Матеріалістична філософія, її поняття та категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема матерії є внутрішнім стрижнем теоретичного змісту матеріалістичної філософії, а поняття матерії - центральною його ідеєю і категорією.

Термін "матерія" має латинське походження (лат. речовина). Поняття матерії - це найширша абстракція, категорія. Тому матерію взагалі неможливо бачити, сприймати дотиком, нюхати, пробувати на смак і т. ін. Те, що сприймають органи чуття людини, є певним видом матерії. Матерія не тотожна жодній з речей, хоча всі вони входять до її структури, а іноді, на рівні буденної свідомості, саме так і сприймаються.

Отже, головною ознакою матерії є те, що вона - об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

У сучасній філософії виокремлюють чотири етапи становлення категорії "матерія".

Перший отримав назву етапу наочно-чуттєвого уявлення про матерію. Він охоплював безліч філософських шкіл і течій стародавнього світу, особливо античної Греції. Основою речей і космосу вважались ті чи інші першооснови (стихії) природи, які мали життєве значення, були поширеними і сприймалися наочно-чуттєво. Наприклад, Фалес доводив, що такою першоосновою є вода.

Другий етап називається фізикалістським, оскільки він базувався на фізичних уявленнях про зміст і структуру матерії. Зародився цей етап ще в античності, а розквіту досяг в епоху Нового часу. Його видатними представниками були: Р. Декарт, І. Ньютон, М. Ломоносов та ін. Вони доводили, що матерія - це атоми або сукупність загальних властивостей речей. Згідно з Р. Декартом, природа матерії полягає в одній лише протяжності. У межах механістичних поглядів Г. Галілея та І. Ньютона визначальною ознакою матерії була маса як особлива властивість макротіл. Оскільки маса виявляється у вигляді ваги, остільки головною ознакою матеріальності тіл вважалась на той час (аж до кінця XIX ст.) саме вага. Зрештою, матерія ототожнювалася з масою, носіїв якої розглядали як неподільні атоми.

Однак і ці погляди не були позбавлені недоліків. Головний з них - підміна матерії як субстанції речей їх загальною якістю, тоді як субстанція і якість - це різні характеристики буття. Цей недолік у трактуванні матерії чітко виявився наприкінці XIX - початку XX ст., у період революції у фізиці, коли стала відомою мінливість атомів та їх здатність спонтанно розпадатися, виділяючи при цьому тепло і випромінюючи електрони, альфа-частинки та електромагнітні хвилі. Стало зрозуміло, що маса електронів змінюється залежно від швидкості їх руху. Оскільки матерія ототожнювалася з неподільністю атомів, з їх незмінною масою, остільки експериментальне підтвердження подільності атомів і мінливості їх маси спричинили розгубленість фізиків. Багато хто з них став твердити, що "атом дематеріалізується, матерія зникає". У результаті виникла необхідність поглибленої та всебічної інтерпретації поняття "матерії"". Настав третій, філософсько-гносеологічний, етап у формуванні і розвитку цього поняття. Застосувавши діалектику до його вивчення, філософія дійшла висновку, який В. Ленін сформулював так: "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". До позитивних моментів цього визначення можна віднести те, що воно оголошує поняття матерії філософською категорією, а об'єктивну реальність - її головною властивістю, стверджує пізнаванність матерії та показує шляхи її вивчення.

Четвертий етап - субстанційно-аксіологічний (ціннісний). Він сформувався в середині XX ст. у результаті розвитку філософської думки та синтезу різноманітних стратегій дослідження матерії. Всі досягнення в цих дослідженнях, всі відомі науці та практиці форми і види матерії сьогодні розглядаються як загальнолюдські цінності, а за їх подальшого вивчення пріоритетною стала методологія діалектико-аксіологічного підходу.

Із сучасного уявлення про сутність і зміст матерії випливають її основні властивості: об'єктивність, вічність, нестворенність, багатоякісність, системність, структурність, самоорганізація, взаємодія, відображення та ін.

Якісна нескінченність матеріального світу полягає в невичерпності форм і видів предметної реалізації матерії. Наука відкрила і ще відкриє багато нового, дивовижного в структурі матерії, але вже сьогодні достовірно відомо, що матерія дискретна.

На засадах генетичного принципу у філософії виокремлюють неживу (неорганічну), живу (органічну) та соціально організовану (соціум) матерію.

Жива природа представлена такими рівнями матерії: доклітинний (ДНК, РНК, білки), клітини, багатоклітинні організми, види і популяції, біоценози, біосфера.

У процесі еволюції живої матерії сформувався її особливий рівень - соціально організована матерія: індивіди, сім'я, колективи різних рівнів, соціальні групи, класи, етноси (нації, народності, племена, раси), держави, союзи держав, суспільство в цілому.

Специфіка соціально організованої матерії полягає в тому, що її якісна своєрідність визначається не стільки фізичною і біологічною природою людей як живих організмів, скільки системою відносин, що виникають між людьми і різними їх об'єднаннями в процесі спілкування, трудової і пізнавальної діяльності. Тому вихідними чинниками соціальної реальності перш за все є матеріальні та ідеологічні суспільні відносини з природою, засобами виробництва, розподілом, обміном, споживанням тощо. їх існування зумовлюється функціонуванням сукупностей людей і різними зв'язками між ними. На рівні соціальної реальності матеріальна субстанція розкриває себе постійно аж до виникнення свідомості та взаємопереходу матеріального й ідеального в процесі розгортання практичної діяльності людей.

Важливою властивістю матерії є її самоорганізація. Суттєвим сучасним внеском до її розуміння, як і змісту матерії взагалі, стали ідеї синергетики (грец. сумісний, такий, що діє узгоджено). Це напрям міждисциплінарних наукових досліджень, що сформувався в 70-ті роки XX ст.

Самоорганізація - процес, унаслідок якого створюється, відтворюється чи удосконалюється організація складної динамічної системи. Такі процеси відбуваються завдяки перебудові наявних та виникненню нових зв'язків між елементами відкритих систем. Саме ці системи утворюють той світ" в якому ми живемо. Процеси, що відбуваються в них, мають природний, спонтанний характер. Протікаючи в умовах взаємодії з навколишнім середовищем, вони відносно автономні, незалежні від нього. Причому зміни в таких системах неперервні і відбуваються в певному напрямку: від хаосу до порядку. Отже, синергетика дійшла висновку, прямо протилежного твердженням класичної фізики: чітка тенденція змін у світі полягає не в спрямованості до хаосу як кінцевого стану змін, а навпаки - до порядку. Синергетика, отже, дає можливість розглядати з принципово нового погляду всі основні форми матеріального буття і способи їх існування.

Нарешті, ще одна властивість матерії - її незнищенність. Досліджуючи фундамент матерії, сучасна фізика відкрила всезагальне перетворення матеріальних об'єктів. Перетворення механічного руху внаслідок тертя приводить до нагромадження внутрішньої енергії тіла, до посилення теплового руху його молекул. Тепловий рух, у свою чергу, може перетворитися на випромінювання. Закон збереження і перетворення енергії наголошує: які б процеси перетворення не здійснювалися у світі, загальна кількість маси і енергії залишається незмінною. Будь-який матеріальний об'єкт існує лише у зв'язку з іншими і через них пов'язаний з усім світом. Так, екологічні проблеми, які все гостріше нагадують про себе, мають в основі людську діяльність. З іншого боку, вчені вже не перше десятиріччя переконують, що тільки через освоєння космічного простору людство в найближчі століття, а можливо, десятиліття зможе розв'язати життєво важливі для себе проблеми, наприклад, забезпечення землян гостро необхідними енергоресурсами.

Властивості незнищенності і нестворенності матерії мають велике методологічне значення. Враховуючи їх, наука відкрила закони збереження маси, енергії, заряду, парності та ін., які дали змогу глибше і повніше зрозуміти процеси, що відбуваються в різних сферах природи. Вопи е також знаряддям критики помилкових поглядів на сутність і структуру світу, його глибинні підвалини. Тому розуміння матеріальної єдності світу все ґрунтовніше проникає і в сучасне природознавство, і в науки про людину та суспільство. Воно свідчить про те, що в основі всієї різноманітності наявних речей, явищ та процесів є рух матерії.

Структурність матерії, існування в ній певного типу матеріальних систем припускає як внутрішню, так і зовнішню взаємодію відносно кожного відокремленого об'єкта. Взаємодія приводить до зміни його властивостей, відношень, станів. Всі ці зміни в їх найзагальнішому вигляді є невід'ємною характеристикою матерії, її атрибутом. В матеріалістичній філософії вони називаються рухом. Рух - це не тільки будь-які зміни взагалі, а й всілякі взаємодії матеріальних об'єктів, перехід їх станів.

Матерія існує тільки в русі. Через рух і лише завдяки йому вона виявляє себе. Неможливо знайти жоден об'єкт, який би не перебував у русі. Рух є способом існування матерії. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії без руху, як і руху без матерії. Будь-який матеріальний об'єкт існує завдяки тому, що в ньому відтворюються певні типи руху. За умови їх знищення об'єкт припиняє існування, переходить в інші об'єкти, які, у свою чергу, характеризуються певним набором типів і форм руху. Інакше кажучи, рух внутрішньо властивий матерії.

У XIX ст. у філософії сформувалася позиція, згідно з якою рух (енергія) може існувати самостійно, незалежно від матерії. Ця концепція отримала назву енергетизму. її автором був німецький фізик, хімік і філософ В.Ф. Оствальд (1853-1932). Він доводив, що насправді існує лише єдина субстанція, якою є енергія. Помилка енергетизму полягає в абсолютизації енергії. Чиста енергія - це тільки одна з характеристик інтенсивності взаємодії матеріальних об'єктів.

Рух матерії - єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій - момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі.

Суттєвими характеристиками руху матерії також є його перервність і неперервність. Перервність - властивість матерії бути дискретною (планети, тіла, кристали, молекули, атоми, ядра тощо). Неперервність, навпаки, - її властивість бути цілісними системами, які утворюються з окремих дискретних елементів, нескінченності їх зв'язків, поступовості зміни станів, плавності переходів з одного в інший. Завдяки перервності можливе існування в об'єктивній реальності нескінченної множини різноманітних конкретних матеріальних об'єктів. Неперервність виявляється у вічній еволюції цих об'єктів, їх взаємозв'язках.

Рух матерії різноманітний за виявом й існує в різних формах.

Механічний рух притаманний будь-якому вияву матерії у вигляді як поля, так і речовини. Сучасною наукою встановлено, що просторові переміщення мають місце в будь-якому матеріальному утворенні - від елементарних частинок до живого організму. В інших формах руху матерії механічні зміни мають підпорядкований характер.

Фізичний рух охоплює теплові, електричні, магнітні, внутрішньоатомні та внутрішньоядерні процеси у твердих тілах, рідких тілах та газах. Сюди ж належать процеси, пов'язані з рухом елементарних частинок. Сучасний науково-технічний прогрес суттєво збагатив уявлення про фізичну форму руху матерії, чим значно просунув уперед і теоретичну, і практичну фізику.

Хімічний рух пов'язаний зі з'єднанням або роз'єднанням атомів. Внаслідок цих процесів виникають чи розпадаються молекули, з яких утворюються всі хімічні сполуки. Хімічні перетворення дуже поширені в живій і неживій матерії.

Біологічний рух - один із найскладніших. Він охоплює всі різноманітні процеси у живих організмах, які пов'язані з обміном речовин з навколишнім середовищем.

Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, який, врешті-решт, визначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства.

Крім форм, є типи руху. В основі їх класифікації лежать кількісні та якісні зміни.

Кількісні зміни пов'язані з перенесенням матеріальних об'єктів у просторі, зміною місця їх перебування та характеристик. Це кількісний тип руху матерії. Якісні зміни завжди пов'язані з перебудовою внутрішньої структури об'єктів і перетворенням їх на нові об'єкти, що мають нові властивості. Це якісний тип руху, який у свою чергу поділяється па динамічний та популяційний.

Динамічний якісний рух пов'язаний зі збереженням якості предмета, його стійкості, коли якісні зміни не виходять за межі наявної форми матерії, певного рівня її організації. Сюди ж належать процеси, пов'язані з такими якісними перетвореннями, за яких виникають більш складні стани об'єкта па основі простих, розвиваються потенційні можливості, що приховувалися в попередніх якісних станах. У неживій матерії яскравим прикладом такого руху є еволюція зірок. У живій матерії - це удосконалення в межах об'єкта, явища, процесу, що вже сформувався.

Популяційний якісний рух пов'язаний з переходом від якісних станів, характерних для одного рівня матерії, до якісного стану іншого рівня організації матерії: формування з елементарних частинок атомів, з атомів - молекул, перехід від неживої матерії до біологічного рівня її організації, виникнення людини, суспільства тощо.

Матерія рухається в просторі і часі. Ставлячи питання, що таке простір і час, кожна людина насамперед цікавиться їх сутністю, а також характером їх буття - чи існують вони "самі по собі", чи породжені Богом, чи перебувають лише в нашому сприйнятті або розумі.

Простір і час - це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони - корінні форми її існування. Однак філософи - ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Згідно з І. Кантом, простір і час - апріорні й абсолютно "порожні" форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів.Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.

Матеріалістична філософія доводить, що простір - це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів. Час - категорія для вираження тривалості існування, послідовності зміни станів у русі і розвитку матеріальних систем і елементів, з яких вони складаються.

У результаті поєднання елементів матеріалістичних та ідеалістичних поглядів на сутність простору і часу та їх взаємозв'язок з рухомою матерією, в історії філософії виникли два погляди на цю проблему. Вони отримали назву субстанційної та реляційної концепцій простору і часу.

Субстанційна концепція полягає в тому, що простір і час - самостійні сутності, які існують поруч з матерією і незалежно від неї. Таких поглядів дотримувалися, наприклад, Платон, Демокріт, І. Ньютон та ін. Тому відношення між простором, часом і матерією уявлялися ними як зв'язки між самостійними субстанціями. Це вело до висновку про незалежність властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів. Простір вони уявляли як чисту протяжність, порожню "ємність" для речей і подій, а час - як чисту тривалість, що однакова у всьому Всесвіті і перебіг якої ні від чого не залежить.

Найповнішого розвитку субстанційна концепція набула в І. Ньютона, який висунув ідею про існування абсолютного простору і часу. На його думку, простір нерухомий, неперервний, однорідний (однаковий у всіх точках), ізотропний (однаковий у всіх напрямах), тривимірний, нескінченний, ні на що не впливає, і сам не зазнає впливу. Абсолютний час є ні від чого не залежною тривалістю як такою, що рівномірно плине від минулого до майбутнього. Він одномірний, неперервний, нескінченний, однорідний, універсальний. І. Ньютон також доводив, що простір і час не залежать ні від маси речовини, ні від швидкості руху тіл.

Зміна фізичної картини світу спричинила переворот у поглядах на простір і час. Відкриття електромагнітного поля та з'ясування неможливості звести поле до механічного середовища (ефіру) виявили необґрунтованість, безпідставність класичної картини світу і разом з нею субстанційної концепції простору і часу. Стало зрозуміло, що матерію не можна уявляти як сукупність окремих, відмежованих один від одного елементів. Це зумовило появу реляційної (лат. відношення) концепції простору і часу. Її прихильники (Аристотель, Г. Лейбніц, Г. Гегель та ін.) розуміли простір і час не як самостійні сутності, а як системи відношень, які утворюються матеріальними об'єктами, що взаємодіють.

Зачатки реляційної концепції вперше трапляються вже в працях Аристотеля. Класичного вираження вона набула у творах Г. Лейбніца. Він, на відміну від І. Ньютона, активно обстоював залежність простору і часу від зв'язків між речами. Якщо для І. Ньютона, наприклад, рослина займає певний простір, який залишається, коли її не стане, то для Г. Лейбніца простір - це і є співвідношення рослини з предметами, які оточують її, поза цими зв'язками немає і простору. Для І. Ньютона простір - це субстанція (свого роду "речовина"), для Г. Лейбніца - своєрідне співвідношення.

жива матерія матеріалістична філософія

Велике наукове відкриття минулого століття - теорія відносності, яка була розроблена А. Ейнштейном (1879-1955), розкрила конкретні зв'язки простору і часу з рухомою матерією та один з одним, виразивши ці зв'язки конкретно в математичній формі у певних законах. Фундаментальний висновок, що випливає з цієї теорії, свідчить: простір та час не існують без матерії, їх метричні властивості визначаються розподілом і взаємодією матеріальних мас, тобто гравітацією.

Маючи всезагальні властивості, простір і час значно відрізняються один від одного.

До загальних властивостей простору належать: протяжність, зв'язок, тривимірність. Специфічними (локальними) просторовими властивостями матеріальних систем є їх симетрія та асиметрія, конкретна форма і розміри, місцеположення, відстань між тілами, розвиток, мінливість.

До загальних властивостей часу належать: нерозривний зв'язок з матерією, а також з простором, рухом та іншими атрибутами матерії; тривалість, неперервність. Час одновимірний, асиметричний, необоротний і спрямований завжди від минулого до майбутнього. Специфічними властивостями часу є конкретна тривалість та періодичність існування тіл, одночасність подій, ритм процесів, швидкість зміни станів, мінливість.

Вчення про час і простір поглиблюється і розвивається разом з розвитком науки в цілому, але особливо - природознавства і соціальної філософії. Різноманітність форм руху матерії припускає, що існують якісно різні просторово-часові форми, які відповідають різним видам рухомої матерії. У цьому розумінні йдеться про біологічний та соціальний простір і час. Недостатність лише фізичної характеристики простору і часу стала особливо помітною в науці XX ст., коли з'ясувалося, що важливі властивості суспільства і різних соціальних утворень пов'язані зі специфікою їх просторово-часової структури. Сьогодні також помітне зближення між субстанційною та реляційною концепціями простору і часу. Однак вважається, що в подальшому основою теорії часу все ж таки залишиться реляційна концепція.

Размещено на Allbest.ru