Онтологічні, аксіологічні та антропологічні засади розвитку сучасного світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут управління та економіки освіти

Кафедра управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції

ОНТОЛОГІЧНІ, АКСІОЛОГІЧНІ ТА АНТРОПОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СВІТУ

Мельник В.В.

кандидат філософських наук, доцент

Україна, Київ

Анотація

Проаналізовано онтологічні, аксіологічні та антропологічні засади розвитку сучасного світу, в контексті яких розглянуто поняттєво-категоріальний апарат даного соціально-філософського дискурсу, проблематика, яка відноситься до кожного із них. Розкрито положення про те, що сучасний світ базується на даній тріаді - онтології, аксіології, антропології, яка виходить на людину і зачіпає багато сучасних проблем - управління, політики, влади.

Аксіологія - вчення про цінності сучасного буття, аксіоми і постулати, із яких логічно виводяться положення теорії, які започаткував ще М. Вебер. Аксіологічний підхід до аналізу сучасного світу виник під впливом праць німецьких філософів і культурологів кінця ХУІІІ - початку ХІХ ст., коли поняття "культура" ототожнювалося передусім з духовною культурою. Еволюція людства з точки зору аксіології, визначалася тим, як і в яких формах еволюціонували релігійні, моральні, правові, філософські і політичні норми суспільства, його естетичні погляди і цінності. Аксіологія як система цінностей суспільства набуває форми взаємопов'язаної сукупності певних моральних норм, за допомогою яких регулюються норми всередині суспільства, підтримується його стійке існування і забезпечується безпека. Вищі цінності як місткі емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій визначають усі сфери життя, сенс існування людства. Поняття "культура" є узагальнюючим і має кілька визначень. Своїм змістом воно охоплює культуру історичних епох, суспільства, окремих спільнот, особистості, видів людської діяльності. Діяльність людини зосереджена на виробництві матеріальних благ, творенні духовних цінностей, у зв'язку з цим розрізняють матеріальну й духовну культури. До матеріальної культури належать засоби виробництва й предмети праці, які використовують у сфері суспільного виробництва. Рівень і особливості її розвитку пов'язані з розвитком виробничих сил і зумовлені виробничими відносинами в суспільстві. Матеріальна культура є показником рівня практичного оволодіння людини природою. До духовної культури належать стан освіти і науки, рівень освіченості населення, стан медичного обслуговування, мистецтво, моральні норми поведінки людей у суспільстві, рівень розвитку духовних потреб та інтересів людей. Отже, культура в контексті аксіологічних засад розвитку сучасного світу охоплює всі досягнення людини у сфері матеріального і духовного виробництва. Вона надзвичайно динамічна, оскільки будь-яке покоління може розвиватися лише на основі творчого осмислення і розвитку культурних надбань попередніх поколінь. Саме завдяки успадкуванню, розвитку і збагаченню їх відбувається відтворення і удосконалення суспільства. Надбання культури суспільства безпосередньо чи опосередковано використовуються у всіх сферах людського буття, у тому числі в менеджменті [2].

Запропонована модель дослідження свідчить, що культура як аксіологічна засада розвитку сучасного соціуму (організації, підприємства) базується на знаннях, вміннях, навичках, досвіді і є результатом особистого вкладу того, хто її проводить. Для її визначення достатньо чотирьох характеристик: 1) вона передбачає технічні знання в різних сферах управління, в сферах зв'язків з зацікавленими сторонами і циркуляції потоків в організації; 2) вона вписується в стратегію підприємства, яке має свої кадри і свої орієнтири; 3) вона базується на персональній компетенції, пов'язаної з вирішенням проблем і аналізом ситуацій; 4) вона передбачає етичні обов'язки зі сторони менеджера, який здійснює свою діяльність в рамках концепції особистої відповідальності за людей. Культура може привести до підвищення ефективності за рахунок: розширення знань про реальну ситуацію в організації. Розуміння соціального клімату, аналіз компетентності, аудит систем оцінки результатів, управлінський контроль стають зовсім іншими після проходження фільтра культури. Культура стратегічних рішень покращує діагностику і реалізацію планів, вона дозволяє тестувати перспективність рішень і прогнозувати, які з них мають шанси на успіх, а які - ні. Увага до культури сприяє зростанню показників інтелектуального рівня і раціональності організації, усвідомленому прийняттю змін. Культура є колективним надбанням, так як включає в себе комплекс цінностей, створених групою, вона є першоосновою відносин, а, отже, і підвищення ефективності, так як формує уявлення; з культурою може асоціюватися певна концепція діяльності [3].

Стан наукового дослідження теми засвідчує, що в контексті філософської антропології, яка вплинула на розвиток людини, соціуму, влади та управління, антропологічна константа якого включає: 1) біологічну константу (свідомість, самосвідомість, розум, інтелект, творчі потенції); 2) соціокультурну константу (устремління до пізнання, віра, людські (гуманістичні) цінності, особистість). Під антропологічною константою (А-сошї) управління розуміється незмінна фундаментальна постійна характеристика людини, що входить у закони формування культури і є масштабною характеристикою соціокультурних процесів і культурних моделей онтологізації людини. В філософії І. Канта, наприклад, питання "що таке людина?" формулюється як основне питання філософії; Л. Фейербах ставить в центр філософії людину як чуттєво-тілесну істоту; ідеї Ф. Ніцше, Дільтея, Гуссерля сприяють підготовці філософської антропології, яку розвинули Шелер, Плеснер, Гелен, Ротхакер. Загальним для обговорення цього напрямку є намагання розглянути людину як цілісну істоту, пояснити її з природних особливостей, душевно-емоційної сфери, пізнавальних здібностей, соціальності.

Саме осмислення антропологічних засад сучасного світу потребує пояснення поняття "антропологія" (філософська, політична, культурна, управлінська). Філософська антропологія - це: а) філософські дослідження природи людини та її сутності; б) течія у західній філософії. Мета антропології - утвердження інтелекту і творчості в діяльності як окремої людини, так влади і управління, адже управлінці породжують культуру, а культура - діяльність управлінців. Основою буття управління є цінності, які формують його культурний світ. Центральною категорією культурної антропології є категорія "діяльності", під якою слід розуміється культуротворча діяльність управління, результатом якої є виникнення культури і перетворення її на життєве середовище цивілізаційної історії України. М. Ландман розглядає людину як цінність, що є витвором і знаряддям духу, який формується культурою і сам її створює, саме тому й управлінська діяльність є витвором і знаряддям духу управлінців. У фундаменті культурної антропології - культура як система знаків і символів індивідуально емпіричного ставлення людини до навколишньої дійсності, яка герменевтизується як специфічна потенційність соціально-культурних надбань людства,

Для аналізу онтологічних, аксіологічних та антропологічних засад розвитку сучасного соціуму слід включити теоретико-праксеологічну концепцію соціальної антропології. Остання являє собою вчення соціальної організації окремих етносів і суспільств, що включають звичаї, мову, економічний та політичний лад, родинні звичаї, стосунки, поділ праці, міфологію, релігію та ін. Сучасні принципи соціальної антропології, які закладені Ф. Боасом і Б. Маліновським на межі ХІХ-ХХ століть полягають в культурному релятивізмі, міжкультурних зіставленнях дослідження суспільства. Людина, будучи істотою фізичною, живе згідно з законами матеріального світу у єдності своїх матеріальних та духовних проявів, тому належить до матеріального і духовного світу. Існування окремої людини є первинним для людської сутності і зводиться до створення як матеріальних, так і культурних цінностей. Соціальні антропологи розуміють під "культурою" своєї спільноти звичаї і ритуали, вироблені на протязі всієї історії її становлення; загальний клімат організації і характерні методи роботи з людьми, а також проголошені нею цінності і її кредо. Культура пов'язана з певними цінностями, що формуються в організації і суспільстві. Культура - це сукупність цінностей, переконань і способів мислення і розуміння оточуючого світу, який є загальним для всіх членів організації, що зачіпає кожного, формує почуття організаційної ідентичності і породжує вірність більш високим цінностям і переконанням.

На нашу думку, управлінська антропологія як теоретична матриця сучасного світу постає визначним фактором успішного функціонування промислових підприємств, що представляють собою складно організовані соціотехнічні системи, які забезпечують регулювання і самоорганізацію соціальних процесів. Антропологічний фактор управління являє собою організаційно-управлінську діяльність соціальних агентів, що включені в систему управління соціальними процесами і забезпечують їх управлінські функції у відповідності з розвитком виробництва і рівнем розвитку антропологічної концепції на виробництві, організації, соціумі. Введення поняття "антропологічний фактор" у концепцію управління дозволяє зафіксувати багаторівневий характер управлінської взаємодії, при якій одна й та ж особа здатна виступати по вертикалі багаторівневої управлінської структури одночасно суб'єктом і об'єктом відносно більш високого рівня [4, с. 215]. філософський антропологія управління влада

Солідаризуючись з вченими антропологами та виходячи з функцій управлінської культури, ми виокремлюємо в її структурі два рівні: 1) програмно-цільовий, що включає ідеологічну і морально-психологічну компоненту; 2) організаційно-практичний (нормативний), що забезпечує нормативне регулювання соціальної діяльності. Такий підхід дозволяє оптимізувати антропологічний фактор управління засобами управлінської культури. Уявляється, що в сучасних умовах модернізації сучасного українського суспільства стабілізуюча роль у функціонуванні управління належить державі, яка повинна виступати як системний соціальний регулятор, що виконує координуючі функції і забезпечує формування єдиного соціального простору. При цьому управлінський вплив соціальних інститутів повинен доповнюватися процесами самоорганізації і самоуправління, акторами яких виступають безпосередні суб'єкти господарюючої діяльності, що діють в лабіринті соціальних та економічних проблем. В основі антропологічної експертизи лежить оцінка рівня і характеру відповідності реформ, які проводяться, з метою здійснюваних перетворень об'єктивним уявленням про місце у створюваній управлінській моделі майбутнього людині [5].

Отже, як свідчить попередній аналіз, антропологічна експертиза є необхідним продовженням і природним завершенням процесу об'єктивації, своєрідною саморефлексією, здійснюючи яку, людина усвідомлює себе дійсним активним суб'єктом історії, творцем свого індивідуального соціального буття. Захистити людину в умовах ринкової економіки можливо, втілюючи у життя управління, в основі якого: справедлива і економічно орієнтована податкова система, соціально орієнтоване розподілення бюджетних ресурсів, морально і економічно підтримуване меценатство, різноманітні форми благодійності.

Можемо узагальнити, що на відміну від соціології, культурна антропологія робить акцент на розумінні суспільства як цілісності та на виявленні активного суспільства "зсередини", за реальної активної участі антропологів у діяльності цього суспільства. Один із засновників культурної антропології, теоретик структурно-функціонального підходу Е. Дюркгейм запропонував "органічний" погляд на суспільство, в контексті якого функціонування уподібнюється життєдіяльності організму, причому суспільні структури аналогічні органам та системам тіла. Водночас він вважав, що соціальна дійсність зі своїми фактами є особливою реальністю, існує на іншому рівні, ніж буття індивіда з його потребами та психікою.

В рамках даного дослідження аксіологічні засади аналізу сучасного світу зводяться до культури. Культура як протилежність біологічного: антропологи використовують це поняття в якості сукупного, що означає символічні аспекти людського суспільства. Це те, чому можливо навчитися: мова, звичаї, весь комплекс умовностей, так як людська поведінка має культурну зумовленість. Культура як протилежність природи: культура протиставляється варварству і природному стану; як сукупність всього самого кращого в людському світі, єдність художніх досягнень і досконалості. Культура як протилежність структурі: культура виступає цементованим впливом, що дозволяє зберегти структуру суспільства; забезпечує інтеграцію і цілепокладання. Культурне як протилежність матеріального: культура - це сфера переконань, ідей і практик; що має те ж значення, як і поняття ідеології. Культура як образ життя: соціальні групи можуть відрізнятися переконаннями, мовою, одягом, смаками, уподобаннями відносно музики, інтер'єру, харчування та інших рис, що характеризують образ життя; сучасним суспільствам властива постійно зростаюча фрагментація. Культура виступає як концентрований організований досвід людства, як основа розуміння, осмислення, прийняття рішення, як рефлексія всякої творчості, основа консенсусу, інтеграції всякої творчості, чотирьох характеристик: вона передбачає технічні знання в різних сферах управління, в сферах зв'язку з зацікавленими сторонами і циркуляції потоків в організації; вона вписується в стратегію підприємства. Тому в її основу покладені архетипи.

Онтологічні, аксіологічні та антропологічні засади розвитку сучасного світу включаюсь архетипи (від грец. arche - начало і typos - образ, первообраз, проформа) - поняття, яке у розвитку сучасного соціуму відіграє головну роль. Під шаром "особистого несвідомого" вкладається основний зміст і предмет вивчення класичного психоаналізу З. Фрейда. К. Юнг виявляє "колективне несвідоме", що трактується як загальнолюдська засада душевного життя індивідів, що передається, а не формується на основі індивідуального досвіду. Якщо в особистому несвідомому основну роль грають "комплекси", то структуроутворюючими елементами колективного несвідомого являються архетипи як універсальні моделі несвідомої психічної активності, які визначаються людським мисленням і поведінкою. Архетипи - це кантівські "апріорні" форми пізнання, проте позбавлені абстрактності і емоційно визначені. Архетипічні уявлення (символи) - це результат сумісної роботи свідомості і колективного несвідомого. Символи є єдність прозорого свідомості образу і неексплікованого смислу, що приводить до глибинних основ психіки. Архетип - це ті символічні образи, емоційно-динамічні моделі, що залишилися у пам'яті людини острівцями закодованої інформації, у психіці - емоційно забарвленими переживаннями, залишками енергетичного етнокультурного піднесення.

Можемо відмітити, що архетипи як основа аксіологічного осмислення сучасного світу - це універсальні праобрази, праформи поведінки і мислення, система настанов і реакцій, яка визначає життя людини; формальні зразки поведінки або символічні зразки, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом зразки, що відповідають в реальному житті стереотипам діяльності людини. Праформи, чи архетипи характеризують розвиток соціокультурних явищ; вони не заперечують соціального та культурного прогресу, а, навпаки, є показником його результативності. Чим ґрунтовніше культурне завершення, тим більше людських досягнень залучено до підготовки і здійснення. Тому найвищі здобутки людства вкорінені в особистості і творчості [6].

В контексті соціально-філософського осмислення архетип як регулятор психічного життя передається традицією, мовою, є "символом єднання" (К. Юнг). Партикулярний архетип, заснований на побутовій культурі соціальної взаємодії, демонструє смислотворчі ознаки і визначається ритуальним характером комунікацій. Людям і спільнотам, що відповідають даному архетипу, притаманна висока соціальна стійкість, вони слабо піддаються впливам поза рамками звичного побутового ритуалу. Духовний архетип, що базується на звичних цінностях, характеризує соціальну культуру більш відкритих і масштабних спільнот, які досить часто вступають у взаємодію з іншими соціальними культурами, і визначається традиційним характером комунікації, слугують основою соціального механізму адаптації іншокультурних образів. Політичний архетип характеризує людей і субспільноти, зорієнтовані на соціокультурний ціннісний світ, визначає суспільний договір, писане право, закон. Національний архетип характеризує визнання метасоціальної, надетнічної, міжрелігійної і наддержавної єдності.

Як свідчить соціально-філософський аналіз, в системі універсалій сучасного соціуму виражені найбільш загальні уявлення основних сторін людської життєдіяльності: про місце людини в світі, соціальні відносини, духовне життя і цінності людського світу, природу і організацію її об'єктів. Вони виступають в якості свого роду глибинних програм, які передбачають відтворення всієї різноманітності конкретних форм і видів поведінки діяльності соціальної організації. В світоглядних універсаліях культури можна виділити певний інваріант, всезагальний зміст, властивий різним типам культури і утворюючий глибинні структури людської свідомості. І цей шар змісту не існує в чистому вигляді сам по собі, він поєднаний із специфічними смислами, властивими культурі історично певного типу суспільства, який виражає особливості способів спілкування і діяльності людей, збереження і передачі соціального досвіду, прийняту в даній культурі шкалу цінностей. Саме ці смисли характеризують національні та етнічні особливості кожної культури, властиве відношення до природи, праці, особистості. Вони визначають специфіку не тільки далеких, але і споріднених культур - наприклад, відмінність японської від китайської, американської від англійської і т.п. В свою чергу, історично особливе в універсаліях культури завжди конкретизується у великій безлічі групових і індивідуальних світосприймань і світопереживань. Для людини, сформованої відповідною культурою смисли її світоглядних універсалій частіше всього виступають як презумпція у відповідності з якими він будує життєдіяльність і які він часто не усвідомлює в якості її глибинних засад. Смисли універсалій культури утворюють категоріальну модель світу, що виявляються у всіх сферах культури того чи іншого історичного типу в мові, феноменах моральної свідомості, філософії, релігії, художньому освоєнні світу, функціонуванні техніки, політичній, організаційній, управлінській культурі.

Висновки

Отже, онтологічні, аксіологічні та антропологічні засади сучасного світу формуються в умовах суперечностей глобалізованого світу. Сутністю розвитку сучасного світу є перетворення онтологічних, аксіологічних та антропологічних засад на єдину структурно-функціональну систему, організовану за універсальними принципами, що дозволяє розкрити в повній мірі можливості сучасного соціуму. Культурний аспект цього процесу пов'язаний з багатьма протиріччями, оскільки в ньому поєднуються несумісні феномени, нав'язані рекламою стандарти масової культури суспільства споживачів. Процес глобалізації безповоротний, протистояння йому недоцільне і безглузде. Проблема полягає в "селекціонуванні" цінностей, що проникають в Україну у процесі соціально-економічної трансформації, у відборі фундаментальних цінностей ринкового суспільства, поєднанні їх з національно-етнічними цінностями, які, своєрідно виявляючись, становлять культурно-цивілізаційну основу життя кожної нації. Онтологічні, аксіологічні та антропологічні засади сучасного світу сприяють розвитку соціального капіталу, який є фундаментальною основою демократичного суспільства та ринкової економіки. Наявність міцного соціального капіталу має позитивний вплив на ефективність управління, має можливість вплинути на вихід України з системної кризи та вийти на передові рубежі соціального, інтелектуального, технічного і технологічного прогресу.

Список використаних джерел

1. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. - М. : Республика, 1993. - 447 с.

2. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть): [Монографія] / В.Г. Воронкова. - Запоріжжя: Павел, 2000. - 176 с.

3. Мельник В.В. Соціально-філософський аналіз взаємовпливу і взаємодії особистості і глобалізованого соціуму /В.В. Мельник // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: [зб. наук. пр.]. - Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2011. - Вип. 46. - С. 96-108.

4. Воронкова В.Г. Філософія розвитку сучасного суспільства: теоретико-методологічний контекст: [Монографія] / Валентина Григорівна Воронкова. - І.: РВВ ЗДІА, 2012. - 262 с.

5. Бех В.П. Социальный организм: философско-методологический анализ. - Запорожье: "Тандем-У", 1998. - 186 с.

6. Ильенков Э.В. Личность и творчество [Электронный ресурс] / ред.-сост. И.П. Фарман. - М. : Языки русской культуры, 1999. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru