Есхатологія Платона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Есхатологія Платона

Бредун І. В.,

кандидат філософських наук,

доцент кафедри філософії,

Харківський національний університет будівництва і архітектури

Анотація

Автор проводить поступове виокремлення філософських поглядів есхатологічного змісту Платона, виявляє смислові рівні теми, авторські акценти. Есхатологічні ідеї розглядаються під кутам зору уявлень мислителя про людину як «мікрокосм», відображенні «макрокосму» (Всесвіту). Тема есхатології розкривається в контексті індивідуального буття (платонівського вчення про душу), в просторі якого осмислюються її додаткові конотації.

Ключові слова: душа, есхатологія, ідея, індивідуальна, Вселенська, смисли.

Abstract

In the article the author conducts a gradual revealing of philosophical views' of the eschatological content of Plato, re-veals the semantic levels of the theme, author's accents. Eschatological ideas are viewedfrom the point of view of the thinker's ideas about man as a «microcosm», the reflection of the «macrocosm» (the Universe). The theme of eschatology is revealed in the context of individual existence (the Platonic doctrine of the soul), in the space of which its additional connotations are comprehended.

Keywords: soul, eschatology, idea, individual, universal, meanings.

Сучасну культуру часто іменують як пострелігійну. Можливо припустити, що саме через відхід з історичної авансцени на периферію існування релігійної сфери спектр проблем духовного плану стабільно обрушується на індивідуальне буття людини. Це посилює відчуття внутрішньої кризи, безвиході, які тотально пронизують її життя. Як результат формується сучасний тип особистості з межовою свідомістю, яка стає носієм «в собі» буття у всіх його суперечностях, балансує на межі «духовних розломів» (межових станів - страху, відчаю і т. ін.). Остаточне руйнування духовних засад в культурі поступово призводить до вироблення відповідної стратегії життя поза смисложиттєвих ціннісних орієнтирів. У такій ситуації духовний простір інтелектуальної культури (філософи, мислителі, представники наукових кіл) завжди виконував роль «механізму» подолання «духовних розломів» в межах індивідуальної та загальної свідомості. І, насамперед, ставав культиватором відповідних духовних цінностей, осередком їх розвитку (в особі своїх представників), зберігав ідеї релігійного змісту, формував ідеали, які «знімали» напруження сучасних їм часів, трагічне світовідчуття епох (поодиноко об'єднуючи релігійну і світську свідомість), яке повсякчас пульсувало на рівні світоглядних засад людини, культури. Кожна епоха виробляла свій шлях у вирішенні світоглядних проблем духовної спрямованості, смисложиттєвих орієнтирів у вигляді вибудовування певної релігійної картини світу. Ця проблема залишається актуальною і для нашої епохи.

Саме тому, на нашу думку, виникає необхідність актуалізації, філософського осмислення базисних ідей позначеного рівня, на підставі яких історично встановлювалися ціннісні орієнтири цивілізованих співтовариств, втілені у форму тієї чи іншої духовної традиції. їх реанімація стає для нас перспективним шляхом у розробці теми дослідження.

Стосовно методологічного підходу у розкритті теми треба зазначити, що сучасний дискурс (представників академічного релігієзнавства) продовжує долати межі пріоритетності тієї чи іншої сфери гуманітарного знання, виконує поворот до необхідності культивування цілісного, міждисциплінарного характеру дослідження, що дозволяє всебічно осмислити релігійне явище у дусі виробки розширеного світогляду (індивідуального та загального рівня). Таким у нашій роботі є феномен есхатології, який ми презентуємо як тему, що стоїть на перехресті релігієзнавчої, історичної, філософської, культурологічної, антропологічної, наукової думки, що складає фундаментальну матрицю релігійних вчень, вірувань людства (світоглядні засади людини та культури). Саме така стратегія філософського аналізу, на нашу думку, дозволяє всебічно висвітлити позначену ідею, не тільки культивувати подальші шляхи наукових кіл до поліметодичності (співпраці філософії, релігії, антропології, культурології, філології) в сучасному знанні, але й прокласти мости до вибудовування між- культурного, міжрелігійного, міждисциплінарного діалогу в цілому, вирішити «внутрішні» антропологічні проблеми морально-етичного, психологічного, духовного змісту та світоглядних сенсожиттєвих орієнтирів людини та культури.

Нашою метою виступає виявлення та відстеження векторів розвитку базових есхатологічних тем і, насамперед, теми Долі Всесвіту, людини у просторі філософської думки Платона в аспекті «мікрокосму» (людської душі) та «макрокосму» (Всесвіту).

Ступінь розробленості проблеми. Есхатологічна тематика пронизувала всі релігійні системи людства, роботи яскравих авторів західноєвропейської гілки культури, філософів: Емпедокла, Піндара, Аристофана, Цицерона, Піфагора, Платона, Аристотеля, Плотіна, Порфирія, Прокла, Ямвлиха, Дж. Бруно, Г. Лейбніца, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, Д. Юма, П. Тілліха, Г. Ионаса, О. Меня та ін. есхатологічний платон всесвіт душа

У нашому дослідженні ми спираємось на роботи дослідників, релігієзнавців Л. Филипович, А. Колодного, С. Аверінцева, П. Павленка, А. Арістової, Л. Дмитрієвої, В. Климова, С. Кримського, В. Матвеева, Ю. Шабанової, М. Поповича, О. Предко, Є. Харьковщенка, В. Шевченка, Л. Компанієць та ін.

Простежуючи історичні долі виникнення та формування есхатологічних моделей світу, а саме ідеї, яка аналізується, необхідно відзначити, що відправним пунктом нашої роботи виступають експлікації терміну «есхатологія» (в межах існуючої літератури), які вказують на існування великої всесвітньої есхатології та малої індивідуальної. В свою чергу індивідуальна есхатологія тлумачиться як вчення про загробне життя одиничної людської душі. Отже йде мова про долю людини після смерті. Всесвітня ж есплікується як вчення про цілі космосу, історії та події що за цим слідують [1].

Реконструкція ідей Платона дозволить нам усвідомити рівень розповсюдження есхатологічних тем на стадії стародавньої епохи. У перспективі вибудувати вектор історичного виникнення та розвитку есхатології, етапів її еволюції, розкрити її сенс та сутнісну роль для конкретної епохи та інтелектуальної культури людської цивілізації в цілому.

Отже, окреслені вектори спрямовують наші роздуми на їх розкриття в ландшафті античного світу у контексті філософії Платона. З метою виявлення форм втілення та розвитку концепту «доля» ми звертаємось до реставрації есхатологічної моделі світу Платона як невичерпної скарбниці сакральних істин людства. Перш за все ми окреслимо та намітимо засадничі теми та виміри розгортання есхатологічної проблематики у ландшафті античної свідомості з метою поглибленого їх осмислення.

Доля «макрокосму». Доля як феномен релігійної свідомості розгортається спектром відтінків у вимірах філософії Платона (по спіралі «вгору і вниз»), пульсує та вливається у роздуми автора про універсум, Вселенські ритми космічного буття. Під нашим кутом зору Доля стає «механізмом», який єднає в собі дві хвилі життя (духовну та тілесну), які перетинаючись презентують ідею Єдиного буття - долю Всесвіту, досконалої неподільної світобудови.

У свідомості автора розгортається історія Всесвіту. З одного боку, оповідається про створення Світової душі, яка згодом проявилась, стала космосом живим, таким що дихає (до її осмислення ми повернемось у подальших дослідницьких екскурсах). З іншого боку, йде мова про процеси та закони, які покладені в основу існування Всесвіту Деміургом. В цілому розкривається циклічна картина світу у вигляді роздумів про колообіги вселенського буття. Отже поступово вимальовується вимір Всесвітньої есхатології у філософській думці Платона. їй на зустріч крокують роздуми автора про долю душі, які формують вимір індивідуальної есхатології. Останній розгортається у фрагменті про створення душ Деміургом [2, с. 481482] у межах якого йдеться про умови їх існування та Закони Всесвіту, яким вони підпорядковуються. Отже, формуються два виміри осмислення теми есхатології, які складають засаду наших роздумів. По-перше, ми розглянемо індивідуальну есхатологію Платона. У подальших екскурсах перейдемо до осмислення Всесвітньої есхатології.

Перший вектор ми поіменуємо як «Доля душі: книга земного та небесного буття». В давню епоху античних часів були поширені уявлення, вірування про життя душі «земне» та «небесне», в нескінченну кількість її перевтілень, з'єднаних свідомістю мислителів, філософів стародавніх часів одним ланцюгом роздумів про Долю душі, яка розгортується у всесвітніх масштабах. Іншими словами, занурюючись у модель світу Платона, ми опиняємося на перехресті світів та шляхів втілення аналізованої теми, смислових вимірів думки автора (глибин його містичної свідомості), які розкриваються під кутом зору есхатологічних істин представлених філософом. Розмірковуючи про духовний та тілесний виміри вселенського буття, автор прокладає шляхи своїх міркувань про людину, відкриває специфіку розуміння взаємодії двох світів.

Невід'ємним аспектом розгортання теми Долі душі стає принцип її втілення в тіла (перше та наступні). Саме в такий спосіб стає можливим здійснення її долі у контексті земної. І, як її наслідок, у перспективі, долі небесної.

Доля земна розкривається у темі душі яка мислиться як управитель тіла. Цей лейтмотив стає базовим на протязі розвитку різних сюжетів Платона. В творах автора душа стає домінантою, навколо якої розгортається тілесна доля людини, яка мислиться як «фрагмент», який актуалізується у колі інших існувань (попередніх та майбутніх втілень). Тілесність у свідомості Платона зводиться до положення підпорядкованої ланки, тіло не тільки вимагає постійного піклування, схильне до хвороб, слабке, але й мислиться як обмежувач, який встановлює межі істинному пізнанню, заважає розкриттю істини, усвідомленню справжнього божественного буття. Платон зазначав, що саме філософія звільняє душу від залежності її від тіла [2, с. 22]. Саме через це він цінував феномени містичного спрямування, а саме «мантичного безумства», в межах яких відкривався дар пророцтва. Саме їх він розглядав як шляхи душі до божественного буття, до усвідомлення та осягнення Великого Блага [1]. Таким чином, Платон душу мислить як центр людського існування. Тема її долі небесної і земної розгортається пропорційно нашому занурюванню у тексти філософа, осмисленню їх сюжетних ліній.

Тема вдосконалення людської душі стає одною з центральних тем філософії Платона. В її просторі прояснюються змістовні та смислові ланцюги формування теми Долі. Так, в «Апології Сократа» остання наповнюється фрагментами ідеї «поцейбічної» розплати, сконцентрована на розкритті «внутрішнього» фактору як сутнісного, який формує долю людини, її душі. Саме заклик Сократа дбати про душу, а не про тіло та гроші, щоб вона була якомога досконалішою стає головним у ділі формування подальшої долі Небесної та Земної. Окреслимо думку Платона, який говорить вустами Сократа, що не від грошей народжується чеснота, а навпаки від доброчинних справ у людей і гроші, і всі інші блага. Саме в служінні Богу полягає сенс людського існування [1]. Тема долі душі цікавить у тій чи іншій мірі всіх мислителів античних часів, виступає невід'ємним атрибутом вірувань епохи і уявлень Платона, розкривається у вище окресленій темі «поцейбічної» відплати (проживаючи земне життя людина або культивує «в собі» доброчесні якості душі, або ігнорує їх). Саме в такий спосіб вона накопичує свій власний «внутрішній капітал», який у перспективі сформує подальшу її долю, в той чи інший спосіб вплине на майбутнє втілення. Інакше кажучи, якості душі «матеріалізуються» у благах фізичного світу, формують наступний дім буття, впливають на майбутню еволюційну форму втілення, яку в процесі земного життя конструює людина своїми вчинками. Окрім того, моделюються в такий спосіб і майбутні матеріальні блага, які вона отримає у наступному втіленні. Отже, формується думка про те, що земна доля людини (її тілесність у широкому розумінні) є справою її «рук», тобто людина стає у певному сенсі співтворцем Автора (Деміурга). Відповідно, дедалі посилюється принцип відплати, який здійснюється «по цей бік» існуючої реальності, тобто у земному світі, а Доля земна мыслиться як «механізм» здійснення Вселенської справедливості. Таким чином, людина в процесі життя «моделює» своє буття. Крізь призму платонівських поглядів вона формує наступну «мікромодель» Долі (індивідуальної), яка віддзеркалюється у Вселенських масштабах, вливається в роздуми мислителя про Долю душі у макро- вимірі.

Думка про те, що людина «проектує» майбутню тілесну форму свого існування стверджується більшістю античних авторів, а саме розповсюдженими віруваннями в можливість втілення душі в різні форми: рослин, тварин тощо. В іншій проекції земне життя (вибір душею праведного чи гріховного буття в світі) визначає й інший вектор розвитку її долі, подальших шляхів, які сягають у сфери божественні (до їх осмислення ми повернемось пізніше).

Отже, окреслені конотації вибудовують Долю душі в координатах «вперед і вгору» від культивування «внутрішніх» благ (земний вимір) до її небесних шляхів, спрямовуючи всю кількість її земних існувань до божественного світу.

Підсумовуючи у першому вигляді фрагменти текстів Платона, можна говорити про виміри розгортання аналізованої теми (які ми поступово аналізуємо та обгрунтовуємо), а саме - Доля Земна і Доля Небесна. На більш глибинному рівні тема Долі душі сягає у тему іморталізації, яка розкивається (у тому числі) через ідею безкінечного переселення душі в різні тіла. Тобто Доля душі «розсипається» (на земні «фрагменти»), або навпаки, «згортується» до розуміння її як Єдиної (однієї). У такій інтерпретації ми йдемо за думкою одного з представників сучасної релігієзнавчої думки Л. В. Компанієць, продовжуючи вектори її роздумів [1].

Доля Земна продовжує свій розвиток в наступному сюжеті, в якому ілюструються погляди мислителя на співвідношенні духовного і тілесного в людині з акцентом на останньому. Так, тема долі душі розкривається в ракурсі осмислення її як «внутрішнього» процесу (в який вписана кожна душа), «розлитого» у просторі та часі земного буття (в сюжеті про ткача). У межах останнього йдеться мова про взаємозв'язок душі і тіла, який уподібнюється відносинам ткача з витканим їм плащем. Автор зазначає, що ткач за своє життя зносив безліч різних плащів, крім останнього. Обгрунтовується думка, що душа вічна, а тіло мінливе. Всяка душа зношує безліч тіл, коли живе багато років. Тіло протягом життя «вмирає і відроджується» нескінченну кількість разів. Отже, душа безперервно вибудовує його наново (як ткач), замінює зношене. У даному контексті ми використовуємо розуміння душі як епіцентру життя, його носія, який безперервно оживлює тілесну будову. Її доля мыслиться як невід'ємний процес вписаний у фізичне існування, протікає у межах людської фізіології. Платон зазначає, що душа (як управитель тіла) змушує рухатися всі її системи, є «механізмом», який скріплює їх, оживлює. Саме у межах тілесних трансформацій продовжується здійснення долі душі, як «наскрізний» процес (її Долі земної). Отже, відбувається зміна «тілесних пут» душею, які вона переживає. Доля земна мыслиться нами у розширених перспективах. З одного боку, в позначених вище контекстах йде мова про окремі «внутрішні» (духовні) та «зовнішні» (тілесні) шляхи душі, які вибудовують єдиний вектор її долі Земної. З іншого боку, Доля душі мыслиться у вселенських перспективах. Під кутом зору сюжету про ткача душа людини просувається, існує в різних тілах (дитини, старця), вписана у колообіги «внутрішніх систем» людської фізіології. Отже, йде мова про долю душі (її земного тіла), в яке вона вписана та переживає. Роздуми філософа про сходження та піднімання душ окреслюють їх долю у макро- масштабах, вписують останню у цикли колообігів Вселенського буття (життя, смерть, відродження). Додатково зазначимо, що ідея єдиної Долі душі (множинність вимірів її осмислення) обгрунтовується нами завдяки діалектичному принципу платонівських роздумів про вічні взаємопереходи протилежностей (рухається від земної долі в небесну і навпаки).

У форматі попередніх підсумків треба зауважити, що існуючі у сучасних джерелах тлумачення терміну есхатологія (які фрагментарно згадувались на початку роботи) презентують його у «розірваному», звуженому вигляді. Переосмислення платонівської спадщини демонструє глибину та широту смислового поля нашої теми, яка розгортається багатьма палітрами завдяки мислителям стародавньої епохи, відриває можливість подальшої презентації модусів її існування. Ми виокремили базові для нашого дослідження вектори осмислення теми Долі (у межах есхатологічних уявлень Платона). По-перше, проявилась «індивідуальна есхатологія», яка розкривається через коло есхатологічних тем до складу яких входять теми: творіння душ, історія їх виникнення, передіснування, першого втілення, розвтілення, наступних переселень душ в тіла і т. ін. По-друге, отримує свій розвиток тема есхатології в мега- масштабах як «Доля Всесвіту» у контексті роздумів Платона про духовні та фізичні виміри буття, їх колообіги (які презентують циклічну картину світу). Безумовно, такий поділ є умовним, якщо враховувати особливості світоглядної картини античних часів, а саме усталені уявлення про світ Єдиного (цілісного буття) у межах якого непорушнім є взаємозв'язок між двома його складовими. У руслі цього індивідуальне віддзеркалює загальне, а останнє, в свою чергу, актуалізує індивідуальне.

Виходячи з аналізу різних текстів Платона треба зазначити, що розмірковуючи про світ божественного та земного життя Платон намітив два базових виміри подальших роздумів мислителів про есхатологічні долі людини та світу, які у майбутньому сформують певний простір есхатологічних систем наступних вчень, традицій, епох. їх складовою стане система «індивідуальної» та «Всесвітньої» есхатології. Метою подальшого осмислення есхатології у контексті теми Долі є обґрунтування нами її як атрибуту релігійної свідомості античних часів.

Список використаних джерел

1. Компанией Л. В. Идея реинкарнации в мировой культуре: монография / Л. В. Компаниец. - К.: YAP, 2014. - 312 с.

2. Платон. Сочинения: В трёх томах / Платон; [под общ. ред. А. Ф. Лосева и В. Ф. Асмуса]. - М.: Мысль, 1970.

Reference

1. Kompaniec L. V. Ideya reinkamacii v mirovoj kul'ture: mono- grafiya I L. V. Kompaniec. - K.: UAR, 2014. - 312 s.

2. Platon. Sochineniya: V tryoh tomah / Platon; [pod obshch. red. A. F. Loseva і V. F. Asmusa]. - M.: MysF, 1970.

Размещено на Allbest.ru