Дитинство як соціокультурний феномен: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед динамічним розвитком світової спільноти, що переживає період глобальних структурних, світоглядних та соціальних змін. На перетині тисячоліть людство постало перед необхідністю вирішення якісно нових завдань економічного, політичного, соціально-культурного та екологічного характеру. За таких умов зростає увага науковців до антропологічної проблематики. Перехід людства до нової фази свого існування вимагає усвідомлення зазначених глобальних змін не лише для вироблення стратегії модернізації всіх сфер життя суспільства, а й для пошуку найоптимальніших шляхів соціалізації, виховання та освіти людини.

Можливості та перспективи сучасного суспільства в контексті проектування майбутнього з урахуванням трансформаційних змін, які відбуваються останнім часом, найбільш чітко виявляються у феномені дитинства. Саме в дитинстві закладаються основи багатьох явищ та процесів, які відбуватимуться в майбутньому. У сучасному світі з'явилися покоління дітей та молоді, сформованих жорсткою реальністю та новими адаптаційними механізмами й стратегіями. Дітям "епохи змін" притаманні такі риси, як критичне мислення, прагматизм, раціоналізм та інші соціокультурні цінності й моделі поведінки.

Дослідження дитинства як соціального феномену, вивчення історії дитинства в життєвому циклі особистості в певному соціокультурному контексті об'єктивно зумовлює зміни у ментальності старших поколінь. Для становлення соціально зрілого суспільства необхідним є налагодження процесів інкультурації та соціалізації дитини. Аналіз дитинства як соціального феномену передбачає виявлення не лише сучасних тенденцій функціонування дитинства, особливостей розвитку дитини в процесі соціалізації, а й їх трансформації під впливом суспільства і культури.

Надзвичайної ваги й значущості проблема дитинства набуває в ситуації структурних змін, які останні десятиріччя переживає українське суспільство, що ставлять під загрозу й підготовку індивіда до ефективної життєдіяльності і перспективи розвитку держави. На жаль, у вітчизняній науці осмислення складності й суперечливості феномену дитинства не отримало належного аналізу, демонструючи насамперед недостатність концептуальних підходів. Міждисциплінарні дослідження спрямовані переважно на визначення понятійного апарату та вивчення історико-культурних аспектів становлення дитинства, його статусу в сучасному світі. В умовах інтенсифікації соціального розвитку виникає необхідність розробки методологічних засад теоретичного синтезу різноманітних соціокультурних вимірів дитинства.

Відтак дитинство як особливий період розвитку людини, соціально-культурні характеристики дитинства, специфіка його еволюції під впливом цивілізаційних змін епохи глобалізації потребують ґрунтовного соціально-філософського аналізу.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Дитинство як значущий для життя людини віковий період у сучасній філософській, соціологічний, психологічній, культурологічній, історичній, педагогічній літературі досліджується з різних концептуальних позицій, становлення яких пов'язане з переходом від "дорослоцентризму" до "дитиноцентризму". В працях Т. Алієвої, В. Андрущенка, І. Беха, Н. Бібік, А. Богуш, З. Борисової, Є. Вільчковського, Н. Гавриш, Д. Ельконіна, І. Зязюна, І. Кона, О. Кононко, В. Кременя, В. Кудрявцева, В. Кузьменко, А. Мудрика, В. Мухіної, Т. Піроженко, Т. Поніманської, Л. Українець, С. Черепанової та інших крізь призму філософських концепцій сучасної освіти та психолого-педагогічних знань осмислюється зміст та особливості розвитку людини в період дитинства.

У межах філософського дискурсу привертають увагу праці І. Загарницької, О. Кислова, Л. Нефьодової, М. Ноготкової, Т. Попкової, Л. Сандакової, Є. Удалих, у яких зроблено реконструкцію та філософський аналіз феномену дитинства в різних соціокультурних аспектах, викладено його онтологічні основи в розрізі сучасної культури та входження дитинства в онтологічну картину еволюції людини, розкрито розуміння сутності дитинства у філософських текстах, міфах, фольклорі, художній літературі, проаналізовано образи дитинства в українській і російській культурі та етико-філософських трактатах. Значний матеріал для філософської рефлексії соціокультурного виміру дитинства мають етнографічні роботи Ф. Ар'єса, К. Леві-Стросса, М. Мід, М. Міклухо-Маклая, Е. Тайлора, Дж. Фрезера.

Змістовну основу дослідження становить і розуміння феномену дитинства у філософсько-педагогічних творах. Зокрема, духовна сутність дитини, своєрідність дитячої душі стали предметом зацікавлення Г. Ващенка, М. Драгоманова, В. Зеньковського, О. Кульчицького, В. Липинського, А. Макаренка, Є. Маланюка, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Пирогова, О. Пчілки, С. Русової, В. Сухомлинського, К. Ушинського, П. Юркевича. З'ясуванню історико-педагогічних та соціально-педагогічних аспектів проблеми дитинства присвячені праці І. Волошанської, Т. Кочубей, О. Максимової, В. Савченко, О. Сурженко, Н. Ченбай, Н. Шевченко, в яких основна увага зосереджена на вивченні дитинства у контексті аналізу суб'єкта педагогічної дії та педагогіки партнерства. Окремі аспекти проблеми дитинства знайшли відображення у працях вітчизняних науковців, присвячених філософському осмисленню сучасного світового порядку, освітнім теоріям і практикам, проблемам кризи відносин "дитина - дорослий", конфлікту поколінь "батьки - діти", зокрема: О. Александрової, В. Воловика, Б. Глотова, Л. Губерського, Л. Кривеги, М. Козловця, В. Огнев'юка, Є. Пінчука, І. Сайтарли, П. Сауха, В. Тарана, І. Утюж.

Значна кількість досліджень однак не дає підстав констатувати здійснення цілісного соціально-філософського аналізу дитинства як соціокультурного феномену. Натомість більшість наукових праць, присвячених проблемам дитинства, залишають поза увагою питання історичних типів соціокультурного виміру дитинства та осягнення суперечливої природи розвитку зазначеного феномену. Малодослідженим залишається соціокультурний аспект дитинства, відношення дитини до культури загалом і самої себе. У сучасній вітчизняній літературі не простежується наукового інтересу до вивчення соціальних змін та новоутворень, що відбуваються у дитячому середовищі в епоху трансформаційних змін суспільства та проблем адаптації до них.

Наукові дослідження, накопичений практичний досвід з проблем дитинства мають розпорошений характер. Тому нагальним є соціально-філософський підхід до осмислення дитинства як особливого соціокультурного феномену, визначення суспільно значущих орієнтирів розвитку дитини з урахуванням потреб не лише когнітивного та соціального, а й духовного становлення молодого покоління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми кафедри філософії Запорізького національного університету "Соціально-філософська концептуалізація тенденцій та проблем розвитку сучасного соціуму" (№ 0112U001519).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз феномену дитинства як специфічного етапу становлення і розвитку дитини в контексті сучасних цивілізаційних змін.

Досягнення цієї мети зумовлює постановку і вирішення таких взаємопов'язаних дослідницьких завдань:

- здійснити теоретичну реконструкцію історичної ґенези філософських рефлексій феномену дитинства і визначити його смисловий зміст;

- визначити специфіку соціально-філософського аналізу дитинства;

- окреслити домінанти світоглядних орієнтирів української філософської парадигми щодо інтерпретації феномену дитинства;

- дослідити сутнісні особливості соціокультурного буття дитини в контексті глобальних змін;

- охарактеризувати сучасну ситуацію "кризи дитинства" та обґрунтувати можливі шляхи її подолання.

Об'єктом дослідження є дитинство як соціокультурний феномен.

Предмет дослідження - соціокультурні виміри трансформації дитинства в сучасному суспільстві у контексті цивілізаційного поступу.

Методи дослідження. Методи дослідження зумовлені специфікою наукової роботи й потребами комплексного міждисциплінарного аналізу проблеми. Розкриття теми і вирішення поставлених завдань здійснюється на базі діалектичного методу, застосування якого базується на принципах об'єктивності, причинно-наслідковості, розвитку, системності, цілісності та аналітико-синтетичному й індуктивно-дедуктивному методах; принципі наукового сходження від абстрактного до конкретного та взаємозв'язку між теорією і практикою; єдності логічного та історичного тощо. Діалектичний метод дозволив розкрити багатогранну й суперечливу природу дитинства, охарактеризувати в історико-ретроспективному аспекті інваріантні й специфічні явища в розвитку ставлення до дитинства, проаналізувати дитинство як соціокультурний феномен в контексті сучасних тенденцій його функціонування.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали також структурно-функціональний, комунікативний, феноменологічний, ціннісно-онтологічний, діахронічний та синхронічний підходи. Використання структурно-функціонального підходу дало змогу виявити взаємозалежність дитини, дитинства та соціальної системи, дослідити вплив інституціалізованих стандартів нормативної культури на соціалізацію дітей, процес формування дитини в дорослу людину, буття якої органічно пов'язане з аксіологічними та екзистенційними аспектами дитинства. Феноменологічний підхід дозволив проаналізувати дитинство як особливий життєвий світ серед інших життєвих світів, охарактеризувати дитинство як особливу складову людського соціуму в умовах взаємодії зі світом інших людей. Ціннісно-онтологічний підхід сприяв дослідженню буття людини, яке розгортається в просторі й часі історичних типів культур, що дозволяє говорити про ціннісне буття дитинства. Діяльнісний підхід забезпечив дослідження дитини як діючого суб'єкта, який пізнає й освоює навколишню дійсність, активно "конструює" своє буття, власний світ, адаптуючись до різних ситуацій та обставин. Принципове значення мало застосування дитиноцентристського підходу, що зумовило розуміння особистості дитини як найвищої соціальної цінності.

Діахронічний підхід до аналізу дитинства дозволив реконструювати історію ставлення до дітей, цінності дитинства на різних етапах розвитку соціальної культури, виявити й проаналізувати "культурні стереотипи" (поведінкові взірці), які є сукупністю найбільш характерних елементів будь-якої культурно-історичної моделі дитинства. Синхронічний підхід надав можливість розглянути дитинство в умовах історичної складової та структурної кореляції соціальної культури.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у філософській рефлексії соціокультурного виміру дитинства в умовах сучасних цивілізаційних змін та його українського контексту. У межах дисертаційного дослідження обґрунтовано низку положень, що розкривають його логіку та конкретизують наукову новизну:

- вперше окреслено смисловий зміст дитинства як феномену соціальної культури й історично мінливої системи цінностей і відносин, інкорпорованих у структуру суспільства, яка в умовах сучасних темпів соціалізації та інкультурації піддається посиленій експансії з боку норм, ідеалів, цінностей культури дорослих, що призводить до витіснення дискурсу дитинства і втрати ним символічної реальності. Проаналізовано специфіку феномену дитинства різних історичних типів соціальної культури як ціннісно-онтологічного та цілісного етапу становлення людини. З'ясовано, що в архаїчній культурі дитина розглядалася як "недолюдина", а дитинство - як абсолютно незначний період, явище потойбічного світу; у християнській традиції дитина розглядалася як образ божий; в епоху Відродження і Нового часу в процесі звільнення сфер життєдіяльності, соціальних інститутів, суспільної й індивідуальної свідомості від впливу релігії і церкви відбувається усвідомлення соціальних особливостей дитинства і становлення гуманного ставлення до дітей. У соціокультурних смислах постмодерну обґрунтовується глибока "криза дитинства", зумовлена трансформаційними змінами в суспільстві, послабленням піклування про дітей і зростанням деструктивних явищ у дитячому середовищі (експлуатація дитячої праці, насильство в сім'ї, торгівля дітьми, дитячі секс-послуги, безпритульність, сирітство, наркоманія, алкоголізм тощо);

- доведено, що специфіка соціально-філософського аналізу феномену дитинства полягає в обґрунтуванні положення про те, що основним призначенням його соціокультурного виміру є подолання асоціальних і протиправних форм самореалізації і самоствердження дітей. Обґрунтовано необхідність зміни звичного для соціогуманітарного дискурсу розуміння другорядності дитинства на усвідомлення його як винятково важливого соціокультурного феномену для розкриття розвитку як окремої людини так і суспільства загалом, особливо у контексті сучасних цивілізаційних. Дитинство визначено як специфічна форма буття, ціннісно-зорієнтована на створення "образу людини" як майбутньої особистості (особа в суспільстві, особа в колективі, особа в "самості"), як важливий період розвитку особистості, коли закладається підґрунтя світогляду і загальної культури, подальшої самореалізації і самоствердження;

- окреслено концептуальні положення світоглядної парадигми української філософії дитинства, в якій розуміння останнього має переважно етичну спрямованість і окреслюється як шлях визначення сутності людини чи стан повноцінної духовності, з якого дитина виходить в процесі дорослішання. З'ясовано, що у вітчизняній культурі ідентифікація дитини традиційно відбувалася через затверджені норми як основи несуперечливості й адекватності розвитку дитини в конкретній соціокультурній ситуації.

- систематизовано змістовні соціальні характеристики "кризи дитинства" у контексті викликів глобалізації, такі як: комерціалізація образу щасливої дитини; розмивання сутнісних рис і меж дитинства; агресивне інформаційно-комунікативне середовище та нав'язування дитині хибних цінностей; експансія масової комерційної культури, насадження психології споживання; переорієнтація на прагматичні цінності життя; створення батьками неадекватного, із завищеними завданнями життєвого сценарію для дитини; слабкість найближчих до дитини соціальних інститутів, насамперед сім'ї; надмірне перенесення відповідальності за соціалізацію дитини з сім'ї на певні суспільні інституції; відсутність зацікавленості до моральних і духовних надбань народу, відірваність від національної культури; суміщення декларативного проголошення самоцінності дитинства з нездатністю дорослих діяльнісно визнати вагомість інтересів дитини; примітивізація смислу людського буття. Запропоновано можливі шляхи поліпшення становища дітей в Україні, а саме: забезпечення підготовки підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності; орієнтація на індивідуальне розкриття творчого потенціалу засобами освіти; перенесення акцентів в освіті на ціннісну значущість знань і загальний розвиток ціннісно-мотиваційної сфери дитини; всебічне розширення комунікативних компетенцій дитини, розвиток її толерантності у спілкуванні;

– уточнено сутнісні риси сучасної епохи та їх вплив на буття дитини та встановлено, що спостерігається амбівалентність, тобто одночасно дві протилежні тенденції у змісті сучасного дитинства: об'єктивна незалежність дітей та дитинства від спільноти дорослих межує з експансією дитинства, що ілюструють концепції трансформації дитинства в сучасному суспільстві, Зазначено, що на тлі масової культури відбувається потужніша девальвація трансцендентальних надбань відношень поведінкової культури дитини і дорослого, а саме їх винищення з допомогою симуляції, "занурення" у суцільне царство вульгарності - загрозливої єдності брутальності та глуму, а сім'я та освіта як провідні соціальні інституції, забезпечують збереження соціокультурної традиції моральності та гуманізму в спадковості міжпоколіннєвих зв'язків. Саме вони задають правильні орієнтири у формуванні й розвитку особистості, створюють можливість у масштабах країни вирівняти стартові умови людей одного покоління.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють можливості щодо подальшого соціально-філософського осмислення феномену дитинства як особливого періоду розвитку людини. Матеріали дослідження сприятимуть прогнозуванню векторів подальшого розвитку суспільства, покращенню процесів інкультурації і соціалізації підростаючого покоління, розумінню шляхів подолання деструктивних явищ у суспільстві.

Теоретичні висновки дослідження можуть бути використані як матеріал для підготовки лекцій з соціальної філософії, соціології, культурології, етнографії, соціальної психології, вікової психології; у практиці соціально-виховної роботи в загальноосвітніх закладах, у практиці органів соціального захисту населення для розробки програм щодо дитинства та молоді, в роботі з організації сучасної інфраструктури дитинства на різних державних та громадських рівнях.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною авторською науковою працею. Висновки, узагальнення та положення новизни одержані здобувачем самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на "круглих столах" та низці конференцій: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми формування нової економіки ХХІ століття" (Дніпропетровськ, 2010); "круглому столі" на кафедрі філософії Запорізького національного університету "Соціокультурні орієнтації сучасної людини" (Запоріжжя, 2010); Всеукраинских науково-практических конференциях "Проблемы управления экономическим потенциалом регионов" (Запорожье, 2010, 2012); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Вдосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософських дисциплін на гуманітарних факультетах ВНЗ" (Запоріжжя, 2011); Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2012" (Київ, 2012); VI університетській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених "Молода наука - 2013" (Запоріжжя, 2013).

Публікації. Основні результати та висновки дисертації викладено в 13 одноосібних наукових публікаціях, 5 із яких надруковано у фахових виданнях України, 1 - в іноземному та 7 - в інших виданнях.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження феномену дитинства

Здійснено філософську рефлексію феномену дитинства із залученням історико-філософського матеріалу та сучасних дискурсів західного та вітчизняного соціогуманітарного знання.

У підрозділі 1.1. "Дослідження феномену дитинства у вітчизняній науковій традиції" здійснено аналіз використання феномену дитинства в соціогуманітарних науках, теоретично реконструйовано та проаналізовано стійкі смислові схеми інтерпретації дитинства в їхньому історико-аксіологічному розвитку. Доведено, що кожна з соціогуманітарних наук має свої специфічні знання про феномен дитинства. Однак, предметом досліджень у науковому знанні була не дитина в духовно-тілесній цілісності, не діти в їх сукупній множинності, не дитинство як стан, що відрізняється від дорослості, не дитина як соціокультурний феномен, а виховно-освітній вплив на дітей, процеси соціалізації, специфіка процесів психічного розвитку та вікові відмінності, форми дитячої творчості та інше. На наш погляд, необхідно вказати на доцільність інтеграції аспектного розуміння дитинства і дитини спеціальними науками у філософське знання.

У дисертації виділено історичний, культурологічний, педагогічний психологічний, соціологічний, філософський аспекти вивчення дитинства: історичний аспект присутній у працях Г. Гегеля, Г. Честертона, Ф. Арьєса, культурологів С. Аверинцева та А. Гуревича, І. Щербак, Д. Мамичевої, В. Савицької, де наведено історичні факти, які вказують на негуманне відношення до дітей.

Значущими є й дослідження ролі та статусу дитини, культурологічного змісту феномену дитинства та дитячої субкультури (Ш. Амонашвілі, Ф. Ар'єс, А. Богуш, Ф. Боас, Л. Виготський, Н. Гундобін, Л. Демоз, Е. Еріксон, В. Кащенко, Е. Куркуленко, Б. Малиновський, Д. Мамичева, М. Мід, Р. Овчарова, І. Павлов, Ж. Піаже, Г. Россолімо, В. Савицька, І. Тарханов, Дж. Торндайк, С. Холл, З. Фрейд та ін.). Науковцями розкрито місце дитячої культури у загальній культурі суспільства (І. Кон, І. Котова, М. Осоріна, Г. Трайдіс, М. Шиянов); визначено та структуровано поняття "дитяча субкультура" (В. Авраменкова, В. Гуро, Я. Левчук). У працях А. Краснослободцевої, Л. Кураєвої, С. Митрофанової, В. Савицької, К. Тимошенко, С. Щеглової на основі використання результатів соціологічних досліджень відображено питання соціального статусу дитинства та зміни його змісту на сучасному етапі, проблеми прогнозування і проектування дитинства.

Педагогічний та психологічний підходи до інтерпретації дитинства виходять з розуміння процесів навчання, виховання та розвитку з обов'язковим врахуванням вікових особливостей індивідів. Серед сучасних дослідників психологічних та педагогічних аспектів дитинства можна назвати таких: педагогічний аспект дитинства досліджували І. Волошанська, Т. Кочубей, О. Максимова, О. Сурженко, І. Ченбай, Н. Шевченко, В. Савченко; психологічний - В. Кудрявцев, І. Сопрун, О. Ісаєнко, Н. Корягіна, Ю. Удовенко, В. Шмаргун та інші. Значна увага дослідженню феномену дитинства зосереджена в межах соціологічної парадигми. Сутнісні ознаки дитинства, його історико-культурні особливості стали предметом зацікавленості таких дослідників-соціологів, як Є. Рибинський, А. Краснослободцева, Л. Кураєв, С. Митрофанов, К. Тимошенко, С. Щеглов, Н. Самойленко. Дослідження філософії дитинства представлені у працях Л. Українець, І. Загарницька, О. Кислов, Л. Сандакова, Т. Попкова, Л. Нефьодова, М. Ноготкова, Є. Удалих та інші.

Усвідомлення й констатація більшістю науковців ситуації щодо дитинства як кризової, у тій чи іншій мірі, приводять до пошуку шляхів соціокультурних корелятів поведінкових моделей дитинства в сучасних умовах і знаходження гармонізаційних інструментів у суспільстві, які будуть породжувати гуманістично-продуктивні смисли по відношенню до дитини.

Дисертантом зроблено висновок, що витіснення постіндустріалізмом традиційних соціалізуючих інституцій, а також комерціалізація засобів масової інформації негативно впливають на соціальний статус дитини. Інститут сім'ї, дошкільні навчальні та освітні заклади нині конкурують із ЗМІ та "соціальними мережами", які здійснюють паралельну соціалізацію. Небезпека цього явища полягає у тому, що, і ЗМІ, й Інтернет, прищеплюють, переважно, цінності споживання.

У підрозділі 1.2. "Методологічні засади дослідження дитинства як соціокультурного феномену" розглянуто зміст вихідних науково-філософських принципів і понятійного інструментарію дослідження. Розкриття теми і вирішення поставлених завдань здійснено на базі діалектичного підходу, застосування якого базується на принципах об'єктивності, причинно-наслідковості, розвитку, системності, цілісності та аналітико-синтетичному й індуктивно-дедуктивному методах; принципі наукового сходження від абстрактного до конкретного та взаємозв'язку теорії і практики; єдності логічного та історичного тощо.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали структурно-функціональний, комунікативний, феноменологічний, ціннісно-онтологічний, діахронічний та синхронічний підходи. Використання яких актуалізує проблему осмислення дитинства як цілісного і унікального періоду життя людини, що викликає необхідність вивчення цього феномену шляхом інтеграції знань про природні, генетичні, біографічні, соціальні та історичні компоненти буттєвості дитини. Філософське осмислення значення дитячого періоду в житті людини - це пізнання цілей і смислів початку її буття. Автором зазначено, що дитина як "потенція" дорослої особистості, підпорядкована загальним закономірностям буття.

У контексті заявленої проблематики, соціокультурного виміру дитинства, зроблено акцент на дослідження онтологічного аспекту процесу переходу дитини в дорослу особистість - як буття, органічно пов'язаного з ним аксіологічними та екзистенційними аспектами, що дозволяє говорити про ціннісну, синергійну онтологію дитинства. За допомогою ціннісно-онтологічного підходу розкрито складові та функції історичних моделей соціальної культури у відношенні до смислових інтерпретацій дитинства.

2. Соціокультурні виміри дитинства: сутність і ґенеза

Здійснено комплексний філософський аналіз передумов та засад історичних моделей розвитку дитинства, проаналізовано сутність та характер сучасного суспільства, основні напрями його розвитку в контексті розгляду дитинства як початкового періоду становлення особистості - самоствердження людини у світі.

У підрозділі 2.1. "Соціокультурна природа дитинства" проаналізовано соціокультурну природу дитинства як буття людини, у змісті якої простежується певна історична закономірність здійснення її соціальної "програми". Досліджено системи відносин "дитина - суспільство", "дитина - дорослий", "світ - дитина". Дисертантом запропоновано цілісний підхід до вивчення дитинства, як складнорівневого явища в потенції становлення образу людини (дитина за походженням і організацією єдина зі світом).

Доведено, що дитинство має важливе значення у суспільстві та культурі, оскільки не тільки закладає основи розвитку майбутніх поколінь, а й визначає рівень соціокультурного розвитку сучасного суспільства. Теоретичний аналіз концепцій дитинства в межах синхронічного і діахронічного підходів дозволив показати дитинство як соціокультурний феномен у контексті історичних типів культури (архаїка, християнство, модерн, постмодерн). Дитинство як соціальна спільність зі своїми інтересами, цінностями, світосприйняттям і потребами займає певне місце у соціальній структурі суспільства, що має свої характерні ознаки, змістовну специфіку, яка підвладна змінам в різній соціально-історичній реальності.

У підрозділі 2.2. "Феномен дитинства в сучасних соціокультурних системах" здійснено структурний та функціональний аналіз соціальної культури дитинства в різних соціокультурних системах: європейській, арабо-мусульманській, латино-американській, африканській, азійській. Культура і соціум забезпечують соціокультурну буттєвість дитини, її інкультурацію та соціалізацію для безперервного відтворення соціальності.

Автором запропоновано визначення соціокультурної системи як утворення, якому притаманні стійкість і тривалість існування, наявність спеціальних економічних, соціальних і культурних форм, здатність перетворювати нові простори у своє середовище, домінування внутрішніх закономірностей над зовнішніми чинниками. Без розуміння значення дитинства в певних соціокультурних системах, неможливо відтворити саме суспільство у певній антропокультурній конфігурації.

У підрозділі 2.3. "Феномен дитинства в світоглядній парадигмі української культури" виявлено природу й джерела цінностей дитинства в українській культурі. Зазначено, що філософське осмислення дитинства в українській культурі є недостатньо обґрунтованим. Автором проаналізовано смислові знання про дитинство в різних філософсько-педагогічних трактатах дослідників минулого і сьогодення крізь призму інтерпретації народної мудрості та її значення у формуванні національної свідомості. Духовну сутність дитини, своєрідність дитячої душі розглядали діячі української культури М. Драгоманов, В. Зеньковський, І. Огієнко, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, П. Юркевич; представники української діаспори О. Кульчицький, В. Липинський, Є Маланюк, І. Марчук; а також сучасні українські дослідники С. Андрусіва, В. Горський, І. Загарніцька, С. Кузьміна, І. Сайтарли, В. Табачковський, М. Ткачук, С. Черепанова та інші.

В українській культурі ідентифікація дитини традиційно відбувалася відповідно до конвенціонально затверджених норм, що забезпечувало її несуперечність і адекватність конкретній соціокультурній ситуації. Культурний універсум підтримував поетапне входження дитини в соціально значущу діяльність відповідно до сімейних, трудових, соціальних ролей і психологічної готовності до їх виконання, що давало можливість знайти стійку культурну та особистісну ідентичність. Осмислення дитинства в українській традиції загалом має етичну спрямованість. Воно окреслюється як стан повноцінної духовності, з якого людина виходить під час дорослішання і як шлях визначення сутності людини.

3. Трансформація цінності дитинства в сучасному суспільстві

Доведено, що постмодерністський контекст впливає на феномен дитинства, оскільки для дитини і дорослого виникають нові реалії та проблеми, які потребують розв'язання і зміни парадигмальних основ сучасного дитинства.

У підрозділі 3.1. "Соціальні смисли взаємодії світу дитинства і світу дорослих в умовах сучасності" окреслено сутність і напрями розгортання глобальних соціокультурних процесів, виявлено зумовлені інформаційним середовищем, сучасним суспільством знань закономірності розвитку дитини й дитинства. Обґрунтовано тезу, що на тлі масової культури відбувається потужніша девальвація трансцендентальних надбань відношень поведінкової культури дитинства і дорослого, а саме їх винищення з допомогою симуляції, "занурення" у суцільне царство вульгарності - загрозливої єдності брутальності та глуму. Зазначено, що дитинство формується та підтримується суспільством, а також постійно відновлюється в процесі життєдіяльності дітей, які інтегруються у соціум.

Встановлено, що спостерігається амбівалентність, тобто одночасно дві протилежні тенденції у змісті сучасного дитинства: об'єктивна незалежність дітей та дитинства від спільноти дорослих межує з експансією дитинства, що ілюструють концепції трансформації дитинства в сучасному суспільстві, що демонструють знаки підвищеної уваги до дитинства, збільшення рівня контролю дорослими дитячого простору, дитячих практик. Сучасні процеси значно змінюють феномен дитинства. Якщо індустріальна епоха зробила його тривалішим, соціально цінним і важливим, то в умовах стрімких глобальних змін під впливом інформатизації, духовної деградації цей період скорочується, знецінюється, цінності дитинства переміщуються у світ дорослих, а моделі поведінки дорослих втілюються у світ дітей. Кризовий стан суспільства, незадоволеність існуючими формами спілкування між дітьми й дорослими, відсутність чітко визначених пріоритетів і цінностей, втрата соціального оптимізму загострюють проблему адаптаційних механізмів дітей. Сирітство, безпритульність, бездоглядність, бродяжництво, дитяча кримінальність стали реаліями сучасного суспільства.

Систематизовано змістовні соціальні характеристики "кризи дитинства" у контексті викликів глобалізації, зокрема, такі як: комерціалізація образу щасливої дитини; агресивне інформаційно-комунікативне середовище; експансія масової комерційної культури, насадження психології споживання; переорієнтація на прагматичні цінності життя; слабкість найближчих до дитини соціальних інститутів, насамперед сім'ї; надмірне перенесення відповідальності за соціалізацію дитини з сім'ї на певні суспільні інституції; примітивізація смислу людського буття; експлуатація дитячої праці; насильство в сім'ї; торгівля дітьми; безпритульність; токсикоманія; наркоманія. Запропоновано можливі шляхи поліпшення становища дітей в Україні, а саме: забезпечення підготовки підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності; орієнтація на індивідуальне розкриття творчого потенціалу засобами освіти; перенесення акцентів в освіті на ціннісну значущість знань і загальний розвиток ціннісно-мотиваційної сфери дитини; розширеня комунікативних компетенцій дитини.

У підрозділі 3.2. "Дитинство як "час долі" в житті людства: проблема нормального дитинства" досліджено ресурсну, мотиваційну й ідеологічну передумови формування дитинства в сучасному суспільстві.

Автором зазначено, що під час будь-яких трансформацій у суспільстві виникають або загострюються деструктивні явища та проблеми, які суспільство повинно вирішувати негайно. Не можна забувати про те, що діти були, є і будуть основною цінністю нашого суспільства. Від того, якими будуть наші діти, залежить майбутнє українського суспільства. Держава щодо багатьох проблем дітей покладає надію на внутрішній потенціал сім'ї. Але родина не в змозі самостійно вирішити більшість проблем, зокрема таких як: дитяча злочинність, алкоголізм або наркоманія. За останні десятиріччя кількість дітей, охоплених цими недугами, зросла настільки, що ці "захворювання" можна назвати "загальнонаціональними". Також необхідно розставити пріоритети й у питанні з усиновленням, бо дітей потрібно захистити перш за все на державному рівні. Багатьом українським дітям бракує психологічної та моральної готовності до життя у новому соціумі, а отже потрібно розвивати гнучку систему соціальних послуг, яка б реагувала на потреби всіх дітей.

Аргументовано, що період дитинства - це справді "час долі" в житті людини, коли вплив об'єктивних чинників розвитку максимально великий, а свідома самодетермінація (самовизначення, самовиховання) перебуває лише в процесі становлення і вимагає певних соціальних умов (включаючи педагогічне сприяння) для розвитку. Воно зовсім не відбувається автоматично, всупереч модним педагогічним уявленням про "природний і спонтанний" саморозвиток дитини, якому будь-яке соціальне сприяння тільки заважає. Соціальні обставини, фатальні для дитини, часто є наслідками необізнаності, необачності (у кращому випадку), а то й зовсім безвідповідальності, примхи, злої волі дорослих. Але, з другого боку, компетентність, відповідальність і добра воля батьків, педагогів, лікарів і представників влади творить дива: повертає, здавалося б, приречених дітей з майже небуття до повноцінного життя, до становлення самобутньої і впевненої в собі особистості.

Кризовий стан українського суспільства, економічна нестабільність, соціальна несправедливість, незадоволеність існуючими формами спілкування між дітьми та агентами первинної соціалізації, відсутність чітко визначених пріоритетів та цінностей, втрата соціального оптимізму створюють сукупність факторів, що актуалізують опанування соціальної компетентності як одного з основних адаптаційних механізмів дітей. Реалії буття вплинули на традиційні цінності української сім'ї та призвели до девальвації моральних цінностей. Діти виховуються в середовищі, де, у більшості випадків, домінує низька культура спілкування між членами родини та спостерігається занепад педагогічної культури батьків.

Обґрунтовано необхідність залучення дітей до національної культури як і культур інших народів, оскільки дитина як об'єкт духовної культури у своїх інтересах, цінностях, орієнтирах, потребах, вчинках відображає рівень духовної культури, в якому вона живе. Водночас, залучення до культури розвиває духовні потреби, формує інтелектуальні, естетичні інтереси дитини, відображає внутрішнє багатство, ступінь духовної зрілості.

Висновки

дитинство філософський соціокультурний

У висновках дисертаційної роботи узагальнено результати соціально-філософського аналізу феномену дитинства, специфіки його соціокультурних вимірів у контексті моделей культури та у нових цивілізаційних умовах. Вони конкретизовані в таких положеннях:

1. Теоретичний аналіз концепцій дитинства в межах синхронічного і діахронічного підходів дозволив розкрити дитинство як соціокультурний феномен у контексті історичних типів культури (архаїка, християнство, модерн, постмодерн). Дитинство як соціальна спільність зі своїми інтересами, цінностями, світосприйняттям і потребами, займає певне положення в соціальній структурі суспільства, має свої характерні ознаки, змістовну специфіку, яка підвладна змінам соціально-історичної реальності.

В архаїчній культурі традиційне суспільство демонструє суперечливе сприйняття дитинства - від повного його заперечення до сприйняття дітей на рівні експлуатованої соціальної спільноти, де діти виступають лише як один із факторів економічного розвитку суспільства; дитина - це "недолюдина", а дитинство - абсолютно незначний період, явище потойбічного світу. Зі зміною соціально-економічного устрою, переходом на новий етап розвитку змінюється сприйняття і ставлення суспільства до дітей. У період звільнення сфер життєдіяльності, соціальних інститутів, суспільної й індивідуальної свідомості від впливу релігії і церкви відбувається усвідомлення соціальних особливостей дитинства і гуманного ставлення до дітей. Визнання особливого статусу дитинства в епоху стрімкого розвитку промисловості стало наслідком ціннісної трансформації, змін у духовному базисі соціуму. Точкою відліку в історії гуманістичного розуміння дитинства є період Відродження і Нового часу, коли відбувалося значне зростання інтересу громадськості до дитини. Ставлення батьків до дітей починає набувати емпатійного характеру, у них з'являється бажання піклуватися й виховувати дітей. У цей час формується розуміння "дитини як людини" та визнання цінності дитини для суспільства; окреслилися світоглядні засади вироблення умов повноцінного розвитку та виховання дитини, захисту її прав, формування специфічного ставлення до дитини і дитинства та творення своєрідної інфрастуктури дитинства.

2. Соціально-філософський аналіз феномена дитинства орієнтує на осмислення його як цілісного та унікального періоду життя людини, що зумовлює необхідність вивчення цього феномену шляхом інтеграції знань про природні, генетичні, соціальні та історичні компоненти буття дитини. Призначення дитячого періоду в житті людини - це пізнання цілей і смислів початку її буття. У дитячому світі відбувається формування комплексу уявлень стосовно пізнання світобудови та суспільства, визначення засобів досягнення та засвоєння своєї ролі та місця у дорослому житті. Дитина, як "потенція" дорослої особистості, підпорядкована загальним закономірностям буття. Дитинство як цілісний інтегративний соціокультурний просторово-часовий феномен має важливе значення у суспільстві й культурі, оскільки не тільки закладає основи розвитку майбутніх поколінь, а й визначає рівень соціокультурного розвитку соціуму.

3. Суспільно-економічним формаціям притаманні свої стратегії виховання, підґрунтям яких стають моральні, релігійні та соціальні засади, що визначають пріоритет соціального впливу як такого й активізують ініціативу і творчість дитини. Сучасні процеси значно змінюють феномен дитинства. Якщо індустріальна епоха зробила його тривалішим, соціально цінним і важливим, то в умовах стрімких глобальних змін під впливом інформатизації, духовної деградації цей період скорочується, знецінюється, цінності дитинства переміщуються у світ дорослих, а моделі поведінки дорослих втілюються у світ дітей. Кризовий стан суспільства, незадоволеність існуючими формами спілкування між дітьми й дорослими, відсутність чітко визначених пріоритетів і цінностей, втрата соціального оптимізму загострюють проблему адаптаційних механізмів дітей. Сирітство, безпритульність, бездоглядність, бродяжництво, дитяча кримінальність стали реаліями сучасного суспільства.

Впливаючи на буття дитини, сутнісні риси сучасної епохи породжують "кризу дитинства", амбівалентність. У змісті сучасного дитинства одночасно проявляються дві протилежні тенденції: об'єктивна незалежність дітей та дитинства від спільноти дорослих межує з експансією дитинства, що ілюструють концепції трансформації дитинства в сучасному суспільстві. На тлі масової культури відбувається потужна девальвація трансцендентальних надбань відношень поведінкової культури дитини і дорослого, їх нівелювання за допомогою симуляції, "занурення" у суцільне царство вульгарності - загрозливої єдності брутальності та глуму.

Змістовними соціальними характеристиками "кризи дитинства" у контексті викликів глобалізації є: експансія масової комерційної культури, насадження психології споживання; переорієнтація на прагматичні цінності життя; відсутність зацікавленості до моральних і духовних надбань народу, відірваність від питомого середовища національної культури; примітивізація смислу людського буття; експлуатація дитячої праці, насильство в сім'ї, торгівля дітьми, безпритульність, токсикоманія, наркоманія, дитячі секс-послуги, комерціалізація образу щасливої дитини; розмивання сутнісних рис і меж дитинства; агресивне інформаційно-комунікативне середовище та нав'язування дитині хибних цінностей; сповнені насильством комп'ютерні ігри, створення батьками неадекватного, із завищеними завданнями життєвого сценарію для дитини; слабкість найближчих до дитини соціальних інститутів, насамперед сім'ї; надмірне перенесення відповідальності за соціалізацію дитини з сім'ї на певні суспільні інституції; суміщення декларативного проголошення самоцінності дитинства з нездатністю дорослих діяльнісно визнати вагомість інтересів дитини.

4. Зміст української філософії дитинства визначається такими атрибутивними ознаками як схильність до глибоких метафізичних роздумів та міркувань, щирість і сердечна відвертість у тлумаченні феномену дитинства; обожнення матері і дитини. У такий спосіб відбувається усвідомлення нового соціокультурного досвіду, цілісності культурного буття дитини, а мати і родина постають втіленням творчої діалогічної взаємодії поколінь. У вітчизняній культурі ідентифікація дитини традиційно відбувалася через затверджені норми як основи несуперечливості й адекватності розвитку дитини в конкретній соціокультурній ситуації.

5. У сучасному українському суспільстві на соціалізацію дітей негативно впливають суспільні кризові явища, економічна нестабільність, соціальна несправедливість, занепад соціокультурних цінностей та моралі, зміна їх систем, поширення бездуховності. Розв'язання проблем соціалізації й адаптації у сучасному соціумі дітей нової генерації та формування їх соціальної компетентності має стати наріжним каменем у розбудові нової системи освіти та її модернізації. Тільки за умов, коли суспільство формуватиме соціально-конструктивні світоглядні орієнтації та ефективно використовуватиме потенціал дітей для самореалізації в інтересах суспільства, воно зможе просуватися шляхом соціального прогресу та зростанням рівня свободи людини.

Період дитинства - це справді "час долі" в житті людини, коли вплив об'єктивних чинників розвитку максимально великий, а свідома самодетермінація (самовизначення, самовиховання) перебувають у процесі становлення і вимагають відповідних соціальних умов (включаючи педагогічне сприяння) для свого розвитку. Формування особистості дитини не відбувається автоматично, всупереч модним педагогічним уявленням про "природний і спонтанний" саморозвиток, якому будь-яке соціальне сприяння тільки заважає. Цей процес передбачає низку заходів, зокрема: поліпшення становища дітей в Україні; цілеспрямовану підготовку підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності; орієнтація на індивідуальне розкриття творчого потенціалу засобами освіти; акцентування на ціннісну значущість знань і загальний розвиток ціннісно-мотиваційної сфери дитини; всебічне розширеня комунікативних компетенцій дитини, розвиток її толерантності у спілкуванні; залучення дітей до національної культури. Саме компетентність, відповідальність і добра воля батьків, педагогів, лікарів і представників органів влади забезпечать повернення, здавалося б, приречених дітей із майже небуття до повноцінного життя, до становлення самобутньої і впевненої в собі особистості.

Література

1. Гребінь С. М. Феномен дитинства у соціокультурному вимірі язичництва / С. М. Гребінь // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2011. - Вип. 26. - С. 175 -178.

2. Гребінь С. М. Феномен дитинства: проблема онтогенезу / С. М. Гребінь // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2011. - Вип. 27. - С. 174 - 178.

3. Гребінь С. М. Проблеми соціалізації та інкультурації дитини в сучасній освітній парадигмі / С. М. Гребінь // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2012. - Вип. 28. - С. 177 - 181.

4. Гребінь С. М. Дитина на грані небуття: в контексті архаїчної культури / С. М. Гребінь // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2012. - Вип. 29. - C. 199 - 181.

5. Гребінь С. М. Соціальна деструкція дитинства в сучасних умовах / С. М. Гребінь // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2013. - Вип. 31. - C. 205 - 210.

6. Гребинь С. Н. Мировоззренческо-онтологические основания детства в украинской культуре / С. Н. Гребинь // Вестник Бурятского государственного университета. - Улан-Удэ: Изд-во БГУ, 2013. - Выпуск 14: "Философия. Социология. Политология. Культурология". - С. 168 - 171.

7. Гребінь С. М. Якими повинні бути світоглядні орієнтації сучасної людини?: матеріали "Круглого столу", що відбувся на кафедрі філософії ЗНУ 2 березня 2010 р. / Л. Д. Кривега, І. Г. Утюж, В. І. Манжура та ін. // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, - 2010. - Вип. 25. - С. 224 - 225.

8. Гребинь С. Н. Переориентация отношения к детству как направление роста экономического потенциала Украины / С. Н. Гребинь // Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції "Проблеми управління економічним потенціалом регіонів. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - С. 28 - 30.

9. Гребінь С. М. Нова парадигма економічного розвитку України: проблема потенціалу дитинства / С. М. Гребінь // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття: матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 23-24 грудня 2010 р.: В 6 т. - Дніпропетровськ: Видавець Біла К. О. - 2010. - Т. 1: Національні стратегії розвитку в умовах глобалізації. - 2010. - С. 28 - 30.

10. Гребинь С. Н. Критерии диагностирования качества процессов инкультуризации и социализации в период детства / С. Н. Гребинь // Вдосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософських дисциплін на гуманітарних факультетах ВНЗ. Материали Міжнародної науково-теоретичної конференції, 21-22 квітня 2011 р. - Київ - Запоріжжя: КСК-Альянс, 2011. - С. 106 - 107.

11. Гребінь С. М. Дитина на грані небуття / С. М. Гребінь // Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2012", 18-19 квітня 2012 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А. Є. Конверський [та ін.]. К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2012. - Ч. 7. - С. 40 - 43.

12. Гребінь С. М. Розвиток соціокультурного потенціалу регіону за рахунок дитинства / С. М. Гребінь // Проблеми управління економічним потенціалом регіонів: збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції: в 2-х т. / Запорізький національний університет. - Запоріжжя: ЗНУ, 2012. - т. 1. - С. 30 - 32.

13. Гребінь С. М. Проблема дитинства в сучасному українському суспільстві / С. М. Гребінь // Збірник наукових праць студентів, аспірантів і молодих вчених "Молода наука - 2013": у 5 т. / Запорізький національний університет. - Запоріжжя: ЗНУ, 2013. - Т. 1. - С. 275 - 277.

Размещено на Allbest.ru