Політичне лідерство як феномен людського буття в культурі: плідність методологічних підходів метаантропологїї, андрогін-аналізу і гуманістичного психоаналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 141. 319.8:316. 46:323.2

Політичне лідерство як феномен людського буття в культурі: плідність методологічних підходів метаантропологїї, андрогін-аналізу і гуманістичного психоаналізу

Дандекар Д.Д., аспірант кафедри філософської антропології, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Ключові слова: політичне лідерство, гуманістичний психоаналіз, андрогін--аналіз, метаантропологія, конструктивність, деструктиєність, біофілія.

In the article, the comprehension of political leadership is brought to the question of relations between politics and culture. The author shows that the methodological approaches of humanistic psychoanalysis, meta-anthropology and androgyne analysis are productivity for answering it. The problem of the androgynous integrity of a man, a couple, of mankind, 'which overcomes everything destructive in the political life of the personality and brings him to the present culture is posed.

Keywords: political leadership, humanistic psychoanalysis, androgyne- analysis, meta--anthropology, constructiveness, destructiveness, biophilia.

політичний лідерство андрогінний цілісність

Дослідження політичного лідерства в контексті людського буття в культурі ставить перед нами фундаментальне завдання осмислення відносин політики і культури. Якщо культуру розуміти як духовне і моральне буття людини, то політичне лідерство і політична діяльність взагалі можуть бути трактовані як антонім культури. Дійсно, в сучасній політиці ми бачимо багато аморального (або, в кращому разі, позаморального) і бездуховного. Проте, з іншого боку, не можна не заперечувати, що політична діяльність і політичне лідерство є умовою культури, адже саме політика здатна структурувати суспільство і дозволяти йому бути культурним.

Політика - це спосіб перетворення суспільства у цивілізоване суспільство, а цивілізація є матеріальна умова існування культури. Не можна не погодитися з думкою сучасного українського дослідника Н. В. Хамітова, що «культура є духовне наповнення цивілізації, цивілізація - створення умов для розвитку культури» [3, с. 274]. На думку цього автора, «цивілізація набуває сенс як засіб розкриття соціально-економічного і культурного потенціалу держави, доведення його до світового рівня, тоді як культура набуває себе як засіб одухотворення й олюднення цивілізації» [3, с. 274]. Політична діяльність і її актуальний максимум - політичне лідерство - можуть руйнувати культуру як царину свободи й самореалізації людини, але в своїх конструктивних формах лише вони, розгортаючи цивілізаційний процес, створюють умови для буття людини у культурі. Адже «лише певний рівень розвитку цивілізації дає людині свободу для реалізації життєвого потенціалу - гідної самореалізації, в тому числі й для культурно-гуманістичного розвитку, проте саме свобода самореалізації не дає цивілізації руйнувати саму себе» [З, с. 274].

Справжній політичний лідер - це носій культури, людина, яка захищає і розвиває її, а не знищує або імітує. В цьому контексті дуже важливим стає питання екзистенціальних вимірів і духовних рівнів розвитку політичного лідера. І тут для нас актуальним стає проект метаантропології як філософії буденного граничного і метаграничного буття людини.

Перед тим як побачити специфіку і еволюцію політичного лідерства у цих вимірах людського буття, усвідомимо що таке буденне, граничне й метаграничне буття людини та які типи світогляду відповідають цим буттєвим вимірам. І це, по суті, стане обгрунтуванням метаантропології як методології дослідження політичного лідерства.

Нагадаємо, що сучасний проект метаантропології розвивається в роботах Н. В. Хамітова,вяких філософська антропологія постає як метатеорія соціогуманітарного знання - його методологічна й світоглядна основа [3, с. 16], а також як філософія трансцендування - розвитку людини в глибинних душевних і духовних проявах [3, с. 16]. Цей розвиток структурується в буденних, граничних і метаграничних (позамежних) проявах.

Буденне буття в контексті вказаного проекту метаантропології розуміється як результат дії волі до самозбереження і продовження роду. Граничне буття людини є результатом волі до влади і волі до пізнання та творчості. Метаграничне буття людини породжується волею до свободи, любові і співтворчості [3, с. 32-40].

Дані виміри людського буття корелюють з певними типами світогляду. «В контексті сучасного проекту метаантропології буденному, граничному й метаграничному вимірам буття людини відповідають буденний, особистісний та філософський типи світогляду» [3, с. 41].

Н. В. Хамітов так характеризує буденний світогляд: «Буденний світогляд відображає буденне буття людини з його несамостійністю, некритичністю, нетворчим характером. Буденний світогляд є насамперед результатом впливу сім'ї і того соціального середовища, у яке людина включена в дитячі і підліткові роки життя. Людина з буденним світоглядом абсолютно залежить від пануючих ідеологічних установок і цінностей. Наприклад, у суспільстві з атеїстичною ідеологією значна частина його представників стає атеїстами, у суспільстві, що сповідує релігійні принципи, більшість людей - віруючі» [3, с. 42]. Натомість, «особистісний світогляд - це світогляд, що відображає граничне буття людини і відрізняється самостійністю, критичністю і творчим характером. Особистісний світогляд у всіх своїх рисах протилежний буденному світогляду, це світогляд людини, що усвідомлює і долає стереотипи середовища, а тому стає недоступною для маніпуляцій. Особистісний світогляд означає постійне самопізнання, погляд всередину себе, пильну увагу до динаміки розвитку внутрішнього світу. Тому людина з особистісним світоглядом усі події зовнішнього світу виносить на суд власного розуму і переживання» [3, с. 43].

Важливо усвідомлювати, що особистісний світогляд може виступати «основою творення нових цілей, ідеалів і цінностей. Саме творчий характер особистісного світогляду дозволяє вирішувати проблему смислу життя як проблему смислу свободи - свободи вибору і свободи досягнення обраного» [3, с. 44]. Однак особистісний світогляд має суттєву ваду - «людина, що володіє особистісним світоглядом, далеко не завжди здатна об'єднати внутрішній світ у таку цілісність, де частини необхідно й вільно поєднані одна з іншою» [3, с. 44].

Ця вада долається у філософському світогляді. З точки зору Н. В. Хамітова «філософський світогляд відображає метаграничне буття людини і відзначається самостійністю, критичністю, творчим характером, а також системністю і внутрішньою цілісністю» [3, с. 44]. Закономірним є висновок про те, що «філософський світогляд є ступінь зрілості особистісного» [З, с. 44]. Не можна не погодитися з думкою про те, що налаштованість носія особистісного світогляду на системність і цілісність з необхідністю веде його до філософського. «Інакше особистісний світогляд стає випадковим і поверхневим явищем, а тому рано чи пізно тоне в стихії соціальних стереотипів, втрачаючи індивідуальний характер» [3, с. 45].

Спробуємо використати метаантропологічний підхід як методологію осягнення політичного лідерства. В буденному вимірі буття людини політичне лідерство є неможливим. Якщо ж воно виникає, то стає імітацією справжнього лідерства, такий «лідер» як людина буденного буття і буденного світогляду є результатом маніпуляцій сильних світу цього. Дійсно, «якщо усвідомлювати буденне буття людини... як результат реалізації волі до самозбереження і волі до продовження роду, то в цьому контексті ставлення до буденного буття як самоцінності гальмує актуалізацію неповторно- особистісного начала» [3, с. 32].

В методологічних координатах метаантропології більшість політичних лідерів - це люди граничного буття і особистісного світогляду, яких скеровує воля до влади. У них ми бачимо виражену деструктивність, яка є тим сильнішою, чим сильнішим є акцент на владі як кінцевій цінності. Проте політичні лідери буденного буття і буденного світогляду, якими маніпулюють політичні лідери граничного буття, є не менш деструктивними для суспільства, адже проводять волю других у конкретику життя. їх деструктивність, можливо є відносною, але все одно злоякісною для інших.

І лише в творчому модусі граничного буття людини і, більше того, в метаграничному бутті можливе по- справжньому конструктивне політичне лідерство, адже в цих вимірах людського буття влада перестає бути самодостатньою і безумовною цінністю, стаючи лише засобом для забезпечення свободи, гідності і творчої самореалізації людини.

В контексті осягнення конструктивних і деструктивних проявів політичного лідера для нас може бути важливим підхід «соціальної метаантропології», який на основі проекту метаантропології розвиває сучасна українська дослідниця С. А. Крилова. В межах цього підходу, як зазначає авторка, «виокремлюється буденне, граничне та метаграничне буття суспільства та людини в суспільстві» [1, с. 14]. Соціальна метаантропологія може бути осмислена і як новий напрям сучасного філософського знання і «на відміну від соціальної антропології, яка розглядає архетипові основи суспільства в його буденному бутті, і лише іноді в граничних ситуаціях, ...системно досліджує архетипові підстави виходу соціуму за межі буденності в граничні та метаграничні онтологічні стани». С. А. Крилова слушно зазначає, що в «буденному бутті суспільство підпорядковане волі до самозбереження та продовження роду, а тому розвивається переважно в пан- демографічному напрямі; члени такого суспільства через низький економічний рівень не живуть, а виживають, або, навпаки, заради економічного процвітання і добробуту відмовляються від дітонародження» [1, с. 14]. Тоді як «суспільство в своєму граничному бутті скероване волею до влади, прагнучи до панування над усім світом, з іншого боку, спрямоване до пізнання та творчості, до розвитку духовності та культури. Таке суспільство виховує та актуалізує геніальних творців, які виводять його на світовий рівень» [1, с. 14]. А метаграничне буття суспільства, на думку С. А. Крилової, «означає вихід до толерантності, соціальної відповідальності й соціального партнерства, які є критеріями і, одночасно, дійсними проявами краси в її соціальних вимірах» [1,с. 14].

Ми можемо припустити, що конструктивний політичний лідер здатний сприяти розвитку суспільства від буденного через граничне до метаграничного буття. І це є головний критерій конструктивності політичного лідерства взагалі і в сучасному світі зокрема.

Спробуємо тепер знайти дослідницьку оптику для осмислення тендерних аспектів конструктивності й деструктивності політичного лідерства. Для цього нам може бути корисним сучасний напрям психоаналізу, який отримав назву андрогін-аналізу (термін Н. В. Хамітова), і який базується на філософській основі метаантропології. Н. В. Хамітов так визначає цей напрям: «андрогін-аналіз (від грець, andros - чоловік, gin - жінка) - теорія і практика дослідження й глибинної корекції буття особистості та відносин між особистостями, через осягнення стратегій взаємодії екзистенціальної чоловічості як духовності і екзистенціальної жіночості як душевності й набуття андрогінізму як такої стратегії поєднання екзистенціальної чоловічості та екзистенціальної жіночості, яка приводить до їх взаємного зростання та гармонізації» [3, с. 53]. Важливо зазначити, що «визнання екзистенціального виміру статі і акцент на ньому в психоаналітичній практиці є специфічною рисою андрогін-аналізу» [3, с. 53]. Також важливою особливістю андрогін-аналізу є те, що, «на відміну від більшості напрямків психоаналізу, що Грунтуються на метапсихології 3. Фрейда - вченні про свідомість і позасвідоме, є те, що андрогін- аналіз, як і актуалізуючий психоаналіз, Грунтується на метаантропології як вченні про буденне, граничне й метаграничне буття людини і типи світогляду, що корелюють із ними» [3, с. 53]. Н. В. Хамітов підкреслює, що «смисловим ядром андрогін-аналізу є ідея про те, що екзистенціальна чоловічість та жіночість можуть взаємодіяти як конструктивно, так і деструктивно, а особистість є конструктивною єдністю духовності і душевності, відчуження яких породжує внутрішню самотність» [3, с. 53-54].

Важливо усвідомити, що у «теорії андрогін- аналізу виділяються три фундаментальні стратегії взаємодії екзистенціальної чоловічості та жіночості у внутрішньому світі особистості і у відносинах між особистостями, які певною мірою корелюють із запропонованими в метаантропології поняттями буденного, граничного та метаграничного буття людини» [З, с. 54].

Першу стратегію можна визначити «як стратегію домінанти (екзистенціальний сексизм). В даному випадку поняття «сексизм» використовується у більш широкому контексті, ніжу феміністичних дослідженнях. Це не просто спосіб владного ставлення до представника іншої статі. Сексизм це - спосіб владного ставлення до самого себе, точніше, до фемінних чи маскулінних виявів свого Я, і вже через це - до іншого. Іншими словами, сексизм -- така укоріненість у статі, що пригнічує особистість -- як власну, так і іншого» [З, с. 116]. Під екзистенціальним сексизмом розуміється «стратегію домінуючої статі. Її сутність полягає у розвитку чоловічості або жіночості в особистості чи парі за рахунок своєї протилежності. В результаті відбувається диспропорція особистісного зростання, яка призводить до зростання внутрішньої самотності. Як ми побачили в першому розділі, в бутті особистості таке зростання можливе і при відповідності екзистенціальної та біологічної статі, що можна назвати прямою домінантою, і при їх суперечності, яку можна визначити зворотною домінантою» [3, с. 116-117]. І в першому, і в другому «випадках відбувається диспропорція особистісного зростання, яка призводить до розгортання внутрішньої самотності» [3,с. 117].

Другу стратегію взаємодії екзистенціальної чоловічості та жіночості в андрогін-аналізі «можна було б означити як стратегію гермафродитизації. Гермафродитизація - це процес взаємного придушення чоловічості та жіночості людини заради адаптації. Це - стратегія середньої статі. Розвиваючись у річищі такої стратегії, людина або сім'я (спільнота) приходять до «вирівнювання» чоловічості та жіночості за рахунок гальмування їх зростання» [3, с. 118]. В контексті нашого дослідження важливо з'ясувати, що згідно з підходом Н. В. Хамітова, «актуальним максимумом стратегії гермафродитизації є екзистенціальний гермафродитизм - свідомий чи напівусвідомлений процес деактуалізації як духовності, так і душевності в людському бутті» [3,с. 118].

Свобода та любов як цінності в бутті людини з такою стратегією «витісняються цінностями справедливості. Соціально-структурні стосунки стають більш значими, ніж екзистенціально-особистісні. В результаті справедливість у своїй відчуженості від ціннісно- буттєвого простору свободи і любові, деформується і втрачаєзв'язокзлюдяністю» [3,с. 119].

Важливо зрозуміти, що людина зі стратегією екзистенціального гермафродитизму може бути доволі екзистенціально пасивною, «проте в кризових ситуаціях вона обертається на фанатика. У певних умовах екзистенціальний гермафродит може бути й харизматичним лідером, який веде за собою фанатиків.

Можна сказати, що така людина, заперечуючи і духовний, і душевний вимір буття, наповнена анти-духовністю, не лише використовуючи, а й генеруючи ідеї, що руйнують людяність» [3, с. 120]. Н. В. Хамітов справедливо зазначає, що «в даному випадку відбувається перехід від пасивного до агресивного буття екзистенціального гермафродиту, який може мати дивовижно розвинуту волю, ерудицію, раціональність й інтелектуальність, які часто є результатом надсублімації сексуальності» [З, с. 120]. Цікаво, що «у межах патріархального суспільства екзистенціальний гермафродитизм дає людині можливість досягти успіху за рахунок сублімації афективних виявів чоловічості та жіночості. Проте рано чи пізно цей успіх гальмується. Відбувається деградація особистості, духовність та душевність, згортаючись, втрачають свій потенціал...» [З, с. 120].

Третю стратегію взаємодії чоловічого та жіночого в координатах андрогін-аналізу можна було назвати «стратегією андрогінізації, яка в усвідомлених і розвинутих формах постає як екзистенціальний андрогінізм. Це - стратегія актуалізованої статі. Тут маємо найбільш конструктивне розв'язання суперечності екзистенціальної чоловічості та жіночості в особистості, сім'ї та більш широкому соціальному контексті» [3, с. 120-121].

Андрогінізація як процес гармонізації відносин чоловіка та жінки і чоловічого та жіночого (духовного й душевного) в одній людині - незалежно від її статі «є глибинною актуалізацією людської особистості та відносин між особистостями - тому, що означає гармонійне зростання як духовно-чоловічого, так і душевно-жіночого первнів людського буття. Це гармонія, яка породжує внутрішню свободу і приводить людину до поєднання креативно! й успішної соціальної реалізації та любові» [3, с. 120-121]. При цьому в координатах андрогін-аналізу «екзистенціальний андрогінізм - це стратегія, яка веде до гармонізації духовності і душевності у їх єдності виключно на екзистенціальному рівні; на психологічному рівні продуктивним вважається поведінкова відповідність біологічній статі» [3, с. 120-121].

Використання андрогін-аналізу «дає можливість вийти на практику корекції взаємодії чоловічості та жінчості на психологічному й соціальному рівнях через їх гармонізацію на глибинному, екзистенціальному рівні» [З,с.122]. Іншими словами, «андрогін-аналіз як результат застосування метаантропології у психоаналітичній теорії і практиці спрямований на подолання деструктивних наслідків, породжених стратегіями екзистенціального сексизму й гермафродитизму та актуалізацію стратегії андрогінізму в межах однієї особистості та у відносинах між особистостями» [3, с. 54].

На цій основі ми можемо зробити гіпотезу, що деструктивне політичне лідерство виявляється на рівні стратегії гермафродитизму - як у пасивному, так і в агресивному її модусах, а конструктивне потребує стратегії андрогінізму як цілісного духовного й душевного буття особистості.

Вказані методологічні підходи метаантропології і андрогін-аналізу можуть бути продуктивно поєднані з гуманістичним психоаналізом Е. Фромма.

Нагадаємо, що цей автор виділяє деструктивність як некрофілію - потяг до смерті - і конструктивність як біофілію - потяг до життя. Потяг до смерті в бутті людини є доволі потужним, але на думку Е. Фромма, його можна подолати, якщо метою суспільних перетворень стане всебічний, цілісний розвиток людини, а не прагнення до влади будь-якою ціною. «Ми повинні створити такі умови, пише Е. Фромм, - при яких вищою метою всіх суспільних прагнень стане всебічний розвиток людини - тієї самої недосконалої істоти, яка, виникнувши на певному щаблі розвитку природи, потребує вдосконалення і шліфовки. Справжні свобода і незалежність, а також викорінення будь-яких форм гноблення зможуть привести в дію таку силу, як любов до життя, а це і є єдина сила, здатна перемогти потяг до смерті» [4, с. 26].

Розвиток любові до життя, її актуалізація у внутрішньому світі особистості можлива в результаті фундаментальних перетворень у суспільстві. Характеризуючи свою книгу «Анатомія людської деструктивності», Е. Фромм зазначає: «У цій роботі досліджується сутність некрофілії і соціальні умови, що сприяють формуванню і прояву цієї пристрасті. В результаті дослідження я прийшов до висновку, що в широкому сенсі позбавлення від цієї вади можливо тільки ціною радикальних змін в нашому суспільному і політичному ладі - таких змін, які повернуть людині її панівну роль в суспільстві» [4, с. 26].

Можна припустити, що в координатах гуманістичного психоаналізу, метаантропології й андрогін-аналізу справжня любов до життя є основою конструктивності в діяльності політичного лідера і можлива лише на метаграничному рівні цього життя, який означає андрогінну цілісність людини, пари, людства, цілісність, що розвивається і долає все деструктивне в особистісному і політичному бутті, підносячи їх до справжньої культури.

Список використаних джерел

1. Крылова С. Краса людини: особистість, сім'я, суспільство (соціально-філософський аналіз). - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2011.344 с.

2. Хамітов Н. В. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології. - 2-е вид. перероб. та доп. - К.: КНТ, 2017. - 370 с.

3. ХамітовН. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту / Н. В. Хамітов. - К.: КНТ, 2017.-394 с.

4. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: ACT, 2015.-624 с.

1. Krylova S. Krasa ljudyny: osobystist', sim'ja, suspil'stvo (social'no-filosofs'kyj analiz). -Nizhyn: Aspekt-Poligraf, 2011. -344 s.

2. Hamitov N. V. Samotnist' u ljuds'komu butti. Dosvid metaantropologii'. - 2-е vyd. pererob. ta dop. - K.: KNT, 2017. - 370 s.

3. Hamitov N. V. Filosofs'ka antropologija: aktual'ni problemy. Vid teoretychnogo do praktychnogo povorotu / N. V. Hamitov. - K.: KNT, 2017. - 394 s.

4. Fromm Je. Anatomija chelovecheskoj destruktivnosti. -M.: AST, 2015. - 624 s.

Размещено на Allbest.ru