Самовизначення особистості в цивілізаційному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Самовизначення особистості в цивілізаційному вимірі

Надія Скотна, доктор філософських наук, ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті висвітлюється питання самовизначення особистості, у різних визначеннях, а також культурна політика, динамічна освітянська реформа на нових світоглядних і філософських засадах.

Ключові слова: глобалізація, самовизначення, “західна людина", “східна людина" життєвий рівень.

В статье освещается вопрос самоопределения личности, в различных определениях, а также культурная политика, динамическая образовательная реформа на новых мировоззренческих и философских основах.

Ключевые слова: глобализация, самоопределение, “западный человек", “восточный человек" жизненный уровень.

Nadiya Skotna, Ph.D.(Philosophy) Rector of Drohobych State Pedagogical University by I. Franko

The article deals with the self-determination of the individual in different definitions, and cultural policy, dynamic educational reforms in the new ideological and philosophical basis.

Keywords: globalization, self-determination, “Western man", “oriental man" standard of living.

Продовження статті опублікованої в №12 (107) 2013 року. Фахівці відзначають суттєву різницю у світогляді “західної” і “східної” особистості, що має визначальний вплив на мотивацію і варіанти самовизначення людини. Для західної раціоналістичної традиції характерна суб'єкг-об'єкгна дихотомія, традиція мислити, розчленовуючи цілісність буття на бінарні опозиції і антиномії, ієрархії і порядки, покликані долати лякаючий Хаос шляхом організації його в раціоналізований та естетизований Космос. Отже, свідомість інтегрованої західної мегаособистості, маючи перед собою і в собі безмежну плюралістичність об'єктів, адаптує цю особистість до співіснування у світі цих об'єктів через “опанування”, “присвоєння” цього світу як такого, що не може протистояти експансії суб'єкта (тобто не може залишатися “світом для себе”), світу інтелігібельному, який мислиться як метафора метаресурсу для особистостей - суб'єктів. На відміну від цього, східна традиція виходить зі взаємного поглинання тих величин, які на Заході репрезентовані категорично (і категорійно) роз'єднаними, розчленованими “суб'єктом” і “об'єктом” - відповідно; у своєму сприйнятті Універсуму особистість керується принципово іншими настановами і мотиваціями [9, 11].

Особистість західної цивілізації сприймає світ як поле для самоутвердження розуму та волі суб'єкта, а “людина Сходу” як частину вселенського порядку, де її призначення полягає у тому, щоб не порушити природні та космічні закони буття. Тобто під час самовизначення “західна людина” керується настановою до пізнання і перетворення навколишнього світу, а “східна людина” намагається стати частиною буття, сприймаючи його як щось вічне і непорушне. Низка дослідників акцентують увагу на тому, що саме система цінностей, покладена в основу менталітету і мотивації, визначає приналежність до тієї або іншої цивілізації, підштовхує її носіїв до захисту своєї аксіологічної системи. У свою чергу, система цінностей визначається домінуючими у даному етносі етичними, ідеологічними, релігійними пріоритетами і перевагами; вона передається від покоління до покоління за допомогою виховання і шкільної освіти, літератури і мистецтва, засобів масової інформації [4]. Звісно процес самовизначення особистості відбувається у межах цієї аксіологічної сітки, яка інтерпретується на індивідуальному рівні.

Таблиця 1

Необхідно зазначити, що в наш час особливо важливо вивчати не тільки економічне, але й духовне життя громадян, що мешкають у різних цивілізаційних ареалах. Духовний клімат, перш за все тип етичних та естетичних орієнтацій, характер релігійності, традиції, культура, емоційний стан, психічна енергія, якість життя - усе це відіграє роль головного стрижня механізмів єднання нації, ідентифікації особистості, всього того, що відрізняє одну цивілізацію від іншої. Такий тип самовизначення характерний для Росії і значної частини України. Але ці країни поки що нестійкі і переоцінюють свої “історичні декорації” і своїх “героїв”. Тому можна погодитися з думкою російських науковців, що саме динаміка ціннісних орієнтацій, зміна духовних “декорацій” і “героїв” забезпечує життєстійкість цивілізації, її еволюцію і адаптацію до нових “викликів” часу [11].

Різниця у самоутвердженні “західної” і “східної” людини визначається також характером та спрямуванням релігії як одного з основних системоутворюючим цивілізаційних чинників. Якщо західні релігії (католицизм, протестантизм) спрямовували людину на постійне освоєння світу, то східні релігії (буддизм, даосизм, конфуціанство) акцентували увагу особи на внутрішньому пізнанні або на збереженні національно-культурних цінностей у межах певної соціальної системи. Винятком можна вважати іслам, який сприйняв і успішно реалізував месіанський характер і технології християнства. Отже, релігійні норми сприяли утворенню різних систем самореалізації та самовизначення особистості. Рельєфніше побачити протилежність ціннісних особистісних орієнтацій у цивілізаційних вимірах Заходу і Сходу дозволить таблиця 1 [5].

При цьому слід підкреслити, що перераховані вище базові елементи цивілізацій Заходу та Сходу схильні до динаміки та взаємопроникнення як на особистісному, так і на соціальному рівні. Дослідник Ю. Яковець зазначає, що система цінностей не тільки визначає різницю між цивілізаціями, але й є загальною основою діалогу і взаємодії між ними. І снують загально-людські цінності і вимоги, що притаманні будь-якій цивілізації, кожній релігії: “не вбий”, “не вкради”, “не перелюбствуй”.

Саме вони цементують єдність людства. Система цінностей, яка створює генотип людства і кожної цивілізації схильна до циклічної динаміки, періодично в ній спостерігаються фази кризи і переворотів, особливо під час зміни світових цивілізацій [4]. В особистісний світогляд нові цінності вмонтовувалися поступово, залежно від появи нових явищ в культурі, економіці, політиці. Скажімо, у той час, коли приватної власності не існувало, для особистості в процесі самовизначення не була актуальною заповідь “не вкради”. Історія свідчить, що основний моральний закон “не вбий” не розповсюджувався на вигнанців, рабів, кріпаків, представників інших релігій та ворожих держав. Тобто ціннісна основа самовизначення особистості у цивілізаційному контексті пройшла певну ґенезу й набула завершеного вигляду у наш час.

Фахівці зазначають, що у розвитку кожної цивілізації діють дві історичні компоненти: вертикальна (хроно-вертикальна) - спадкоємність свого попереднього досвіду і його збагачення, перетворення - кармічна гілка життєвих циклів однієї й тієї ж сутності або як піднесення, або як зниження якості; горизонтальна (хроно-горизонтальна) - запозичення і відторгнення чужого досвіду, взаємодія з іншими (іноді конфронтація і суперництво) [11].

Сьогодні спостерігається активізація і розвиток мусульманської, китайської, африканської цивілізацій і зниження темпів прогресу католицько-західноєвропейської і православної цивілізацій. Ця тенденція доповнюється розмиванням моральних основ, втратою цивілізаціиних цінностей. Спрямування до гедонізму, пріоритет чуттєвих насолод, послаблення відповідальності за продовження роду стає одним із чинників, що сприяє депопуляції у Західній Європі, Японії, Росії, Україні, знижує рівень фертильності до критичної відмітки. Молоді покоління у цих країнах заражені споживацькою психологією, духовні і громадянські цінності відходять на другий план [4]. Така ситуація дозволяє активно боротися за життєвий простір представникам інших розвинутих цивілізацій, проникаючи та утверджуючи свою систему цінностей в інших цивілізаційних світах.

Сучасній глобалізований світоустрій призвів до того, що існуючі цивілізації все більше втрачають здатність самопізнання, тому для культури, щоб не втратити власної ідентичності, так важливо побачити себе хоча б очима іншої культури. На нашу думку, слід виходити з того, що основний конфлікт між цивілізаціями - це завжди конфлікт їх відмінностей, конфронтація ціннісних значень або зіткнення альтернативних способів реалізації головних людських потреб. Та водночас не можна не враховувати, що насправді цей конфлікт, як правило, виявляє себе на ґрунті доволі реалістичних актуальних чинників: боротьби за вплив чи території, за культурно-мовні права, дефіциту ресурсів, захисту духовних святинь чи релігійних “тотемів” тощо [3].

Таким чином, особистість у процесі самовизначення стикається з низкою можливих варіантів вибору екзистенційно-соціальних моделей: психологічного стану, поведінки, самоідентифікації.

Головними тенденціями другої половини XX століття П. Сорокін назвав дезінтеграцію до цього часу домінуючого на Заході чуттєвого типу людини, культури суспільства та системи цінностей, виникнення та поступове зростання перших компонентів нової - інтегрального типу особистості [10]. Тобто “проблема вибору” для сучасної людини має також і позитивний варіант розв'язання у контексті роздумів відомого вченого. П. Сорокін при цьому визнає, що, якщо на Заході протягом п'яти століть домінує чуттєвий соціокультурний устрій, то на Сході перевага віддається ідеаціональному устрою, який має давню традицію. Тому для східних культур мова йде про перехід від умираючого ідеаціонального порядку до творчого інтегрального, при цьому останній на Заході і Сході буде мати суттєві відмінності [10, 102].

Ми є свідками становлення нової людини - глобальної, постіндустріальної, інформаційної. І в той же час продовжується загострення конфлікту самовизначення особистості у цивілізаційному та глобальному вимірах. Людина змушена поєднувати у своєму світогляді низку аксіологічних кодів, що значно утруднює процедуру самоствердження особистості. Е. Кочетов констатує, що техногенний світ придушив свідомість людини, порушив гармонію її душевного складу... В той же час, продовжує дослідник, свідомість людини перебуває під впливом ідеальних схем, коли особу хвилює не навколишнє середовище й інші зовнішні фактори не облаштованості нашого світу, а найбільше внутрішній світ, в якому вона щохвилини може бути роздерта і надламана внутрішніми суперечностями та загрозами. Людина “перекидається” всередину, стає “перевернутою людиною”, тобто “неекономічною”, “пост економічною” [7]1. У цьому контексті ми маємо справу з людиною, яка перебуває у двох світах - реальному та ідеальному, тому процес її самовизначення стає проблематичним з точки зору адекватності існуючим умовам буття. Міфологізована, віртуалізована, ідеологізована свідомість є підґрунтям для гіпертрофованого самоствердження особистості.

Тобто, самовизначаючись, особистість може перебільшувати важливість власного вибору і недооцінювати (а то й зневажати) вибір інших суб'єктів соціального простору.

Глобалізаційні процеси викликають зростання індивідуалізації і прагматизації настанов людей та їхніх взаємовідносин. Водночас відбувається тотальний надлом підстав традиційного публічного життя. Під впливом так званої “глобальної культури” здійснюється послаблення локальних культур, зростає їхня аморфність, девальвуються самобутні культурні канони, стираються культурні та ментальні кордони поміж народами. Все це ставить великий знак запитання щодо збереження культурної розмаїтості світу як суттєвого чинника майбутнього розвитку людства [12]. Тобто руйнується певним чином традиційне знакове поле самовизначення особистості, а на його місці з'являються примітизовані зразки масової “вестернізованої культури”. Звісно, таке становище породжує спротив у різних незахідних цивілізаційних світах, що має індивідуальний (відторгнення іноцивілізаційних цінностей) і колективний виміри.

Ніхто не може заперечувати, що формування глобального інформаційного простору за допомогою космічних систем зв'язку і телебачення, радіо та І нтернету створило сприятливі умови для обміну науковою інформацією, відкрило нові можливості для міжнародного обміну в галузі культури, освіти, для кращого взаємо порозуміння народів і цивілізацій. Але могутність інформаційного впливу на великі маси людей спричинила і нові загрози та міжцивілізаційні суперечності. З'явились такі нові поняття, як інформаційний неоколоніалізм, інформаційні війни. З'ясувалось, що інформація є не тільки основою знань людини, але й інструментом викривлення її свідомості, засобом руйнування ціннісних засад особистості.

З точки зору конфліктології, суперечності не завжди є гальмом розвитку, вони можуть підштовхувати людські спільноти до ефективніших засобів пошуку гармонії. На індивідуальному рівні мова йде про утвердження загальнолюдських цінностей як основи самовизначення особистості. М. Шепелєв проводить цікаву аналогію, порівнюючи існування західної і східної цивілізацій з єдністю функціонування півкуль людського мозку: відмінності Заходу і Сходу дійсно функціонально схожі з відмінностями між лівою та правою півкулями людського мозку, а світовому цивілізаційному процесові на всьому його протязі був притаманний “бінапівкульний” характер. Мова йде про наявність деякого антиентропійного механізму циклічної динаміки східної і західної фаз світової історії, що характеризувалися домінуванням відповідних цивілізаційних принципів [14].

Сучасна цивілізаційна криза знаходить свій відбиток і на рівні самовизначення та самоідентифікації особистості, оскільки протистояти різноманітним впливам людині достатньо важко. Її свідомість, систему цінностей постійно “перевіряють на міцність”. Як зазначають фахівці, проблематичність тут пов'язана не тільки з тим, що самобутні ідентичності піддаються тиску з боку світових цивілізаційних процесів (глобалізації, модернізації, комунікації) і це створює такі умови, щоб вони не змогли зберегти свою індивідуальну неповторність. А також не тільки з тим, що цей тиск сприяє народженню нових ідентичностей та ідентифікацій. В умовах, коли життєві наміри особистості змінюються швидко й ґрунтовно, як образи в калейдоскопі, потрібно, мабуть, скоріше говорити про її мінливу ідентичність, нестійкість.

Відбувається так, що у сучасних умовах особистість має прискорений темп самовизначення або перебуває у стані постійної невизначеності, звикаючи до нього як психологічно, так і соціально. У сучасному світі можливості розширювати і зберігати автономію особистості значно зросли, тому сам процес самовизначення людини набув індивідуалізованіших форм. З іншого боку, на людину посилився вплив так би мовити не ідентифікованих глобальних та віртуальних “цінностей”, які не вимагають від особистості самоутвердження у цивілізаційних координатах.

Водночас міжцивілізаційні суперечності посилюють рівень конфліктогенності на всьому світовому просторі. Хоча глобалізація має великий вплив на суспільні процеси, безпосередньо змінює характер і сутність самовизначення особистості, все ж таки національні цивілізаційні цінності не втратили свого значення (у деяких цивілізаціях посилили свій вплив) як основи соціокультурного ладу планети. Ця теза дає поштовх для важливих наукових і практичних висновків стосовно подолання між цивілізаційних суперечностей:

Необхідна розробка теорії загальнолюдських, цивілізаційних і етнонаціональних цінностей, концепції руху на цій основі до діалогу, співробітництва і партнерства цивілізацій.

В умовах глобальної кризи етики соціокультурного ладу увагу вчених, майстрів культури, релігійних діячів слід сконцентрувати на виявленні і розповсюдженні загальнолюдської системи цінностей, культури миру та не насильства як основи і позитивного результату між цивілізаційного діалогу. Цій меті повинні слугувати і засоби масової інформації, І нтернет.

Необхідно наповнити систему освіти і виховання підростаючого покоління новою системою цінностей, ідеями діалогу і співробітництва цивілізацій, культурою миру і ненасильства.

Необхідно було б розширити контакти і взаємодію представників різних конфесій, світових релігій щодо вироблення і розповсюдження серед віруючих ідей діалогу між цивілізаціями, культури миру толерантності, не насильства, утвердження загальнолюдської системи цінностей, що відповідають основам інтегрального соціокультурного ладу і в той же час зберігають різноманітність цивілізаційних підходів.

У цьому напрямку мислили А. Тойнбі і К. Ясперс, котрі говорили про загальносвітову цивілізацію, що складається у ході розширення зв'язків, що формуються в процесі взаємодії і утвердження загальних принципів взаєморозуміння.

Міжцивлізаційні суперечності існували завжди, як біле і чорне, інь і ян, як день і ніч, демонструючи багатоманітність у єдності або єдність у багатоманітності. Міжкультурний діалог дозволяє особистості ще раз усвідомити свою унікальність, неповторність як екзистенційної субстанції світу, що має право на самовизначення. Але визначальною метою як індивідуального світогляду, так і міжкультурного діалогу повинна бути орієнтація на гармонію, толерантне ставлення до іншої схеми самоствердження особистості. При цьому протягом історичного розвитку людства спостерігається агресія однієї цивілізації стосовно іншої. Експансіоністські риси особливо притаманні західній католицько-протестантській цивілізації та східній (мусульманській). Бажання розширити свій цивілізаційний ареал майже завжди призводило до війн: збройних, інформаційних, торговельних. Самовизначення “західної людини” за таких обставин було пов'язане з підкоренням світу, насадженням своїх цінностей в різних куточках земної кулі через релігію, спосіб життя, форми правління. Хоч “східна людина” більшою мірою орієнтована на внутрішнє споглядання, як ми говорили, на розвиток інтуїтивно-чуттєвих здібностей як засобу самопізнання та самовизначення, але і вона схильна до цивілізаційної агресії. Отже, хоч раціонально-зовнішнє самовизначення є основним для особистості західної культури і другорядним для особистості східної культури, це нічого не вирішує, коли ми говоримо про між цивілізаційні конфлікти і міжцивілізаційне співробітництво. Такий висновок не є універсальним у всіх випадках “життя” цивілізацій, але його значущість зберігається і до сьогоднішнього дня. Певним чином можна казати, що міжцивілізаційні конфлікти це і різні алгоритми самовизначення особистості, які проявляються на індивідуальному та міжнародному рівнях. Але в нашому глобалізованому світі необхідно акцентувати увагу на діалогічних, неконфронтаційних моделях поведінки та самовизначення. З цього приводу М.А. Шепелєв слушно зазначає, що в діалозі цивілізацій і культур особливого, базового змісту набуває патріотизм - любов до рідної землі і народу, що живе на ній - почуття, що пов'язане з бажанням бачити у своїй Батьківщині здійснення ідеалів людства. Патріотизм та інтернаціоналізм можуть досить гармонійно поєднуватися.

Глобалізаційні процеси охоплюють усе більшу кількість населення планети за допомогою різноманітних засобів і форм. Зрозуміло, на рівні окремої особистості поєднання цивілізаційного і глобального має свої неповторні риси. Але, як влучно підкреслює відомий фахівець з глобалізаційних проблем Б.С. Єрасов, конкретна людина, в якому б регіоні світу і в якій країні вона б не жила, може стикатися з глобальним тенденціями через товарні та інформаційні потоки, через систему охорони здоров'я або через СНІ Д, через загрозу тероризму і можливої ядерної катастрофи, через медичні технології, що сприяють як продовженню життя, так і регулюванню народжуваності, через загрозу розповсюдження нових озброєнь.

На екзистенційному рівні особистість також включає певні глобальні цінності (або антицінності) у свою аксіологічну систему. Відбувається процес адаптації глобального у цивілізаційних системах, тобто спрацьовує принцип глокалізації, який, за визначенням Л.П. Карсавіна, є єдністю, що необхідно виражається у множині [6]. Глокалізація є також процесом адаптації глобальної економіки і культури до локальних умов і місцевих традицій. Можна припустити, що глокалізаційний принцип спрацьовує і на індивідуальному рівні під час самовизначення особистості. Сьогодні глобалізаційні процеси зустрічають спротив як з боку незахідних цивілізацій, так і з боку певних рухів і течій у західному світі (антиглобалістський та “зелений” рухи). Вже декілька років точаться суперечки про необхідність зміни моделі глобалізації, яка б не так негативно впливала на незахідні цивілізації. Проблема полягає у тому, що велика кількість населення планети сприймає глобалізацію як експансію західних цінностей і руйнування традиційного способу життя, що є трагедією на особистісному рівні. Вирізняючи позитивні моменти глобалізації як обмін інформацією, товарами, послугами, капіталами, цінностями, деякі дослідники вважають, що цей процес має яскраво виражені неоімперіалістичні або неоколоніальні риси. На нашу думку, це все ж таки перебільшення.

У процесі глобалізації змінюється не тільки система відносин між державами, але й світоглядні орієнтири особистості. Людина починає дивитися на світ перш за все як споживач, а не як творець, що породжує моральну, демографічну, екологічну, національну, геополітичну кризи. Як зазначає О. Арсеньєв, ця фаза розвитку людства вже призвела до витіснення органічно цілісного відношення Людини і Світу до абстрактно однобічного ставлення Суб'єкта до Об'єкта, що знаходить своє завершення у домінації технологічно-споживацького відношення у системах особа-суспільство, особа-природа. Як результат, спостерігається тотальне відчуження Людини від Світу, від її розумної Основи, і тим самим від власної людської сутності [1].

Іншої точки зору щодо впливу на людство та внутрішній світ людини глобальних та технологічних процесів дотримуються автори дослідження “Практика глобалізації: ігри і правила нової епохи”. Вони стверджують, що стосовно прогресу технологій для людства як цілого ніяких моральних обмежень не існує і, мабуть, не може існувати в принципі. Оскільки абсолютний пріоритет технологічного прогресу над всіма іншими інтересами і уявленнями протягом історії був прямою умовою виживання людства як біологічного виду і, ймовірно, набув характеру своєрідного умовного рефлексу З цієї точки зору технологічний та інші види прогресу є для людства значно більшим категоричним імперативом, аніж для окремої людини - так звані первинні індивідуальні потреби (любов, влада і гроші) [2].

Ця точка зору відбиває характер типово західної моделі самовизначення особистості та способу мислення, коли мораль та індивідуальні цінності підпорядковані науково-технічному прогресу Майже ніхто не заперечує, що технології повинні розвиватися, але необхідно вивчати і передбачати їх вплив на людство і внутрішній світ людини. Важливо, щоб, створюючи одне, людина не руйнувала інше, а саме природу, свою душу і в кінцевому підсумку саму себе. Тобто не треба звужувати простір для самовизначення особистості, погоджуючись з думкою дослідників, що антропо-техно-економоцентризм Заходу перетворює живу природу і людину (при всьому багатоманітні її якостей у їх гармонійному суб'єкт-суб'єктному спілкуванні) на лише порожній простір споживання - керування [8]. Таким чином, глобалізації у сьогоднішньому вимірі не вистачає компромісних рішень на рівнях західна - незахідна цивілізації, універсалізація - національно-культурна ідентичність, науково-технічний прогрес - екологічні і моральні цінності.

Висновок. Таким чином існуюче розчарування деякими наслідками глобалізації цілком виправдане і справедливе. Дійсно, з одного боку, глобалізаційні процеси допомогли підняти життєвий рівень мільйонам людей, значно розширивши тим самим їх можливості для самовизначення та самоутвердження. З іншого

боку, для мільйонів жителів нашої планети глобалізація нічного не дала, окрім ліквідації їх робочих місць, зниження рівня життя та безпеки, розмивання традиційних культурних цінностей, а у кінцевому підсумку дестабілізувала їх аксіологічну систему і звузила соціально-екзистенційне поле для самовизначення особистості. Але це не дає підстав боротися з глобалізацією як об'єктивним процесом, треба мінімізувати негативні наслідки глобалізації.

Дослідник Д. Стігліц попереджає: якщо глобалізація буде продовжуватися у такому ж дусі, як це було до цього часу, якщо ми будемо відмовлятись вчитися на своїх помилках, то глобалізація не тільки не буде сприяти розвитку, але й буде продовжувати створювати бідність і нестабільність. При відсутності реформ наявне відкочування назад буде набирати швидкості, а розчарування глобалізацією - наростати [13].

Отже, глобалізація створює нові виміри індивідуального і суспільного життя, привносячи у цивілізаційний порядок елементи хаосу, піднімаючи ступінь ентропії у планетарному масштабі. Людина, що звикла спиратися на традиційну (цивілізаційну) аксіологічну базу під час глобалізаційного самовизначення, стикається з великою кількістю контркультурних кодів несистемного мислення, безмежними трансперсональними реаліями, які “перевантажують” її екзистенційний простір.

Література

культурний політика світоустрій реформа

1. Арсеньев А.С. Философские основания понимания личности: цикл популярнихлекций-очерков с приложениями: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия”, 2001. - С. 561.

2. Братилов О.В., Горский Ю.М., Делягин М.Г., Коваленко А.А. Практика глобализации: игры и правила новой зпохи. -М.: ИНФРА, 2000. - С. 32 - 33.

3. Герасіна Л.М., Кривцова В.М. Роль політико- правового консенсусу в подоланні глобального конфлікту цивілізацій //ВісникХНУ ім. В.Н. Каразіна. IIПолітологічні читання "Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України ”. "Питання політології”. - 2003. - № 592.- С. 104 - 105.

4. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. - К.: Знання України, 2002. - С. 310 - 331.

5. Ерасов Б.С. Цивилизации: Унивсрсалии и самобытность /Б.С. Ерасов; [Отв. ред. Н.Н. Зарубина]. -М.: Наука, 2002. - С. 302.

6. Карсавин Л.П. Основи политики //Мир России - Евразия. Антология / Сост.: Л.И. Новикова, И.Н. Сиземская. - М.: Высшая школа, 1995. - С. 113.

7. Кочетов З.Г. Глобалистика: теория, методология, практика: Учебник для вузов. - М.: Изд- во НОРМА, 2002. - С. 26- 27.

8. Лапина З.Г., Чжоу Хун, Шилин К.И. Экологическое воспитание - творческая индивидуальность будущего.- М.: ГУПИзд-во "Нефть и газ"РГУ нефти и газа им. И.М. Губкина, 2002. - С. 133.

9. Ларцева В. Формування особистості в сучасному українському суспільстві: об'єктивні і суб'єктивні фактори // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Тематичний збірник наук, праць із соціально-філос. проблем. -Вип. 1. - Том 1 /Голов. ред. О.О. Шубін. - Донецьк: ДОН ДУЕТ, 2003. - С. 11.

10. Сорокин П. Главные тенденции нашего времени. -М.: Наука, 1997.

11. Личность. Общество. Федерация / Рук. авт. кол. Б.И. Коваль. -М.: изд-во "СОВЕРО-ПРИНТ", 2000. - С. 115.

12. Соціокультурні ідентичності та практики / Під ред. А. Ручки. - К.: Інсти-тут соціології НАН України, 2002. - С. 61

13. Стиглиц ДЮ. Глобализация: тревожные тенденции / Пер. с англ. и примеч. Г.Г. Пирогова. - М.: Мысль, 2003. - С. 285.

14. Шепелев М.А. Глобальний мир, Ordo Nuovo и новая политическая наука. Монография. - Днепропетровск: "Журфонд", 2002. - С. 99.

Размещено на Allbest.ru