Теорія моральних почуттів А. Сміта і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 141

ТЕОРІЯ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ АДАМА СМІТА І СУЧАСНІСТЬ

Гаркавко Віктор Костянтинович

Національний університет харчових технологій

Запорожан Юлія Леонідівна

Національний університет харчових технологій

Розглядується і аналізується праця видатного шотландського науковця А. Сміта «Теорія моральних почуттів», в якій автор, відомий широкому загалу дослідників як класик англійської буржуазної політекономії ХУЛІ ст., водночас постає перед читачами і як видатний філософ-мораліст. Метою даної статті є доведення до читача думки про те, що вказана філософська праця А. Сміта є водночас хрестоматією в області морально-етичних питань не тільки в минулому, а й для сучасності. Завдання статті полягає перш за все у всебічному розкритті вихідного почуття у вченні А. Сміта про мораль - почуття симпатії, а також похідних від нього почуттів.

Ключові слова: мораль, моральна філософія, моральні почуття, симпатії, пристрасті, пристойність, економічна теорія (політекономія).

філософський сміт моральний симпатія

Широкому колу читачів шотландський науковець Адам Сміт (1723-1790) відомий перш за все як видатний економіст, фундатор ринкової економіки, представник так званої англійської класичної буржуазної політичної економії [1, с. 161-201; 2]. Всесвітню славу А. Сміту принесла його знаменита праця «Дослідження про природу й причини багатства народів» [2], де автор постає перед читачами одним з творців «трудової теорії вартості» - «наріжного каменю» вказаної течії в економічній теорії. Проте знаменита економічна праця А. Сміта мимовільно доволі тривало «відтіняла» від читачів не менш знаменну постать цього науковця як видатного філософа-мораліста, яким він перед нами постає в своєму оригінальному етичному творі «Теорія моральних почуттів» [3; 4]. Книга А. Сміта «Теорія моральних почуттів» [3; 4] вперше була опублікована в 1759 р. і за життя науковця загалом витримала шість видань - в 1759, 1761, 1767, 1774, 1781, 1790 рр. [5]. Вчення А. Сміта про мораль розпочинаєтья з пояснення вихідного його почуття - симпатії та його впливу на відносини поміж людьми [5], що є предметом й завданням дослідження в даній статті.

А. Сміт показує, як розрізняються симпатії людей до кожного з типу пристрастей і як це співвідноситься з загальноприйнятним розумінням пристойності [5], поділяючи самі пристрасті на декілька типів, про що мова піде надалі. Перші переклади книги А. Сміта («The Theori of Moral Semtiments») на іноземні мови - французьку та німецьку були здійснені відповідно в 1764 та 1770 рр. Російською мовою перший і допоки єдиний повний переклад книги виконав Петро Бібіков в 1868 р. [5]. «Повторне видання перекладу було здійснено в 1895 році, а в 1997 для останнього видання книги Олександр Грязнов звірів переклад Бібікова з англійським текстом академічного зібрання творів Сміта і серйозно його переробив» [5]. Загалом праця А. Сміта «Теорія моральних почуттів» складається з семи частин з яких перша, друга, шоста й сьома складаються з відділів, а відділи - з глав (розділів). Поділ тільки на глави має третя частина, в той час як четверта та п'ята викладені цільно [7]. При цьому слід зауважити, що, як слідує з передзвідомлення А. Сміта до останнього видання книги «Теорія моральних почуттів», зробленого ним за декілька тижнів до власної смерті, ним в це саме видання були внесені суттєві змінення (зокрема, в тому числі, й до третього відділу першої частини) [3, с. 1]. Тому дана публікація, зроблена на основі аналізу саме останнього видання праці А. Сміта, здійснена з урахуванням цих змінень.

З метою якнайповніше відтворити понад аніж через два з половиною сторіччя знайомство з філософською спадщиною А. Сміта актуально ознайомитися з цією фундаментальною науковою філософською працею великого вченого, в якій, водночас, розкривається чимало питань й з області психології в поведінці людини, що важливо враховувати в навчальному процесі при вивчені вказаних навчальних дисциплін.

Симпатіями або співчуттями А. Сміт вважає здатності одних людей розділяти які б то не було відчування за інших людей [5]. «Ці відчування характерні для будь-кого, яку б степінь егоїзму ми не передбачили в людині. Вища степінь моральної досконалості для Сміта - виражати своє співчуття іншим і забувати самого себе, обмежувати наскільки можливо особистий егоїзм і віддаватися поблажливій симпатії до інших. В той же час він визнає, що досягнення морального ідеалу виключно рідкісне з-за людської слабкості й судити про вчинки приходиться не по відношенню до ідеалу, а по відношенню до вчинків інших людей» [5].

Останнє видання праці А. Сміта «Теорія моральних почуттів» вийшло з друку в доопрацьованому вигляді в 1790 р. вже після видання його фундаментальної економічної праці «Багатство народів» (1776), в якій автор, керуючись методом наукових абстракцій, виходячи з філософії Гельвеція, яку розвинув притаманно до політекономії, за вихідну категорію, що призводить до розвитку ринкових процесів в суспільстві, брав егоїстичний інтерес людини [1, с. 172-173; 2, с. 91]. Втім, як пише А. Сміт на початку першої частини праці «Теорія моральних почуттів» (яка називається «По пристойність, властиву нашим вчинкам»), не дивлячись на егоїзм людини як такої (тобто живої істоти) «нам доволі часто доводиться страждати стражданнями іншого» [4, с. 6] (перш за все - людинолюблячим, проте в тій чи іншій мірі - й іншим, включаючи навіть злодіїв та інших порушників громадських законів[4, с. 6]). Науковець «думав пояснити всі почуття і вчинки людини по відношенню до інших людей її здатністю «влізати в їхню шкіру», силою уяви ставити себе на місце інших людей і відчувати за них» [1, с. 169], навіть коли подібні відчуття торкалися б фізичних страждань (скажімо, по відношенню до повішеної людини [4, с. 6]). Здатність силою уяви відчувати співпереживання за страждаючих людей, на думку А. Сміта, породжує співчуття (особливо - до людей вражених фізичними вадами в силу будь-яких обставин та причин [4, с. 7]). Втім те ж саме торкається стосовно успіхів чи невдач (по життю) людей, за яких ми переживаємо. Силою уяви ми можемо радіти за успіхи не тільки безпосередньо рідних і близьких нам людей, а й, скажімо, за героїв улюблених романів. Водночас обурюємося проти негідників та їхніх вчинків [4, с. 7].

Такі відчуття за когось за А. Смітом виражаються словами «жалість», «співстраждання», «симпатія», «печаль», «радощі». Симпатія (чи антипатія) при цьому може проявлятися й миттєво в силу різних причин. Наприклад, при спостереженні прояву ярості з боку однієї людини по відношенню до іншої, ми, виходячи з емоцій, нерідко проявляємо співчуття до того, проти кого ця ярість спрямована (бо нам здається, що саме об'єкт ярості потрапив у небезпечне становище). Однак, якщо нам попередньо невідомі причини ярості та не зроблений їхній аналіз, наша симпатія (чи антипатія) не завжди можуть відповідати правильному вияву правоти чи неправоти як тої людини, що проявляє ярість, так й тої, на яку ця ярість спрямована [4, с. 7]. Причина, на думку А. Сміта, полягає в тому, що «загальна уява про образу не збуджує в нас ніякої симпатії до гніву ображеного» [4, с. 8].

Аналізуючи почуття печалі й радощів А. Сміт писав: «Якщо достатньо навіть зовнішніх проявів печалі й радощів, щоб ми самі відчували до деякої степені те чи інше, то це пояснюється тим, що вони збуджують у нас загальну уяву про добро чи зло, відчуваєме людиною, яка знаходиться перед нашими очима; одного цього вже вистачає, щоб ми розділяли їх в більшій чи меншій степені» [4, с. 8]. «Саме наше співчуття до чужого горя чи до чужої радощі - продовжує автор - вельми слабке, допоки нам невідомо, чим вони викликані» [4, с. 8]. Для того, щоб таке співчуття стало сильнішим потрібне сприйняття ситуації (зокрема, отримана відповідь на запитання «Що з Вами?» дасть більше інформації до співчуття аніж просто сприйняття пристрастей; до цього ж моменту ми маємо лише «цікавість» та «смутну» прихильність [4, с. 8]).

Надалі А. Сміт силою уяви переходить до аналізу таких відчуттів як «безсоромність», «грубість», «неспокій» , «безпорадність». Безсоромність чи грубість, як вважає А. Сміт, призводить до почервоніння з боку інших людей по відношенню до того, хто ці відчуття виявляє (хоча самі безсоромники чи грубіяни свою поведінку за непристойність можуть і не вважати [4, с. 8]). Найгірше, за А. Смітом, - втрата розуму (проте той, хто його втратив за це не переживає, а переживають інші, небайдужі до божевільного, бо уявляють себе на його місці [4, с. 8]).

Такі почуття як «неспокій» та «безпорадність» А. Сміт пов'язує з переживанням матері по відношенню до немовля-дитини. «Неспокій матері за немовля, що на її думку знаходиться в «безпорадному» становищі (так вона уявляє, бо немовля не може ще виразити свої почуття), а насправді може бути, що його страждання й невеликі або як такі відсутні» [4, с. 9].

Завершується глава про симпатії розкриттям вияву про людські співчуття. «Ми проникаємо співчуттям - пише А. Сміт - навіть до мертвих й при цьому не звертаємо уваги на дійсно важливу сторону їхнього становища: на страшну вічність, очікуєму їх» [4, с. 9]. На думку вченого, силою уяви живі відчувають за мертвих те, що мали б на їхньому місці. Звідси в живих виникає страх смерті як страх невідомого [4, с. 9]. Остання обставина дає підстави взяти під сумнів думку, поширюєму в матеріалістичні часи, про нібито антирелігійність А. Сміта, зокрема, відомого дослідника в області історії економічних вчень А.В. Анікіна, який написав про А. Сміта слідуюче: «...відхиливши релігійну мораль та «вроджене моральне почуття», він поставив на їхнє місце інший абстрактний принцип - «принцип симпатії» [1, с. 169]. Насправді ж, як бачимо як з усього вищевикладеного матеріалу, так як і побачимо з матеріалу, що подаватиметься нижче, А. Сміт ні в якому разі принаймні не виступав проти християнських заповідей. Це апріорі є беззаперечним фактом хоча б й тому, що усі аналізуємі в його праці моральні почуття саме і є такими, що випливають з цих самих християнських заповідей.

В другій главі першого відділу першої частини своєї праці, яку А. Сміт присвятив задоволенню від взаємної симпатії, вчений торкаючись почуття співчуття вказує на те, що співчуття до нас викликає задоволення і, як наслідок, ми радіємо, а не співчуття - образу і, як наслідок, ми обурюємося [4, с. 9]. Співчуття, на думку А. Сміта, може виявлятися й через підтримку, здобрення, розташування тощо до нас з боку оточуючих. Наприклад, якщо жарт, висловлений людиною викликає сміх в інших, вона відчуває від цього лестощі. Якщо ж від сказаного жарту окрім неї ніхто не засміється, вона відчуває неприємні почуття. Звідси випливає, що задоволення або неприхильність інших людей відповідно посилюють чи послаблюють власне задоволення. Слідно, співчуття в хвилину радощів збільшує власну радість, але в хвилину горя - не приносить ніякої втіхи (тільки посилює тягарне відчуття). «А між тим симпатія - пише А. Сміт - збільшує радість та полегшує горе» [4, с. 9]. Збільшуючи радість симпатія відкриває для неї нове джерело. Полегшуючи горе симпатія збуджує в нашому серці єдине приємне відчуття. Тому з друзями ми охочіше ділимося тягарними почуттями аніж радісними [4, с. 9].

Тому відмова у співчутті у зв'язку з горем людини сприймається нею як сама жорстока образа, в той час як відмова розділити її радощі лише як прояв невігластва. Любов - приємна, ненависть - ні, проте коли друзі розділяють нашу ненависть до наших ворогів - нам це приємніше ніж коли вони розділяють нашу подяку (радість). І навпаки - якщо ми здатні в повній мірі поспівчувати горю нам самим приємніше ніж коли ми не змогли це зробити, в той час як надмірне (на наш погляд) щастя в інших може визвати в нас презирство [4, с. 10].

Третя і четверта глави першого відділу першої частини праці А. Сміта присвячені нашому схваленню відчувань інших людей, в залежності від узгодження суперечності їх з нашими власними відчуваннями. Головна думка автора тут полягає в тому, що ми схвалюємо людей внаслідок нашої симпатії до їхніх почуттів. «Схвалювати думки інших людей - пише А. Сміт - означає приймати їх, а приймаючи їх - означає схвалювати ці думки» [3, с. 8]. В разі ж нашої антипатії до почуттів людей ми отримуємо зворотні наші почуття. Як вважав А. Сміт «ми судимо про здібності інших людей за нашими власними здібностями. Я складаю собі поняття про ваш зір на підставі свого зору, про ваш слух - за моїм слухом, про ваш розум - за моїм розумом, про вашу злобу - за своєю власною, про вашу любов - за тою, яку сам відчуваю. Я не маю й не можу мати іншого засобу судити про них» [3, с. 10]. В продовження того ж питання науковець підкреслює велику роль дружби в моральних почуттях, перш за все почутті симпатії. «Ми рідко буваємо схвильовані до такої степені, - пише А. Сміт - щоб присутність друга хоч дещо не заспокоїла б нас. Наші страждання трохи але стихають при погляді на нього: ми в той же час помічаємо позицію, з котрою він дивиться на наше становище, і до деякої степені починаємо розділяти його споглядання, бо дія симпатії відбувається миттєво. Ми очікуємо меншого співчуття зі сторони простого знайомого, ніж зі сторони Друга» [3, c. 12].

В останній п'ятій главі першого відділу першої частини своєї праці А. Сміт писав: «...виражати своє співчуття іншим й забувати самого себе, обмежувати наскільки можливо особистий егоїзм і віддаватися поблажливій симпатії до інших являє вищу степінь моральної досконалості, на яку тільки здатна людська природа. Головний християнський закон веліє нам любити ближнього, як самого себе, а великий закон природи полягає в тому, щоб ми любили себе не більше, ніж ми любимо інших, або, що те саме, не більше, ніж можуть любити нас наші ближні» [3, с. 14]. Сказане доводить те, що, як писалося вище, А. Сміт закликає до досягнення вищих моральних добродій виходячи саме з християнських заповідей і ні в якому разі релігійну мораль не відхиляє, бо «тільки таким шляхом ми можемо досягнути того панування згоди в почуттях людей, при котрому пристрасті наші виявляються законними й приносять нам щастя» [3, с. 14].

Підходячи до визначення добродії (добродетели) А. Сміт писав: «Лагідне людинолюбство, якщо воно настільки дієве й глибоке, що заслуговує назви добродії, без сумніву, обумовлюється такою чуттєвістю, яка взагалі рідко зустрічається серед людей. Як обдарованість не складає звичайної степені розумових здібностей, так й добродія не належить до щоденно зустрічаємої степені моральних властивостей людини. Добродія сама по собі є досконалість, дещо прекрасне й високе, що виходить з ряду буденного й звичайного» [3, с. 14]. «З цієї точки зору - продовжував автор - існує величезна розбіжність між добродією й простою пристойністю, між властивостями й вчинками, заслуговуючими тільки схвалення. Щоб вчинити пристойно, нерідко буває достатньо звичайної чуттєвості й самовладання, на які здатні самі звичайні люди; іноді ж не потребуються навіть такі. Таким чином, наприклад, наші звичайні життєві вчинки хоча й пристойні, але зовсім не заслуговують назви добродії». Цим самим А. Сміт показує чіткі розбіжності поміж поняттями «пристойність» та «добродія». Почуття, які є похідними від почуття симпатії (а саме - пристрасті) описані А. Смітом в двох заключних відділах першої частини його праці «Теорія моральних почуттів». До таких пристрастей науковець відносить: пристрасті, засновані на фізичному стані організму (голод, біль, статеве захоплення та ін.); пристрасті, засновані на уяві (любов, прив'язаність, хоббі та ін.); антисуспільні пристрасті (гнів, злоба, ненависть та ін.); суспільні пристрасті (дружба, доброта, співстраждання, великодушшя, взаємна повага та ін.); егоїстичні пристрасті (страждання або задоволення у зв'язку з особистісними невдачами чи успіхами). А. Сміт показує, як розрізняються симпатії людей до кожного типу цих пристрастей і як це узгоджується і співрозмірюється з загальноприйнятною пристойністю [5].

Наступні частини праці А. Сміта «Теорія моральних почуттів» присвячені: друга - «Про вади й добродії або про вчинки, заслуговуючії нагороди, і про вчинки, заслуговуючії покарання», третя - «Про обгрунтування наших суджень про власні вчинки і почуття, а також про почуття обов'язку», четверта - «Про вплив корисності на почуття схвалення», п'ята - «Про вплив звичаю і моди на почуття ухвалення або неухвалення в справі моральності», шоста - «Про властивості добродії». Завершується праця А. Сміта частиною сьомою - «Про систему моральної філософії».

На думку А. Сміта розглянена ним система теорії моральних почуттів повинна була б покластися в основу розуміння природних законів розвитку людського суспільства й враховуватися при складанні «позитивного законодавства. Можна було б також очікувати, - продовжував свою думку підводячи підсумки в своїй праці А. Сміт - що подібні дослідження привели б їх до системи природного законодавства або до теорії загальних принципів, котрі повинні слугувати засадою законодавства для кожного народу» [3, с. 239]. Саме в цьому і полягала практична значимість праці А. Сміта «Теорія моральних почуттів», бо подібна постановка питання не втратила свою актуальність і в сучасному світі, тим паче, що а ні до А. Сміта, а ні після нього ніхто не прагнув в своїх дослідженнях питань моралі і справедливості ув'язувати їх в єдину систему в ув'язці з єдиною системою «філософії законодавства» [3, с. 239], оскільки принципи моралі, етики, порядності, справедливості та відпрацьовані механізми їхнього втілення й дотримання повинні однаково застосовуватися в усі історичні часи для всіх народів і суспільств. І саме тому, не випадково, що перше слово в її назві є саме слово «теорія» (від грецьк. theoria - спостереження, розглядання, дослідження), тобто термін, що означає «система узагальненого достовірного знання» про щось [6, с. 366], термін, що за своїм смисловим значенням підкреслює фундаментальність тих чи інших наукових знань, виділяючи їх як базові, основотворюючі в кожному з усіх існуючих напрямків наукових пошукань (в даному разі - філософсько-етичного спрямування). Отже, теоретичні знання (з будь-якої сфери наукових досліджень!) вважаються завжди хрестоматійними загальнозастосовними, такими, на яких будується будь-яка наукова споруда, тобто наука як така.

Сказане в повній мірі торкається і «Теорії моральних почуттів», що дає підстави вважати класика політичної економії А. Сміта також й класиком в області морально-етичного напрямку філософії. Тому, подібно до фундаментальної його праці «Багатство народів» як хрестоматії з політекономії, «Теорія моральних почуттів» є хрестоматією в області моральної філософії, чим визначається вічна значимість обох цих праць не тільки в минулому, а й для сучасності та на майбутнє. Тому аж ніяк не можна погодитися з дослідником економічної творчості А. Сміта А.В. Анікіним про те, що якби не більш пізня праця великого шотландського науковця «Багатство народів» [2] праця «Теорія моральних почуттів» ніколи б не обезсмертила його ім'я і навіть не пережила б XVIII ст. [1, с. 169]. Як бачимо розгортаємі в сучасному світі події (проблеми з правами людини, соціальні катаклізми тощо) вимагають повернення до перегляду й переосмислення творчої не тільки економічної, а й філософсько-етичної спадщини А. Сміта, в основі якої лежить його теорія моральних почуттів. «Його праця розкриває найважливішу роль моральності в суспільстві й житті людскості. Сміт переконаний, що «багатство народів» створюється саме тими людьми, котрі не тільки успішні (преуспевают) в практичній діяльності, але й наділені «високими добродіями» [7].

Сказане спростовує ще один стереотип (визначений дослідниками економічної спадщини великого шотландського науковця, в тому числі все тим же А.В. Анікіним) про А. Сміта як нібито творця ідеї про «homo oeconomicus» («людину економічну»), що в своїй діяльності керується нібито виключно тільки власними і тільки виключно егоїстичними економічними інтересами (втім тут же А.В. Анікін сам собі й суперечить, написавши, що поняття «homo oeconomicus» виникло дещо пізніше (слід, вочевидь, розуміти після А. Сміта), проте «винахідники» цього терміну нібито «опиралися на Сміта» [1, с. 173]). Насправді ж А. Сміт, як дійсно запроваджувач методу «наукових абстракцій» в економічній теорії, виводив таки тип абстрактної егоїстичної людини (так званого «торговця», «міняли»), вказуючи що людськість (знов-же таки, виключно в абстрактному розумінні, для полегшення логіки економічного аналізу, не більше того !) є не що інше як «торговельний союз» [2, с. 97]. Втім сказане зовсім не означає, що дані «характеристики» мають відноситися до особи А. Сміта лише тому, що він про них написав.

Як людина, що ще з дитинства була сором'язливою, хворобливою, проте вихованою, культурною, високоосвіченою [1, с. 165-166], а по життю мала багато знайомств з кола видатних науковців «епохи Просвітництва» (Ф. Кене, А. Тюрго, д'Аламбер, Гольбах, Вольтер, Гельвецій, Д. Юм (як особливо близький друг) та багато ін.) А. Сміт в житті в спілкуванні з людьми керувався виходячи виключно з високих моральних принципів, тих, що сам й описав в «Теорії моральних почуттів» і які повністю підтверджені його біографічною хронікою (яка міститься в тому числі і в праці А.В. Анікіна [1, с. 161-172]). Це дуже важливо знати, бо об'єктивна й точна інформація про А. Сміта як про людину допоможе усім, хто вивчатиме його наукову спадщину як в області політекономії, економічної теорії загалом, так й в області філософії більш точно й правильно відтворити й увібрати для себе його вчення як в навчальному процесі, так й в науково-дослідницьких пошуканнях.

Література

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса - 3-е изд. / А.В. Аникин. - М. : Политиздат, 1979. - 367 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит // Антология экономической классики. Предисловие И.А. Столярова. - М.: МП «Эконов», «Ключ», 1993. - С. 79-396.

3. Смит А. Теория нравственных чувств или опыт исследования законов, управляющих суждениями, естественно оставляемыми нами сначала о поступках прочих людей, а затем и о своих собственных / А. Смит // Gufo http: // www.litmir.co «Теория нравственных чувств»: Республика; Москва, 1997. - ISBN - 250 - 02504 - 1 - (дата звернення 17.02.2018) - Назва з екрану.

4. Смит А. Теория нравственных чувств или опыт исследования законов, управляющих суждениями, естественно оставляемыми нами сначала о поступках прочих людей, а затем и о своих собственных / А. Смит // https: // vk.com>doc33910472_252298252?hash=36ed68ecaea8aa8aadbc «Теория нравственных чувств»: Республика; Москва, 1997. - ISBN - 250 - 02504 - 1 - (дата звернення 17.02.2018) - Назва з екрану.

5. Теория нравственных чувств - Википедия [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://ru.wikipedia.org Теория нравственных чувств - (дата звернення 17.02.2018) - Назва з екрану.

1. б.Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1981. - 445 с.

6. Электронная книга «Теория нравственных чувств» «The Theory of moral semtiments» [Електронний ресурс] // Режим доступу: librebook.me / the_theory_of_moral_semtiments (дата звернення 17.02.2017) - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru