Природа людини та екзистенція у філософських роздумах С. К’єркегора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Природа людини та екзистенція у філософських роздумах С. К'єркегора

Представлено розгляд теми екзистенції та природи людини, як ключових категорій філософії С. К'єркегора. Проблема існування людини, визначення природи людського є найважливішим пошуком сьогодення, філософські роздуми датського мислителя формували думку тогочасної епохи, його роботи торкалися струн душі кожної людини, не тільки середини ХІХ ст., а й ХХІ ст. Безперечно людина є певною системою, але завершеною і повноцінною вона може були лише для Бога, для всіх інших вона є ірраціоналістичною та такою, яка постійно перебуває в процесі становлення деяких її елементів. Пошук природи людини як цілісного внутрішнього світу, в середині якого кожен може зберегти свою унікальність, є ціллю життя індивіда, і для цього не обов'язково виражати це в мові, кожен сам для себе має знайти своє власне «Я».

Від античності і до сьогодення, нас не полишає вирішення однієї з головних світових проблем, що ж таке людина, та яка її природа? Кожен з істориків філософії по своєму трактував цю проблему, але ми хочемо звернути увагу на Сьорена К'єркегора, творчість якого є філософсько-релігійною, адже він у своїх роботах звертається не тільки до загально філософських проблем, а й до віри, зокрема, християнської, Бога та одкровення, його філософія сформувалася в середині ХІХ ст., коли Європа була в межовій ситуації війни, питання страждань та визначеності людини були ключовими з урахуванням ситуації, яка складалася. От, і на сьогодні, в українському суспільстві виникає криза особистості, коли страждання та втрати є щоденними: куди звертатися, та як знайти себе? Відповідь можна знайти у філософських роздумах датського мислителя, який пропонує шляхом внутрішньої таємничої розмови з собою та через Бога знайти сенс життя та своєї природи. Проходячи три життєві стадії: почуття, розуму та серця ми приходимо до істинного усвідомлення людської екзистенції.

Проблема природи людини та екзистенції масштабно розкривається в роботах безпосередньо самого С. К'єркегора, таких як «Або-або» (1843), «Страх і тремтіння» (1843), «Повторення» (1843), «Філософські крихти» (1844), «Поняття страху» (1844), «Стадії на життєвому шлях» (1845) та інші. Також ми можемо говорити про таких представників, які досить глибоко розглядають цю проблему з точки зору психології, релігії, та безпосередньо філософії В. Баррет, К. Барт, Р. Бультман, У Лоурі, Г Марсель, Ж. Марітен та інші, для яких проблема визначення людини, її природи та релігійності була ключовою. Багато вітчизняних та зарубіжних науковців у своїх дослідженнях широко використовують ідеї цього датського філософа (С. С. Аверінцев, В. Ф. Асмус, П. П. Гайденко, Н. С. Мудрагей, О. І. Ставцеві, К. Ю. Райдою, Г Д. Омелаєнко, С. Л. Шевченко, Л. Шестов та багато інших).

Головною метою статті є окреслити ознаки природи людини та екзистенції у філософській спадщині С. К'єркегора.

Проблема існування людини, визначення природи людського є найважливішим пошуком сьогодення. Філософські роздуми С. К'єркегора формували думку тогочасної епохи, його роботи торкалися струн душі кожної людини, не тільки середини ХІХ ст., а й ХХІ ст. Гегельянство, яке втратило віру в нескінченність людського початку, віддаючи першість лише раціональності та історичному суб'єкту і його практичним потребам, абсолютно забуває про моральний та духовний бік питання. Саме тому, виходом з кризи гегелівських думок К'єркегор бачить у таких поняттях як вибір, рішення та момент, які нерозривно пов'язані з індивідом, випадковістю та вірою. Гегелівська філософія релігії кидала виклик всім історичним виявам християнства. У передмові до роботи «Філософські крихти або крупиці мудрості» Д. А. Лунгіна зазначає: «Її осередком (гегелівська філософія І. М.) - здатність вільної волі ввібрати в себе неохоплене і змиритися з непримиримим - корінилося, за Гегелем, в не людській природі самої людини, її постійному і упорному бажанні показати себе, так ніби без цієї маніфестації він не був впевнений, що існує» [1, с. 11]. Продемонструвавши світу, що християнство є релігією перш за все вільної волі, але без науки не можливо, бо все ж ті, хто служили науці мали певну рацію, саме тому в ХІХ ст. ми спостерігали певне поєднання розуму та віри, і на сьогодні цей процес не є знівельованим. Хоча християнство мало вагомий аргумент, на противагу науці, воно приймало людину такою якою вона була, в стані її соціальної пригніченості. Саме С. К'єркегор визначить головну тезу ХІХ ст.: «.. .пристрасть, яка переходить в бунт проти Бога, який грає людським життям і допускає вбивство дітей, щоб представити дорослому свободу вибору. то ця пристрасть - єдине, чого коштує ця гра» [1, с. 12].

Розуміння природи людини і того, що саме вона з себе представляє К'єркегор починає звертаючись до філософської спадщини Сократа, яка презентована в діалогах Платона, і зазначає, що для нього людина сама для себе є своєю власною мірою, на противагу Протагору для якого «людина є мірою всіх речей», а не тільки себе самої. Парадокс визначення людиною самої себе, або своє природи, криється на думку К'єркегора в любові: «Живе людина в гармонії з самою собою випадково в ній відкривається парадокс: любов до себе перетворюється в любов до іншої людини, якої їй не вистачає .отже, люби себе так, щоб можна було зуміти любити ближнього свого як самого себе» [1, с. 41]. філософський к'єркегор природа

Таким чином, парадокс кохання наближує нас до розгадки таємниці природи людини, коли з одного боку стоїть тваринний початок, і це є незаперечним фактом, а з іншого в людині є щось більше, і це є щось божественне. Щось не визначене та неосяжне розумом, саме за допомогою цієї частинки людина може чинити акт самопізнання, це щось, що допомагає нам пізнавати інших. Саме тому, у екзистенціалістській концепції датського мислителя проблема людини займає ключову роль і характеризується якісно новим підходом до цього питання. З соціальності та культурних умов перебування в суспільстві акцент змінюється на внутрішній стан людини, її переживання, страждання, переконання, тобто на перший план виходить психологічний внутрішній світ кожної людини в цьому контексті Н. С. Мудрагей зазначає: «... самодостатність та закритість внутрішнього світу людини, на психологічність переживань індивідом сучасної унікальності свого буття та своєї долі» [2, с. 77].

Відповідно до цього і з урахуванням історичних передумов все частіше в філософських трактатах використовуються такі поняття як «страх», «смерть», «відчай», «страждання», «переживання», «пригнічення», які тепер безпосередньо пов'язані з людським існування. Попередники К'єркегора визначали природу людину, як певну систему в якій все гармонійно поєднано, на чолі якої стоїть чистий розум, а керує усім практичний. Безперечно людина є певною системою, але завершеною і повноцінною вона може були лише для Бога, для всіх інших вона є ірраціоналістичною та такою, яка постійно перебуває в процесі становлення деяких її елементів. Як зазначають дослідники спадщини датського філософа «оскільки людина, за К'єркегором, не є сутність, яка піддається поступовому, несуперечливому, та систематизованому опису, оскільки розроблена проблема людини має бути виключно безсистемною, щоб перестрибуючи з однієї точки на другу, можна було висвітлити предмет з усіх сторін.» [2, с. 78], тому людська природа є багатогранною та таємничою для усіх, але системною та простою для себе. Екзистенція кожної окремої людини, це і є, та конфліктна ситуація на якій формується зерно істинного розуміння природи людини. Саме за допомогою екзистенції ми можемо споглядати істинне людське існування, яке проявляється в кожному окремому індивіді, та вияви якої не можна усвідомити або споглядати жодним з наявних нам способів пізнання. Тільки особливі люди здатні осягнути природу людини або її екзистенцію, шляхом власних переживань або страждань, які дозволять зазирнути в шпаринку таємниць людського існування та її природи. Саме шлях страждань дає людині можливість відволікатися від повсякденних думок, і зануритися у власну екзистенцію настільки щоб збагнути її значення та суть своєї природи. Справжнє знання на думку К'єркегора починається тільки там, де є істинні страждання. Саме шляхом переживання власних страждань у людини виникають такі запитання, які в нормальному психологічному стані навіть не були б сформовані, але стрес змушує її задавати собі ці питання: хто я? Яка природа кожного? Навіщо нам потрібне життя? Що таке смерть? Навіщо я прийшов у цей світ? І такі інші. «Що ж осягає людина, яка стикається обличчям до обличчя з «безумністю та смертю»? Він усвідомлює те, що істинну людського буття складає свобода, зазначає С. К'єркегор» [2, с. 77], для якого свобода повністю позбавлена соціального навантаження, тобто вона носить лише індивідуальний характер, тобто свобода тільки для себе, коли ти знаходишся на межі, або так, або ні. Але це не означає, що вона ототожнюється з вибором, це різні поняття. Свобода це така влада і стадія екзистенції, за допомогою якої проявляється певний специфічний тип діяльності такий, як вибір, каяття, віра, співчуття та інше. Людину на протязі її життя можна по різному принижувати, але не можливо знищити її свободу, на думку датського філософа, адже це поняття є виключно суб'єктивним, таємним та індивідуальним. Хоча природа людини така ж тендітна, як і не захищеної рослини, будь хто може зламати, але людина володіє силою, яку подарував їй Бог, але яку він сам не може знищити, адже ця сила є свобода. «Стати особистістю - означає зробити величезну тяжку роботу, яка потребує межових зусиль, підкреслює С. К'єркегор. Безпосередній розвиток людини подібний до розвитку рослини: завдяки йому людина стає тільки тим, ким хотіла зробити його природа» [2, с. 80].

Кожна людина на думку К'єркегора проходить в своєму житті три стадії розвитку: етична, естетична та релігійна. Естетична відповідає нашим почуття, етична - розуму, а релігійна - серцю. Проходячи релігійну стадію людина підходить до розуміння справжньої природи екзистенції, що означає: вона усвідомлює істинність власного буття. Датський філософ визначає це як боговідношення, тобто реальні дії в реальному житті кожної людини. Саме діяльність, а не мислення є ключовим для усвідомлення та прояву природи людини. Тільки шляхом наших спонтанних дій ми можемо виявити справжність нашої природи, а отже, і екзистенції. «Людина має не мислити про релігію, а бути релігійною», зазначає К'єркегор [2, с. 81]. За допомогою релігії, людина може знайти саму себе, вчинивши акт індивідуального одкровення особистість пізнає бога. Але для пізнання абсолюту не обов'язково виражати це в мові, мова не є тим фактором, який допомагає людині знайти свою природу, усвідомити силу всевишнього та визначити суть власної екзистенції. Говорячи про природу людини у філософських роздумах К'єркегора, ми в першу чергу, говоримо про трагічність та ірраціоналістичність його концепції. Пошуки цілісного індивідуального таємничого світу кожної людини є ціллю філософських робіт датського мислителя, хоча вони і не мають строгого філософського викладення, як ми можемо спостерігати у роботах його попередників І. Канта та Г В. Ф. Гегеля.

Підводячи підсумок варто сказати, пошук природи людини як цілісного внутрішнього світу, в середині якого кожен може зберегти свою унікальність, є ціллю життя індивіда, і для цього не обов'язково виражати це в мові, кожен сам для себе має знайти своє власне «Я». Саме тому, доречним в даному контексті є цитата зі статті Н.С. Мудрагея: «В філософії К'єркегора таємниця:

- одна із головних і визначальних категорій для виразу сутності людини. Як кожна таємниця вона перестає бути таємницею коли передається іншому. Таємницю передавати не можна її потрібно зберігати з усією пристрастю внутрішніх переконань. В той самий час, задача к'єркегорівської філософії - підвести до неї кожного одиничного індивіда. Сказати - та не сказати. Промовити

- і не промовити. К'єркегор писав про двоїстість такого положення: «одкровення усвідомлюється таємницею, щастя - стражданням, визначеність віри - невизначеністю, невимушеністю релігійного життя - її проблемами, істина

- абсурдністю»» [2, с. 86].

Отже, філософські роздуми К'єркегора є ірраціоналістичними та такими, які прагнуть спонукати кожного до роздумів та усвідомлення власної природи, при цьому не даючи нам повноцінного шляху, як чинити та діяти, щоб досягти істинності, і у власному житті, у вірі, у переконаннях. Але філософські інтенції датського філософа не позбавлені недоліків, адже усвідомлення себе та свого власного світу не можливо, все ж без суспільства, адже не можна повністю абстрагуватися від зовнішнього світу та повністю зануритися лише у внутрішній. Адже, тоді наше сприйняття та знання буде однобічними та не повними, і відповідно, про яку істинність може йти мова коли наше сприйняття світу є обмеженим.

Список використаних джерел

1. Кьеркегор Серен. Философские крохи / Пер. Д. А. Лунгиной, под ред. В. Л. Махлина. Предисловие и комментарии Д. А. Лунгиной. - М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2009. - 192 с.

2. Мудрагей Н. С. Проблема человека в иррационалистическом учении Серена Кьеркегора / Н. С. Мудрагей // Вопросы философии. - 1979. - №10. - С.76-86.

Размещено на Allbest.ru