Людина ХХІ століття поступово занурюється в інформаційний світ, в якому всі явища та події можуть стати темою репортажу. Будучи найціннішим товаром, інформація стає інструментом для маніпуляції свідомістю людей. Місце сакралізованого Космосу займає сенсація, стаючи ідолом для сучасної людини. ЗМІ нової епохи стають стратегічною зброєю гонки споживання, ілюзією бідних і спокусою слабких.

Вічне шекспірівське питання ("Бути чи не бути?") на сьогодні постає перед нами у вигляді збереження людяності в інформаційну добу. Це питання наскрізно проходить через життя кожної історичної епохи, еволюції та культури людства загалом як філософська ситуація "олюднення" та "розлюднення".

Дотримуючись позиції еволюційного оптимізму, слід підкреслити, що упродовж еволюції людства завжди змагаються дві тенденції: конформізму, як адаптації у добре відомому середовищі та не адап - тивності, як підготовки людства до змін у майбутньому, відчуття духу наступної епохи.

Нова філософська енциклопедія трактує поняття "конформізм" як "некритичне сприймання індивідом існуючого порядку речей, пристосування до нього, відмова від відстоювання власної позиції, пасивне слідування домінуючому образу мислення та типу поведінки, загально-соціальним або груповим стандартам та стереотипам" [3, с.303]. Поняття "не адаптивність" не слід плутати з поняттям "нонконформізм", який часто протиставляється конформізму, проте при детальному розгляді між ними, як видами поведінки, виявляється дуже багато спільного. Наприклад, реакція конформіста, як і нонконформіста, обумовлена груповим тиском і є залежною від нього, вона притаманна людям і групам з низьким рівнем соціально-психологічного розвитку.

У різних культурах, впродовж історії людства, вибудовуються абсолютно різні лінії адаптації чи не адаптації особистості до соціальних, політичних та інших умов проживання. На арені історії відбувається вічна драма боротьби між одноманітністю та різноманітністю. У будь-які історичні періоди з'являються люди, які бажають зробити культуру закритою та тоталітарною, з авторитетами, які б вказували як правильно обирати й чинити в конкретних ситуаціях. Водночас, мають місце й особистості, які несуть унікальний потенціал людського відчуття наближення зміни духу епохи, зміни цінностей. Інформацію про це ми знаходимо ще в народних казках, а сьогодні феномен не адаптивності досліджується представниками гуманітарного знання. Зокрема, слід відзначити дослідження філософів

С. Аверенцева, М. Бахтіна, Д. Лихачова, В. Скиданович, представників російської школи психології П. Гальперіна, О. Асмолова та багатьох інших. Ці дослідження актуалізують сьогоднішню потребу людства, долаючи труднощі, перейти на якісно новий рівень існування в світі. Використовуючи різні форми та різні галузі наукового дослідження, вчені називають основною рисою особистості її непередбаченість не тільки для самої себе, а й для інших людей. Така риса непередбаченості говорить про те, що в усі часи ми ризикуємо в ситуації боротьби двох тенденцій: конформізму та не адаптивності, що виглядає як філософія подолання.

О. Асмолов наводить приклад ситуації конформізму з унікальною технікою пристосування на матеріалі казки Г.Х. Андерсена "Голий король". Коли кравці зшили "хитре плаття" для короля і всі його придворні вихваляли нове вбрання, тільки дитина не була у владі оптики конформізму і сказала, що король голий. Так безпосередність сприймання світу свідомістю дитини оберігає її від тиску навіювання з боку соціального оточення [4]. Свого часу, вболіваючи за долю своїх співвітчизників, Л.М. Толстой писав у своїх щоденниках: "Всі влаштовуються, коли почнуть жити? Все не для того, щоб жити, а для того, щоб як усі люди. Нещасні. І немає життя. Сморід, каміння, розкоші, жебрацтво, розпуста. Зібрались злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддів для того, щоб оберігати їх оргії, і - бенкетують. Народу більш нічого не лишається, як тільки, користуючись пристрастями цих людей, видурювати у них награбоване" [5, с.57]. Так письменник наголошував на прагненні народу виправдати свій конформізм зовнішніми обставинами, коли відповідальність за свої дії перекладається на зовнішнє оточення чи інших людей.

ХХІ століття, яке називають інформаційним, цифровим або мережевим, має свої механізми конформізму. Вдало підібрана метафора матриці суспільного устрою, в якій проживає людство ХХ-ХХІ століття, відображена в одному з символів нашого часу - фільмі братів Вачовскі "Матриця". Герой фільму Нео з'являється як той, хто повинен зламати "матрицю" й змінити світ, звільнити себе та інших від рабства "матриці". Так через мистецтво кіно митці показують необхідність свідомого проживання людиною свого особистого життя і такого ж свідомого проживання в соціумі. Вічний конфлікт між філософією та психологією захисту й підкорення та філософією подолання перешкод є невід'ємною частиною розвитку особистості й суспільстві загалом.

Розглянемо, які підходи в історії європейської філософії прямо чи опосередковано пов'язані з філософією подолання, в яких відчувається можливість і сила подолання складних і невизначених ситуацій для людини. Першою з таких можна справедливо назвати філософію Сократа, який послідовно відстоював свою гідність до останньої хвилини свого життя, йдучи проти установ античного полісу. Також слід відмітити філософську лінію стоїцизму Сенеки, Марка Аврелія та інших їх сучасників. Унікальна позиція стоїцизму полягає в тому, що в складні для людини часи ключову для себе опору вона відшукує не ззовні, а в середині себе. У цьому полягає головна формула для філософії подолання, це формула самос - тояння людини. Наступником цієї лінії був середньовічний німецький релігійний реформатор, основоположник протестантизму Мартін Лютер (1483 - 1546 р. р.), який наголошував: "На тому стою і не можу інакше", що підкреслює його вірність власним принципам і переконанням, тим найвищим цінностям, заради яких живе людина. Якщо такою опорою є цінності культури гідності, тоді для людини стає зрозумілим сенс життя. І в будь-які часи, за словами Ф. Ніцше, "якщо у людини є "навіщо" жити, вона витримає будь яке "як" [6, с.29]. Співзвучною з цим твердженням була позиція австрійського філософа В. Франкла, коли ключову проблему свого буремного історичного часу він передав нам у своїй геніальній праці "Людина в пошуках сенсу". Вижити в німецькому концтаборі смерті В. Франклу допомогла вище наведена цитата Ніцше, яку він перефразував: "якщо знаєш "навіщо", то витримаєш будь-яке "як". сенс повинен бути знайденим і не може бути наданим" [7]. Пройшовши пекло концтабору, філософ зберіг людяність і особистісну гідність, транслюючи потужну силу людського духу.

Звернення до стоїцизму притаманне різним філософським течіям, які визначають головною цінністю людину. Перш за все, це - філософія екзистенціалізму (С. К'єркегор, М. Бердяєв, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, М. Бубер, Е. Кастеллі, К. Барт та інші); соціально-етичні вчення ХХ століття; персоналізм (Б. Боун, Ф. Достоєвський, Ф. Якобі, М. Шелер, Ш. Ревуньє та інші), у яких людська особистість проголошується найвищою духовною цінністю, спостерігається рух від анонімності до персоналізації, від культури корисності та адаптації до культури гідності. Без знання цих філософських напрямів і течій ми не зможемо адекватно відрефлексувати вектор руху людства. Так вимальовується ключова лінія еволюції - нарощування розмаїття, завоювання демократичних свобод

У кожній історичній епосі є люди, які прикладом свого життя показували вихід з найскладніших ситуацій. Поряд з цим завжди існували і технології "розлюднення" - технології деперсоналізації, технології втрати "Я". Особливо ці практики та психотехнології припадають на ті буремні часи історії людства, коли особистості доводиться робити непростий вибір - стати соціальним конформістом чи відстоювати свою особистістність. Такий вибір завжди пов'язаний з низкою складних і неоднозначних тенденцій у суспільстві. Серед них - погіршення якості гуманітарної освіти, що призводить до втрати навичок мислити самостійно, нав'язування певної ідеології знеособлення, приниження гідності шляхом усереднення.

Однією з ключових технологій, яка веде до деперсоналізації людини, втрати "Я", є психологія уніформи та уніфікації. Коли нас хочуть знеособити, нам пропонують один для всіх підручник, однакову для всіх форму одягу. Такі технології застосовували фашисти, коли в концентраційних таборах позбавляли людей імен, нумерували їх, не дозволяючи ніяк себе виділяти. Порушення цих правил в концтаборі каралося смертю, тому що як тільки людина заявляє про себе як про індивідуальність, відстоює її, - нею складно керувати і її дії складно прогнозувати. З цього приводу слід звернутися до унікальної праці австралійського професора Дж. Крейка, який досліджував вплив уніформи на життя людини. Автор сприймає уніформу як ключовий код, що впливає на формування особистості як психотехнологія та культурна практика знеособлення людини. Одягаючи однакову форму, ми стираємо нашу індивідуальність, вдаємося до шаблонної поведінки, коли вкрай важко зберегти людську гідність [8]. На противагу цьому, існує багато напрямків у моді, що покликана розглядати одяг як прояв і вираження індивідуальності.

Знаходження форм для вираження пошуку свободи думки та свободи особистості завжди було символом змін історичного часу. На питання про те, як змінюватися людині-особистості в часі і не зрадити собі, завжди допомагали відповісти ті люди, які найбільш глибоко відчували дух часу. Одними з перших носіїв ключових змін у культурі були представник карнавальної культури, яку свого часу досліджував М. Бахтін. У творі "Творчість Франсуа Рабле" він наголошував, що складність історичної епохи не відміняє наявність тих людей (блазнів), які вступають у поєдинок з часом, не адаптуються в ньому і долають його [9]. Сміхова культура, на думку М. Бахтіна і багатьох інших дослідників цього феномену, спрямована на подолання соціального контролю. Для того, щоб сховатися в часі, вона має б е зліч масок, тому її представники опинялися під захистом тієї ж системи, яку вони висміювали. При правителях завжди були блазні, юродиві, які вміли у метафоричній формі натякнути на прийдешні зміни.

З часом, будь-яка тоталітарна державна система, попри свою закритість, також стає перед вибором: усвідомити хибність свого шляху і виправити вектор свого подальшого існування, або жорстоко придушувати всі нові прогресивні віяння, які є поживним середовищем для інакомислячих. Для тоталітарного суспільства неповторна індивідуальність несе нові лінії розвитку людства, філософію стійкості та подолання. Прикладом може бути образ Дон Кіхота, або середньовічних менестрелів: ваганти, скоморохи, блазні, трубадури, барди. Більшість з них трагічно закінчували свій життєвий шлях.

У наш час серед технологій розлюднення більш поширена психотехнологія байдужості, яку М. Булгаков показав у романі "Майстер і Маргарита", коли ставиться питання про долю майстра. Воланд скромно радить не помічати талановитих людей, проявляти байдужість і тоді вони вимруть самі. Саме використання психотехнології байдужості сприяє розтоптуванню гідності особистості, зламу її неповторних рис. Такими псхотехнологіями можуть бути також політичні доктрини, спеціальні підходи, протестні рухи тощо.

Слід підкреслити той факт, що в СРСР роль карнавальної культури, яка підготувала потужні зміни в часі, була бардівська пісня О. Галича, Ю. Візбора, В. Висоцького, Б. Окуджави та багатьох інших. Аналізуючи їх творчі доробки, тексти пісень, можна побачити, що в них звучать філософські мотиви не адаптивності та потреби змінювати й змінюватися, не втрачаючи людську гідність. На сьогодні це чудово демонструється в Україні, в подіях останніх трьох років. Проявляючи самовираження, ми ведемо себе в логіці карнавальної культури. Часто забуваємо про те, що для становлення молодого покоління, яке не знає страху, потрібні не нотації та гасла, а великі твори мистецтва, власний приклад відношення до життя як до мистецтва.

Елементи карнавальної культури, носіями якої є кожен з нас, допомагають нам вистояти в період дегуманізації. Хоча й будь-яка релігійна практика також виступає унікальною психоемоційною терапією подолання невизначеності, терапією від тривожності. Маючи відповіді майже на всі питання, релігія дає людини відчуття стійкості, можливість мати опору в складні періоди життя. Віруючим людям набагато комфортніше жити в складноорганізованому світі, бо в релігії відсутня невизначеність. Між тим як низка видів мистецтва та ряд дослідницьких наукових практик - це завжди розширення невизначеності, розширення розмаїття, а тим самим потрапляння в світ тривожності.

Оптимістичне ставлення до людської розгубленості, слабкості, беззахисності виявляється постановкою перед нами завдання пошуків сенсу, конструювання ціннісного смислу та переживання. Життєвий шлях особистості є історією подолання альтернатив, і тому важливо зберегти своє "Я", свою ціннісну позицію.

Проблема збереження людяності у ХХІ столітті актуалізує вічні сценарії діалогу людини зі своїм часом. Наша епоха ознаменувалася поглибленням кризи всіх сфер людського існування. Зокрема, в Україні спостерігаємо поширення негативного психологічного впливу на пересічних громадян з боку невеликої купки "обмежених" великими фінансами людей, які видають себе за більшість і активно імітують волю народу. Така ситуація наштовхує нас докорінно переглянути ідеали сучасної освіти. Вже сьогодні стає зрозумілим, що ключем до успіху людини є її готовність справлятися з невдачами, не боятися помилок і відшукувати нові форми для плідного спілкування з іншими людьми. Емоційна нестабільність людини є поживним середовищем для негативного впливу на неї з боку руйнівних систем. Тому так необхідно спрямувати сучасні освітні технології на те, щоб навчити людину критично мислити, обґрунтовувати свою позицію та коректно ставити питання. Складний мережевий світ не відміняє людяності, а лише сприяє освоєнню ще одного виміру людського існування. Повноцінне освоєння віртуального світу передбачає засвоєння техніки безпеки в ньому, оскільки через мережі можна насаджувати свої ідеї великому соціуму, маніпулювати групами, що є новим досвідом для людства, який воно ще не навчилося повноцінно використовувати.

Вміння вчитися, наполегливо дотримуючись дисципліни та не втрачаючи мотивації, сприяє самопізнанню, пізнанню свого внутрішнього потенціалу, а закладені в науці вищі ідеї приводять до зміни внутрішнього і зовнішнього її світів. Отже, важливу роль в цьому процесі відіграють саме науки гуманітарного циклу, оскільки вони є вмістилищем історії людяності, методологією збереження людського життя. Надія покладається на творчих людей в галузі освіти та науки, на проведення реформ у всіх галузях суспільного життя, які здійснюються на визнанні людини найвищою цінністю, а не валового продукту чи фінансових зисків.

Висновки

1. Матюхіна О.А.С.Б. Кримський про софійність Г.С. Сковороди / О.А. Матюхіна // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Вип. (1) 23. - К.: НАУ, 2016. - С.58-62.

2. Ягодзінський С.М. Конвергенція інформаційних мереж як стратегічна соціокультурна інновація / С.М. Ягодзінський // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Вип. (1) 23. - К.: НАУ, 2016. - С.34-38.

3. Быченков В.И. Конформизм / Новая философская энциклопедия в 4-х т.; под ред.В.С. Стёпина, А.А. Гусейнова, Г.И. Семигина, А.П. Огурцова. - Т 2. - М.: Мысль, 2001. - 634 с.

4. Асмолов А. Психология личности: принципы общепсихологического анализа / А. Асмолов. - М.: "Смысл", ИЦ "Академия", 2002. - 416 с.

5. Толстой Л.Н. Дневники.1895-1910 (Запись 5 октября 1881 г.) / Л.Н. Толстой // Собр. соч. В 22 т. - Т. ХХІІ. - С.57.

6. Ніцше Ф. Человеческое, слишком человеческое / Ф. Ницше. - М.: "Азбука", 2012. - 384 с.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл: [пер. с англ. и нем. Д.А. Леонтьева, М.П. Папуша, Е.Э. Эйдмана]. - М.: Прогрессс, 1990. - 368 с.

8. Крейк Дж. Краткая история униформы / Дж. Крейк: [пер. с анг]. - М.: Новое литературное обозрение, 2007. - 240 с.

9. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса / М. Бахтин / 2-е изд. - М.: Худож. лит., 1990. - 543 с.

Размещено на Allbest.ru