Категоріально-методологічні засади Гайдеґґерівського розуміння онтологічної ситуації людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

КАТЕГОРІАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГАЙДЕҐҐЕРІВСЬКОГО РОЗУМІННЯ ОНТОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЛЮДИНИ

Возняк С.В.

Анотація

Стаття присвячена розгляду антропологічних ідей у фундаментальній онтології Мартіна Гайдеґґера. Доводиться, що недоцільним є звинувачення Гайдеґґера у елімінації даної проблематики, оскільки широка інтерпретація поняття Dasein може розумітись як фундамент для побудови альтернативної антропологічної концепції. Розкриття сутнісних рис Dasein дозволяє говорити про розрізнення феноменології М. Гайдеґґера та Е. Гуссерля як про категоріальне джерело гайдеґґерівського розуміння онтологічної ситуації людини. Ключові слова: трансцендентальна свідомість, буття, суще, феноменологія, людина, інтенціональність.

Постановка проблеми

Вести мову про антропологічну проблематику у гайдеґґерівській фундаментальній онтології без будь-яких додаткових уточнень навряд чи можливо -- рефлексивної, артикульованої антропології там не спостерігається, Гайдеґґер ставить питання про буття. Але і не можна на цій підставі стверджувати, що у фундаментальній онтології людина щезає взагалі. Скоріше, створюється деякий якісно новий регіон антропології. Звідси важливість постановки питання щодо прояснення місця і долі людини у фундаментальній онтології, враховуючи побутуючий і понині погляд, що гай- деггерівський проект онтології -- «знелюднений» (у прямому, а не у моральному значенні слова). Йдеться про критику Гайдеґґера з боку антропологічної традиції 20-30-х років ХХ століття (М. Шелєр, Е. Кассірер, Г. Плесснер, А. Гелен) і більш пізню критику з боку діалогічної філософії (М. Бубер, Е. Левінас). Оскільки продуктивної, двобічної полеміки між Гайдеґґером і названими вище мислителями не відбулося, автор стверджує, що розуміння місця і ситуації людини у гайдеґґерівській онтології відкривається не на шляху антропологічного чи діалогічного аналізу філософії мислителя епохи «Буття і часу», але -- на шляху пошуку теоретичних засад фундаментальної онтології в цілому.

Через двояку спрямованість основної думки даної статті актуальність її також є двоякою: якщо прояснення трансформації Гайдеґґером гуссерлівської феноменології проливає світло на розуміння місця людини у фундаментальній онтології, то правильним буде і зворотне твердження: антропологічний розріз гайдеґґерівської онтології прояснює і уточнює теоретичну основу лінію наступності Гуссерль-Гайдеґґер.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема співвідношення гайдеґґерівської та гуссерлівської феноменології неодноразово приваблювала увагу дослідників. Частіше це питання розглядається у зв'язку з осмисленням специфіки феноменології (Є. Бистрицький, В. Кебуладзе, Ж.-Л. Маріон, М. Мерло-Понті, Н. Мотрошилова, Л. Мікешина, П. Рікер) та способу філософствування М. Гайдеґґера (Ж. Бофре, Т. Васильєва, П. Гайденко, О. Михайлов, І. Михайлов, Н. Мотрошилова, Р. Сафранські, Ф. Херрманн, О. Черняков). При цьому основна увага приділяється розкриттю нових горизонтів для феноменологічних досліджень у сфері пізнання (Л. Мікешина, Н. Мотрошилова), конкретизується це питання як виникнення істинного, отже, універсально- об'єктивного, знання із завжди обмеженої фактичності досвіду людини та людства (Є. Бистрицький, В. Кебуладзе), з метою винайдення підходів для розгляду релігійної (Ж.-Л. Маріон, Т. Самаріна) та естетичної (М. Дюфрен, М. Рішир, А. Ямпольська) проблематики. Показовою є двозначність твердження «постметафізичної» природи феноменології: традиційним є розгляд феноменології як антиметафізичного проекту [8], але Ж. Бенуа говорить про феноменологію як таку, що зберігає метафізику, проти якої сама виступала [1, с. 205]. І це привертає увагу до метафізики у її антропологічному звучанні [4; 6; 11].

При розгляді філософії М. Гайдеґґера дослідників приваблюють питання спільних та відмінних моментів гуссерлівської та гайдеґґерівської феноменології (Ч. Алієва, Ж. Бенуа, Є. Борисов, Я. Слінін, Г. Фігаль, Ф. Херманн). Особливо значущою бачиться установка О. Чернякова, який поміщує феноменологію у контекст практичної філософії [16, с. 214, 257-258], що виводить на осмислення специфіки феноменологічного методу у застосуванні його до антропологічної проблематики, причому наявні дві протилежні установки -- як «знелюднення» філософії, так і надмірна антропологізація. Виявлення способів підходу до цього питання і потрапляє у центр розгляду у цій статті.

Мета статті -- виявити у трансформації Гайдеґґером гуссерлівської феноменології ті сутнісні моменти, які служать теоретичним підґрунтям для можливого аналізу ситуації людини у фундаментальній онтології.

Виклад основного матеріалу

гуссерлівський гайдеґґер онтологія феноменологія

Відкриваючи Гуссерля, Гайдеґґер переймався зовсім іншою проблемою, ніж феноменологія [13, с. 82]. Ж. Бофре конкретизує так: «Питання, що підштовхнуло Гайдеґґера до читання Брентано, було наступним: якщо суще виражається чисельністю способів, то якою є єдність цієї множини?» [2, с. 162]. Тобто, фундаментальне питання про буття сущого, яке служило імпульсом усього гайдеґґерівського філософствування і стало фундаментальною основою для «Буття і часу», виростає не з феноменології, але саме феноменологія Гуссерля стає для Гайдеґґера тією методологічною сферою, з якої і є можливою будь-яка онтологія. Істотним є те, що у пункті розуміння феноменології як основного методу філософії як строгої науки думки Гайдеґґера і Гуссерля звучать в унісон: «Феноменологія для Гуссерля і Гадеґґера, будучи методологічним поняттям, припускається не тематичним предметом філософії, а як його розробки» [15, с. 32]. Гайдеґґер приймає основні феноменологічні позиції Гуссерля, розроблені у «Логічних дослідженнях». Зокрема, йдеться про фундаментальні відкриття: інтенціональність як визначальну структуру свідомості та ідею категоріального споглядання і категоріального апріорі.

Розходження починається після розробки Гуссерлем ідеї трансцендентальної свідомості. Гайдеґґер бачить у ній повернення, деякий відкат у традиційну метафізичну установку, в якій побачив виразне упускання питання про буття сущого. Гайдеґґер онтологізує феноменологічну проблематику, тим самим радикалізуючи гуссерлівську максиму «до самих речей!». Незважаючи на те, що зриме розходження починається саме з різних тлумачень свідомості, відмінність гай- деґґерівського і гуссерлівського розуміння основних завдань феноменології має починатися не з цього пункту. Вище вже було сказано, що у феноменологію Гайдеґґер приходить, вже будучи збентеженим питанням про буття сущого, -- тобто питанням, якого Гуссерль не ставив як основного для феноменології. Його феноменологічний проект починається з критики психологізму і натуралізму у філософії. Гайдеґґер погоджується з учителем, вважаючи розгортання ідеї інтенціональності як базової структури свідомості проривом у філософії. Але на цьому, за Гайдеґґером, феноменологія і зупиняється, скочуючись в ідею трансцендентальної свідомості, яка приводить її до традиційного упускання питання про буття сущого [14, с. 138].

Зупинимося детальніше на онтологічній недостатності гуссерлівської феноменології. Виявлення суб'єктивності як первинної сфери по відношенню до суб'єкта і об'єкта пізнання, до моральних та естетичних орієнтацій людської свідомості -- одна з найбільш фундаментальних тем феноменологічної філософії Гуссерля. У феноменологічній установці предмет втрачає своє незалежне від свідомості існування й перетворюється у даність предмету, його смисловий образ. Тому трансцендентальна суб'єктивність не визнає пріоритету жодного виду предметності як вихідної точки рефлексії -- у цьому смислі усі феномени є різнозначними. І саме тому онтологічні тенденції у феноменології Гуссерля проявилися не у повній мірі: роль буття приймає на себе свідомість, що феноменологічно рефлектує, призначення її -- приводити до очевидності даність предметів і тим самим розкривати останні як феномени. Цю думку точно прояснює П. Гайденко: «предметом безпосереднього сприйняття після «винесення за дужки» емпіричного світу як трансцендентного свідомості залишається чиста структура самої свідомості» [7, с. 120]. Цим обгрунтована необхідність феноменологічної редукції [7, с. 110].

Гуссерль намагається сумістити феноменологічно витлумачений класичний раціоналізм з тими моментами свого вчення, у яких свідомість розуміється ширше, ніж самосвідомість. Це досягається лише за допомогою регулятивного, не феноменологічного принципу, який формулює основне завдання феноменологічної роботи: перетворити спонтанні дії суб'єктивності в усвідомленно-відрефлектовані. Таким чином, «свідомість відкриває себе в якості фундаментального регіону буття, але онтологія свідомості як сфера чистого самопроявлення виявляється непояснимою з феноменологічних позицій» [10, с. 111]. Дійсно, в інтенціональному акті ми не вбачаємо буття як судження або частину судження, воно непредикативне, і у цьому пункті Гайдеґґер і Гуссерль погоджуються з Кантом. Тому, як було сказано вище, роль буття з необхідністю приймає на себе свідомість, яка, проводячи феноменологічну редукцію, здатна ейдетично побачити цілісний, «чистий» феномен, а не сукупність його емпіричних та інших ознак. Через подібну нерефлексивну «онтологізацію» трансцендентальної свідомості питання про буття як таке Гуссерлем не ставиться.

На відміну від Гуссерля Гайдеґґер робить спробу свідомо експлікувати питання про буття. Оскільки він прагне вийти за рамки онтології свідомості, мова йде вже не про буття свідомості, а про буття як таке і, відповідно, про «фундаментальну онтологію». Розуміння буття, за Гайдеґґером, завжди існує, але воно залишається смутним. Тому при спробі поставити питання про буття потрібно вказати на таке суще, в якому буття саме себе виявляє. «Цим сущим, відповідно до Гайдеґґера, і є ми самі, такі, що запитують про буття. Для позначення цього сущого, яке має буттєву можливість запитування, Гайдеґґер вибирає термін Dasein» [10, с. 112].

Як тільки у фундаментальній онтології з'являється термін Dasein (який буквально перекладається слов'янськими мовами як «ось- буття» або ж більш вільно -- але, на мою думку, більш влучно -- як «присутність»), можна вести мову про ситуацію людини у творчості раннього Гайдеґґера. Саме тут вістря нашого дослідження -- через виявлення Dasein як базової онтологічної структури людини можливо побачити коріння «антропологічної» проблематики фундаментальної онтології через онтологізуючу трансформацію Гайдеґґггером гуссерлівської феноменології. «Через вживання категорії Dasein Гайдеґґер претендує на принципову зміну способу розгляду людини у філософії на противагу усій пост платонівській традиції європейської філософії» [9, с. 137]. А втім, не варто беззастережно ототожнювати Dasein з людиною у специфічно антропологічному плані, оскільки Dasein -- це, скоріше, спосіб буття людини, її онтологічна конституція, а не уся багатоманітність людської природи. Можна лише попередньо застережити стосовно того істотного моменту, що буттєва структура «ось-буття» містить у собі всі специфічні прояви згаданої багатоманітності, у чому і полягає принципова новизна принципу розгляду людини, що пропонує Гайдеґґер. «Запитуюче про буття сущого -- Dasein -- має бути визначене у своєму бутті, але у той же самий час буття стає доступним тільки через це суще» [10, с. 112]. Тим не менше Гайдеґґер заперечує наявність «кола у доведенні», оскільки суще у своєму бутті може бути визначене і без експліцитного розуміння буття» [12, с. 8]. Тут можна, скоріше, говорити не про «коло», а про деяку взаємну діалогічність (взаємопрояснення) буття як такого і буття Dasein.

Такий підхід виражає як спорідненість з вченням Гуссерля, так і істотну відмінність від нього. Феномени у Гайдеґґера далеко не рівнозначні, як у Гуссерля. Людина виявляється єдиним феноменом -- сущим, яке себе показує у собі самому незалежно від того, розкриває свідомість цей феномен чи ні. Іншими словами, людина виявляє свою суб'єктивність незалежно від самосвідомості чи від пізнавальної свідомості. Не свідомість розкриває предмет як феномен, а само суще -- Dasein, що запитує про буття і тим самим володіє можливістю буття, розкриває себе у собі самому, безперервно проявляє і виявляє себе, трансцен- дує, тобто виходить за межі несумірного з Dasein сущого -- наявного. Це виходження-за Гайдеґґер вловлює термінологічно як екзистування.

Фактично, основне розходження ідей Гайдеґґера і Гуссерля вкорінене саме у різному розумінні природи свідомості. Непорушне право свідомості покладати феномени свого вбачання і бути для себе самої первинно даною реальністю ставиться Гайдеґґером під сумнів, оскільки у такому випадку незрозуміло, яким чином свідомість виявляє саму себе. Філософ, по суті, прагне показати взаємну необхідність проблеми буття і проблеми людини, які повинні втратити свою самостійність.

Таким чином, саме питання про людину, поставлене на ґрунті антропології, тобто у пошуках визначеної «людської природи», стає сумнівним. М. Гайдеґґер стверджує, що навіть якщо буде вивчена природна річ «людина» як одне з явищ світу і буде визначеним її спосіб буття, її реальність, але при цьому питання і визначення не зачеплять її істотності, інтенціонального у її бутті -- вони зачеплять тільки наявне буття речі, якій її дії притаманні тільки як те, що додається, але не є релевантним для визначення буттєвого характеру цього сущого [14, с. 122]. Інакше кажучи, незрозуміло, яким чином можливо вести мову про людське у людині (тобто про те, що визначає цей вид сущого як такий), якщо усі її визначення і властивості як речі світу не утворюють онтологічної єдності. Буття залишається для Гайдеґґера основним питанням і основною темою філософії. Проте це не відмова від проблеми людини, але спроба її нової постановки.

Слід підкреслити особливість гайдеґґерівської онтології, суть якої у тому, щоб вказати на відмінність буття і сущого і, отже, на відмінність сущого, в якому проявляється буття, і несумірного з Dasein сущого. Цю відмінність, за Гайдеґґером, не можна визначити формально-логічно; навпаки, вона є первинною і являє собою первісну інтуїцію сущого, що екзистує. Гайдеґґер підкреслює, що відмінність, яку він називає онтологічною, не привноситься пізнавальною свідомістю, а вкорінена у самому способі існування людини. Отже, основним завданням у Гайдеґґера стає не «прояснення смислу світу» в останній очевидності трансцендентальної суб'єктивності, як це розуміє Гуссерль, а прояснення смислу буття, у якому коріниться пізнавальна установка.

Рух від Гуссерля до Гайдеґґера уявляється як зміщення центру тяжіння філософської думки зі свідомості на буття, але при цьому зберігається фундаментальна феноменологічна методологія постановки проблеми. Приймаючи гуссерлівськуідею інтенціональної природи свідомості, Гайдеґґер онтологічно розповсюджує принцип інтенціональності на все буття людини, і розкриває він цей принцип через екзистентність, екстатичність Dasein: «Перехід з інтенціональності до екстазу, отже, постійно мається на увазі, і, тільки беручи його до уваги, можна пояснити відношення Гайдеґґера до Гуссерля, оскільки цей перехід був не просто зсувом, а стрибком, який одразу ж переносить нас з однієї області в іншу. Для того, хто здійснив стрибок від свідомості до буття, останнє є не об'єктом свідомості, але простором виявлення сущого, і тоді саме буття, а не свідомість, стає фундаментальним питанням» [2, с. 175].

Фактично, «екзистенція» (у гайдеґґерівській феноменологічній транскрипції слова) -- це не просто конститутивна здатність свідомості бути свідомістю-про, спрямовуватися на щось, покладене поза свідомістю, але -- здатність виступати за межу власної самості назустріч неприхованості буття. Основоположним є не погляд-зсередини, але виступання-назовні. Це можна характеризувати як сутнісну зверненість Dasein, ось-буття, до «ось» свого буття, яке у фундаментальній онтології розкривається як часовість.

Можна сказати, що Гайдеґґер дійсно дезантропологізує людину, але це не значить, що фундаментальна онтологія, виявляючи фундаментальність буття як основу для будь-якого виду сущого, випускає й елімінує людину. Навпаки, строго кажучи, Гайдеґґер радикалізує і загострює питання про ситуацію людини у світі саме як людини, доводячи, що жодна онтологія не може бути вибудована інакше, окрім як із сущого, здатного запитувати про буття через свою природу. Інша справа, що будь-які антропологічні спроби визначити людину як суще зсередини самого сущого -- тобто через її властивості й ознаки -- чимало втрачають у вазі. Загострення цього питання надане Т. Васильєвою: «Проблема людини не може бути вирішена антропологією. <...> Людина -- все ще головне у цьому світі, але вона не може вважати своє буття раз і назавжди забезпеченим, її хитке `тут' і `тепер' потребує турботи. Усвідомлення виливається у стурбованість» [3, с. 121].

Висновки

І все-таки, ми говоримо про «онтологічну ніщойність» людини (яку часом іменують «мерехтінням» [17]), оскільки якщо ми приймаємо екзистенцію Dasein як спосіб здійснення людського буття, то повинні визнати, що увесь предметний зміст, що утворює людину як особистість, знаходиться поза Dasein і набувається виключно через енергійно-вольове виступання за рамки власного сущого в інше. Тут криється внутрішній діалогізм гайдеґґерівської фундаментальної онтології -- що робить М. Гайдеґґера представником діалогічної тенденції у філософії. На цьому грунті усувається протиставлення теоретичної та практичної філософії -- феноменологія як метод побудови фундаментальної онтології виявляє себе не як один з родів пізнання, а як вчинок, коли «гідне мислення» є порожденням і утриманням нового способа життя, а значить онтологія стає етикою -- не окремою галуззю теоретичного дослідження, а етосом, стилем життя, утриманням зусилля здійснення і відповідальності. І це повертає нас до одвічного завдання філософії, виразно представленого сократично-платонів- ською традицією -- бути засобом конституювання людини у історії, чому ми приділяємо спеціальну увагу [5]. Сутнісні риси ситуації людини у гай- деґґерівській онтології коріняться в екзистенціальній аналітиці Dasein (про що свідчить сама структура «Буття і часу»), а категоріальна схематика Dasein, у свою чергу, напряму сходить до розрізнення феноменологічних установок Гуссерля і Гайдеґґера.

Список літератури

1. Бенуа Жослен. Преодоления метафизики / Жослен Бенуа; [пер. с франц. И. И. Блауберг] // Историко-философский ежегодник'2010. М.: Центр гуманитарных инициатив, 2011. С. 205-222.

2. Бофре Ж. Гуссерль и Хайдеггер / Ж. Бофре; [пер. с франц. В. Ю. Быстров]. Диалог с Хайдеггером. В 4-х книгах. Кн. 2. Новоевропейская философия. СПб.: Владимир Даль, 2009. С. 161-235.

3. Васильева Т. И. «Бытие и время» М. Хайдеггера в философии ХХ века / Т. И. Васильева // Материалы обсуждения: Ахутин А. В., Молчанов В. И., Васильева Т. И. // Вопросы философии. 1996. № 1. С. 110-121.

4. Возняк С. В. Обреченность философии на метафизику / С. В. Возняк // «Метафізичний дискурс у філософії: історія і сучасність» (тези Міжнародної наукової конференції «ХХІХ-ті Читання, присвячені пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи Казимира Твардовського», 11-12 лютого 2017 року) / Відп. ред. В. Л. Петрушенко. Львів: Ліга-Прес, 2017. С. 68-71.

5. Возняк С. В. О смыслах «историчности» человека / С. В. Возняк // «Людина - соціум - історія: складності сучасних взаємин» (тези Міжнародної наукової конференції «ХХУІІІ-мі Читання, присвячені пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи Казимира Твардовського», 11-12 лютого 2016 року) / Відп. ред. В. Л. Петрушенко. Львів: Ліга-Прес, 2016. С. 236-238.

6. Возняк С. В. Метафізичний вимір кантівського апріорі / С. В. Возняк // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. 2017. № 2(112). С. 55-63.

7. Гайденко П. П. Научная рациональность и философский разум в интерпретации Эдмунда Гуссерля / П. П. Гайденко // Вопросы философии. 1992. № 7. С. 112-127.

8. Кебуладзе В. Феноменологія і герменевтика як методологічні стратегії в сучасній українській філософії та гуманітаристиці / В. Кебуладзе // Філософія освіти. 2013. № 1. С. 128-139. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PhilEdu_2013_1_10.

9. Михайлов А. А. Проблема «субъективности» в фундаментальной онтологии М. Хайдеггера / А. А. Михайлов // Проблема сознания в современной западной философии: критика некоторых концепций / В. А. Подо- рога, А. Б. Зыкова, И. С. Вдовина и др. М.: Наука, 1989. С. 137-156.

10. Молчанов В. И. Гуссерль и Хайдеггер: Феномен, онтология, время / В. И. Молчанов // Проблема сознания в современной западной философии: критика некоторых концепций. М.: Наука, 1989. С. 110-137.

11. Петрушенко В. Начала метафизики (обзор истории и проблематики) / В. Петрушенко. Днепропетровск: «ФЛП Середняк Т. К.», 2014. 320 с.

12. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер; [пер. с нем. В. В. Бибихин]. СПб: Наука, 2003. 450 с. (Слово о сущем).

13. Хайдеггер Мартин. Мой путь в феноменологию / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. В. Анашвили при участии В. Молчанова] // Логос. № 6. 1995. С. 82-90.

14. Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени / М. Хайдеггер; [пер. с нем. Е. В. Борисов] - Томск: Водолей, 1998. 384 с.

15. Херрман Ф.-В. фон. Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гуссерля: Сб / Ф.-В. фон Херрман; [пер. с нем. И. Инишев]. Мн.: Пропилеи, 2000. 192 с.

16. Черняков А. Г. Онтология времени. Бытие и время в философии Аристотеля, Гуссерля, Хайдеггера / А. Г. Черняков. СПб.: Высшая религиозно-философская школа, 2001. 460 с.

17. Ямпольская А. В. Феноменологическая редукция как прием / А. В. Ямпольская // Вопросы философии. 2017. № 2. Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=1570&Itemid=52.

Размещено на Allbest.ru