Філософсько-педагогічні розвідки Яна Амоса Коменського і Григорія Сковороди: нагадування про сенс і призначення освіти

Коменського та його дидактично препарованого етичного вчення. Так, у листі до М. Ковалинського (серпень-вересень 1762 р.) він підкреслює, що проявом любові до нього з боку учня може бути «доброчесність та еллінська література» (Сковорода, 2005: т. 2, 229). Сам процес навчання описується за допомогою образів пальми (чим більше її стискають, тим вищою вона виростає) та механізму шлунка, аналогія роботи якого переноситься на душу, в яку треба «підкидати потроху поживи». Поради Сковороди щодо процесуального характеру і часових ритмів автодидактичних практик поєднуються з новим розумінням призначення вчителя, який є радше консультантом, ніж суворим ментором. Він радить: «Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість, більшої від сподіваної. Допомога керівника, якщо в ній буде потреба, забезпечена» (Сковорода, 2005: т. 2, 229). Дидактичні розмірковування Коменського є водночас філософією навчання, передумовою якого є не просто свобода, а культура свободи. Коменський одним із перших зрозумів, що перехід від домодерного суспільного порядку до Модерну потребує поєднання нової культури і відповідно нових культурних технік з їх правовою регламентацію, включно з освітою. Вимога обов'язкової освіти залишатиметься лише гаслом, якщо вона не матиме правового статусу. Ті аргументи, які Коменський наводить на користь цього, співзвучні сучасним дебатам щодо фундаментальних і конкретних прав дитини. Безперечно, дилема самовизначення дитини versus патерналізм у тому вигляді, як вона артикулюється у пізньому Модерні (Schickhardt, 2016: 197- 221), ледь намічена у Коменського. Він радше зосереджується на правах і обов'язках батьків, акцентуючи необхідність їхнього перетворення на агентів дошкільного виховання у просторі материнської школи.

Сам акт дітонародження і навіть зачаття, за Коменським, має підпорядковуватись імперативу «блага дитини» (Коменський, 1982: т. 2, 1517). Відповідальність батьків за дитину торкається також їхніх обов'язків забезпечувати дитині належну освіту й виховання. Не вдаючись детальніше в зміст таких обов'язків, зазначимо, що сама постановка такого питання залишається актуальною й дотепер. Курикулярні опції сучасного статевого виховання зазвичай небагато уваги приділяють цим пренатальним фазам батьківства. У Сковороди також присутній цей момент, але він обмежується висловлюваннями на зразок «зле і добре народжених», типовими для тих домодерних онтологій, які визнають наперед встановлене призначення людини до добра або до зла. Цим він хотів так само, як і свого часу Коменський, підкреслити значущість родинного виховання, його важливість для повноцінного розвитку дитини. Самоусунення батьків через нестачу часу від виховання своїх дітей, як зазначає Сковорода, може бути виправданим лише якимсь більш важливим завданням. Але, опонуючи сам собі він зауважує, що «немає нічого кращого за добре виховання: ні чин, ні багатство, ні рід, ні милість вельмож, хіба що добре народження. Воно - над усе, воно - сім'я щастя і зерно виховання» (Сковорода, 2005: т. 2, 106). Одначе на практиці, як свідчать спогади сучасників Сковороди, він не здійснював селекції вихованців, відкриваючи для усіх охочих нову перспективу життя. Учасники його діалогів також здебільшого випадкові люди - «подорожні», з якими філософ веде сократичній діалог. Він обирав адресатів свого педагогічного піклування за принципом Майстра Еккарта, тобто тих, хто траплявся на його шляху у ситуації повсякденності, займаючись неформальною освітньою діяльністю, яка органічно вписувалась в його модель життєтворчості. Домашня освіта, школа під відкритим небом, епістолярна освітня комунікація були тими культурними формами, у яких Сковорода реалізував свою «сродність» до праці вчителя, не обмежуючи її простором і часом. Якщо Коменський висував гідне і демократичне гасло «навчати усіх людей усьому», то Сковорода навчав усіх «подорожніх» тому, що, на його думку, було найважливішим - християнській мудрості і доброчинності, а свою місію вбачав у відкритті дверей до цього. До речі, метафора відкритих дверей, так само, як і шлях світла, була улюбленою також й у Коменського.

Отже, вони обидва, багато у чому випереджаючи свій час, ставили перед собою мету навчити дітей і дорослих вмінню жити і діяти в умовах позитивної свободи, що є надзвичайно актуальним у добу глобалізації тероризму, а також у суспільствах розваг і споживання, в яких модусом мислення є бажання, а рушійною силою змін виступає не розум, а соціальна заздрість та ресентиментальні настрої. Через це Сковорода особливо акцентує екзистенційну значущість вдячності для духовного розвитку людини. Було б невірним вбачити у цьому лише відтворення та дидактичну адаптацію настанов чернецького аскетизму.

Відносини між учнем і вчителем у Сковороди розгортаються у площині симетричної педагогічної комунікації. Він визнає за собою право на помилку, яку може виправити учень. Так, у листі Ковалинському від 30 січні 1763 р. він звертається до нього з проханням: «Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я припустився помилки, то виправ і повідом мене: Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє» (Сковорода, 2005: т. 2, 260). Разом з цим, Сковорода, як і Коменський, є непослідовним у розумінні операційних цілей навчання і виховання. Від їх артикуляції у дусі Нового часу він повертається до ренесансних уявлень про навчання як самовдосконалення. Інструментом, чи засобом для досягнення цієї мети він вважає «знання грецької і римської літератури, яке дається «нічними заняттями» і є вже «засобом засобів». До цього суто ренесансного шляху до здобуття вченості він приєднує суто середньовічні уявлення про доброчинність, а саме: «втеча від юрби і мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротше: - зневажання плоті, щоб здобути дух» (Сковорода, 2005: т. 2, 267).

Треба зазначити, що закладена у «Великій дидактиці» вимога ін- ституалізації навчання, попри те, що вона дозволила аргументативно довести цивілізаційну значущість школи, також мала й побічні амбівалентні наслідки у вигляді сакралізаціі школи та навчання як у його процесуальній, так і у онтологізованій формах. Адже у сучасних складно структурованих постсекулярних соціумах містифікується само поняття «навчання». Аналізуючи цю тенденцію у сучасній культурі, Слотердайк ставить провокативне питання: «Хіба не має рацію підозра, що навчання є невідомим Богом, ... від якого можна було б ще сподіватись на спасіння?» (Sloterdijk, 2015: 19). Одначе така містифікація навчання не є безпідставною як у домодерних, так і модерних суспільствах, бо воно є складовою стратегії виживання людства.

У підсумку треба зазначити, що нове прочитання і осмислення філософсько-педагогічних ідей Коменського і Сковороди може стати ефективним щепленням проти соціальних і культурних патологій, обумовлених тенденціями рефеодалізації сучасних високотехнологічних суспільств. Поступ європейської цивілізації важко уявити без того прискорення, якого вона зазнала завдяки освітнім інноваціям Я.А. Коменського, що змінили триб життя, спосіб мислення і зрештою - долю багатьох генерацій європейців і поширились на увесь світ. Але цей поступ потребує також осмислення, критичної саморефлексії з боку агентів та адресатів педагогічної діяльності, професійних дидактів і автодидактів. Сьогодні однією з візуалізацій «шляху світла» є безперервна освіта, необхідність якої для гідного існування людства відстоювали - кожний на свій лад - Коменський і Сковорода. Потужна енергія педагогічного натхнення цих видатних мислителів залишається джерелом живлення педагогічного розуму, стимулюючи його здатність до самооновлення, а також до креативних інтелектуальних провокацій у сучасних складних та суперечливих соціокультурних контекстах.

Література / References

1. Горський В.С. (1996) Історія української філософії. Курс лекцій (V Gorsky. The History of the Ukrainian Philosophy. Collected Lectures) - Київ: Наукова думка, 1996. - 286 с.

2. Коменский Я. А. (1982) Великая дидактика (Comenius J.A. The Great Didactic) Перевод с латинского Д.Н. Королькова // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 1, Москва: Педагогика, 1982. - С. 243- 476.

3. Коменский Я. А. (1982) Лабиринт света и рай жизни (Comenius J.A. The Way of the Light) /Перевод с латинского В. В. Бибихина // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 1, Москва: Педагогика, 1982. С. 74-193.

4. Коменский Я. А. (1982) Материнская школа (Comenius J.A. The Maternity School) /Перевод с латинского В.В. Бибихина // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т. т. 1, Москва: Педагогика, 1982. - С. 209 - 241.

5. Коменский Я. А. (1982) О развитии природних дарований (Comenius J.A. Something about the Development of Natural Abilities), перевод с чешского Л.Н. Королькова и А.А. Красновского // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 2, Москва: Педагогика, 1982. - С. 5-31.

6. Коменский Я. А. (1982) Мир чувственных вещей в картинках, или наименование всех главнейших предметов в мире, действии и жизни (Comenius J.A. The Visible World in Pictures) // Ян Амос Коменский, Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 2, Москва, 1982. - С. 235-284.

7. Коменский Я. А. (1982) Пансофическая школа, то есть школа всеобщей мудрости (Comenius J.A. School of Pansophy) / Перевод с латинского В.И. Ивановского // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 2, Москва: Педагогика, 1982. - С.44 -91.

8. Коменский Я. А. (1982) Всеобщий сонет об исправлении дел человеческих. Роду человеческому, и прежде всего ученым, верующим и власть имущим Европе (Comenius J.A. General Consultation on an Improvement of All Things Human) / Перевод с чешского А.А. Красновского // Ян Амос Коменский. Избранные педагогические сочинения, в 2-х т., т. 2, Москва, 1982. - С.285-469.

9. Култаєва Марія (2014) Антропотехнічний поворот та його соціально-філософські та філософсько-освітні імплікації у теоретичних розвідках П. Слотердай- ка // Філософія освіти. Philosophy of Education. 2014. №1(14). - С. 54-95. URL: www/philosopheducation/com

10. Kultaeva Mariya (2014) Anthropological-technical Turn and its Implications in Social and Educational Philosophy //Філософія освіти. Philosophy of Education. 2014. №1(14). - P 54-95. URL: www/philosopheducation/com

11. Радул Ольга (2005) Історія педагогіки України X-XVIII століть (Radul O. The History of the Ukrainian Pedagogic in the X- XVIII centures. - Київ: Основи, 2005. 238с.

12. Сковорода Г.С. (2005) Байки Харківські (Skovoroda H. [Gregory] The Fable from Kharkiv) // Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. 1. Київ: Обереги, 2005. С. 101 - 130.

13. Сковорода Г С. (2005) Наркіс. Розмова про те: пізнай себе (Skovoroda H. [Gregory] Narcissus or Conversation about: know yourself) // Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. 1. Київ: Обереги, 2005. - С. 151-187.

14. Сковорода Г. С. (2005) Благодарний Еродій (Skovoroda H. [Gregory] The Noble Stork)// Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. 2. - Київ: Обереги, 2005. -С. 103- 123.

15. Сковорода Г. С. (2005) Листи (Skovoroda H. [Gregory] Correspondes) // Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. 2. Київ: Обереги, 2005. - С. 226-378.

16. Сковорода Г (2014) Вхідні двері до християнської доброчесності (Skovoroda H. [Gregory] The opened Door to the Christian Nobility) // Філософська думка, 2014. С. 7-18.

17. Bollbeck Georg (1994) Bildung und Kultur. Glanz und Elend eines deutschen Deutungsmusters. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 1994. - 418 S.

18. Dahrendorf Ralf (2006). Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prufung. -Munchen: Beck. 2006. - 239 S.

19. HOsle Vittorio (2006). Der Philosophische Dialog. - Munchen: Beck. 2006. - 494 S.

20. Koselleck Reinhart. Zeitschichten. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2003. - 399 S.

21. Meier Mischa (2006). Sie schufen Europa. Ein Portrat von Konstantin bis Karl dem GroBen.- Munchen: Mentis. 2007. - 365 S.

22. Precht Richard David (2013) Anna, Schule und der liebe Gott. Der Verrat des Bildungssystems an unseren Kindern. B Munchen: Beck. 2013. - 350 S.

23. Schickhardt. Christoph (2016) Kinderethik. Der moralischer Status und die Rechte der Kinder. - Munster: Mentis. 2016. - 305 S.

24. Sloterdijk Peter (2009) Du muBt dein Leben andern. bber Anthropotechniken. - Frankfurt am Main: Suhrkamp. 2009. - 723 S.

25. Sloterdijk Peter (2014) Zeilen und Tage. Notizen 2008-2011, Berlin: Suhrkamp. 2014.619 S.

26. Sloterdijk Peter (2015) Die schrecklichen Kinder der Neuzeit. Uber das antigenealogi- sche Experiment der Modern. - Ulm: Suhrkamp. 2015. - 489 S.

27. Treml Alfred K. (2005) Padagogische Ideengeschichte. Ein Uberblick. Stuttgart: Kohl- hammer, 2005. - 326 S.

28. Treml Alfred K. (2010) Philosophische Padagogik. Die theoretischen Grundlagen der Erziehungswissenschaft. - Stuttgart: Kohlhammer. 2010. - 322 S.

Анотація

УДК: 37.012.1

Філософсько-педагогічні розвідки яна Амоса Коменського і Григорія Сковороди: нагадування про сенс і призначення освіти. Култаєва Марія Дмитрівна - доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач кафедри філософії, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Президент Українського товариства філософії освіти, перекладач українською праць сучасних зарубіжних філософів (У.Бек, В.Вельш, Г.Гадамер, Ю.Габермас, Г.Йонас, Р.Рорті та ін.). E-mail: shepitko@hotmail.com

У статті розглядаються розбіжності і спільні моменти філософсько-педагогічних поглядів Я.А. Коменського і Г. C. Сковороди та їхнього розуміння сенсу і призначення освіти. Їх уявний філософський діалог розкриває значущість зовнішньої і внутрішньої свободи для духовного розвитку людини. Особлива увага приділяється онтоантропологічним характеристикам освіти, які формувались в європейській традиції упродовж ХУІІ- ХУШ століть, передусім ідеї покращення світу. Практики неформальної освіти Сковороди, на відміну від «Великої дидактики» Коменського, розгортаються не у просторі школи, а у просторі життєвого світу і відповідають постсекулярним тенденціям еволюції сучасної культури, а також містять у собі критику ранніх проявів напівосвіти, які виникали в урбаністичному просторі європейської культури через домінування релігійної формальної освіти.

Ключові слова: філософська педагогіка, Коменський, Сковорода, дидактика, шлях світла, свобода, школа, неформальна освіта, покращення світу.

Аннотация

Философско-педагогические разведки Яна Амоса Коменского и Григория Савича Сковороды: напоминание о смысле и предназначении образования. Мария Култаева

В статье рассматриваются расхождения и общие моменты философско- педагогических воззрений Я.А. Коменского и Г.С. Сковороды, а также их понимания смысла и предназначения образования. Их воображаемый философский диалог раскрывает значимость внутренней и внешней свободы для духовного развития человека. Особенное внимание уделяется онтоантропологическим характеристикам образования, представления о которых формировались в течение XVII-XVIII вв., и прежде всего идее улучшения мира. Практики неформального и информального образования Сковороды, в отличие от «Великой дидактики» Коменского, развертываются не в пространстве школы, а в пространстве жизненного мира и соответствуют постсекулярным тенденциям эволюции современной культуры, а также содержат в себе критику ранних проявлений полуобразования, которые возникали в европейском урбанистическом пространстве вследствие доминирования догматизированного религиозного образования, за которым утвердился статус формального.

Ключевые слова: философская педагогика, Коменский, Сковорода, дидактика, путь света, свобода, школа, неформальное образование, улучшение мира.

Annotation

Philosophical and Pedagogical Explorations of John Amos Ko- mensky and Gregory Skovoroda: Sense and Vocation Recalling of the Education. Maria Kultaieva. Doctor of philosophical sciences, Professor, Corresponding Member of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Chief of philosophy department, H.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, President of the Ukrainian Philosophy of Education Society, Translator of contemporary foreign philosophers' books into Ukrainian (U.Beck, W.Welsch, H.Gadamer, J.Habermas, H.Jonas, R.Rorty etc.). E-mail: shepitko@hotmail.com

The article considers diversities and converges moments of the philosophical and pedagogical views of J.A. Comenius and G. S. Skoworoda and their understanding of sense and vocation of the education.

The fiction of their philosophical dialog is showing the importance of the external and internal freedom for the spiritual development of human.

The main attention is focused on the ontological and anthropological characteristics, which was formed in the European tradition during XVII--XVIII centuries, especially to the idea of the improvement of the world.

The practices of the Skovoroda's non- formal and informal education (in comparison with the “Great Didactic”) are developed as a rule not in the space of the school, but in the space of the life world accordingly to the post-secular tendencies.

They represents also the critic of the early appearances of the halfeducation, which as the consequence of the dominance of the official religious formal education were coming into being in the urban space of the European culture.

The institutional changes of the educational systems, which are taking place in the post-secular transformations of the modern societies, can be better understand by reinterpretation of philosophical and pedagogical classical works of early Modernity, that gained experience to combine secular senses with the theological ideas.

Philosophical pedagogic as well of Comenius, so else of Skoworoda had showed hybrid and synthetic forms of their later post-secular application in the educational practices.

Key words: philosophical pedagogics, Comenius, Skoworoda, didactic, way of the light, freedom, school, informal education, emendation of the world.

Размещено на Allbest.ru