Скептицизм в британській філософії Нового часу

В пункті 5.1.2 "Скептицизм Х`юма і скептицизм Секста: спільне та відмінне" здійснено підсумковий порівняльний аналіз розуміння скептицизму обома філософами. Як для Х`юма, так і для Секста скептицизм не є перешкодою для впевненого здійснення будь-яких вчинків, необхідних для повноцінного повсякденного життя, хоча й на протилежних підставах: якщо для Секста абсолютна практична певність прямо випливає з відмови скептика "догматично" теоретизувати з приводу тих явищ, на які він безпосередньо реагує, керуючись своїми природними здібностями, існуючими законами та звичаями, набутими у навчанні вміннями, а також підкоряючись зовнішнім впливам, яким він не може й не бажає протистояти, то для Х`юма практична впевненість людини у своїх діях гарантується настановами здорового глузду, невразливими для будь-яких скептичних сумнівів. Обидва філософи також визнають, що майбутні враження в принципі можуть привести скептика до відмови від власного скептицизму; але для Секста подібне самообмеження є складовою послідовного скептицизму, тоді як для Х`юма воно є по суті антискептичним і тлумачиться як момент подолання (за прикладом Декарта) "внутрішнього скептика" в собі самому. І для Х`юма, і для Секста скептицизм не заважає досягненню спокою в розумі, але знов на різних підставах: якщо античний скептик заспокоюється на тому, що він і не знає справжньої сутності будь-чого, і не завдає собі жодного клопоту, аби марно з`ясовувати це через "міркування про неочевидне", то скептик х`юмівського типу врешті решт заспокоюється на тому, що відносно "неочевидного" він має такі beliefs, які він, з незалежних від нього (а отже, природних за походженням) причин, не може не мати.

За останньою розбіжністю Х`юма і Секста криється ще більш глибока розбіжність, пов`язана з різним розумінням ними пізнавальних аспектів життєвої практики. З точки зору Секста, для забезпечення повсякденного практичного життя пізнання взагалі непотрібне: адже явища не потребують пізнання в силу їхньої повної очевидності, а те, що, як зазвичай вважають, криється "за" явищами, не може бути пізнаним, навпаки, в силу його повної неочевидності. З точки зору Х`юма, навпаки, життєва практика неминуче мусить бути забезпеченою певними світоглядними настановами (beliefs) стосовно неочевидного, які входять до складу загальнолюдського здорового глузду й присутні в свідомості кожної людини, навіть якщо вона не піддає їх спеціальній рефлексії.

Нарешті, не менш глибокою є розбіжність Х`юма та Секста в аспекті статусу особистості, що філософує. Ідеалом Секста є беззастережне розчинення особистості у вирі отриманих нею впливів та вражень, яким вона не чинить жодного опору. Х`юм, як філософ модерної доби, переживає самосуперечливість власної особистості значно гостріше і врешті решт відновлює її цілісність в процесі написання "Діалогів стосовно природної релігії".

У підрозділі 5.2 "Критика скептицизму Х`юма в філософії Ріда" доведено, що критика Х`юма з боку Ріда виходить з констатованого самим Х`юмом фатального розходження новочасних філософських теорій і базових настанов загальнолюдського здорового глузду. Але, на відміну від Х`юма, Рід відмовляється толерувати цей відкритий конфлікт, а натомість вдається до нового перегляду засадових принципів і самої сутності філософування. Рід вважає, що філософія Нового часу закономірно завершується невиліковним скептицизмом через свою фундаментальну помилку, яка полягає в успадкованому від античної філософії припущенні "ідей" як репрезентантів речей в розумі.

Найбільш ефективною антискептичною стратегією Ріда є висунення проти філософських засад скептика власної світоглядної аксіоматики, аби потім, констатувавши взаємну неможливість спростувати засади один одного, звернутися по арбітраж до здорового глузду та узагальненої думки людської спільноти. Але тим самим Рід визнає, що все філософське знання про навколишній світ ґрунтується на таких світоглядних засадах (а саме, на beliefs пересічної людини), які, за його власним визнанням, самі не мають логічно бездоганного обґрунтування. Відтак, зрівнявшись зі скептиками у неспростовності власних філософських побудов, Рід водночас зазнає теоретичної поразки через вимушене визнання ним скептичної тези про теоретичну необґрунтованість будь-якої, в тому числі підказаної здоровим глуздом, картини навколишнього світу.

По смерті Ріда, започаткована ним "філософія здорового глузду" здійснила швидкий перехід від самообгрунтування до самознищення, розчиняючись в тих самих настановах здорового глузду, захист яких вона ставила своєю головною метою. Парадоксальне зближення філософії здорового глузду та філософії секстівського пірронізму можна відтак помітити у тому, що обидві вони розвиваються з терапевтичною метою: якщо античний скептик лікує тотальним сумнівом щодо сутностей речей (і водночас тотальною безсумнівністю ставлення до явищ) тих, хто впав у відчай через неможливість пізнати, якими речі є насправді, то філософія здорового глузду лікує його настановами тих, хто впав у відчай якраз під впливом скептицизму і через це втратив впевненість у повсякденній життєвій практиці. Але, коли терапевтичне завдання виконано, скептик ще може філософувати надалі, безперестанно доводячи рівну необґрунтованість будь-яких догматичних поглядів стосовно будь-чого, тоді як для філософії здорового глузду, після захисту прав останнього, не залишається жодних інших завдань. Втім, на початку двадцятого століття, з відновленням потреби у відповідній "терапії", філософія здорового глузду в Британії відродилася наново (насамперед зусиллями Д.Мура), а запропонована Рідом антискептична стратегія знайшла собі плідне продовження.

У Висновках представлено основні результати дисертаційного дослідження.

Скептицизм в британській філософії Нового часу є самостійним і значущим філософським феноменом, обговорення якого формує основну наскрізну лінію розвитку англомовної епістемології у цей період (Гоббс - Локк - Барклі - Х`юм - Рід), а також є важливим чинником осмислення в англомовній філософії Нового часу значно більш широкого кола філософських проблем, включно з політичною філософією (Гоббс), онтологією (Локк, Барклі) та філософською антропологією (Х`юм, Рід).

Упродовж першої та другої третини сімнадцятого століття скептицизм викликав у британських філософських колах здебільшого позитивне ставлення. Проявом рішучої, хоча й не декларованої відкрито, підтримки скептичних поглядів є "Левіафан" Гоббса, в якому право розв`язувати усіх пізнавальні суперечки віддається політичному володареві, котрий мусить в кожному разі визначати істинність релігійної чи наукової доктрини, виходячи з інтересів очолюваної ним спільноти. Це стосується й істинності політичної теорії самого Гоббса, який прагне її встановлення рішенням того чи іншого носія державної влади, що зможе виступити головним інтерпретатором філософських та політичних ідей Гоббса для очолюваної ним політичної спільноти.

Наприкінці сімнадцятого й на початку вісімнадцятого століття скептицизм викликає в британській філософії дедалі більше негативну реакцію, проявом якої є відкрито задекларована антискептична спрямованість епістемологічних розвідок Локка і Барклі. В "Нарисі стосовно людського розуміння" Локк вибудовує "захисну" стратегію проти скептицизму, намагаючись вивести з-під його критики чітко окреслену пізнавальну зону, всередині якої об`єктивна істина і суб`єктивна впевненість у володінні нею є гарантовано доступними для кожної людини. Але по ходу реалізації цієї стратегії Локк неодноразово відступає від власного задуму, оскільки поза межами окресленої ним "зони пізнавальної певності" опинилося усе пізнання людиною речей навколишнього світу.

Молодий Барклі застосовує проти скептицизму більш радикальну стратегію, побудувавши картину світу без матеріальній субстанції - аби у такий спосіб не залишити скептикові жодного матеріалу для сумнівів. Але використання Барклі скептичного сумніву на правах методичного прийому, аби врешті решт довести скептицизм до самознищення, в остаточному рахунку призвело до зворотного результату: у підсумку свого міркування Барклі, всупереч власним намірам, постав як захисник, а не спростовувач, скептичної філософії.

В першій книзі "Трактату про людську природу" Х`юм намагається застосувати до вивчення природи людини філософські настанови своїх попередників, зокрема Локка і Барклі. Але послідовна реалізація цих настанов призвела Х`юма до "скептичної кризи", якою завершується перша книга "Трактату". Х`юм переживає цю кризу як глибоку світоглядну трагедію, що має не лише пізнавальний, але й моральний вимір, а також, самим фактом своєї появи, розкриває глибоку суперечливість людської природи.

Порятунок від скептичного сумніву Х`юм знаходить лише у своїх інтуїтивних світоглядних переконаннях, які він розділяє з рештою людства і яких він не може зректися навіть під тиском власного скептицизму. Для позначення таких переконань Х`юм використовує англійське слово belief, віднині вводячи його в англійський філософський лексикон на правах окремого терміну. Аналіз Х`юмом феномену belief можна вважати його власною версією світоглядного апріоризму, гідною порівняння з апріоризмом Канта.

У підсумку "Трактату", як і у пізнішій "Розвідці стосовно людського розуміння", Х`юм постає і не радикальним скептиком, і не переконаним "реалістом", що видається скептичним лише на перший погляд, але особливим "поміркованим скептиком", котрий вже пережив взаємне знищення філософського розуму і радикального скептицизму, і тепер продовжує філософування, ставлячись по-скептичному відсторонено до цілком очікуваних протиріч у його розвитку та результатах. Подібна самосуперечливість породжує проблему розколотої особистості, яка вирішується Х`юмом лише на останньому етапі його філософської творчості, шляхом написання літературно-філософського твору "Діалоги стосовно природної релігії".

Складність оцінки співвідношення скептицизму Х`юма з класичним скептицизмом античності зумовлена відсутністю загальновизнаного тлумачення як того, так і іншого, як у вітчизняній, так і в англомовній історико-філософській традиції. При цьому абсолютна більшість інтерпретацій античного скептицизму, запропонованих англомовними істориками філософії в другій половині двадцятого століття, базуються на розумінні природи людини, вперше запропонованому Х`юмом в "Трактаті про людську природу", і саме через це тлумачать скептицизм Секста, а також його співвідношення зі скептицизмом Х`юма, принципово хибно, розглядаючи твори Секста у світлі псевдопроблеми "чи відкидає античний скептик beliefs?". Насправді ж проблема "скептицизм і belief" в трудах Секста Емпірика повністю відсутня, оскільки вона в принципі не може бути поставленою в оригінальних термінах його філософування. З іншого боку, скептицизм Х`юма, суміщений з визнанням наявності у кожної людини непереборних для скептицизму beliefs, виглядав би на тлі античного скептицизму не просто догматизмом, але таким "неправильним" догматизмом, якого не знала й не могла знати культура дохристиянської античності. Таким чином, проблема "скептицизм і belief", відсутня у Секста, характеризує собою справжнє новаторство Х`юма у тлумаченні ним філософії скептицизму.

У багатьох конкретних аспектах скептицизм Х`юма і скептицизм Секста виявляються близькими один до одного (застосування скептицизму з терапевтичною метою, відсторонення скептика від власного скептицизму, визнання за скептиком можливості досягнення стану душевного та інтелектуального спокою). Водночас, Секст заперечує, а Х`юм визнає, що життєва практика є й неодмінно мусить бути забезпеченою певною кількістю переконань стосовно сутності речей навколишнього світу. Відповідно, Х`юм, на відміну від Секста, вважає стосунки скептичних ідей та світоглядних настанов пересічної людини гостро конфліктними, при тому що другі він визнає невразливими для перших.

Безпосередньою реакцією на відкритий захист скептицизму в філософії Х`юма стали міркування його сучасника і принципового опонента Ріда, який намагається усунути конфлікт скептицизму та світоглядних настанов здорового глузду шляхом нового перегляду принципів і сутності філософування. Найбільш ефективний з усіх антискептичних засобів Ріда полягає в ідеї спочатку досягти зі скептиком стану взаємної неспростовності світоглядних настанов, а потім наголосити на незаперечній перевазі тих настанов, які відповідають здоровому глузду і узагальненій думці людської спільноти. Але тим самим Рід змушений визнати скептичну тезу про те, що його власні філософські засади, так само як і будь-які інші, мають лише непряме обґрунтування і не можуть бути доведені у логічно бездоганний спосіб.

Таким чином, в дисертаційній роботі представлені нові наукові результати, що дозволяють точніше представити специфічну версію критичного мислення, притаманну англомовній філософській традиції з моменту її формування в культурі сімнадцятого століття і пов`язану водночас зі скептичною критикою процесу пізнання та зустрічною критикою обґрунтованості подібного скептичного сумніву. Результати проведеного дослідження сприятимуть кращому розумінню британо-американської епістемології як у досліджуваний період, так і на більш пізніх етапах її розвитку (дев`ятнадцяте і двадцяте століття) і дозволять збагатити досвідом британської філософії Нового часу сучасні українські розвідки з питань теорії пізнання. Перспективи подальших розвідок, що відкриваються завдяки проведеному дослідженню, включають:

- докладний текстуальний аналіз творів інших британських авторів сімнадцятого та вісімнадцятого століття (Гленвілл, Бойль, Лі, Шефтсбері, Ньютон, Хатчісон, Норріс, Кольє), які хоча й не зіграли ключову роль у розвитку та критиці скептичних ідей в філософії того часу, але також певною мірою вплинули на перебіг полеміки навколо скептицизму в британських філософських колах;

- аналіз впливу британського скептицизму Нового часу і напрацьованих у цей період стратегій його спростування на подальший розвиток англомовної епістемології упродовж дев`ятнадцятого та двадцятого століть (Мілль, Бредлі, Пірс, Джеймс, Расселл, Мур, Айєр, Остін тощо);

- аналіз причин та характеру відчутно різного ставлення до скептицизму, його ролі та значущості для філософії, в різних європейських філософських традиціях (англомовна, франкомовна, німецькомовна, російськомовна тощо).

британський скептицизм х'юм

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Панич О.О. Розвідки з історії скептицизму в британо-американській епістемології. Частина перша: британська модерна філософія (Гоббс, Локк, Барклі, Х`юм, Рід) / Олексій Панич - Донецьк: Донецький національний університет, 2007. - 524 с.

Інші публікації за темою дисертації

2. Панич А.О. Постмодернизм как тип культурной установки (опыт типологического анализа) / А.Панич // Вісник Харківського університету. Сер.: теорія культури і філос. науки. - Вип. 464. - Харків: Харківський нац. ун-т, 2000. - С. 3-11.

3. Панич О.О. Епістемологічний скептицизм як основа політичної теорії Гоббса. Стаття перша. Суспільний контекст теорії пізнання / Олексій Панич // Схід. - 2001. - № 1 (38). - С. 51-56.

4. Панич О.О. Епістемологічний скептицизм як основа політичної теорії Гоббса. Стаття друга. Віра та пізнання як суспільний процес / Олексій Панич // Схід. - 2001. - № 2 (39). - С. 49-55.

5. Панич О.О. Поняття ідеї в епістемології Джона Локка ("Нарис про людське розуміння") / О.О.Панич // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. - С. 278-289.

6. Панич О.О. Слова, ідеї та сутності речей в епістемології Джона Локка ("Нарис про людське розуміння") / О.Панич // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 15. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 126-137.

7. Панич О.О. Джерела та межі людського знання в епістемології Джона Локка ("Нарис про людське розуміння") / Панич О. // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 18. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 148-159.

8. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: до постановки проблеми // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 31. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - С. 79-92.

9. Панич О.О. Томас Рід про походження та сутність модерного скептицизму: шлях від Платона до Декарта / О.О.Панич // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 30. - Запоріжжя, 2003. - С. 71-81.

10. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: від теорії ідей до ідеї каузальності / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 32. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 33-47.

11. Панич О.О. Проблема скептицизму у філософії Джорджа Барклі. Стаття перша / Олексій Панич // Філософська думка. - 2003. - № 2. - C. 51-72.

12. Панич О.О. Томас Рід про походження та сутність модерного скептицизму: шлях від Декарта до Ляйбніца / Панич О.О. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 31. - Запоріжжя, 2003. - С. 81-95.

13. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: імовірність та певність, буття й мислення / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 33. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 159-172.

14. Панич О.О. Проблема скептицизму у філософії Джорджа Барклі: Стаття друга / Олексій Панич // Філософська думка. - 2003. - № 3. - C. 122-135.

15. Панич О.О. Томас Рід про походження та сутність модерного скептицизму: шлях від Локка до Барклі / Панич О.О. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 32. - Запоріжжя, 2003. - С. 168-179.

16. Панич О.О. Проблема скептицизму у філософії Джорджа Барклі: Стаття третя / Олексій Панич // Філософська думка. - 2003. - № 4. - C. 128-143.

17. Панич О.О. Певність та її різновиди в епістемології Джона Локка ("Нарис про людське розуміння") / Панич О. // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 21. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 87-98.

18. Панич О.О. Проблема скептицизму у філософії Джорджа Барклі: Стаття четверта / Олексій Панич // Філософська думка. - 2003. - № 5. - C. 51-69.

19. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: аналіз феномена "belief" / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 34. - 2003. - С. 43-56.

20. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: "belief" як засіб подолання "почуттєвого атомізму" / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 35. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 38-51.

21. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: апріоризм Х`юма порівняно з апріоризмом Канта / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 36. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 19-35.

22. Панич О.О. Істина та скептицизм в епістемології Джона Локка ("Нарис про людське розуміння") / Панич О. // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 22. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 164-175.

23. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: розвиток агностичних мотивів / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 37. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 3-17.

24. Панич О.О. Томас Рід про походження та сутність модерного скептицизму: полеміка проти Дейвіда Х`юма / Панич О.О. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 34. - Запоріжжя, 2003. - С. 116-126.

25. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: розвиток скептичних мотивів / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 38. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 59-72.

26. Панич О.О. Томас Рід про походження та сутність модерного скептицизму: історико-філософські підсумки та пошук альтернативи / Панич О.О. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 35. - Київ-Запоріжжя, 2004. - С. 23-34.

27. Панич О.О. Епістемологія раннього Х`юма: деякі підсумки і перспективи / О.О.Панич // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 41. - К.: Український Центр духовної культури, 2004. - С. 16-29.

28. Панич О.О. Аналітична філософія Д.Е.Мура: неомодерн як реставрація філософських настанов модерну / Олексій Панич // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - Вип.. XII (1/2005). - Вінниця: Універсум-Вінниця: Критика, 2005. - С. 177-198.

29. Панич А.О. Скептицизм в новоевропейской философии: вчера, сегодня и... завтра? / Панич А. // Вестник Донецкого гос. ун-та экономики и торговли. Сер. гуманит. науки. - Вып. 2. - Донецк, 1999. - С. 44-49 / публікація за підсумками наукової конференції "Актуальні проблеми просвіти" (Донецьк, 1999).

30. Панич О.О. Епістемологічний скептицизм в філософії британського емпіризму / О.О.Панич // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 р.р. (Філологія. Гуманітарний інститут. Педагогіка і психологія. Методика викладання). - Донецьк, 2001. - С. 112-113.

31. Панич О.О. Річ та речовинність в філософії британського емпіризму / О.О.Панич // Вісник Донецького університету. Сер. Б. Гуманітарні науки. - Вип. 2 (2002). - Донецьк, 2002. - С. 201-213 / публікація за підсумками наукової конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 р.р. (Донецьк, 2001).

32. Панич О.О. Поняття "belief" в філософії Девіда Х'юма / О.О.Панич // Філософська спадщина Г.С.Сковороди і сучасність. Матеріали IX Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С.Сковороди). - Харків, 2002. - С. 172-174.

33. Панич О.О. Іммануїл Кант і Томас Рід про здоровий глузд та його місце у філософії / Олексій Панич // Філософська думка. - 2004. - № 5. - C. 23-44 / публікація за підсумками наукової конференції "І.Кант та сучасні цивілізаційні виклики". (Київ, 2004).

АНОТАЦІЯ

Панич О.О. Скептицизм в британській філософії Нового часу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. - Київ, 2008.

В дисертації виявлено скептичне підґрунтя думки Гоббса в його полеміці з Декартом і в "Левіафані". В аналізі антискептичних стратегій Локка і Барклі виявлено специфічні для кожної з них внутрішні протиріччя, через які Локк суперечить власній теоретичній конструкції, а Барклі, попри власний задум, наново затверджує скептичну філософію. Показано, що скептична криза, описана Х`юмом наприкінці першої книги "Трактату про людську природу", призводить Х`юма до радикального переосмислення скептицизму і філософії як такої. Встановлено міру спорідненості та відмінності розуміння скептицизму у Х`юма і Секста Емпірика, а також залежність сучасних англомовних інтерпретацій античного скептицизму від розуміння скептицизму та людської природи, вперше висловленого в філософії Х`юма. Виявлено, що антискептична стратегія Ріда, що формується в полеміці з Х`юмом, в кінцевому рахунку призводить рідівську "філософію здорового глузду" не до самообґрунтування, а до самоспростування.

Ключові слова: скептицизм, епістемологія, емпіризм, імматеріалізм, людська природа, апріоризм, здоровий глузд.

АННОТАЦИЯ

Панич А.О. Скептицизм в британской философии Нового времени. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2008.

В диссертации выявлена скептическая основа мысли Гоббса в его полемике с Декартом и в "Левиафане". В анализе антискептических стратегий Локка и Беркли выявлено специфические для каждой из них внутренние противоречия, из-за которых Локк противоречит собственной теоретической конструкции, а Беркли, вопреки собственному замыслу, заново утверждает скептическую философию. Показано, что скептический кризис, описанный Юмом в конце первой книги "Трактата о человеческой природе", приводит Юма к радикальному переосмыслению скептицизма и философии как таковой. Установлена мера родства и отличия в понимании скептицизма у Юма и Секста Эмпирика, а также зависимость современных англоязычных интерпретаций античного скептицизма от понимания скептицизма и человеческой природы, впервые высказанного в философии Юма. Показано, что антискептическая стратегия Рида, сформированная в полемике с Юмом, в конечном итоге приводит ридовскую "философию здравого смысла" не к самообоснованию, а к самоопровержению.

Ключевые слова: скептицизм, эпистемология, эмпиризм, имматериализм, человеческая природа, априоризм, здравый смысл.

ANNOTATION

Panych O.О. Scepticism in British Modern Philosophy. - Manuscript.

Thesis for "Doctor of Sciences" degree in Philosophy, specialty 09.00.05 - History of Philosophy. - Ukrainian National Academy of Sciences, G.S.Skovoroda's Institute of Philosophy. - Kyiv, 2008.

The dissertation is focused on the development of Scepticism, as well as polemics against Scepticism, in British Modern Philosophy, as represented in the key works of the five leading philosophers of the period: Hobbes, Locke, Berkeley, Hume and Reid.

Hobbes arrives to Scepticism as early as in his polemics against Descartes regarding Meditationes. His scepticism is also evident in "Leviathan"; where Hobbes claims that every kind of truth, including that of philosophy and science, must be established solely by the Sovereign. Hobbes consciously applies this principle also to the truth of his own philosophical theory presented in "Leviathan".

Locke's anti-sceptical strategy in the "Essay" is undermined by its internal contradictions. From every theoretical angle Locke is forced to admit that humans can know with certainty only their own mental phenomena and elementary impressions from the outer world (represented by "simple ideas"). However, this conclusion seemed so sceptical that, despite his own theory, Locke was also forced to claim that some "limited" certainty is available even in our understanding of substances.

Berkeley consciously employs sceptical ways of thinking, with the ultimate purpose to let Scepticism destroy whatever it can reach, including matter and itself, and thus clean the philosophical stage for the only objects it cannot destroy (God, "other Spirits" and perceived things/ideas). However, this strategy actually led Scepticism rather to reincarnation than to self-elimination.

Hume started his "Treatise" with a sincere wish to transfer, at last, purely scientific methods, already developed in natural studies, to the learning of human nature. However, this attempt entailed contradictory and even tragic consequences, including mutual elimination of Reason and (radical) Scepticism. At the same time. Hume discovered that human beliefs are invulnerable for Sceptical assaults, thus being a sort of a priori attitude. From this angle Hume can be fruitfully compared with Kant (e.g. how they understand the notions of reality, substance, things/objects "in themselves" etc.). Having this attitude discovered, Hume then shifts from "radical" to what he calls "mitigated" scepticism, which presupposes his partial detachment from his own further philosophical inquiries (now based on the set of ordinary beliefs in nature, material bodies etc., all taken at face value). "An Enquiry Concerning Human Understanding" develops further this original sceptical mode of "self-abated philosophising".

The confrontation of Scepticism and belief, so essential for Hume and all Anglophone philosophers afterwards, is totally alien for Sextus, since it cannot be stated at all in Sextus' own Greek terms. Although the treatment of Scepticism for Sextus and Hume is similar in many important respects (e.g., using sceptical doubt for therapeutic purposes; harmlessness of Scepticism to ordinary life; Sceptic's detachment from his own Scepticism), to confront Scepticism and belief is peculiarly Hume's and, more generally, peculiarly modern invention.

In "Dialogues concerning Natural Religion" Hume eventually solves the problem of his "split" sceptical personality in an unexpected fashion: his personality here may be regarded integral insofar as integrity may be attributed to the intellectual/artistic world, created by Hume as a literary story about a joint philosophical quest.

Reid, unlike Hume, refuses to tolerate the contradiction between scepticism and common sense of mankind. Reid's most effective anti-sceptical strategy is to match Scepticism in the irrefutability of one's philosophical axioms ("I cannot substantiate mine, but neither you can substantiate yours"), and then apply for arbitration to the common sense of mankind. However, this strategy also misses some important features of Sceptical philosophy, e.g. its inclination to argue always ad hominem: unlike Reid, a (Pyrrhonean) Sceptic simply has no theoretical fortress to defend. After Reid's death, the philosophy of common sense rapidly shifted from self-justification to self-elimination, since, having the rights of common sense established or restored, it had no more tasks to do.

Keywords: scepticism, epistemology, empiricism, immaterialism, human nature, apriorism, common sense.

Підписано до друку 28.01.2009 р. Формат 60х90/16. Папір типографський. Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Замовлення № 090129/11

Видавництво Донецького національного університету,

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Надруковано: Центр інформаційних комп'ютерних технологій

Донецького національного університету

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Свідоцтво про держреєстрацію:

серія ДК №1854 від 24.06.2004 р.

Размещено на Allbest.ru