Місце та роль П. Демчука в історії філософської думки УСРР 20-х - 30-х рр. ХХ ст.

Ключові слова: філософська думка УСРР, філософія культури, П. Демчук, марксизм, модерн.

демчук філософський відродження науковий

Процес формування в 20-х рр. ХХ ст. "філософського фронту" УСРР нерозривно пов'язаний із плідною, проте призабутою й, у цілому, мало- дослідженою у вітчизняній та зарубіжній гуманітаристиці, діяльністю низки філософських установ Радянської України епохи "Розстріляного Відродження", в першу чергу - філософсько-соціологічного відділення Українського інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) у Харкові. Вперше комплексно висвітлюючи у статті [2] основні здобутки вивчення його діяльності, як і багатьох інших закладів філософських науки, освіти й культури УСРР згаданого періоду, ми відзначили прикметний внесок до цієї галузі досліджень з історії філософії України у середині 50-х - 60-х рр. Хх ст. науковців, головним чином, Інституту філософії ім. Г. Сковороди АН УРСР. Високо оцінюючи відображені в низці їх публікацій, як-от у колективних монографіях [7; 8; 10], одні з перших, після майже трьох десятиліть вимушеного замовчування в СРСР, спроб реабілітації та повернення до наукового обігу прізвищ і ідей репресованих у 30-х рр. ХХ ст. сталінським режимом філософів УСРР, ми, водночас, відзначили низку їх прикрих джерелознавчих та методологічних недоліків і упущень. На наш погляд, вітчизняні дослідники виходили у вивченні цієї проблематики, у цілому, з комплексу сформованих в 30-і - 50-і рр. Хх ст. у радянській науці заполітизованих методологічних підходів, сполучених ними з виразно упередженим намаганням оцінювати представників "філософського фронту" УСРР 20-х - 30-х рр. хХ ст. лише як ортодоксальних радянських філософів-марксистів. Послідовно виявляючи та спростовуючи цю настанову в публікації [4], як і кількох серіях статей, присвячених першому комплексному дослідженню наукових здобутків одного з чільних діячів харківської філософської школи першої третини ХХ ст. - академіка ВУАН В. Юринця, ми, водночас, звернули у статті [5] окрему увагу на постать його колеги та учня - члена-кореспондента ВУАН, професора НДІ філософії і природознавства ВУАМЛІН П. Демчука. Виконуючи згодом у публікації [3] перший системний аналіз культуро-філософського пошуку П. Демчука, а саме розробляння ним проблематики філософії культури у працях з історії зарубіжних філософії й суспільно-політичної думки, ми відзначили значний внесок цього вченого до розбудови культурфілософії як напряму розвитку філософської думки УСРР. Розробляючи у низці підготованих до друку статей цей напрям наукового пошуку П. Демчука, ми, разом із тим, присвячуємо нашу публікацію першому системному дослідженню місця та ролі вченого в історії філософської думки УСРР епохи "Розстріляного Відродження".

Виходячи із підсумків проведеного нами системного вивчення і досі не перевиданої друкованої наукової спадщини П. Демчука, ми пропонуємо в цій публікації перші відтворення та аналіз бібліографії праць ученого й з'ясування специфіки розвитку та особливостей його наукового пошуку. Доктор філософських наук П. Демчук зробив спільно із академіками ВУАН С. Семковським, В. Юринцем і групою інших співробітників філософсько-соціологічного відділення УІМЛ значний внесок до вивчення і популяризації в УСРР українських і зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок. Репресований на початку 30-х рр. ХХ ст. сталінським режимом - арештований НКВС УСРР і безпідставно засуджений по сфальсифікованій замовній політичній справі "УВО" - "Української військової організації", він, як чимало його колег, став жертвою проведеної у СРСР Й. Сталіним та Політбюро ЦК ВКП(б) політики масового антинародного терору. Беручи у 1925-1933 рр. активну участь у роботі філософсько-соціологічного відділу УІМЛ, а потім Інституту філософії і природознавства ВУАМЛІН та кількох вишів Харкова, П. Демчук встиг видати за цей головний і, фактично, єдиний - харківський, період його науково-педагогічної діяльності майже тридцять публікацій, переважно з історії новітніх західноєвропейських філософії та суспільно-політичної думки. Побіжно висвітлюючи етапи життєвого шляху П. Демчука в статті [1], зокрема його - австроугорського підданого, уродженця м. Городенки на Івано-Франківщині, навчання в школі й приватній гімназії, а потім і участь у Першій Світовій війні як "добровольця Укр. Легіону Січових Стрільців" та Громадянській війні "у складі Укр. Галицької армії", В. Білодід так описав місце і роль ученого у науковому житті УСРР: "З листопада 1925 мешкає у Харкові, навчається в аспірантурі Укр. ін-ту марксизму. Член КП(б)У (1929). Співробітник каф. соціології філософсько-соціол. відділення Укр. ін-ту марксизму-ленінізму, член Філос. комісії ВУАН, пізніше - професор, зав. каф. діал. та іст. матеріалізму Харків. ун-ту рад. будівництва і права ... відомий як ініціатор полеміки з "механістом" С. Семковським (1928, "Більшовик України"). В ідейних розмежуваннях 20-х - поч. 30-х рр. - "діалектик", учень лідера "гегелізованого марксизму" в Україні В. Юринця. Автор книги-маніфесту цього напряму "В боротьбі за ленінську філософію (З приводу ленінського конспекту гегелевої "Науки логіки")" (1930). Наголошував на необхідності глибокого вивчення діалектики Гегеля для розвитку матеріалістичної діалектики. Разом із В. Юринцем започаткував таку галузь філос. науки в рад. Україні, як "критика сучасної буржуазної філософії". Близьким Д. було мистецтво, передусім укр. літ-ра. Стверджував, що "в поезії дуже часто може бути більше філософії, ніж у вузьконаукових трактатах". Розкривав вплив твору В. Гумбольдта "Космос" на світоглядні орієнтири Т. Шевченка" [1, с. 58].

Враховуючи те, що саме ця стаття, яка містить першу неповну бібліографію праць П. Демчука, і ще кілька малоінформативних публікацій про його життя та науковий доробок, як у виданні [9], і є головними джерелами знань про вченого, ми пропонуємо доповнюючий їх докладний розгляд етапів розвитку й здобутків наукового пошуку П. Демчука. Виокремлюючи такі два основні етапи розвитку наукового пошуку вченого середини 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст., як: 1) перший або етап дослідження, в основному, історії та теорії австромарксизму й марксизму-ленінізму (1925-1929) і 2) другий або етап дослідження, головним чином, німецьких філософської та суспільно-політичної думок модерну (1929-1931), - ми дослідили двадцять шість відомих друкованих праць П. Демчука 1927-1931 рр. Протягом охоплюючого обидва ці етапи харківського (1925-1933) періоду науково-педагогічної діяльності вченого ним у цілому було видано майже тридцять наукових публікацій, зокрема одну російськомовну - вміщену у виданні "Сучасні проблеми філософії марксизму" (1929) його промову на Другій Всесоюзній конференції марксо-ленінських наукових установ у Москві. Разом із тим, до групи україномовних публікацій П. Демчука в складі двадцяти п'яти одиниць, крім його вісімнадцяти наукових статей 1927-1931 рр., а також виступів, рецензій та некролога, вміщених у періодиці УСРР - газеті "Комуніст" і журналах: "Більшовик України", "Гарт", "Прапор марксизму", "Прапор марксизму-ленінізму", "Пролітфронт" та "Червоний шлях", - увійшли видані у видавництвах УСРР монографія "В боротьбі за Ленінську філософію (З приводу Ленінського конспекту Гегелевої "Науки логіки")" (1930) і збірник статей ученого "Розклад сучасної буржуазної філософії" (1931). Ці розвідки ми поділили на три умовні групи публікацій, як-от: 1) з історії і теорії марксизму-ленінізму, 2) з історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок ХІХ - першої третини ХХ ст. і 3) з історії українських філософської і суспільно-політичної думок того ж періоду, - які представляють три головні галузі розвитку філософської думки УСРР епохи "Розстріляного Відродження", Водночас, у контексті розробляння цих галузей, П. Демчук активно актуалізовував проблематику філософії культури, а саме усі вісім виокремлених нами напрямів її розвитку на "філософському фронті" УСРР: 1) вивчення та розробляння філософії культури марксизму, 2) дослідження вчень провідних діячів ВКП(б) і КП(б)У про радянське національно-культурне будівництво, 3) дослідження західноєвропейської соціокультурної кризи кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., 4) висвітлення вчень зарубіжних культурфілософів того ж періоду 5) критичний аналіз культурфілософських ідей у зарубіжній суспільно- політичній думці того ж періоду, 6) дослідження специфіки розвитку української культури ХУІІІ - першої третини ХХ ст., 7) висвітлення культурфілософських ідей діячів української культури згаданого періоду й 8) критичне аналізування культурфілософських ідей та вчень в українських філософській і суспільно-політичній думках діаспори та УСРР.

Зараховуючи до першої групи публікацій ученого дев'ять його розвідок 1928-1931 рр.: два виступи, дві рецензії, чотири статті і монографію, - відзначимо, що всі вони щільно пов'язані зі згаданою в статті В. Білодіда дискусією "деборінців" та "механістів" і підбиваючою її кампанією їх офіційних критики й засудження у СРСР кінця 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. Один із чільних учасників цієї полеміки на "філософських фронтах" УСРР і, частково, РСФРР, учений розпочав її в Україні в 1928 р. низкою публічних виступів, зокрема статтями "Як професор Семковський ліквідує діялектичний матеріялізм" та "Проблема випадковості", в яких піддав гострій критиці С. Семковського як "ліквідатора діалектичного матеріалізму" та ідеолога "механічного матеріалізму" в УСРР і здійснив комплексний історико-філософський аналіз проблеми випадковості як одного з центральних предметів полеміки "деборінців" та "механістів". Продовжуючи уже в рецензії "Діалектика в природі". Збірник з марксистської методології природознавства. Збірник ІІ. Державний Тімірязєвський науково-дослідницький інститут. Вид. "Северный печатник". Вологда. 1927/ (1928) критичний аналіз позиції "механістів", він розвинув його в статті "Матеріяли до дискусії на нашому філософському фронті" (1929). Присвячуючи рецензію огляду публікацій відомих науковців-"механістів" зі згаданого інституту, а статтю - критичному аналізу представників "механістів" на "філософському фронті" РСФРР, П. Демчук піддав їх гострій критиці та висвітлив передумови й перебіг цієї полеміки. У 1929 р. він дописав і здав до друку монографію "В боротьбі за Ленінську філософію (З приводу Ленінського конспекту Гегелевої "Науки логіки")", присвячену першому в філософській думці УСРР комплексному аналізу цієї праці В. Леніна з позиції "деборінців", та виступив на Другій всесоюзній конференції марксистсько-ленінських наукових установ на підтримку позиції А. Деборіна. Крім того, в 1928 р. П. Демчуком було видано рецензію "Карл Маркс. "Критика філософії права Гегеля". Архів К. Маркса і Ф. Енгельса, ч. ІІІ., ст. 143-247" (1928), у якій висвітлено розгляд К. Марксом у цій його праці філософських та суспільно-політичних засад гегелівського вчення. На початку 1931 р. - під час активізації в УСРР ініційованого особисто Й. Сталіним "повороту" на "філософському фронті" СРСР, покликаного утвердити його виключний авторитет як теоретика марксизму-ленінізму шляхом публічного дискредитування наукових позицій як "діалектиків", так і "механістів", П. Демчук був змушений виступити із серією критичних заяв. Засуджуючи у своєму виступі на "філософському диспуті" в УІМЛ та статті "На боротьбу проти меншовикуючого ідеалізму (З приводу моїх власних помилок)" "деборінщину" як "меншовикуючий ідеалізм", він визнав себе за "рупор деборінщини на Україні".

Найчисельнішою і найрепрезентативнішою в науковій спадщині ученого є, з нашої точки зору, наступна - друга, група його публікацій, а саме розвідки з історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок ХІХ - першої третини ХХ ст. Представлена дванадцятьма працями П. Демчука 1927-1931 рр. - одинадцятьма статтями і згаданим збірником статей, у якому перевидано десять із цих статей та вміщено одинадцяту - вступ, ця група розвідок ученого засвідчила його виняткове зацікавлення історією західноєвропейських філософської і суспільно- політичної думок модерну. В складі цієї групи публікацій можна виокремити дві умовні підгрупи, а саме статті з історії: 1) австрійських суспільно-політичної й, частково, філософської думок кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. і 2) німецьких філософської й, частково, суспільно-політичної думок того ж періоду, - в складі кожної з яких є по п'ять публікацій. У оприлюднених у 1927-1930 рр. п'яти перших із них, а саме: "Демократія та диктатура в світлі австро-марксівської школи" (1927), "Марксизм-ленінізм та соціял-демократичні ренегати" (1927), "Полохливий ідеалізм (З приводу філософії Фрідріха Йодля)" (1930(?)), "До філософії сучасної соціяль-демократії" (1930) та "Від соціял-реформізму до соці- ял-фашизму" (1930), - П. Демчук здійснив один із перших в філософії УСРР комплексних аналізів історії та теорії австромарксизму на матеріалах науково-публіцистичного доробку його чільних діячів, насамперед М. Адлера. Водночас, у третій із них він теж уперше в УСРР системно розглянув наукову спадщину, зокрема монографії "Історія новітньої філософії" і "Монізм і культурні проблеми сучасності", відомого австрійського філософа та історика філософії Ф. Йодля. На особливу увагу заслуговують опубліковані вченим у 1929-1931 рр. статті другої підгрупи: "Нариси про сучасний стан німецької філософії" (1929-1930), "До філософії фашизму (З приводу "Філософії життя" Леопольда Циглєра)" (1930), "Філософська мудрість сучасної буржуазії (До характеристики філософської школи Кайзерлінга)" (1930), "Неогегеліянство як зброя фашизму" (1931) та вступ до його збірника статей "Розклад сучасної буржуазної філософії" (1931), - які, на нашу думку, є важливим внеском П. Демчука не тільки до філософської думки УСРР, але й до філософії культури Радянської України. До складу цієї групи публікацій нами було включено не зараховану до жодної з її підгруп статтю "УІ-тий міжнародний філософський конгрес" (1927), у якій здійснено перший у філософській думці УСРР комплексний історико-філософський аналіз матеріалів шістьох перших міжнародних філософських конгресів першої третини ХХ ст.

Вперше системно досліджуючи у статті [3] основний зміст цієї публікації ученого та п'яти статей з історії німецьких філософської й, частково, суспільно-політичної думок, ми звернули головну увагу на вивчення ним культурфілософської думки Німеччини модерну. Підкреслюючи, що у цих розвідках П. Демчука було виразно засвідчене її досить-таки плідне системне актуалізування, зокрема осмислення культурфілософських поглядів широкого кола "буржуазних" мислителів Німеччини 00-х - 30-х рр. ХХ ст., ми так розкрили цю тезу: "Поруч із неодноразовим висвітленням змісту вагомих здобутків німецької філософії культури, як-от праць: "Прогрес і соціальний розвиток" Ф. Тьоніса, "Культура сучасності" Е. Утіца, "Розклад і відбудова культури" А. Швейцера, "Душа й світ" К. Йоеля, "Духовні течії сучасності" Р. Ейкена й, що найприкметніше, "Занепад Європи. Нариси морфології світової історії" О. Шпенглера, - П. Демчук присвятив чималу увагу також першим у філософській думці УСРР 1920-х - 1930-х рр. спробам аналізу комплексів культурфілософських поглядів зарахованих ним до "філософії життя" німецьких мислителів Л. Циглєра й Г. Кайзерлінга. Разом із тим, поза увагою вченого не залишився цілий спектр спроб культурфілософського оцінювання німецькими інтелектуалами першої третини ХХ ст. - на сторінках понад п'ятнадцяти німецьких періодичних, зокрема наукових, видань, як-от: "Die Tat", "Die Horen", "Annalen der Philosophie", "Monistische Monatshefte", "Philosophischer Weltanzeiger", - та, крім того, низки монографій, наприклад капітального дослідження "Німецька філософія в ХХ ст. " Г. Ляйзе- ганга й праць "Культура в небезпеці" Е. Ласкера та "Критика й час" Г. Хоркхаймера, тогочасної соціокультурної ситуації у Німеччині й Західній Європі в цілому" [3, с. 39]. У полі зору вченого в цих статтях опинились провідні напрями, течії та школи західноєвропейської, головним чином німецької, філософської думки модерну і, в першу чергу: "філософія життя", позитивізм, неокантіанство та неогегельянство. Пропонуючи у "Нарисах про сучасний стан німецької філософії" перший у філософській думці УСРР комплексний аналіз історії "Союзу моністів", зокрема "головних напрямків" німецького монізму, П. Демчук розпочав з цієї публікації масштабне культурфілософське вивчення соціокультурного розвитку Німеччини першої третини ХХ ст. Продовжуючи його в двох наступних публікаціях, присвячених теж першому в філософській думці УСРр комплексному дослідженню філософських і, чималою мірою, культурфілософських ідей та вчень яскраво представляючих "філософію життя" Л. Циглєра і Г. Кайзерлінга, вчений не раз засвідчив просотаність своїх роздумів над ними інтенціями культурфілософських концепцій Ф. Ніцше та О. Шпенглера.

Присвячуючи статтю "Неогегеліянство як зброя фашизму" розлогому системному аналізу "буржуазного неогегеліянівського ренесансу" у західноєвропейській філософії епохи модерну, П. Демчук докладно висвітлив вплив цього "ренесансу" на філософську думку Німеччини, передусім: "філософію життя" (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Е. Шпрангер, Г. Зіммель й ін.) і неокантіанство (Г. Коген, П. Наторп, Е. Касірер, А. Ліберт, В. Він- дельбанд, Б. Баух, Г. Ріккерт та ін.). Згодом, підбиваючи у вступі до згаданого збірника своїх статей підсумки вивчення проблеми "розкладу капіталістичної культури" у низці сфер соціокультурного буття Західної Європи модерну передусім на прикладі Німеччини, учений констатував "крах" "як у економічній, як у політичній, так культурній і всяких інших ділянках життя капіталістичного суспільства" кінця 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. Разом із тим, у третій - найменшій групі публікацій П. Демчука - п'яти опублікованих ним у 1929 - 1931 рр. працях з історії українських філософської та суспільно-політичної думок ХіХ - першої третини ХХ ст., а саме: некролозі, розділі чи уривку з так і не опублікованої монографії, та трьох статтях, - він актуалізував три заключні - українознавчі, з вісьмох виокремлених вище напрямів розвитку філософії культури на "філософському фронті" УСРр. Особливу увагу вчений звернув на критичний аналіз культурфілософських ідей у філософській та суспільно-політичній думках ХіХ - першої третини ХХ ст. і вивчення розвитку української культури того ж періоду й культурфілософських ідей її діячів.

Порушуючи питання вивчення рівня філософської культури чільних діячів громадівського руху, а саме Т. Шевченка та М. Зібера, в двох публікаціях - передмові "Зібер та "Анти-Дюрінг" Енгельса" до видання [6] й згаданому розділі чи уривку з шевченкознавчої монографії - статті "Шевченко та його учителі філософії" (1931), П. Демчук висвітлив формування їх світогляду в контексті українського і зарубіжного соціокультур- ного буття ХІХ ст. Пропонуючи у другій із цих публікацій перший у філософській думці УСРР комплексний розгляд формування філософської культури Т. Шевченка в контексті російських і німецьких філософської та суспільно-політичної думок і, в цілому, професійних культур кінця ХУІІІ - середини ХІХ ст., вчений перед тим розкрив у першій з них вплив ідей Ф. Енгельса на наукову концепцію М. Зібера - "першого марксиста на Україні та Росії". На особливу увагу заслуговує стаття "Білоемігрантська українська філософія" (1929), в якій П. Демчук здійснив перший у філософській думці УСРР комплексний аналіз розвитку філософських науки, освіти й культури у 20-х рр. ХХ ст. в українській діаспорі на матеріалах десяти монографій та статей таких учених, як: Д. Чижевський, Я. Ярема, І. Мірчук, Д. Олянчин та Д. Залозецький.

Звертаючи у ній головну увагу на дослідження Д. Чижевського й І. Мірчука з історії філософії України і, в основному, висвітлюючи зміст праці "Філософія на Україні" першого з них як "трохи чи не першого більше чи менше вдалого систематизованого з'ясування історії філософії на Україні", учений провів і критичний розгляд культурфілософських настанов цих учених. Виконані упорядкування й аналіз бібліографії друкованих розвідок П. Демчука дозволяють нам визначити основні тенденції розвитку наукового, зокрема і культурфілософського, пошуку вченого впродовж харківського періоду його науково-педагогічної діяльності. Під час першого етапу розвитку його наукового пошуку - навчання в аспірантурі УІМЛ та роботи на кафедрі соціології філософсько-соціологічного відділення УІМЛ у 1925-1929 рр., П. Демчук брав активну участь у низці прикметних подій на "філософському фронті" УСРР, як-от офіційних кампаніях критики і засудження: "реформістів" і "ревізіоністів" марксизму - провідних ідеологів австромарксизму й німецької соціал- демократії, "механістів" та представників "білоемігрантської української філософії". Розпочинаючи першу із них в УСРР статтями з історії австрійської суспільно-політичної думки, він, фактично, ініціював дві інші з цих кампаній у Радянській Україні статтями "Як професор Семковський ліквідує діялектичний матеріялізм" і "Білоемігрантська українська філософія". Разом із тим, виступ П. Демчука на Другій Всесоюзній конференції марксистсько-ленінських наукових установ у 1929 р. і подання тоді до друку праці "В боротьбі за Ленінську філософію (З приводу Ленінського конспекту Гегелевої "Науки логіки")", - засвідчили важливу роль вченого в проведенні на "філософському фронті" УСРР у другій половині 20-х рр. ХХ ст. ідеологічних настанов ЦК КП(б)У. Прикметно, що вже на початку цього етапу свого наукового пошуку П. Демчук звернув у чималій за обсягом і високоінформативній статті "УІ-тий міжнародний філософський конгрес" значну увагу на основні тенденції еволюції світової, насамперед західноєвропейської, філософської думки першої чверті ХХ ст. і, власне, уже в ній актуалізував наскрізну для своїх німецькознавчих публікацій проблему "розкладу капіталізму та капіталістичної культури". Переходячи у 1929-1930 рр. - під час та одразу після наукового відрядження до Німеччини, до комплексного вивчення історії німецької філософії і, значною мірою, саме філософії культури модерну, П. Демчук зосередив протягом другого етапу розвитку його наукового пошуку основну увагу на докладному висвітленні західноєвропейської соціокультурної кризи кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. у світлі найпоказовішого, на його думку, її прикладу саме в німецьких науковому, культурно-мистецькому і суспільно-політичному житті.

П. Демчук був єдиним представником "філософського фронту" УСРР, який комплексно дослідив у п'яти статтях з історії німецьких філософської та, частково, суспільно-політичної думок кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. проблему "розкладу капіталізму та капіталістичної культури" на матеріалах класичних розвідок відомих "буржуазних" культур-філософів і філософів Німеччини модерну. Водночас, вчений, як було нами встановлено, виходив у вивченні цієї проблеми, чималою мірою, з підсумків її культурфілософського аналізу в перевиданій 1931 р. за його редакцією в УСРР монографії "Банкрутство буржуазної філософії. Філософія капіталізму доби занепаду" К. Зауерлянда - відомого в 30-х рр. ХХ ст. німецького марксиста: марксознавця, філософа й історика філософії, діяча Комінтерну, - протизаконно репресованого в 1937 р. у СРСР. Достатньо ґрунтовно обізнаний із доробком багатьох знаних представників німецької філософії культури модерну, П. Демчук, що показово, не раз засвідчив виняткову для "філософського фронту" УСРР тих років фахову освіту в галузі історії зарубіжної, передусім німецької, філософії. Вагомим свідченням цього є часті високопрофесійні розгляд та коментування ним широкого спектра як класичних праць провідних творців нової німецької філософії (Е. Касірер, Г. Коген, К. Каутський, Ф. Ніцше, М. Шелер, Г. Файгінгер та ін.), так і відомих німецьких істориків філософії (Ф. Гайнеман, Е. Гамахер, Г. Глокнер, О. Кюльпе, Т. Літт, Г. Ляйзеганг, Р. Мюлер-Фреєнфельс, Р. Фалькенберг та ін.).

П. Демчук, на наш погляд, не раз досить виразно засвідчив виняткову обізнаність із ціннісно-світоглядними орієнтирами і пріоритетами ні- мецькомовного наукового життя й, у цілому, соціокультурного середовища Австро-Угорщини й Німеччини модерну. Виявляючи у своїх наукових працях фундаментальне знання німецької гуманітаристики від Середньовіччя до модерну, вчений просотав їх тексти німецькомовною науковою й розмовною лексикою - передусім численними цитатами праць діячів науки й культури Австрії і Німеччини й фольклору їх народів, що є важливою ознакою його соціолекту. Уникаючи підмінювання аналізу вчень німецьких і інших "буржуазних" філософів кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. їх безпідставною критикою і засудженням, що в кінці 20-х рр. ХХ ст. ставало, фактично, нормою в філософській думці

СРСР, він вдавався в своїх, теж досить часто насичених радянською політичною риторикою, працях з історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок, до, як на той час, відносно повних і об'єктивних висвітлення та аналізу поглядів зарубіжних учених. Проведене в цій статті з'ясування місця й ролі П. Демчука в історії філософської думки УСРР є лише попереднім і вимагає докладнішого аналізу його внеску до української гуманітаристики епохи "Розстріляного Відродження", а саме вивчення ним історії та теорії зарубіжної і вітчизняної культурфілософ- ських думок, чому і присвячені наступні наші дослідження.

Література

1. Білодід В. Демчук Петро Іванович // Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник. К. : Унів. вид-во "Пульсари", 2002. - С. 58.

2. Вдовиченко Г. В. Культурфілософська спадщина філософів УСРР 20-х - 30-х рр. ХХ ст. у оцінках дослідників // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К. : ВАДЕКС, 2013. - Вип. 71. - С. 32-43.

3. Вдовиченко Г. В. Проблематика філософії культури у дослідженнях П. Демчука з історії зарубіжних філософії і суспільно-політичної думки // Гуманітарні студії: зб. наук. пр. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2012.

Размещено на Allbest.ru