Основні віхи прогресу моралі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Основні віхи прогресу моралі

Обґрунтування тези щодо прогресу в царині моралі передбачає з'ясування основних віх її розвитку, а також порівняльний аналіз моралі різних історичних епох.

Основними віхами історичного розвитку моралі є відмова від канібалізму; упорядкування статевих стосунків; визнання представників інших родів і племен за повноцінних людей (крім того, різних народів і націй); визнання повноцінності культур усіх народів і права кожного народу на свою національну культуру, зокрема мову; визнання свободи совісті. До них можна зарахувати й відмову від рабства, кріпосництва, інквізиції, захист тваринного і рослинного світу від винищення (Червона книга тощо), заборону війн, страти людей.

Теоретичне розв'язання проблеми прогресу моралі наштовхується на численні труднощі. Йдеться насамперед про невиправдане ототожнення моралі як ідеального феномену (власне моралі, моралі у вузькому розумінні цього слова) з моральністю, тобто реальними стосунками між людьми, які контролюються громадською думкою з огляду на те, добрими вони є чи ні. Наприклад, випадки проміскуїтету, інцесту і навіть канібалізму трапляються і в наш час, проте це свідчить насамперед про характер моральності людей, причетних до цих випадків, а не про мораль, норми належної поведінки, підтримувані громадською думкою відповідного суспільства, а тим більше -- людства.

Не сприяє теоретичному розв'язанню цих проблем ототожнення чи навіть зближення понять «мораль» і «етика». Тому про рівень моралі, моральності народу мало свідчать трактати на теми моралі, тобто дослідження з етики. Адже можна бути талановитим етиком, проголошувати гуманістичні ідеї, а жити за протилежними принципами, чинити зло, завдавати людям шкоди. Та й рівень морального розвитку людини не прямо залежить від її теоретичних знань, стан моралі суспільства визначають морально не досконалі особистості (хоч вони приносять йому славу), а система моральних норм і цінностей, якою керується громадська думка цього суспільства. Наприклад, дуже висока моральна позиція Сократа не може бути поширена на народ і державу, які прирекли на смерть кращого з синів.

Між мораллю як ідеальним феноменом, моральністю і теорією моралі (етикою) немає безпосереднього зв'язку. При загалом високому рівні моралі суспільства (що виявляється в характері громадської думки) моральність може бути низькою. А розвиток етики безпосередньо не свідчить про поступ моралі (етика особливо інтенсивно розвивалася в період суспільних криз). Це необхідно враховувати, визначаючи критерії прогресу моралі, з'ясовуючи, яка з тенденцій її розвитку домінує.

Чи не найскладнішим при розв'язанні проблеми історії моралі та її майбутнього є питання про критерії прогресу моралі. У минулому до таких критеріїв зараховували «найбільше щастя найбільшій кількості людей» (І. Бентам); єдність, солідарність людей і любов тощо.

Серед критеріїв морального прогресу сучасні автори виокремлюють:

-- зростання обсягу духовної свободи особистості і розширення можливостей її вдосконалення;

-- посилення впливу моральних засад на всі сфери суспільного життя;

-- здатність моралі переборювати конфліктні ситуації;

-- підвищення рівня морального протесту проти бездуховності й аморалізму;

-- теоретичний розвиток моралі, постійне збагачення етики;

-- формування нових, досконаліших засобів впливу і контролю за моральною поведінкою людей;

-- ступінь духовної зрілості особистості, її здатність зробити вселюдські моральні цінності сенсом власного життя, відповідність її ідеалу свобідної і рівноправної особистості;

-- розширення сфери дії моралі, підвищення її ролі в житті суспільства й особистості;

мораль відродження феодальний буржуазний

-- зростання загального рівня освіти, розвиток етичних досліджень і збільшення обсягу моральної освіти (школа, засоби масової інформації (ЗМІ), мистецтво і література).

Навіть побіжний огляд свідчить, що не всі перелічені вище критерії науково обґрунтовані, оскільки, наприклад, мораль не піддається теоретичному розвитку, а використання засобів контролю за моральною поведінкою людей може мати надто невтішні наслідки.

Уже саме виникнення моралі свідчить про прогрес людини. Мораль, її норми є вищими, ніж доморальні засоби регулювання стосунків між людьми, оскільки норми моралі винятково універсальні, пластичні, що дає змогу особі самостійно приймати рішення і діяти у будь-якій життєвій ситуації. Іноді моральними вважають дії за відсутності вибору, характеризуючи, наприклад, поведінку первісної людини як об'єктивно задану, жорстко детерміновану, включаючи до моральних норм і позаморальні. На цій підставі позитивними моральними якостями первісної людини вважають і такі, що не були результатом свідомого морального вибору.

Безперечно, де немає вибору, немає і моралі. А вибір передбачає наявність у людини самосвідомості. Можна, мабуть, погодитися, що суб'єктом морального ставлення до світу спочатку була не окрема людина, а рід, плем'я, до якого вона належала. Невипадково з виникненням роду ввійшли в обіг поняття «свій», «чужий», а поняття, що свідчать про наявність самосвідомості («мій», «твій»), виникли, очевидно, в період переходу від первіснообщинного до рабовласницького ладу. Якщо всесилля роду розглядати як результат делегування (передавання) індивідом своїх повноважень роду, то можна дійти висновку, що й індивід причетний до вибору, а отже, й до сфери моральних стосунків.

Свідченням морального прогресу в первісному суспільстві є упорядкування статевих стосунків і відмова від канібалізму.

Суттєві зрушення відбулися у сфері моралі з переходом первісного суспільства до рабовласницького. Про моральний прогрес тодішнього суспільства свідчили такі явища буття:

-- інтенсивне становлення самосвідомості особи, намагання теоретично осмислити її (самосвідомість). Цю думку підтверджує висловлювання «Пізнай самого себе», яке приписують то Фалесу, то Сократу;

-- розвиток суспільного життя, проникнення моралі в політичні, правові та інші відносини, у сферу виробництва, науки тощо;

-- розширення можливості морального вибору;

-- розширення сфери дії моральних норм, які раніше стосувалися лише ставлення до одноплемінників. На цьому етапі відбулося формування уявлення про моральну цінність кожної особистості незалежно від кровної, расової, національної належності. Л.-А. Сенека, наприклад, вважав людину найсвященнішим предметом для іншої людини, раба за його природою прирівнював до інших людей, в його душі вбачав ті самі начала гордості, честі, мужності, великодушності, які даровані й іншим людським істотам, хоч би яким був їх соціальний стан;

-- визрівання уявлення про право кожного народу на свою культуру;

-- виникнення спеціального вчення про мораль (етики), завданням якого є свідомий і цілеспрямований вплив на мораль, реальні стосунки між людьми з метою їх удосконалення, гуманізації.

Виявити поступ моралі з приходом феодального ладу нелегко. Побутує думка, ніби феодалізм є загалом регресом людства. Аргументують її тим, що на першій стадії він відрізнявся від рабовласницького суспільства примітивнішими продуктивними силами, поверненням до панування натурального господарства, занепадом засобів сполучення, зниженням рівня культури, зокрема й моральної. Згідно з марксистською концепцією, навпаки, феодалізм -- крок уперед в історії людства, оскільки він є необхідною ланкою в процесі вдосконалення способу виробництва. До того ж на відміну від раба і колона феодально залежний селянин був частково зацікавлений у розвитку виробництва, з чим рахувався і феодал, визнаючи в селянинові юридичну особу.

Моральні стосунки між селянами і стосунки між селянами та феодалами принципово відрізнялися від стосунків між рабами і між рабами й рабовласниками. Проте моральний поступ епохи виявляється насамперед у сфері стосунків між представниками панівного класу: між рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, між феодалами -- у феодальному.

Про моральний прогрес феодального суспільства свідчать такі факти:

-- значно розвинутіші моральні стосунки селян порівняно зі стосунками рабів;

-- значно гуманніше ставлення феодала до селянина, ніж ставлення рабовласника до раба. Селянин був визнаний суб'єктом і об'єктом морального відношення (раб не вважався людиною, а тому не міг бути об'єктом морального відношення);

-- захист релігією, що відігравала істотну роль у житті феодального суспільства, всезагального характеру моралі. Так, Ісус Христос згідно з християнським віровченням віддав себе як спокутну жертву за всіх людей, а не тільки за майбутніх християн. А зі слів апостола Павла «Слава і честь, і мир усякому, хто робить добро» можна зробити висновок, що висока мораль доступна кожній людині. Ця позиція християнства позитивно впливала на станово-корпоративну мораль тієї епохи;

-- нейтралізація релігійною свідомістю негативного впливу на світогляд людини, прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу, яке в усьому прагне лише користі, зважаючи тільки на її антипод -- шкоду;

-- розвиток дворянської культури і моралі.

Епоха Відродження засвідчила суттєвий моральний поступ людства. Воно ніби прокинулося від середньовічної сплячки, відкрило для себе вражаючі досягнення культури минулого (античності), заглянуло в майбутнє, в якому бачились різноманітні величні справи вільних від земних і небесних владик людей.

В епоху Відродження панувало передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя. Тоді визнавали тільки один культ -- культ земної краси, возвеличували індивіда, його буття. І цей індивід невдовзі голосно заявив про себе. Спонукав його до цього капіталізм, що не міг перемогти без такої могутньої зброї, як індивідуалізм.

Проте захоплена творчими перспективами людина епохи Відродження часто поводилася нерозсудливо, егоїстично, жорстоко, аморально.

Передумовами утвердження капіталістичного суспільства було визрівання нової людини, яку не задовольняли феодальні реалії. Її світобачення, світовідчуття, моральні уявлення потребували принципово іншого суспільства.

Про прогрес моралі у буржуазному суспільстві свідчать:

-- руйнування феодальних моральних стосунків, заснованих на моральній нерівності станів, вічності суспільної ієрархії. Буржуазна мораль не визнавала заданих соціальною ієрархією ролей, успадкованої дисципліни, общинних, патріархальних традицій і звичаїв, своїми головними принципами проголосила свободу і рівність. Нові відносини між людьми мислилися як вільний і добровільний зв'язок рівних у своїх правах та інтересах індивідів, які вільно розпоряджаються своїм майном, власністю, діяльністю, життям не на шкоду іншим;

-- набуття мораллю всезагального характеру. Мораль буржуазного суспільства орієнтувалася не лише на «своїх» людей (первісне суспільство), на вільних громадян (рабовласницьке), на конкретний стан, корпорацію (феодальне), а була мораллю для всіх людей незалежно від раси, нації, віросповідання, соціального статусу. Важливу роль у формуванні всезагальної моралі відіграло створення світового ринку;

-- створення умов для масового формування людини як особистості (особистості були й раніше -- серед вільних громадян у рабовласницькому суспільстві, навіть серед рабів, феодалів). Це виявилось у духовній довершеності людини, в її здатності інтеріоризувати вселюдські цінності в особистісні цінності й мотиви поведінки. Відомо, що здатність людини усвідомлювати, відчувати і переживати себе як виокремлену із суспільства, нації, класу, колективу, сім'ї цінність породжує індивідуалізм як принцип буття і свідомості. У буржуазному суспільстві він цілком узгоджувався з ідеєю моральної автономії особистості, що є передумовою становлення зрілої моралі;

-- усепроникність моральних стосунків, удосконалення всіх сфер суспільного життя. У буржуазному суспільстві значно розширилися можливості вибору (свободи) в економічному, політичному, релігійному житті особистості, що було гарантовано проголошеними буржуазією природними (притаманними кожній людині від природи за правом її народження) правами і свободами. Це право на життя, на влаштування його на власний розсуд, право на свободу, на вибір світогляду, вільну діяльність, на незалежність від волі інших людей, на свободу підприємництва тощо. Усі вони ґрунтуються на свободі приватної власності. Історія свідчить, що позбавлені приватної власності люди є беззахисними і будь-коли можуть бути позбавлені волі та життя;

-- нове розуміння морального ідеалу. Рівень моральної досконалості людини у буржуазному суспільстві пов'язують з її особистою незалежністю, свободою, моральним суверенітетом, а основними чеснотами вважають активність, ініціативність, творчий підхід до справи, підприємливість, діловитість, ощадливість і бережливість, здорове честолюбство і кар'єризм, відповідальність у ділових стосунках, особливо у фінансових зобов'язаннях;

-- зростання морального спливу на життя людства міжнародних структур: Організації Об'єднаних Націй (ООН), правозахисних організацій тощо.

Загалом прогрес моралі не є простим лінійним процесом. Кожен етап її розвитку пов'язаний з набутками і втратами. Наприклад, з переходом до феодального суспільства було втрачено такі позитивні особливості родоплемінної моралі, як несуперечливість, загальнозначущість і неоднозначність. Формування у феодальному суспільстві станово-корпоративної моралі теж було кроком назад порівняно з мораллю, що існувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Якщо для Платона невимушене спілкування (його він описує в одному з основних своїх творів -- «Тімеї») різних за своїм соціальним статусом людей не є дивиною, то за феодалізму спілкування без умовностей було неможливим.

Утвердження моралі буржуазного суспільства теж не обійшлося без певних утрат. Буржуазний спосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумне ототожнюється з корисним. Більше того, відповідно до етики прагматизму добро й істина теж ототожнюється з користю. Тому невипадково найактивніші, найініціативніші, найраціональніше налаштовані вихідці із Західної Європи в XVII ст. побачили вигоду в запровадженні рабства, яке проіснувало до початку XIX ст.

Щоб збагнути причини різноманітних відхилень у буржуазній моральності, необхідно взяти до уваги, що людина перебуває в численних відношеннях із дійсністю -- практично-утилітарному, політичному, релігійному, моральному, естетичному тощо, кожне з яких домінує залежно від життєвої ситуації: у черзі за дефіцитним товаром -- практично-утилітарне; на мітингу -- політичне; у храмі -- релігійне; в театрі, філармонії, картинній галереї -- естетичне. Від виду відношення людини до дійсності залежать її цілі, мотиви, думки, уявлення, почуття, емоції.

Буржуазний спосіб життя робить людину схильною абсолютизувати практично-утилітарне відношення, внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступає цінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину). Про негативні наслідки переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення писав К. Маркс: «Для зголоднілої людини не існує людської форми їжі, а існує тільки її абстрактне буття як їжі... Пригнічена турботами, нужденна людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища; торговець мінералами бачить лише меркантильну вартість, а не красу і не своєрідну природу мінерала». А перспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталіста навіть на злочин. Схильність буржуа до переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення до дійсності ще не свідчить про мораль буржуазного суспільства, оскільки вона покликана гармонізувати стосунки між людьми, перебороти крайній індивідуалізм, егоїзм, прагматизм, бездушний розрахунок. Буржуазне суспільство, враховуючи негативні тенденції свого способу життя, впродовж століть виробляло їм противаги. Формування моральних вимог, їх прийняття громадською думкою і стало однією з таких противаг. Про мораль (у вузькому значенні слова) буржуазного суспільства свідчить авторитет і сила громадської думки, а про моральність -- реальне життя, характер реальних стосунків людей цього суспільства. Досконалішої від буржуазної моралі людство поки що не знає. Проте це не дає підстав стверджувати про досконалість моральності цього суспільства. Злочинність, розпуста, наркоманія свідчать, що моральність (і навіть мораль) є малоефективною, нездатною адекватно впливати на буття сучасних людей. Особливо недосконалі стосунки людей як особистостей, що виявляється в характері товаришування, дружби, любові (зокрема, кохання), спілкування. Західні етики майже одностайно пишуть про незатишність сучасної людини, про домінування настроїв самотності й покинутості, про гіпертрофований прагматизм людських стосунків, про холодність, байдужість, а то й ворожість між людьми.

Размещено на Allbest.ru