Теоретико-методологічні основи виховання духовності у сучасному студентському середовищі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК. 378.147:613+15

теоретико-методологічні основи виховання духовності у сучасному студентському середовищі

Оржеховська В.М.

доктор педагогічних наук, професор, Заслужений діяч науки і освіти України, головний науковий співробітник лабораторії превентивного виховання ІПВНАПН України, завідувач кафедри ЮНЕСКО превентивної освіти і соціальної політики

Лукащук-Федик С.В.

канд. мед. наук, доцент, доцент кафедри психологічних та педагогічних дисциплін із секцією БЖДЛ Тернопільського національного економічного університету

Анотація

У роботі розкрито сутнісний зміст духовності як складової загального процесу виховання особистості. Зроблено висновок про те, що духовність є ціннісною основою для педагогічної теорії виховання, визначено місце духовності у загальній системі виховання особистості студента.

Ключові слова: духовне здоров?я, духовність, духовна криза, самопізнання, мораль, студентська молодь, сенс життя.

Аннотация

В работе раскрыто сущностное содержание духовности как составляющей общего процесса воспитания личности. Сделан вывод о том, что духовность является ценностной основой для педагогической теории воспитания, определено место духовности в общей системе воспитания личности студента.

Ключевые слова: духовное здоровье, духовность, духовный кризис, самопознание, мораль, студенческая молодежь, смысл жизни.

Annotation

The paper reveals the essential content of spirituality as a component of the overall process of education of the individual . The conclusion is that spirituality is to valuation basis for pedagogical theory of education, the place of spirituality in the general system of education of the individual student.

Keywords: mental health, spirituality, spiritual crisis, self-knowledge, morality, students , the meaning of life.

Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень і публікацій. Умови сучасного життя вимагають якісного підвищення рівня освіти в нашій державі та світі, де, незважаючи на нечуваний розвиток наукових знань, фахову освіченість, спостерігається глибокий занепад духовних, культурних цінностей, зниження рівня здоров?я та тривалості життя, а нещадне руйнування культурного середовища супроводжується таким самим руйнуванням «культурної екології», зростанням злочинності, морального цинізму, наркоманії тощо.

Сьогодні професіоналізм та духовність не завжди ідуть поряд. Внутрішня культура людини не завжди збільшується за зростанням культури зовнішньої.

Разом з тим, низький рівень духовності значною мірою залежить від того, що в державі та суспільстві немає згоди в оцінці головних цінностей, на яких потрібно виховувати сучасну молодь, і особливо, у студентському середовищі [4, 53; 7, 17].

Нинішню ситуацію в Україні можна охарактеризувати як непросту для більшості людей з точки зору економічних і соціокультурних умов існування. Системною кризою, на нашу думку, є все-таки криза духовна. Духовна криза суспільства - це відчуття багатьма людьми беззмістостовності життя, яке ускладнюється тим, що в ньому важко віднайти позитивний зміст через знищення попередніх і дискредитації «нових» цінностей.

Існуючу духовну кризу особистості однозначно можна оцінити як втрату сеансу життя. Гострота вічних питань не залежить від віку. Проте, для молодих людей невизначеність проблем духовності частіше за все призводить до глибокої психологічної кризи особистості.

Глибина зазначених питань особливо гостро проявляється в епоху соціальних потрясінь. Кінець ХХ - початок ХХІ століття із повним правом можна назвати епохо змін.

Численні дослідження у цьому напрямку свідчать, що духовна криза у нашій країні ускладнилась тим, що в радянський період переважала тоталітарна свідомість, тобто для людини того періоду не було характерним усвідомлення своїх почуттів, переживань, свого «Я». Тоталітарна свідомість мала місце й у викладацькому середовищі [2, 19; 3, 141; 9, 312].

Натепер Україну можна визначити як країну з конфігуральною культурою, бо саме зараз відбувається процес зміни досвіду молодого покоління стосовно досвіду батьків. У цьому контексті, безперечно, загострюється проблема спадковості поколінь, виникає культурологічний вакуум. Криза характерна не лише для дорослих, вона особливо гостро проявляється на рівні підлітків і студентів, оскільки швидка зміна соціокультурних складових не здатна забезпечити стабільність в процесі дорослішання. Таким чином, сьогодні проблема виховання духовності (особливо у студентському середовищі) набуває актуалізації як проблема сприйняття й усвідомлення дорослого життя. Вакуум «сімейної духовності» з усією очевидністю необхідно заповнити за допомогою педагогічно організованого процесу виховання студентів.

Враховуючи, що сучасний світ потребує ініціативної, всебічно розвинутої особистості, саме сьогодні ми повинні робити акцент на гуманізацію освіти та виховання духовної культури особистості, духовних ціннісних орієнтацій, виховання моральної свідомості, виховання високих моральних якостей та формування основ духовної особистості [5, 6; 8, 72].

Теоретико-методологічні аспекти формування духовно розвинутої особистості відображено у філософських працях про сутність теорії духовності та загальнолюдських цінностей (В. Барановський, В. Бачинін, В. Безсонов, І. Бех, Б. Бітінас, М. Боришевський, С. Гончарено, М. Каган, Д. Кошелевський, М. Мамардашвілі, Ф. Михайлов, О. Спіркін, Г. Шевченко). Сутність духовних цінностей як комплексного явища, що залежить від багатьох причин: суспільно-економічних, соціально-педагогічних, побутових відображено у працях таких дослідників як Р. Апресян, А. Бандура, В. Біблер, Л. Буєва, О. Вишневський, А. Гусейнов, А. Кочетов, І. Підласий, Т. Титаренко, В. Франкл. Дослідженню національних традицій виховання здорового підростаючого покоління присвячені праці М. Драгоманова, О. Савчено, Г. Сковороди, М. Стельмаховича, П. Юркевича. У дослідженнях Т. Алексєєнко, І. Беха, О. Бовть, В. Болгарина, О. Докукіної, Б. Кобзар відображено становлення духовної і моральної сфер особистості як основи для подолання неправильних орієнтацій і формування бажаного типу поведінки, а теорії соціальної педагогіки та соціальної роботи щодо змісту діяльності з різними групами людей, соціалізації висвітлено в роботах В. Бочарової, В. Дряпіко, І. Зверєвої, А. Капської, Г. Лактіонової, М. Лукашевича, Т. Сущенко, С. Харченко. Питання духовності відображені в концептуальних положеннях загальнодержавних нормативних документів: Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепції національного виховання.

Аналіз педагогічної літератури та дисертаційних досліджень дозволяє прийти до висновку про те, що до сьогодні залишаються недостатньо дослідженими аспекти формування духовної культури, особливо у студентському середовищі. Також, практика констатує, що педагогічні працівники, у переважній більшості спрямовують зусилля на навчальну діяльність, а не на мотиваційні аспекти формування духовних цінностей у студентства [8, 71; 9, 36].

Характер означеної проблеми визначає і мету даної роботи: обґрунтувати духовність як потребу особистості та результат виховання у студентському середовищі. Зазначена мета обумовила і завдання даного дослідження:

· виявити і розкрити сутнісний зміст категорійних понять: духовне здоров?я, духовність, мораль, духовна криза, самопізнання, сенс життя;

· визначити теоретико-методологічні основи виховання у студентському середовищі.

Виклад основного матеріалу. Державна програма «Діти України» виділяє чотири аспекти здоров?я: фізичний, психічний, соціальний та духовний.

Фізичний - правильне функціонування всіх систем організму, позитивне ставлення до власного здоров?я, прагнення до фізичної досконалості і загальної фізичної працездатності, загартованості організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування.

Психічний (психологічний комфорт) - відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, наявність адекватних позитивних емоцій; відсутність акцентуацій характеру; відсутність шкідливих звичок.

Соціальний (соціальне благополуччя) - це передусім сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей у суспільстві; позитивно спрямована комунікативність; доброзичливість у ставленні до людей, здатність до самоактуалізації у колективі, самовиховання.

Духовний (душевний) - пріоритетність загальноосвітніх цінностей; наявність позитивного ідеалу у відповідності до національних та духовних традицій, працелюбність, доброчинність, відчуття прекрасного в житті, природі, мистецтві.

Духовне здоров?я можна визначити як спроможність особистості регулювати своє життя і свою діяльність у відповідності до гуманістичних ідеалів, які виробило людство в процесі історичного розвитку. Саме духовне здоров?я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства і є пріоритетним в ієрархії аспектів здоров?я.

Духовне здоров?я особистості - це прагнення до істини, добра, це здатність діяти із любові до ближнього, це причетність до живої і неживої природи. Духовне здоров?я є головним джерелом життєвої сили й енергії. Його характеризують як здатність людини співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим, бажання покращити навколишнє життя і активно сприяти цьому; чесність і правдивість; самовдосконалення особистості як частин вдосконалення світу; відповідальне ставлення до самого себе і свого життя.

В.О. Сухомлинський, надаючи великого значення духовному здоров?ю особистості у книзі «Як виховати справжню людини», підкреслив, що «духовне багатство людини - один з найважливіших показників її всебічного розвитку» [10, 149] .

Разом з тим, освіта, як вважають сучасні вчені, має три аспекти: духовність, інтелект та моральність. Поняття духовності належить значною мірю до найбільш загальних характеристик особистості.

Поняття «дух», «духовність» більшу частину часу в історії розвитку західної і східної культур насамперед розглядалось в контексті релігійного мислення [7, 16; 8, 69].

Святий Серафим Саровський визначав за мету життя християнина - «стягання духа святого». А християнська педагогіка застережує, що без релігійного виховання тільки моральне виховання не досягне кінцевої мети й не створить умов духовності: «Не моральний, а релігійно-духовний процес зростання утворює істину і кінцеву мету виховного впливу на підростаюче покоління…» [11, 263]

Отже, духовність - це одна з найголовніших потреб життя, свідоме єднання з Богом, абсолютними цінностями, спроможність єднання з кожною живою істотою, зростання на основі покаяння.

Заслуговує також уваги світський підхід у визначеності духовності, відображений у статті професора Л.М. Ахмедзянової та С.І. Іванникова, де духовність характеризується як «така організація навчально-виховної роботи педагогічного спілкування в навчальних закладах, котра базується на позиції ціннісної свідомості, ціннісної поведінки у всіх формах людських відносин: моральних, політичних, релігійно-естетичних, художніх, інтелектуально-пізнавальних, мотивційно-оцінних, але особливо суттєво у сфері моральних та ціннісних відносин» [1, 12].

Говорячи про духовність, ще маємо на увазі ставлення людини до грошей, речей. Скажімо, важливо з'ясувати - чи багато речей (найрізноманітніших) треба людині? І скільки можна добути самому чесною працею? І взагалі, навіщо людині речі, гроші, багатство? А ще важливо, чи розуміє людина, як економічно, морально, з погляду права, етики вона залежить від речей, грошей, багатства?

Відомий вислів В.О. Сухомлинського про те, що речі існують для того, щоб служити людині, а не поневолювати її. Народна приказка вказує, що не в грошах щастя. Відомий учений Д.С. Лихачов філософськи зауважив, що людина створена не для того, щоб їсти, купувати речі, а для чогось більш піднесеного. Вона повинна віддати природі борг за те, що та віками працювала, створювала її. Людина мусить постійно думати, що вона може зробити для світу, людства, сім?ї [9, 33; 10, 271].

Є усім відомий вислів: не той багатий, хто багато має, а той багатий, хто багато дає. Тому згідно В.О. Сухомлинського користолюбство відбирає у людини самі найзаповітніші почуття - любов до Вітчизни, любов сімейну, любов до доброчинності й чистоти.

Накопичення схоже на порок. І чи не правильнішим буде бачити в ньому хворобу, достатньо небезпечну для суспільства, а найбільше - для самого накопичувача. Як заважкий мішок за плечима тягне людину вниз, сковує її, так і зайві речі не облегшують свободу людини, диктують їй стиль життя. Гарні речі прикрашають життя, але треба пильнувати, щоб вони його не заміняли. Духовна людина ніколи не буде рабою речей, багатства.

Духовність можна вважати комплексом таких суттєвих якостей особистості, які відтворюють її мораль, естетичний і природозахисний зміст, спрямований на утвердження принципів гуманізму, а також подолання елементів бездуховності у світогляді та культурі. Базовими поняттями, які відповідають цим якостям, є такі: віра, надія і любов, мудрість, краса і гармонія, милосердя тощо, тобто все те, що відрізняє людину як частину Природи і властиво лише їй. Отже, духовна сфера особистості, тобто індивідуальна система духовних якостей, понять і цінностей, являє собою синтез інтелектуальної та моральної сфери.

Відображенням духовності в реальному житті суспільства чи людини є мораль.

Аналізуючи духовно-моральні інтереси підростаючого покоління у контексті проблеми духовності людини О.М. Дідус вказує: «Як прояв духовного життя суспільства мораль відображає суспільну свідомість та суспільну волю людей, носить історичний характер. Зі зміною суспільно-економічних умов життя у людей змінюються погляди і поняття, тобто їхня суспільна свідомість. Водночас не слід забувати про загальнолюдські моральні цінності, які індиферентні щодо соціально-економічних перетворень. Дієвість морального виховання проявляється в тому, що все необхідне і справедливе для суспільства стало особистісно необхідним, тобто основою поведінки конкретної людини.

Духовно-моральне виховання спрямоване і на формування моральної поведінки, прийнятої почуттям істини, доброти, прекрасного, на формування таких прекрасних якостей як патріотизм, національна гідність, лицарство, міжнаціональна повага та дружба, обов'язки, вдячність, любов до праці, дисциплінованість, відповідальність, громадська активність тощо» [4, 52].

Таким чином, можна зробити висновок, що мораль - це своєрідна форма суспільної свідомості, яка об'єднує принципи, вимоги, норми і правила, які впливають на усі сфери суспільного життя. В моралі відображаються цінності, що склалися в суспільстві та в нормах поведінки людей, в яких закріплені поняття добра, честі, совісті, справедливості тощо.

Духовно здорова людина є безперечно високоморальною. Розглядаючи питання духовності неможливо оминути дослідження природи бездуховності, а також тих чинників, які ведуть до кризи духовності. Бездуховність як і духовність - це теж якість особистості й суспільства. Якщо духовність заснована на «вищих» людських цінностях, на їх гармонійних співвідношеннях, то основа бездуховності - викривлення цінностей, неадекватне їх співвідношення. Прикладом бездуховності може бути бюрократизм, нещирість, жорстокість, корупція, низька мораль тощо. Саме цьому повинна протистояти сім?я, освітнє середовище, громада, влада та нація в цілому.

Однією з найгостріших проблем українського суспільства на сучасному етапі його розвитку є падіння моралі, втрата громадянами духовних орієнтацій, дезінтеграція ціннісних систем, нездатність людей до самопізнання, самоорганізації, відсутність потреби у саморозвитку, самоудосконаленні. Катастрофічно змінюються ціннісні орієнтації сучасної молоді від загально гуманістичних до меркантильних, прагматичних. Втрачаються такі цінності як добро, краса, любов, гідність та ін. Нині серед молоді домінує неприхована антигромадська, антигуманна позиція. Вражені вірусом бездуховності та споживацтва, прагненням збагатитися за рахунок інших, значна частина молодих людей втратила внутрішні моральні гальма і часто керується психологією руйнівника. Все це породжується як економічними, так і соціально-політичними та духовними факторами (зубожінням великих мас населення, всезростаючою інфляцією, кризою управлінських структур на всіх рівнях, відсутністю чіткої соціальної політики, низьким рівнем шкільної освіти і т. ін.).

Формування духовності особистості реалізується через самопізнання людини. Самопізнання є одним із показників духовності людини, пізнання своєї духовної сутності, свого місця в природі, себе як частки природи, а також, що особливо важливо, своїх недоліків, пороків, слабкостей і осмислення їх. Ми повинні повсякчас бути уважними до себе, до кожної своєї думки, слова і вчинку. Пізнання самого себе - процес, який не має кінця. Через пізнання себе відбувається і духовний розвиток. Самопізнання повинно включати детальний неупереджений аналіз усього, що відбувається, уміння відрізняти істину від обману, добро від зла. Для того, щоб людина була душевно і духовно здоровою, їй слід щоденно давати собі звіт в денних і нічних своїх вчинках, постійно працювати над своїм внутрішнім удосконаленням, вміти розділяти себе на самого себе та на ворога, що прихований в собі. «Хто хоче пізнати істину, той повинен в першу чергу пізнати в собі ту людину, яка в силах її пізнати».

У працях М. Норбекова [6. 119] звертається увага на те, що пізнання себе - це не важко, а надзвичайно важко. Людина прикривається допитливістю, вивчає фізику, математику, філософію… Але коли слід вивчати себе, вона вдається до різних приводів, щоб цього не робити. Це закономірність. Людина боїться зустрітися зі своїми вчинками, думками. Така людина бездіяльна, пасивна, вона знаходиться у стадії «лялечки». Але якщо вона хоче стати метеликом, то повинна закохатися у свій новий стан, повинна пізнати себе і працювати, працювати, діяти!

Духовно здоровій людині притаманне визначення сенсу життя. Розмірковуючи над сенсом життя, людина оцінює оточуючий світ, будує певну ієрархію цінностей, формує для себе ціннісні орієнтири в залежності від віку та соціального становища [3, 141].

Сенс життя людини є задоволенням не лише матеріальних, але й духовних потреб, в яких відображається природна сутність людини як частки всесвіту. Духовно здорова людина вбачає сенс життя, в першу чергу, у задоволенні духовних потреб.

Отже, проблема духовності є важливою, багатогранною, суспільно- і природозначимою. Всі ї аспекти розглянути у межах однієї статті є складно. Тому, узагальнюючи, можна констатувати, що духовність потребує від особистості більш толерантного ставлення до надбань світової культури і пов'язана із розширенням свідомості. Виховання духовності студентів актуалізується в сучасній ситуації духовної кризи. Пошук духовних основ життя зумовлює необхідність виокремлення цього процесу як окремого напрямку у вихованні студентів. Основними етапами процесу виховання духовності студентів повинні бути: конкретизація завдань стосовно загальної мети, вибір засобів і змісту духовно розвивальних програм та методик, вивчення духовних надбань українського народу, залучення до викладання релігійних діячів та використання релігійного досвіду, оцінку ефективності виховання духовності студентів.

Висновки

духовний самопізнання криза поведінка

Таким чином, духовність розглядаємо як прагнення і здатність людини до спрямованого пізнання істини, добра, любові і ствердження у своїй життєдіяльності загальнолюдських етичних та естетичних цінностей, усвідомлення своєї єдності зі Всесвітом.

Проблема формування духовності студентської молоді є однією з найбільш складних та найважливіших проблем виховання. Тому інновації в освітньому процесі повинні стати обов'язковою опорою формування різних аспектів феномену духовності студентів.

Література

1. Ахмедзянова Л.М., Иванников С.И. Подготовка будущих учителей к воспитанию духовности у школьников // Виховання і культура. - 2001. - №1. - С. 14-17.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн. 1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засоби. Наукове видання. - К.: Либідь, 2003. - 280 с.

3. Білодід Ю. Духовність людини: історико-філософський аналіз феномену // Матер. Міжн. НПК «Духовність молодої людини». - Житомир, 1997. - с.139-142.

4. Дідус О.М. Духовно-моральні інтереси підростаючого покоління у контексті проблеми духовності людини // Духовність Українства. Зб.наук.праць. - ЖДЛУ, 2001. - вип..3. - с.52-54.

5. Мукомел С.А. Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-виховуючого середовища // Автореф. Дисертації на здобуття наук. ст. канд. пед. наук 13.00.05.- Луганськ, 2005.- с.3-8.

6. Норбеков М. Где зимует кузькина мать или как достать халявный миллион решений. - М.: АСТ-Астрель, 2003. - 344 с.

7. Овчаренко С.В. Духовність офіційна і справжня // Духовність українства: Зб. Наук. Праць. - ЖДПУ, 2001. - вип. 3. - с.16-18.

8. Осипова Т.Ю. та ін. Виховна робота зі студентською молоддю: Навч. посіб. - Одеса: Фенікс, 2006. - С. 69-79.

9. Оржеховська В.М. Духовність і здоров'я. Навчально-методичний посібник. - К.: ПП «Медіана». - 2004. - с.31-36.

10. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: В 5-ти т. - К., 1977. - Т. 2. - С. 149-418.

11. Яцій О.М. Значення християнства для виховання // Педагогіка: Навчальний посібник. - Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2001. - С. 258-270.

Авторська довідка: Лукащук-Федик С.В., канд. мед. наук, доцент, доцент кафедри психологічних та педагогічних дисциплін із секцією БЖДЛ Тернопільського національного економічного університету,

Контактні телефони (067) 352-64-30, (0352) 42-02-70

Контактна адреса: 46018, м. Тернопіль, вул. Миру 9, кв. 26

fedyk63@mail.ru

Размещено на Allbest.ru