Постановка проблеми. Сьогодні у науковій літературі досить широко досліджено питання діяльності львівських братств, братських шкіл та представників братського руху. Наприклад, ми маємо широкі відомості про найрізноманітніші аспекти діяльності братств: від питань щодо їхнього устрою і до опису діяльності їх представників. Також в історичній літературі багато уваги приділено укладенню та наслідкам Берестейської унії 1596 року, згадується полемічна боротьба. У статті здійснено спробу виокремити основні філософсько-правові концепції у працях полемістів-братчиків, здійснити аналіз цих праць саме з точки зору філософії права.

Стан дослідження. Над дослідженням філософських поглядів у зазначений період працювали Г.І. Волинка, В.І. Гусєв, І.С. Захара, В.І. Касьян, В.М. Нічик, І.В. Огородник, І.В. Паславський, Є.А. По - дольська, Ю.О. Федів. О.В. Матковська здійснила аналіз діяльності львівських братств, дослідила їхню культуру та традиції. Дослідженням стану розробки проблематики людини в українській філософії в XVI-XVIII ст. займалися І.С. Захара, М.В. Кашуба, О.В. Матковська. Аналізу історії політичної думки в Україні присвячена праця О.І. Юристовського.

Мета статті полягає у дослідженні філософсько-правових концепцій у працях діячів львівських братств в кінці XVI - на початку XVII століть.

Виклад основних положень. Кінець XVI - перша половина XVII століття - це період української історії, який характеризувався розвитком міст, що ставали центрами ремесла, промислів та торгівлі; дедалі вагомішою ставала роль міст і в культурному та суспільно - політичному житті.

Одним із таких центрів був Львів, адже центром суспільно-політичного та культурного життя України цієї доби була Галичина. Її географічне розташування, контакти із західноєвропейською культурою, утвердження католицизму сприяли поширенню передових теорій, провідне місце серед яких займали ідеї гуманізму [15, с.40]. Таким чином, не оминув Львів і період загострення ідеологічної боротьби проти унії, що відобразилося у відродженні та розквіті полемічної літератури, оскільки у зазначений період богослов'я панувало в усіх галузях розумової діяльності.

Розвиток прогресивних філософських та, зокрема, філософсько-правових ідей на Україні в кінці XVI - першій чверті XVn відбувався у тісному зв'язку із соціально-політичною та релігійною боротьбою, яка розгорнулася після прийняття Брестської унії 1596 року.

За умов розширення панування Речі Посполитої перед українцями постало велике історичне завдання - самозберегтися, вистояти перед чужоземною експансією. Оскільки в умовах окупаційного режиму ставити питання про відновлення своєї державності було неможливо, розв'язання цього далекосяжного завдання пов'язувалося із національно-культурним відродженням, просвітництвом, що мало теж політичний аспект: ішлося про необхідність згуртування української спільноти, члени якої усвідомлювали б свою національну ідентичність на основі таких ознак, як історія походження, територія, мова, культура. Зароджується поняття національної ідеї. Особливо яскраво проявилися актуальні проблеми тогочасного українського суспільно - політичного життя на тлі Берестейської унії 1596 року [15, с.44].

В цей період в Україні виникають і набувають дедалі більшого суспільного, ідейного та культурного значення своєрідні організації православного населення міст - братства [9].

Братства стали головним осередком опору іноземним поневолювачам, захищаючи економічні, ідеологічні та юридичні інтереси православних, їхню віру, мову, культуру - всі традиції духовного життя. Як відомо, в ті часи ці гасла були ідеологічною формою, в якій відображався не тільки релігійний, але і соціальний та політичний протест, антифеодальний за своїм змістом [9]. Братства виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування [13], відстоювали інтереси українців, захищали їхнє право займатися ремеслом та торгівлею, створювати суди, мати громадську казну [9]. Також діячі братств розвивали філософські та філософсько-правові проблеми людини, соціального устрою тощо [13]. Найстарішим і найбільш впливовим було в Україні Львівське Успенське братство, за якого в 1585 році було організовано школу [9]. Також особлива роль належить і Ставропігійському братству, яке впродовж тривалого часу було авангардом усього братського руху в Україні [3, с.5].

Наприкінці XVI ст. братства найбільше займалися справами культури, а особливо зважали на поширення внутрішньої релігійності та освіти. Львівське братство стало ініціатором заснування братств у всіх містах і містечках Галичини, Волині, Холмщини, Поділля, а також у Литві - серед місцевого православного населення (наприклад, вілен - ське братство) [3, с.10].

Саме з ініціативи братств у 1586 р. було засновано Львівську братську школу, яка діяла на принципах демократизму, соціальної рівності, поваги до вчителів, товариськості.

Діяльність Львівської братської школи пов'язана з іменами багатьох тогочасних мислителів та освітян. Слід згадати Лаврентія та

Стефана Зизаніїв, Кирила-Транквіліона Ставровецького, Ісайю Копинського, Климентія Саковича, Іова Борецького, Юрія Рогатинця.

У плеяді полемістів-братчиків одне з центральних місць посідав Стефан Зизаній (1570-1621) - один із засновників Львівської братської школи, її ректор, письменник, мислитель, гуманіст, просвітник, полеміст.

Погляди Стефана Зизанія виділялися найбільшим радикалізмом та демократичністю позицій. Його твір "Катехізис" був знищений (сучасна наука не має жодного примірника), а С. Зизанія у 1599 році відлучили від церкви [11, с.34].

Нині можна роздумувати про зміст "Катехізису" і спрямованість діяльності Стефана Зизанія лише на основі непрямих даних, відповідно до яких можемо стверджувати, що свою проповідь Зизаній вів не сам, а разом з Юрієм Рогатинцем та з кількома братськими священиками. Їхні проповіді були спрямовані передусім проти церкви (католицької і православної), її ієрархії та кліру, з позицій визнання загального священства. Зизаній виступав не лише проти церкви, але й проти королівської влади в Україні. Дії Зизанія викликали злісний протест православних і католиків. Адже вони підбурювали простий народ на повстання, на згуртування та протидію силою соціальному, національному і духовному гнобленню.

Як письменник-полеміст та громадський діяч, Стефан Зизаній репрезентував найдемократичніші кола братського руху, що були налаштовані на найрішучішу боротьбу з гнобителями [4, с.259-260].

Стефан Зизаній у своїй суспільно-політичній доктрині обстоював основні принципи демократії, природну рівність людей, відокремлення церкви від держави, свободу совісті тощо. Всю свою творчість мислитель присвятив боротьбі за незалежність Батьківщини, за духовно-релігійну самостійність українського народу [1, с.291].

Найбільш яскраво гуманістичні та реформаційні тенденції, притаманні для початку XVII ст., виявилися у творчості Лаврентія Зизанія, молодшого брата Стефана Зизанія [1, c.296]. Лаврентій Іванович Зизаній-Тустановський був оригінальною особистістю у плеяді представників братського руху: письменник, перекладач, церковний діяч, філософ, відомий гуманіст України, Білорусії, Литви [5].

Найповніше і найсправедливіше оцінив діяльність Лаврентія Зизанія український академік-філолог М.С. Возняк: "Творчість Лаврентія Зизанія і його переклади показують, що він був одним із найосвіченіших людей свого часу" [6, с.166].

Найповніше філософські погляди Л. Зизанія відображено у його праці "Великий катехізис". Він мав подвійне значення: по-перше, "Великий катехізис" був знаряддям полеміки проти католиків і протестантів, по-друге, - мав слугувати як посібник у процесі вивчення основ православного віровчення для братських шкіл [4, с.357].

львівське братство філософська правова концепція

Під час обговорення православними та світськими особами Зи - занію було винесено звинувачення в єресі. Після цього Л. Зизаній відмовився від авторства, а його "Великий катехізис" вийшов лише у 1783 р. [1, с.296].

Написаний у формі запитань і відповідей "Великий катехізис" Л. Зизанія охопив багато цікавих моментів філософської думки. Мислитель обстоював ідею "самовладдя людини", згідно з якою людина є творцем своєї долі. Людина має активно трудитися на благо суспільства глибоким переконанням, що це принесе користь людям, а не зі страху за бездіяльність у потойбічному світі [5].

Під час осмислення суспільного життя автор, як і його сучасники з третього стану, цікавився проблемами рівності. Мислитель виокремлює одночасно існуючу в суспільстві нерівність багатих і бідних, проте не дає однозначної оцінки багатства: залежно від використання воно може бути і добром, і злом [4, с.361].

Таким чином, у поглядах Лаврентія Зизанія ми можемо простежити низку філософсько-правових принципів, таких як звернення до людини, визнання її найвищою цінністю, формування свідомості людини, зокрема розуміння необхідності суспільно корисної праці, усвідомлення значущості діяльності кожного індивіда на користь суспільства, рівність всіх людей перед Богом. Творчість мислителя просякнута ідеями гуманізму, демократизму та патріотизму.

В кінці 1605 - на початку 1606 року було написано ще один антикатолицький та антиуніатський твір, відомий під назвою від першого її слова, - "Пересторога" невідомого автора.

"Пересторогу" можна вважати пам'яткою не лише української суспільної думки, як стверджує О. Матковська [3, c.18], а й своєрідної суспільно-політичної точки зору. Наприклад, у творі вказується на те, що причиною занепаду могутньої держави Київської Русі була відсутність налагодженої системи освіти. І саме брак власних шкіл, на думку автора, став причиною денаціоналізації значної частини українського панства [12, c.27].

Автор "Перестороги" вказував на відсутність власної системи освіти як на причину відсутності національної ідеї, національної само - ідентифікації українського народу і, як результат, ополячення та утиски української церкви.

Подібної точки зору дотримується і Юрій Рогатинець (15551605). Філософською основою його поглядів було трактування людини як найвищої цінності, досконалого за своєю природою творіння. Концепція визнання людини найвищою цінністю отримала подальший розвиток, і в наш час визнається одним із принципів правової держави та закріплена в Конституції. На перший план мислитель висував ідеали суспільної дієвості та подвижництва [3, с.40-41].

В ідеях діячів братського руху зазначеного періоду вже простежується тенденція до розвитку елементів гуманістичної культури. Зазначений напрям філософських досліджень є характерним для Кирила - Транквіліона Ставровецького (помер у 1646 році). В центрі філософських роздумів діяча - проблема Бога, його відношення до світу і буття [7, с.39].

Філософська концепція Ставровецького сприяла виробленню нового гуманістичного світогляду, який визнає людину найвищою цінністю у світі, що знайшло відображення у сучасних принципах права більшості демократичних держав. Його творчість просякнута ідеями гуманізму, проте гуманізму християнського, а не ренесансного, тобто такого, в якому джерело гідності та особистої незалежності людини вбачали у Бозі. У центрі уваги мислителя знаходить не видимий світ сам собою, а власне людина.

Ставровецький підсумовує ідеї рівності, братства всіх людей, стверджуючи, що Бог створив людей рівними і єдиними. З ренесансними гуманістами мислителя поєднувало звернення до рідної мови, її захист, використання у своїх публіцистичних та наукових творах [5].

З діяльністю Львівської братської школи, розвитком братського руху, шкільництва та освіти, формуванням української духовної культури, національно-визвольної ідеології тісно пов'язані життя та діяльність Йова (Івана Матвійовича) Борецького, українського церковного, освітнього і культурного діяча [5].

І. Борецький дбав про поширення освіти серед народу, боровся проти польсько-шляхетського панування, турецько-татарської агресії і католицько-уніатського засилля. Він полемізував з уніатами, написавши у співавторстві відому "Протестацію" (1621 р.), в якій висвітлено проблеми переслідування українських православних з боку уніатів [8, c.314].

Суспільно-політична концепція Борецького зводилася до відстоювання незалежності України, забезпечення збереження національної, релігійної, культурної та освітньої самобутності українського народу, розвитку національної освіти як передумови виховання майбутніх поколінь у дусі патріотизму, релігійності та відповідальності за свою батьківщину. Таким чином, проявляючи великий інтерес до соціально-моральних проблем, митрополит Іов Борецький надавав їм суспільно-політичного звучання.

Ім'я Памви Беринди, ще одного представника львівських братств, пов'язано не лише зі Львовом, а й з Києвом, проте саме у Львівській братській школі він сформувався як громадський діяч і науковець - філолог [3, с.22].

Основна робота мислителя - "Лексикон", який був підготований у зв'язку із потребою розробки української термінології, з необхідністю поширення української мови у книговидавничій справі, діловодстві та школах як мови викладання та навчального предмета. За твердженням спеціалістів він не втратив значення і в наш час [14, с. 19]. Своєю основною роботою П. Беринда переконливо спростував твердження ідеологів католицизму, відповідно до якого слов'янська мова виключалася із мов науки і культури [2, с.158].

Таке широке звернення прогресивних культурних діячів тогочасної України до рідної мови відбулося тому, що вона вважалася елементом формування національної самосвідомості, демократизації культури [3, с.26]. Мислитель усвідомлював, що через мову людина усвідомлює свою національну належність, ставлення до національних цінностей, що, своєю чергою, є важливим фактором формування ідеології нації та національної ідеї.

Помітну роль в розвитку української полемічної течії виконав Ісайя Копинський. Найвизначнішим твором І. Копинського є "Алфавіт духовний", який користувався великою популярністю і перевидавався майже 20 раз.

У центрі уваги мислителя була проблема людини, піднесення в ній морального, розумного і духовного начал [2, с.294]. Однак сама ідея рівності, свободи, співчуття до бідних і гноблених висловлювалася І. Копинським в теологічному дусі, маючи абстрактний характер, хоча, обстоюючи національну незалежність своєї Батьківщини, духовно-релігійну самостійність українського народу, він в основному орієнтувався на простий народ, козацтво [5].

Висновки. Ключовими проблематиками, розвинутими полемістами-братчиками, були: свобода волі, свобода вибору, свобода совісті, право на самовизначення, на рівність всіх людей, повагу до гідності, визнання людини найвищою цінністю тощо. Зазначені погляди щодо статусу людини є актуальними і сьогодні та закріплені на міжнародному рівні як основні права.

На нашу думку, в кінці XVI - на початку XVII століть поштовхом для розвитку концепції прав людини в Україні було загострення релігійного протистояння і саме утиски батьківської віри дали поштовх до створення цілого пласту релігійної полемічної літератури, у якій порушувалися не лише питання віри, а й питання статусу людини у тогочасному суспільстві, розкривалися гострі політичні, соціальні та національні проблеми. Ідеологічна боротьба була засобом опору іноземним загарбникам, спробою відстояти свої права, свою віру, свій народ. Адже, як справедливо зауважено у праці "Проблеми людини в українській філософії XVI-XVIH ст.", інтерес до проблем людини та різних аспектів її життєдіяльності незмірно зростає у переломні моменти історії суспільства, коли досягає найвищої точки протистояння соціального нового, прогресивного, і старого, реакційного. Таким чином, у XVI-XVn ст., у період першого українського духовного відродження, - епоху діяльності братських шкіл, учених гуртків, Києво-Могилянської колегії інтерес до людини дуже посилюється, антропологічна проблематика стає серцевиною філософсько-теоретичних пошуків [10, с.4, 7], етична проблема, питання сутності людини, її морального світу, природної і соціальної детермінації її життя посідає чільне місце у філософських поглядах діячів братського руху [3, с.31].

У працях полемістів-братчиків філософські проблеми буття людини перепліталися із філософсько-правовими концепціями суспільного та політичного устрою. Тут ми простежуємо розвиток ідей національного самовизначення, національної ідентичності, національної ідеї, патріотизму, а також відстоювання економічних прав українців, прагнення до розвитку освіти та освіченості народу, обґрунтування необхідності піднесення культури, активний розвиток ідеї рівності усіх людей, трактування питань власності та майнової нерівності. Розвиток зазначених ідей підтверджує те, що діяльність братств та їх сподвижників була пронизана прогресивними ідеями для тогочасного суспільства. Зазначені ідеї не втратили своєї актуальності і досі, як і не втратили актуальності ідеї демократії, що було характерними для діяльності братських шкіл.

Однією з основних ідей діячів братського руху був їх глибокий патріотизм. Відомо, що категорія патріотизму була піднесена до ступеня героїчного, прекрасного гуманістами Відродження. А ідея честі, гідності людини була важливим напрямом гуманістичної філософії - "громадянського гуманізму". Основною ідеєю громадянського гуманізму була ідея суспільного блага.

Таким чином, величезний практичний досвід, нагромаджений братствами в XVI-XVII ст., дає підстави стверджувати, що будь-яка суспільна організація важлива тоді, коли метою її діяльності є народна користь, формування почуття патріотизму, побудова такого суспільства та держави, які відповідають певним ідеалам конкретного історичного періоду. Багатоаспектна діяльність Львівського братства наприкінці XVI - у XVII столітті це підтверджує.

Література