Проект методології нового типу (підхід філософської антропології)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проект методології нового типу (підхід філософської антропології)

Світлана Вільчинська,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри філософії

Центру гуманітарної освіти НАН України

У статті визначено особливості наукового методологічного підходу до антропологічної проблематики; відзначено специфіку такого дослідження в українській філософській думці; розглянуто роль морфології її знаннєвої традиції; показано, що проект комплементарного світорозуміння має визначальне значення для новітніх методологій гуманітарних наук; в українській філософській антропологічній думці це означає реінтеграцію дискурсів щодо цілісності людського буття.

Ключові слова: філософська антропологія, постнекласична наука, класична методологія, постмодернізм, комплексний підхід.

The article is dedicated to analysis of features of science of new type. Author of the article examines the impact of philosophical anthropology to its development. The anthropological problems in the aspect of its subjective component structure have been considered. Shows that for the Ukrainian subjects of philosophical anthropology characteristic. The conclusion is made that complementary model of perception of the world has played a decisive role in the study and the accumulation of Knowledge about the person in Ukraine.

Key words: philosophical anthropology, post-non-classical science, classical methodology, postmodernism, complex approach.

У 1970-х рр. наука зосереджена була на проблемі рішучих змін просвітницької парадигми. В дискусії щодо «нової методології науки» чільне місце зайняла антропологічна візія. Дистанціюючись од усталеного розуміння істини, не претендуючи на те, щоб його подолати, вона таким робом не повертала назад, адже не перебільшувала роль пізнавальної здатності розуму. В межах постмодерністських філософсько-антропологічних студій критика модернізму -- це не стільки заперечення здобутків Просвітництва, скільки їх діалог самих з собою. Отож і дають змогу осягнути проблеми нової раціональності, а водночас і ті, що породжені з втратою людиною традиційних орієнтирів та цінностей.

Новітні наукові сенси в антропології визрівають на підвалинах комплексно-інтегративного бачення. Якщо в СРСР так звані учені-новатори тільки висловлювали стурбованість через авторитарну організацію науки, постулюючи зразки античної культури переконування (проте фактично домінував постхристиянський ідеал ученості як «навчання» істині), то в 1990-ті роки в дискурсі співвітчизників дозріває тверда переконаність -- новітні дослідницькі стратегії мають бути пов'язані з дедалі послідовним запровадженням принципів доповнювальності тощо. Що, приміром, підтверджується доробком львівського вченого Р. Кіся, «філософська сенсологія» якого уґрунтована засновком про неможливість вичерпного знання про людину тільки в межах позитивних наук, котрі, маючи справу лише з об'єктами, неспроможні «цілковито об'єктивувати всю людину (зокрема її метафізичні та екзистенційні глибини)» Кісь Р. Сенс сенсотворення. Впровадження до нової філософії смислу. -- Львів: «Афіша», 2013. -- (389 с.) -- С. 25.. Через нестачу, яку треба заповнити, інтерпретаційні настанови «нової науки» й мають доповнювальний характер. Відповідно ділиться між собою і проблемне поле антропології. Звідси всі ризики антропологічного пізнання. Найкраще їх подає, за утвердженням Ж. Дерида, структурна антропологія, і зрештою примушує розум визнавати свої межі.

Прагнучи до наукового дискурсу, вартує уникати застосування виключно емпіричної методології або ж загальнотеоретичної. Водночас треба визнати за неможливе комплексне поєднування часткових істин («тоталізацію»), оскільки дискурс антропології скінченний, а людське -- нескінченне. Як скінченне може охопити нескінченне? Як антропологія створить метамову? І що робити з «надлишковістю означника»? Висновок очевидний: марна справа намагатися створити загальну антропологію. За Ж. Дерида, вона даремна ще і через порубіжжя між двома присутностями, яке трудно описувати.

Нове, як відомо, вимагає розриву з минулим. Тоді незамінний концепт випадковості та модель стрибка (нове з'являється відразу як завершена цілість). Та з поваги до структурованості (котра є чи не основна умова для можливості науки в західній філософії) необхідно зважати на зв'язок елементів цілого, рух ланцюга елементів, особливість структури, вписану в систему відмінностей. Треба наділити структуру центром, співвіднести з певним початком (бо ті організують її, домагаються стримати гру структури, що можлива за межами центру, але не в ньому самому). Суперечливість такого погляду очевидна «Центр, єдиний за визначенням, конституює в структурі те, що, керуючи структурою, уникає структурності»; «парадоксально розташований і в структурі, і поза структурою; перебуває в центрі тотальності, а проте, оскільки центр до тотальності не належить, вона має свій центр десь-інде. Центр не є центром» (Дерида Ж. Письмо та відмінність // Пер. з фр. В. Шовкун; Наук. ред. пер. О. Шевченко. -- К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. -- (602 с.) -- С. 565). для філософа. Отож класична парадигма в термінах тотожності собі та самодостатньої повноти, через постулювання логосу фактично конституює засади гри (умовність).

Однак міркування Ж. Дерида формують впевненість, що заперечувати центр як присутньо-сущий та нехтувати трансцендентально означуваним («розширюючи до нескінченності поле і гру сиґніфікації») -- означає заважати створенню новітньої науки про людину, яка б мирила різні інтерпретації між собою. «Немає ніякого сенсу обходитися без концептів метафізики в намаганнях похитнути метафізику; ми не маємо у своєму розпорядженні жодної мови [...], яка була б чужою для цієї історії; ми не можемо висловити жодного деструктивного твердження, яке б уже не прослизнуло у форму, логіку і постулати того, що мало б на меті спростувати» Дерида Ж. Письмо та відмінність // Пер. з фр. В. Шовкун; Наук. ред. пер. О. Шевченко. -- К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. -- (602 с.) - С. 567.. Досвід Ф. Ніцше, З. Фройда є тому підтвердження («саме це дозволяє тоді цим руйнівникам взаємно руйнувати самих себе» Там само. - С. 569.). Не вдалось критично строго осмислити свій стосунок до метафізики й К. Леві- Стросу, що врешті-решт позначилось на якості його теорії. Ж. Дерида довів, що, хай навіть знехотя, але К. Леві-Строс приймає за передумову розмислу етноцентризм. Це «штовхало» його постійно звертатися до традиції (скажімо, зосереджувався на тлумаченні опозиції природа/культура). Водночас, гадає Ж. Дерида, відчувалась неможливість довіритися їй (траплялись факти, які не уміщувалися в класичне уявлення про природне/неприродне, -- як-то заборона інцесту, що належить культурі й в певному сенсі їй не належить). Сумніви породжували самокритику.

Чи є вихід з цієї ситуації'? Можна вдатися до історичного аналізу концептів, які виявили свої межі, розмірковує Ж. Дерида. Проте тоді треба вийти «за межі філософії». Чи можливо це, якщо всім масивом розмислу занурені в метафізику?! Однак можна зберегти позитивні смисли колишніх концептів, не наділяючи їх жодною абсолютною вартістю (годні відмовитися від них за першої ж нагоди). Разом із тим треба відмовитись від здатності критичного мислення (тоді чи не ризикуватимемо стерти відмінність між означуваним і означником?!). Парадокс у тому, зазначає Ж. Дерида, що будь-яка редукція потребує в опозиції, яку піддає редукції. От і К. Леві-Строс сподівався на те, що зможе віднайти істинний метод, отримати наукові знання, залишаючись вірний подвійній настанові (взяв за інструмент те, що критикував за значення його істинності). Як результат, суперечності на кожному кроці (то пропонує навертатися до методології точних наук, а то -- до соціологічних; наполягає відображати реальність, а то -- конструювати, теоретизуючи або міфологізуючи за необхідності). Чи можна довіряти такому підходу, що так суперечливо утверджує новий статус антропології (відмовляючись від субстанціалістично спрямуваного дискурсу і т. п.)?

Структуралістська модель антропології як проект нової наукової методології піддається підозрі, адже дискурс суцільно зітканий із суперечностей. Бо ж визнання істини частковою означає вимогу доповнень (якщо взагалі можливо за умов плину і взаємодій). Водночас вона примушує визнавати, що пізнання, коли «метафізика присутності» заперечується, має руйнівні наслідки для самої науки.

У контамінаціях ідей постмодернізму, з якими пов'язують парадигмальні зміни в гуманітаристиці, оформилась і загальнотеоретична позиція української антропологічної думки. Вона формувалась на тлі дискусій стосовно проблем ідентичності (В. Шинкарук, В. Горський, І. Бичко та ін.), інтегративного зв'язку природознавства, соціальних, гуманітарних наук (В. Рижко, Ю. Іщенко, В. Кізіма й ін.), взаємовпливу філософсько-антропологічної й теологічної думки (В. Нічик, М. Кашуба, С. Таранов ін.), філософської та мистецької рефлексії (Ю. Шевельов, С. Павличко тощо), вивчення артефактів культури (Й. Хейзінга, Ю. Липа, О. Кирилюк та ін.). У такому найширшому засягові чіткіше окреслювались умови становлення нашої антропології в статусі науки.

Образ нової науки в українській філософсько- антропологічній візії незмінно вирізняла настанова на ретрансляцію універсального смислу через осягнення етнокультурних форм, здатність поєднати традицію з сучасними уявленнями про людське, розуміння скомплікованості знань та методологічної складності. Українська філософська антропологія не заперечує так звану класичну раціональність, а встановлює її межі, тобто наголошує на рівноцінності способів і типів пізнання. Іншими словами, класична (модерна) наука має бути доповнена некласичним (посткласичним) витлумаченням. Тому що в пізнавальному процесі суб'єкт одночасно є і спостерігач, і співучасник. Не треба абстрагуватися від природи знання, від комунікацій в мережі людського співбуття. Розуміння неподільності між типами філософування відіграє неабияку роль в системному вивченні проблем, дає змогу цілісно досліджувати, забезпечуючи пояснення процесів взаємозумовлення методологій та емерджентного характеру знання тощо. Такий підхід краще узгоджується із вимогами сучасних гуманітарних наук: відтворювати об'єктивний зміст теорії та реконструювати його комунікативну складову. Таким чином упрозорюється евристичність теорії, що зрештою дає можливість вивчати відповідності в дії законів різних наук.

Наші учені визнали ідеї холізму, та довелось таки визнати й те, що й найсучаснішими методологіями не охопити всього розмаїття людського буття, всієї розгалуженості будови антропологічних знань та взаємовпливів з культурою. Отож прагнення створити загальну антропологію, що охоплювала б цілковито всі наукові знання, є помилкою. Недосяжність антропологічної мети не дає пістав пов'язувати проект нової методології з образом універсальної науки (зауважене добре віддзеркалюється через морфологічний аналіз знаннєвої традиції про людину в Україні Вільчинська С. Морфологія знаннєвої традиції про людину в філософії України // Університетська кафедра № 6/2017. -- К.: КНЕУ, 2017. -- С. 1і7-128.).

Якщо є суттєві розбіжності в концептуалізації, то постає питання чи повинна взагалі філософія претендувати на створення цілісного образу людини, який би зводився до загальних формулювань? Коли А. Гелен спрямував увагу на проблеми моралі, то від його сподівань -- розробити загальну антропологію з огляду на ідею суцільності -- залишились лише «друзки». В. Винниченко закликав не обмежуватися міркуванням про загальнеВинниченкова етична антропологія належіть до новітньої парадигми, вже керується ідеєю динамічної цілісності.. Його етичні погляди містили чимало практичних висновків (конкордистська програма дій в напрямку повернення до природної нормальності людини). Загалом в українській філософській антропологічній теорії надавалась перевага спеціальним питанням (про сенс життя, чинники щастя, природу моральності, метаморфози в системі цінностей тощо), однак витлумачено їх за принципом комплементарності (як співпідпорядкованість зовнішнього й внутрішнього, індивідуального й гуртового, соціального та природного, психічного й фізичного тощо).

Лінгвістична антропологія, сучасна дискурсологія і наратологія, комунікативістика тощо, весь кластер нових наук відкритий для питань подальшого розвитку людства. Чи житимемо в глобалізованому й уніфікованому світі? Чи працюватимемо над зміною людської природи? Чи поборемо надміри процесу віртуалізації світу (самотність й ін.)? Тематика стратегії розвитку людства уточнює центральні питання щодо істоти людського, якій українська філософія приділяє багато уваги, сподіваючись пізнати і змінне, і сталість. Мета вимагала аналізувати діахронію (синхронію) поміж концептами різних наук, взаємовпливи чинників життєдіяльності людей.

Отже, можна стверджувати, що методологічний проект філософської антропології -- це попри критику засад класичної раціональності, й спрямованість до цілості як співпідпорядкованості елементів цілому та скомплікованості складного, і до синтези античної, середньовічної думки із сучасною гуманітарною та природознавчою. Це скепсис стосовно можливості остаточної «картини» людини, й орієнтація на вивчення спеціальних питань -- домінує також в українській філософській антропології.

антропологічний філософський методологія

References

1. Vynnychenko Volodymyr. Konkordyzm. Systema buduvannya shchastya: Etyko-filosofs'kyy traktat [Konkordyzm. System of happiness building: Ethical and philosophical treatise] - Kyiv: Ukr. pys'mennyk, 2011. - 335 p. [In Ukrainian].

2. Vilchynska S. V. Morfolohiya znannevoi tradycii pro lyudynu v filosofii smyslu [The morphology of knowlege of man in Ukrainian philosophical tradition] // Universytetska kafedra. № 6/2017. -- К.: KNEU, 2017. -- 279 c. -- С. 117-128. [In Ukrainian].

3. Deryda Zh. Pysmo ta vidminnist [Ukrainian edition: Derrida Jacques. L'ecriture et la difference; per. s fr. V. Shovkun; Nauk. red. per. O. Shevchenko] - Kyiv: Vyd-vo Solomii Pavlychko “Osnovy“, 2004. - 602 p.

4. Kis R. Sens sensotvorennya. Vprovadzhennya do novoi filosofii smyslu [The sense of creation of sense.The introduction of a new philosophy of sense] - Lviv: Afisha, 2013. - 389 p. [In Ukrainian].

5. Levi-Stros K. Strukturna antropolohiya [Ukrainian edition: Claude Levi- Strauss. Anthropologie structurale; per. s fr. Z. Borysyuk] - Kyiv: Osnovy, 2000. - 387 p.

6. Petrov V. Nash chas, yak vin ye // Petrov V. Rozvidky. [Our time as it is. At: Petrov V. Exploration] - Vol.2. - Kyiv: Tempora, 2013. - p. 810-824. [In Ukrainian]

7. Petrov V. Suchasni dukhovi techiyi Evropy // Petrov V. Rozvidky. [contemporary spiritual currents of Europe. At: Petrov V. Exploration] - Vol.2. - Kyiv: Tempora, 2013. - pp. 862-867. [In Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru