Формування свідомості крізь призму сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування свідомості крізь призму сучасності

Морозова Л. П.,

доктор філософських наук, професор, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету (Україна, Вінниця),

Гарбузова В. С.,

здобувач, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно- економічного університету (Україна, Вінниця)

Пивовар В. В.,

викладач, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно- економічного університету (Україна, Вінниця)

Анотація

філософський свідомість людина буття

Ключові слова: свідомість, філософія свідомості, самосвідомість, пізнання, світогляд.

Людська свідомість є складним феноменом - вона багатовимірна та багатоаспектна. Проблема свідомості завжди привертала значну увагу вчених, тому що визначення місця і ролі людини в світі, специфіки її взаємостосунків з навколишнім середовищем передбачає з'ясування природи людської свідомості. Для філософії ця проблема важлива і тому, що ті або інші підходи до питання про сутність свідомості, про характер її відношення до буття зачіпають висхідні світоглядні і методологічні установки будь-якого філософського напряму. Природно, що підходи є різні, але всі вони, по суті, завжди мають справи з єдиною проблемою: аналізом свідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю.

Проблема людської свідомості в філософії є дуже актуальною. Існує низка концепцій, у яких здійснюється прагнення осягнути смисл буття людини. Плеяда дослідників, в тому числі М. Бердяєв, М. Бубер,

- Гелен, В. Дільтей, М. Шелер намагалися відтворити еволюцію філософсько-антропологічної думки. Всі вони сходяться на тому, що в кожну історичну епоху філософське осягнення людини не залишалося незмінним. Виняткова роль, яку відіграє національна свідомість у життєдіяльності народів і кожної особистості спричинила значний інтерес до цього феномену серед зарубіжних та вітчизняних суспільствознавців як у минулому, так і у наш час [1]. Особливу увагу щодо формування національної свідомості свого часу приділяли М. Драгоманов,

- Антонович, І. Франко, Л. Українка, М. Грушевський, В. Винниченко та багато інших діячів. Предметом спеціального вивчення стали окремі аспекти формування національної свідомості у молоді для таких науковців, як І. Бех, Н. Болдирєв, М. Євтух, І. Зязюн, А. Міщенко, Р. Пенькова, Л. Явгофаров та ін.

Головною метою цієї роботи є соціальне пізнання суспільних реалій гармонійного співжиття природи і людини, дослідження свідомості людини, як умови її унікального буття.

Свідомість - суб'єктивний образ об'єктивного світу, а образ із необхідністю припускає як об'єктивне існування того, що відображається, так і схожість між образом і відображенням. Тому «хоча мислення і буття й відмінні один від одного, але в той же час вони знаходяться в єдності один з одним» [2]. Потрібно звернути увагу на те, що свідомість має відносну самостійність. Це означає, що людина має можливість логічно зв'язувати і розвивати в своїй свідомості думки таким чином, що вони виявляються не лише копією сприйманих предметів і їх зв'язків, а творчо перетвореним відображенням, в якому думка передбачає природний хід подій. Реалізовуючи за допомогою практики свої творчі задуми в продуктах праці, людина з існуючих елементів творить раніше не існуючі в готовому вигляді предмети, створює матеріальну і духовну культуру [3]. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою та працею і має суспільний характер. Її об'єкт - природа, суспільство і сама свідомість; її орган - головний мозок людини; її носії конкретно-історична особа, людина; її зміст - система знань, які історично склалися і які безперервно поповнюються; її стимул - суспільно обумовлені потреби людини і інтереси суспільства; її роль полягає в правильному орієнтуванні людини в навколишньому світі, в пізнанні і перетворенні світу на основі суспільної практики. Перераховані істини у наш час набувають нового змісту. Свідомість сучасної людини є продуктом розвитку пізнавальної діяльності всіх попередніх поколінь людей, результатом історичного розвитку суспільної практики, в процесі якої, людина активно впливає на перетворення навколишнього світу, формуючи і вдосконалюючи свою свідомість. Саме тому, свідомість - це насамперед знання. Складаючи серцевину свідомості, знання, однак, не вичерпують її суті і життєвого значення, тому що знання - це лише результативна сторона свідомості. Суть свідомості не зводиться також і до процесу пізнання. Відчуття, сприйняття, уявлення і мислення, складаючи факт різних рівнів свідомості, не вичерпують її сутність. Стрижнем і специфікою свідомості є планування майбутнього, передбачення результатів об'єктивних подій. Саме в діяльності, спрямованій на перетворення світу і підкорення його інтересам людини, суспільства, полягає основний життєвий сенс і історична необхідність виникнення і розвитку свідомості.

Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності [2]. Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення. Але поняття свідомості не може тлумачитися однозначно, і тому воно використовується в мові в широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі, свідомість - є психічним відображенням дійсності. Свідомість, що розуміється у порівняно вузькому сенсі, відображає не психічний стан людини в цілому, а тільки форму психологічного відображення дійсності, властиву окремій людині. У цьому випадку свідомість, вже володіючи певною структурною організацією і системою, виступає як феномен, складається з різних елементів [3]. Структура свідомості:

- Знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини.

- Відокремлення себе в предметному світі як суб'єкта пізнання. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості.

- Емоційні переживання. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує.

- Цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові, а також визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

У структурі свідомості особливе місце займають свідоме і несвідоме. Питання про їх співвідношення завжди хвилювало людину і людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямовано, і те, чого людина не може зробити або робить це не по-людськи, як і будь- яка інша жива істота. Відомий вчений З. Фрейд, заслуга якого в пізнанні несвідомого і спробі створити вчення про нього, слушно порівнював мозок людини з айсбергом, менша частина якого, що здіймається над поверхнею води,- сфера свідомого, а більша частина, що перебуває під водою, - несвідоме (це співвідношення становить 1:10). Тому інформація, яку сприймає наша свідомість, - це лише вузенький струмок порівняно з тим океаном, який омиває наше буття. За одиницю часу, протягом якої наша свідомість сприймає, наприклад, 1 біт інформації, несвідомо психічний рівень сприймає 10 000 000 таких умовних бітів. Слід розмежувати буденну, наукову, естетичну форми прояву відображення, її чуттєві та раціональні рівні, емпіричні, теоретичні, репродуктивні і продуктивні форми. Ядро свідомості складають відчуття, сприйняття, уявлення і судження. Взагалі, думки, почуття, роздуми, хвилювання людини в цілому проходять через її свідомість. Так як свідомість не є окремим тілом, предметом і процесом, її неможливо осмислити засобами природознавства. Сутність свідомості полягає в її ідеальності. Основні функції свідомості наступні [4]:

- функція орієнтування (направлення);

- гносеологічна (пізнавальна) функція;

- функція цілеспрямованості;

- регулятивна (регулююча) функція;

- функція контролювання;

- креативна (творча) функція;

- аксіологічна (ціннісна) функція;

- функція прогнозування.

Будучи ідеальною по суті, виключаючи властивість реальності, свідомість не має ніякої загальної точки дотику (маса, щільність, твердість і т.д.) з матеріальними тілами, що призводить до певних труднощів у її вивченні [5, с. 232-235]. Одним із таких ускладнень є те, що людина, для вивчення власної анатомії і фізіології, використовує анатомію і фізіологію тварин, у той же час для вивчення власної свідомості, ми не можемо вдатися до такого порівняння, бо навіть у найвищого «громадського» тваринного типу немає вищої свідомості, рівної людській.

Потрібно зазначити, що найвищим рівнем людської свідомості є самосвідомість [1]. На рівні самосвідомості людина, на основі ідеальних еталонів, здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості, без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Самосвідомість як важливий структурний компонент особистості є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але і самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності.

Отже, свідомість - це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні й самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Таким чином, філософське поняття свідомості є інтегруючим ключовим поняттям для аналізу взаємин людини з дійсністю, світом, характеристики однієї з фундаментальних властивостей високоорганізованої матерії, яке полягає в активній, творчій здатності людини як соціальної істоти зображати і пізнавати об'єктивний і суб'єктивний світ у формі ідеальних образів. Багато філософів не без підстав розглядають свідомість як дарунок людині, диво з див світобудови. Разом з тим, таємниця походження свідомості так і залишиться таємницею, якщо не підходити до цієї проблеми історично, без урахування того, що свідомість, як властивість матерії, виникла на певному етапі її еволюції. Історія виникнення свідомості - одна зі складових загального процесу розвитку матерії, у ході якого виникає і розвивається життя, все багатоманіття живої природи, а потім і мисляча людина. Свідомість сучасної людини володіє колосальною традицією, яка весь час розростається, подібно до могутнього потоку. Кожне нове покоління, засвоюючи норми свідомості, які вже склалися, перетворює їх, дбайливо зберігаючи все істинне, цінне і відмітаючи все помилкове, яке заважає прогресивному ходу розвитку суспільства. При цьому те, ким ми є, нерозривно пов'язане не тільки з минулим, а й з майбутнім.

Одним із завдань філософії свідомості є дослідження можливостей індивідуальної свідомості з оволодіння прихованими енергіями більш тонкого плану, ніж відомі нам фізичні сили. Особливість методології подібного роду досліджень полягає у визнанні аксіологічних аспектів пізнання, що в межах традиційної науки категорично виключалося. Філософія свідомості як самостійна галузь філософії розв'язує не тільки загальнотеоретичні завдання дослідження свідомості, але і володіє величезним світоглядним потенціалом для формування творчої свідомості людини.

Список використаних джерел

1. Морозова Л. П. Влияние национальной культуры на формирование национального самосознания / Л. П. Морозова // Scientific Letters of International Academic Society of Mihail Baludansky.Vol.2, No.4 / Slovakia. - 2014. - P.95-98.

2. Маркс К. и Энгельс Ф. Из ранних произведений / К. Маркс, Ф. Энгельс. - М., 1956.

3. Морозова Л. П. Система ціннісних орієнтацій та духовний світ української молоді / Л. П. Морозова // Наука, релігія, суспільство. - 2003. - №4. - С.230-237.

4. Скрипченко О., Волинська Л., Огороднычук З. Загальна психологія / О. Скрипченко, Л. Волинська, З. Огороднійчук та інші. - К.: «А.П.Н.», 2001.

5. Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В. П. Андрущенко. - Вид. друге вид. «Ґенеза». - 1996.

6. Кохановский В. П. Философия / В. П. Кохановский. - Ростов- на-Дону: Феникс, 2003. - 454 с.

7. Исаков В. И., Сухачев В. Ю. Эпос сознания / В. И. Исаков, В. Ю. Сухачев. - СПб.: Наука, 1999.

Размещено на Allbest.ru