Філософія природи в системі сучасного знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 113 : 168.521

09.00.09 - філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Філософія природи в системі сучасного знання

Волковинський Сергій Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Сидоренко Лідія Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології;

- кандидат філософських наук Віфлянцев В'ячеслав Володимирович, Київський національний університет технологій та дизайну, доцент кафедри філософії та культурології.

Захист відбудеться "25" травня 2009 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "23" квітня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова.

Анотація

Волковинський С. О. Філософія природи в системі сучасного знання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

У дисертації розглядається філософія природи в системі сучасного знання, її необхідність та місце серед інших наук. Визначено, що сучасна філософія природи є філософським розглядом розуміння природи та осмислення практичного досвіду її освоєння в різноманітних онтологічних, методологічних, аксіологічних та світоглядних контекстах.

Обґрунтовано, що сучасна філософія виступає як практична філософія, що є осмисленням природи через призму практичного досвіду освоєння природи людиною. Виявлено специфіку методологічних принципів сучасної практичної філософії природи (людиномірність природи, коеволюція природи та людини, діалогічність мислення, різомоморфний образ природи), що виступають одночасно й як світоглядно-етичні та реалізують свій ціннісний потенціал у впливі на трансформацію світоглядних засад практичного ставлення людини до природи. Метою сучасної філософії природи є вироблення гармонійного співіснування людини та природи, на основі унікальності місця людини у природі, оскільки саме людина здатна взяти на себе відповідальність за буття.

Ключові слова: філософія природи, натурфілософія, наукова картина світу, діалогізм, практична філософія, екологічна криза, етика відповідальності, постнекласична наука.

Аннотация

Волковинский С.А. Философия природы в системе современного знания. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

В диссертации рассматривается философия природы в системе современного знания, ее необходимость и место среди других наук. Современная философия природы хотя и тесно связана с онтологией, естественными науками и философией науки, отличается от них тем, что направлена на рассмотрение мировоззренческих и практических следствий, которые реально отображают понимание человеком определенных теорий. Таким образом, методологией философии природы выступает мировоззренческо-аксиологическое рассмотрение научного и философского знания относительно понимания природы.

Теоретическая составляющая современной философии природы проявляется как онтология естественных наук, которая направлена на выявление ценностных принципов отношения к природе в пределах научной картины мира. Практическая составляющая современной философии природы заключается в том, что она направлена на мировоззренческое изменение отношения человека к природе, которое призвана дать направление и ценностные основания человеческой деятельности относительно естественного мира. Выяснено, что основной идеей современной философии природы есть ее понимание в качестве философии практической, призванной дать направление и ценностные основы человеческой деятельности по отношению к естественному миру. Современная философия природы выступает как практическая философия, которая способна предоставить конкретные пути и методы относительно преодоления глобального экологического кризиса.

На основе выявления человекоразмерности ценностной ориентированности знания в современной философии природы, которая выражает онтологическую, методологическую и праксеологическую направленность изготовления и использование знания в данной области, были выяснены следующие механизмы создания ценностного отношения к природе. Антропоцентрическая ориентация приводит к сужению восприятия природы в зависимости от человеческих амбиций и ожиданий. Обнаруживается зависимость характера знаний о природе от типа рациональности и способа познания. Логическим выводом из такой ситуации есть признание взаимозависимости самоорганизации природы и человека, которое на теоретическом уровне означает потребность в методе диалогического мышления (где в процессе познания человек погружен в природу) и на практическом уровне - признание коэволюции природы и человека. Признание же коэволюции, взаимосвязи и взаимозависимости означает действие принципа ответственности за свои действия в системе "человек-природа". Из этого явствует принцип диалогической ответственности, когда совокупная ответственность людей не вменяется в обязанность социальным учреждениям, а является ответственностью каждого члена социума.

Самобытность современной философии природы заключается в том, что философия природы, в отличие от этических концепций, направлена на осмысление общепринятых и культурных практических императивов деятельности, тем самым опосредованно побуждает человека к самоопределению относительно этих императивов.

Целью современной философии природы является гармонизация взаимоотношений в системе "человек-природа" на основе уникальности места человека в природе, поскольку именно человек способен взять на себя ответственность за бытие. Определено, что современная философия природы является философским рассмотрением понимания природы и осмыслением практического опыта ее освоения в разнообразных онтологических, методологических, аксиологических и мировоззренческих контекстах.

Ключевые слова: философия природы, натурфилософия, научная картина мира, диалогизм, практическая философия, экологический кризис, этика ответственности, постнеклассическая наука.

Summary

Volkovynskyi S. Philosophy of Nature in the System of Modern Knowledge. - Manuscript.

Dissertation for getting the scientific degree of a candidate of the philosophy in specialty 09.00.09 - philosophy of science. - Taras Sheuchenko Kyiv National University, Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to the philosophy of the nature in system of modern knowledge, its need and a place among other sciences is considered. It is defined that the modern philosophy of the nature is philosophical consideration of understanding of the nature and judgement of practical experience its development in various ontologic, methodological, axiological and world outlook contexts.

It is found out, that the basic idea of the new philosophy of the nature is its understanding as philosophy practical, called to give a direction and valuable bases of human activity in relation to the natural world. The modern philosophy of the nature acts as practical philosophy which is capable to give concrete ways and methods concerning overcoming global ecological crisis Originality of modern philosophy of the nature consists that the philosophy of the nature, unlike ethical concepts, is directed on judgement of the standard and cultural practical imperatives of activity, that indirectly induces the person to self-determination concerning these imperatives.

The purpose of modern philosophy of the nature is harmonization of mutual relations in system "human-nature", on the basis of uniqueness of a place of the human at the nature as the person is capable to incur the responsibility for life.

Key words: philosophy of nature, scientific picture of world, dialogism, practical philosophy, ecological crisis, ethics of responsible, post-non-classical science.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Взаємини людини та природи протягом століть були досить складними та суперечливими, що у 2-й пол. ХХ ст. виявилося в спектрі глобальних проблем людського існування. Вони стають предметом всебічного розгляду з позицій філософії науки, зважаючи на роль науки у пошуках шляхів подолання глобальної екологічної кризи.

Дослідження сучасного розуміння природи, пошук шляхів подолання деструктивного ставлення до неї, поширюється в межах не лише природничих наук, але й гуманітарних, що виявляє ціннісну навантаженість розуміння природи та навколишнього середовища. Переосмислення дихотомії "природа-культура", на якій ґрунтується розрізнення природничих та гуманітарних наук, стає основою спроб інтеграції "двох культур" наукового пізнання, оскільки все більше усвідомлюється глибина нерозривної єдності та цілісності системи "людина-природа".

В результаті досліджень зв'язку людини з природою в сучасній техногенній цивілізації було напрацьовано величезний матеріал, що в останній третині ХХ ст. починає оформлюватись як сучасна філософія природи. Вона є результатом численних намагань створити цілісний образ природи та інтенсивних пошуків можливих практичних рішень проблеми подолання глобальної екологічної кризи, тобто відчуження людини від природи світом техніки та цивілізацією.

Однак попередній розвиток культури та науки створив надзвичайно різноманітний спектр наукових галузей. Тому цілком логічно виникають питання про статус та можливості філософії природи в системі сучасного знання: чи є вона відродженням та наслідуванням натурфілософії; яким чином вона співвідноситься з онтологією, природознавством (зокрема з екологією), з філософією як світоглядною системою знання та філософією науки, з етикою, екологічною етикою та біоетикою. Тобто виникають як проблема інтеграції результатів інших наукових галузей в сучасну філософію природи, так і проблема самостійності, предметної та методологічної цілісності самої сучасної філософії природи.

У філософській літературі останніх двох десятиліть особливо наголошується на важливості та необхідності відродження філософії природи в системі сучасного знання. Про те, що осмислення процесу формування сучасної філософії природи є на часі, можна судити також зі зростаючої останніми роками дослідницької зацікавленості цією проблематикою. Дослідження в галузі сучасної філософії природи розпочались у західноєвропейській школі працями таких філософів як Г. Йонас, В. Гьосле, К.М. Маєр-Абіх та ін. Метою практичної філософії природи в розумінні німецьких дослідників є спроби осмислення виходу з глобальної екологічної кризи як головної серед глобальних проблем людства.

В радянському науковому просторі, починаючи з 1960-х рр., виникає також багато дискусій з приводу статусу філософії природи, її зв'язків з природознавством та філософією науки (Б.М. Кедров, П.В. Копнін, Ю.В. Кушаков, Г.В. Платонов). Хоча ці дискусії й були плідними, але проблема залишилась відкритою. З середини 1990-х рр. дослідження проблематики сучасної філософії природи є досить потужним у Росії. Виокремлюються два напрямки розуміння сучасної філософії природи: 1) як онтології природознавства (Т.П. Агафонова, А.А. Іваненко, В.В. Казютінський, І.К. Лісеєв, Ю.В. Соболевська) та 2) як парадигми розвитку природничого знання (Р.С. Карпінська, А.П. Огурцов, Ю.М. Плюснін). Втім феномен філософії природи та її специфіка як окремої й самостійної галузі знання не досліджувалися системно.

В Україні стійкий інтерес до проблематики філософії природи виникає тільки на початку ХХІ ст. Загалом, дослідники філософського осмислення природи в Україні наголошують на існуванні декількох самостійних напрямків в проблемному полі філософії природи: 1) сучасна філософія природи має змістовні пласти, що суттєво сприяють розв'язанню глобальної екологічної кризи (Л.І. Сидоренко, М.М. Рогожа), 2) сучасна філософія природи має стати практичною філософією (Ю.О. Мєлков, А.А. Рєпа, С.І. Щербак), 3) виступає в якості світоглядної орієнтації сучасного природознавства та науки (В.Ю. Даренський, І.С. Добронравова, О.Ф. Коннов, С.П. Стоян, А.В. Толстоухов), 4) повинна ґрунтуватись на здобутках типу раціональності постнекласичної науки взагалі та синергетики зокрема (І.С. Добронравова, В.С. Лук'янець, С.М. Ягодзинський).

Таким чином, виокремилося декілька напрямків розвитку сучасної філософії природи виходячи з завдань, які вона має вирішувати. При цьому, поза вивченням залишається ґрунтовний розгляд взаємозв'язку вищезазначених напрямків філософії природи в контексті дослідження місця та статусу філософії природи серед інших сучасних галузей знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії та методології науки філософського факультету в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України" НДР №06БФ041-01 "Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення предметного поля сучасної філософії природи, її зв'язку з науковими та філософськими системами знання.

Постановка мети зумовила необхідність розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- розглянути зв'язок сучасної філософії природи з її попередніми історичними формами;

- проаналізувати розуміння предметної сфери філософії природи в сучасних методологічних концепціях;

- визначити онтологічний та епістемологічний виміри сучасної філософії природи;

- з'ясувати принципову здатність філософії природи виступати у якості практичної філософії;

- дослідити аксіологічні аспекти сучасної філософії природи.

Об'єкт дослідження: презентації ставлення людини до природи в наукових та філософських галузях знання.

Предмет дослідження: філософія природи як самостійна галузь в системі сучасного знання.

Методи дослідження. Основними методами дисертаційного дослідження є: історико-філософський та компаративістський, що виявляють особливості формування філософії природи, різних її варіантів та зв'язок з іншими сферами знання; структурно-функціональний, системний та цілісний підходи, що забезпечують можливість виявити ознаки системи в її цілісності; принцип доповнюваності, тобто органічного поєднання різних методів аналізу; феноменологічний, що дозволяє розглядати інтенціональний зміст в знанні про об'єкт філософії природи та природознавства; прагматичний, де основна увага зосереджена на характері соціокультурної обумовленості тверджень, що вважаються істинними; діалектичний, що виявляє характер взаємообумовленості відношень "природа-людина"; аксіологічний, що виявляє ціннісний зміст знання та практичної діяльності. Названі методи та підходи використовувалися комплексно, а також у конкретних випадках порізно, згідно із завданнями та потребами дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в розробці концепції, згідно з якою специфіка сучасної філософії природи виявляється в філософському осмисленні презентацій ставлення людини до природи, які втілені в галузях сучасного знання, в контексті практичної філософії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в наступних положеннях:

- представлено, що сучасна філософія природи являє собою як відродження певних інтенцій історичних варіантів філософії природи, так і має власну специфіку. Остання виявляється в 3-х основних функціях сучасної філософії природи: 1) здійснювати світоглядний синтез теоретичних знань природничих наук, 2) бути онтологією природознавства, 3) бути розділом практичної філософії, які створюють методологічне підґрунтя полісемантичності сучасного визначення поняття "філософія природи";

- виявлено, що предмет дослідження філософії природи є змістовно близьким до предметів філософії науки, теоретичного природознавства, екології й екологізму, але не співпадає з ними, а також являє собою дослідження теоретичних та методологічних принципів людського розуміння природи та соціо-етичних правил практичного ставлення людини до природи з позицій певних типів раціональності;

- виведено, що онтологічний вимір сучасної філософії природи розкривається через онтологію природничих наук, зокрема через розгляд наукової картини світу та ціннісного спрямування наукового знання. В результаті сучасна філософія природи дозволяє кваліфікувати онтологію класичного природознавства як таку, що містить засновки деструктивного ставлення до природи, та постнекласичну онтологію як підґрунтя для подолання такого ставлення. В епістемологічному аспекті можливості філософії природи виявляють себе в функціонуванні її основних принципів як інтегруючих чинників щодо природничих наук, екологізму, філософії та методології науки, на підставі яких формуються засади недеструктивного ставлення людини до природи в межах постнекласичного типу раціональності;

- обґрунтовано, що сучасна філософія природи належить до сфери практичної філософії, сутність та мета якої виявляється через її практичну спрямованість. Сучасна філософія природи як практична філософія є осмисленням природи через призму практичного досвіду освоєння природи людиною. Метою сучасної філософії природи є виявлення наявного світоглядного ставлення до природи заради зміни такого ставлення через трансформацію цих засад і принципів;

- з'ясовано, що специфіка аксіологічних аспектів сучасної філософії природи як практичної філософії виявляється в людиномірності її ціннісної орієнтованості. Система її положень включає методологічні принципи (людиномірність природи, коеволюція природи та людини, діалогічність мислення, різомоморфний образ природи), що виступають одночасно й як світоглядно-етичні та реалізують свій ціннісний потенціал у впливі на трансформацію світоглядних засад практичного ставлення людини до природи.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Науково-практичне й теоретичне значення дисертаційного дослідження пов'язане з можливістю використання основних висновків та методологічних положень дисертаційної концепції для розв'язання практичних проблем етичного та світоглядного характеру в сучасній соціальній практиці. Основні положення дисертаційної роботи також можуть бути використані в нормативних курсах лекцій з філософії, філософії та методології науки, теорії наукового пізнання, практичної філософії, екології та основ безпеки життєдіяльності, а також у спецкурсах "Філософські проблеми сучасного природознавства", "Наука та культура", "Наука та цінності", "Актуальні проблеми філософії".

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Про основні результати дослідження доповідалось на міжнародних наукових конференціях: "Дні науки філософського факультету" (м. Київ, 2006, 2007, 2008); ІІ всеукраїнська конференція "Філософія: Нове покоління" (м. Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція "Буття як центральна проблема онтології" (Росія, м. Санкт-Петербург, 2007); Міжнародна науково-теоретична конференція "Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності" (м. Житомир, 2007); Міжнародна наукова конференція "Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність" (м. Чернівці, 2008).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 10 наукових публікаціях, з яких 4 статті опубліковані у виданнях, що затвердженні ВАК України як фахові з філософії.

Структура та обсяг дисертації підпорядковані внутрішній логіці дослідження, поставленій меті й вирішенню основних завдань. Відповідно до цього дисертація складається із вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку літератури. Основний текст дисертації складає 179 сторінок, список використаних джерел містить 232 найменування на 25 сторінках.

2. Основнийзміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробленості, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дисертаційної роботи, вказуються її вихідні методологічні принципи та теоретична основа, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, обґрунтовується змістовна структура роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічне визначення філософії природи в європейській пізнавальній традиції" визначається та конкретизується предметне поле, мета та методи філософського осмислення природи у ході розвитку західноєвропейської культури.

Історично першим варіантом спеціального осмислення природи була давньогрецька натурфілософія (підрозділ 1.1. "Виникнення натурфілософії як цілісного образу природи"), метою якої було осягти космос та місце людини у ньому, що відповідає людській гідності. Пізнавши першооснову, першостихію, людина може долучитись до мудрості космосу, й, таким чином, пізнати місце всіх речей. З часів елейської школи метою натурфілософії стає виявлення "розумної" основи космосу та її співвідношення з мінливим світом наявних речей, тобто співвідношення мислення та буття. В античній класичній філософії мислення та буття набувають онтологічного статусу. Разом з тим, ствердження трансцендентного буття, уособленням якого були Благо, Єдине, Бог, через призму християнського світогляду в неоплатонізмі та середньовічній філософії визначає природу як позбавлену статусу буття, оскільки вона не є істиною, благом та першоосновою світу. Натурфілософія доби Відродження стверджувала необхідність пізнання природи (яку можливо збагнути людським розумом) як опосередкованого шляху пізнання Бога.

Саме на цьому ґрунті здійснювався розвиток науки XVI-XVII ст., однак при цьому наука відмовляється від натурфілософської мети пізнання Бога (підрозділ 1.2. "Традиції визначення філософії природи як осмислення напрацювань природничих наук"). Хоча світ божественного онтологічно "зникає", звільнену нішу займає світ знання, тому розрізнення сутності та існування зберігається та поглиблюється розрізненням суб'єкта та об'єкта, людини та природи. Метою пізнання природи природознавством проголошувалось отримання знань, в яких вбачалась сила, здатна керувати природою ("знання - це влада" Ф. Бекон). Натурфілософія німецької класичної філософії була критикою механістичного розгляду природи природознавством та методу її пізнання через протиставлення об'єкта та суб'єкта, критикою пізнання явища в об'єктивній незалежності від суб'єктивності людського пізнання. Ф.В.Й. Шеллінг та Г.В.Ф. Гегель розуміли натурфілософію або філософію природи як дедукцію всіх явищ природи виходячи з абсолютної передумови - абсолютної тотожності духу та природи, а сама дедукція є розгортанням різних потенцій природи, їх усвідомлення та перетворення на організовані свідомі сили природи. Але поряд з наочністю, експериментальністю та практичною ефективністю природознавства натурфілософія сприймалась як умоглядна, метафізична та, навіть, містична й надумана.

Таким чином, натурфілософія від античності до Нового часу - це "природознавство", тобто дослідження природи заради вироблення та осмислення основи природи та її принципів, що слугує єдиній меті - виробленню світоглядної позиції. З Нового часу від неї відокремилось природознавство, що проголосило себе експериментальною наукою. Інша ж змістовна частина натурфілософії залишилась на відкуп філософії, але це призвело до того, що її одразу ж прозвали спекулятивною, тобто відірваною від досліду, експерименту. Сучасна ж філософія природи відроджується як філософська частина натурфілософії.

З потребою осмислення виявлених екологічних проблем у сер. ХХ ст. та розвитку філософії науки виникає потреба у філософському осягненні вивчення природи природничими науками та реалізації цих знань у суспільній практиці через техніку та технології. Саме на такому ґрунті виникає потреба у відродженні філософії природи в сучасності у зв'язку з глобальними екологічними проблемами (підрозділ 1.3. "Розгляд предметної сфери філософії природи в сучасних методологічних концепціях"). В даному підрозділі розглядаються дискусії дослідників за останні десятиліття щодо визначення, предметної сфери, мети та завдань сучасної філософії природи. Виявлена специфіка європейської, російської та української філософських шкіл щодо проблематики філософії природи. Поряд з традицією розуміння функції філософії природи як світоглядного синтезу теоретичних знань про природу (що було притаманно для античності), та філософією природи, що виступає онтологією природознавства (що було характерно для німецької філософії природи ХІХ - поч. ХХ ст.), виникає нове розуміння філософії природи як практичної філософії, тобто вона має займатись орієнтацією нашої діяльності, спрямованої на вироблення певних практичних дій щодо подолання глобальної екологічної кризи. Тому цілком логічно виникає питання про співвідношення цих головних напрямків та визначення місця сучасної філософії природи в системі сучасного знання.

В другому та третьому розділах, для визначення статусу та можливостей філософії природи в системі сучасного знання, розглядається зв'язок останньої з іншими галузями філософського та наукового знання, як в теоретичній, так і в практичній сферах. Другий розділ "Онтологічний та епістемологічний виміри сучасної філософії природи" орієнтований на дослідження наукової картини світу як основи розуміння природи, що надає можливість визначити взаємовідношення філософії природи з онтологією, природознавством, філософією природничих наук.

У підрозділі 2.1 "Розуміння природи в межах сучасної філософії природи" звертається увага на розуміння самого феномену природи в сучасній філософії природи для визначення онтологічного та епістемологічного вимірів сучасної філософії природи. В процесі життєдіяльності людини світ природи та світ людини не можуть бути відокремлені, що відображає фундаментальну єдність людини та природи. Тому визначальною рисою сучасної філософії природи є розуміння феномену природи у невід'ємності з розумінням природи людиною. Адже природу "саму собою" ми пізнати не можемо, оскільки ми пізнаємо природу в межах власне людського мислення та культурних форм освоєння природи. Найвпливовішою культурною формою освоєння природи в межах сучасної техногенної цивілізації є наукова картина світу.

Підрозділ 2.2. "Наукова картина світу як онтологічна основа сучасного розуміння природи" присвячений визначенню наукової картини світу як онтологічної основи науки. Прагнення до пізнання сутності природи у Новий час все більше починає розумітись як розробка наукової картини світу. Наукова картина світу виникає як спроба концептуального бачення природи на основі відкритих законів. При цьому не звертається увага на саме існування світу природи, її буття. З поч. ХХ ст. виникає усвідомлення розщеплення у розумінні природи через призму наукової картини світу. Природа визначається об'єктивно, як сутнісне уявлення, теоретична модель і реально, як явлене буття, тобто реальне буття природи, в якому живе людина, однак воно залишається за межами уявлень, що дає наукова картина світу. Саме таке подвійне розуміння природи стало однією з причин виникнення екологічної кризи сучасності.

Зроблено висновок про те, що наукова картина світу є онтологічною основою розуміння природи, що (прямо та опосередковано впливаючи на розвиток суспільства через культуротворчі функції) є однією з світоглядних основ визначення ставлення людини до природи. У науковій картині світу як теоретичній схемі розуміння природи імпліцитно містяться засновки деструктивного ставлення до природи.

У зв'язку з цим, підрозділ 2.3. "Зміна методологічних підходів до усвідомлення природи в сучасній філософії та філософії науки" присвячений виявленню зрушень, що відбулися у сучасній науці та філософії, щодо розуміння наукової картини світу та визначенню зв'язку таких зрушень з появою та подальшим розвитком сучасної філософії природи. Оскільки метою сучасної філософії природи є гармонізація системи "людина-природа", то її завданням є переорієнтація сучасних наукових уявлень про природу в більш конструктивне русло. Тому сучасна філософія природи виступає як онтологія природничих наук та є спрямованою на вироблення методологічних підходів, що були б орієнтовані на дбайливе ставлення до природи та гармонізували б систему "людина-природа". В межах постнекласичного типу мислення сучасна філософія природи сприятиме інтеграції наук через проголошення світоглядних принципів ставлення до природи. Такими принципами виступають: людиномірність природи, коеволюція природи та людини, діалогічність мислення та різомоморфність, де світ постає як грандіозна, незбагненно складна мережа зв'язків людини та природи. Всі ці принципи є принципами постнекласичної онтології, отже саме вона може стати підґрунтям для гармонізації системи "людина-природа". філософія природа онтологічний знання

З другого розділу висновується, що сучасна філософія природи (хоча й тісно пов'язана з онтологією, природничими науками та філософією науки) відрізняється від них тим, що спрямована на розгляд світоглядних та практичних наслідків, що реально відображають розуміння людиною певних теорій. Таким чином, сучасна філософія природи переступає традиційні для неї онтологічні межі й прагне набути новий аксіологічний вимір з метою формування принципово іншого ставлення до природи. Сучасна філософія природи є не стільки теоретичним осягненням розуміння природи різноманітними галузями наукового та філософського знання, скільки осмисленням такого розуміння через призму практичного досвіду освоєння природи людиною на основі цих знань.

Третій розділ "Аксіологічний вимір сучасної філософії природи" складається з трьох підрозділів, що присвячені особливостям практичної спрямованості сучасної філософії природи.

Підрозділ 3.1. "Специфіка ціннісних принципів сучасної філософії природи як практичної філософії" акцентує увагу на тому, що сучасна філософія природи не може не бути практичною філософією. Виявлення ставлення людини до природи на теоретичному рівні має за мету не просто виявлення та констатацію такого ставлення, а зміну такого ставлення в бік гармонізації ставлення людини до природи. Тому найпершим принципом сучасної філософії природи виступає її практична орієнтованість на зміну сучасного ставлення до природи.

У західноєвропейській традиції відродження проблематики філософії природи (Г. Йонас, В. Гьосле, К.М. Маєр-Абіх) розпочалось саме з розуміння її як практичної філософії, що здатна надати конкретні шляхи та методи щодо подолання глобальної екологічної кризи. Завдання філософії природи й полягає в тому, щоб знайти в зовнішній практичній діяльності людини щодо світу природи "лише дзеркало нас самих, побачити в природі вільне відбиття духу" (Г.В.Ф. Гегель). Ціннісною орієнтацією принципів сучасної філософії природи є осмислення практичної діяльності людини як особистості - на рівні особистих вчинків і в якості члена суспільства - через усвідомлення себе як частини практичної діяльності суспільства в межах економіки та політики.

У підрозділі 3.2. "Співвіднесення аксіологічних принципів сучасної філософії природи з принципами екологічної етики та біоетики" досліджуються такі сучасні галузі практичного знання як біоетика, екологічна етика, глобальна біоетика та етика відповідальності, що наголошують на зміні належної поведінки та діяльності людини у системи "людина - природа". В результаті розгляду аксіологічних принципів та спрямованості екологічно орієнтованих етичних вчень було виявлено, що сучасна практична філософія природи прагне до утвердження еко-майбутнього, виходячи не з потреб збереження здоров'я людини (біоетика, глобальна біоетика) та не з рівноправності людини з усім живим на Землі (екологічна етика, глибинна екологія, екологізм), а відзначаючи унікальність місця людини в системі природи (етика відповідальності). Тільки етика відповідальності наголошує на виключності людини та переосмисленні меж її відповідальності, оскільки за останні століття людина значно розширила власні можливості.

В межах етики відповідальності було виявлено потребу в філософії природи як онтології, що стверджує приналежність природи до буття необхідності, отже до істинного буття в європейській метафізичній традиції. Як було зазначено в другому розділі даного дослідження, в межах сучасної філософії природи наголошується на тому, що в західноєвропейській культурі було онтологізовано розрив істинного буття та природи. Оскільки сучасна філософія природи прагне до ствердження онтологічної єдності природи та людського розуміння буття, природи та цінності, то вона здатна виступити таким онтологічним вченням, що його потребує етика відповідальності для свого обґрунтування. Таким чином, сучасна філософія природи виступає як світоглядна галузь знання.

Впливу сучасної філософії природи на світогляд людини присвячено заключний підрозділ 3.3. "Людиномірність ціннісної орієнтованості сучасної філософії природи". Саме антропоморфічна орієнтація та принцип відповідальності сучасної філософії природи здатні бути підґрунтям для практичної філософії. Сучасна філософія природи виходить з антропогенності екологічної кризи, тобто вихідною точкою розгляду природи є людина, а не сама природа. В цьому і проявляється людиномірність ціннісної орієнтованості сучасної філософії природи, оскільки вона говорить з людиною про глобальну екологічну кризу мовою людини, а не мовою природних зв'язків та цінності природи, як це робить екологія.

Сучасна практична філософія має спонукати кожну людину до трансформації свого ставлення до природи, щоб таким чином змінити суспільну практику. Адже суспільство тільки тоді змінить певні норми, коли в ньому буде наявна певна група людей, що буде пропагувати та сповідувати певні екологічні норми, та втілювати їх у життя. Таким чином, наявна монологічна відповідальність має бути змінена в бік діалогічної, коли сукупна відповідальність людей не ставиться в обов'язок соціальним інституціям, а є відповідальністю кожного члена соціуму. Відбувається звільнення особистості від підпорядкованості соціальній системі, оскільки сама людина бере на себе часточку глобальної відповідальності шляхом особистої відповідальності за міру та характер свого споживання та шляхом формування майбутнього споживача завдяки створенню теперішнього попиту. Така позиція докорінно відрізняється від позиції доби модерну, де колективна відповідальність суспільства віддавалась на відкуп державі.

Екологізм виходить з потреби усвідомлення події екологічної кризи та з потреби трансформації свідомості, світогляду на цій основі. Філософія природи, з іншого боку, виходить з суб'єктивної реальності, з рефлексії свідомості людини, рефлексії світоглядного ставлення до природи, що призвело до екологічної кризи. Вже сама така рефлексивна діяльність і буде зміною свідомості та світогляду. В результаті, в межах сучасної філософії природи можна сформулювати наступний категоричний діяльний імператив - впливай на природні утворення (природу) так, як би ти хотів, щоби вони (вона) впливали на тебе.

На основі всього вищезазначеного можна надати наступну дефініцію: сучасна філософія природи є філософським осмисленням презентацій ставлення людини до природи в галузях сучасного знання в контексті практичної філософії. Метою сучасної філософії природи є вироблення ціннісно-навантаженого ставлення до природи спрямованого на гармонійне співіснування людини та природи.

Висновки

У дисертаційному дослідженні здійснено розгляд філософії природи як самостійної галузі та з'ясовано її статус в системі сучасного знання. Це зумовлено необхідністю визначення мети, завдань та методології сучасної філософії природи. У висновках викладені основні теоретичні та науково-практичні результати дисертаційного дослідження.

Філософське осмислення природи, тобто натурфілософія від античності до Нового часу - це "природознавство", тобто дослідження природи заради вироблення та осмислення основи природи та її принципів, що слугує єдиній меті - виробленню світоглядної позиції. З Нового часу від неї відокремилось природознавство, що проголосило себе експериментальною наукою. Інша ж змістовна частина натурфілософії залишилась на відкуп філософії, але це призвело до того, що її одразу ж прозвали спекулятивною, тобто відірваною від досліду, експерименту.

Зроблено висновок про те, що становлення наукової картини світу як теоретичної схеми розуміння природи призвело до розщепленості її розуміння: природа визначається об'єктивно, як сутнісне уявлення, теоретична модель, і реально, як явлене буття, що залишається за межами універсальних теоретично-картинних уявлень, реальне буття природи, в якій живе людина. Саме таке розуміння стало однією з причин виникнення екологічної кризи сучасності. Таким чином, наукова картина світу імпліцитно містить в собі засновки для деструктивного ставлення до природи.

Сучасна філософія природи хоча й тісно пов'язана з онтологією, природничими науками та філософією науки, відрізняється від них тим, що спрямована на розгляд світоглядних та практичних наслідків, які реально відображають розуміння людиною певних теорій. Виявлено, що сучасна філософія природи ґрунтується на сучасних здобутках філософії та філософії науки, методологічних напрацюваннях у сфері теоретичного вирішення проблеми деструктивного ставлення людини до природи. Філософія природи тісно пов'язана з філософією науки та постнекласичним типом мислення. Тільки постнекласичний тип мислення відповідає меті філософії природи та використовує відповідні методи для її досягнення.

Теоретична складова постає як онтологія природничих наук, що спрямована на виявлення ціннісних принципів ставлення до природи в межах наукової картини світу. Практична складова сучасної філософії природи полягає в тому, що вона спрямована на світоглядну зміну ставлення людини до природи, що покликана дати напрямок та ціннісні засновки людській діяльності стосовно природного світу. Сучасна філософія природи виступає як практична філософія, що здатна визначити конкретні шляхи та методи щодо подолання глобальної екологічної кризи.

В результаті розгляду аксіологічного потенціалу філософії природи та співвідношення її з етикою, аксіологією, екологічною етикою та біоетикою, виявлено самобутність філософії природи. Вона полягає у тому, що філософія природи, на відміну від етичних концепцій, спрямована на осмислення загальноприйнятих та культурних практичних імперативів діяльності та таким чином опосередковано спонукає людину до самовизначення щодо цих імперативів. Отже, сучасна філософія природи може сприяти гармонізації взаємин у системі "людина-природа" шляхом розвитку усвідомлення людиною самої себе та культури.

На основі виявлення людиномірності ціннісної орієнтованості знання в сучасній філософії природи, що виражає онтологічне, методологічне та праксеологічне спрямування вироблення та використання знання в даній галузі, були з'ясовані наступні механізми вироблення ціннісно-навантаженого ставлення до природи. Антропоцентрична орієнтація призводить до звуження сприйняття природи залежно від людських амбіцій та сподівань. Виявляється залежність характеру знань про природу від типу раціональності та способу пізнання. Логічним висновком з такої ситуації є визнання взаємозалежності самоорганізації природи та людини, що на теоретичному рівні означає потребу в методі діалогічного мислення (де в процесі пізнання людина занурена в природу) та на практичному рівні - визнання коеволюції природи та людини. Визнання ж коеволюції, взаємозв'язку та взаємозалежності означає дію принципу відповідальності за свої дії в системі "людина-природа". З цього випливає принцип діалогічної відповідальності, коли сукупна відповідальність людей не ставиться в обов'язок соціальним інституціям, а є відповідальністю кожного члена соціуму.

Внаслідок розгляду чисельних підходів та концепцій розуміння сучасної філософії природи висновується, що вона є філософським розглядом розуміння природи та осмислення практичного досвіду її освоєння в різноманітних онтологічних, методологічних, аксіологічних та світоглядних контекстах. Метою сучасної філософії природи є вироблення ціннісно-навантаженого ставлення до природи, спрямованого на гармонійне співіснування людини та природи на основі унікальності місця людини у природі, оскільки саме людина здатна взяти на себе відповідальність за буття.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Волковинський С.О. Біоетика в контексті постнекласичної науки / С.О. Волковинський // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 264-265. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 160-166.

2. Волковинський С.О. Людиномірність об'єкту філософії природи / С.О. Волковинський // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. - Ч. ІІ. - С. 85-86.

3. Волковинський С.О. Сучасна рецепція принципів філософії природи німецьких класиків / С.О. Волковинський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Випуски 84-86. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. - С. 17-20.

4. Волковинський С.О. Раціональність античної філософії природи в сучасності / С.О. Волковинський // "Філософія: Нове покоління": ІІ всеукраїнська конференція "Раціональність чи раціональності?" (1-3 березня 2007 року). - К., 2007. - С. 28-29.

5. Волковинський С.О. Наукова картина світу в контексті філософії природи / С.О. Волковинський // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. - Ч. ІV. - С. 91-92.

6. Волковинський С.А. Проблема бытия в современной научной картине мира / С.А. Волковинський // Современная онтология ІІ: Материалы международной научной конференции "Бытие как центральная проблема онтологии" (25-29 июня 2007 г., Санкт-Петербург, Россия) / Под редакцией проф. М.С. Уварова. - СПб., Изд. Дом С.-Петерб. Госуд. ун-та, 2007. - С. 435-441.

7. Волковинський С.О. Становлення поняття буття в сучасній філософії природи / С.О. Волковинський // "Практична філософія"- К., 2007. - №4 (26). - С. 23-32.

8. Волковинський С.О. Ставлення до природи як межа толерантності / С.О. Волковинський // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир, 2008. - №39. - С. 14-19.

9. Волковинський С.О. Коеволюційна стратегія філософії природи / С.О. Волковинський // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч. VІІ. - С. 57-59.

10. Волковинський С.О.Актуалізація відповідальності за знання в межах практичної філософії природи / С. Волковинський // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність. Матеріали Міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 301-302.

Размещено на Allbest.ru