Методологічний потенціал філософії античності: усталені норми авторитаризму батьків і зародження традицій природовідповідності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічний потенціал філософії античності: усталені норми авторитаризму батьків і зародження традицій природовідповідності

Мар'яна Клим

Подано аналіз філософсько-педагогічних ідей теоретиків і практиків, котрі досліджували категорію «виховання» у добу античності. Виокремлені особливості методологічного потенціалу сімейного виховання у контексті державної політики і законодавства античності й обґрунтовано внесок науковців до скарбниці світових педагогічних ідей освіти та виховання.

Ключові слова: громадянське виховання, державна політика, зміст сімейного виховання, сім'я, сімейне виховання, трудове виховання, частково-сімейне виховання. виховання античність філософія

Представлен анализ философско-педагогических идей теоретиков и практиков, которые исследовали категорию «воспитание» в эпоху античности. Выделены особенности методологического потенциала семейного воспитания в контексте государственной политики и законодательства античности и обосновано вклад учёных в сокровищницу мировых педагогических идей просвещения и воспитания.

Ключевые слова: гражданское воспитание, государственная политика, содержание семейного воспитания, семья, семейное вос-питание, трудовое воспитание, частично-семейное воспитание.

The article deals with the analysis of the philosophical and pedagogical ideas of theorists and practitioners, who investigated the category «education» in antiquity epoch. It is singled out particular methodological potential of family education in the context of public policy and legislation antiquity and reasonably scientific contribution to the world of pedagogical ideas of education and training.

Key words: civic education, public policy, content of family education, family, family education, labor education, partly-family education.

Актуальність дослідження. Пошук шляхів розв'язання сімейних проблем має свою точку обертання, яка закладена у традиційних рамках філософської науки. Різноманіття наукових праць стародавніх філософів містять чимало невідомих фрагментів про сімейне виховання, що наповнені цікавим змістом і ще довгий час залишатимуть вільний простір для дослідження. Звернення до ідейної спадщини минулого завжди підсилює про-цес розуміння тих чи інших педагогічних явищ і дозволяє осмислити їх із вимогами часу, тому проведення наукової ретроспективи завжди вважається доцільним і, безумовно, актуальним.

Антична культура, філософія і попередні їй ви-ховні традиції у сукупності залишили значний слід у стародавньому науковому світі, і як супровідний результат спромоглися визначити основні пріоритети розвитку у реформаторській теорії і практиці. Педагогічна наука сповідувала ці лейтмотиви, починаючи із зародків філософського пізнання. Філософія, за визначенням авторитетних дослідни

ків, є тією формою людської думки, яка критично аналізувала все знання і людське пізнання світу у межах різних епох, доцільно переходячи у сучасне буття [2, с. 14]. Послідовниками наукових проектів давнього часу виконується плідна праця, яка розгортається у стратегічних напрямах, що покращують рівень сприймання поняттєвого апарату ге- нези давньої філософської науки, оскільки вона має здатність продукувати нові методологічні засади на сучасному етапі для накопичення знань у фунда-ментальній освіті.

Формулювання цілей статті. З огляду на те, що деякі й досі невизначені питання однозначно потребують опрацювання, вважаємо за доцільне здійснити дослідницьке «заглиблення» у соціаль-но-історичні закономірності усталених норм авто-ритаризму батьків і зародження традицій приро- довідповідності у філософському світлі античного світу, у значенні подій державного характеру, що передували динамічним змінам всезагальної картини виховання дітей.

Аналіз останніх досліджень. Актуальність до-слідження античної системи виховання є пропор-ційною важливості розгляду проблем сімейного виховання крізь призму життєво-філософських реалій. Звернення до творчої спадщини мислителів цього періоду представлене у працях Ф. Енгельса, В. Асмуса, А. Гусейнова, Б. Русселя, Т. Гомпер- ца, О. Лебедева. Достовірні факти сформульовані у наукових дослідженнях критичного характеру В. Буряка, Б. Віц, Г. Жураковського, які дають можливість обґрунтувати особливості методологічного потенціалу педагогіки античності.

Виклад основного змісту. У працях відомих ан-тичних філософів і недостатньо досліджених їхніх попередників простежується чітка тенденція до осмислення ідей сімейного виховання. Із плином часу ці ідеї по-своєму інтерпретувалися, набули інших форм, стали підґрунтям для переосмислення. Ранній період розвитку філософської думки визначався яскравими персоналками, котрі без сумніву володіли значним абсолютним ученням. Усе знання, що пропонувалося філософами поступово уві- ковічнювалося в історії як сталий науковий про-дукт. Саме тому результативність їхніх досягнень сьогодні очевидна.

Доба античності відзначилася міфознаковими універсаліями -- обтяженими структурними спле-тіннями, в яких майстерно завуальовані коорди-нати власної (тобто людської) екзистенції. Згідно з дослідженнями В. Буряка, на рівні теоретичного дискурсу античних філософів mythos і logos перебувають в ідейному протистоянні, часткова перевага «міфологічного» відбувається завдяки послабленню важелів впливу раціонального знання. І навпаки -- звільнення від міфологічних напластувань занурювало людину у вир раціоналізму [2, с. 218].

На думку російського філософа Г. Жураковського, цілісне, ґрунтовне трактування педагогічних ідей, які стосуються сімейного виховання, можна відшукати у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Сенеки, Плутарха. Науковець заважує, що античність не відзначилася появою якоїсь окремої чи хоча б самодостатньої навчальної дисципліни, яка б могла займатися вивченням педагогічної категорії під назвою «виховання» [7, с. 5].

На підставі отриманих даних можна стверджувати про фрагментарність зацікавлення до проблем сімейного виховання, яка спричинила поетапне формування ідей. З одного боку це позначилося впливом державної політики, з іншого -- не було бажання змінити усталений устрій сім'ї, заради створення не батьківського ідеалу, а ідеального завойовника.

Ситуація змінювалася з ритмом суспільних зру-шень. На зміну могутності чоловічого начала прийшло активне послаблення його авторитету, замість цього проекція філософствування спрямо-вувалася або на інтереси дитини у вихованні, або на визнання матері основною фігурою у сімейному вихованні [8].

Сімейне виховання Спарти було авторитетним тільки до 7 років, а після досягнення зазначеного віку, певною мірою, втрачало свою актуальність. Відлучення від сім'ї, яке масово спостерігалося у спартанських сім'ях, визначало пріоритети життя майбутнього воїна-чоловіка. До сімей запрошувалися няні-годувальниці. З ранніх років жінки зовсім не леліяли дітей, не цілували, привчали до споживання мінімальної кількості їжі. Виховання дівчат відрізнялося, тому що тривало до їхнього заміжжя [7, с. 12].

Про спартанську систему жіночого виховання пізніше із захопленням писав Платон. За його свідченнями, вона б могла досягти більшого розквіту, якби жінки на полі бою воювали на рівні з чоловіками. Проте грецький мислитель виступав проти таких шлюбів, аргументуючи це тим, що ідеальне суспільство не повинно так функціонувати. Шлюби між військово-підданими він категорично відкидає, бо вони, на його думку, гальмують ідеальний розвиток цивілізації. Платонівські постулати стосуються більшою мірою процесу збереження штучної структури поняття «сім'я», ніж аксіологічного аспекту [1].

В. Асмус свідчить, що Платон одним із перших філософів виокремлює природовідповідний розви-ток дитини у сім'ї. Він переконаний, що у нього існують три шляхи досягнення природовідповідності:

-- звернення до відчуттів у процесі споглядання світу;

-- абстрагування відносно себе;

-- сподівання на допомогу всезагального розуму, який керує [1].

Школи платонізму і неоплатоніків вивчали бать-ківську небайдужість у сімейному вихованні. їхні ідеї віддзеркалилися у гуманістичних тенденціях. Принципові твердження про те, що у малюка з перших днів після народження треба розвивати вміння до самоаналізу, створити дитині всі вигоди для того, щоб вона усвідомила свої здібності і щоб вони були розглянуті у гуманістичному дусі XIV--XVII ст.

Ф. Енгельс висловив влучний коментар, пов'я-заний із трактуванням спартанського виховання дівчат. Він порушує питання про зменшення аксіологічної вартості сім'ї, зростання рівня наро-джуваності позашлюбних дітей у спартанській об-щині через постійну відсутність чоловіка і батька в домі -- «...порушення подружньої вірності, неві-рність жінок перед чоловіками досягли неймовірної планки у Спарті» [11].

Поява на світ у 1861 р. книги німецького нау-ковця Бахофена «Материнське право» спричинила неабияке пожвавлення у наукових колах. У ній уперше різко зміниться розклад позицій батька стосовно виховання дитини [10, с. 3]. Масштабний «вибух» в образі, здавалося б нічим не визначної, філософсько-педагогічної праці сколихнув стійкі підвалини патріархального виховання. Найдавніша форма відносин у сім'ї змінилася на користь материнського виховання всупереч звичному патріархату. Бахофен «розчинив» усталений античний консерватизм у розумінні батька як ідеалу у вихованні за допомогою аналізу «Ористеї» -- тексту давньогрецького літератора Есхілла.

Ксенофонт (430--355 р. до н. е.) досліджував зміст сімейного виховання дівчат, описував Лакедемон- ське суспільство в однойменній праці. Дівчат заставляли укріплювати тіло, бігати для того, щоб їхні нащадки також були міцні духом й тілом. Філософ розглядає становище жінки-матері, чолові- ка-батька з погляду їхньої значущості для дитини [7, с. 20].

Про таку позицію Ксенофонта вказує інша праця цього філософа «Домострой», в якій визначається вторинність батьківської ролі та первинність мате-ринства [9]. Вважаємо, доцільно заважити, що до-машнє виховання у Ксенофонта уподібнюється до науки й мистецтва. Глава сьома твору присвячена опису жіночих обов'язків. Жінка повинна давати лад господарству, і в неї домашні справи вдаються добре. Лише тоді дружина вгодить сім'ї, якщо буде послушною, вважає філософ.

Для з'ясування місця жінки-матері у сім'ї наве-демо рядки з праці: «Жінці більше підходить си-діти вдома, займатися вихованням дітей, ніж зна-ходитися поза ним, а чоловік мусить працювати, адже не личить йому сидіти вдома» [9, с. 20].

Сімейне виховання в Афінській сім'ї, згідно з ученнями старогрецьких філософів мало багато тонкощів, відрізнялося від побуту й соціального статусу жителів. Суть їх полягає у різному стано-вищі жінок і дітей. Цьому сприяв клімат у родині: у Еврипіда -- «жінка як річ у господарстві», для Аристофана їй «заборонено виходити на вулицю без супроводу особи -- служниці» [7, с. 33].

Платон (428--347 до н. е.) автор низки діалогічних форм. «Протагор» Платона наповнений ідеями патріархального виховання. Ці ідеї, за положеннями філософа, повинні бути ідейно стриманими і чітко вираженими. У згаданому діалозі знаходимо цьому підтвердження -- «палиця була одним із найуживаніших знарядь домашнього виховання в Афінах» [7, с. 36].

Поряд із політичним шляхом втілення філософ-ських поглядів у вихованні, у Платона та його прибічників зароджувалися ідеї свободи і рівності у вихованні серед простих верств населення [1]. Тому людині не потрібно було проявляти страх чи зневіритися у свої силах через невлаштоване соціальне положення. Проповідуваний Платоном кодекс моральних якостей пронизаний чуттєвими уявленнями філософа про природний розвиток людини. Моральний фон, на думку Платона, заданий природою, зростає до певної межі у результаті посиленого навчання і тривалого виховання.

Платон одним із перших сформував теорію колективного виховання. Цей представник античної ідеалістичної філософії перебував у пошуках умов ідеального співжиття людей та утвердженням основ сімейного виховання. Філософ приписує тваринам стійкіші пристосування до життя, ніж людям. У цьому випадку йдеться про те, що індивід часто за-лишається обділеним долею, тому виступає у ролі слабкого створіння. Міфологічне визначає родо- видову приналежність людини, яка підносить її лише на рівень самостійного життя, а отже, колек-тивне і соціальне на цій стадії не знайоме людям [3, с. 114].

Аристотель (384--322 до н. е.) систематизував власний досвід і пережите однодумцями у творі «Політика». Неодноразово філософ звертався до праці Ксенофонта «Лакедемонське суспільство», зробивши доречний висновок, і однозначно під-твердив думки автора, що лакедемонянці найбіль-ше піклувалися про військове виховання хлопчиків і юнаків, тому перешкоджали сімейному вихованню, адже раннє відлучення хлопчиків від родини не завжди приносило користь. У Аристотеля спостерігаємо започатковану Платоном теорію розумових умовиводів. Ця філософська доктрина Платона переросла в Аристотелівське розмежування розуму на два рівні: практичний розум і теоретичний йому відповідник [10].

Вчення ідеалістичної філософії переконувало, що криза грецького полісу після війни зі Спартою супроводжувалася кризою особистості як складової клітини міфології. Натомість відбувалося усвідомлення значущості власного буття, незалежного від впливу сторонніх сил чи створінь. Стає зрозумілим те, чому люди часів Демокріта поступово втрачали віру у міфологізм життя, а у суспільстві періоду Сократа індикатором мислення вважалося раціональне знання.

Атомістичне уявлення про світосприйняття, ви-словлене Демокрітом (470--360 до н. е ) акценту-вало увагу на матеріалістичній концепції розвитку особистості. Думки про суть виховання за Демокрітом випливають з конфронтації розуму і почуттів. Ознаки природовідповідності приводить філософа до думки, що у людині домінують раціональне мислення у процесі здійснення сімейного виховання. Будь-які речі (матеральні чи духовні) набувають ознак корисних або шкідливих залежно від того, яким способом ними користуються. «Природа і виховання -- схожі. Виховання перебудовує людину, і переформовуючи її, створює його нову природу», -- зазначав філософ у «Фрагментах про виховання» [4].

Отже, Демокріт стверджує, що розум виконує чи не найважливішу роль. Саме розум здатний ідентифікувати присутність «доброго» чи «злого» у вихованні (В. Буряк асоціює ці поняття з міфологе- мами) [2, с. 221]. У праці чітко простежуються ідеї природовідповідного виховання, виокремлюється кілька порад для його реалізації, до яких треба прислухатися (батькам -- розсудливість, обмеження скупості у сімейному житті, привчання дітей до трудової діяльності тощо).

Досліджуючи існування у тривимірному про-сторі «великої» і «малої» світобудови, Демокріт стверджує, що людина як об'єкт виховання, інди-від людського суспільства диктує стилі виховання у відповідності до вимог державного правління [6, с. 9-10].

Закріпив релігійно-моральну практику у сімей-ному вихованні з різноманітними «табу» філософ Піфагор (582--496 до н. е.). На переконання Піфаго- ра, важливе значення має деталізований, а головне впорядкований кожен день життя. Крім того, філософ намагається розкрити важливість вечірніх прогулянок, спільних обідів, бесід, зустрічей з іншими сім'ями для отримання досвіду. Щоб правильно закінчити день, потрібно усвідомлено проаналізувати всі прожиті події протягом дня. Своє розуміння «табу» він наполягав трансформувати у вчинки. Наприклад, уникати птаха, який намагається проникнути в оселю, означало вимогу не спілкуватися з говіркими людьми [5, с. 335].

Американський педагог, дослідник виховних ідей античності Ф. Коплестон стверджував, що сі-мейне виховання стало засобом соціалізації дітей, яке опосередковувалося впливом культури, тради-цій, звичаїв, етнопедагогічних поглядів народу, сі-мейно-побутових умов, стилем взаємодії батьків і дітьми, у процесі яких відбувся повноцінний роз-виток і становлення їхньої особистості [12, с. 337].

Б. Рассел [13] у книзі «Історія західної філософії та її зв'язок із політично-соціальними умовами від початку віків до сьогодення» визнає, що піфагорійці одними з перших намагалися зрівняти статус чоловіка і жінки, аргументуючи це тим, що вони мали рівне право власності у піфагорійському суспільстві.

Римський оратор-філософ, педагог Квинтіліан Марк Фабій III (42--118 до н. е ) часто послугову-вався ідеями Платона. Умови, за яких кожна дити-на може виховуватися вільно, мали бути наближені до соціальності, саме тому, поміж частково-домашнього та соціального виховання, перевагу надавав останньому. Це підтверджується тим, що філософ строго рекомендував віддавати належне дружбі дітей із однолітками. Виховувати дитину, на думку філософа, треба розпочинати після досягнення малюком віку трьох років, але не швидше. Природо- відповідність мислителем трактується з погляду індивідуальних особливостей дитини, саме з цього випливають його ідеї про те, що всі діти обдаровані від природи. Більше того, Марк Фабій пояснює виникнення терміну «природовідповідність» через еволюцію тваринного світу. Подібно до того, як природою створено птаха, щоб літав, коня, щоб бігав, дикого звіра, щоб полював, -- зазначає філософ, -- так само твориться людина у вихованні [11].

Висновки. Отже, наголошуємо, що в античний період поступово почали виокремлюватися ідеї при- родовідповідності у вихованні, з одного боку, але на противагу цьому продовжувалося сповідування авторитарних ідей. Спарта, будучи воєнною общиною, готувала до життя у боротьбі, а виховання за недбувалося. Такий підхід комплексно готував до військової справи, надавав обширні знання по схемі воєнні сутички -- територіальні завоювання, ставив під загрозу зростання громадянина вихованого, цивілізованого, а швидше процвітав як спосіб виховати воїна-громадянина. Організація сімейного виховання у спартанській сім'ї залежала від держави і проявила себе як перехідний щабель на шляху військового виховання. В Афінській державі сімейне виховання базувалося на соціальній приналежно-сті, наприклад, виховання пригнічених верств населення мало інший вигляд: виховна практика Афін у класовому суспільстві диктувалася умовами вихованця, його сімейного і матеріального положення. У результаті аналізу концептуальних засад античної філософії виявлено, що античний світ заклав фундамент авторитарного виховання, що наочно можна спостерігати у працях Ксенофонта, Платона, Арістофана. Згодом природовідповідність у сімейному вихованні виступала провідним принципом у працях інших класиків і трактувалася по-різному. У Демокріта природовідповідність розглядається відповідно до вікових змін організму, Платонівська концепція висувала на перший план родовидову специфіку, у римського мислителя Марка Фабія «природовідповідне» закладене незадовго до народження, у пренатальному періоді.

Отже, ранньовікова філософська думка й антич-ність пропонували універсальність у такій формі, яка тісно пов'язувалася з виховною рефлексією та формувала методологічний фундамент організації системи сімейного виховання. Накладення ідео-логій на суспільну свідомість відбувалося завдяки тому, що держава всіляко спонукала сім'ю бути головним формувальним елементом зростання дитини, і тому на законодавчому рівні запроваджувалися різноманітні стимулювальні заходи.

Література

1. Асмус В. Ф. Платон / Валентин Фердинандович Асмус. - М. : Мысль, 1975. - 247 с. (Мыслители прошлого).

2. Буряк В. В. Антична філософія / В. В. Буряк. - Сімферополь : БУК-прес, 2009. - 264 с.

3. Виц Б. Б. Демокрит / Бронислава Борисовна Виц. - М. : Мысль, 1979. - С. 106141.

4. Гомперц Т. Греческие мыслители / Теодор Гомперц. - Пер. с немецкого Д. Жуков-ского, 1999. - 605 с.

5. Гусейнов А. А. История этических учений / Абдусалам Абдулкеримович Гусейнов. - М. : Гардарики, 2003. - С. 326-343.

6. Демокрит. Фрагменты о воспитании / Демокрит. - Хрестоматия по истории зару-бежной педагогики. - М., 1981. - С. 9-10.

7. Жураковский Г. Е. Очерки по истории античной педагогики / Геннадий Евгеньевич Жураковский. - М. : учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1940. - 471 с.

8. Ксенофонт. Домосторой / Ксенофонт. - Сократические сочинения : [пер. с др.- греч.; Вступ. ст. и прим. С. Соболевского], 2007. - С. 219-283.

9. Фабий К. М. История социальной педагогики [Электронный документ] / Квинтилиан Марк Фабий. - Режим доступа : http://bugabooks.com/book/78-istoriya-socialnoj- pedagogiki/15-o-vospitanii-oratora.html

10. Фрагменты ранних греческих философов. Часть I : от епических космогоний до возникновения атомистики / изд. А. В. Лебедев. - М. : Наука, 1989. - 575 с.

11. Фридрих Э. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Карл Маркс, Энгельс Фридрих. - Избранные произведения в трёх томах. - Т. 3. - М. : Политиздат, 1986. - 639 с.

12. Copleston F. A history of philosophy. Volume 1 : Greece and Rome / Frederick Copleston. - New York : Image Books, 1993. - 521 p.

13. Russell B. A history of western philosophy and its connection with political and social circumstances from the earliest times to the present day / Bertrand Russell. - New York : Simon and Schuster, 1984. - P. 332-366.

Размещено на Allbest.ru