Антропологічні аспекти концепції Памфіла Юркевича

Размещено на http://allbest.ru

8

Тернопільський національний економічний університет

УДК 340.342

Антропологічні аспекти концепції Памфіла Юркевича

Подковенко Т. О., кандидат юридичних наук,

Вступ

Сучасні демократичні перетворення, процеси інтеграції України до європейської спільноти, переорієнтація українського суспільства на загальнолюдські цінності зумовлюють потребу переосмислення багатьох явищ суспільного життя. Особливо це стосується правової сфери та проблем забезпечення прав і свобод людини. Усе це вимагає якісно нових підходів у визначенні основних напрямів правової політики нашої держави. Трансформація українського суспільства в напрямі цивілізованих форм організації неможлива без утвердження його на засадах права, інтерес до якого ніколи не послаблювався ні у теоретиків права, що розглядають його в ширшому соціальному контексті, намагаючись вийти за межі суто емпіричного чи прагматичного бачення права, ні у філософів, які у вирішенні цієї проблеми вбачають важливу умову цілісного розуміння суспільних процесів і впливу на них [1, с. 3].

Сучасна юридична наука також не стоїть осторонь таких важливих процесів, звертається до необхідності переосмислення засад суспільного життя, пошуку особливого та зваженого компромісу між позитивним та природним правом, тими аспектами суспільного життя, які дають змогу не тільки не втратити, а й розвинути людинотворчий потенціал права у практичну площину.

Філософія права з її антропоцентричним змістом, глибоким гуманізмом, спрямованістю до проблем суспільного буття людини, пошуком відповідей на досить актуальні питання сучасності звертає нас до вітчизняної філософсько-правової спадщини, де часто можна знайти відповіді на важливі для сучасності питання.

Філософія права і, зокрема, антропологія права створюють реальну можливість переоцінки реалій сучасного життя та зумовлюють практичну потребу переорієнтації сучасної юридичної практики у різних її формах саме на потреби людини. Для сучасної юриспруденції важливим завданням постає втілення принципів гуманізму, верховенства права, ідеалів правової держави, справедливого правосуддя у реалії суспільного життя. Сучасне українське суспільство стоїть перед дилемою визнання загальнолюдських цінностей та ідеалів та проблемою їх практичного втілення.

З одного боку, ми характеризуємо нашу націю як миролюбну, відмічаємо особливу духовність нашого народу, прагнення до добра та справедливості, з іншого - неможливість подолати корупцію, захланність можновладців. Засада антропоцентризму відображена у сучасному конституційному положенні, що людина є найвищою соціальною цінністю, що права та свободи людини є невід'ємними та непорушними. Тому важливо, щоб наше життя наповнювалося тими незаперечними істинами, які одночасно мають і етичний, і релігійний та, безумовно, правовий характер.

І не дивно, що за таких умов ми звертаємося до нашої вітчизняної філософсько-правової спадщини, до тих надбань європейської гуманістичної традиції, невід'ємною частиною яких є українська політико-правова думка. Одним із найбільш яскравих вітчизняних філософів права другої половини XIX ст. є Памфіл Юркевич. Його ідеї і сьогодні вражають нас глибоким гуманістичним змістом, поглядами на суспільство через розумну природу людини, її наближеність до Божественних істин. Створюючи «філософію серця», мислитель намагався відтворити особливий духовний та моральний потенціал людини, відобразити ті внутрішні чинники, що зумовлюють поведінку людини, її свідомий вибір між добром і злом.

Творчість Памфіла Юркевича займає непересічне місце у вітчизняній філософсько-правовій думці. Наприкінці 90-х років XX ст. сучасні дослідники почали активно вивчати наукову спадщину мислителя. Філософську онтологію та гносеологію П. Юркевича, проблеми буття та пізнання досліджували такі науковці, як В. Гусєв, К. Лисий, О. Лісінчук, В. Пронякін, А. Тихолаз.

Окремі аспекти його філософсько-правознавчої спадщини були предметом наукових зацікавлень таких дослідників-філософів, як Г. Боровська, М. Громов, В. Думцева, В. Ільїн, О. Левченкова, О. Мироненко, Д. Прокопова, правознавця В. Тихонова та інших [2, с. 29].

Особливо варто відзначити дослідження Т. Ковальчук та П. Давидова, які у своїх працях розкривають якісно нові грані творчої спадщини науковця, висвітлюють антропологічні основи його концепції «філософії серця». Проте інтелектуальна спадщина П. Юркевича, незважаючи на зростаючу останнім часом увагу до його особистості, досі залишається недостатньо вивченою, маючи глибокий потенціал для подальших філософсько-правових досліджень та переосмислень. гуманізм свідомість право юркевич

Постановка завдання. Саме тому метою статті є дослідження найбільш важливих аспектів філософсько-правової концепції Памфіла Юркевича, висвітлення, як через розкриття особливостей співвідношення індивіда та суспільства, їх природи мислителю вдалося розробити своєрідну морально-правову концепцію з певним релігійним відтінком та відтворити внутрішньо-змістовні антропологічні засади права, через «філософію серця» розкрити такі різні грані людської особистості, відтворити її індивідуальність та неповторність.

Результати дослідження

Памфіл Юркевич (1827-1874) - видатний український мислитель-гуманіст, основоположник новітньої антропологічно-християнської філософської традиції XIX ст. Правова спрямованість філософської спадщини П. Юркевича тепер не викликає жодних сумнівів, адже учений підтверджував, що філософія права показує нам «ідею», яка міститься у позитивному праві за вказівкою історії, сутністю логіки та природного права, відповідно єдність емпіричного і раціонального методів дає пізнання начал правильних, істинних - у цьому сутність права [3, с. 46].

На формування поглядів П. Юркевича найбільший вплив мали філософські погляди Платона, Аристотеля та Канта, яких він вважав засновниками західноєвропейської філософської думки у її сучасному стані та спрямованості майбутнього розвитку. Він поціновував видатних мислителів минуло за їх внесок у розвиток антропологічних засад трактування суспільного укладу.

Філософська антропологія у спадщині П. Юркевича займає фундаментальну позицію з огляду на проблеми етики, педагогіки, психології, юриспруденції, які у його концепції є абсолютно дотичними та взаємопов'язаними. Безумовним є зв'язок цих наук із людиною, її внутрішнім світом, внутрішнім потенціалом до творчості, самореалізації та самотворення.

Саме такий підхід до людини відображає й антропоцентричність концепції П. Юркевича. Як стверджує О. Шморгун, у своїй творчості Памфіл Юркевич спирався на ідеї особливого духовного пантеїзму, християнського неоплатонізму, неокатолицького естетичного емоціаналізму та своєрідного громадського моралізму, які беруть свої витоки у європейській духовно-світоглядній традиції і одночасно є органічним складником духовної культури та менталітету українського народу [4, с. 1].

Мислитель вбачав завдання філософії держави і права у пошуку і віднайденні принципів для вже ретельно дослідженого завдяки історичному досвідові юридичного матеріалу.

Відповідно до концепції П. Юркевича ці принципи або «закони права» можна розглядати як явища

1) національного духу;

2) історичного характеру народу;

3) одвічної ідеї правди.

Усі ці принципи є науково обґрунтованими, оскільки у своїй основі мають природу людини, її особливу духовну природу, яка ґрунтується на внутрішніх почуттях, світосприйнятті, що йдуть від серця. Саме звернення до природи людини стало основоположним у концепції мислителя в поясненні правових аспектів суспільного життя.

Визнаючи за людиною здатність керувати власним життям, тобто автономію особи, П. Юркевич пов'язує цю здатність із моральним обов'язком робити правильний вибір. У розумінні Памфіла Юркевича людина серцем розрізняє добре та погане і завдяки своєму розумові може зробити вільний вибір між добрим і поганим; при цьому він вказував, що розум як законодавець може керуватися природним правом, тобто природним внутрішнім зв'язком людини із божественним розумом, або позитивним правом, розрізняти право і неправо не як добро і лихо, а як згоду чи незгоду з кодексом [7].

Мислитель стверджував, що «людина мусить бути особою; певною особистістю, що не розчиняється в загальному, і при цьому вона повинна залишатися людиною - це означає виявляти в собі, у своїй індивідуальності загальнолюдську природу» [4, с. 695].

Такі твердження зумовлюють необхідність підходити до людини як до неповторної особистості, індивідуальності, яка в будь-якій ситуації залишається моральною, зберігає і відтворює у своїх вчинках те людське, що дано їй природою та Богом.

Відтворюючи у своїй концепції ідеї Платона та Аристотетя про людину як суспільну істоту, мислитель прагнув відобразити особливу моральну природу людини, її внутрішні спонуки до тих чи інших вчинків. І сенс людського життя полягає у діяльності, узгодженій з людською природою. Це не просто дії, що зумовлюються людськими потребами, а розумна діяльність, яка поєднується з доброчесністю та становить вищу мету людського життя у прагненні до щастя.

П. Юркевич вважав саме право та закон невід'ємними складниками повноцінного буття людини, умовою її гідного існування, але наголошував на необхідності їхньої моральної виправданості. Філософ був переконаний у тому, що на моральних вимогах справедливості ґрунтується мир між людьми, адже саме моральне ставлення людей до собі подібних (на відміну від тварин) є у своїй основі мирним [6, с. 153].

Тільки морально виправдане, ціннісно орієнтоване (а значить, і справедливе) право й відповідний йому закон, на його думку, можуть бути зрозумілими, визнаними й включеними в систему життєвих сенсів і морально-етичних орієнтирів людини [2, с. 31].

Розмірковуючи над тим, що саме право мусить бути внутрішньою сутністю людини, її вічним призначенням, П. Юркевич робить висновок, що «право людини залежить від її гідності, від того яке завдання вона покликана здійснити у світі і яке місце вона повинна посісти в державі згідно зі своїми заслугами: це право об'єктивне, на відміну від позитивного, право, яке випливає з ідеї справедливості - на відміну від права, узаконеного позитивним законом; перше має значення як справедливість від природи, друге є право сильного, того, що встановлює» [4, с. 605].

Антропоцентризм філософської концепції П. Юркевича підтверджується також і особливим поглядом на людину як моральну особистість. Людина завжди має свободу морального вибору. Саме людина наділена особливою здатністю розрізняти у своїх вчинках те, що залежить від необхідності і від доброчинства.

Тільки людина здатна звіряти закони для своєї діяльності на основі свідомого розпізнання добра і зла. Піднесення до моральної особистості зумовлене можливістю пізнавати своє життя як частину одного вищого порядку [4, с. 579]. Можливість пізнання, можливість розрізняти добро і зло, можливість давати оцінку вчинкам приводять до усвідомлення особливої святості обов'язку і права.

Вивищуючи значимість кожного індивіда у суспільному розвитку, мислитель утверджує морально-етичні постулати загальнолюдської свідомості. Він наголошує, що у кожного народу і людини зокрема є ідеї окремого, справедливого, шляхетного, чесноти [4, с. 579].

В обґрунтуванні права П. Юркевич прагнув дотримуватися позиції інтуїтивізму, вважаючи, що світ, і насамперед індивідуально-особистісний світ людини, недоступний для розуму.

Джерелом морального і правового законодавства, на думку мислителя, є не розум, а серце, любов, тобто вільно прийнята система цінностей. «Глибина серця» - це первісна основа людської душі, яка дає змогу людині відрізнити справедливе від несправедливого, добре від поганого. «При всякій зустрічі протилежних бажань та інтересів, - зазначав П. Юркевич, - людина повинна звертатися до моральних вимог справедливості, яка вкаже їй, де і коли її бажання незаконні, де і коли вони суперечать благу ближнього і благу загальному» [7].

Ознаками морально зрілої людини є те, що така людина у своїх вчинках керується не тільки міркуванням розуму, але підпорядковується заповіді любові до ближнього, готовності пожертвувати особистими вигодами заради блага іншого чи загального блага. Такі альтруїстичні почуття у мислителя є основною передумовою для встановлення загального миру між людьми.

Альтруїзм, що керується почуттям любові та справедливості є безумовною засадою належного суспільного укладу, це та умова, яка у вченні І. Канта отримала обґрунтування як категоричний імператив - безумовне, незаперечне правило внутрішньої моральності людської особистості. У своїй філософсько-правовій концепції мислитель негативно ставився до принципу утилітаризму, що вимагає оцінювати моральність того чи іншого вчинку тільки через критерій корисності.

Правило морального утилітаризму вимагає визнавати корисним тільки те, що гармонізує діяльність індивіда із загальним благом. Недоліком морального утилітаризму, на думку П. Юркевича, є нехтування гідністю людської особистості, яка в досягненні мети отримує не тільки задоволення, але і досконалість.

Досконалість того, що людина просто творить добро і спонукає її до таких дій серце, почуття добра, гуманізму, доброчинності, справедливості.

Розкриваючи природу права, мислитель апелює до справедливості як до форми людського існування, критерій якої вбачає у вільній самоорганізації людини, що вимагає правдивого права. Основним принципом права він визначає справедливість. Впевнений у тому, що метою права і його сутністю є ідея справедливості, яка є і ядром моральності, український мислитель розглядає справедливість одночасно як моральний і як правовий принцип, що визначає життя людини, функціонування суспільства та буття держави [8].

Морально-правова цінність справедливості визначається взаємодією особистостей, поєднанням їхніх інтересів, вирішенням суперечок. Адже за різноманітними сторонами людського життя зникає сама ідея справедливості, якщо немає її прикладного характеру, немає життя. Досліджуючи праці видатних мислителів минулого, зокрема Платона, Аристотеля, Сократа, римських юристів, Цицерона, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, П. Юркевич прагнув розкрити природу права як особливої цінності людського існування, визначити ті першооснови права, які тісно пов'язані з мораллю, духовно-моральною природою людини та справедливістю.

У питанні щодо співвідношення особистих і суспільних інтересів П. Юркевич відзначав, що доки людина переслідує свої інтереси в межах справедливості, доти ці інтереси будуть поважатися різними станами і нацією загалом, що, власне, і лежить в основі законодавства всіх освічених народів [9].

П. Юркевич доводить, що з поступовим розвитком людства і формуванням правдивої свідомості індивід вибирає свою дію тому, що вона справедлива, і протилежне їй було б несправедливим. У такому усвідомленні справедливого і несправедливого полягає моральна особистість людини, яка здатна піднятися вище вигоди і чинити так, як вимагає свідомість обов'язку [10, с. 140].

Даючи відповідь на питання, завдяки чому людина формує правдиву свідомість, П. Юркевич згадує слова філософа Адама Сміта: «Людина здатна дивитися на себе як сторонній спостерігач, до чого нездатні інші істоти; вона здатна міркувати про себе як про сторонній об'єкт; тоді упередженість до себе зникає і з'являється розпізнавання доброго і лихого, справедливого і несправедливого: згідно з цією здатністю духу ми зустрічаємо в усіх народів слова, які передають чесність, справедливість, шляхетність і доброчесність. Між цими поняттями з'являється ідея права також у розумінні якоїсь норми для діяльності» [4,с. 48].

Розглядаючи питання про предмет філософії права, П. Юркевич зазначає, що філософія права «методично досліджує ті сталі й суттєві підстави, з яких відбуваються з необхідністю форми права позитивного». Філософія права у відношенні до позитивного права - це аналітика його підстав. Вона не повинна розглядатися як непорушний закон. Людина може судити про те, що є право, не тільки на підставі позитивного права, але на підставі ідеї права, створюваної внутрішньо [7].

Як підстави філософії права Юркевич виокремлює такі антропологічні передумови:

- людина може визначатися не тільки зовнішніми, емпіричними причинами, а й свідомістю ідей;

- людина має певні правила, звичаї, коритися яким - справа добра і свята;

- підкоряючись цим правилам і звичаям, вона має здатність судження про їх гідність.

Таким чином, «філософія серця» П. Юркевича у класичній вітчизняній філософії права є методологічним фундаментом морального обґрунтування права.

За вченням мислителя закони права можуть розглядатися як явища

1) національного духу;

2) історичного духу народу;

3) вічної ідеї правди.

Усі ці принципи є достатньо науковими, оскільки у своїй основі мають природу людини, дають ґрунт внутрішнього розумного об'єднання. Індивідуальність духовної природи людини, а отже, і цілого народу, складається з трьох елементів:

1) національного;

2) історичного;

3) одвічного.

На суті цих елементів характеру людини базуються джерела права [4, с. 571].

Національний дух трактується мислителем як особлива моральна влада, яка диктує народу закони. Народ, як і окрема людина, внаслідок своєї психологічної будови визначає своє моральне життя. Його національність завжди відбивається у його законах, і згідно з ними завжди можна визначити не тільки характер, але й культуру народу.

У таких твердженнях мислитель близький до ідеологів історичної школи права, які утверджували індивідуальність та неповторність права кожного народу. Право можна запозичити в іншого народу, але ці закони проникнуть у суспільне життя, стануть частиною народу лише тоді, коли будуть повністю відповідати національному духові народу, стануть частиною його менталітету, реально відображатимуть його внутрішній світ і прагнення людей.

Право має історію, йому притаманний розвиток, що невід'ємний від історичного поступу кожного народу, конкретних умов, у яких відбувається становлення суспільства. І в кінцевому підсумку сама ідея права, яка існує в людині поза її історичним та національним характером, є важливим джерелом права та незмінним мірилом для усіх правових переконань народу. Найперше - це внутрішня моральність та духовність кожного, що здатна бути рушійною силою людських вчинків і нести у собі заряд людяності у ставленні до інших.

За твердженням П. Давидова, сутність цієї правової соціально-філософської доктрини полягає у тому, що у ній в дусі західної історичної школи права будь-які державні інституції та навіть юридичні імперативи розглядаються в нерозривному зв'язку з культурно-історичною традицією певної нації, домінуючими в її свідомості світоглядними цінностями. Тому правові теорії аналізуються насамперед у контексті їхньої моральної цінності, здатності організовувати суспільне життя не шляхом зовнішнього державного примусу, а на основі його саморганізації на неформальних моральних засадах, шляхом формування громадянської свідомості - громадянського суспільства [2,с.31].

Моральність та внутрішня духовність - це те, що відрізняє одну людину від іншої. Людські почуття та людські цінності у концепції П. Юркевича набули особливого значення в обґрунтуванні права та правових засад життя суспільства. На думку мислителя, це той невід'ємний атрибут, який сприяє гармонізації відносин людей, створює основу для формування суспільства на засадах справедливості та гуманізму. Людський розум, почуття моральності вчинку, можливість свідомого вибору між добром та злом, почуття гідності - це ті атрибути людської природи, які уможливлюють існування людського суспільства взагалі.

Висновки

Таким чином, вітчизняна філософсько-правова традиція, яка тісно пов'язувала правові норми з нормами моралі в контексті пошуку гармонізації людського індивідуального та колективного життя, започаткована ще в Києво-Могилянській академії і розвивалася насамперед у Харківському та Київському університетах, знайшла в особі Памфіла Юркевича свого гідного продовжувача [4, с. 2]. Причому такі творчі пошуки філософом глибоких моральних підвалин універсальних правових норм на засадах синтезу розумової та емоційної першооснов залишаються особливо актуальними саме сьогодні, у період, коли в Україні здійснюються глибокі демократичні перетворення на засадах гуманізму, верховенства права, пріоритету прав і свобод людини. Памфіл Юркевич прагнув довести, що право є особливим внутрішнім, природно притаманним людині зв'язком із Божественним началом, що радить правильно розпоряджатися своєю свободою волі.

Свобода людини, свобода вибору - це основоположні засади права, де право примушувати має другорядне значення. Найперше за людиною завжди має зберігатися право на свободу вибору, вільну реалізацію своєї волі, але одночасно така реалізація передбачає внутрішню моральність людини, її альтруїстичні почуття, розуміння справедливості як невід'ємної засади суспільного життя. Саме тому і сьогодні, у доволі складних умовах суспільного розвитку, до вирішення яких би проблем ми не зверталися, так чи інакше ми звертаємося до проблеми людини. Людина завжди була і залишається вихідною точкою всіх устремлінь і прагнень людства [11, с. 130]. Гуманістичний ідеал, відтворений П. Юркевичем, - це ідеал всебічно розвинутої, творчої особистості, яка наділена особливою духовністю, моральністю та прагненням до вищого ідеалу чи у реалізації своїх інтересів, чи у спілкуванні з іншими, чи у формуванні справедливого суспільства.

Список використаних джерел

1. Кравець В.М. Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів: автореф. на здоб.наук, ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / В.М. Кравець. - К. : 2003. - 16 с.

2. Давидов П.Г. Антропоцентрична концепція П.Д. Юркевича й філософська рефлексія права / П.Г. Давидов //Актуальні проблеми філософії та соціології. -2015.-С. 29-33.

3. Юркевич Памфіл. Історія філософії права. Вступ / Памфіл Юркевич II Філософська і соціологічна думка. - 1996. -№3.-С 38-70.

4. Памфіл Юркевич. Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник. - Вид. третє. - К. : Ред. журн. «Український світ»; Вид-во імені Олени Теліги, 2001. - 756 с.

5. Шеляженко Ю., Француз-Яковець Т. Філософія права Саїда Нурсі та Памфіла Юркевича: порівняння християнської і мусульманської доктрини особистої автономії / Ю. Шеляженко, Т. Француз-Яковець. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.religion. in.ua/main/bogoslovya/35155-filosofiya-prava-sayida-nursi-ta-pamfila-yurkevicha-porivnyannya-xristiyanskoyi-i-musulmanskoyi-doktrini-osobistoyi-avtonomiyi.html

6. Соловьев В.С. О философских трудах П.Д. Юркевича / В.С. Соловьев II Юркевич П.Д. Философские произведения / П.Д. Юркевич. - М. : Правда, 1990. - 860 с.

7. Зарождение отечественной философии права и ее мировоззренческо-методологические основания. [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://librisum.com/fill/prafs40.htm.

8. Чередніченко Г. Ідея справедливості як засадова концепта морально-правових відносин / Г. Чередніченко. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/ bitstream/123456789/2119/1/Cherednichenko.pdf

9. Огородник I.B. Історія філософської думки в Україні: курс лекцій : [навч. посібник для вузів] / І.В. Огородник, В.В. Огородник. - К. : Вища школа; Знання, 1999. - 543 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/94075-l-flosofya-sertsya-p-yurkevicha.html

10. Коваль А. Правовий аналіз «Філософії права» як науки та зародження античних політичних та правових першооснов у працях Памфіла Даниловича Юркевича (1826 - 1874) / А. Коваль//Вісник Львівського університету. Серія юридична. -2015. -Випуск 61. - С. 136-145.

11. Рославіцька Х.Р Гуманістичний ідеал як основа духовності Памфіла Юркевича / Х.Р Рославіцька II Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичне релігієзнавство». - 2014. - Випуск 9. - С. 129-137.

Анотація

УДК 340.342

Антропологічні аспекти концепції Памфіла Юркевича. Подковенко Т. О., кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права (Тернопільський національний економічний університет)

У статті обґрунтовано значущість інтелектуальних пошуків Памфіла Юркевича для формування вітчизняної філософсько-правової традиції. Особливу увагу приділено глибоко гуманістичній і високоморальній спрямованості ідей Памфіла Юркевича. Ідеї П. Юркевича заслуговують на популяризацію і увагу серед сучасних науковців-юристів, оскільки його наукова спадщина є невід'ємною частиною надбання українського народу, частиною європейської політико-правової ідеології та історії розвитку української юридичної науки.

Ключові слова: гуманізм, антропоцентризм, природне право, мораль, право, філософія права, справедливість.

Аннотация

В статье обоснована значимость интеллектуальных поисков Памфила Юркевича для формирования отечественной философско-правовой традиции. Особое внимание уделено глубоко гуманистической и высоконравственной направленности идей Памфила Юркевича. Идеи П. Юркевича заслуживают на популяризацию и место среди современных ученых-юристов, поскольку его научное наследие является неотъемлемой частью достояния украинского народа, частью европейской политико-правовой идеологии и истории развития украинской юридической науки.

Ключевые слова: гуманизм, антропоцентризм, естественное право, мораль, право, философия права, справедливость.

Annotation

In the article the important of intelligent search Раmfil Yurkevych to foreign a national philosophical and legal tradition. Particular attention is paid profoundly humanistic and highly directional ideas Раmfil Yurkevych.

P. Yurkevich ideas deserve attention and popularization scholar-lawyers, because his scientific heritage is an integral part of the heritage of the Ukrainian people, part of the European political and legal ideology and history of the Ukrainian legal science.

Key -words: humanism, anthropocentrism, natural law, morality, law, philosophy of law, justice.

Размещено на Allbest.ru