Постановка проблеми. Поняття публічності та приватності висвітлюються в тій чи іншій мірі в різних наукових публікаціях, що розкривають їх особливості, історію становлення, сучасний стан, а особливо - кризи та суперечності (Р. Сенет, Ю. Габермас, З. Бауман). Однак, окрім вищезгаданих тем, є одна, яка практично не розглядається у сфері приватності чи публічності - це розмежування феноменів, визначення кордонів, що їх розділяють. Адже недостатньо підкреслити сутнісну різницю між ними, потрібно окреслити ту лінію, перетинаючи яку суб'єкт потрапляє на іншу територію відкритості-за - критості. Для подальшого вивчення та розуміння феномена приватності необхідно встановити умовну лінію відліку, від якої він починається в тих чи інших ситуаціях.

Актуальність теми визначення кордонів приватного полягає в розширенні меж самого феномена та наповнення публічною атрибутикою та темами приватного характеру, з чого виникає потреба в означенні та розумінні власне тієї тонкої лінії, що розмежовує реальність у термінах особистісного та колективного, закритого та відкритого. Сутнісною властивістю феномена приватності є закритість від сторонніх, яку остання здатна забезпечувати за наявності певних кордонів, що захищають від втручання. У світлі вивчення приватного як явища, що набуває все більшої цінності в умовах масового суспільства, зміцнення позицій віртуальної активності та пов'язаних з нею загроз зазіхання на приватну інформацію, розширення засобів комерційного використання особистісної інформації та багатьох інших викликів сучасності, особливо актуалізувалося питання захисту та визначення кордонів приватного. В першу чергу, в контексті правового регулювання і не в останню - соціологічного осмислення.

В соціології поняття кордонів розглядається достатньо широко у працях представників Чиказької школи в контексті розгляду простору міста, у теоріях, що торкаються соціальної стратифікації, структур, інституалізації, феноменології та багатьох інших. Починаючи з філософії, яка визначала кордони того, що можна пізнати, і того, що недоступне пізнанню, та до сучасних соціологічних концепцій постмодерністської традиції ми всюди зустрічаємо поняття кордонів.

Аналіз досліджень і публікацій. Питання кордонів розглядають у своїх працях Г. Зіммель, Е. Берджес, Р. Парк, П. Бергер та Т. Лукман, Е. Гофман, Е. Богардус, Л. Вірт, Е. Гіденс, О. Філіппов та інші, а найближче до вивчення предмета нашого дослідження - кордону приватного - підходять А. Етціоні та автор психологічної концепції комунікативної дистанції Е. Хол. Основи розробки теми кордонів були закладені також у власних статтях автора: "Приватність як складова соціальної реальності - сутність, функції та ґенеза" [1], "Інтимність як властивість соціокультурного феномена при - ватності" [2], "Континуум приватність-публіч - ність: взаємодія та протистояння" [3].

Мета дослідження - здійснення первинної концептуалізації поняття "кордони приватнос - ті", визначення різновидів цих кордонів та їх сучасного стану.

Виклад основного матеріалу. Публічне та приватне. Під публічним треба розуміти те, що завжди присутнє та доступне зору, циркулює без обмежень у соціальному дискурсі, є сферою зіткнення думок, масової комунікації та політичної активності, включає певне розмаїття людей і не обмежується колом родичів та близьких знайомих [5]. Поняття публічності охоплює те, що характеризується відкритістю та гласністю, що вільно обговорюється та розглядається громадськістю. Публічна сфера, на відміну від приватної, належить усім, не перебуваючи в особистій власності когось конкретного, як, наприклад, приватна власність. Це простір, що є відкритим для всіх та об'єднує всіх, в той час як ключовими характеристиками приватності виступають інтимність з акцентом на індивідуальності та прихованості від сторонніх [4].

Приватне застосовується для вираження права людини на автономію в особистому житті, права на захист від свавільного вторгнення сторонніх осіб (інших громадян, державних органів та інститутів). Це життєвий простір особистості, який вона структурує і заповнює власними формами та проявами життєдіяльності, орієнтуючись на власні інтереси та потреби. Це поняття пов'язане з приватним володінням, господарюванням, індивідуальними чи груповими відносинами, із самореалізацією та саморозвитком, особистими інтересами [6].

Приватне життя - це частина соціального та природного світу, яка освоєна людиною настільки, що вона стала її центром та продовжує конструювати особливу, затишну та комфортну сферу свого буття, свій приватний дім.

Поняття кордону приватності. Відома теза про те, що "моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого" містить ключову ознаку поняття кордону (межі) - уявної чи матеріальної лінії, за якою починаються або публічність, або чужа приватність. У соціологічній теорії тема кордонів знаходить своє висвітлення у Г. Зіммеля, який, розвиваючи тему простору, торкається кордону, розуміючи під ним лінію, що позначає різницю в стосунках елементів однієї сфери між собою та елементів цієї сфери з іншою. Науковець зазначає, що наявність кордонів загалом неминуча, але будь-яку задану межу можна перетнути або зруйнувати. Але це не зводить нанівець саме поняття кордону, адже кожна дія по руйнації кордону створює новий.

А. Етціоні у своїй праці "Кордони приватності" називає приватність соціальною ліцензією, яка дає можливість звільнити деякі дії, емоції, бажання, об'єкти з-під контролю публічного, суспільного та державного [12]. Поряд з підкресленням важливості приватності, науковець зауважує, що вона не є абсолютною цінністю, яку треба підносити понад усе, щоб через неї зневажали інші права, цінності та спільні блага. Тобто Етціоні підкреслює важливість тих кордонів, які звернені, в першу чергу, до публічного та суспільного, і важливості тієї межі, де особисте знецінюється поряд з важливістю спільного.

Звертаючись до розуміння кордону пращурами-слов'янами, в працях етнографа і філолога Н.І. Толстого знаходимо визначення кордону, як просторову межу, що відділяє "своє" від "чужого" (ворота, стіна, поріг, вікно, річка) [8]. Кордонам притаманна замкненість, що спрямована на захист внутрішнього простору. Предмети, що позначали кордон, здавна вважалися недоторканими: так навкруги межових стовпів чи дерев навіть не косили траву, боячись їх зачепити.

Матеріальні та символічні кордони. Кордони можуть бути матеріальними - тобто такими, які перекривають фізичне сприйняття об'єктів, що знаходяться за ними: високий паркан, закриті двері, закрита штора. Подібні межі при - ватності не мають труднощів для їх соціального розуміння та пояснення. Встановлення цих меж пов'язане, найчастіше, з закріпленням правових норм власності. І ці межі, в більшості випадків і в багатьох культурних традиціях, виконують захисну функцію, виступаючи фізичними бар'єрами, які максимально не допускають (або ускладнюють) проникнення в приватну зону. Крім очевидних та закріплених законами й звичаями причин створення фізичних бар'єрів, матеріальні кордони, що перешкоджають сприйняттю, споруджуються і на основі більш тонко організованих норм: пристойності, сорому та моралі. Закриті двері всередині будинку необов'язково створюють фізичну перешкоду у вигляді закритого замка. Але, незважаючи на реальну доступність приватності поза подібними умовними кордонами, вони не порушуються членами сім'ї (чи людьми), що живуть в одному будинку з почуття такту і небажання вторгнутися в чийсь особистий простір. Варто підкреслити, що матеріальні (фізичні) кордони мають бути підкріплені символічними, тільки в цьому випадку вони будуть виконувати свої функції: адже паркан нічого не значить без захисту права власності.

Соціально сконструйовані кордони приват - ності можна поділити за принципом їх нормативної закріпленості: надособистісні (всезагаль - ні) та міжособистісні (суб'єктивні, ситуативні).

Надособистісні, всезагальні кордони при - ватності. Надособистісні, всезагальні кордони приватності закріплюються нормативно і підтримуються за допомогою як формальної, так і неформальної системи регулювання суспільних стосунків. Скажімо, недоторканість приватної власності охороняється законом і, водночас, повага до неї формується і підтримується за допомогою релігії, традицій, моральних настанов.

Норми є статичним проявом регулювання кордонів приватності. Динаміка процесу зміни кордонів приватність-публічність розкривається через багаторівневу структуру суб'єктів, що діють у цих площинах: від мікро - (індивід) до макросуб'єктів (суспільство, держава). Ці суб'єкти, що знаходяться на крайніх точках іє - рархізації від більшого до меншого, від подільного до неподільного, мають зустрічний вплив один на одного. Спускаючись від складно організованих одиниць (тобто від суспільства до індивіда) можна прослідкувати, як суб'єкти на вищих сходинках організації визначають та обмежують "ліцензії" на приватність для тих, хто входить до їх складу.

Норми маркування простору як приватного або публічного входять (серед багатьох інших) до внутрішньої системи самоорганізації та стабілізації соціальних систем (організмів), таких як соціальна група, соціальний інститут, держава тощо. Тобто ці суб'єкти з метою підтримання свого стану та внутрішньої рівноваги будуть сприяти дотриманню цих норм. Проте ці суб'єкти є об'єднаннями індивідів та відтворюються лише діями самих індивідів. Це означає, що люди, прагнучи зберегти свій устрій життя, виробляють та використовують різні механізми підтримання та відтворення недоторканості кордонів між приватним та публічним. Ці ж індивіди, в ситуації кризи або змін, сприяють тому, щоб загальна норма, що регламентує вищезгадані кордони, була переглянута та змінена. Але подібна зміна кордонів відбувається повільно і часто з великим запізненням.

Суб'єктні кордони приватності. Інший тип кордонів приватного - той, що встановлюється самим суб'єктом. Якщо надособистісні кордони оформилися, бо їх потребувала більшість, то особистісні створюються за волею суб'єктів та можуть перетинатися в ході спільної взаємодії. Кордони, до яких один індивід може доходити в процесі міжособистісної комунікації, на перших її етапах визначаються загальними нормами поведінки, але в ході розвитку взаємодії та встановлення певного типу комунікації (ділової, публічної, дружної, інтимної), суб'єкти певними засобами (фізична дистанція, міміка, жести, вербальне оформлення) визначають кордони не - перетинання. Мова йде про ситуації безпосереднього спілкування (віртуального або реального), коли один з суб'єктів може виявити бажання порушити власні кордони приватного та посвятити іншого (або інших) у своє особисте життя (тобто зсунути кордони так, що іншій (або інші) потрапить у зону особистого цього суб'єкта). При цьому окрім волевиявлення суб'єкта, що зсуває кордони, має бути волевиявлення іншого (або інших), які погоджуються бути прийнятими та перетнути кордон приватного. Тобто, неможливо бути силоміць посвяченим у приватність іншого. Хоча ми можемо мимоволі стати частиною чийогось приватного життя, побачивши чи почувши щось, не адресоване саме нам.

Важливим завданням є окреслення ситуативних, особистісних кордонів приватного. Коли йдеться про всезагальні кордони, то вони досить чітко закріплені, прийняті більшістю і ясно вказують на що, власне, спрямовані: кордони приватної власності, кордони недоторканності особистості (людини в цілому), кордони інтелектуальної власності тощо. У лаконічній та чіткій формі норм, що регламентують загальні кордони приватності, криється як сила, так і слабкість. Їх сила в тому, що вони вказують на той об'єкт, навколо якого вибудовується "стіна", а слабкість - у тому, що в умовах швидких змін щось обов'язково "випадає" з окресленої ними зони. Що ж стосується кордонів приватного у міжособистісній взаємодії, то їх визначити складніше, оскільки, крім ситуативності та вибірковості учасників, вони розшаровуються на безліч рівнів приватно діючих особистостей. Тобто, якщо індивід посвятив іншого (інших) в особисту інформацію про народження дитини, то це само собою не приводить до посвячення в особисту інформацію про здоров'я, стосунки батьків, житлові умови та інше. В разі всеза - гальних норм, в більшості ситуацій "допуск" за визначений кордон (наприклад, відвідування житла господаря), означає, що індивід отримує доступ до всього того, що було сховано за обмеженням навколо приватної власності: прибу - динкової території, стосунків членів сім'ї, облаштування дому та інше, а норма, що захищала цю приватність, перестає обмежувати допущеного індивіда на час візиту. Важливою властивістю міжособистісних кордонів приватного є здатність перетинати кордони всезагальні, нормативно прописані.

Кордони приватного існують у сприйнятті суб'єктів соціальної дії (якщо не брати до уваги фізично існуючі перешкоди) та мають своє закріплення в нормах, звичаях, культурі та праві. Вони закріплюються як орієнтири для віднесення тих чи інших дій та об'єктів до дихотомічних сфер - приватного та публічного. Ці норми сприяють консолідації суспільства, зменшуючи напруження між його членами через порушення кордонів особистого. Самі по собі ці межі конструюються на основі дискурсивного договору та є обговорюваними [9]. Коли виникає ситуація соціальної взаємодії, в межах якої суб'єкти торкаються приватних об'єктів, тоді, керуючись закріпленими в суспільстві нормами моралі та права, індивіди засвідчують повагу до недоторканості та закритості певних зон, або, в інших випадках, свідомо долучають учасників до приватної зони. Тобто самі по собі кордони не існують, а відновлюються, та раз за разом конструюються соціальними акторами. Поняття дистанції є проявом символічних меж. Найбільш широке розповсюдження отримала класифікація соціальних дистанцій, запропонована Е. Холом, яка змістовно характеризує типи стосунків, що прийнятні в зазначених зонах. Так, є інтимна дистанція (до 0,5 м), міжособистісна для бесід та спілкування з друзями (0,5 - 1,2 м), соціальна дистанція для формальних та ділових стосунків (1,2-3,7 м), а також публічна дистанція (3-7 м), що вже виходить за межі приватнос - ті як зони [11].

На думку Зіммеля, проявом соціальної дистанції є індивідуальний стиль поведінки, що є сукупністю образів, які індивід використовує для стримування спонтанних емоційних проявів, тобто стиль поведінки - це дистанція, яка створюється індивідом між його відчуттями, думками та їх вираженням на публіці [7]. Під стилем життя мають на увазі не лише стиль одягу, а насамперед організацію соціального простору навколо індивіда, як смислового центру його особистого простору. Саме в цій площині особливо наглядно можна спостерігати тип просторових стосунків суб'єкта з об'єктами (предметами, іншими людьми), який визначається через дистанцію між ними. Індивід організовує свій особистий простір так, що ми можемо фіксувати безпосередньо просторову віддаленість деяких об'єктів від індивіда (в тому числі від його сприйняття), що є символом відмінності в ставленні особистості до різних об'єктів. Людина, навіть в межах власної сім'ї та будинку, може наближати до себе одних членів та віддалятися від інших (те саме стосується й об'єктів власності). На основі поняття дистанції приват - ність структурується, тобто внутрішньо розділяється на додаткові зони, доступ до яких мають різні об'єкти та суб'єкти.

Близьким до поняття дистанції є поняття чужинця, яке розглядає Зіммель у своєму однойменному есе. Так, чужинець, потрапляючи у певну групу, може, з часом, повністю соціалізуватися та адаптуватися в ній, але в уявленні інших він ще довгий час буде оцінюватися з позицій того, що він "прийшов" до них з іншого місця. Ця дистанція переносить на сьогоднішнє ставлення до чужинця факт його вчорашнього приходу [14]. Ця дистанція може зберігатися певний час, слугуючи меті консолідації та самоусвідомлення групою самої себе, оскільки присутність іншого, не такого як "ми", підкреслює унікальність та цілісність цього утворення.

Одним з важливих аспектів розуміння дистанції, як зазначає Філіппов, розглядаючи роботи Зіммеля, є запах [10]. Це специфічна атмосфера фізіологічного походження, яка оточує кожну людину, за певної концентрації скоріше служить для відштовхування людей, ніж для їх зближення. Тому для налагодження соціальних зв'язків на близьких дистанціях велику роль грають парфуми, що маскують неприємні запахи та створюють нейтрально приємну атмосферу, що буде комфортна кожному.

Дистанція передбачає наявність певного умовного кордону на відстані від індивіда, що створює навколо нього комфортний приватний простір. Гофман, продовжуючи тему дистанції та вторгнення на приватну територію "Я", виводить поняття "ввічливої неуваги" ("civil inattention"). В першу чергу це поняття є актуальним в умовах тісної взаємодії великої кількості людей на обмеженій території міста. Так, мова йде про взаємодію, яка передбачає, що одна людина бачить іншу та дає їй це зрозуміти, але ввічливо не помічає якихось нестандартних її дій, фізичних вад або незручних ситуацій. Подібна "гра" дає можливість для створення невидимих та тимчасових кордонів, що оберігають приватність у публічному місці [13].

Руйнування кордонів приватного. Існує певна різниця між свідомим відкриттям кордонів приватного за обопільною згодою та випадковим вторгненням в особисте життя. У першому випадку для всіх учасників особисте, що обговорювалося, залишається закритим, приватним, посвячені починають оберігати спільну таємницю, або посвячують у неї третіх осіб лише за умови секретності та без відома інших учасників. Подібна логіка діє і при віртуальному спілкуванні з обмеженим колом осіб засобами особистих повідомлень чи бесід. Тобто ключовими особливостями подібної зміни кордонів є вибір учасників, погодження на участь зі сторони учасників та те, що обговорена інформація для неучасників має залишатися таємницею - закритою та приватною доти, доки хтось з учасників не впустить в особисте коло когось ще. Випадкове втручання у чужу приватність таких обмежень не передбачає. Те, що інші почули, стало для них елементом публічного, яким можна при потребі вільно розпоряджатися. Проте, випадково почуте приватне, зазвичай, не має для "непосвячених" жодної цінності, а отже, залишається захищеним внаслідок своєї анонімності. Загалом у випадках ситуативного та обмеженого посвячення у приватне зміщення кордонів не має систематичного характеру та не впливає на функціонування системи соціальних зв'язків, адже не отримує широкого розповсюдження.

Зовсім інша ситуація виникає, коли індивід виставляє особисту інформацію на загальний огляд через канали масової комунікації, роблячи її відкритою, тобто повністю публічною. В цьому разі індивід (або третя особа) руйнує кордон приватного навколо висвітленої теми. Але йдеться вже не про обмежене коло посвячених осіб, а про велику кількість допущених у сферу приватного. Відбувається опублічення приватного, що вступає в протиріччя з існуючою нормою встановлення кордонів приватного. Коли інформація особистого характеру (що має пряме посилання на конкретну особу) поступає у канали масової комунікації, вже не йдеться про долучення тих, хто сприймає цю інформацію, до особистого простору, адже ця інформація, потрапляючи у систему публічної комунікації, стає публічною.

Продовжуючи тему приватного, в Етціоні ми знаходимо застереження щодо того, що сучасне суспільство переживає, скоріше, надлишок, ніж брак приватності. Він має на увазі ту інформацію, що збирається державними та комерційними установами про людину. Етціоні зазначає, що право суспільства знати, накопичувати та використовувати особисту інформацію про своїх членів перевищує право окремих особистостей на приватність. Тобто, навіть прагнучи цілеспрямовано зберегти особисту інформацію про себе, сучасна людина з метою ефективного функціонування та життєдіяльності в межах суспільства вимушена довіряти інформацію про себе різноманітнім установам: від медичних, освітніх до комерційних. Єдина сфера, в якій, на думку Етціоні, приватність недостатня - це медична [12].

Висновки

Поняття кордонів приватності, як і сам цей феномен, складно піддається дослідженню, хоча воно є можливим на основі фіксації реальних проявів переходу закритого у відкриту зону.

Проведений аналіз дав можливість здійснити первинну концептуалізацію поняття "кордони приватності", в ході якої виділено різні їх типи. Зокрема, зафіксовано існування матеріальних, що фізично обмежують сприйняття та перетинання, і символічних кордонів. Причому виявляється, що останні відмежовують приват - ність навіть сильніше за матеріальні кордони, оскільки внутрішньо обмежують дії індивідів по перетинанню кордонів. В свою чергу, соціально сконструйовані кордони можна поділити на все - загальні, що втілені в нормах та правилах, які є спільними для членів суспільства та слугують базисом для міжособистісного спілкування та розуміння меж особистісного, а також кордони, що встановлюються індивідами у процесі міжособистісної комунікації. Ці кордони, в багатьох рисах, повторюють загальні, але є свого роду ситуативною адаптацією норм до ситуацій взаємодії, допускаючи перетинання загальноприйнятих кордонів приватного на рівні між - особистісної комунікації.

Список літератури

1. Андрієвська Ю.Д. Приватність як складова соціальної реальності сутність, функції та ґенеза/ Ю.Д. Андрієвська // Соц. виміри суспільства. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2012. - Вип. № 4 (15). - С.143-155.

2. Андриевская Ю.Д. Интимность как свойство социокультурного феномена приватности / Ю.Д. Андриевская // Социол. альманах. - Мн.: Беларуская навука, 2014. - Вип. № 5. - С.287-296.

3. Андрієвська Ю.Д. Континуум приватність-публічність: взаємодія та протистояння / Ю.Д. Андрієвська // Соц. виміри суспільства. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2014. - Вип. № 6 (17). - С.93-105.

4. Арендт Х. Становище людини / Х. Арендт; [переклад з англ.М. Зубицька]. - Л.: Літопис, 1999. - 256 с.

5. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Ю. Габермас; [переклад з нім. Анатолій Онішко]. - Л.: Літопис, 2000. - 319 с.

6. Здравомыслова Е. Создание приватности как сферы заботы, любви и наемного труда / Е. Здравомыслова, А. Роткирх, А. Темкина // Новый быт в современной России: гендерные исследования повседневности: Коллективная монография. - СПб., 2009. - С.7-20.

7. Зиммель Г. Философия денег / Георг Зиммель // Теория общества: Фундаментальные проблемы: Сборник [пер. с нем., англ. / под ред. А.Ф. Филиппова; вступ. ст., сост. А.Ф. Филиппова]. - М.: КАНОН-пресс-Ц: Кучково поле, 1999. - С.125-154.

8. Толстой Н.И. Граница // Славянские древности. Этнолингвистический словарь / под ред.Н.И. Толстого: в 5 т. - Т.1. - М.: Междунар. отношени, 1995. - С.537-540.

9. Сохань Л.В. Приватне життя особистості / Л.В. Сохань, Р.А. Ануфрієва // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. - К.: [Ін-т соціології НАН України], 1999. - С.268-286.

10. Филиппов А.Ф. Социология пространства: общий замысел и классическая разработка проблемы [Текст] / А.Ф. Филиппов // Логос. - 2000. - № 2 (23). - С.113-151.

11. Edward T. Hall. Silent language / Edward Twitchell Hall. - USA, Garden City, N. Y.: Doubleday, 1959. - 240p.

12. Etzioni A. The Limits of Privacy / Etzioni Amitai. - USA, N. Y.: Basic Books, 1999. - 280 р.

13. Goffman E. Behavior in Public Places: Notes on the Social Organization of Gatherings / Erving Goffman. - USA, N. Y.: Free Press, 1963. - 248 p.

14. Simmel G. The sociological significance of the stranger. / Georg Simmel; [Trans, by A. Small] // Introduction to the science of sociology / Ed. by R. Park, E. Burgess. - USA, Chicago: The University of Chicago Press, 1972. - P.322-327.

Размещено на Allbest.ru