Феномен віртуальної реальності як інституціональний чинник інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен віртуальної реальності як інституціональний чинник інформаційного суспільства

Д. Б. Свириденко

кандидат філософських наук,

викладач Академії муніципального управління

В даному дослідженні робиться спроба аналізу феномену віртуальної реальності в контексті соціальних трансформацій кінця ХХ початку ХХІ ст., а саме переходу сучасного суспільства у якісно новий стан інформаційного суспільства. В роботі обґрунтовується ідея «віртуалізації» низки суспільних явищ як необхідної умови становлення інформаційного суспільства, тобто віртуальна реальність слугує інституціональним чинником переходу до нової фази суспільного розвитку.

Ключові слова: «віртуальна реальність», «віртуалізація», «інформаційне суспільство», «соціальний інститут».

реальність віртуальний суспільство

В данном исследовании проводиться попытка анализа феномена виртуальной реальности в контексте социальных трансформаций конца ХХ начала ХХІ в., а именно перехода современного общества в качественно новое состояние информационного общества. В работе обосновывается идея «виртуализации» группы социальных явлений как необходимого условия становления информационного общества, то есть виртуальная реальность служит институциональным фактором перехода на новую фазу социального развития.

Ключевые слова: «виртуальная реальность», «виртуализация», «информационное общество», «социальный інститут».

In this article author analyzes virtual reality phenomenon in the context of social transformations at the end of XX beginning of XXI centuries when modern society was in process of transition to the qualitatively new state of informational society. Author substantiates an idea of «virtualization» of the group of social phenomena when virtual reality becomes the institutional factor of transition to the new phase of social development.

Key words: «virtual reality», «virtualization», «informational society», «social institution».

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. до кола актуальних для філософії питань потрапляє феномен «віртуальна реальність». Необхідність пошуку його концептуальних засад та онтологічного обґрунтування була пов'язана з експансією віртуальної реальності, спровокованою розвитком інформаційних та телекомунікаційних технологій. У сучасному науковому знанні в цілому та у філософській думці конкретно існує тенденція, коли «віртуальність», «віртуальна реальність» сприймається супер-категоріями, стаючи в один ряд з такими феноменами як «екологія», «постмодернізм» тощо. Загальна недовизначеність та розмита семантика віртуального вводить цю проблематику до низки сучасних філософських тем, однією з яких є інформаційне суспільство.

У сучасних дослідників існує думка, що підтверджує актуальність, або навіть більше - нагальну необхідність дослідження феномену віртуальної реальності в контексті трансформацій сучасного інформаційного суспільства. Наприклад, відомий український дослідник феномену інформаційного суспільства Я.Любивий пише: «…найсучасніші тенденції розвитку суспільства демонструють, що одним з найеврістичніших напрямів досліджень інформаційного та інформаційно-синергетичного суспільства є той, що поєднується з аналізом віртуальних вимірів соціальних процесів» [8, c.284]. У сучасній соціально-філософській думці [3; 5; 6] вже давно зафіксоване та теоретично обґрунтоване існування зв'язку між феноменом віртуальної реальності та концептом інформаційного суспільства.

Поряд з цим, існує необхідність у більш чіткому визначенні специфіки даного зв'язку, у його концептуальному осмисленні. На даний момент існує низка досліджень [5; 8], в яких проблематика зв'язку між віртуальною реальністю та інформаційним суспільством отримує ґрунтовного пророблення. Не применшуючи вагомість вищезгаданих досліджень, хотілося б зазначити, що існує необхідність до рефлексії щодо цієї невичерпаної та актуальної теми, коли взаємно збагачуючий процес роз'яснення порівняльної специфіки інформаційного суспільства та віртуальної реальності спрямований на теоретичне дослідження саме в межах цієї «категоріальної опозиції».

Проведення дослідження потребує окреслення існуючих дефініцій понять «віртуальна реальність» та «інформаційне суспільство», а також розкриття підходів, які актуалізують зв'язок між ними.

«Новітній філософський словник» визначає віртуальну реальність категорією постнекласичної науки, за допомогою яких означається «сукупність об'єктів наступного (по відношенню до реальності, що їх породжує) рівня» [11, c.171-172]. Цей підхід до аналізу проблематики віртуального та віртуальної реальності активно розробляється представниками школи віртуалістики. В цьому контексті віртуальна реальність розглядається як концептуалізація революційного рівня розвитку техніки та технологій, що відкриває та створює нові виміри культури та суспільства.

Також слід відмітити, що категорія «віртуальне» має глибоке історичне походження: в Середньовічній філософії vitus вживається для означення несубстанціального способу присутності абсолютного в одиничному, унікальному, і для позначення несутнісної наявності індивідуального у першосущому. Іншими словами, за допомогою цього поняття артикулюється взаємозв'язок сущого з усіма формами його існування, який не може бути представленим актуально. Завдяки використанню поняття virtus Фомою Аквінським, Іоанном Дунстом Скотом переосмислюються аристотелівські категорії «можливість» і «дійсність», «форма» і «матерія», «субстанція» та «акциденція», а також переосмислюються проблеми індивідуації, зв'язку універсального та унікального.

Аналізуючи сучасний змістовний потенціал віртуального, відмітимо, що постнеокласичний підхід дозволяє розглядати віртуальну реальність в контексті розвитку ідей «множинності» світів, невизначеності та відносності «реального» світу. Н.Маньковська [9; 10] акцентує, що на прикладі віртуальної реальності ми маємо технічно «вдосконалену» реальність, коли реальність витіснена «реальністю з інструкцією по використанню». Це, в свою чергу, слугує черговим доказом кризи класичного дискурсу, коли, наприклад, мистецтво намагалось замінити дійсність. Тепер сама дійсність є мистецтвом, що постійно і безмежно розвивається. Філософський статус віртуальна реальність також отримує через осмислення трьох очевидних вимірів буття людини: світу мислимого, світу видимого та світу об'єктивного (зовнішнього). При цьому вагома роль відводиться інформаційним та мультимедійним технологіям як засобам створення віртуальної реальності. В цьому контексті вона розуміється як «технічно сконструйоване за допомогою комп'ютерних засобів інтерактивне середовище породження та оперування об'єктами, що подібні до реальних або уявлюваних…яка супроводжується відчуттям єдності з комп'ютером» [11, c.172].

Важливим вважається окреслити сучасний стан філософського розуміння поняття «інформаційне суспільство». Конотації, що виникають з приводу інформаційного суспільства: орієнтація на знання, цифрова форма представлення об'єктів, віртуалізація виробництва, конвергенція та динамізм соціальних процесів, комунікативні практики на основі комп'ютерних мереж тощо. Концепт інформаційного суспільства має під собою більш тривале та споріднене з класичними філософськими теоріями минуле, не викликаючи неоднозначності при дескрипцій його базових ознак. В нашому дослідженні під категорією «інформаційне суспільство» ми будемо розуміти теоретичний концепт постіндустріального суспільства, історичну фаза розвитку цивілізації, коли головними продуктами виробництва стають інформація та знання. Його основні соціальні риси:

· збільшення ролі інформації, знань та інформаційних технологій;

· збільшення кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями та виробництвом інформаційних продуктів та послуг;

· інформатизація суспільства з використанням телефонії, радіо, телебачення, мережі Інтернет, а також традиційних та електронних ЗМІ.

Беззаперечною ознакою «віртуалізації» сучасного суспільства є заміщення реальних соціальних процесів певними штучними моделями, їх символічними формами тощо. При цьому слід провести чітку «демаркаційну лінію», аби уникнути враження щодо спроби дослідників підмінити іманентну здатність людської свідомості до абстрактного мислення у поняттях, категоріях, моделях, тобто необхідною передумовою до освоєння дійсності, сучасним заангажованим її аналогом.

В контексті нашого дослідження, для виявлення ознак віртуального у інформаційному суспільстві, продуктивним виглядає звернення до процесу віртуалізації суспільних процесів, визначеного дослідником Івановим Д.В.: «Про віртуалізацію по відношенню до суспільства можна казати настільки, оскільки суспільство стає схожим на віртуальну реальність, тобто може бути описаним за допомогою тих самих характеристик. Віртуалізація в такому випадку - це будь яке заміщення реальності її симуляцією/образом - не обов'язково за допомогою комп'ютерної техніки, але обов'язково с використанням логіки віртуальної реальності. Цю логіку можна спостерігати й там, де комп'ютери безпосередньо не використовуються» [5, с.19]. Цікаво відмітити, що дана позиція цілком вписується в підхід, коли віртуальна реальність розуміється не тільки у строгому сенсі, як комп'ютерна віртуальна реальність, а й у широкому сенсі. Віртуальна реальність в широкому сенсі на рівні культури об'єктивуються у міфі, образотворчому мистецтві, театрі, літературі, радіо, фотографії, кінематографі. Віртуалізацію ж у строгому сенсі в контексті нашого дослідження можна визначити як процес розвитку глобальних комп'ютерних мереж, переводу у кіберпростір людської діяльності та, в кінцевому результаті, підміни соціальної реальності віртуальною.

Аналіз зв'язку між соціальними трансформаціями при переході до інформаційного суспільства та віртуальною реальністю потребує звернення до праць представників постмодерністської школи, серед яких одними з найбільш корисних для даного дослідження вважаються дослідження Ж.Бодрійяра. У своїй роботі «Симулякри та симуляція» [2], Ж.Бодрійяр таким чином виявляє своє ставлення до підміни реальності віртуальною реальністю: «Вже не йдеться ані про імітацію, ані про повторення, ані навіть про пародію. Мова йде про субституцію, заміну реального знаками реального, тобто про операцію з попередження будь-якого реального процесу за допомогою його оперативної копії, метастабільного сигнального механізму, програмованого та бездоганного, що презентує всі знаки реального й поминає всі його несподівані повороти. Більше ніколи реальне не матиме нагоди виявити себе… Відтепер гіперреальне перебуває під прикриттям уявного, і з усього того, що відрізняє реальне від уявного, залишає місце лише орбітальному циркулюванню моделей та стимульованому породженню відмінностей» [2, с.7]. за Ж.Бодрійяром, «відтепер неможливо ані ізолювати процес реального, ані довести існування реального» [2, с.34]. Віртуалізація суспільних процесів в інформаційному суспільстві, конституювання гіперреальности|, згідно його думки, є продуктом поступового генезису соціального через функціонування «чистих симулякрів|» [1, с.109]:

· симулякр| першого порядку - «підробка» (представляє собою пануючий тип «класичної» епохи, від Відродження до промислової революції; є віддзеркаленням базової реальності; діє на основі природного закону цінності);

· симулякр| другого порядку - «виробництво» (пануючий тип промислової| епохи; маскує і спотворює базову реальність; діє на основі ринкового закону вартості);

· симулякр| третього порядку - «симуляція»(пануючий тип нинішньої фази, регульованої кодом; маскує відсутність базової реальності; діє на основі структурного закону цінності).

Симулякр третього ладу (він же n-ного|) не має жодного відношення до будь-якої соціальної реальності: він є своїм власним «чистим симулякром|», співвідношуваним лише з іншими симулякрами|: циркуляція симулякрів| породжує особливий світ, світ моделей соціальних відносин та інститутів, ніяк не співвідношуваних з реальністю, але сприйманих набагато реальніше, ніж сама реальність, - світ, який ґрунтується тільки на самому собі.

Інший відомий дослідник інформаційного суспільства М. Кастельс здійснює розгорнутий аналіз сучасних тенденцій, що призводять до формування основ суспільства, яке він називає суспільством мережевих структур. Під мережевою структурою М.Кастельс [4] розуміє комплекс взаємопов'язаних вузлів, конкретний зміст яких залежить від характеру тієї чи іншої конкретної мережевої структури. Наприклад, таким вузлом будуть ринки цінних паперів та допоміжні центри, що їх обслуговують, коли мова йде про мережу глобальних фінансових потоків. Мережі є відкритими структурами, що можуть необмежено розширятися шляхом включення нових вузлів. Але ці нові вузли повинні бути здатні до комунікації в межах даної мережі, тобто повинні використовувати аналогічні комунікаційні коди (наприклад, цінності або виробничі задачі). Таким чином, соціальні інститути будуть віртуалізованими в мережах, але це викличе зворотній процес - процес пошуку захисту від віртуалізованих інститутів. Згідно футурологічних оцінок М.Кастельса, інституціональний порядок на деякий час зміститься в віртуальну реальність, але утворений вакуум в соціальній реальності буде заповнений новими інституціональними формами - інститутами самобутності.

Відомий теоретик інформаційного суспільства Н.Луман пропонує обновити парадигму соціального знання, поклавши за основу поняття комунікації, тим самим переформулювати соціальну теорію на базі поняття системи замість поняття дії. Він визначає комунікацію як початкову соціальну операцію. За Н.Луманом [6; 7], комунікація є такою, оскільки хоча й припускає множину разом діючих систем свідомості, але при цьому не може бути як єдність використана щодо жодного соціальної свідомості. Вона соціальна також і тому, що колективна свідомість жодним чином, ні в жодному сенсі не може бути здійснена, а замість цього функціонує комунікація [12, с. 215-216]. В інтерпретації Н.Лумана, комунікація створюється людьми, використовується ними, але при цьому не орієнтується на незмінні погляди про «правильність». В суспільстві, за словами дослідниці Посконіної О.В., не існує єдиної позиції спостерігача, єдиної інстанції спостерігання, єдиного критерію вірності суджень: «Суспільство складається не з особистостей, а з комунікацій між ними. Не людство, а система комунікації вибірково інтегрує фізичний, психологічний потенціал людей. Ця система має власну реальність та власну автономію» [12, с. 105]. Інформаційне суспільство диференційовано на підсистеми таким чином, що «жодна з підсистем не може вийти з власного властивого їй коду, аби проаналізувати інші підсистеми» [12, с. 135]. Коди за Н.Луманом, це каталізатори історичних та самозмінних настанов, і в цьому сенсі вони є елементами в утворенні суспільства. Зміна коду може привести до нового порядку речей, однак «внутрішня логіка коду», а не деспотична природа зазвичай встановлює інновації, аби вони не загрожували суспільним радикалізмом. Ця «кодифікація» соціальних відносин, під якою криється докорінна інституціоналізація змін у структурі соціуму при переході до стану «інформаційне суспільство» корелює з визначенням віртуалізації суспільства, наведеного на початку нашого дослідження.

Інформаційне суспільство під час всеохоплюючої віртуалізації, ставить перед собою низку питань етичного та антропологічного характеру, актуалізуючи спроби однозначно оцінити вищезгадану низку явищ. Звернення до антропологічної проблематики при дослідженні феноменів інформаційного суспільства неможливе без актуалізації у філософському знанні спроб прогнозування майбутнього людства, генезису його природи, що часом носить назву homo virtualis, homo interneticus тощо. Таким чином, ми отримуємо три підходи при дослідженні інформаційного суспільства в контексті феномену віртуальної реальності: 1. Деградація природи людини під впливом віртуалізації соціуму; 2. Прогрес людського буття у віртуальній реальності; 3. Безоціночна (нейтральна) трактовка. Автор даного дослідження стоїть на позиціях без оціночної трактовки впливу віртуальної реальності на особистість як одиниці соціуму, намагаючись дотримуватись критичного, наукового відношення при проведенні наукових розвідок.

Наведені вище приклади перетину сучасних суспільних явищ з віртуальною реальністю, не побоїмося заявити - їх гомеостаз, не претендують на повну дескрипцію даного глобального процесу. Динамічний розвиток, всеосяжна інтеграція та комп'ютеризація, багатогранність цих явищ не дозволяють зробити це в межах даного дослідження. В нашій статті проведена спроба охоплення напрямків, дослідження та детальний аналіз кожного з яких несе в собі значний евристичний потенціал для побудови критичної наукової теорії та футурологічних прогнозів. Дійсно, філософський фундамент критичної теорії суспільства принципово важливий, оскільки її метою залишається розробка образу сучасного суспільства на основі пізнання цілісного, баготорівневого та багатофакторного соціального процесу, інтегруючи при цьому результати емпіричних та теоретичних досліджень. В цьому випадку, засобом її реалізації стає побудова полідисциплінарної теорії суспільства з інтегруючою роллю філософської рефлексії конкретних соціальних теорій.

Викладений в статті матеріал наводить на думку, що віртуализація інформаційного суспільства в цілому та його важливих соціальних інститутів може мати непередбачувані наслідки. Однак та логіка розвитку соціальних інститутів, яку можна було спостерігати до сьогодні, підказує нам, що навіть віртуальний інституціональний порядок на практиці може виявитись не дуже «віртуальним». Він буде мати стару силу і в своїй новій якості. Тому менш вірогідно, що усі соціальні механізми та інститути стануть всього лише «симуляцією». Скоріш за все, вони отримають своє нове інституціональне буття таким чином. Відносно можливості демократичного прийняття рішень з допомогою нових технологій, то вони можуть бути реалізовані лише настільки, наскільки ми самі готові керувати собою та відповідати за себе. В цих умовах, першочерговою задачею філософії ми вважаємо необхідність виходу з стану «зачарованості технікою» і спроби критичного аналізу сучасних соціальних трансформацій, ґрунтуючись на яких можлива побудова реалістичних футурологічних прогнозів на ХХІ століття.

Література

1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Бодрийяр Ж., Зенкин С.Н. (пер.и вступ.ст.). - М. : Добросвет, 2000. - 387с.

2. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Володимир Ховхун (пер.з фр.). - К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. - 230с.

3. Гневашев О.В. Виртуальная реальность и информационное общество // Россия: прошлое, настоящее будущее: Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Санкт-Петербург, 16-19 декабря 1996 г. / Отв ред. М.С. Уваров. - СПб.: Издательство БГТУ, 1996. - с.108-112.

4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

5. Иванов Д.В. Виртуализация общества / Иванов Д.В. - СПб.: «Петербургское Востоковедение», 2000. - 96 с.

6. Луман. Н. Общество общества. Часть II. Медиа коммуникации / Луман. Н. - М.: Логос, 2005. - 280 с.

7. Луман. Н. Социальные системы. Очерк общей теории / Пер. с нем. И. Д. Газиева; под ред. Н. А. Головина. - СПб.: Наука, 2007. - 648 c.

8. Любивий Я.В. Глобальне інформаційне суспільство: синергетичні та віртуалістичні концепції розвитку // Інформаційне суспільство у соціально-філософській ретроспективі та перспективі. - В.В.Лях, В.С.Пазенок, Я.В.Любивий, К.Ю.Райда, Ф.К.Федорченко, О.М.Йосипенко, О.М.Соболь, Н.А.Фоменко, О.П.Будя, Ю.О.Безукладніков. - К.: ТОВ «ХХІ століття: діалог культур», 2009. - с.281-357.

9. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. - СПб.: Алетейя, 2000. - 346, [6] с.

10. Маньковская Н.Б. Виртуальная реальность в пространстве эстетического опыта / Маньковская Н.Б., Бычков Н.Н. // Вопросы философии. - 2006. - №11. - С.47-59.

11. Новейший философский словарь / А.А. Грицанов (сост.и гл.науч.ред.). - 3.изд., испр. - Минск : Книжный Дом, 2003. - 1279с. - (Серия «Мир энциклопедий»)

12. Посконина О.В. Общественно-политическая теория Н. Лумана: Методологический аспект [Текст] : Моногр. / Ольга Васильевна Посконина. - Ижевск : Изд-во Удм. ун-та, 1997. - 219, [5] с. - Библиогр.

Размещено на Allbest.ru