Соціокультурні аспекти міжетнічного партнерства та діалогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ “Ужгородський національний університет”

Соціокультурні аспекти міжетнічного партнерства та діалогу

Ханас У., кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії

Ужгород

Анотація

Досліджено процес міжкультурної комунікації як цілісність взаємозв'язків у сприйнятті культур інших народів. Обгрунтовано актуальність розвитку міжкультурного діалогу внаслідок застосування комунікативних нововведень. З'ясовано змістовні напрями і форми взаємного соціокультурного обміну у діалогово--комунікативних процесах. Вивчено роль процесів запозичення культурних зразків як взаємозбагачення народу новою ціннісною системою. Проаналізовано взаємодію культур як прояв нових форм духовних орієнтирів під впливом зовнішніх імпульсів.

Сучасні інтегративні процеси інтенсифікують взаємодію народів і культур, створюють унікальну атмосферу співіснування в єдиному просторі культурних, етнічних, конфесійних суперечностей та потребують поглиблення діалогічного взаєморозуміння. Ефективний міжкультурний діалог у загальнолюдському просторі може бути налагодженим за умови знання та вивчення культури різних країн, а також знання власної культури та її історії, так як лише вона дозволяє особистості самоідентифікуватись й вступати в міжкультурний комунікаційний процес у якості активного, повноважного й відповідального суб'єкта. Звичайно, поки культурний диференціал, багатоманітність та різнобарвність культурного фону людства залишатиметься явищем очевидним, доти існуватиме культурний егоцентризм.

Інтеграційні процеси, які пронизують сучасний світ, створюють об'єктивні передумови для поглиблення контактів між народами, розширення можливостей співпраці, а відповідно й вимагають створення підстав для діалогу культур, поглибленого розуміння народами одне одного, толерантного сприйняття відмінностей, подолання суперечностей та локальних конфліктів, що інколи виникають. Міжкультурний діалог повинен збагачувати культури, стирати стереотипи, упередження щодо одне до одного, які сформовані ідеологічними чи політичними протистояннями.

Міжкультурний діалог є діалогом логік і спілкуванням культур незалежно від історичних меж їх існування. У філософській парадигмі даній проблемі присвячені роботи М. Бубера, М. Бахтіна та В. Біблера [6, с. 45]. Діалог культур є не просто порівнянням чи взаємодією культур, він сприяє породженню нових смислів. Аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень та публікацій свідчить, що питання діалогу культур є надзвичайно актуальним, його детально вивчають низка науковців та вчених: А. Абрамян, В. Бойченко, О. Бондаревська, Н. Бордовська, Г. Волков, Г. Дмитрієв, А. Кузьминський, В. Павленко, Г. Палаткіна, Л. Черток.

На сьогоднішній день культура постає у центр людського буття, розкриваючи свій характер. Особливу увагу діалогу культур у полікультурному просторі та міжкультурній комунікації приділяли Н. Воскресенська, Я. Гулецька, О. Гукаленко, Н. Кифоренко [1, с.31]. Чисельні дослідження з питань взаємодії культур свідчать про те, що зміст і результати міжкультурних контактів здебільшого залежать від здібності їх учасників розуміти один одного і досягати згоди, яка головним чином визначається етнічною культурою кожної із взаємодіючих сторін, психологією народів, пануючими в тій чи іншій культурі цінностями.

Метою статті є - дослідити аксіологічні аспекти формування діалогу культур у процесах міжетнічної взаємодії.

Для цього потрібно вирішити низку завдань:

Дослідити процеси міжкультурної комунікації як цілісність взаємозв'язків у сприйнятті культур інших народів.

Обґрунтувати актуальність розвитку міжкультурного діалогу внаслідок застосування комунікативних нововведень.

З'ясувати змістовні напрями і форми взаємного соціокультурного обміну у діалогово-комунікативних процесах.

Проаналізувати взаємодію культур як прояв нових форм духовних орієнтирів під впливом зовнішніх імпульсів.

Вивчити роль процесів запозичення культурних зразків як взаємозбагачення народу новою ціннісною системою.

Незважаючи на протиріччя і, навіть, конфлікти, що інколи сколихують єдиний людський простір, він характеризується цілісністю та взаємозв'язками, відкритістю до діалогу й прозорістю у розгортанні внутрішніх і зовнішніх процесів, толерантністю у сприйнятті інших народів і культур та діалогічним способом життя. Він є полем розмаїття культур, плетивом міжнаціональних інтересів, дискурсом корінних народів та націй-мігрантів і, як такий, потребує діалогу. Одним із завдань взаємодії культур є не тільки спілкування, співпраця, спільне вирішення проблем, пізнання інтересів, потреб, цінностей, менталітету іншої культури, але також соціальна самореалізація суб'єкта однієї культури. Розуміння одне одного, нагальних завдань, що потребують синхронного розв'язання, може бути досягненим лише за допомогою стратегій, які забезпечують не лише зовнішній діалог, але й проникнення в суть проблеми, тенденцій її розгортання у відповідності з загальнокультурними традиціями.

Концептуальні підходи до вивчення міжкультурного діалогу як важливого чинника міжнародних відносин і одного з пріоритетних напрямків зовнішньої політики держави ґрунтуються на теорії багатовимірності і динамічності міжнародних процесів. Це передбачає здійснення аналізу взаємодії основних векторів цього системного явища на національному, так і регіональному рівнях. Такій підхід дозволяє всебічно розглянути процес взаємодії культур на всіх рівнях, визначити його принципи, виокремити головні чинники цього процесу, з'ясувати взаємозв'язки.

Шлях до участі у світовій культурі веде через зрозуміння власної самобутності, власний розвиток, завдяки спілкуванню з іншими і, як наслідок, взаємозбагачення. Це можливо завдяки відкритості та діалогу, пізнавальній цікавості та толерантності, які, в свою чергу, є складовими елементами у процесі міжкультурної комунікації. Принцип діалогу починає набувати проникаючого характеру, діалог розглядається не тільки як прийом засвоєння монологічного знання й уміння, але й частково визначає саму суть і значення понять, що передаються та формуються у процесі взаємодії. У такому випадку варто розглянути діалог культур як засіб встановлення взаєморозуміння та толерантності у процесі міжкультурної комунікації.

Вміння розпочати діалог на елементарному рівні є важливим, кожен може будувати взаємовідносини з іншими індивідами тієї ж культури чи іншої, здійснюючи тим самим перші кроки до міжкультурної комунікації. Основою таких взаємовідносин є правила, що регулюють норми поведінки, життя кожного з членів суспільства, які визначаються на основі цілей та ґрунтуються на спільних цінностях єдиної системи міжкультурної комунікації. Тенденції міжкультурного діалогу належать до переліку регульованих явищ, тобто, з одного боку, їм слід надавати належного значення й виказувати на їхню адресу повагу з огляду на об'єктивну данність, обумовлену історичними передумовами, а з іншого, - усвідомлювати їхню до певної міри недосконалість, упередженість, а відтак і необхідність оптимізації. На сучасному етапі має місце зближення пріоритетних напрямків багатьох культур відносно самоідентифікації, концепції часу, контролю, прямого, неформального спілкування. Такі процеси відбуваються в обох культурах, які вступають у діалог, - кожна з них створює спеціальну підсистему для діалогу з іншою. Неуспіх культурної адаптації призводить до згортання діяльності цієї підсистеми, а не системи всієї культури. Успішне просування культурної адаптації може приводити до більш широкого впливу вже видозмінених відповідною підсистемою зовнішніх культурних впливів на всю систему культури.

Взаєморозуміння не передбачає одностороннього сходження одного до логіки іншого, а пропонує компроміс ціннісних ідей, позицій. Потреба в толерантних відносинах з'являється тоді, коли є ймовірність виникнення найменших розходжень у культурних, релігійних чи національних цінностях, тобто майже завжди. Толерантність визначається як здатність приймати ціннісну систему іншої культури, яка не є загрозливою для власної. У свідомості толерантної людини існування образу ворога є неможливим, оскільки вона сприймає іншу людину перш за все як представника людської спільноти і як на громадянина, представника власної спільноти [2]. У процесі взаємодії та взаємопроникнення різних культур великого значення набуває безпосереднє взаємозбагачення духовними цінностями.

Слід розрізняти міжкультурний діалог країн, близьких геополітично, і країн, геополітично значно відмінних. На зламі століть у різних країнах і регіонах активізувалися процеси культурного самовизначення етносів, відродження етнокультурних традицій.

Побутова толерантність і толерантність у міжкультурному діалозі - не одне й те ж: якщо перше є передумовою і втіленням останнього, то міжкультурний діалог вимагає спеціального і цілеспрямованого зусилля [5]. Більше того, він апелює до певних трансцендентальних передумов, спільних для всіх людей у світі. З цих позицій толерантністю є повага, прийняття і висока оцінка розмаїтості світових культур, форм самовираження і способів людського буття. Таким чином, за своїм змістом толерантність, не будучи синонімом терпимості, стає цільовим устремлінням, спрямованим проти будь-якої ксенофобії, і сприяє запобіганню конфліктів у світі. У своїх проявах толерантність змінює форми в суспільстві і державі і може бути політичною, соціальною, релігійною, культурною, етнічною й економічною.

Міжкультурні зв'язки є самостійними стосовно державного регулювання і можуть спричиняти зворотній вплив на політику. В культурних відносинах можуть брати участь як великі, так і малі нації, які можуть мати або не мати своєї державності. Але вплив великої нації або цивілізації, без сумніву, більш масштабний, ніж малих етнічних груп. Вирішальне значення у процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів.

Практика міжнародних відносин виступає як особлива форма, що історично склалася, регулювання міжкультурних контактів різних країн між собою, в процесі яких можуть бути вироблені спеціальні органи і об' єднання, що здійснює більш цілеспрямовану і широку політику взаємодії різних країн, у тому числі у сфері власно культурної активності. Міжнародні відносини виступають не тільки формою міжкультурного діалогу, але містять низку чинників, за допомогою яких він здійснюється. Крім них, у практиці діалогу широко використовується система соціальних інститутів і складових всередині самих культур. Важливе значення у міжкультурному діалозі має його структура, тобто ті змістовні напрямки і конкретні форми взаємного обміну, через які він здійснюється.

Діалог здійснюється також по лінії субкультур і течій, що присутні у будь-якій розвинутій культурі. Це можуть бути соціально розшаровані групи населення, кожна з яких має не тільки своє ідеологічне оформлення, але й різні ціннісні орієнтації [3]. Внаслідок тривалого спілкування між різними націями може виникнути також регіональний тип діалогу, який породжується спільністю культури певного регіону. Посилення міжкультурного діалогу етносів є характерною ознакою сучасної доби, але залежно від соціальних умов вона може проявлятися по-різному. В одних випадках він може стати джерелом загострення етнокультурних суперечностей, а в інших - яскравим проявом однієї з об'єктивних закономірностей зближення етнічних культур. Етнічний рівень діалогу здійснюється між локальними етносами, культурно-господарськими, історико-етнографічними, етноконфесійними та іншими спільнотами. філософський культура духовний логіка

Національний рівень міжкультурного діалогу є значно складнішим, ніж етнічний, тому що охоплює не тільки ціннісний, а й політико-правовий, соціоекономічний та ідеологічний аспекти [4].

Підставою виокремлення цього є твердження, що найвищою формою етнічної спільності є нація; головне, що відрізняє націю від етнічної спільноти, - це не тільки рівень соціально-економічного розвитку, але й її внутрішня структура заснована на соціальному принципі. Для нації характерні велика внутрішня консолідація і високий рівень національної самосвідомості. Національна єдність виникає як на моноетнічній, так і на поліетнічній основі через спільну господарську діяльність і державно-політичну регуляцію. Це доповнюється і створенням відповідної культури - ідеології, норм, звичаїв тощо. Розглядаючи роль запозичення в процесі розвитку культури, відзначимо, що дана процедура може реалізуватися як всередині певної культури, забезпечуючи поширення зразків культури серед даного народу, так і у ході між культурного діалогу різних суспільств.

Роль запозичення в розвитку тієї або іншої культури вагома. Якщо мова йде про внутрішньо-культурний розвиток, то поширення нових зразків культури, властивому одному прошарку суспільства, на інші соціальні групи завжди було, є й буде досить важливим фактором розвитку культури соціуму. Кожна культура в умовах культурного діалогу відбирає в іншої культури саме ті елементи, зразки, які сприяють рішенню її власних назрілих проблем. Вибірково запозичать лише те, у чому є необхідність, тобто найбільш прийнятні для даної культури варіанти відповідей на виклики власної історії. І чим багатше різноманіття культур, тим більше варіантів відповідей на найрізноманітніші виклики людської історії є в арсеналі людства. Множинність ідей, уявлень, норм, способів діяльності, культурних пропозицій можуть бути використані для розвитку тієї або іншої соціокультурної системи. Разом з тим, не можна й абсолютизувати принцип диференціації, внутрішнього різноманіття, воно не повинно зайти настільки далеко, щоб ставити під погрозу збереження цілісності системи. Існують основні соціокультурні тенденції, які йдуть із глибини історії, взаємодіючі, збагачують один одного, але разом з тим зберігають свою цілісність і самобутність. Позначені цими поняттями динамічні процеси сприяють формуванню єдиної світової спільності, у той же час вони супроводжуються іншими, протилежними їм процесами, спрямованими на визначення культурної ідентичності, підкреслення унікальності культур, установлення культурної автономії. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх чинників. Тому, не менш важливим чинником міжкультурного діалогу є уникнення стереотипного сприйняття себе та інших, небажання змінюватись і подвійні стандарти у ставленні до себе та інших. В умовах розвитку сучасного суспільства, де нерідко трапляються непорозуміння чи навіть конфлікти на підґрунті культурних непорозумінь, все більшого значення приділяють становленню та підтримці діалогу культур, а саме цілісності та взаємозв'язкам, відкритості й прозорості, толерантності у сприйнятті інших культур та народів. На сьогоднішній день вже існує стала сформована картина культурного життя людства, яка складалася у результаті функціонування та взаємодії культур як соціальних явищ, у процесі соціального відбору, збереження своєї унікальності, цілісності, а також як результат саморозвитку культури, так і в ході міжкультурного діалогу, запозичень та взаємопроникнення.

Завдяки зміцненню міжкультурного діалогу, міжкультурних зв'язків, взаємодії, різні народи одержують широкий доступ до цього арсеналу й черпають із нього потрібні й прийнятні для себе соціокультурні нововведення. У процесі культурної взаємодії відбувається сполучення двох культур, взаємний обмін цінностями. Цей варіант запозичення переважно виникає в тих ситуаціях, коли представники тієї або іншої культури виявляються змушеними включатися в іншу культуру. Все це породило різноманіття культур, що саме по собі є важливим чинником життя сучасної людини. Коли ми говоримо про культуру, то звертаємо увагу насамперед на різноманіття конкретних варіантів культур.

У сучасному світі взаємозалежності толерантність стає умовою виживання людства. Однак, необхідно розповсюджувати та поглиблювати діалог культур в умовах миру, толерантності та демократії з метою подолання наростаючої міжетнічної, національної та релігійної нетерпимості. Тому, не менш важливим чинником міжкультурного діалогу є уникнення культурної зарозумілості, зневаги до інших культур, стереотипне сприйняття себе та інших, небажання змінюватись і подвійні стандарти у ставленні до себе та інших. Весь комплекс зазначених чинників є актуальним виходячи з цілісної світоглядної позиції, яка поєднується з раціональною самокритичністю. Все це робить невідворотною побудову національної філософії, яка єдина може виступати надійним теоретико-методологічним підґрунтям для виховання спроможності людини до активного міжкультурного діалогу.

Список використаних джерел

1. Василенко И.А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства.- М.: Эдиториал, 1999. - 272 с.

2. Кирьякова А. В. Аксеологический подход к формированию этнической толерантности студентов / А. Кирьякова, О. Юдина // Вестник ОГУ. - 2005. - №12. - С.31.

3. Межуєв В. Діалог як спосіб міжкультурного спілкування в сучасному світі / В. Межуєв // Філософська думка. - 2011. - №4. - С.96-97.

4. Мосиенко Л. В. Генезис педагогического знания о диалоге / Л. В. Мосиенко // Вестник ОГУ. - 2009. - №11(105). - С.157.

5. Скубашевська Т. Проблема толерантності у зрізі міжнародного діалогу // Практична філософія. - К., 2004. - №4. - C.108-113.

6. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций/ Международный институт П. Сорокина- Н. Кондратьева. - М.: ЗАО “Изд-во “Экономика””, 2001. - 346 с.

Размещено на Allbest.ru