Гайдеґґерова критика лібералізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 1(091): 321.72

Гайдеґґерова критика лібералізму

Карпенко Андрій

Філософування Гайдеґґера є неодмінним інгредієнтом сучасного критичного мислення. Гайдеґґерове вчення про Dasein, його критика техніки й оригінальне тлумачення історії Буття постають джерелами філософської критики лібералізму, капіталізму та консумерізму. Для Гайдеґґера філософія і ліберальна демократія несумісні за визначенням. Німецький філософ категорично заперечував саму можливість дійсної революції на засадах ліберальної демократії.

Легше за все просто звинуватити Гайдеґґера в заскорузлому консерватизмі, згадавши його селянське походження, католицьке виховання та, звичайно, нацистське ректорство. Таке позірне антигайдеґґеріанство треба залишити для публіцистики. Але неприйнятним є і пафос сублімованого філософування, яке буцімто можна відокремити від емпірії існування людини, щоб споглядати самі речі або чекати на пришестя новітніх богів. Такий пафос треба залишити для ентузіастів спекулятивного гайдеґґеріанства. філософія гайдеґґер лібералізм консумерізм

Сама реальність українського сьогодення змушує поставитися серйозно до Гайдеґґерового консервативного заперечення революційності ідей ліберальної демократії. Можливо, саме в його критиці ми віднайдемо вказівки на ті горизонти ідеї революції, які залишаються незреалізованими в новітній історії українського суспільства.

Специфіка Гайдеґґерового філософування полягає в «мовній алхімії», з якої твориться відносно самостійний дискурс. Амбівалентний і, водночас, надзвичайно ємкий стиль мислення Гайдеґґера покликаний вивільнити філософію з-під монополії позитивістської науки або ідеологічної публіцистики. Єдиним «авторитетом» для такої філософії залишається хіба що поезія. Саме у поясненні власного бачення сутності поезії Гайдеґґер розгортає власну критику ліберально-демократичних уявлень про природу людської суб'єктивності. Спочатку філософ перераховує низку визначень поезії, супроводжуючи їх критичними ремарками: «Письменник Кольбенгаєр каже: «Поезія це необхідна біологічна функція народу». Не треба багато розуму, щоб згадати, що травлення також є біологічно необхідною функцією народу, принаймні здорового. Коли Шпенґлер визначає поезію як вираз душі панівної культури, таке визначення буде правильним і щодо виробництва велосипедів або автомобілів. Воно буде правильним стосовно будь-чого, тобто воно буде абсолютно хибним» [1, c. 27]. Хибність наведених прикладів виростає з глибшого поняття про природу досвіду як виразу суб'єктивності окремого індивіда або певного «колективу»: «Досвід можна розуміти як досвід окремого індивіда індивідуалістично, або як вираз душі певної маси колективістично, або разом із Шпенґлером розуміти його як вираз душі культури, або разом із Розенберґом як вираз душі певної раси або народу» [1, с. 26]. Таким чином, Гайдеґґер поцілює одночасно в обидві іпостасі модерного розуму раціоналістичну ідею суб'єкта та емпірико-позитивістську модель репрезентації. За усіма цими визначення Гайдеґґер убачає мислення буржуазного лібералізму ХІХ століття: «Якщо термін «лібералістський» може і має дещо значити, то це саме таке мислення. Оскільки це мислення постулює себе в аксіоматичний і зовнішній стосовно власного об'єкта спосіб, воно перетворює його на предмет власних здогадок. Тільки таке мислення перетворює поезію на пересічне явище, яке доволі безглуздо можна визначити разом із багатьма іншими явищами як «вираз» душі, яка до цього клекоче десь під сподом. Виразом є й собачий гавкіт. Таке мислення є довершенням способу буття «ліберальної» людини, який наразі перевтілився у численні гештальти та погляди, які панують завдяки власній безособовості та безпредметності» [1, с. 28].

Досить передбачувано Гайдеґґер протиставить перерахованим версіям власне онтологічне визначення поезії як іманентної можливості буття людини. Поезія визначає сам зміст «буття людиною», а не навпаки. Поезія це не репрезентація, а конституювання онтологічного горизонту смислу і можливостей існування людини, її життя. Гайдеґґерову логіку автентичного визначення можна перенести і у сферу політичного буття, у якому також діють концепти суб'єктивності та репрезентації.

Попри заполітизованість нашого суспільного буття, у нас так мало дійсної політики відповідальної влади, влади, яка усвідомить себе як функцію суспільного, а не економічного чи геополітичного виробництва. Дивним чином наша суспільна свідомість виказує майже невичерпну здатність до ілюзій. І найголовніша ілюзія полягає у вірі в масові інструменти суспільного тиску на владу. Дослідження еволюції таких філософів, як Гайдеґґер і Жижек, яких об'єднує критичне ставлення до альянсу ліберальної демократії та капіталізму, засвідчує, що у своєму розумінні топосу революційної суб'єктивації вони залишили уявлення про можливість класового фронту боротьби на користь партизанських локацій. Осмислення партизанської ідентичності не може бути монодискурсивним, оскільки партизан народжується як наслідок конфлікту між дискурсом і антидискурсом. Ознакою проявів партизанської ідентичності є викривлена маска, яка приховує здоровий глузд. За Гайдеґґеровими спекуляціями навколо очікування нових богів треба розпізнавати педагогічну локацію супротиву домінантним ідеологіям, за жижекіанською критикою кіндер-сюрпризу теоретичну локацію вільного мислителя.

Література

1. Heidegger M. Holderlins Hymnen Germanien und Der Rhein. Gesamtausgabe II. Abteilung: Vorlesungen 1923-1944. Bund 39 / Martin Heidegger. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1999. 300 s.

Размещено на Allbest.ru