Психофізичний редукціонізм та проблема підстав ототожнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний медичний університет

Психофізичний редукціонізм та проблема підстав ототожнення

Сепетий Д. П. кандидат філософських наук,

доцент, доцент кафедри суспільних дисциплін

Запоріжжя

У статті досліджується питання про підстави для ототожнення природних феноменів у недискусійних випадках наукової редукції та про їх застосовність до проблеми відношення свідомості та мозку. З'ясовано, що віднесення різних сприйняттів до одного фізичного об'єкта здійснюється на основі спільності фізичних характеристик (насамперед, розташування у просторі), які ми отримуємо у цих сприйняттях. Ототожнення речовини або матеріального об'єкта з системою елементів є виправданим, якщо теорія про склад і структуру системи узгоджується з нашим досвідом стосовно цієї системи, і якщо вона пояснює цей досвід краще порівняно з відомими альтернативними теоріями. Обгрунтовано висновок, що у випадку відношення між свідомістю та мозком ці критерії не задовольняються. Матеріалістичне пояснення свідомості через посилання на різні форми суб'єктивного сприйняття одного й того ж неможливе, оскільки це було б поясненням свідомості через саму себе, а не через фізичні процеси(матерію).

Ключові слова: свідомість, мозок, суб'єктивний, фізичний, матеріалізм, дуалізм, редукція, тотожність, сприйняття.

Проблема відношення свідомості та тіла (і фізичної реальності загалом) не лише не втратила актуальності з розвитком науки, але й набула нової гостроти й дискусійності в останні півстоліття, в контексті аналітичній філософії свідомості. Цю проблему можна сформулювати як питання про тотожність/нетотожність станів свідомості з деякими фізичними станами (процесами) мозку. сприйняття редукція свідомість матеріалістичний

Один з головних способів пояснення та захисту матеріалізму - твердження, що свідомість і тіло (мозок) - це одне й те ж саме, але з різних точок зору. Як найпростішу ілюстрацію можемо взяти приклад, який наводить Стівен Лоу: мандрівник, який двічі бачив одну й ту саму гору з різних боків і думає, що бачив дві різні гори... [6]. Одним з перших теорію “одного й того ж самого з різних точок зору” сформулював голландський філософ ХУІІ століття Бенедикт Спіноза, прибічник філософської позиції нейтрального монізму, який стверджував, що душа і тіло (так само, Бог і природа) - це одне й те саме, але сприйняте крізь призму різних атрибутів - мислення й протяжності. В сучасній філософії свідомості одним з найбільш впливових напрямків є матеріалістична теорія тотожності, яка ототожнює стани свідомості з певними фізичними станами мозку. Проте існують вагомі аргументи (представлені, зокрема, в працях Дж. Белоффа [1], К. Поппера та Дж. Екклза [8], Т. Нагеля [7], Ф. Джексона [5], Дж. Серля [9], Дж. Фостера [3], В. Хаскера [4], Д. Чалмерса [2] та ін.) як проти цієї теорії, так і проти інших матеріалістичних, і загалом моністичних, теорій. Залишається дискусійним питання про наявність/відсутність суттєвої аналогії між, з одного боку, ситуацією зі свідомістю й мозком та, з іншого боку, іншими знайомими випадками успішної редукції-ототожнення.

Мета статті - з'ясувати підстави для ототожнення природних феноменів у недискусійних випадках наукової редукції (таких як вода та молекули Н₂0, тепло та кінетична енергія молекул тощо) та оцінити їх застосовність до проблеми відношення свідомості та мозку.

Головне міркування проти теорії про те, що свідомість і мозок - це одне й те саме з різних точок зору, можна коротко сформулювати наступним чином. Коли ми маємо справу з двома описами однієї й тієї ж реальності у різні способи, то один (більш фундаментальний, детальний) з цих описів завжди можна перевести у інший чисто логічними й математичними засобами, без ніякої додаткової опосередковуючої інформації. Візьмемо наприклад, воду у склянці. Усі її фізичні характеристики можливо отримати чисто логіко-математичними засобами зі знання про молекули Н₂0, їх фізичні властивості, кількість, взаємне розташування. Маса води - це сума мас усіх молекул Н20 (маса молекули, помножена на їх кількість); температура - середня кінетична енергія (маса, помножена на швидкість у квадраті) молекул Н₂0; обсяг утворюється відстанями між молекулами - його легко розрахувати, якщо відома кількість молекул та середня відстань між ними. Текучість води - це легкість приведення у рух молекул Н₂0 щодо одна одної (що зводиться до взаємного розташування молекул і динаміки сил притягування/відштовхування між ними). Логічно зрозуміло, що це - одне й те саме. Нічого подібного немає у відношеннях між процесами в тілі людини та суб'єктивними переживаннями.

Розглянемо ще кілька аргументів.

У випадку з горою мандрівник дійсно бачив одну й ту саму гору, але він бачив не одне й те саме. Припустимо, що він бачив західний і південний схили гори. Зрозуміло, що західний схил гори не є південним схилом гори, і навпаки. Гора є складним об' єктом, який має багато різних частин, аспектів (таких як різні схили гори), властивостей. Від того, що ці різні частини, аспекти, властивості належать одній горі, вони не перестають бути різними, не стають одними й тими ж. Подібним чином, ми можемо об'єднати в одному понятті - понятті людини - психічні і фізичні характеристики і процеси (свідомість і тіло), але при цьому вони залишатимуться характеристиками і процесами різної природи. І свідомість, і тіло - це людина. Але свідомість - це не тіло (звичайно, якщо під тілом ми розуміємо чисто фізичний об'єкт).

Деякі філософи пропонують вважати свідомість нефізичною властивістю чи станом мозку. В принципі, це можливо, але в такому разі ми змінюємо смисл слова “мозок”: мозок у новому смислі є річчю подвійної, фізично-психічної природи, яка об'єднує фізичну систему мозку з нефізичною свідомістю. Такий підхід називається дуалізмом властивостей. Детальний аналіз його привабливих сторін та слабких місць виходить за межі предмету даної статті; зауважимо лише, що ця теорія залишає без відповіді головне питання: як мозок, який складається з чисто фізичних елементів, що взаємодіють за фізичними законами, може набувати нефізичних властивостей (станів) свідомості?

Можливе заперечення, що різні сприйняття не завжди означають, що об' єкти цих сприйняттів - різні. Трапляється, що один і той же об' єкт даний нам у різних сприйняттях і сприймається по-різному.

Розглянемо кілька таких ситуацій, коли ототожнення правомірне.

1) Віднесення різних сприйняттів до одного матеріального об 'єкта

Візьмемо будь-який матеріальний предмет. Якщо ми будемо розглядати його неозброєним оком, то не побачимо того, що побачимо, якщо розглядатимемо його крізь суперпотужний мікроскоп. В цьому випадку ми бачимо, що одне й те саме, якщо воно розглядається крізь різні призми, може виглядати по-різному, але залишатиметься одним і тим самим.

Матеріальний предмет характеризується просторовими властивостями - місцем, розміром і формою. Ми можемо не лише отримати різні (скажімо, зорове і на дотик) сприйняття цього предмету (різні сприйняття могли б означати сприйняття різних сторін, аспектів), але й отримати через різні сприйняття одну й ту ж саму інформацію про нього. Наприклад, можливо визначити форму й розмір предмета не лише візуально, але й (з закритими очима) на дотик. Отже, можливо сприймати одне й те саме (ті ж самі частини, аспекти й властивості тієї ж самої речі) через різні сприйняття, які анітрохи не схожі одне на одне. Чи не є аналогічною ситуація з відчуттями і фізичними процесами в нервово-мозковій системі?

Ні, не є. Ці ситуації суттєво відрізняються. У наведених прикладах є дещо, що слугує підставою для віднесення різних сприйняттів до одного й того ж об' єкта (підставою для ототожнення об' єкта, даного у першому сприйнятті, з об'єктом, даним у другому сприйнятті), і чого немає у випадку з відчуттями і фізичними процесами в нервово-мозковій системі. Такою підставою для віднесення різних сприйняттів до одного й того ж фізичного об'єкта є однакові властивості, про які “повідомляють " ці сприйняття.

Насамперед, підставою для віднесення різних сприйняттів до одного фізичного об'єкта виступає характеристика, що є (за смислом поняття фізичного) визначальною для ідентифікації фізичних об'єктів, - місце у просторі. Якщо ми розглядатимемо склянку води неозброєним оком і через мікроскоп, то підставою для ототожнення є той факт, що ми розглядаємо одну й ту ж ділянку простору (звичайно, за умови, що за цей час у цій ділянці простору не відбулося підміни об'єктів).

Тут ситуація така ж сама, що й з горою, яку ми можемо розглядати здалека або підійшовши дуже близько. Зрозуміло, що у другому випадку ми побачимо більше деталей тієї частини гори, яка буде перед нами, (більше різних частин і властивостей), але при цьому поза межами нашого бачення може опинитися якісь частини гори, які ми бачили звіддаля.

Підставою для віднесення різних сприйняттів до одного фізичного об'єкта може бути і спільність інших фізичних характеристик, які ми отримуємо у обох сприйняттях.

Наприклад, ми бачимо деякий предмет і завдяки цьому дізнаємося про його розмір і форму. Потім ми закриваємо очі і нам дають в руки якийсь предмет (можливо, той самий, а можливо, інший) і ми на дотик оцінюємо, що його форма й розмір приблизно такі, як у предмета, який ми бачили. На цій підставі ми можемо припустити, що це - той самий предмет. Звичайно, це припущення з великою ймовірністю може виявитися хибним, навіть у випадку, коли ми маємо справу з двома якісно однаковими сприйняттями. (Наприклад, я бачу стілець; потім закриваю очі; хтось міняє стілець на дуже схожий; я відкриваю очі; мені здається, що я бачу той самий стілець, хоча насправді це не так.) Але в будь-якому разі, підставою для ототожнення виступає спільність деяких характеристик або відсутність суттєвих відмінностей у характеристиках - хоча ці характеристики й можуть бути отримані у різний спосіб, через різні сприйняття.

Натомість, у випадку з відчуттями (емоціями) і фізичними процесами в нервово-мозковій системі немає ніяких підстав для ототожнення: відчуття й емоції, як такі (як вони відчуваються, переживаються суб' єктивно), не мають ніяких спільних характеристик з тим, що можливо побачити, розглядаючи через сканувальний прилад фізичні процеси в нервово- мозковій системі.

2) Ототожнення речовини або матеріального об 'єкта з системою елементів. А також фізичні теорії тепла, звуку, кольору

Візьмемо класичний приклад - води та Н₂0. Ми знаємо, що вода - це сукупність молекул Н₂0 в певних фізичних умовах (що визначаються двома параметрами - атмосферним тиском та температурою; наприклад: нормальний тиск та температура в діапазоні від 0 до 100°С).

Підставою для ототожнення води та сукупності молекул Н₂0 є те, що усі фізичні властивості води можливо логічно вивести з (звести до) фізичних властивостей молекул Н₂0 та законів їх фізичної взаємодії.

Так, ми можемо з високим рівнем точності розрахувати усі властивості води, що виражаються у числових величинах (обсяг, вага, температура тощо), знаючи вагу і розмір молекули Н₂0, середню відстань між цими молекулами, їх середню кінетичну енергію, закони фізичної взаємодії тощо. Також на основі фізичних характеристик взаємодії молекул Н₂0 неважко показати, чому вода є рідиною, - достатньо дізнатися про динаміку сил притягування/відштовхування між молекулами Н₂0.

Подібна ситуація - з усіма матеріальними системами. Звичайно, слід враховувати, що брак достатньо детальної інформації про структуру і фізичні властивості елементів системи або складність потрібних обрахунків може не дозволити на практиці здійснити потрібне зведення (редукцію). Але, щоб ідентифікація була виправданою, мають виконуватися принаймні дві умови:

1. дана теорія про склад і структуру системи узгоджується з нашим досвідом, який відноситься до цієї системи;

2. вона пояснює цей досвід краще, порівняно з відомими альтернативними теоріями.

Ці дві умови стосуються й інших класичних прикладів ототожнення - ототожнення тепла з середньою кінетичною енергією молекул газу, звуку - з певного роду коливанням повітря, кольору - з частотою електромагнітних хвиль світла, що відбиваються від предмету і потрапляють на сітківку ока.

В повсякденному мовленні поняття тепла, кольору, звуку базуються на відповідних відчуттях, суб' єктивних переживаннях (з тим, як воно відчувається, коли холодно чи тепло, коли бачиш щось червоне чи зелене, коли чуєш якийсь звук). Повсякденні поняття тепла, кольору, звуку є у своїй основі феноменальними (виражають не те, якими є речі і процеси самі по собі, незалежно від їх сприйняття, - “речі-у-собі” в термінології Канта, а те, як вони являються у властивих для людини формах сприйняття, - феномени в смислі термінології Канта), циаІіа-Ьазей (базованими на суб' єктивних переживаннях). Можна сказати, що повсякденні поняття тепла, кольору, звуку означають вторинні якості, які властиві предметам чи зовнішньому середовищу не самим по собі, а у відношенні до свідомості-психіки. Але така інтерпретація усе ж не зовсім точно передає смисл, який вкладається у поняття тепла, кольору, звуку в повсякденному мовленні: адже повсякденне розуміння, звичайний здоровий глузд приписує ці якості самим фізичним об' єктам чи зовнішньому середовищу. Тож можна сказати, що в розумінні звичайного здорового глузду тепло - це якась об'єктивна властивість зовнішнього середовища, яка зазвичай викликає у людини суб'єктивне відчуття теплоти; червоний колір - якась об'єктивна властивість предмета, яка зазвичай викликає у людини суб'єктивне відчуття червоності, тощо. Наукові теорії тепла, кольору, звуку виявляють такі об'єктивні (фізичні) властивості предметів або фізичного середовища, які (наскільки науковці можуть судити на даному етапі розвитку знання, відповідно до найкращих сучасних наукових теорій) найкраще співвідносяться з відповідним суб' єктивним досвідом. Тож обидві умови виконуються; у нас є вагомі підстави для ототожнення; і немає достатньо вагомих підстав для його заперечення.

Але у випадку з матеріалістичною теорією свідомості визначені вище дві головні умови, які дають підставу для ототожнення, не виконуються. Проблема з теорією про те, що свідомість є процесами в мозку, полягає саме в тому, що ця теорія взагалі не пояснює свідомість як царину суб'єктивності - суб'єктивних переживань, воління, мислення, усвідомлення. Вона ніяк не пояснює, чому суб' єктивність взагалі існує і як вона може існувати, - оскільки вона стверджує, що усе, що насправді відбувається - це фізичні взаємодії і рухи різних елементів мозку (жоден з яких не наділений суб'єктивністю), які відбуваються автоматично за фізичними законами. В цій картині немає жодного натяку на суб'єктивні переживання та усвідомлення; в ній просто немає місця для суб'єктивності. Ця теорія унікальна в своєму роді - теорія свідомості, яка говорить про що завгодно, крім власне свідомості, суб'єктивності.

Властивості води, тепла, кольору, звуку, можливо звести (редукувати) до фізичних процесів та властивостей, усуваючи з наших понять про них те, що вноситься нашою психікою, людськими формами сприйняття, - звільняючи ці поняття від феноменального змісту, який виражає суб'єктивні переживання людини. Але не можна це ж саме зробити з самою свідомістю, оскільки свідомість цікавить нас саме як царина суб'єктивних переживань та усвідомлення.

Одне й те саме може по-різному являтися у різних суб 'єктивних сприйняттях. Але для того, щоб це було можливим, необхідно, щоб були різні форми суб'єктивного сприйняття, які належать до свідомості. Матеріаліст не може пояснювати свідомість, посилаючись на різні форми суб'єктивного сприйняття, оскільки таке пояснення необхідно було б поясненням свідомості через саму себе, а не через фізичні процеси (матерію). Якщо тільки ми не стаємо на точку зору ідеалізму (згідно з якою фізичне - це формоутворення свідомості, або специфічний спосіб сприйняття свідомістю частини самої себе), то свідомість та матеріальні процеси не можуть бути одним і тим самим у різних суб'єктивних сприйняттях, - просто тому, що усі суб'єктивні сприйняття належать свідомості, а не фізичним об'єктам. Потребують подальшого дослідження питання про задовільність (і внутрішню послідовність) нередукціоністських матеріалістичних теорій (емерджентистського або діалектичного матеріалізму), а також про відносні переваги й недоліки, у світлі сучасного стану дискусії, теорій, альтернативних матеріалізму - дуалістичних, панпсихістських та ідеалістичних.

Список використаних джерел

3. Beloff J. The Existence of Mind. London: Macgibbon & Kee, 1962. 263 p.

4. Chalmers D. The Conscious Mind. New York, Oxford: Oxford University Press, 1996. 432 p.

5. Foster J. The Immaterial Self. London and New York: Routledge, 1991. 308 p.

6. Hasker W. The Emergent Self. Ithaca and London: Cornell University Press, 1999. 254 p.

7. Jackson F. Epiphenomenal Qualia // Philosophical Quarterly, 32, 1982. P.127-136.

8. Law S. What Is the Mind? // Law S. The Philosophy Files. Orion Children's Books, 2002. P.151-178.

9. Nagel T. What is it like to be a bat? // Nagel T. Mortal Questions. Cambridge University Press, 2008. P.435-450.

10. Popper K., Eccles J. The Self and Its Brain. Springer International, 1977. 596 p.

11. Searle J. Minds, Brains and Programs // The Philosophy of Mind: Classical Problems / Contemporary Issues / edited by B. Beakley and P. Ludlow. Cambridge, London: The MIT Press, 2006. P. 133-149.

Размещено на Allbest.ru