом ступеня та характеру правового розвитку особистості, що знаходить своє відображення у величині рівня правомірної діяльності. За рахунок обумовленості певним правовим станом суспільства правова культура закріплена в його основі, тим самим створюючи цілісне ядро. Також правова культура особа виражається в прийнятті рішень не виходячи за рамки правового поля. Вона безпосередньо впливає та формує в кожному окремому індивіді правослухняну поведінку, закріплюючись на підсвідомому рівні. За рахунок правової культури відбувається постійне збагачення індивіда у правовій та духовній площині. Отож, правову культуру особи і суспільства потрібно розглядати як одну із умов утворення загальнолюдських цінностей та цілісний компонент демократичного, цивілізованого суспільства.

Загалом загальнолюдської правової культури -- це поступальний розвиток права і держави -- від початкових примітивних форм до сучасних форм затвердження і панування права, правової державності, прав і свобод людини і громадянина. Різні народи і суспільства перебувають в один і той же час на різних щаблях розвитку як загальної, так і правової культури. Тому про правову культуру конкретного суспільства судять з позицій вже відомих сучасникам світових досягнень, з-поміж них також ідей та їх практичних втілень у сфері правової культури [6, с. 273]. Мораль і право, зважаючи на все, мають одного родоначальника -- спільне джерело свого буття, одну і ту ж причину своєї появи «на світ»: і мораль, і право рівною мірою викликані до життя необхідністю по-людськи впорядкувати свободу людей, ту свободу, яка є атрибутом, великим благом і провидінням в житті людей як розумних істот. І яка водночас -- при відсутності належної впорядкованості -- обертається найстрашнішої бідою -- свавіллям, насильством, самознищенням людей [1, с. 101].

Висновок

Тому, потрібно сказати, що суспільство нерозривно зв'язане із соціально-правовими нормами: відповідно контроль за дотриманням соціально-правових норм суспільством існуватиме на всякчас. Держава через свої виключні повноваження виступає у ролі монополіста щодо соціально-правового життя людини. Між людиною, суспільством та державою завжди наявний тісний зв'язок, але в центрі цих відносин буде стояти людина, як першоджерело всіх процесів суспільно-державного життя. Потрібно також відзначити, що індивід буде постійно перебувати у нерозривному зв'язку із правом, яке формує та скеровує дії людини виключно у правовій площині.

Література

1. Алексеев С. С. Собрание сочинений: в 11 томах / С. С. Алексеев. - Т. 7. - М.: Статус, 2010. - 495 с.

2. Венгеров А. Б. Теория государства и права: учебник / А. Б. Венгеров. - М.: Юриспруденция, 2000. - 528 с.

3. Вопленко Н. Н. Правосознание и правовая культура: учебное пособие / Н. Н. Вопленко. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2000. - 52 с.

4. Григорьева И. В. Теория государства и права: учебное пособие / И. В. Григорьева. - Тамбов: Изд- во Тамб. гос. техн. ун-та, 2009. - 304 с.

5. Мантанова Л. В. Стратегия развития: Ценности новой цивилизации: монография / Л. В. Мантанова. - Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2004. - 242 с.

6. Нерсесянц В. С. Общая теория государства и права: учебник / В. С. Нерсесянц. - М.: Норма- Инфра М, 1999. - 552 с.

7. Основы права: учебное пособие / В. В. Лищук, О. А. Рузакова, С. М. Рукавишников. - М.: МФПА, 2004. - 370 с.

8. Социология. Основы общей теории: учебник / Отв. ред. академик РАН Г. В. Осипов. - М.: Норма, 2003. - 912 с.

9. Теория государства и права: учебник / Под ред. В. К. Бабаева. - М.: Юристъ, 2003. - 592 с.

10. Теория государства и права: учебник / Под ред. А. С. Пиголкина. - М.: Городец, 2003. - 544 с.

11. Философия права: учебник / под ред. О. Г. Данильяна. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru