Екзистенційні мотиви самотності в філософській прозі Михайла Коцюбинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» (Україна, Полтава)

кандидат філософських наук, доцент

Салій А.

Анотація

XIX століття -- це період, коли філософія і література тісно пов'язуються один з одним спільними смислами, ідеями та творчими мотивами. Саме ХІХ століття конкретизує явище літературного твору, який презентує у собі низку обов'язкових філософських концептів. До категорії філософських ми можемо віднести і прозові твори українського письменника імислителя М. Коцюбинського.

Автор звертає увагу на екзистенційну спрямованість прози М. Коцюбинського і за допомогою методу компаративного аналізу проводить порівняння з ідеями, які продукувалися в російській та західній філософії цього часу. Особливе місце у філософських пошуках українського мислителя займає тема самотності особистості, проблема покинутості індивіда і спроби осмислення цього явища з різних світоглядних позицій.

Важливо, що М. Коцюбинський віддає перевагу позитивному сприйняттю самотності як станові, у якому людина може через самозаглиблення зрозуміти себе і власну мотивацію.

Ключові слова: самотність, відчуження, покинутість, екзистенція, суспільство, література, українська філософія.

Annotation

The nineteenth century is a period when philosophy and literature are closely linked with each other in terms of common semes, ideas and creative motives. It is the 19th century that specifies the phenomenon of a literary work, which present? a number of compulsory philosophical concepts. The category of philosophical concepts includes the prose works of the Ukrainian writer and thinker M. Kotsiubynskyi.

The author draws attention to the existential orientation of the prose by M. Kotsiubynskyi and using the method of comparative analysis draws parallels with the ideas that were produced by the Russian and Western philosophies of this time. A special place in the philosophical search for the Ukrainian thinker occupies the topic of individual solitude, the problem of abandonment of the individual and attempts to understand this phenomenon from different-worldview positions.

It is important that M. Kotsiubynskyi prefers positive perceptions of solitude as a condition in which a man can understand oneself and one's own motivation through self--absorption.

Keywords: solitude, alienation, abandonment, existence, society, literature, Ukrainian philosophy.

Михайло Коцюбинський постать непересічна на тлі українського літературно-філософського дискурсу кінця XIX - початку XX століть. Як людина надзвичайно скромна, він залишив по собі не багато автобіографічних записок, але це тільки підштовхує до аналізу його творчої спадщини, яка часто містить у собі саме автобіографічні риси. Тому, навіть поверхневий аналіз досліджень творчості М. Коцюбинського дозволить зробити висновок, що у контексті зазначеного періоду, ця постать належить до найцікавіших та найактуальніших, хоча все ще й не до кінця зрозумілих. Маловивченою темою у творчості М. М. Коцюбинського залишається і проблематика самотності, яка була досить близькою і самому письменникові.

Схематично можна виділити кілька варіантів інтерпретації М. Коцюбинським самотності як проблеми. З одного боку, у мислителя це відокремлення людини від інших членів суспільства, що має за мету, у першу чергу, все-таки зрозуміти самого себе, своє місце у суспільному середовищі; а з іншого, екзистенціал самотності проявляється як наслідок поглинання власного єства проблемами оточуючих [1, с. 93]. Одним із перших творів М. Коцюбинського, у якому проявилися саме такі риси самотності та ще й на тлі гострої психологічності контексту, що за визначенням деяких дослідників його творчості [напр. 9, с. 397] стало його «типовою признакою», може бути названий етюд «Лялечка» (1903 р.). Вже у цьому творі письменник наділяє своїх героїв такими рисами характеру і долями, які надзвичайно яскраво демонструють саме їх одинокість [3, с. 303], що кінець-кінцем обов'язково призводить до повного морального спустошення.

Творчий спадок письменника насичений спробами демонстрації та аналізу явища самотності, яке зображується ним у помітній близькості до західноєвропейської традиції екзистенціалізму. Що й не дивно, адже кінець XIX - початок XX століття в Європі позначився саме яскравою спробою реабілітувати феномен самотності в літературі і тому, ми можемо чітко простежувати як він наділяється не лише звичними негативними рисами, але і позитивними тенденціями, що робить самотність важливим елементом людського існування [2, с. 19-20]. А якщо мова ведеться про натуру творчу, то тут самотність буде відігравати взагалі ключову роль, адже так вона слугує своєрідною формою душевної втіхи і внутрішнього затишку.

М. Коцюбинський переконаний у тому, що митець, письменник приречений бути внутрішньо самотнім. Це наслідок його внутрішньої самоорганізації, налаштування на світ і на те, він хоче у цей світ донести. Сам письменник переконаний, що творча людина завжди залишається до кінця не зрозумілою. По своєму символічно, що саме з цього починається його новела «Самотній» (1904 р.). «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа» [4, с. 403]. Саме душа тут виступає у ролі того координатора, який мобілізує митця на самоту, налаштовує його на постійний самотній пошук. Як внутрішній психотерапевт душа співає з глибини одне і те ж: «Самотній... Самотній... Самотній...». Хоча тут можна говорити і не просто про самотність творчої особистості, а про вселенську покинутість людської душі взагалі. Покинутість перед людьми, які бачать і не розуміють; і перед Богом, який не хоче бачити.

Самотності, у М. Коцюбинського, часто передує утома. І у нього вона породжується, з одного боку жалем, який «нагадує лиш усміх, застиглий на обличчі мерця» [5, с. 402], а з іншого - заздрістю і розчаруванням, що не приносить ніяких відповідей. Усе в природі має свій сенс, має своє продовження в світі. І тільки людина блукає в мареві власних сподівань, як завжди запізно розуміючи примарність своїх устремлінь, не розуміючи до кінця природи щастя.

І ось тут, в спогляданні трагедії людського існування, у М. Коцюбинського постає «Intermezzo» (1908 р.), як справжнє внутрішнє перенародження. Хоча і тут знову не останнє місце посідають його споконвічні утома, самотність і людське горе, для якого душа поета «розкрита, як квітка для роси»... Ця новела, як ніякий інший твір М. Коцюбинського, яскраво показує і екзистенційну потребу в самотності, і обов'язковість виходу із неї, бо людина все ж «істота соціальна». Але головне, що письменник прозоро натякає - всі проблеми завжди починаються з людини... З Іншого... З того, хто не звертаючи уваги на твої бажання, входить у твоє єство і розчиняється там, вимагаючи розуміння, співчуття, допомоги. Це саме той Інший, який присутній всюди, хто спостерігає за тобою і не дозволяє ніде залишатися на самоті. А ця самотність, особливо у часи депресії, так потрібна! [6, с. 41-42].

М. Коцюбинський в «Intermezzo» про самотність говорить як про цілющу силу, яка у моменти душевної втоми від суспільного тиску, дозволяє самоорганізуватися і спробувати рухатися далі. Хоча звичайно, сам процес відновлення у такому випадку більше схожий на процес лікування від неврозу. Адже ми маємо справу із повним комплексом страхів і переживань змученої душі митця, які за зовнішніми ознаками нагадують симптоми захворювання: чорні кімнати, залиті пітьмою; меблі за стіною, які ось-ось почнуть рухатися і тривожно скрипіти, заважаючи сконцентруватися на елементарному; таке потрібне світло,яке дозволить розвіяти усі ці марення і все розставити на свої місця. Та найголовніше - люди... Примари, тіні минулого, які жили і помирали саме тут, залишаючи свої відбитки в дзеркалах і на гобеленах [6, с. 43-44].

У такому випадку терапія, для М. Коцюбинського, - природа і самотність. Саме та самотність, коли відчуваєш себе сонцем на небі, але найцінніше тут те, що між небом і сонцем не повинна стояти тінь «когось третього». Так Природа поглинає людину «insaeculasaeculorum». Так налагоджуються струни душі. І так відіграє свою життєдайну роль самотність. Адже «Intermezzo» - це не просто музичний твір, це стан душі. Стан душі стомленого суспільним протистоянням митця. А тут важливе і усамітнення, і мовчання. Важливе саме так, як це переживає М. М. Коцюбинський. «С тех пор как я очутился в полном уединении - чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твое сердце, хочется очиститься и отдохнуть. Какая чудесная вещь молчание, как облагораживают и возвышают эти бесконечные пространства земной и небесной красоты» [7, с. 86]. Саме після такого єднання з природою стомлена душа стає чистішою і спокійною.

Як письменник і мислитель М. М. Коцюбинський до кінця залишався класичним імпресіоністом, який поєднав у собі сторонні, неприкриті абстракції, пафос і реалістичне відображення психологізму людських переживань, вчинків, життєвих драм і трагедій. І усе це відчувається на тлі неймовірних природних пейзажів, зображень і переживань стихій. Природа - це неприхована пристрасть самого мислителя. «В хвилини розчарування і розпуки мене раз у раз рятувала моя незвична любов до природи. Хоч мені і страшно, але мушу признатись, що більше люблю природу аніж людей» [цит. за 9, с. 414]. Письменник має право на таку відвертість. У цій цитаті весь М. М. Коцюбинський.

літературний філософський коцюбинський проза

Список використаних джерел

1. Деркач Ж. В. Екзистенційні мотиви в творчості Михайла Коцюбинського // Вісник Черкаського університету. - 2015. - №11. - С.89-94.

2. Ємець-Доброносова Ю. Феномен відлуння. Інтерпретативні нотатки на берегах / Юлія Ємець-Доброносова // Відлуння самотності. Кнут Гамсун та контекст українського модернізму. Упорядник Юлія Ємець-Доброносова. - К.: Видавництво «ФАКТ», 2003.-С.13-22.

3. Коцюбинський М. М. Лялечка / Михайло Коцюбинський// Коцюбинський М. Твори в двох томах. - К.: Наукова думка, 1988. -Т.1.-С.298-322.

4. Коцюбинський М. М. Самотній / Михайло Коцюбинський // Коцюбинський М. Твори в двох томах. - К.: Наукова думка, 1988. -Т.1.-С.403.

5. Коцюбинський М. М. Утома / Михайло Коцюбинський // Коцюбинський М. Твори в двох томах. - К.: Наукова думка, 1988. -Т.1.-С.402.

Коцюбинський М. М. Intermezzo / Михайло Коцюбинський // Коцюбинський М. Твори в двох томах. - К.: Наукова думка, 1988. -Т.2.-С.41-51.

6. Листи М. М.Коцюбинського до О. І. Аплаксіної. - К.: видавництво АН УРСР, 1938. - 341 с.

7. Мовчан М. М. Самотність як феномен буття особистості / Михайло Мовчан. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2009.-265 с.

8. Шамрай А. Творчість Коцюбинського в літературному оточенні / Агапій Шамрай // Відлуння самотності. Кнут Гамсун та контекст українського модернізму. Упорядник Юлія Ємець- Доброносова. -К.: Видавництво «ФАКТ», 2003. -С.392-425.

Размещено на Allbest.ru