Мультикультуралізм як соціокультурний феномен сучасності: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 1:316.75

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

Мультикультуралізм як соціокультурний феномен сучасності: соціально-філософський аналіз

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

кандидата філософських наук

Яценко Костянтин Анатолійович

Житомир - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Козловець Микола Адамович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Мандрагеля Володимир Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України (м. Київ), професор кафедри національної безпеки;

кандидат філософських наук, Ковтун Юрій Васильович, Житомирський національний агроекологічний університет, завідувач кафедри філософії.

Захист дисертації відбудеться "___" квітня 2014 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.02 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, Україна, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008. Україна, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розіслано"___" березня 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиЛ. В. Горохова

мультикультурний суспільство вітчизняний

Анотація

Яценко К. А. Мультикультуралізм як соціокультурний феномен сучасності: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Житомирський державний університет імені Івана Франка. - Житомир, 2014.

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз мультикультуралізму як соціокультурного феномену сучасності, охарактеризовано його засадничі принципи та особливості функціонування. Проаналізовано міжнародний досвід упровадження моделей мультикультуралізму у різних сферах суспільного життя. Виявлено закономірності функціонування й розвитку, загальні та особливі умови, позитивні й негативні наслідки реалізації мультикультурних практик у полікультурному суспільстві.

Досліджено характеристики вітчизняного мультикультурного суспільства та основні напрями реалізації мультикультурних програм в Україні. Визначено українську етнокультурну ідентичність та проаналізовано специфіку її складових. Набуло додаткового обґрунтування положення про інтегративну функцію культури титульного етносу та мультикультурної освіти у контексті формування національної ідентичності та організації міжнаціонального спілкування.

Ключові слова: мультикультуралізм, мультикультурне суспільство, політика мультикультуралізму, культурний плюралізм, етнокультурний розвиток, ідентичність, культура, толерантність, лібералізм, комунітаризм.

Аннотация

Яценко К. А. Мультикультурализм как социокультурный феномен современности: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко. - Житомир, 2014.

В диссертации осуществлен социально-философский анализ феномена мультикультурализма как динамического социокультурного образования с вариативними временными, пространственными, ситуативными и ценностно-смысловыми характеристиками. Определены общие принципы, особенности функционирования и структура данного феномена, непосредственно состоящая из: уровней осмысления, представленных его теоретическими моделями в различных сферах общественной жизни; сформированными в рамках этих теорий концепциями их практической реализации; конкретными формами мультикультурализма, воплощенными в социальной реальности.

Осуществлен системный анализ сущности, содержания и основных направлений трактовок феномена мультикультурализма различными теоретическими системами. Доказано, что теория мультикультурализма являет собой синтез леворадикальных, либеральных и коммунитаристских идеологий, философских парадигм, сложившихся в рамках традиционной и посттрадиционной философий, теоретических конструктов, возникших в ходе политических, социологических, культурологических, педагогических и других мультикультурных дискурсов.

Отмечено, что идеологическую основу мультикультурализма составляет, во-первых, социально-философское обоснование примата "культурного разнообразия" над этнокультурной гомогенностью государств. Во-вторых, провозглашение культурного разнообразия, толерантности во взаимоотношениях и равноправия культурных форм необходимым условием гармоничного развития социума.

Мультикультурализм был проанализирован автором с позиций трактовки в философской плоскости как политической идеологии и, одновременно, подхода к нему как к характеристике функционирования поликультурного общества. В ходе исследования мультикультурализма как политической идеологии были рассмотрены версии, сформированные в мейнстриме либерального коммунитаризма, философии Франкфуртской школы, постмодернизма и политического феминизма. Определено, что основной опасностью применения мультикультурных идеологем является культурная автаркия меньшинств и фрагментация общества по этническим, религиозным и другим признакам. Вместе с тем установлено, что трактовка мультикультурализма как синонима понятия "культурный плюрализм", лишает его политической подоплеки и открывает перспективы беспрепятственного функционирования культур в условиях культурного разнообразия.

Проанализировано международный опыт внедрения моделей мультикультурализма в различных сферах общественной жизни. Выявлены закономерности функционирования и развития, общие и особые условия, положительные и отрицательные последствия реализации мультикультурных практик в поликультурном обществе. Рассмотрен противоречивый характер мультикультурализма в контексте проблем миграции, защиты прав этнокультурных меньшинств, поликультурного образования, реализации программ, направленных на обеспечение социальной стабильности.

Изучено идентичность как один из важнейших аспектов мультикультурализма, поскольку, как средство решения межкультурных конфликтов, она ставит человека перед необходимостью выхода за пределы собственной культуры и признания ценности других культур. Социально-философский анализ различных концепций формирования идентичности позволил определить непосредственную взаимосвязь между происходящими в обществе идентификационными процессами и развитием мультикультурной ситуации в мире.

Исследованы основные политические модели мультикультурализма, нашедшие применение в ряде западных демократий. Обобщение такого опыта позволило определить основные направления и проблемы реализации мультикультурной политики в обществе, положительные и отрицательные последствия, провести авторский анализ дискурсивного поля межкультурной коммуникации и конфликтов в контексте общечеловеческих ценностей.

В ходе решения поставленных в диссертации исследовательских задач, на основе сравнения исторического и современного контекстов, были охарактеризованы сущность и проблемное поле реализации мультикультурных практик в украинском социуме. Сделан вывод, на данный момент, в условиях отсутствия в украинском обществе единого культурного "ядра" и недостаточного развития институтов гражданского общества, выбор Украиной мультикультурной стратегии национального строительства, не отвечает интересам общества. Вместе с тем, было обосновано, что реализация мультикультурных программ в отдельных сферах общественной деятельности будет способствовать гармонизации межкультурных отношений, формированию национальной идентичности на принципах толерантности и общих гражданских ценностей.

Ключевые слова: мультикультурализм, мультикультурное общество, политика мультикультурализма, культурный плюрализм, этнокультурное развитие, идентичность, культура, толерантность, либерализм, коммунитаризм.

Summary

Yatsenko K. A. Multiculturalism as social and cultural phenomenon of the modernity : social and philosophical analysis. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Philosophical sciences in specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Zhytomyr Ivan Franko State University, 2014.

In the thesis the social and philosophical analysis of the multiculturalism as a social and cultural phenomenon of the modernity is made, its' basic principles and functional peculiarities are characterized. International practice of the multiculturalism patterns implementation in different social spheres is analyzed. Consistent patterns of functioning and development, peculiarities and special conditions, positive and negative results of the multiculturalism practice's realization in multicultural society are outlined.

The characteristic features of the Ukrainian multicultural society and the mainstreams of multicultural programs realization in Ukraine are researched. The Ukrainian ethnic and cultural identity is determined, its' compound parts peculiarities are analyzed.

The statement about the integrative function of the title ethnos' culture and multicultural education within the processes of the national identity formation and international communication organization got further development.

Key words : multiculturalism, multicultural society, multiculturalism policy, cultural pluralism, ethnic and cultural development, identity, culture, tolerance, liberalism, communitarianism.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Визначальною характеристикою сучасного світу є культурне розмаїття, значущість якого в подальшому буде лише зростати. Національні суспільства нині розвиваються в умовах глобальної інтеграції, поглиблення взаємодії культур, стрімкого зростання міжкультурних комунікаційних процесів за одночасного посилення факторів, що ведуть до диференціації соціумів у ході політичних і соціально-економічних трансформацій.

Суперечливий вплив цих процесів на суспільний розвиток зумовлює необхідність розв'язання багатокультурними суспільствами низки стратегічних завдань, зокрема таких як: збереження й розвиток усіх культурних складових соціуму; підтримка культурного розмаїття як фактора протидії наслідкам глобалізації; вирішення міжкультурних протиріч шляхом реалізації рівноправного діалогу між сторонами конфлікту; консолідація суспільства навколо спільних для усієї нації цінностей. Однією з альтернативних стратегій суспільного розвитку, спрямованих на вирішення зазначених вище проблем, є мультикультуралізм. Його фундаментальними засадами проголошено рівноправність будь-яких культурних форм, пріоритет "культурного розмаїття" над етнокультурною гомогенністю та максимальна толерантизація міжкультурних відносин. Проте, втілення цих ключових для мультикультуралізму принципів на практиці, крім позитивних наслідків, несе для полікультурних суспільств й певні небезпеки. Це зумовлює необхідність комплексного аналізу феномену мультикультуралізму в контексті перспектив його практичного втілення у суспільні практики національного творення.

Соціально-філософське осмислення мультикультуралізму дозволить виявити закономірності розвитку, умови практичної реалізації, пов'язати його функціонування з тенденціями глобалізації, універсалізації, становленням культурного розмаїття. Дослідження теоретичних засад функціонування цього феномену, вивчення міжнародного досвіду практичної реалізації мультикультурних програм сприятиме виваженій оцінці перспектив їх упровадження в Україні.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Предметом сучасних наукових досліджень є прояви феномену мультикультуралізму в суспільстві, його теорія та практика, суперечливий характер тощо. Серед наукових праць західних авторів, присвячених мультикультурній проблематиці, передусім, слід виділити: соціально-філософські розвідки С. Бенхабіб, Ю. Габермаса, У. Кимліки, Ч. Кукатаса, Б. Парекха, Р. Сеннета, Ч. Тейлора, М. Уолцера та А. Янг, якими були розроблені найбільш впливові в академічному середовищі мультикультурні концепції. Потрібно відзначити й наукові студії К. - О. Апеля, У. Бека, П. Бюкенена, С. Гантінгтона, Н. Глейзера, Р. Дворкіна, Е. Еріксона, А. Етціоні, С. Жижека, Г. Каллена, Р. ле Коадіка, Ю. Крістевої, Г. Маркузе, Ш. Муфф, Ф.- О. Радтке, Дж. Роулза, Т. Саррацина, Е. Фромма, Б. Фрідан, А. Шлезінгера (мол.), у яких мультикультуралізм був осмислений у всій повноті його практичних утілень в соціальну реальність.

На пострадянському просторі філософські дослідження мультикультурної проблематики проводились Л. Арутюновою, О. Астаф'євою, А. Борисовим, Л. Дробіжевою, Г. Канаршем, І. Козліком, А. Куроп'ятником, Н. Лебедевою, Р. Макаровою, В. Малаховим, Л. Нізамовою, Е. Паїним, Н. Пригодою, І. Семененко, Т. Стефаненко, Т. Суконкіною, В. Тишковим, М. Тлостановою, С. Федюніною та іншими, у дослідженнях яких здійснюється систематизація та узагальнення різноманітних ідеологічних течій мультикультуралізму, вивчається його теорія і практика, аналізуються загальні закономірності та конкретні прояви політичних мультикультурних стратегій.

Різні аспекти мультикультуралізму: від його онтологічних засад до осмислення перспектив реалізації у суспільстві мультикультурної політики, розглядаються й вітчизняними науковцями. Ця проблематика є предметом досліджень Н. Висоцької, Б. Глотова, Х. Голинської, Л. Губерського, С. Дрожжиної, О. Калакури, Ю. Ковтуна, М. Козловця, А. Колодій, В. Кременя, Т. Кулікової, О. Литвиненка, В. Мандрагелі, І. М'язової, Л. Нагорної, Л. Панасюк, М. Поповича, П. Сауха, Н. Якси та інших вітчизняних дослідників. Зокрема, М. Поповичем досліджуються витоки мультикультуралізму, А. Колодій - перспективи його практичної реалізації. С. Дрожжина вивчає мультикультуралізм як концептуальну модель сучасного соціуму, О. Литвиненко проводить його соціально-філософський аналіз як методологічної філософської концепції і механізму соціальної політики. Соціально-методологічні аспекти мультикультуралізму досліджуються Т. Куліковою, а його негативні прояви у різних сферах суспільного життя - І. М'язовою.

Визнаючи теоретичну й практичну значущість попереднього наукового доробку, слід наголосити на недостатній розробленості мультикультурної проблематики у вітчизняних наукових студіях. Зокрема, бракує соціально-філософських розвідок, присвячених вивченню феномену мультикультуралізму як динамічного соціокультурного утворення, аналізу його онтологічних, епістемологічних та аксіологічних аспектів функціонування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової програми кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка "Випробування людського буття: класичний і посткласичний дискурс", НДР № 0111U000154.

Об'єктом дослідження є мультикультуралізм як соціокультурний феномен.

Предметом - специфіка соціальних практик мультикультуралізму і міжкультурних взаємодій у сучасному суспільстві.

Метою дисертаційної роботи є соціально-філософський аналіз мультикультуралізму як динамічного соціокультурного утворення сучасного полікультурного суспільства.

Відповідно до поставленої мети окреслено такі дослідницькі завдання:

- розкрити соціальну сутність мультикультуралізму як соціокультурного утворення;

- розглянути природу й характер мультикультуралізму в контексті проблем, пов'язаних із реалізацією прав і свобод етнокультурних меншин в умовах полікультурних соціумів;

- дослідити особистісну та групову ідентифікації як онтологічні аспекти феномену мультикультуралізму;

- проаналізувати моделі втілення теоретичних засад мультикультуралізму у соціальну практику;

- осмислити наслідки реалізації мультикультурних програм у стратегіях націє- та державотворення;

- охарактеризувати мультикультурну ситуацію та визначити перспективи реалізації мультикультурних програм у сучасній Україні.

Методи дослідження. У дисертації на підставі взаємодоповнення застосовується комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів: діалектичний, системно-аналітичний, інтерпретативний, історичний, порівняльний, критичний та прогностичний, скоординовані у межах соціально-філософського, соціологічного та соціокультурного методологічних підходів.

За допомогою діалектичного методу мультикультуралізм проаналізовано як динамічне соціокультурне утворення із варіативними часовими, просторовими, ситуативними та ціннісно-змістовними характеристиками. Завдяки методу системного аналізу було розглянуто його структуру, що передбачає наявність багатьох підсистем та елементів. Інтерпретативний метод сприяв філософському осмисленню ідентичності як важливого онтологічного аспекту мультикультуралізму. Використання історичного методу дозволило дослідити мультикультуралізм у контексті виникнення та розвитку. Порівняльний метод сприяв філософському осмисленню різних мультикультурних моделей, втілених у національних практиках низки західних країн. Застосування критичного методу сприяло розгляду мультикультурної політичної стратегії як однієї з альтернатив націєбудівництва та оцінці її позитивних і негативних наслідків. Прогностичний метод був задіяний з метою оцінки перспектив практичного втілення принципів мультикультуралізму в соціальну реальність як у межах національних утворень, так і на наддержавному рівні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу феномену мультикультуралізму, в обґрунтовуванні принципів співіснування культур меншин і більшості, втілених у мультикультурних практиках та стратегіях національного будівництва.

Наукова новизна конкретизується у низці положень, які виносяться на захист:

- вперше здійснено соціально-філософський аналіз феномену мультикультуралізму як динамічного системного соціокультурного утворення з варіативними характеристиками. Запропоновано авторське визначення мультикультуралізму як суспільної ліберальної стратегії розвитку, ідеологічну основу якої становить соціально-філософське обгрунтування примату етнокультурного розмаїття над гомогенністю суспільств, рівноправ'я будь-яких культурних форм та толерантності у відносинах між ними. Визначено загальні принципи функціонування мультикультуралізму та його структурну побудову, яка містить: 1) теоретичні рівні осмислення мультикультуралізму (демографічно-описовий, програмно-політичний, ідеологічно-нормативний, соціально-трансформативний, історичний); 2) моделі практичної реалізації мультикультурних програм у культурології, педагогіці, психології, етнології тощо; 3) конкретні форми мультикультуралізму, втілені у соціальну практику ("ліберальна", "радикальна", "комунітаристська" та ін.);

- проведено критичний аналіз суперечностей мультикультуралізму в політиці західних країн, в ході якого визначено основні напрями реалізації мультикультурної політики та здійснено класифікацію її проблемних зон у теоретичних транскрипціях; окреслено дискурсивне поле міжкультурної комунікації і конфліктів у контексті загальнолюдських цінностей;

- поглиблено соціально-філософську базу осмислення онтологічних засад мультикультуралізму. Встановлено, що особистісна та групова ідентифікації є важливими аспектами мультикультуралізму, оскільки останній передбачає вибудовування людиною власної ідентичності через визнання цінності інших культур;

- набуло подальшого розвитку дослідження мультикультуралізму як особливого виду інтегративної ідеології у контексті її втілення у політичні та соціальні практики. Доведено, що він є суперечливим у своїй основі й імпліцитно містить конфліктогенний потенціал;

- з'ясовано, що позитивними наслідками реалізації мультикультурних програм для суспільств є утвердження культурного розмаїття, громадянський мир, збереження та розвиток культурних традицій меншин. Разом із тим обґрунтовано, що мультикультуралізм становить для полікультурних соціумів й небезпеки "розмивання" національної ідентичності, культурної фрагментації, поширення етноцентристських тенденцій тощо;

- охарактеризовано сутність та проблемне поле реалізації мультикультурних практик в українському соціумі. Зроблено висновок, що за умов несформованості культурного "ядра" нації й нерозвиненості громадянського суспільства в Україні, мультикультурна стратегія націєбудівництва для країни є неприйнятною. Натомість реалізація окремих мультикультурних програм у різних сферах суспільного життя сприятиме формуванню в суспільстві національної ідентичності на засадах толерантності у міжкультурних відносинах та спільних для усієї нації громадянських цінностей.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в комплексному аналізі фундаментальних засад феномену мультикультуралізму, його онтологічних, аксіологічних та епістемологічних аспектів. Фактологічний матеріал дисертації може бути використаний у формуванні парадигми етнонаціонального розвитку полікультурних суспільств.

Результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути враховані в ході подальшої науково-теоретичної розробки стратегій національного будівництва, етнокультурної політики, модернізації соціальної сфери, освіти, діяльності державних інституцій тощо. Окремі положення дослідження стануть у нагоді для розроблення лекційних курсів з соціальної філософії, історії філософії, філософії культури, політичної філософії, політології, етнології, соціології, при написанні навчальних посібників, курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною авторською науковою працею. Висновки, узагальнення та положення новизни одержані здобувачем самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, доповідались на низці наукових конференцій, зокрема: ІІІ міжнародній науково-практичній конференції "Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми, перспективи" (Житомир, 2009); ІІ та ІІІ Міжнародних науково-практичних конференціях "Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності" (Житомир, 2009, 2011); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Стратегія регіональної молодіжної політики" (Донецьк, 2011); Міжнародній науково-практичній конференції "Світові війни ХХ століття та історична пам'ять" (Житомир, 2011); Міжнародній науковій конференції "Проблеми культурної ідентичності: співвідношення традиційного і модерного аспектів ідентифікації" (Острог, 2011); Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2012" (Київ, 2012); Міжнародній науковій конференції "Байкальська зустріч" (Улан-Уде, 2012); IV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих науковців "Актуальні проблеми сучасної філософії та науки у глобалізованому світі" (Житомир, 2012); XIV міжвузівській науково-методичній конференції "Система військової освіти України: досвід, сьогодення та перспективи розвитку" (Житомир, 2013); Всеукраїнській науковій конференції "Філософія як культурна політика сучасності" (Острог, 2013); VІ Міжнародній науковій конференції "Культура в горизонті сталих і плинних ідентичностей" (Острог, 2013).

Публікації за темою дисертації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані у 16 працях. У фахових виданнях України опубліковано 5 статей. У закордонних періодичних виданнях видано 2 статті, 1 з яких є фаховою.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Основний зміст дисертації викладено на 179 сторінках. Список використаних джерел та літератури містить 246 найменувань на 24 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та дослідницькі завдання, охарактеризовано методологічні засади, окреслено наукову новизну положень, що виносяться на захист, розкрито теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів і структуру дисертації.

У першому розділі "Мультикультуралізм як предмет соціально-філософського осмислення" досліджено формування теоретичного підґрунтя мультикультуралізму, здійснено соціально-філософський аналіз його сутності й основних характеристик, окреслено предметне поле та методологія дослідження.

У підрозділі 1.1. "Феномен мультикультуралізму як предмет соціально-філософської рефлексії" проаналізовано формування теоретичних засад мультикультуралізму в контексті розвитку світової філософської думки.

Зазначено, що мультикультуралізм як соціокультурний феномен став предметом наукових досліджень лише у другій половині ХХ століття, хоча становлення його теоретичних засад розпочалось значно раніше. Формування філософського підгрунтя мультикультуралізму було розпочато дослідженнями проблематики толерантності в міжкультурних взаєминах; гармонійного розвитку культурних форм у межах єдиного державного утворення; рівноцінності усіх культур; міжкультурного діалогу; свободи, рівності й справедливості як нормативної основи відносин між носіями різних культурних традицій. У сучасну добу ці ідеї були критично переосмислені науковцями, завдяки чому й був сформований понятійний апарат філософії мультикультуралізму.

Доведено, що теоретичне підґрунтя мультикультуралізму було сформовано внаслідок дослідження його проблематики, передусім, представниками Франкфуртської школи (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм), ліберального комунітаризму (У. Кімліка, Ч. Тейлор, М. Уолцер), постструктуралізму (Ж. Бодрійяр, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко) та політичного фемінізму (Дж. Батлер, Л. Іріагрей, Н. Фрейзер).

Основним науковим доробком зазначених творчих пошуків стало філософське обґрунтування ідеї боротьби соціокультурного маргінесу за свої права, створення ліберально-комунітаристської філософської парадигми як основи більшості сучасних мультикультурних концепцій; критичне переосмислення фундаментальних для західних ліберальних демократій ідей раціоналізму та наукового прогресу; кардинальне переосмислення есенціалістських поглядів на ґендер, расу, клас тощо.

Нині теорія мультикультуралізму є певним синтезом ліворадикальних, ліберальних та комунітаристських ідеологій, філософських парадигм, сформованих у межах традиційної та посттрадиційної філософії (філософія життя, герменевтика, феноменологія, постструктуралізм, неофрейдизм та ін.), теоретичних конструктів, що виникли у ході політичних, соціологічних, культурологічних, педагогічних та інших наукових дискурсів тощо.

Підрозділ 1.2. "Теоретико-методологічні засади дослідження феномену мультикультуралізму" присвячено розгляду основних методологічних стратегій дослідження мультикультуралізму.

Наголошено, що розмаїття у поглядах на мультикультуралізм породжує методологічну проблему вироблення його універсальної дефініції. Разом із тим, у переважній більшості визначень акцентується увага на ліберальному підґрунті мультикультуралізму; підтримці цією ідеологемою культурного розмаїття на користь відмови від монокультурності; утвердженні ним повної рівноправності культур й толерантності у міжкультурних відносинах, що є необхідною умовою суспільного розвитку. Це дозволило сформулювати авторську дефініцію мультикультуралізму як суспільної ліберальної стратегії розвитку, ідеологічну основу якої становить соціально-філософське обгрунтування примату етнокультурного розмаїття над гомогенністю суспільств, рівноправ'я будь-яких культурних форм та толерантності у відносинах між ними.

Багатозначність трактувань мультикультуралізму, невідрефлексованість понятійного апарату його досліджень та невизначеність їх предмета зумовило можливість соціально-філософського аналізу цього феномену як незавершеного процесуального утворення у межах системи категоріальних координат діалектики.

Осмислення предмету та вирішення завдань дослідження ґрунтується на принципах об'єктивності, конкретності, причинно-наслідкових зв'язків, системності, історизму, детермінованості явищ.

В ході проведеного аналізу дисертантом виокремлено фундаментальні принципи функціонування мультикультуралізму, серед яких: диференціація та інтенсифікація міжкультурної взаємодії; потенційна незалежність його функціонування у соціумі; одночасне посилення культурної гетерогенності суспільств та прагнення культурних груп до самоізоляції. Визначено основі причини виникнення мультикультуралізму, якими стали: демократичний рух соціокультурного маргінесу західних суспільств за свої права у другій половині 60-х років ХХ століття та зміна демографічної структури цих суспільств внаслідок безпрецедентного зростання міграцій. Сформульовано підстави перетворення потенційної можливості виникнення цього феномену у дійсність, якими стали ліберально-демократичні режими західних суспільств та розвиненість їх економічної і соціальної сфер. Констатовано варіативний характер мультикультурних конструктів та зв'язків між їх елементами. Вирішено проблему систематизації розмаїття версій мультикультуралізму шляхом розбудови ієрархічної структури цього феномену, що репрезентовано: 1) певними рівнями його осмислення; 2) програмами практичного втілення мультикультурних парадигм у соціальну реальність у різних сферах суспільного життя; 3) конкретними формами практичної реалізації.

У другому розділі "Концептуальні засади та соціальні практики мультикультуралізму в сучасному світі" проаналізовано основні концепції мультикультуралізму та моделі його практичного втілення, розглянуто ідентичність як важливий аспект мультикультуралізму.

У підрозділі 2.1. "Зміст та засадничі принципи основних мультикультурних парадигм сучасності" досліджено проблемне поле втілення мультикультурних принципів у соціальну реальність, проведено критичний аналіз суперечностей мультикультуралізму в контексті проблем міграції, захисту прав етнокультурних меншин, реалізації програм, спрямованих на забезпечення соціальної стабільності поліетнічних суспільств.

Автором наголошено, що теоретичне становлення мультикультуралізму відбувалось в три етапи, кожен з яких репрезентований особливим предметом наукових дискусій. Перший етап характеризувався дискурсами навколо обговорення проблем пріоритету індивідуальної свободи в контексті "ліберальної" та "комунітаристської" моралі. Другий - науковими дискусіями щодо прав культурних меншин на "внутрішні обмеження" і "зовнішній захист". Третій етап, що триває й нині, передусім, характеризується обговоренням проблематики "етнокультурної нейтральності" національних суспільств щодо утвердження їх меншинами власної культурної самобутності.

Проведено соціально філософський аналіз низки сучасних західних мультикультурних парадигм, які становлять наукове підґрунтя теорії мультикультуралізму. Наголошено, що такими авторами мультикультурних концепцій, як Ч. Тейлор і М. Уолцер з ліберально-комунітаристських позицій здійснено філософське обґрунтовування необхідності надання державою спеціальних прав культурним меншинам та визнання їх культурної унікальності. У. Кімлікою розроблено теоретичні засади мультикультурної політики, спрямованої на створення державою однакових умов розвитку як для титульної більшості, так і для культурних меншин. А. Янг обґрунтовано необхідність упровадження особливих "культурних прав" груп для збереження їх ідентичності. Ч. Кукатасом досліджено проблематику співіснування меншин в умовах культурного розмаїття. С. Бенхабіб розроблено егалітарну модель мультикультуралізму. Науковий внесок Б. Парекха полягає в обґрунтуванні теоретичних засад організації співжиття носіїв різних культурних традицій у межах однієї політичної нації. У дослідженнях Р. Сеннета розглянуто проблему міжкультурної взаємодії в межах простору сучасних глобалізованих мегаполісів. К. - О. Апелем та Ю. Габермасом розроблено концепцію мультикультурного громадянства та ключові засади організації міжкультурного діалогу.

У підрозділі 2.2. "Соціальні практики мультикультуралізму в глобалізованому світі" проаналізовано основні моделі мультикультурної політики, втілених у суспільну практику в Канаді, Австралії, США, Німеччині, Франції та Великобританії.

Обґрунтовано, що канадська модель мультикультуралізму базується на визнанні суспільством свободи всіх його членів на культурне самовираження; спрямованості державної політики на збереження та розвиток усіх культурних сегментів суспільства; підтримці культурного розмаїття як необхідної умови подальшого розвитку соціуму. Австралійська - заснована на принципах: рівноправності прав усіх громадян щодо захисту власних культур від дискримінації; відповідальності кожного громадянина за вибір культурних або релігійних уподобань; проголошенні безумовної корисності політики мультикультуралізму для усього соціуму. Громадянська мультикультурна модель США ґрунтується на відмові панівної "білої" більшості суспільства від нав'язування власних культурних норм і традицій меншинам та передбачає можливість включення різних етнічних та расових культурних груп у процеси самоврядування і державного управління; нейтральність державних інституцій щодо вибору громадянами культурних ідентичностей; стимулювання державою збереження та розвитку культурного розмаїття шляхом реалізації аффірмативних програм, переважно, у сфері освіти та на ринку праці.

Доведено, що основними політичними моделями мультикультуралізму, що застосовуються у Західній Європі є етнічна, політична та власне мультикультурна, відмінність між якими полягає, насамперед, у способах інтеграції мігрантів у суспільство. Так, якщо у Німеччині така інтеграція здійснюється на підставі так званого "права крові" (етнічна модель), у Франції - на "праві ґрунту" (політична модель), то у Великобританії інтеграційна політика реалізується на основі синтезу цих прав (мультикультурна модель).

Автором встановлено, що поряд із позитивними наслідками мультикультурної політики, якими, передусім, є: збереження громадянського миру, поширення етнокультурного розмаїття, розвиток демократичної сфери суспільства, її реалізація становить для полікультурних суспільств і певні небезпеки. Основними серед них є: "розмивання" національної ідентичності, етноцентризм, зростання конфліктогенності суспільних відносин, культурна фрагментація соціуму, інституціалізація відмінностей.

Розглянуто проблему впровадження стратегій мультикультуралізму й на наддержавному рівні, зокрема, в контексті діяльності ЮНЕСКО. Обґрунтовано, що реалізація мультикультурних програм у цій сфері сприятиме протидії небезпечним наслідкам глобалізації, збереженню унікальності будь-яких культурних форм як складових культури людства.

Підрозділ 2.3."Формування ідентичності у мультикультурному середовищі присвячено аналізу ідентичності як важливого аспекту мультикультуралізму.

Зазначено, що в умовах властивого для сучасності рівноправ'я культурних форм, ідентичність, фактично, зведено до культури. Тому саме ідентичність визначає внутрішню структуру будь-якого, мультикультурного конструкту.

Встановлено, що для переважної більшості сучасних мультикультурних концепцій, чинниками особистісної і групової ідентифікації вважаються як раціональні, так й ірраціональні мотиви. Ідентифікуючи себе з референтною групою, людина завжди поставлена перед дилемою: обрати певні культурні, релігійні та інші вподобання слідуючи неусвідомленим, інстинктивним потребам, або раціонально робити свій вибір відповідно до потужного впливу соціального середовища.

Оскільки механізми культурної ідентифікації індивіда завжди містять у собі внутрішній конфлікт, він же імпліцитно закладений і в основу мультикультуралізму. Адже, останній передбачає розв'язання такого конфлікту людиною через вибудовування нею власної ідентичності шляхом визнання цінності інших культур та готовності поступитись частиною власних культурних переконань. Автором обґрунтовано, що саме внутрішня конфліктогенність мультикультуралізму становить основну небезпеку для полікультурних суспільств.

У третьому розділі "Мультикультуралізм та етнонаціональний розвиток України" проаналізовано мультикультурну ситуацію в сучасному українському суспільстві, вивчено перспективи застосування політики мультикультуралізму або її елементів в Україні, осмислено потенційні переваги та недоліки її проведення для української нації.

У підрозділі 3.1. "Соціальні та етнонаціональні аспекти розвитку мультикультурної ситуації в сучасній Україні" здійснено аналіз чинників формування та розвитку мультикультурної ситуації в країні. У дослідженні наголошено на домінуванні в соціокультурному просторі України, передусім, двох культурних традицій - української та російської. Встановлено, що більшість проблем гармонійного розвитку вітчизняного соціуму пов'язано з бікультурним і регіональним характером національної української ідентичності.

Формування сучасної мультикультурної ситуації в Україні значною мірою зумовлено й міграційними процесами, що відбуваються на її території. Адже, етнокультурна структура вітчизняного соціуму нині стрімко змінюється у бік збільшення у ньому іншокультурної складової, репрезентованої нетиповими для України, насамперед, східними культурами.

Наголошено, що на сучасному етапі свого розвитку українське мультикультурне суспільство постало перед низкою проблем, від вирішення яких залежить його розвиток як консолідованої політичної нації. Основними з яких є необхідність забезпечення розвитку усіх культурних традицій, без надання особливих преференцій тим чи іншим етнічним групам; усунення протиріч у вітчизняній законодавчій базі щодо регуляції правових аспектів функціонування культурних меншин; забезпечення прискореної інтеграції мігрантів у суспільство за допомогою мережі спеціалізованих державних та недержавних установ; недосконалість розвитку інституцій громадянського суспільства в Україні як інструмента реалізації міжкультурного діалогу; високий рівень соціальної дистанційованості значної частини населення, насамперед, до представників "нової" хвилі міграції, які традиційно раніше не проживали на території України, що породжує ситуацію культурної самоізоляції останніх у межах власних культурних кордонів.

Підрозділ 3.2. "Національна ідентичність українців в умовах полікультурності" присвячено аналізу перспектив мультикультурного розвитку українського суспільства, можливих негативних і позитивних наслідків реалізації мультикультурних програм для вітчизняного соціуму.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку українське суспільство функціонально не готове до застосування у його межах мультикультурної доктрини національного будівництва. Адже, для вітчизняного соціуму невирішеними залишаються проблеми протистояння української та російської культур за домінування в інформаційному просторі, правового регулювання мовного та міграційного питань, регіонального характеру національної ідентичності тощо.

Зазначено, що необхідною умовою подальшого гармонійного розвитку українського суспільства є вирішення проблеми регіоналізму, шляхом її переведення із політичної площини у культурну. Розв'язанню цього завдання сприятиме практична реалізація окремих мультикультурних програм, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності української культури у власному інформаційному просторі; модерновий розвиток вітчизняної культури за умов збереження її традиційних основ; гармонізацію та толерантизацію міжетнічних та міжконфесійних відносин; формування єдиного культурного "ядра" української нації як основи колективної національної ідентичності; забезпечення функціонування єдиного національного культурного простору, в межах якого гармонійно розвиватимуться усі репрезентовані в українському суспільстві культури; поступове перетворення української мови у мову міжнаціонального спілкування.

У висновках дисертації сформульовано основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслено перспективи подальшої розробки цієї теми.

Проведений соціально-філософський аналіз мультикультуралізму як соціокультурного феномену сучасного світу дозволяє зробити такі висновки:

1. Мультикультуралізм є суспільною ліберальною стратегією розвитку, ідеологічну основу якої становить соціально-філософське обгрунтування примату етнокультурного розмаїття над гомогенністю суспільств, повного рівноправя будь-яких культурних форм та толерантності у відносинах між ними. Феномен мультикультуралізму є динамічним, варіативним, незавершеним та процесуальним соціокультурним конструктом, що дозволяє розглядати його в системі діалектичних категоріальних координат. Структурна побудова мультикультуралізму передбачає: 1) рівні його осмислення в межах низки теоретичних концепцій; 2) програми практичного втілення мультикультурних парадигм у різних сферах суспільного життя; 3) конкретні форми мультикультуралізму ("ліберальна", "радикальна", "комунітаристська" та ін.).

2. Теорію мультикультуралізму становить сукупність теоретичних поглядів, сформованих у межах ліворадикальної, ліберальної та комунітаристської ідеологій, низки традиційних та посттрадиційних філософських парадигм, наукових концепцій, репрезентованих у різних сферах соціогуманітарного знання. Зазначена теорія становить ідеологічну основу політики, покликаної забезпечити гармонійний розвиток полікультурних суспільств на засадах визнання рівноправності домінуючої та маргінальних культур суспільства, толерантності в міжкультурних відносинах, рівноправного діалогу, формування єдиних для усього суспільства громадянських цінностей.

Разом із тим, практичну реалізацію мультикультуралізму значно ускладнено внутрішньою суперечливістю цього соціокультурного феномену. Тому спроби вирішити проблеми інтеграцї мігрантів у суспільство, захисту прав етнокультурних меншин, толерантизації міжкультурних відносин, забезпечення соціальної стабільністі нерідко призводять до протилежних очікуваним результатів. Зокрема, негативними наслідками мультикультурної політики є посилення етнокультурної фрагментації суспільств, інституціалізація відмінностей, маргіналізація мігрантського середовища тощо.

3. Важливим онтологічним аспектом мультикультуралізму є ідентичність, яку в сучасних умовах етнокультурного плюралізму de facto зведено до культури. В основу будь-яких мультикультурних версій покладено принцип визнання всіх культур рівноправними складовими загальної культури людства, які разом утворюють усю цінність і багатство останньої. Реалізація цього принципу зумовлює для індивідів необхідність виходу за межі власної ідентичності та готовність поступитись своїми культурними переконаннями задля спільної національної мети. Тому обґрунтування мультикультуралізмом необхідності компромісу між реалізацією індивідуальних та групових прав стало важливим чинником поширення розмаїття проявів групових та особистісних ідентифікацій у сучасному світі.

4. Втілення принципів ідеології мультикультуралізму в практичній площині має на меті: розвиток громадянської самосвідомості усіх членів суспільства, незалежно від їх культурних уподобань; гармонізацію суспільного життя за умов збереження конкурентної боротьби між соціокультурними спільнотами як ключового фактору подальшого розвитку їх культур; протидії проявам націоналізму шляхом контрольованого впливу на змішування культур тощо.

Разом із тим, суспільна практика виявила проблемні зони реалізації принципів мультикультуралізму на практиці, що зумовлено суперечливою природою цього соціокультурного феномену. Внутрішній конфлікт, властивий йому, знайшов своє вираження, передусім: у складностях, пов'язаних із інтеграцією мігрантів у культуру приймаючих суспільств, одночасному прагненні меншин до самоізоляції в межах власних культурних кордонів та домінування у соціокультурному просторі; у зростанні суспільної конфліктогенності; у поступовій втраті титульними більшостями власних культурних основ, що загрожує її культурам втратою статусу домінуючих. Аналіз дискурсивного поля міжкультурної комунікації засвідчив, що встановлення порозуміння між культурами є можливим через забезпечення конструктивного діалогу між ними за умов їх парітету та максимальна відкритість переговорного процесу для публічного обговорення.

5. Реалізація мультикультурних програм у полікультурних суспільствах має низку позитивних наслідків, серед яких: суспільна злагода і громадянський мир, поширення культурного розмаїття, збереження та розвиток культур меншин тощо. Проте, в ситуації загострення міжкультурних протиріч, кризових явищ в економіці й політиці, реалізація мультикультурної політики становить для суспільств загрозу їх гармонійному розвитку та стабільності. Разом із тим, упровадження принципів мультикультуралізму на наднаціональному рівні, зокрема, в межах діяльності ЮНЕСКО, у контексті розбудови ідеології глобального мультикультурного суспільства, сприятиме гармонізації міжкультурних відносин, збереженню та поширенню культурного розмаїття як фактора протидії негативним наслідкам глобалізації, серед яких комерціалізація культур, їх уніфікація тощо.

6. Аналіз мультикультурної ситуації в Україні засвідчив, що за сучасних умов вітчизняний соціум є не готовим до реалізації в його межах мультикультурної моделі націєбудівництва. Адже, українське національне етнокультурне ядро перебуває у стадії формування; недостатньо розвинені демократичні інститути суспільства; існуюча нормативно-правова база лише частково відповідає соціокультурним запитам населення; у соціумі наявні певні ксенофобські настрої щодо представників інших культурних традицій.

Доведено, що в Україні жодна із наявних у суспільстві культурних систем не має достатнього потенціалу аби стати домінуючою, вже не говорячи про асиміляцію в себе інших культур. Разом із тим, обґрунтовано, що використання окремих елементів мультикультурної політики сприятиме налагодженню міжкультурного порозуміння.

Основними напрямами реалізації мультикультурних програм визначено: розв'язання міжкультурних конфліктів шляхом зміщення акцентів їх вирішення з політичної площини у культурну; впровадження мультикультурних педагогічних моделей в освітянській сфері; організацію інституцій громадянського суспільства та державних органів управління, покликаних сприяти інтеграції меншин у громадянську політичну націю; створення та вдосконалення законодавства, призначеного на правовому рівні задовольняти культурні запити меншин, що компактно мешкають в Україні.

Враховуючи актуальність та соціальну значущість проблем, що вивчались у дисертаційній роботі, можна наголосити на безумовній перспективності подібних досліджень у майбутньому.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Яценко К. А. Інформаційне суспільство: соціокультурний вимір / К. А. Яценко // Наукові записки Національного університету "Острозька академія" - 2011. - Випуск 8. - С. 75 - 83.

2. Яценко К. А. Діяльність ЮНЕСКО щодо формування ідеології глобального мультикультурного суспільства / К. А. Яценко // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Випуск 60.-2011. - С. 29 - 32.

3. Яценко К. А. Ідентичність як внутрішній аспект мультикультуралізму: соціально-філософський аналіз / К. А. Яценко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. -Випуск 54. - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2013. - С. 82 - 90.

4. Яценко К. А. Мультикультуралізм як соціокультурний феномен: основні підходи та трактування / К. А. Яценко // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Випуск 69. - Житомир, 2013. - С. 20 - 24.

5. Яценко К. А. Ідеї свободи, рівності і справедливості як підґрунтя мультикультуралізму / К. А. Яценко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич.- К.: ВІР УАН, 2013. - Випуск 72. - С. 524 - 529.

6. Яценко К. А. Концепции идентичности в контексте мультикультурных исследований : социально-философский анализ / К. А. Яценко // Вестник Бурятского государственного университета. Философия, социология, политология, культурология. - Выпуск 14. - Улан-Удэ: Изд-во Бурятского госуниверситета, 2013. - С. 37 - 42.

Публікації в інших виданнях:

7. Яценко К. А. Демографічна ситуація в Україні та на Житомирщині: сучасні проблеми та перспективи розв'язання / К. А. Яценко // Житомирщина: минуле, сьогодення, поступ в майбутнє: Науковий збірник : в 2 т. [за заг. ред. П. Ю. Сауха]. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2007. - Т. 1. - С. 171 - 177.

8. Яценко К. А. Конкурентоспроможність України в інформаційному просторі: реалії сучасності / К. А. Яценко // Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми, перспективи : Міжнар. наук.-практ. конф., 4 - 5 червня 2009 р. : збірник матеріалів. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - С. 43 - 44.

9. Яценко К. А. Інформаційна агресія та її вплив на масову свідомість українців / К. А. Яценко // Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності : ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 17 - 18 грудня 2009 р.: збірник матеріалів. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2009. - С. 315 - 319.

10. Яценко К. А. Вплив ЮНЕСКО на формування ідеології глобального мультикультурного суспільства / К. А. Яценко // Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності : ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. : збірник матеріалів. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. - С. 272 - 274.

11. Яценко К. А. Соціокультурні виміри постмодернізму: виклики сучасності / К. А. Яценко // Антикризова стратегія регіональної молодіжної політики: Всеукр. наук.-практ. конф., 24 березня 2011 р. : збірник матеріалів. - Донецьк: Норд-Прес, 2011. - С. 123 -125.