Фізична культура античного світу: філософський погляд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Фізична культура античного світу: філософський погляд

Поліщук Р.М. Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського

Життєустрій античного індивіда (антропоцентризм, полісна система, космологічність, змагальність, видовищність і т. п.) визначав особливості та спосіб поведінки громадянина. Спрямований він був на задоволення його життєвих потреб, серед яких поступово виокремлювалася необхідність у фізичних вправах. Фізична культура (агоністика), як форма проведення дозвілля та елемент розвитку античного суспільства, сприяла формуванню чеснот, приносила людям славу, публічне визнання й стала атрибутом культуротворчих основ античної людини. Мислителі цього періоду неодноразово висловлювали свою думку про важливість фізичних вправ у гармонійному розвитку особистості.

Ключові слова: антична культура, агони, антропоцентризм, аскетизм, калокагатія, поліс.

Постановка проблеми

античний індивід фізичний культура

Фізична культура -- невід'ємна частина життя людини. Однак, сучасна епоха, з прогресом науково-технічного ресурсу, створює умови для мізерної активності людства. Автоматизація праці (машинізація та роботизація) виконує левову частку фізичних навантажень, а внесок людини зводиться до мінімуму: натискання кнопок чи до написання програм. Внаслідок, у різних вікових груп можна констатувати недолік рухових і фізичних навантажень, що призводить до ускладнень у функціюванні людського організму.

Проте, ще у період Античності, яку часто називають “фундаментом Європи”, фізична культура і зародки спорту постали засобами всебічного виховання і гармонійного розвитку особистості, які поєднують в собі фізичну підготовку та розвиток інтелектуальних здібностей. Сьогодні загальновідомо та доведено багатосторонній зв'язок розумового виховання з фізичною культурою. Виконуючи фізичні вправи, можна набути знання про раціональний спосіб виконання рухових дій, застосування їх у тому чи іншому виді діяльності. Заняття фізичною культурою і спортом допомагають розвитку пам'яті, уваги. Власне, мислителі та ідейні натхненники античної культури неодноразово підкреслювали на потребі гармонійного розвитку індивіда, всебічно розвинутій особистості.

Стан досліджуваної проблеми. Осмисленню поставленої проблеми допомогли праці: В. Дюранта “Жизнь Греции”, Роберта Грейвса “Мифы Древней Греции”, П'єра Адо “Що таке антична філософія”, Гальчук Оксани “Антична література”. У них дослідники розкривають тему античного життєустрою та умови, що сприяли організації людиною свого дозвілля. У книгах А. Содомори “Жива античність”, Балуха В.О. “Історія античної цивілізації. В 3-х т. Т. 3. Практикум”, Л. Ви- нничука “Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима” (1988), П. Гіро “Быт и нравы древних греков” (2002) ґрунтовно розглянуто основи гуманітарної культури античності та її феноменів, до яких зараховано фізичну культуру. Також опрацьовано матеріали дослідників історії фізичної культури та спорту -- Вацеби О.М., Гречанюк О.О., Тимчака Я.В., Столбова В.В., Столярова В.І. та ін. Окремо проаналізовано й висвітлено проблему фізичного виховання з погляду античних мислителів: Гомер “Одіссея” та “Іліада”, Аристотель “Політика”, Платон “Держава”, Плутарх “Избранные жизнеописания”, Гиппократ “О здоровом образе жизни”, Полібій “Всеобщая история”.

Мета: окреслити погляди античних філософів на фізичну культуру.

Виклад основного матеріалу

Фундаментальним, на нашу думку, етапом історії фізичної культури постає культура антична -- давньогрецьке та римське суспільство. Для розуміння сутності феномену давньогрецької фізичної культури необхідно означити характерні і принципово важливі особливості її розвитку. Дослідниця Семенюк К. зазначає: “Незважаючи на регіональні і культурні розходження, антична культура мала визначену цілісність. Єдність виражалася не тільки в спільності інтересів як економічних, так і соціально-політичних, але й у єдиному світосприйманні ... ” [17, с. 34--37]. Цей соціокультурний феномен зобов'язаний своїм існуванням, передусім, унікальній формі організації суспільства -- полісу. Полісна система життєдіяльності сприяла розквіту особистості, розвитку творчих сил індивіда. Це безпосередньо вплинуло на становище античного мистецтва, філософії, літератури і фізичної культури. Давні греки вперше в історії спробували створити відкрите горизонтальне суспільство, побудували особливий тип демократії, заснований на самоврядності індивіда, що несе особисту відповідальність за свої рішення. В такому середовищі важливу роль відігравала гармонія між індивідуальним і суспільним. Цікавим є те, що практично все суспільне життя було пронизане агоністичною ідеєю.

Мислення у греків частково звільнилося від “настанов” богів. У своєму повсякденному житті вони спираються на доводи розуму, покладаючись на себе і вважаючи, що сама людина є “творцем свого щастя”, а така примітна особливість античної культури як антропоцентризм формує культ тіла людини. Ідеалізуючи богів, греки уявляли їх у людській подобі і наділяли вищою тілесною красою. Людське тіло стало мірилом усіх форм грецької культури [2, с. 126--127].

Давньогрецька культура, особливо в період V--IV ст. до н. е., представляла ідеал людини як поєднання тілесної і фізичної краси з духовним і інтелектуальним змістом. Відомий філософ Аристотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної і моральної чистоти [7, с. 162--165]. У своїй праці “Політика” мислитель вказує, що “у справі виховання розвиток навичок має передувати розвиткові розуму і фізичне виховання має йти попереду інтелектуального...” і додає -- “у вихованні першу роль повинне відігравати прекрасне, а не тваринне” [1, с. 216-217].

На думку Аристотеля, предметами, необхідними для виховання, були граматика, музика й малювання. Але найбільше уваги приділялося вихованню тіла. Тіло повинно формуватися раніше духу, уміння - раніше розуму. Навіть виховуючи дітей у сім'ї, необхідно звертати увагу на підбір дитячих ігор. У програмі фізичного виховання Аристотель указував на вибір і поділ фізичних вправ, виходячи з можливостей дітей. Він зробив першу в історії фізичного виховання спробу дати вікову періодизацію в дозуванні фізичних вправ [21, с. 6].

Проте, культ мужнього тіла отримував й критичну оцінку. Наприклад, філософ Ксенофан, акцентуючи на надмірному возвеличенні переможців атлетичних змагань - агонів, вказував, що мудрість і обачність приносять користь всьому суспільству і повинні цінуватися більше, ніж атлетична сила і швидкість, оскільки вони приносять славу лише окремому індивіду. Доказом його критичного ставлення є те, що він виступав проти антропоморфних елементів в релігії (висміював богів у людській подобі) [19, с. 34].

Так, разом з утвердженням принципу калокагатії [4, с. 151] як ідеалу виховання людини, що виражає ідеальне єднання фізичної (тілесної) краси та духовної досконалості, розпочався процес протистояння між цінностями культури тіла і культури духовної. Його витоки пов'язують з появою творів Гомера “Іліада” та “Одіссея”.

Легендарного давньогрецького поета вважають авторитетним знавцем античної Греції, а його твори початком європейської літератури. Тому в його працях шукали культурні норми і моделі людської поведінки та розвитку. Чи не найвідомішим прикладом може слугувати образ Ахілла - одного з давньогрецьких непереможних героїв.

В “Іліаді” описано, що виховання Ахілла в рівній мірі ґрунтувалося на двох складових - фізичній підготовці, яка була необхідна в боях, а також музиці і ораторському мистецтві. Тут наводяться епітети - войовничий, прудконогий, які підкреслюють фізичну міць і можна у приклад привести слова учителя Ахілла -- Фенікса, які наголошують на ораторській майстерності та інтелектуальній культурі славетного героя -- “в слові проречистим був” та “велика- бо сила була в його слові” [6]. В Ахіллеса було навіть два наставники: перший -- вже згаданий Фенікс, який вчив його красномовству, щоб він міг бути хорошим оратором і мистецтву військової стратегії; другий -- Хірон, який навчав його полюванню, верховій їзді, метанню списа, а також хірургії та медицині. Гармонійне виховання Ахілла стало універсальною моделлю усього античного періоду.

Цікавою сторінкою в історії античної Греції постає Спарта. Життя спартанців було підпорядковане головній вимозі -- бути в стані військової готовності. Головною метою спартанського фізичного виховання була підготовка сильного, витривалого, мужнього воїна-захисника спільноти. “У Лакедемоні . майже все виховання юнаків і майже вся законодавча система передбачають військові цілі”, -- писав Аристотель у “Політиці” [1, с. 184]. Цікавою позицією фізичне виховання Спарти проявилося і в гендерному аспекті. Історик, філософ та громадський діяч Плутарх зауважував, що становище жінок в Лакедемоні було специфічним. Вони не були ізольовані від суспільства, подібно жінкам у всіх інших частинах Греції. Дівчата проходили таке ж фізичне навчання, як і хлопчики; більш примітно те, що хлопчики і дівчатка займалися разом гімнастикою в оголеному вигляді. “Дівчата повинні були для зміцнення тіла бігати, боротися, кидати диск, кидати списа, щоб їхні майбутні діти були міцні тілом в самому череві їх здорової матері, щоб їх розвиток був правильним і щоб самі матері могли народжувати вдало і легко завдяки фортеці свого тіла...” [14, с. 57].

Одним з найвеличніших явищ грецької культури називають агони. Дух агону проникав усюди, пронизуючи найбільш важливі, основні і домінуючі сфери діяльності людського суспільства: духовну, інтелектуальну, художню та навіть просту селянську і ремісничу [20, с. 115--120]. Як і вся історія давньогрецького суспільства, по суті, вони постають в змагальній традиції, з одного боку пов'язані з культом тіла, а з іншого -- змагальним принципом в інтелектуальній і духовній культурі.

Один із основоположників європейської філософії Платон, наприклад, поділяв всю культуру на дві складові: гімнастику, яка включала в себе всю сферу фізичної культури тіла і музику -- сферу духовної та інтелектуальної культури. І та й інша складова мають у нього більш широкий зміст, ніж в даний час: “музика” означає все, що входить в сферу муз, “гімнастика” означає все, що пов'язано з фізичним тренуванням і підготовкою. За думкою філософа “музика” майже таке широке поняття, як те, що ми називаємо “культурою”, а “гімнастика” являє собою щось значно ширше, ніж те, що ми називаємо “атлетикою” [16, с. 140]. Ідея мислителя полягала у тому, щоб шукати гармонію через синтез цих двох складових людської культури: “хто найкраще почергово змішує гімнастику з мистецтвом і в найпомір кованіший спосіб подає їх душі, того з повним правом ми могли б вважати таким, що досяг досконалості в мистецтві й здобувся на повну гармонію набагато більше, ніж той, хто наладновує струни” [13, с. 101].

Крім атлетичних змагань у древніх греків були також Панеллінські ігри, присвячені поезії, співу, музиці і театру. Піфійські ігри під заступництвом бога Аполлона, що проходили до 582 р. до н.е., присвячувалися спочатку виключно його музам (пізніше вони включили в себе і атлетичні змагання). У Немейських й Істмійських іграх, що проводилися під заступництвом богів Зевса та Посейдона, було дві офіційні програми: атлетична і музична, які об'єднували духовну і фізичну культуру.

Всесвітньовідома Олімпія також була місцем проведення атлетичних змагань, під час яких виступали поети, письменники і філософи. У числі учасників і переможців Олімпійських ігор були такі відомі вчені та мислителі як Демосфен, Де- мокріт, Платон, Аристотель, Сократ, Піфагор, Гіппократ. Причому змагалися вони не тільки в образотворчих мистецтвах. Наприклад, Піфагор був чемпіоном з кулачного бою, а Платон -- в панкратіоні [11].

Деякі стародавні філософи, наприклад Сократ, засуджували те, що організатори Олімпійських ігор вирішили присуджувати високі нагороди на Іграх атлетам за досягнення, пов'язані з їх фізичними результатами, але не нагороджували поетів, мислителів і філософів, концепції і праці яких, за його думкою, могли принести не тільки особисту славу, а й користь іншим людям, жителям інших міст-полісів. Хоча мислитель висловлював також тезу на підтримку фізичних вправ -- “люди, від природи немічні тілом, завдяки вправам стають міцніші силачів”.

Загалом відомо, що і змагання в інтелектуальній сфері стали приносити лаври олімпійців на агонах в Олімпії. Наприклад, Есхіл, Софокл та Евріпід були для древніх греків олімпійцями в інтелектуальній сфері. Демосфен мріяв бути політичним оратором і виступати перед Народними зборами, для чого він почав фізично загартовуватися, тренувати дихання та підніматися в гори [9, с. 13]. А відомий філософ і математик Піфагор вважав, що фізична культура допомагає розумовій діяльності людини. У 588 році до н. е. він став чемпіоном Олімпійських ігор з кулачних боїв [12].

Загальновідомо, що фізична культура та фізичне виховання сприяють здоровому способу життя. Тому, стародавні філософи, знахарі та лікарі робили спроби дослідження здоров'я, причому не тільки через осмислення природи людини, а й наголошували на значенні її діяльності, способі життя та мислення. “Яка діяльність людини, така вона сама, така її природа”, зазначав Гіппократ у трактаті “Про здоровий спосіб життя” [3, с. 217--218]. Асклепіад -- вважав, що метою лікування має бути поновлення розумової активності, харчування, перебування на повітрі. Він писав, що треба “дати дихання шкірі, ... її частіше омивати, а також застосовувати фізичні вправи: біг, гімнастику, ходьбу, активні та пасивні рухи, масаж, прогулянки” [21, с. 7].

Однак, виходячи з вище сказаного, не можна ідеалізувати ні еллінську гармонію, ні давньогрецьку атлетику. У цьому сенсі гармонія між духом і тілом домінувала в Стародавній Греції до V--IV ст. до н. е., а потім почав проявлятися і поглиблюватися розрив між ними. Трагедії Евріпі- да вже була сповнена глузувань над атлетами. Аристофан (давньогрецький поет-комедіограф) говорить про те, що молоді люди перестали відвідувати палестри, а більш цікавляться філософією [5, с. 9--10].

Чимало мислителів з тривогою підкреслювали, що люди надають перевагу видовищності, швидкості та силі кінцівок над інтелектуальним розвитком. Возвеличена атлетична мораль з самого початку проведення змагань була сповнена недоліків. Хитрощі, спрямовані на досягнення перемоги не завжди або ж не в повній мірі засуджувалися громадською думкою і, більш того, широко практикувалися. В таких змаганнях як кулачний бій, боротьба, панкратіон, було дуже багато відвертої жорстокості. Відомо, що поєдинки в них тривали до переможного кінця, а в панкратіоні всі прийоми єдиноборства були дозволені і учасники часом закінчували сутички з важкими каліцтвами і навіть смертю. Ці негативні сторони давньогрецької атлетики супроводжували її з моменту виникнення.

В подальшому розвитку вони стали проявлятися повсюдно. Тут доречно згадати, що давньогрецькі агони проходили на тлі численних воєн і чвар між полісами. Мир для античних греків був скоріш винятком, натомість війна була нормальним станом. Це визначало пріоритетну спрямованість фізичної підготовки -- більшість змагань було спрямовано на демонстрацію військово-фізичних умінь, перемога в яких досягалася усіма можливими способами, часто на шкоду гуманним принципам. Таким чином, ідеалізувати давньогрецьку фізичну культуру було б неправомірно, хоча применшувати її важливість теж.

Антична культура не обмежилась тільки грецьким суспільством, а стала середовищем розквіту ще одного всесвітньо відомого феномену -- Римської цивілізації. Для розкриття її особливостей потрібно дати певну характеристику.

На розвиток Риму, без сумніву, вплинула культура Стародавньої Греції. “Проникнення римлян на Балкани і приплив греків в Італію вели до неминучих контактів людей двох близьких культур і засвоєнню римлянами грецької освіченості” [15, с. 12]. Давньогрецький історик Полібій, підкреслив суттєву особливість давньоримської культури, вказуючи не те, що римляни могли змінювати свої звички, запозичуючи корисне в інших культурах [15, с. 5--33]. Мова про те, що римська культура не мавпувала грецьку, а була наступницею, розвиваючи та поглиблюючи її досягнення. Підкоряючи різні народи, римляни вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали свої звичаї та притаманні риси -- практицизм, дисциплінованість, системність, традиціоналізм, динамізм.

На Апеннінскому півострові головною силою в VIII--VI ст. до н.е. були етруски. Вони заснували й упорядкували міста з величними храмами і навіть каналізацією. Одним з таких міст, яке виникло на місці кількох сільських поселень, в VIII в. до н.е. був Рим. До кінця VI ст. до н.е. настінні розписи і знайдені побутові предмети свідчать про те, що фізичні вправи були досить поширені у цей період, особливо біг, метання диска і списа, боротьба, кулачний бій, верхова їзда, змагання колісниць, стрибки, а також плавання і стрибки у воду. Наприклад, у 1958 році в некрополі в Тарквініях була виявлена гробниця, датована приблизно 500 р. до н.е. з дуже багатим художнім оздобленням. Майже на всіх малюнках були зображені атлетичні сцени. Тому її назвали “гробницею олімпійських ігор” [10, с. 25]. Крім атлетичних ігор у етрусків популярні були поєдинки людини з тваринами (биками, собаками), що носили характер жорстоких розваг господарів і рабів Стародавнього Риму. Незважаючи на велику кількість змагань та ігор, у них не було такого як у греків культу людського тіла, що підтверджується творами мистецтва. Часто змагання зображуються разом з глядачами, що свідчить про публічність та політизованість ігор.

У період Республіки, основним правом і обов'язком римського громадянина вважалася служба в армії. Військова підготовка була добре організованою, з суворою дисципліною. У діалозі сатира Лукіана «Анахарсіс, або про тренування тіла» Солон підкреслює, що змушує синів виконувати фізичні вправи, щоб вони були хорошими захисниками своєї держави та її громадян: “Ми вважаємо, що користуємося при цьому найкращими вправами, загартовуючи голе тіло і роблячи його більш здоровим і сильним, легким, струнким і непоборним для ворогів” [8, с. 222].

Ядро римських легіонів становили піхотинці, які щодня здійснювали походи різної дальності, при цьому несучи на собі зброю, особисті речі і спорядження для табору.

Особливо популярними були гладіаторські бої, що влаштовувалися в Древньому Римі в кінці республіканського періоду і в епоху імперії (I ст. до н.е. -- V ст. н.е.). Організація таких видовищ мала соціально-політичне підґрунтя, адже римська правляча знать прагнула здобути прихильність натовпу, привернути її на свою сторону в боротьбі за досягнення політичних або економічних цілей.

Гладіаторські бої беруть початок від культових похоронних обрядів, пов'язаних з жертвопринесеннями. Римський філософ Луцій Сенека мотивом своєї моральної філософії вважав любов до людини. Йому належать знамениті слова: “homo res sakra homini” (людина є святинею для людини). Мабуть, саме тому Сенека засуджував бої гладіаторів і відкрито висловлював зневагу до тих, хто цим займається. Він заступався за людську гідність рабів, які виконували цю роль. Мислитель писав: “випадково я потрапив на обіднє видовище, сподіваючись там якоїсь забави, дотепів, розслаблення -- того, на чому б могли відпочити очі людей, пересичених виглядом людської крові. Та ба! Милосердям, власне, можна було назвати бої, що відбувались там раніше. Тепер -- не до жартів: розпочалася справжня різанина. Жодного прикриття -- все тіло оголене для ударів; порух руки -- рана. Цьому видовищу здебільшого надають перевагу над звичайними поєдинками, як і перед улюбленими парами бійців. Ще б пак! Ні шолом, ані щит не протистоять мечеві. Та до чого тут захист? До чого вміння? Все це лише ненадовго відстрочує смерть. Уранці людей кидають на поталу левам та ведмедям, в обід -- глядачам. Вони й нацьковують убивць на тих, які в свою чергу стають убивцями; переможця приберігають лише для наступного вбивства: єдиний вихід для всіх, хто тепер б'ється, -- смерть” [18, XII]. У 12 листі до Луція він згадує й мистецьку сторону видовища, вказуючи, що під час перерви часом ставились міми -- короткі сценки з життя.

Після падіння республіки відбулася заміна громадянського війська найманим. Основою військової підготовки були систематичні тренування, в які входили боротьба і фехтування на дерев'яних палицях. Поширений у військах був і біг зі зброєю. Імператорський період Стародавнього Риму характеризується тим, що фізична культура вільних громадян стала предметом уваги імператорської влади. З цією метою будувалися величезні лазні-терми -- невід'ємна частина життя імператорського Риму. Вони обладналися з комфортом, в будівлях були аудиторії, бібліотеки, зали для фізичних вправ та ігор. У комплекс бань також входили палестри, що призначалися для гімнастичних вправ, практики гри в м'яч. Для римлян атлетика була скоріш способом розваги, публічного видовища.

З III ст. н.е. Римська імперія вступила в період глибокої кризи. Після довгих гонінь в якості нової ідеології утвердилося християнство. Почастішали напади варварських племен, які зруйнували територіальну цілісність імперії. У 476 р. Риму був нанесений нищівний удар, влада перейшла до варварських дружин, Римська імперія перестала існувати. Боротьба між старим світоглядом і новим християнським вченням відбилася і на сфері фізичної культури. Спочатку християнство в силу своєї слабкості терпимо ставилося до фізичної культури античного світу. Однак, поступово християнство відкидало всілякі радості життя, в тому числі свята і змагання, вважаючи їх пережитками язичницьких обрядів та поганських ритуалів. Римські філософи, мислителі зверталися до питань фізичного виховання дітей, молоді куди рідше, ніж в Стародавній Греції. Лише деякі з них -- мислитель Квінтиліан, філософ Сенека, лікар Гален, поет Ювенал, висловлювали думку про користь занять фізичними вправами військової і загальної фізичної підготовки для здоров'я. Саме Ювеналу належить відомий вислів: “Mens sana in corpore sano”, що у перекладі з латини -- “У здоровому тілі -- здоровий дух”. Насправді в оригіналі він звучить так: “Якщо ти просиш чого і до святилищ жертви приносиш -- там тельбухи, ковбасу, що з білої свині приготував, -- треба молити, щоб розум був здоровим в тілі здоровому. Бадьорого духу проси, що не знає страху перед смертю, що шанує за дар природи межу свого життя, Що в змозі терпіти утруднення які завгодно...” [22].

Висновки

Фізична культура Античного світу є досить цікавим плацдармом для філософських досліджень. В цей період формувалися перші елементи фізичного виховання та майбутнього спорту, особливого значення та уваги заслуговують Олімпійські ігри. Не менш важливими та суспільно значущими постають питання про гармонійний розвиток -- поєднання фізичної міці та інтелектуальної культури. Крім того, можна виокремити й два своєрідні підходи до фізичної культури та громадянського суспільства загалом -- грецького та римського. В грецькій культурі кожен отримує свій зиск з прогресу суспільства, в якому жорстка система громадянства. Римське суспільство створило інклюзивну систему -- в котрій кожен має право голосу, своє право на суспільний внесок і свій сенс належності до цієї спільноти. Можливо саме тому, в першій фізична культура пронизувалась ідеєю гармонії культу тіла й інтелекту та підпорядковувалась традиції, а інша включала в себе перш за все видовищність та політичні цілі.

Список літератури

1. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. - К.: Основи, 2000. - 239 с.

2. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Кравченко О.В. Історія світової культури: Навч. посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. - К.: Кондор, 2006. - 404 с.

3. Гиппократ. О здоровом образе жизни // Гиппократ. Избранные книги. - М.: Государственное издательство биологической и медицинской литературы, 1936. - С. 217-218.

4. Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник / З.В. Гіптерс. К.: ВД «Професіонал», 2006. - 328 с.

5. Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: учебник длястуд. учреждений высш. проф. образования / Б.Р. Голощапов. - 10-е изд., стер. - М.: Издательский центр «Академия», 2013. - 320 с.

6. Гомер. Іліада / Гомер. - Харків: Фоліо. - 416 с.

7. Дячкова Т.В. Мета виховання на сучасному етапі розвитку української держави [Текст] / Т.В. Дячкова // Педагогічні науки. - 2007. - Вип. 45. - С. 162-165.

8. Лукиан Самосатский. Сочинения. В 2 т. Т. 1 / Под общ. ред. А.И. Зайцева. - СПб.: Алетейя, 2001. - 480 с.

9. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика / Л.І. Мацько, О.М. Мацько. Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Вища шк., 2006. - 311 с.

10. Моисеева О., Коваленко Т., Кузнецов Е. Социальное значение физической культуры и спорта: Методическая разработка по курсу «Физкультура в вузе» / О.А. Моисеева. - Волгоград: Издательство Вол ГУ, 1999. - 40 с.

11. Олимпийские игры Древней Греции. [Электронний ресурс] // Энциклопедия Кругосвет.

12. Піфагор. Цікаві факти [Електронний ресурс] // © dovidka.biz.ua. - Режим доступу до ресурсу: http:// dovidka.biz.ua/pifagor-tsikavi-fakti/.

13. Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. - К.: Основи, 2000. - 355 с.

14. Плутарх. Сравнительные жизнеописания / Плутарх. - Москва: Издательство «Наука», 1994. - 714 с. - (2).

15. Полибий. Всеобщая история / Пер. с греч. и комментарии Ф.Г. Мищенко. Том I. СПб.: «Наука», «Ювента», 1994. - (Историческая библиотека). - С. 5-33.

16. Рассел Б. История западной философии. В 3 кн.: 3-е изд., испр. / Подгот. текста В.В. Целищева. - Новосибирск: Сиб. унив. изд-во; Изд-во Новосиб. ун-та, 2001. - 992 с.

17. Семенюк К.С. Калокагатія: сутність і специфіка історичної трансформації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - Вип. 70. - С. 34-37.

18. Содомора А. Сенека. Моральні листи до Луцілія / А. Содомора. К.: Основи, 1999 (2-е вид.). - 608 с. Лист XII.

19. Спиркин А.Г. Философия: учебник для бакалавров / А.Г. Спиркин. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство Юрайт; ИД Юрайт, 2012. - 828 с.

20. Степанов Г.И. Актуальные проблемы права и государства в XXI веке, Т. 2. - Уфа, 2012. - С. 115-120.

21. Тягур Р.С., Тягур Т.Р. Історія фізичної культури і олімпійського руху: 180 базових термінів / Р.С. Тягур, Т.Р. Тягур. - Івано-Франківськ: Видавець Віктор Дяків, 2013. - 374 с.

Размещено на Allbest.ru