Основні положення уявлень Конфуція

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Сьогодні в усьому світі навряд чи знайдеться людина, що не чула про конфуціанство і його знаменитого засновника Конфуція (551-479 р. до н.е.), ім'я якого в китайській вимові звучить як Кун-цзи чи Кун-фуцзи (Мудрець Кун). У древніх книгах його часом називають просто Вчителем, і читачеві відразу стає зрозуміло, що мова йде про великого наставника, який є моральним ідеалом мільйонів людей. На висловлення Конфуція посилаються філософи, політики, вчені усього світу. Фрази його сьогодні можна почути навіть від малограмотного китайського селянина.

За конфуціанськими принципами у даний час живе не тільки Китай, але і деякі країни Східної і Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В'єтнам, Сінгапур; причому принципи ці настільки органічно ввійшли в плоть їхньої національної культури, що люди часто самі не помічають, що говорять словами Конфуція.

Предметом першорядної важливості у Конфуція вважається людське суспільство, і його складова частина, конкретною живою людиною. Вперше за історію культури було створено реальна модель ідеальної людини, яка дуже впливає на форму національного характеру й духовного життя китайської нації. У протиріччя попереднім йому східним вченням Конфуцій висловив думку, що головна складова життя, тобто те, чого має прагнути людина, не замикається на досягненні особистої злагоди з природою, а включає у собі передусім досягнення гармонії із собою - і гармонії із суспільством.

1. Історичні умови виникнення філософських поглядів Конфуція

Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» -- між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.

«Літературний збірник Конфуція», компіляція його вчення, був опублікований після його смерті. Через 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину Китайської держави. Основні погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і судження»).

Європейці познайомилися з філософією Конфуція завдяки Маттео Річчі, перу якого також належить європейське ім'я мислителя. Судячи по володінню аристократичними мистецтвами, Конфуцій був нащадком знатного роду. Він був сином 63-річного чиновника Шу Лянхе і 17-річної наложниці на ім'я Янь Чженцзай. Чиновник незабаром помер, і, побоюючись гніву його законної дружини, мати Конфуція разом з сином покинула будинок, в якому він народився. З раннього дитинства Конфуцій багато працював і жив у бідності. Пізніше прийшло усвідомлення, що необхідно бути культурною людиною, тому він почав займатися самоосвітою. В молодості служив дрібним чиновником у царстві Лу (Східний Китай, сучасна провінція Шаньдун). Це був час занепаду імперії Чжоу, коли влада імператора стала номінальною, руйнувалося патріархальне суспільство і на місце родової знаті прийшли правителі окремих царств, оточені незнатними чиновниками.

2. Основні складові вчення Конфуція

філософський конфуціанство моральний

Згідно із вченням Конфуція, у суспільстві править даний Небом закон "жень". Для його засвоєння людина повинна дотримуватись "лі" -- норм суспільної поведінки, традиційних обрядів, діяти відповідно до свого громадського стану. Ідеал Конфуція -- досконала або благородна людина. Такій людині, на його думку, мають бути властиві дві головні якості: бути гуманістом і керуватися почуттям міри. У розумінні філософа, гуманною (від лат. -- людяний, людський) може бути людина скромна, справедлива, безкорислива, стримана, яка поважає гідність свою й інших людей, любить їх, вважає людське життя самоціллю історії і вищою суспільною цінністю. Почуття обов'язку за Конфуцієм, -- це сукупність моральних зобов'язань, що їх гуманна людина добровільно бере на себе й обов'язково виконує. Це такі чесноти, як прагнення до навчання і знань, вірність даному слову, щирість, благопристойність, участь у всіх обрядах і церемоніях. "Благородний муж, -- вчив Конфуцій, -- думає про дев'ять речей: про те, щоб бачити ясно; про те, щоб чути чітко; про те, щоб його обличчя було привітним; про те, щоб його вчинки були шанобливими; про те, щоб його мова була щирою; про те, щоб його дії були обережними; про необхідність пам'ятати про наслідки свого гніву; про необхідність пам'ятати про справедливість, коли є можливість -- отримати користь". З викладеного випливає, що досконала людина, за Конфуцієм, -- це людина чесна і щира, прямодушна і безстрашна, уважна в розмові й обережна у справах; людина, яка все бачить і все розуміє, у гніві обдумує всі свої вчинки, у вигідній справі турбується за свою честь, юнаком уникає надмірності, у зрілому віці -- сварок, на старість -- скупості; байдужа до їжі, багатства, життєвих зручностей, матеріальних винагород; без залишку присвячує себе служінню людям та їхнім вищим ідеалам, пошукам істини.

Конфуцій повчав, що досконала і благородна людина повинна жити у суспільстві соціального порядку, в якому кожен індивід знає свої права й обов'язки, займається своєю справою: батько має бути батьком, син -- сином, правитель -- правителем, чиновник -- чиновником. Це суспільство мусить складатися з "верхів" і "низів", тобто з тих, хто думає й управляє, і тих, хто працює і підкоряється. Критерієм такого поділу можуть бути тільки знання, гуманізм і почуття обов'язку, а не знатне походження чи багатство. Кінцевою і вищою метою управління суспільством повинні бути інтереси народу; з трьох головних його елементів на першому місці має бути народ, на другому -- божества, і лише на третьому -- сам правитель.

Неважко помітити, що соціальний ідеал Конфуція абстрактно-утопічний, проте у Китаї він був і залишається для багатьох зразком для наслідування. Наближення до нього вважається справою честі і соціального престижу. Тому вчення філософа було перетворене у цій країні на культ. Ще у 555 р. в Китаї був виданий імператорський указ про зведення у кожному місті храму на честь Конфуція і про регулярні жертовні ритуали у цих храмах. Спочатку на головному вівтарі таких храмів було закріплено поминальні таблички з ім'ям Конфуція, потім їх замінили скульптурами мислителя.

З часом конфуціанство стало все більше сприйматись як символ "суто китайського". Вважалось, що кожен китаєць за народженням і вихованням повинен бути конфуціанцем. Тому в середньовічному Китаї вся система освіти була зорієнтована на підготовку знавців учення Конфуція. За тих часів тільки знання цього вчення відкривало людині шлях "нагору" -- до кар'єри, поваги, багатства, влади. Дати своєму синові конфуціанську освіту було мрією кожної родини. Але для її здійснення доводилось долати чималі труднощі: вивчати декілька тисяч ієрогліфів, оволодівати складними і малозрозумілими текстами; витримувати конкурсні іспити на знання вчення Конфуція. Іспити проводились у три етапи. На першому етапі кожний, хто складав іспит, мав без книг і будь-яких посібників, у спеціальному приміщенні та під суворим контролем, за дві доби написати поему з 60 слів. Це був іспит на нижчий ступінь. Отримували його 2--3, іноді -- 6 відсотків від усіх конкурсантів. Їм дозволяли брати участь в іспиті на другий ступінь. Іспити на третій, вищий ступінь проводились у столиці держави один раз на 2--3 роки під контролем вищих сановників і самого імператора. Для цього потрібно було довго і наполегливо вчитися, тому конфуціанську освіту здобували далеко не всі бажаючі. Але тих, хто витримував іспити третього ступеня, автоматично призначали на найвищі в країні державні посади. Вони користувались загальною шаною, повагою та славою. Ті ж із них, хто долав іспити другого ступеня і не витримував третього, таких благ не отримували, але вважались кандидатами на другорядні державні посади. Володарі нижчого ступеня користувались повагою у сім'ї, серед членів своєї громади, сусідів та місцевої влади. Володарі ступенів знання вчення Конфуція утворювали в Китаї того часу особливу привілейовану групу. їм належали всі ключові посади в державі. Для них непохитність існуючого суспільного ладу була гарантією їх особистого успіху і процвітання. Навіть імператор не був винятком із цього загального правила. За незнання вчення Конфуція будь-який імператор, за законами країни, міг бути відсторонений від влади, навіть шляхом народного повстання.

Своє вчення Конфуцій розробляв у період розбрату, розрухи, міжусобної війни і жорстокої кланової боротьби за владу в центрі країни та на її периферії. Такому соціальному хаосу філософ намагався протиставити моральні ідеї, принципи і норми. Для цього він звернувся до давніх традицій. Філософ неодноразово повторював, що немає потреби у створенні чогось нового, необхідно лише передавати нащадкам забуті настанови великих мудреців минулого, оскільки з їх втратою "золоті часи" у житті людей залишилися далеко позаду. Щоб повернути їх, тобто забезпечити людині щасливе й гідне життя, слід сприйняти погляди своїх наставників і діяти згідно з їхнім вченням. Головне тут -- так зване "золоте правило моралі": "Не роби людині того, чого не бажаєш собі". Тоді, був переконаний Конфуцій, зникне ненависть у державі, припиниться розлад у сім'ї.

3. Консервативний характер вчення Конфуція про державу

Конфуцій народився і велику частину життя прожив у царстві Лу. Внутрішньополітична ситуація в ньому була складною. Правитель царства був номінальною фігурою, реальна влада знаходилася в руках одного впливового клану. Не кращими були обставини у всьому Китаї. Єдиної країни не було. Завойована наприкінці XІІ ст. до н. е. гуннським плем'ям чжоу, країна розпалася на кілька великих царств і князівств, що знаходилися в стані міжусобних воєн, що не припинялись. Чжоуський правитель (Ван), що вважався сином неба, формально мав мандат на вищу владу в Китаї, але фактично остання не поширювалася за межі його домену. Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру (вень), що була створена китайцями (хуаса) протягом багатьох століть і відрізняла їх від варварів. Тому все навчання Конфуція пронизано спогадами про золоті древні часи, коли государ-правитель, який визнавався народом як найбільш доброчесна і мудра людина, мав звичай обирати собі в спадкоємці самого доброчесного і мудрого зі своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість древніх китайських звичаїв. "Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в стародавність і люблю се". Саме тому, ми можемо говорити, що вчення Конфуція було консервативним, бо воно спиралося на минуле та не несло змін. Конфуцій інтерпретував норми стародавності творчо, дуже продумано, з урахуванням реальності, у якій він жив. Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знаннями.

Конфуція по праву можна назвати співаком стародавності, але він орієнтував свою модель держави як би в минуле. Ідеальне минуле повинне було, по задумах Конфуція, відігравати роль ідеального майбутнього.

4. Сучасне сприйняття і використання поглядів Конфуція у КНР

Культ вчення Конфуція є характерним і для сучасного Китаю. Час від часу в країні відбуваються гучні ідеологічні кампанії з приводу вивчення праць Конфуція. Ще у XX ст. тут масовими накладами друкувались цитати, витяги з його вчення, а люди змушені були заучувати їх напам'ять у свій вільний час, як індивідуально, так і колективно. Відбувалось це переважно у важкі для Китаю часи, коли боротьба за владу в країні набувала гострої форми і серед народу зростало соціальне незадоволення. Знання вчення Конфуція у Китаї було найбільш поширеним і довготривалим культом, об'єктом поклоніння і шанування багатомільйонного населення країни, для якого Конфуцій був пророком-посередником між божествами і людьми. Своє вчення Конфуцій розробляв у період розбрату, розрухи, міжусобної війни і жорстокої кланової боротьби за владу в центрі країни та на її периферії. Такому соціальному хаосу філософ намагався протиставити моральні ідеї, принципи і норми. Для цього він звернувся до давніх традицій. Культи духів і предків -- головні у конфуціанстві. Гаслом мислителя було повернення своїм сучасникам давно забутих ними традицій. Філософ неодноразово повторював, що немає потреби у створенні чогось нового, необхідно лише передавати нащадкам забуті настанови великих мудреців минулого, оскільки з їх втратою "золоті часи" у житті людей залишилися далеко позаду. Щоб повернути їх, тобто забезпечити людині щасливе й гідне життя, слід сприйняти погляди своїх наставників і діяти згідно з їхнім вченням. Головне тут -- так зване "золоте правило моралі": "Не роби людині того, чого не бажаєш собі". Тоді, був переконаний Конфуцій, зникне ненависть у державі, припиниться розлад у сім'ї. З цієї частини конфуціанського вчення випливає недвозначний висновок: оскільки досягнення "золотих часів" втрачені народом з причини забуття ним благородних давніх традицій, остільки відповідальний за свої негаразди він сам, а не правителі країни.

Висновок

Таким чином, політична філософія Конфуція - помірно-консервативна "м'яка версія" деспотизму. По своїй суті вона спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства за допомогою гіпертрофованої ролі традиційних правил поведінки, правил церемоніалу лі в якості найважливішої і найефективнішої дисциплінуючої і стабілізуючої основи суспільства.

Таким чином, я гадаю, що вчення Конфуція про державу було консервативним, бо не відходило від старих методів та правил управління, а він лише згрупував їх.

Стабільність держави за Конфуцієм базується на правилах лі. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів (серед який ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему "правил поведінки" - норм і ритуалів лі.

Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі законів. "Якщо, - підкреслював він, - керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором, і він виправиться".

Размещено на Allbest.ru