Лібералізація в Чехословаччині 50–60-х років ХХ ст.: історико-філософський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лібералізація в Чехословаччині 50-х - 60-х років ХХ ст.: історико-філософський аспект

Р. Постоловський

Анотації

У статті аналізується внесок чехословацьких філософів та істориків у процес десталінізації чехословацького суспільства та формування концепції "соціалізму з людським обличчям".

Ключові слова: Чехословаччина, лібералізація, філософи, історики.

The article deals with the contribution of Czechoslovak's philosophers and historians in the process of de-Stalinization of Czechoslovakian society and the formation of the concept of "socialism with a human face".

Key words: Czechoslovakia, liberalization, philosophers, historians.

ХХ з'їзд КПРС 1956 р. розпочав процес хрущовської лібералізації в СРСР. Він автоматично поширився на членів соціалістичного табору і носив різний характер від стрімкого в Угорщині до дещо сповільненого у Чехословаччині, що в значній мірі визначалось економічним становищем цих країн. Крім того значний внесок у процес лібералізації робили представники інтелектуалів.

Участь чехословацьких істориків і філософів у процес лібералізації чехословацького суспільства у 50-х - 60-х роках ХХ ст. є предметом дослідження К. Благова, Й. Ганзал, М. Копечек, З. Новотни [3; 7; 10; 16]. Метою статті є показати внесок історико- філософських кіл у посилення демократичних тенденцій.

Значні зміни в кінці 1950-х рр. відбуваються в чехословацькій філософії. Офіційна формалізована теорія не могла слугувати опорою у справі пошуку нових підходів у досліджені соціальної реальності. Таку опору філософи знайшли в часописі Спілки письменників "Літерарні новіни", на сторінках якого в 1956-1957 рр. серед представників гуманістичного марксизму відбулася дискусія про зв'язок ідеології з наукою та про бюрократизм. Завдяки цьому в період 1956-1959 рр. пройшла перша фаза руйнування сталінського способу мислення, що згідно з офіційним підходу мав існувати завжди [10, с. 176; 17, с. 182].

Дискусію розпочав науковий секретар Інституту філософії ЧСАН Іван Світак статтею "Деякі причини відсталості теорії". У статті І. Світак говорив про те, що в період сталінізму було створено повноцінну систему естетики, що називалась марксизмом. Водночас була повністю відкинута марксистська методологія дослідження соціальної реальності. Він зазначає, що з відкиданням марксизму як методології залишилась схоластична недоторканна істина, і факти, що їй не відповідали, просто відкидались, а розвиток мислення міг проходити лише в її межах. Для усунення цього стану, наголошує І. Світак, необхідно, щоб на сторінках ЗМІ звучала сира правда, що є їхньою безпосередньою функцією, а не привілеєм держави. Окрім цього, додає І. Світак, необхідно змінювати не ідеологічну форму, а саму суть, тобто, необхідно повернутись до критичного змісту марксизму. А підміна цього процесу такою ідеологічною формою, як "повернення до Леніна", є виявом догматизму, бо не дозволяє визволити теорію з рабства пропаганди. А без вирішення цих проблем не може існувати справжня теорія про сучасні проблеми соціалістичного суспільства [19, с.5].

Критику заідеологізованого способу сприйняття філософії продовжує Карел Косік, який працював на філософському відділені АН ЧССР і, як І. Світак, був представником гуманістичного марксизму. У статті "Гегель і наша доба" К. Косік ставить питання про відмінність ідеологічного мислення від теоретичного. Він називає помилковим твердження, що соціалізм можна пояснити як ідею, а його протиріччя вивести логічно. Тому що в цьому випадку світ, а значить і соціалізм, мали б розвиватись не за своїми внутрішніми законами, а на основі спотворених ідеологією ідей. Відокремлення ідеології від науки, на думку К. Косіка, полягає в зіставленні категоріальної системи мислення і реальності. "Ідеологія сприймає категорії та ідеї як щось самодостатнє, тимчасом як марксистська теорія вважає ідеї і категорії теоретичним вираженням дійсності, вони представляють форми буття, умови існування самої реальності". Одним із головних завдань сучасного марксизму К. Косік називає виявлення причин виникнення догматичного способу мислення [12, с. 3].

Як для І. Світака, так і для К. Косіка справжній марксизм був наукою, і тому, на їхню думку, він не міг поєднуватися з ідеологією. Адже наука, як об'єктивне пізнання реальності, та ідеологія, як суб'єктивна система реальності, створювали два різні способи мислення.

У полеміку з І. Світаком і К. Косіком вступив Яромір Седлак, філософ і журналіст. Він, зокрема, зазначав, що принцип протиставлення науки та ідеології, що розвивають І. Світак і К. Косік, є неправильним. Передусім тому, що К. Косік виступає за необхідність розуміти термін "ідеологія" так, як його розумів К. Маркс, тобто як еквівалент "неправильного мислення". Тим часом на думку Я. Седлака В. Ленін і всі сучасні комуністи, використовують термін у ширшому розумінні, коли йдеться про наукову ідеологію марксизму-ленінізму. Відображення інтересу робітничого класу, на думку Я. Седлака, перетворює марксизм із науки на ідеологію. Так само намагання І. Світака відокремити марксистську теорію від ідеології для Я. Седлака є помилковим, тому що тим самим відокремлюється теорія від практики і зменшується відповідальність науковця за будівництво соціалізму. Замість цього мала б виникнути вроджена єдність між теорією та "інтелігентною, переконливою і правдивою пропагандою" [18, с. 3].

У продовженні дискусії взяли участь також такі філософи як Ірена Дубська, Мірко Новак, Їржі Цвекл та Роберт Калівода. Усі вони дистанціювались від спрощеного підходу Я. Седлака [5; 21; 4; 9].

Вартою уваги є стаття співробітника філософського відділення АН ЧССР Р. Каліводи "Поєднання партійності і науковості, ідеологія і наука в марксистський філософії та теорії". У статті автор відповів на офіційне рішення загальнодержавної партійної конференції, що засудила "помилкове розуміння історії як автоматичне обґрунтування існуючої дійсності". На думку Р. Каліводи, головною передумовою для існування справжнього марксистського підходу в теорії є ототожнення науковців із робітничим класом. Але це ототожнення, продовжує Р. Калівода, не можна сприймати буквально, "це має відбуватися за допомогою специфічних засобів теорії, за допомогою марксистської діалектичної методології". Звідси він виводить зв'язок партійності і науковості в марксистській філософії, природа якого мала полягати в специфіці когнітивної якості і змісту цієї філософії, відмінної від усіх домарксистських способів мислення [9, с. 3].

Дискусія передусім торкалась поділу понять: як К. Косік, так і І. Світак говорили не про зміст понять "наука" й "ідеологія", а про співвідношення між теорією і реальністю, про аналіз виникнення ідеологічного, а точніше, догматичного мислення в марксизмі. І. Світак указав на те, що вживання терміна "ідеологія" походить від неправильного розуміння теорії К. Маркса. Її природою було не лише констатування, що в суспільстві існує несправжній захист класових інтересів, але й те, що "сьогоднішні і вчорашні ідеологічні спотворення не є суб'єктивними, а реальним відображенням перекручених, спотворених умов життя людей". І. Світак підкреслив, що коли існує реальна потреба в знанні причин ідеологічних спотворень, то тоді головним завданням є "науковий опис, пошук головних ознак нашого суспільства, є тією основою, якої потребує філософія, хоча на цьому роль філософії не закінчується, а лише починається" [20, с. 3].

К. Косік у статті "Привиди і соціалізм" підтримав І. Світака, хоча його аргументи у процесі обговорення ролі комуністичної партії в теорії і практиці марксизму-ленінізму були більш виваженими. Марксистська філософія, на думку К. Косіка, мала не лише думати про ідеї соціалізму, а й почати вивчати "соціалізм як реальність". Він також назвав порожньою дискусію про марксизм як ідеологію, бо діалектика марксизму при дослідженні соціалізму може бути втілена лише тоді, коли соціалістичне суспільство буде мати практичні результати від дослідження всіх складових економіки. Бо ключ до філософії соціалізму лежить у політичній економіці соціалізму [13, с. 3]. Цим самим К. Косік обґрунтував теоретичну базу для практичних досліджень, що з'явилися в цей період у чеській і словацькій економіці та історичному матеріалізмі [10, с. 184-185]. філософ десталінізація чехословацький

Такий стан речей у чехословацькій філософії викликав відповідну реакцію керівництва країни. Уже в березні 1957 р. була створена спеціальна комісія, яка займалася вивченням виявів ревізіонізму в філософії [14, с. 44].

У часописі "Літерарні новіни" від 29 листопада 1958 р. вийшла стаття "За чистоту марксистсько-ленінського мислення", підписана редакційною радою часопису. У статті редакція часопису визнавала помилковою філософську дискусію, що розгорнулась на сторінках часопису і на свій захист зазначила: "Хоча неможливо відтворити навіть стисло погляди багатьох статей, часто суперечливих, а іноді зовсім протилежних, так само як неможливо відтворити атмосферу доби після ХХ з'їзду, що вплинула і на пресу та була виразником певного історичного (подекуди негативного і істеричного) стану думки, але треба вказати на позитив у прагненнях редакції "Літерарніх новін" і авторів статей, так само як і на те, що в світлі подальшого досвіду здається неправильним або навіть шкідливим" [22, с. 6].

Крапка в цій справі була поставлена постановою ЦК КПЧ від 24 березня 1959 р. "Про сучасну ситуацію в філософії", яка дискусію в часописі "Літерарні новіни" назвала політично шкідливою тому, що неправильні погляди сприяли активізації дрібнобуржуазних елементів [6, с. 182-183].

Значний внесок у процес руйнування старих ідеологем у філософії зробили також статті у "Філософському часописі" і такі праці, як "Світогляд радикальних демократів" та "Діалектика конкретного" К. Косіка, "Матеріалістична діалектика" Ї. Цвекля, "Смисл життя" М. Маховца та багато інших [14, с. 39].

Зокрема праця К. Косіка "Діалектика конкретного" стала яскравим прикладом розуміння марксизму. У ній К. Косік намагався поєднати панування марксизму в філософії з іншими підходами до проблеми боротьби людини за її існування, що розвивалися в інших соціалістичних країнах. Головну проблему "розподілу" К. Косік розумів не лише в концепції К. Маркса "розподілу праці" (тобто відокремлення людини від продукту власної праці), але й в екзистенціональному розумінні особистості в її конкретній повсякденності [11].

Косікова праця, так само як статті і дискусія, що розгорнулась на сторінках періодичних видань, сприяла розширенню меж розуміння марксизму і стала очевидним виявом плюралізму. Суспільство відкривалось тенденціям, що ще не так давно вилучались із офіційних повідомлень. Повагою користувались експерименти в мистецтві, посилились контакти чехословацької культури з культурою європейською, чому сприяла і активність СПЧ, що підтримувала закордонні візити, зокрема Жан-Поль Сартра в 1963 р., та ін. [3, с. 503]. Починаючи з 1958 р., у Чехословаччині було перекладено і опубліковано низку праць закордонних філософів, включаючи праці так званих "буржуазних" та "ідеалістичних" філософів, які вже на початку 60-х років у Чехословаччині вважалися забороненими [14, с. 40].

Тривалою була дискусія в середовищі чеських філософів-марксистів щодо питання історії чеської філософії. Піком її стала конференція "Філософія в історії чеського народу", що проходила в Лібліцях у квітні 1958 р. Зокрема вступна доповідь К. Косіка ("Історія філософії як філософія") різко відрізнялась від офіційної концепції історії філософії З. Неядля, який ще в 1946 р. вимагав, щоб історики філософії перш за все звертали увагу на позитивні риси чеської науки, культури та політики. К. Косік, навпаки, відстоював вужче розуміння історіографії філософії як своєрідного поля із специфічною методологією і перспективою, особливо щодо питань національної історії філософії. Конференція філософів була одним із останніх проявів "періоду справжньої десталінізації" [10, с. 177-178].

У чехословацькій історичній науці кінця 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст. відбуваються процеси, що характеризуються послабленням впливу методології марксизму, яка дискредитувала себе в період сталінізму, і глибшим вивченням джерел і фактів. Це був період внутрішніх протиріч і пошуків вектора майбутнього розвитку. У середині 60-х років чеські і словацькі історики, спираючись у своїх дослідженнях на значний масив архівних документів, спробували переглянути раніше встановлені ідеологічні постулати.

Певний простір, вільний від ідеологічних штампів, історики отримали на сторінках партійних видань. Однією з перших спроб переосмислити старі проблеми стала стаття К. Гайяна, Й. Мацека і З. Шолле "Щодо деяких проблем нашої історичної науки" (1956 р.). Автори критикували зневажливе ставлення до об'єктивної реальності, догматизм, схиляння перед політичними авторитетами та не завжди обґрунтоване звеличення радянської науки. Автори закликали повернутись до справжнього марксизму й принципів ленінізму. У тому ж дусі писали свої статті Й. Гайек, М. Гюбл, К. Піхлік, Ф. Яначек, Й. Долежан, Л. Ліптак [7, с. 101].

Значний позитивний вплив на розвиток критичного мислення в чехословацькому суспільстві мало щомісячне науково- популярне видання "Деїни і сучасност". Починаючи з 1959 р. його видавало Товариство з поширення політичних і наукових знань, яке згодом було перейменоване на Соціалістичну академію. Головою редакційної ради, до якої входило двадцять істориків, був З. Шолле. Із 1962 р. у виданні почали друкувати статті радикального характеру М. Гюбла, Ф. Червінки, Я. Валки, Б. Черни та інших. На сторінках часопису лунала критика партійного апарату й служби безпеки, велике незадоволення викликало в партійних органів інтерв'ю з Й. Смрковським, а також об'єктивні статті про Радянський Союз [7, с. 101].

У 1963 р. М. Гюбл опублікував дві статті, що характеризували його як одного з найсміливіших і найпринциповіших істориків ревізіоністського напряму, які хотіли позбутися сталінських фальсифікацій минулого, що використовувалися для тимчасових і сумнівних партійних потреб. Так, в одній із статей М. Гюбл розкритикував працю, присвячену Словацькій історії 1945-1948 рр., і виправдовував Г. Гусака і Л. Новомеського, які були засуджені як "буржуазні націоналісти" у квітні 1954 р., а автора праці звинуватив у перекручуванні історичних фактів. Попри свій критицизм, М. Гюбл був частиною партії, що перемогла, і частиною влади, тому наполягав тільки на заміні затвердженої брехні правдою, але й це було важливим кроком уперед на шляху від брехні до точного відтворення фактів [8, с. 167].

Уже з 5-го номера 1965 р. часопис очолив слухняний партійний апаратник З. Шумбера, була переформатована редакційна рада. У виданні почали друкуватися пропагандистські статті сталінського характеру. І лише в період "Празької весни" часопис знову став трибуною незалежної історіографії [7, с. 101].

Одночасно деякі чехословацькі історики отримали можливість ознайомитися з журналом "Сведецтві", який видавався в Парижі починаючи з 1965 р. чехословацькою еміграцією. В "Сведецтві" публікувались дослідження з сучасної історії Чехословаччини. За висловом головного редактора П. Тігріда, журнал став політичною силою на батьківщині, сприяючи прагненню прогресивної частини суспільства виборювати ширші свободи [2, с. 154].

Позитивно впливало на розвиток чехословацької історіографії й розширення контактів із колегами з інших соціалістичних країн. Особливо Польщі та Угорщини, де історики стали активною складовою суспільно-політичного життя, а також установлення контактів із західними дослідниками. Велике значення мало зростання інтересу до минулого країни, після 1956 р., із боку найширших прошарків населення [1, с. 691].

У середовищі чехословацьких істориків почалися дискусії з різних гострих тем, зокрема про характер народної демократії й народно-демократичну революцію в Чехословаччині. Однак ці дискусії не виходили за межі "марксистсько-ленінського" вчення про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Розуміння народної демократії як особливого специфічного шляху до соціалізму, як і раніше, засуджувалося як ревізія марксизму-ленінізму [1, с. 688].

Партійні історики розпочали дослідження питання будівництва основ соціалізму в Чехословаччині. На внутрішньопартійних дискусіях порушувалися теоретичні питання про форму диктатури пролетаріату в Чехословаччині, про втілення загальних принципів соціалістичного будівництва в конкретних умовах ЧСР [1, с. 688-689].

Розпочався процес переосмислення історії Другої світової війни. У 1960 р. був створений Комітет із вивчення її історії, який очолив Б. Лаштовічка, а з 1963 р. і до його ліквідації - професор Я. Кладіва. Комітет працював оперативно, результати своєї діяльності публікував у спеціальному виданні "Опір і революція. Повідомлення". Комітет сприяв формуванню справді наукової джерельної бази дослідження проблеми [1, с. 691].

К. Каплан, Я. Кржен, М. Гайк і М. Рейманн сміливо критикували беззаконня 50-х років, діяльність КПЧ і Комінтерну, позитивно оцінювали історію Чехословацької республіки міжвоєнного періоду та роль у ній президента Т.Г. Масарика [16, с. 158].

Розпочалося справді наукове вивчення таких питань, як характер нацистського режиму на чеських землях і його опорних структур у країні (Я. Тесарж, Т. Пасак), історія та роль окремих організацій у русі чеського опору (В. Менцл, Ф. Яначек, В. Курал та ін.), історія чеської та словацької еміграції на Заході в початковий період війни (Я. Кржен), партизанський рух (Й. Долежал, А. Бенчік, В. Курал), травневі події 1945 р. на чеських землях і повстання в Празі (К. Бартошек, Й. Долежал, С. Замечнік) [2, с. 156].

Була докорінно переглянута історія Словацького національного повстання. Політична реабілітація його керівників від КПС К. Шмідке, Г. Гусака, Л. Новомеського на квітневому та грудневому пленумах ЦК КПС у 1963 р. сприяла рішучому перегляду проблеми повстання [1, с. 692]. Першим справді науковим узагальненням нових підходів до історії повстання стала праця "Історичне перехрестя" (1964 р.) [2, с. 156].

У другій половині 60-х років був переглянутий період установлення в Чехословаччині комуністичного режиму (1948-1953 рр.), який трактувався не лише як період активної розбудови країни, але і як період, упродовж якого партія припустилася значних помилок. На IV з'їзді чехословацьких істориків, що проходив в Брно 27-29 вересня 1966 р., було сформульовано потребу формування принципово нового погляду на розвиток країни після 1948 р. З'їзд прийняв резолюцію, у якій ішлося про необхідність вільного історичного дослідження, а також відкидалося підпорядкування історичної науки політичним та ідеологічним потребам [15, с. 63-64].

Багато чехословацьких істориків, зокрема Я. Опат, аналізуючи складні суспільні процеси цього періоду, знову повернулись до забутого в 1950-х рр. терміну "чехословацький шлях до соціалізму" [23, с. 693]. Детальніше це питання розглядалося в збірнику "Чехословацька революція у 1944-1948 рр." де опубліковані матеріали конференції, в Лібліцях у березні 1965 р., у "Збірнику історичних праць про наш шлях до соціалізму", виданого Вищою партійною школою при ЦК КПЧ 1966 р., у праці Я. Опата "За нову демократію", а також у низці статей інших істориків, опублікованих упродовж 1964-1966 рр. у журналах "Приспевки к деїнам КПЧ", "Ческословенський часопис хісторіцки", "Словански преглед", "Нова мисль". Обговорення зазначеної проблематики стало актуальним у зв'язку з критикою допущених раніше викривлень нового ладу й пошуками шляхів його реформування задля побудови "соціалізму з людським обличчям" [2, с. 157].

Значного поширення в історичній науці набуло розуміння чехословацької революції 1944-1948 рр. як революції західноєвропейського типу, особливість якої полягала в тому, що в ХІХ ст. на Заході була створена реальність у формі буржуазної демократії, парламентаризму та громадянського суспільства. Водночас підкреслювалася специфіка розвитку революційного процесу в Чехословаччині, яка була зумовлена конкретно-історичними внутрішніми й зовнішніми обставинами завершення Другої світової війни й тісним зв'язком революції з антифашистською визвольною боротьбою [2, с. 157].

Отже, у результаті філософської критики сталінської ідеології поняття "соціалізм" було чітко відокремлене від поняття "сталінізм". Розмежування цих понять дозволило критикувати стару систему без будь-якого супротиву. Адже тепер не було необхідності говорити про те, яка з цих частин системи може або не може піддаватися критиці без шкоди для ідеї соціалізму. Але в цих понять були і подібні риси, а політична ситуація природно вимагала певної розважливості. Тому у вжиток було уведено поняття "моделі соціалізму". Сталінізм проголошувався однією з моделей соціалізму, а найбільш прийнятною для Чехословаччини моделлю був визнаний демократичний соціалізм або "соціалізм із людським обличчям".

Наслідком намагання чехословацьких істориків позбутися штампів сталінської ідеології в оцінках історичних подій та об'єктивно переосмислити проблеми історичного розвитку Чехословаччини після 1948 р. стало повернення до терміна "чехословацький шлях до соціалізму".

Таким чином, і філософи, і історики дійшли спільного висновку про необхідність лібералізації суспільно-політичного життя країни, і незважаючи на супротив партійного керівництва, сприяли зростанню вимог демократичних змін у чехословацькому суспільстві.

Джерела та література

1. Марьина В.В. Историческая наука на переломе: чешские и словацкие историки на пути к "Пражской весне" и после ее подавления / В.В. Марьина // 1968 год. "Пражская весна". Историческая ретроспектива: сб.ст./ под ред. Т.В. Волокитиной, Г.П. Мурашко, А.С. Стыкалина. - М.: РОССПЭН, 2010. - С. 687-731

2. Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие: [Сб.] [Рос. акад. наук. Ин-т славяноведения]; Отв. ред. Г.Н. Севостьянов. - М. : Наука, 2001. - 201с.

3. Bishhof G. The Prague Spring and the Warsaw Pact Invasion of Czechoslovakia in 1968 (The Harvard Cold War Studies Book Series) / G. Bischof, S. Karner, P. Ruggenthaler. - Lexington Books, 2009 - 530 p

4. Cvekl J. Filosofie a leninismus / J. Cvekl // Literarni noviny. - 1957. - №6. - S.3

5. Dubska I. Leninhv odkaz / I. Dubska // Literarni noviny. - 1957. - №3. - S.1,6

6. Ceska veda a Prazske jaro (1963-1970) sbornik z konference (Praha 22-23listopadu 2000) / Editori svazku PhDr. B. Zilynska, PhDr. P. Svobodny. - Praha : Nakladatelstvi Karalinum, 2001. - 426 s.

7. Hanzal J. Cesty ceske historiografie 1945-1989 / J. Hanzal. - Praha : Univerzita Karlova v Praze, Karolinum, 1999 - 273 s.

8. Hruby P. Fools and heroes: The Changing Role of Communist Intellectuals in Czehoslovakia / P. Hruby. - Oxford, New York: Pergamon press, 1980. - 265 p.

9. Kalivoda R. Vstah stranickosti a vedeckosti, ideologie a vedy v marxisticke filosofii a theorii / R. Kalivoda // Literarni noviny. - 1956. - № 52. - S.3

10. Karnik Z. Bolsevismus, komunismus a radikalni socialismus v Ceskoslovensku. Svazek II / Z. Karnik, M. Kopecek. - Praha : USD AV CR, Dokoran, 2004. - 364 s.

11. Kosik K. Dialektika konkretniho / K. Kosik. - Praha: Academia, nakladatelstvi Ceskoslovenske akademie ved, 1966. - 192 s.

12. Kosik K. Hegel a nase doba / K. Kosik // Literarni noviny.- 1956 - № 48. - S.3

13. Kosik K. Preludy a socialismus // Literarni noviny. - 1957. - №10. - S. 3, 6

14. Kusin V.V. The intellectual origins of the Prague spring: The development of reformist ideas in Chechoslovakia 1956-1967 / V.V. Kusin. - Cambridge : At the University press, 1971. - 153 p.

15. Mlynar Z. Socialistou na volne noze / Z. Mlynar. - Praha: Prospektrum, 1992. - 235 s.

16. Prazske jaro 1968: pokus o obnovu obcenske spolecnosti; [editor P. Krakora]. -Praha: Epoha, 2008. - 280 s.

17. Prisphsobit politicky system potrebam nasi spolecnosti // Rude pravo. - 1968.- 30 kvetna. - S.3

18. Sedlak J. Filosofie a dnesek / J. Sedlak // Literarni noviny. - 1956. - № 50. -S.3

19. Svitak I. Nektere priciny zaostavani theorie / I. Svitak // Literarni noviny. -1956. - № 16. - S.5

20. Svitak I. Filosofie a zivot / I. Svitak // Literarni noviny. - 1956. - № 54.- S.3

21. Spory o pravdu // Literarni noviny. - 1957. - №8. - S.3

22. Za cistotu marxisticko-leninskeho mysleni // Literarni noviny. - 1958. - № 48.- S. 6

23. 1968 год. "Пражская весна". Историческая ретроспектива: сб.ст./ под ред. Т.В. Волокитиной, Г.П. Мурашко, А.С. Стыкалина. - М.

Размещено на Allbest.ru