Філософські підстави розділення права на види у концепції Л. Петражицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Філософські підстави розділення права на види у концепції Л. Петражицького

Павлова Т. С., доктор філософських наук,

доцент, доцент кафедри філософії

Дніпропетровськ

Метою роботи є визначення суті права як феномену за Л. Петражицьким та виділення принципів, які лежать в основі поділу ним права на види і є характерними для його філософсько-психологічного підходу. До методів, що застосовувалися слід віднести перш за все метод критичної рефлексії, діалектику, феноменолічний метод, компаративний аналіз, герменевтичний метод. Наукова новизна роботи полягає у визначенні права виходячи з підходу Л. Петражицького не лише як психологічного феномену, а й феномену соціального буття, що є вираженим у об'єктивному світі шляхом власної об'єктивації до якої прагне як позитивне, так і інтуїтивне право. Саме ці два основні види права за Л. Петражицьким і виражають сутність самого поняття права, що включає в себе подвійну імперативно-атрибутивну природу, а також індивідуальну і соціальну правосвідомість. До висновків даної роботи можна віднести те, що філософсько-правове вчення Л. Петражицького, яке виходить з психологічних мотивів людської правової поведінки, значно розширює поняття права і правову сферу як таку. Право постає у нього не лише як державно-владні настанови підкріплені санкціями та обмежені державним регулюванням, а й як надзвичайно широке поле людського буття. І саме в такому широкому розумінні права є перспективи його подальшого аналізу. Розгляд видів права -- позитивного і інтуїтивного, дають змогу пізнати сутність права за Л. Петражицьким, а виділення таких видів права як книжкове, експертне, програмне дозволяють осягнути широту правового поля, яку пропонує Л. Петражицький.

Ключові слова: право, види права, мораль, мотивація, правова емоція, обов'язок. петражицький право філософський психологічний

Наукові роздуми Л. Петражицького щодо права є на жаль не достатньо дослідженими, як і не набув широкого аналізу сам психологічний підхід до права. Можливо сьогодні, коли розповсюджені підходи вже не здатні відповісти на нові виклики часу і прийшов час звернутися до наукової спадщини Л. Петражицького, віднайти у ній філософські витоки правового мислення. Необхідно відзначити, що деякі спроби актуалізації психологічної школи права відбуваються сьогодні. Перевидаються наукові твори Л. Петражицького. В західноєвропейській та американській сучасній літературі робляться спроби аналізу психологічної складової права та філософсько-психологічних підходів щодо його вивчення, і перш за все це роботи авторів С. Якоб, Д. Диккера, Т. Хартшорн, А. Вуда, А. Мармора, Дж. Колеман, Е. Філліпалді та інших. С. П'яткіна присвятила свою монографію розгляду концепції Л. Петражицького у загалі філософсько-аналітичних тенденцій формування філософсько-правових поглядів. Авторка докладно розглядає місце психологічного підходу у науці права та основні сучасні Л. Петражицькому напрями правових досліджень, але недостатньо уваги приділяється питанням поділу права на види та принципам за якими такій поділ відбувається. В. Ралько, О. Литвинов, В. Вишкварцев та ін. здійснюють аналітику започаткованих Л. Петражицьким нових вимірів права і розглядають можливі тенденції їх рецепції сьогодні. Але на жаль не набули свого належного дослідження питання як фундаментальних гносеологічних підстав психологічної школи права так і філософсько- правового значення принципів за якими здійснив поділ права Л. Петражицький.

Метою дослідження є визначення суті права як феномену за Л. Петражицьким та виділення принципів, що визначають поділ ним права на види і є характерними для його філософсько-психологічного підходу.

У визначенні правової сфери Л. Петражицьким є важлива особливість, що має вагоме значення у сенсі підстав за якими розділяються мораль і право. Такий незвичний, але у той же час цікавий з наукової точки зору розподіл на право і мораль має вагоме значення для соціальної філософії і філософії права, оскільки розкриває горизонти для нових досліджень їх природи, що можуть виходити з природи людської психіки, а не з підстав припустим необхідності державного регулювання людської поведінки чи карності діяння з точки зору закону та інших. Тим більше, що сучасні дослідження з цих питань показують всю проблематичність зведення їх лише до якихось звужених моментів соціального регулювання. Так А. Вуд зазначає, що мораль не слід розглядати як спосіб маніпулювання та примусу завдяки якому суспільство може контролювати своїх членів, примушуючи їх відповідати вимогам, які до них ставить [14, с. 5]. Або ж зауваження щодо права і моралі про які говорить А. Мармор, він зазначає, що право вважається регулятором поведінки і часто з моральних підстав є звичним думати, що повинні бути якісь зв'язки між правом і мораллю. Було б помилкою вважати, що на ці питання можна відповісти однозначно так чи ні [13, с. 12-13].

Л. Петражицький достатньо глибоко розглядає гносеологічні моменти права, але його цікавить право не лише з теоретичної точки зору, а й з практичної. І для цього просто таки необхідно надати його класифікацію. При цьому він зазначає, що створений вище клас і класове поняття права призначені для пізнання і пояснення явищ, а не для визначення того, що юристи звикли називати правом. Але це ж класове поняття у зв'язку з подальшим, з ним логічно і причинно пов'язаними теоріями і з встановленими вище подальшими підрозділами створеного класу на підкласи: 1) інтуїтивне і позитивне право, 2) офіційне і неофіційне право - дає можливість вирішити і питання про те, що таке право у сенсі юридичного слововживання, «право у юридичному сенсі», тобто ту проблему яку намагалися і намагаються до сих пір безуспішно вирішити юристи, «що шукають визначення для свого поняття права» [6, с. 196].

Мислитель визначає різницю між позитивним і інтуїтивним правом таким чином, що між тим, як позитивне право в наслідок визначеності його змісту сприйняттями зовнішніх фактів, що можуть однаково пізнаватися і бути авторитетними для багатьох людей, здатне доставляти відповідний єдиний шаблон правил для більш чи менш значимих мас людей, не дивлячись на різницю їх характеру, виховання і т. ін., інтуїтивне ж право має індивідуальний, індивідуально-змінний характер; його зміст (склад відповідних диспозицій) визначається індивідуальними умовами і обставинами життя кожного, його характером, вихованням, соціальним положенням, професійними заняттями, особистими знайомствами і відносинами та ін. [6, с. 383]. У цьому плані, коли особа керується інтуїтивним правом, їй немає потреби у посередниках між нею і правом, вона сама його знає, усвідомлює і виконує. Таке виконання є повністю добровільним і бажаним для особи. Однак важливим моментом є те, що інтуїтивне право невизначене, навіть суб'єктивне, оскільки уявлення про те, що є благом для іншого не завжди відповідають його об'єктивності. Інтуїтивне право добре розуміється на конкретних індивідуальних випадках, не закрите в рамках законних приписів і може враховувати багато індивідуальних нюансів для кожного конкретного випадку.

Враховуючи специфіку розуміння права Л. Петражицьким, воно у нього обіймає всю імперативно- атрибутивну сферу, не завжди держава може і повинна регулювати всі імперативно-атрибутивні емоції людини. Тому він поділяє право на офіційне - таке, що має захист з боку державної влади та на право, що позбавлене у державі такого значення - неофіційне. На думку Л. Петражицького окрім позитивного права, існує нормативний «світ народонаселення». Він існував у різних релігійних, соціальних і національних прошарках (кастах, станах, класах, племенах, народах) [6, с. 90]. Таке право за Л. Петражицьким можна визначити як неофіційне позитивне право. Таке право регулює поведінку людей поряд із законним правом і можливо навіть у більшій мірі. Він зазначає, що кількість тих життєвих випадків і питань поведінки, які передбачаються і вирішуються офіційним нормуванням, являють собою у порівнянні з тією неосяжною множиною життєвих випадків і питань поведінки, які передбачаються правом у встановленому вище сенсі, зовсім мікроскопічну величину [6, с. 99]. У той же час, оскільки офіційне право є краще застосованим для задоволення атрибутивної природи, воно є більш продуктивним, кращім. Відокремлював Л. Петражицький і такий вид неофіційного позитивного права як «юдициальне право». Суть його полягає у тому, що іноді сторони між якими виник спір потребують у його вирішенні думки авторитету, який би визнавався цими сторонами, до таких авторитетів можуть належати різні суди, не тільки державні, а й наприклад суд совісті, сімейний суд. Також він виділяв так зване книжкове право, тобто записи правових актів минулого, звичайного права, записи положень юристів минулого, релігійні тексти. Під «експертним правом» Л. Петражицький розуміє висловлювання різних авторитетних діячів у сфері права, науковців, римських юристів. «Програмне право» містило правові принципи, які фактично були політичними, урядовими. Л. Петражицький у відповідності до мотивації вчинків поділяє право на публічне і приватне. Публічне право передбачає діяльність особи в інтересах соціальної групи, приватне ж у своїх власних інтересах.

Вияснено, що у той час як у соціальній філософії і філософії права прийнято вважати, що право є вираженням узагальненої, універсалізованої суспільної волі, Л. Петражицький додає цій волі і індивідуально значення у тому плані, що право не виступає у нього лише як владний припис і має різнобічну природу. Показано, що шляхом розділення права на позитивне і інтуїтивне, що теж є не характерним для звичного розуміння права, яке розділяється головним чином на позитивне і природне, Л. Петражицький привносить момент індивідуальної волі у поняття права. При чому це не нівелює загального, обов'язкового його характеру, а входить до нього як індивідуальна психологічно- культурна складова, як індивідуальна правосвідомість, з якою приймаючим позитивне право слід рахуватися, щоб прийнятий законодавчий акт був не лише легальним, а й легітимним. Розкрито, що такій спосіб розуміння природи права поряд з розширенням Петражицьким правової сфери взагалі є одним із способів вирішення давньої філософської проблеми співвідношення індивідуального і соціального у суспільному бутті і вирішується ця проблема шляхом широкого, філософського погляду на право і його природу. Таким чином виявлений механізм взаємного прилаштування особи до позитивного права, а права до конкретної людини.

У визначенні специфічної сфери правового буття як різновиду соціального буття людини Л. Петражицький керується здатністю психіки до створення односторонньої чи двосторонньої етичної емоції. І специфікою саме правової сфери є те, що до неї відносяться лише двосторонні етичні емоції. Це надзвичайно розширює правову сферу і виводить право у такому широкому його розумінні за межі обов'язкового державного регулювання. Таким чином, розширюючи правову сферу Л. Петражицький, у той же час звужує сферу втручання держави у право. Позитивна і негативна правова мотивація впливає на правові емоції і може посилювати або зменшувати правові реакції. Зазначені теоретико-методологічні тенденції і визначили специфіку поділу права на види у Л. Петражицького.

Наближаючи теорію і практику права шляхом його класифікації на так звані класи або групи, Л. Петражицький таким чином задає напрямок розвитку гносеології психологічної школи права - пізнання права як частини загальних соціальних та психологічних явищ і процесів. Так зокрема легітимність позитивного права поєднує у собі психологічну компоненту - усвідомлення діючого права власне як права, тобто воно усвідомлюється як таке, що реалізує у собі приписи права, природного та соціальну компоненту, мається на увазі усвідомлення фактичної здатності права захистити себе, а також його відповідність сучасним реаліям життя. Інтуїтивне право хоча і визначається як повністю індивідуальне, але створення особою власних настанов, що мають у її свідомості статус права теж не є позбавленим соціальної складової. Так на формування інтуїтивного права впливають соціальні фактори, що відображаються в індивідуальному досвіді життя людини і її самосвідомості. Щодо співвідношення позитивного і інтуїтивного права у Л. Петражицького можна припустити, що позитивне право виступає у нього як об'єктивована, універсальна справедливість, у той час, як інтуїтивне є скоріше справедливістю в суб'єктивному її розумінні. Найбільш бажаною є максимальна узгодженість цих двох видів права, тоді людина у діючому законі бачить реалізацію власної волі до справедливості. Якщо ж амплітуда розбіжності між ними буде великою, то такий порядок речей може призвести до соціального напруження і конфліктів. Поділ права на позитивне і інтуїтивне є основним у Л. Петражицького. Подальший поділ права на офіційне позитивне право і неофіційне позитивне право спрямований на визначення правової сфери до якої має втручатися держава і до якої вона втручатися не повинна, за Л. Петражицьким ця остання сфера є набагато більшою. Правова сфера ним значно розширюється і тому досить не звичними є наприклад такі види права як книжкове, експертне, програмне право, але водночас такий розподіл видів права розширює уявлення про нього і водночас показує, що державне регулювання не обов'язково є єдиною визначальною рисою діючого права.

Список використаних джерел

1. Вышкварцев В. В. Психологизм в праве: критика теории Л. И. Петражицкого / В. В. Вышкварцев // Юридический позитивизм и конкуренция теорий права: история и современность. Материалы VI Международной научно-практической конференции. Иваново: Изд-во ИГУ, 2012. С. 47-60.

2. Литвинов А. Н. Полемика П. И. Новгородцева и Л. И. Петражицкого о возрождении естественного права, или как теория права направляясь в Индию, может попасть в Америку / А. Н. Литвинов // Философия права. 2004. №2. С. 13-19.

3. Максимов С. І. Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів / С. І. Максимов // Проблеми філософії права. 2003. Т.1. С. 33-36.

4. Петражицкий Л. И. Очерки философии права / Л. И. Петражицкий. СПб.: Типография Ю. Н. Эрлих, 1900. 138 с.

5. Петражицкий Л. И. Теория и политика права / Л. И. Петражицкий. СПб.: «Университетский издательский консорциум «Юридическая книга»», 2011. 1031 с.

6. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности / Л. И. Петражицкий. СПб.: Лань, 2000. 608 с.

7. Пяткина С. А. Л. И. Петражицкий и его эмоционалистическая школа в системе правовых идей отечественной юриспруденции / С. А. Пяткина. М.: Статут, 2000. 215 с.

8. Ралько В. В. М. Штирнер и Л. И. Петражицкий - подходы к пониманию сущности права / В. В. Ралько // Ученые труды Российской Академии адвокатуры и нотариата. 2010. №3. С. 60-66.

9. Coleman J. Readings in the Philosophy of Law [Readings in the Philosophy of Law]. New York: Garland Publishing, Inc., 2013. 680 p.

10. Fittipaldi E. Everyday Legal Ontology. A Linguistic and Psychological Investigation within the Framework of Leon Petrazycki's Theory of Law [Everyday Legal Ontology. A Linguistic and Psychological Investigation within the Framework of Leon Petrazycki's Theory of Law]. Milano: LED, 2012. 340 p.

11. Fittipaldi E. Psicologia giuridica e realismo: Leon Petrazycki [Psicologia giuridica e realismo: Leon Petrazycki]. Milano: LED, 2012. 286 p.

12. Jacob S., Decker D., Hartshorne T. Ethics and law for school psychologists [Ethics and law for school psychologists]. New Jersey: John Wiley&Sons, Inc., 2011. 348 p.

13. Marmor A. The Routledge Companion to Philosophy of Law [The Routledge Companion to Philosophy of Law]. New York: UK by Routledge, 2012. б19 p.

14. Wood A. The Free Development of Each. Studies on Freedom, Right, and Ethics in Classical German Philosophy [The Free Development of Each. Studies on Freedom, Right, and Ethics in Classical German Philosophy]. New York: Oxford University press, 2014. 326 p.

Размещено на Allbest.ru