Філософія туризму в контексті соціальної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФІЯ ТУРИЗМУ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ

В. С. Пазенок

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Інституту філософії ім.. Г. С. Сковороди, проректор з наукової роботи Київського університету туризму, економіки і права

В статті пропонується змістовна характеристика філософії туризму як різновиду соціальної філософської теорії. Визначається феноменологічна, герменевтична, антропологічна, аксеологічна особливості філософського розуміння та інтерпретації феномену туризму.

Ключові слова: «філософія туризму», «туристський простір», «туризм як «життєвий світ» людини», «антропологічне значення подорожей», «комунікативна культура», «туристські екзистенціали: «зустріч», «вибір», «свобода», «відповідальність», «антиномії туристської діяльності».

туризм філософія теорія

В статье предлагается содержательная характеристика философии туризма как разновидности социальной философии. Определяются феноменологическая, герменевтическая, антропологическая, аксеологическая особенности философского понимания и интерпретации феномена туризма.

Ключевые слова: «философия туризма», «туристический простор», «туризм как «жизненный мир человека», «антропологическое значение путешествий», «коммуникативная культура», «туристические экзистенциалы: «встреча», «выбор», «свобода», «ответственность», «антиномии туристической деятельности».

In the article the philosophy of tourism considers as a kind of a social philosophy theory. In the determines phenomenalogic, germination, anthropological, axiologic's features of philosophy's understanding and interpretation of tourist's phenomenon.

Key words: «philosophy of tourism», «tourist's space», «tourism as «living world» of person», «culture», «tourist's existential», «freedom», «responsibility».

Філософія як світоглядна дисципліна, стиль мислення (філософствування) неодноразово демонструвала свою увагу до проблем повсякденності, до осмислення конкретних форм і сфер буття людини - економіки, політики, права, освіти тощо. В такому разі вона виступає як «прикладна філософія». Конституювання конкретних видів філософського знання було виразно представлено класиками світової філософської думки, зокрема Гегелем. Він був основоположником таких систем прикладної філософії як філософія права, філософія історії, філософія релігії, філософія природи. Сучасна теоретична філософія дедалі більше виявляє свій практичний характер, що спричинено «соціальним замовленням», «викликами часу». За таких умов філософія нерідко стає «практичною справою». Саме у такому соціальному сенсі виникли і легалізувалися словосполучення «філософія техніки», «філософія культури», «філософія науки», «філософія економіки». В ряді європейських країн у вузівських курсах викладаються філософія музики, філософія мистецтва, філософія бізнесу тощо [1, 14]. На жаль, інколи вживання предикату «філософія» є простою даниною моди «епохи знання», вульгаризацією самого сенсу філософської рефлексії. Втім термін «філософія» може коректно вживатися лише за умов, коли за його допомогою певне явище (природне, соціальне, духовне, ментальне) характеризується у його світоглядному, антропологічно-ціннісному («людський вимір») значенні.

Підкреслимо, що «призначення» філософії у її класичному та й сучасному вигляді полягає в тому, щоб її засобами і можливостями визначати для людей смислоутворювальні орієнтири, тим самим залучаючи їх не тільки до світу знання, а й до світу мудрості, «царини софійності». Випрацьовуючи уявлення про загальну, універсальну форму культурного багатства, філософія виявляє і формулює у теоретичних концепціях інваріантні «вічні» засади людського світовідчуття, світорозуміння і світоставлення. Актуальне завдання соціальної філософської культури - здійснювати обґрунтування методології пошуку рішень складних проблем людського буття у соціумі, що стрімко змінюється («гераклітівський потік»), озброювати особистість у її виявленні нових смислів власного існування. Звичайно, філософія не ставить перед собою завдання дати конкретні відповіді на ті питання, які порушує соціальна дійсність. Однак її когнітивні можливості дозволяють формулювати загальні принципи осмислення об'єктивної реальності і тим самим виконувати методологічну роль стосовно корпусу економічних, природничих, технологічних та інших наук. ХХІІ Всесвітній філософський конгрес (2008 р. - Сеул), девізом якого було «Переосмислення філософії» особливу увагу приділив питанню про можливості філософії у процесі «конструювання та прогнозування». «В житті суспільства час від часу наступають періоди, коли філософія стає не просто абстрактним теоретичним знанням, а цілком практичною справою» [2, 5]. Свою практичну місію філософія реалізує тим, що вона формує світоглядні універсалії, концептами яких є «людина», «особистість», «простір», «свобода», «діяльність» тощо. Вона обгрунтовує можливість раціонального розуміння світу людського буття, з тим, щоб сконструювати ідеальний образ світу та ідеальний спосіб існування в ньому (А.Гусейнов).

В ряду різновидів «практичного» соціального знання перебуває і така інноваційна філософська теорія як філософія туризму. В її розробці взяли активну і безпосередню участь київські філософи [3]. Головним об'єктом філософської рефлексії в даному разі виступає такий соціальний інститут як туризм. Як і будь-який інший соціальний інститут (економічний, політичний, правовий), туризм є певною системою організації суспільної діяльності «Соціальний інститут є перш за все міжнародною структурою, спрямованою на регуляцію і координацію міжгрупових стосунків, реалізацію суспільних функцій, задоволення колективних потреб» [4, 332]. Кожний соціальний інститут, в тому числі туризм, виконує цілу низку функцій, серед яких особливе значення має продуктивна, регулятивна, інтегративна, соціалізуюча, гедоністична функції. За своєю суттю туризм є багатогранний соціо-культурний феномен. Рефлексуючи у теоретичний спосіб туризм як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності, філософія туризму характеризує його різноманітні можливості, використовуючи для цього весь арсенал соціально-філософської методології.

Відбиття явища туризму у специфічному філософському ракурсі зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія. Її об'єктом є суспільство як «життєвий світ» людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії з світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристських практиках, які дозволяють людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномену туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, здійснюється через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає навколишній світ, не лише слухає розповіді і спостерігає, але й особисто «розшифровує» зміст пам'яток історії, артефактів культури, шедеврів архітектури, «витворів природи», тим самим освоює їх, робить своїм («привласнення»). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи «світ Іншого» людина водночас уявляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості власного існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, що ініціюються туристськими подіями. Внаслідок цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий і збагачуючий вплив на особистість. Якщо людина в подорожі залишається незмінною, то це погана подорож - зауважує Еріх Блох.

Філософський погляд на феномен туризму втім виявляє в ньому як позитивні, так і негативні риси. Як і будь-якому соціальному явищу туризму притаманні антиномічна природа, внутрішні суперечності. Це суперечності між тенденцією демократизації суспільного життя і елітаризацією готельних та екскурсійних послуг; між інтернаціоналізацією туристських зв'язків і певною національною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між зростанням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів у їх прийомі тощо. Не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджаючи стандарти масового туристського ринку (як приклад назвемо експансію «магдональдської» кухні) безвідповідальні організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до «розчинення» унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних культурних артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

Не безпроблемним є і такий стан речей, коли прибутки від туризму стають чи не єдиним джерелом існування жителів привабливих у туристському відношенні місць. Адже це породжує жорстку їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських продуктів та ринку послуг, від ситуації загострення політичних подій тощо. Занепокоєння викликає і те, що кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується адекватним зростанням фахового, кваліфікаційного рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок у справі організації гостинності. Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних «екзотичних» форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які інтереси і запити насамперед заможних туристів здатна потурати аморальним, антисоціальним явищам.

Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму - передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і розповсюдження загальнолюдських етичних цінностей в дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який (крім сурогатного) туризм є «культурним». Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури - «культурний туризм» та інший, тобто «некультурний», - а його змістовно-функціональна мета. «Краса врятує світ» - стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов'язаності сучасного світу, трагічної «влади» в ньому злочинних «випадковостей» і «раптовостей», здатних внести радикальні переміни у світоглядній свідомості, є явище «американської трагедії» 11 вересня 2001 року, яка насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла як тероризм. Можливо світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові? Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі - найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загально доступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

Література

1. Преподавание философии в мире (обзор исследования ЮНЕСКО «Философия. Школа свободы») - // Вопросы философии. - 2008. - №10.

2. Степин В.С. Конструктивные и прогностические функции философии / Степин В.С. // Вопросы философии. - 2009. - №1. - С. 5-11.

3. Філософські нариси туризму. За редакцією В. С. Пазенка - К.: Український центр духовної культури, 2005. - 328 с.

4. Гавриленко І.М. Соціальний розвиток. / Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. - Ірпінь: вид-во «АДПС України», 2001. - 483 с.

5. Марсель Габріель. Homo viator. / Габріель Марсель - К., 1999.

6. Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. Сантьяго (Чили), 1999. / Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 89-98.

7. Жиже Славой. Дражливий суб'єкт: відсутній центр політичної онтології / Жиже Славой - К.: ППС-2002, 2008. - 508 с.

Размещено на Allbest.ru