Туризм як чинник формування етнонаціональної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди»

Туризм як чинник формування етнонаціональної свідомості

Л.В. Ярошенко

кандидат філософських наук

Анотація

етнос буття нація етнонаціональний

У статті розглянуто зміст буття людини. Визначається співвідношення понять етносу і нації, етнічного і національного. Аналізуються чинники формування національної та етнонаціональної свідомості. Здійснено спробу розв'язання проблеми етнічності особистості в сучасній Україні. Ключові слова: «туризм», «етнонаціональна свідомість», «етнос».

Аннотация

В статье рассмотрено содержание бытия человека. Определяется содержание понятий этноса и нации, этнического и национального. Анализируются факторы формирования национального и этнонационального сознания. Осуществляется попытка решения проблемы этничности личности в Украине. Ключевые слова: «туризм», «этнонациональное сознание», «этнос».

Annotation

The article is devoted to the substance of person's existence. Analysed meanings of ethnos and nation, ethnics and nations. Analysed factors of form national and ethnonational consciousness. Dicided the problems of ethnics problems in Ukraine. Key words: «tourism», «ethnonational consciousness», «ethnos».

Виклад основного матеріалу

Світ національного різноманітний і дуже цікавий, здатний розбурхувати свідомість до пошуку основних питань Хто я? Який я? Якими були мої предки? Особистість прагне дослідити свої корені і намагається віднести себе до тієї чи іншої національної спільноти. Таким чином, перед нами постає питання розкриття сутності національної та етнонаціональної свідомості, формування нації і приналежності кожного члена суспільства в суверенній, поліетнічній державі.

Окремі питання розвитку української національної свідомості та української нації представлені в дослідженнях А.Андрущенка, В.Євтуха,С.Кримського, І.Кресіної, та ін. Щодо етнічної проблематики, то це, Л.Гумільов, Ю.Бромлей, Ю.Римаренко, Е.Сміт, Л.Шкляр та ін.

Метою дослідження є понятійно-структурний аналіз феноменів національної та етнічної свідомості.

Формуванню етнонаціональної свідомості сьогодні сприяють різноманітні чинники, серед яких важливе місце посідає туризм. Сучасна людина має змогу, за бажання, більше подорожувати, іноді віртуально, відвідувати історичні місця, архітектурні пам'ятки, як своєї батьківщини так і світу. Різноманіття сучасних перспектив значно впливає на формування свідомості, на розуміння особистістю себе, свого народу-нації, а також інших з позиції свого етносу.

Як складну систему духовних феноменів, які сформувалися в процесі історичного розвитку нації, відображають основні засади її буття та розвою трактує національну свідомість І.Кресіна, зазначаючи, що у національній свідомості присутні домінанти свідомості титульного етносу та етнічних груп, що утворюють націю як політичну спільноту 1, с. 82.

Основою національної свідомості є національна самосвідомість, яка на думку Ю. Римаренка є основним динамічним складником самосвідомості особистості, що включає в себе усвідомлення індивідом своєї національної належності, специфічних рис власної нації, відмінних від інших, її історичного минулого, а також відношення до цінностей, які нація напрацювала в процесі свого розвитку 2, с. 104.

Оскільки національна свідомість є свідомістю спільноти, то з останньою пов'язане її виникнення і зміст.

Формування націй - це процес поєднання у національному житті протилежності етнічних общинно-патріархальних традиційних спектрів із універсальними, уніфікованими; творення свого сучасного і майбутнього своєї історії у руслі всезагального, цивілізованого напрямку. Нація постає у свідомості як духовна, ідеальна спільність людей, об'єднаних національною ідеєю, упереджуючи і випереджуючи процес становлення реальної соціальної спільності людей.

Формування нації як реальної соціальної спільності людей спричинене товарною економікою суспільства, включенням національного ринку і соціального капіталу до світового ринку і капіталу. За цих умов на зміну локальним об'єднанням людей, які ведуть традиційно замкнений спосіб життя і пов'язаний між собою не тільки і не скільки етнічними зв'язками, як зв'язками суспільними, «громадськими» - економічними, політичними, правовими, екологічними і т.п., в яких індивід виступає особисто самостійними.

Кожна конкретна людина у національно - культурному процесі може виступати і як приналежна до етнічної, національної, класової, релігійної чи загальнолюдської визначеності, і як позбавлена прямої співприналежності до будь-якого цілого, виступаючи сама цілісністю, самодостатньою одиницею.

За Винниченком, націю формує і складає кількість індивідів, які свідомі своїх політичних, культурних, економічних інтересів. Приналежність до нації може бути визначена як об'єктивними умовами життя індивіда, так і його свідомість, свідомим вибором 3, с. 23-31.

Серед багатьох трактувань поняття « нація « можна виділити наступні найбільш загальні підходи. Розуміння нації, як особливого виду етносу, як сукупності людей, що формувалися і відтворювалися на основі спільної території, мови, деяких особливостей культури, психічного складу, усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших, утворень, а також від спільності економічного життя, яка відрізняє націю від народності (В.Винниченко, Ю.Бромлей).

Існує й такий підхід, у якому нація розглядається як сукупність громадян, що проживають на території певної держави. У такому розумінні нація може складатися з представників кількох етносів, бути полікультурною та полімовною (зокрема, що ми бачимо і в Україні). Нація таким чином пов'язується з державністю. Типовою для такого розуміння є думка К. Дойча, що «нація - це народ, який має державу « [4, c. 204], а також точка зору В. Ключевського, для якого поняття нації означає народ, який став державою [5, c. 42]. Подібна інтерпретація нації більш поширена серед західних етносоціологів та етнологів, таких як Ф. Гекман, Б. Андерсен, Дж. Блашке, Е. Геллнер, Д. Шнаппер, Е. Сміт. Щоправда, і деякі вітчизняні вчені, зокрема В. Євтух, В. Молчанов, С. Суглобін схиляються до такого розуміння нації [6]. У той же час перший підхід в тлумаченні нації залишається пануючим у вітчизняній науці.

В українській та російській науковій літературі, а ще більш у публіцистиці термін «нація» використовується як синонім терміну «народ» («етнос»). Англійське слово «етнічність» відповідає українському слову «національність», маючи на увазі спільність етнічного походження, спільні історичні генетичні корені. Для людини ж Заходу слово «національність» означає перш за все належність до населення або громадянство певної держави. Громадянин США може сказати, наприклад: «Моя національність - американець, а етнічність - китаєць». Причому це характерно не тільки для Сполучених Штатів. Отже, один і той же термін «нація - nation» мав і має різні значення для Західного світу і для СНГ. На заході він завжди асоціювався з державотворенням. У науковій і громадській думці (В. Євтух, В. Молчанов, С. Суглобін), утвердилося таке визначення нації: «Нація - це велика спільність людей, велика соціальна група, котра через певні об'єктивні і суб'єктивні передумови, принаймні на деяких територіях інтегрувалися в однорідне суспільство, що усвідомлює наявність цієї особливої спільності, і тому притаманне бажання жити у спільній державній структурі « [7, c. 114].

Таким чином, нація може виступати і як етнічне, і як соціальне утворення.

Що стосується державності, однієї з найголовніших складових нації, помічаємо, що та чи інша держава творилася в рамках певного географічного простору, заселеного, як правило, представниками одного етносу, або якогось етносу, що кількісно переважав в багатоетнічному середовищі. І вона діставала назву за етнонімом цього етносу (Україна). Що підтверджує думку англійського етнолога Ентоні Сміта про те, що в основу державотворчого процесу покладене етнічне начало.

Е.Д. Сміт, стверджуючи, що нація є сукупністю людей, яка має власну назву, спільну історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять масову громадянську культуру, спільну економіку і однакові для всіх членів юридичні права та обов'язки, робить акцент на ту особливість, що «нація репрезентує багатовимірну концепцію, ідеальний тип, який становить стандарт або пробний камінь що його конкретні приклади наслідують більшою або меншою мірою « [7, c.120 - 131].

Нація об'єднує людей не кровною спорідненістю, що несе в собі людина, як тавро природної спільності, а як певну соціокультурну, історичну спільність, яка не зводиться до чисто етнічних особливостей, хоча частіше за все і пов'язану з певним етносом. Межа між етносом і нацією - це межа між тим, що не залежить від людини, не є його особистою заслугою і тим, що потребує від нього певного особистого зусилля і свідомого вибору. Нація є форма об'єднання в умовах «громадянського суспільства «. Нація не заперечує етнос, а переводить його існування на новий щабель, звільняючи індивіда від його « природної « прив'язки до нього.

Таким чином, націю, як і інші історичні спільності, - « рід «, « плем'я «, « народність « - розглядаємо не як автономні сутності поза межами розгортання єдиного етнічного феномену, а як конкретні прояви етнічного. Також зауважимо, що такий складний процес, як етногенез народів неможливо вписати в схему, згідно якої у своєму розвитку вони пройшли стадію племінних союзів, народностей і, нарешті, нації.

Ми підтримуємо думку українського етнополітолога Л.Шкляра, що народ в якості етносу поєднує в собі всі характеристики, які визначають його як окрему спільність, котра має систему сталих ознак, які сформувалися історично. Відповідно до цього етносами є народи, що перебувають як на племінній стадії розвитку, так і на стадії національного, тобто, коли етнос стає народом - нацією. Отже етнос - це родове поняття для будь-якої стадії цивілізованого розвитку того чи іншого народу [8, c.17].

Для національної стадії розвитку й функціонування етносу у Ф. Борковського, О. Картунова, Ю. Римаренка характерними є «спільність зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології й характеру, прихильність до національних матеріальних і духовних цінностей, національної символіки, національно-екологічні почуття тощо), а також (головним чином на етапі формування) територіально-мовною й економічною єдністю, яка в подальшому під впливом інтеграційних і міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, нерідко втрачаючи своє визначальне значення, хоча аж ніяк не зникає « 9, с. 253.

Отже, коли йдеться про духовне життя етносу та націй, то мають на увазі як об'єднуючі їх риси, так і відмінні.

Етнічна свідомість конкретної спільноти визначається особливостями структури і типів чуттєвих і логічних форм пізнання, оцінки, сприйняття, специфічним колоритом почуттів і емоцій, стійких етнічних рис, звичок і традицій. За змістом вона - відображення відносно цілісних і правдоподібних буттєвих реалій життєдіяльності етносу, у сутності своїй - адекватна типу культурної діяльності його духовна сфера.

Ми розглянули різні підходи до розуміння етнічності особистості. В одних випадках це ідеологізований варіант, який розглядає особистість як носія певних поглядів, етнополітичних орієнтацій; в інших простежується соціологічний аналіз типів національної свідомості, які формуються реальною міжнаціональною ситуацією в суспільстві.

Різниця концептуальних підходів до розуміння нації, етногенезу диктує різницю і в методологічному інструментарії при тлумаченні етнонаціональної свідомості. Адже в етносі все перебуває в єдності, кожний елемент буття пов'язаний з іншим і силою традицій набуває зв'язку генетичної пам'яті - національної свідомості. Вона створює почуття духовної спорідненості, сягаючи найістотніших глибин міфологічної, естетичної, морально-етичної чуттєвості. Саме тут слід шукати відповідь на загадковість тих сполук, якими живе національна свідомість у віках і поколіннях, здатних до відродження національних цінностей.

Національна свідомість - сукупність національних, політичних, моральних, естетичних, філософських, релігійних, правових, економічних поглядів, які характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку нації та народу.

Також до чинників формування етнонаціональної свідомості включаються усвідомлене відношення нації до її матеріальних та духовних цінностей, примноження творчих здібностей, розуміння необхідності своєї єдності заради здійснення національних інтересів і успішних взаємовідносин з іншими національно-етнічними групами.

Відмітимо, що досліджувана проблема є актуальною і потребує подальшого вивчення. Для того, щоб зрозуміти основу національного, необхідно віднайти і охарактеризувати корені у власному ґрунті, дослідити етнонаціональні традиції, їх співвідношення із загально - культурними цінностями, що забезпечує самопізнання, самоосмислення, самоідентифікацію особи і нації в цілому через систему духовного розвитку і вдосконалення.

Література

1. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітичний аналіз): [Монографія] - К.: Вища школа, 1998. 392.

2. Мала енциклопедія етнодержавознавства (Упор. Ю.І.Римаренко). К.: Довіра, Генеза, 1996. 944 с.

3. Винниченко В. Відродження нації. 4. Т. / Винниченко В. Київ: Видавництво Політичної Літератури. 1990. 348 с.

4. Риккет Г. Науки о природе и науки о культуре. / Риккет Г. СПб., 1911.

5. Ключевский В. О. Этнографические следствия русской колонизации Верхнего Поволжья… / Ключевский В. О. // Исторические портреты. М., 1990. С. 55, 60.

6. Євтух В. Концепція етнополітичних досліджень в Україні. / Євтух В., Молчанов В. Суглобін С. К., 1992.

7. Сміт Е. Національна ідентичність (пер. З англ.. Таращука). / Сміт Е. - Київ: «Основи», 1994. С. 120-131.

8. Шкляр Л. Духовне життя етносу та нації. / Шкляр Л. // Життя етносу: Соціокультурні нариси. Київ, 1977. С. 170.

9. Боровський Ф. Нація. / Боровський Ф., Картунов О., Римаренко Ю. // Етнонаціональний розвиток України. 253 с.

Размещено на Allbest.ru