Філософські інтенції творчості Г.І. Челпанова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.05 - історія філософії

Філософські інтенції творчості Г.І. Челпанова

Чайка Світлана Анатоліївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Огородник Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Аляєв Геннадій Євгенович, Полтавський національний університет імені Юрія Кондратюка, завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін;

кандидат філософських наук Черненко Тетяна Василівна, Рада Національної Безпеки і Оборони України, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, державний експерт.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна.

Анотація

філософія челпанов матеріалізм позитивізм

Чайка С.А. Філософські інтенції творчості Г.І. Челпанова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню філософських інтенцій творчості Г.І. Челпанова, з'ясуванню значення його особистості як представника української академічної філософії кінця ХІХ-початку ХХ ст., його місця в ній, з'ясуванню оцінок поглядів вченого як сучасниками, так і послідовниками. На підставі історико-філософського і порівняльного аналізу творчого спадку мислителя та наявної літератури про нього, розгляду ним основних філософських побудов, космологічної, онтологічної та гносеологічної проблематики простежено і реконструйовано його життєвий шлях. Доводиться, що всупереч існуючим оцінкам Г. Челпанова лише як фундатора психології в Україні та Росії, організатора науки, він був оригінальним філософом із власним стилем філософування, баченням філософських проблем та шляхів їх вирішення, які виходили за межі класичного філософського дискурсу ХІХ-ХХст.

Філософські інтенції творчості Г.І. Челпанова відображають складність і суперечливість вітчизняної філософської думки кінця ХІХ-початку ХХ ст. і цілком заслуговують на те, щоб стати предметом систематичного дослідження не лише в критичному, але й в позитивному аспекті.

Ключові слова: Челпанов Г.І., апріоризм, трансценденталізм, річ в собі, доцільність, ідеал-реалізм, українська філософська думка.

Аннотация

Чайка С.А. Философские интенции творчества Г.И. Челпанова. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию философских интенций творчества Г.И. Челпанова, выяснению значения его личности как представителя украинской академической философии конца ХІХ-начала ХХ века, его места в ней, выяснению оценок взглядов учёного как современниками, так и последователями.

На основании историко-философского и сравнительного анализа творческого наследия мыслителя и имеющейся в наличии литературы о нём, а также рассмотрения им основных философских построений, космологической, онтологической и гносеологической проблематики, в диссертации осуществлено реконструкцию социокультурных условий жизни и творчества Г. Челпанова с выделением киевского и московского их этапов, подчёркивается, что как философ он формируется в социокультурном пространстве Украины, духовной атмосфере Университета св. Владимира, где находит своё признание как учёный и мыслитель с концептуальным обоснованием своих взглядов, которые углубляются и развиваются в московском, выдвигаются новые идеи и теоретические положения, которые ему приходилось защищать в 20-30-х годах, что свидетельствует о постепенности и непрерывности его научно-творческого процесса, а также даёт возможность определить место Г.И. Челпанова в истории академической философии Украины ХІХ-начала ХХ в. с признанием в наше время.

Доказывается, что вопреки существующим оценкам Г. Челпанова только лишь как основателя психологии в Украине и России, организатора науки, он был оригинальным философом со свойственным ему собственным стилем философствования, видением философских проблем и путей их решения, которые выходили за пределы классического философского дискурса ХІХ-ХХв.

В работе показано, что в обосновании собственного видения сути философии, её предмета, задач и связи философии с наукой Г. Челпанов основывался на достижениях всей предыдущей и современной ему философии, особенно тех философских течений, которые сформировались под влиянием новейших естественных наук, доказывал необходимость нового типа философствования, повышения научности уровня философии с учётом достижений тогдашней науки, использованием всех форм духовного освоения мира, что составило фундамент его собственных воззрений в решении онтологических и гносеологических проблем в контексте современной ему западноевропейской философии.

Доказывается, что онтология Г. Челпанова была достаточно рассудительная и основывалась на принципах неокантианства, а, точнее, современного ему трансцендентализма (идел-реализма) с интерпретацией категорий пространства и времени, как форм чувственности, но с признанием существования “вещей в себе”, без чего невозможно было бы объяснение бытия мира и природы наших ощущений, введением телеологического принципа целесообразности в существовании мира, с позиций чего критиковался современный ему материализм и позитивизм.

В работе исследованы основные идеи и принципы теоретико-познавальной концепции Г. Челпанова, которые базировались на признании активности мышления и познающего субъекта, признании единства объективной закономерности деятельности природы и субъективной закономерности деятельности сознания, приоритетности данных внутреннего опыта (самосозерцание), хотя это не значило опровержение им эмпирических методов (экспериментальных) и принципа системности, что дало основание квалифицировать его в отрасли познания как систематизатора а не новатора. Философские интенции творчества Г.И. Челпанова отражают сложность и противоречивость отечественной философской мысли конца ХІХ-начала ХХв. и вполне заслуживают на то, чтобы стать предметом систематического исследования не только в критическом, но и в позитивном аспекте.

Ключевые слова: Челпанов Г.И., априоризм, трансцендентализм, вещь в себе, целесообразность, идеал-реализм, украинская академическая философия.

Annotation

Chajka S.A., Philosophical intentions of G.I. Chelpanov's creation. - Manuscript.

A thesis to obtain an academic degree of Candidate of Philosophic Science in the Specciality 09.00.05 - history of philosophy. - Kyiv National Taras Shevchenko University, - Kyiv, 2009.

The thesis is dedicated to the research of philosophical intentions of G.I. Chelpanov's creation, discovering of the significance of his individuality as a representative of the Ukrainian Academical philosophy at the end of the ХІХ^{th -} at the beginning of the ХХ^centuries, his place in it, finding out of the estimations of the scientist's views by his contemporaries and by his successors.

His whole life is observed and reconstructed on the basis of the historically-philosophical and comparative analysis of the creative heritage of the thinker and the available literature about him, his main philosophical constructions, cosmological, ontological and gnosеological problems. It is being proved that contradicting to the existing estimation of Chelpanov only as the founder of psychology in Ukraine and Russia and the organizer of science only, he was extraordinary philosopher with his own style of philosophical considerations, view of philosophical problems and the ways of their solving, which went out of the borders of the classical philosophical discourse of the ХІХ-ХХ centuries.

The philosophical intentions of the G.I. Chelpanov's creation reflect the complexity and inconsistency of the national philosophical thought at the end of the ХІХ^{the -} at the beginning of the ХХ^the centuries and completely deserve to become an object of the systematic research not only in critical, but also in positive aspect.

Key words: Chelpanov G.I., a priory, transcendentalism, a thing-in-itself, an expedience, ideal-realism, Ukrainian Academic philosophy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. За сучасних умов зростає інтерес до нового прочитання своєї історії, культури, філософії з метою їх переосмислення на предмет національної ідентифікації та визначення їх місця у світовому історико-культурному процесі.

Відзначаючи суттєвість такого повороту, неважко помітити того, що сьогодні одним із пріоритетних завдань історико-філософської науки України є вивчення історії професійної філософії духовно-академічного та університетського напрямків ХІХ-початку ХХ ст. Звернення до цієї проблематики актуалізується як необхідністю реконструкції цілісного і продуктивного образу історії філософії України, так і реабілітації тих мислителів, імена і творчість яких тривалий час “закривалися”, знаходилися по той бік “видимого”, тобто виключалися з історико-філософського процесу радянською історіографією. Останнє пов'язано з тим, що погляди цих мислителів не вписувалися або виходили за межі марксистсько-ленінської філософії. Погляди таких мислителів кваліфікувалися як реакційні, ворожі справі побудови соціалізму, що поверталося відлученням їх носіїв від участі в суспільному житті, а то і фізичним знищенням із забуттям, “закриттям” того спадку, який був ними напрацьований.

Серед таких мислителів, які знаходилися по той бік “видимого”, чільне місце належить Георгію Івановичу Челпанову (1862-1936), професору філософії Київського університету св. Володимира, в подальшому професору Московського університету, організатору першого в Російській імперії семінару з психології і першої психологічної лабораторії, талановитому педагогу нової генерації. З іменем Г. Челпанова пов'язана організація першого в Росії Інституту психології. Він є автором оригінальних праць із психології, логіки, філософії, неперевершених на той час підручників і навчальних посібників із вступу до філософії, логіки, психології, які витримали десятки перевидань.

Актуальність звернень до творчості Г. Челпанова, перш за все власне філософського спадку в ній, зумовлюється й тим, що дозволяє вияснити стан філософії в Україні другої половини ХІХ-першої третини ХХ ст. в контексті тогочасної західноєвропейської філософії, характер боротьби різних філософських течій і напрямків того часу, взаємозв'язку філософії, науки та інших форм духовного освоєння світу, що і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах комплексної програми “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 01БФ041-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”, планових тем досліджень кафедри української філософії та культури філософського факультету.

Метою дисертаційного дослідження є здійснення цілісного системного аналізу філософських поглядів Г. Челпанова з визначенням їх місця у вітчизняній філософії ХІХ-першої третини ХХ ст. та значення для сучасної філософії України.

Реалізація поставленої мети пов'язується з вирішенням наступних основних завдань:

окреслити теоретико-методологічні засади та джерельну базу дослідження;

здійснити реконструкцію соціокультурних умов життя і творчості Г. Челпанова, їх основних етапів;

визначити місце Г. Челпанова в історії академічної філософії України ХІХ-першої третини ХХ ст.;

здійснити реконструкцію дослідження Г. Челпановим основних типів філософських побудов західноєвропейської філософії ХІХ-початку ХХ ст.;

проаналізувати онтологічні засади критики Г.І. Челпановим матеріалізму та позитивізму;

дослідити гносеологічні інтенції як складову філософського спадку Г. Челпанова, їх роль і значення для сучасної філософії.

Об'єктом дисертаційного дослідження є історія української професійної філософії ХІХ-першої третини ХХ ст.

Предметом дослідження виступають філософські інтенції Г.І. Челпанова.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Джерельну базу дослідження склали в основному оригінальні праці Г.І. Челпанова: “Мозг и душа: Критика материализма и очерк современных учений о душе”, “О современных философских направлениях. Публичные лекции”, “Психология и теория познания”, “Об априорных элементах познания”, “Проблема восприятия пространства в связи с учением об априорности и врожденности. Ч. 1: Представление пространства с точки зрения психологии”, “Проблема восприятия пространства и времени в связи с учением об априорности и врождённости. Ч. 2. Представление пространства с точки зрения гносеологии”, “Об отношении психологи и философии”, “Психология и марксизм”, “Психология или рефлексология? (Спорные вопросы психологии)”, “Спинозизм и материализм. Итоги полемики о марксизме в психологии”; архівні матеріали: ГА Киева, Фонд 16; праці авторів, які безпосередньо або опосередковано розглядали його філософські погляди: Б. Ананьєва, М. Бердяєва, І. Бичка, М. Богданчикова, А. Бреусенка, М. Будилової, О. Введенського, В. Горського, Г. Гордона, О. Залкінда, В. Зеньковського, П. Ефруссі, А. Конверського, О. Лосєва, М. Лоського, Т. Марцинковської, Н. Мозгової, І. Новоселова, В. Огородника, І. Огородника, Л. Орлової; роботи класиків світової філософії: Р. Декарта, І. Канта. Їх опрацювання, як і теми в цілому, передбачило вибір адекватної методології дослідження, яка визначається дисциплінарною специфікою історії філософії. Загальними методами дослідження виступили аналітико-описовий, порівняльний та системно-структурні методи. В процесі дослідження та узагальнення отриманих результатів використовувалися загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності, єдності історичного та логічного, герменевтичний метод та метод іманентної критики, які дозволили розкрити змістовну глибину та окреслити світоглядні засади досліджуваних творів та ідей. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісний системний аналіз філософських поглядів Г. Челпанова в концептуальному просторі професійної філософії України другої половини ХІХ-першої третини ХХ ст.

Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

окреслено теоретико-методологічні засади та джерельну базу дослідження на основі найбільш значимих філософських праць Г. Челпанова, доводиться, що крім психології в його творчості чільне місце займала філософська проблематика;

здійснено реконструкцію соціокультурних умов життя і творчості Г. Челпанова з виокремленням київського та московського їх етапів, підкреслюється, що як філософ він формується в соціокультурному просторі України, духовній атмосфері Університету св. Володимира, де знаходить своє визнання як вчений і мислитель з концептуальним обґрунтуванням своїх поглядів, які поглиблюються і розвиваються в Московському, висуваються нові ідеї та теоретичні положення, які йому доводилося захищати в 20-30-х роках, що засвідчує поступовість і неперервність його науково-творчого процесу з визнанням у наш час;

визначено місце Г. Челпанова в історії академічної філософії України ХІХ-першої третини ХХ ст. як видатного її представника, який виходив за межі класичного типу філософствування з вимогою підвищення наукового рівня філософії з врахуванням досягнень тогочасної науки необхідності використання всіх форм духовного освоєння світу, що заклало підвалини його власних онтологічних та гносеологічних поглядів, неординарне потрактування онтологічних та гносеологічних проблем в контексті тогочасної західноєвропейської філософії;

здійснено реконструкцію дослідження Г. Челпановим основних типів філософських побудов західноєвропейської філософії ХІХ-початку ХХ ст. з визначенням впливу останніх на аналіз основних філософських проблем у власне його інтерпретації (космологічних, онтологічних, гносеологічних) та в осмисленні їх як підґрунтя для його власних філософських і психологічних поглядів;

доведено, що онтологія Г. Челпанова була досить поміркованою і основувалась на засадах неокантіанства, а, вірніше, тогочасного трансценденталізму (ідеал-реалізму) з інтерпретацією категорій, зокрема, простору і часу, як форм чуттєвості, але з визнанням існування “речей в собі”, без чого неможливе було б пояснення буття світу та природи наших відчуттів, введенням теологічного принципу доцільності в існуванні світу, з позицій чого критикувався тогочасний матеріалізм та позитивізм;

досліджено основні ідеї та принципи теоретико-пізнавальної концепції Г. Челпанова, які базувалися на визнанні активності мислення та пізнаючого суб'єкта, пріоритетності даних внутрішнього досвіду (самоспостереження), хоча це не означає заперечення ним емпіричних методів (експериментальних) та принципу системності, що стало підставою кваліфікувати його в галузі теорії пізнання як систематизатора, а не новатора.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони по-новому відтворюють сучасну історико-філософську творчість Г. Челпанова, формуючи основи для більш глибокого осмислення історико-філософського процесу в Україні і можуть бути сприйняті практикою викладання історії вітчизняної філософії. Матеріали роботи можуть бути використані у підготовці та викладанні нормативних курсів з історії філософії, логіки, теорії пізнання, написанні посібників з філософії та історії філософії; розробці семінарських занять, навчальних планів та спецкурсів з названих філософських дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація теми та результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; оприлюднювалися у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях “Дні науки” філософського факультету (м. Київ, 2005р.), в авторських курсах філософії та логіки у Київському технікумі готельного господарства.

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій, а саме: в чотирьох статтях, всі з яких розміщені у фахових виданнях ВАК України та одних тезах, опублікованих у матеріалах конференції.

Структура роботи та її обсяг зумовлені логікою дослідження, що випливає з його мети та основних завдань. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 190 сторінок, з них основного тексту 180 сторінок. Список використаної літератури викладений на 10 сторінках і містить 124 найменування.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено ступінь її наукової розробки, сформульовано мету та основні пошукові завдання, окреслено об'єкт, предмет та методологічні засади і принципи дослідження, розкрито наукову новизну здобутих результатів, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про публікації та форми апробації дослідження і його структуру. Перший розділ - “Джерельна база та методологічні засади дослідження” - присвячений порівняльному аналізу різних підходів до оцінки творчого спадку Г. Челпанова, виясненню його місця в українській академічній філософії кінця ХІХ-початку ХХ ст., оцінці поглядів вченого як сучасниками, так і наступниками.

Вирішенню цього питання передує розгляд тих умов та тенденцій, за яких йшов розвиток західноєвропейської філософії того часу, формування нових некласичних філософських течій і напрямків, які стануть провідними в ХХ ст., розкривається їх вплив на характер і стан філософської думки в Російській імперії, до складу якої входила Україна. Показується, що зближення російської та західноєвропейської філософії, посилення контактів між її представниками сприяло подоланню провінціалізму філософії в Росії, підвищенню її теоретичного рівня, поглибленому переосмисленню предмета, завдань та основної проблематики філософії. Зазначається, що нові течії і напрямки західноєвропейської філософії, в силу певних умов, не могли сприйматися в їх некласичній формі, а розглядалися як продовження німецької класики з її орієнтацією на дотримання “суворої” науковості, яку російські мислителі намагалися доповнити знаннями гуманістично-духовного змісту і розуміли філософію як самостійну форму духовної творчості, близьку до художньої, розглядаючи як першу, так і другу під кутом зору християнської святості, що надавало їй релігійний, а досить часто релігійно-містичний вигляд “христосоцентризму”, тобто релігійної філософії людини, що фактично стає типовим для більшості філософів в Росії, визначаючи трансляцію ними ідей європейської філософії.

Звертається увага на те, що вищенаведене зумовлювало багатопрошарковість російської філософської думки, в якій, крім філософії всеєдності В. Соловйова в різних варіаціях (С. Булгаков, Л. Карсавін, В. Розанов, Є. Трубецькой), найбільш впливовими течіями стають кантіанство (О. Введенський, В. Зеньковський, І. Лапшин, Г. Челпанов), неогегельянство (І. Ільїн), інтуїтивізм (М. Лоський), екзистенційно орієнтована філософія М. Булгакова і Л. Шестова, панпсихізм (О. Гіляров, О. Козлов). Поряд з ними формується тенденція орієнтації на нове природознавство і побудову широкого гуманістичного погляду на універсум філософії російського космізму (В. Вернадський, П. Умов, М. Федоров, О. Ціолковський), набувають розповсюдження різні езотеричні та містичні вчення (О. Блаватська, Г. Гюрджієв, П. Успенський) в їх орієнтації на східну філософію та релігію, російський марксизм в його ленінській інтерпретації.

На підставі текстуального, компаративного та порівняльного аналізу, широкого історико-філософського підходу в дослідженні першодруків Г. Челпанова, які складають основу джерельної бази дослідження, показується, що філософування та специфічність науково-творчого стилю мислителя не вкладалися в жодний із названих напрямків, не викликаючи особливих симпатій з боку російських філософів кінця ХІХ-початку ХХ ст. до його філософських поглядів.

Відповідно, в історико-філософській літературі, присвяченій Г. Челпанову, масив якої досить незначний у челпанознавстві, склалися два підходи звернень до його творчості - психологічний та філософський. У першому з них Г. Челпанов розглядається як представник ідеалістичного напрямку у психології, головний його захисник. Така оцінка поглядів Г. Челпанова була домінуючою майже до 90-х років ХХ ст. і тільки нині робиться спроба їх об'єктивного осмислення та оцінки (А. Бреусенко, І. Маноха, Т. Марцинковська, В. Романець та ін.). За другого підходу (І. Бичко, М. Бердяєв, О. Введенський, В. Горський, Г. Гордон, В. Зеньковський, А. Конверський, О. Лосєв, М. Лоський, В. Огородник, І. Огородник, Н. Мозгова, Е. Радлов, М. Русин, М. Ткачук, Ю. Федів) виокремлюються філософські погляди Г. Челпанова, дається їх характеристика. Та знову ж таки, при деякій стриманості критицизму в оцінці філософських поглядів Г. Челпанова в дожовтневий період в радянський і дорадянський період, особливо в підручниках з історії філософії та довідково-енциклопедичних виданнях до 90-х років, ця оцінка є різко негативною. Перехід до об'єктивної оцінки філософських інтенцій творчості Г. Челпанова в Україні і в Росії починається з 90-х років ХХ ст., а до нашого часу за змістом і обсягом філософські погляди Г. Челпанова найбільш повно висвітлені в праці А. Конверського, І. Бичка, І. Огородника (Філософська думка в Київському університеті: історія і сучасність. - К., 2005 р.), в якій особливої уваги заслуговує ґрунтовний аналіз А. Конверським гносеологічних і методологічних аспектів його логіки.

Використання як методологічно-філософської евристики загальнонаукових методів і принципів (аналіз, синтез, об'єктивність, системність, історизм, описовість) та специфічні підходи і методи історико-філософських досліджень (текстуально-концептуальний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний, єдності історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного), орієнтирами користування якими було обрано напрацювання вітчизняних істориків філософії та методологів історико-філософського пізнання в дослідженні першодруків Г. Челпанова, всіх аспектів його творчості та опрацювання інших літературних джерел дає нам підставу для наступного висновку. Г. Челпанов був не тільки фундатором психології в Україні і Росії, організатором науки, але і по-своєму оригінальним філософом із власним стилем філософування, баченням завдань і мети філософії, підходами до постановки і вирішення філософських проблем.

У другому розділі - “Соціокультурні умови і джерела формування філософських поглядів Г. Челпанова” - розглядається питання становлення його як філософа з виокремленням двох етапів у житті і творчості мислителя - київського та московського. Мотивацією для розгляду цього питання стало визнання самого Г. Челпанова про те, що для кращого розуміння поглядів того чи іншого мислителя необхідно знати не лише його праці, але і його оточення, духовну атмосферу суспільного життя, в якому він живе і творить. Окрім того, деякі дослідники з “добрих намірів” і “почуття національної гордості” розглядають київський період як злет творчості Г. Челпанова, викликаного виключно специфічними умовами соціокультурного життя України, тоді як московський асоціюється ними з трагічністю долі вченого. В дисертації показується творча атмосфера в Новоросійському університеті, в якому Г. Челпанов отримав ґрунтовну філософську підготовку під керівництвом М. Грота, перейнявши від нього як любов до науки, так і запальний, критичний стиль свого вчителя у пропаганді філософського знання. Конкретно висвітлюються здобутки Г. Челпанова київського періоду з 1892 р. по 1905 р., який дійсно був найбільш плідним у творчості вченого. Саме в Університеті св. Володимира ним написані майже всі основні його праці. Тут він захистив магістерську (1896) і докторську (1904) дисертації, затверджується в ступені доктора філософії і призначений на посаду ординарного професора по кафедрі філософії, зарекомендувавши себе викладачем нового типу.

Всупереч наведеній точці зору показується, що московський етап не був перервою в творчості Г. Челпанова. Очоливши кафедру філософії Московського університету після смерті її керівника і першого виборного ректора Московського університету Є. Трубецького в 1907 р., він продовжує тут свої курси з вступу до філософії, психології, історії нової філософії, семінари з теоретичної та експериментальної психології, відкриває психологічну лабораторію, продовжує психологічний семінар, надаючи йому філософську спрямованість, добивається введення на кафедрі першої в усіх університетах Росії спеціалізації “філософія”.Г.І. Челпанов - оригінальний і самобутній вчений, мислитель, педагог, організатор науки, який понад сорок років віддав служінню науці, підготував понад 80 праць із психології, логіки, філософії, ряд навчальних посібників та підручників з названих дисциплін, які витримали десятки перевидань, був фундатором перших в Росії психологічної лабораторії та Психологічного інституту. В життєвому шляху та еволюції своїх поглядів він пройшов два етапи - київський та московський, які тісно пов'язані між собою, є цілісним процесом у творчому спадку вченого. На жаль шістдесят років після смерті Г. Челпанова його ім'я та філософські погляди згадувалися лише як об'єкт критики.

Третій розділ - “Аналіз Г. Челпановим основних напрямків західноєвропейської філософії ХІ початку ХХ ст.” присвячений з'ясуванню розуміння ним розвитку філософії, його тенденцій і спрямувань після Канта, де огляд основних філософських побудов ставив за мету допомогти російському читачу через осмислення кожної з них виробити своє розуміння. Компаративному аналізу огляду Г. Челпановим основних філософських побудов в дисертації передує текстуально-концептуальний розгляд його бачення суті філософії, її завдань, зв'язку з наукою, спростування тих закидів, які робляться в її адресу, і, відповідно, подолання враження про поверховість та ілюстративність поглядів самого Г. Челпанова. Показано, що філософію Г. Челпанов розглядає як “науку про дійсність, весь світ”, предметом якої є дослідження природи всесвіту, а завданням - пізнання всієї дійсності, завдяки чому вона стає основою світорозуміння та життєрозуміння. Як така, філософія не може існувати без науки, а наука не може мати свого буття без філософії.

В підкріпленні такого розуміння філософії та її завдання Г. Челпанов постійно звертається до сучасних йому філософських вчень західноєвропейської філософії, послуговуючись ними і при виробленні власних поглядів. Основними з них він вважає позитивізм О. Конта, “агностицизм” Г. Спенсера, неокантіанство А. Ланге, філософську побудову Ед. Гартмана та індуктивну метафізику В. Вундта, даючи їм ґрунтовний і всебічний огляд. Вбачаючи основною тенденцією розвитку західноєвропейської філософії перехід від позитивізму через критицизм до метафізики, Г. Челпанов особливо високо оцінює філософські побудови Ед. Гартмана і В. Вундта, першого - за вимогу узгоджувати здобуті умоглядним шляхом результати з науковими даними, другого - за пропонований ним метод, яким примирив метафізику з наукою, зменшив, з одного боку, претензії метафізики, а, з другого, - природознавства, яке думало будувати світорозуміння без теорії пізнання. Саме індуктивну метафізику Г.Челпанов визнавав останнім словом тогочасної філософії.

Аналіз Г. Челпановим основних побудов філософії ХІХ-початку ХХ-ст. своєю змістовністю, виокремленням як їх здобутків, так і обмежень, визнається як такий, ще не втратив своєї історико-філософської значущості, хоча це не означає повного прийняття всіх його положень. Останнє стосується деякої абсолютизації ним вольового начала в Ед. Гартмана і В. Вундта, оголошення індуктивної метафізики В. Вундта останнім словом філософії, оцінки вчення О. Конта як “надбання історії”, тим більше, що з цього “надбання” сам Г. Челпанов перейняв вимогу зв'язку філософії і науки, антиредукціонізм, підкріплення власного переконання в існуванні релігійного ставлення до дійсності. Загалом, як встановлено, він засвідчує не тільки обізнаність з першоджерелами західноєвропейської філософії, якими він послуговувався, не чекаючи їх перекладу на російську мову, але має свою логіку і спрямованість. Вони полягають в осмисленні тенденцій розвитку західноєвропейської філософії, трансформації її надбань у вітчизняну філософію, у можливості знайти підґрунтя для власних філософських поглядів. З розглянутих філософських побудов Г. Челпанову імпонують ті, які орієнтовані на зв'язок філософії і науки при збереженні специфічності філософії як цілісного світорозуміння, їх метафізичної умоглядної складової, що було закономірною реакцією на поширення впливу позитивізму, механістичного і вульгарного матеріалізму з їх відмовою від теоретичного мислення.

У четвертому розділі - “Критика Г. Челпановим онтологічних засад механістичного матеріалізму” - здійснюється аналіз та осмислення розгляду ним космологічної та онтологічної проблематики, на основі висновків якого вибудовує власне світорозуміння в його загальних філософських аспектах.

Досліджуючи постановку та вирішення Г. Челпановим цього питання, перш за все, звертається увага на те, що потрактування ним філософії, її предмету і завдань необхідно вимагало пояснення світу, його “перших принципів”, доцільності світобудови. В систематизованому вигляді з використанням історико-філософського матеріалу від античності до свого часу, пояснення світу він пов'язує з розглядом основних філософських проблем, де, слідуючи кантівським установкам, на перше місце ставить гносеологічну, за якою слідують онтологічна та космологічна, хоча й не дотримується послідовно такого порядку їх слідування. Звертаючись безпосередньо до праць Челпанова, неважко переконатися в тому, що навіть розгляду гносеологічної проблематики передує звернення до космологічної та онтологічної проблематики, як і в тому, що на тлі загального стану теїстично-ідеалістичної російської філософії та власної орієнтації на метафізику огляд названих проблем супроводжується несприйняттям матеріалізму та монізму в будь-якій формі.

Критичне ставлення Г. Челпанова до матеріалізму найбільш виразно простежується в його публічних лекціях і в працях “Мозок і душа” з підзаголовком “Критика матеріалізму і нарис сучасних вчень про душу”, “Введення в філософію”. Найбільшої уваги з них заслуговує остання своїми онтологічними аргументами та альтернативами, які Г. Челпанов протиставляє матеріалістичному вченню, що дозволяє вияснити мотивації ї характер критики ним матеріалізму, не збиваючись на просте звинувачення його в антиматеріалізмі. Своїм змістом праці Г. Челпанова засвідчують, що він виступає не проти матеріалізму як такого, а проти його доведень, маючи на увазі цілком конкретні його форми: атомізм, механістичний, вульгарний і науково-природничий, а особливо компіляцій та вульгаризації у висвітленні філософських проблем тими, хто, не знаючи ні філософії, ні науки, займалися їх потрактуванням. Антиредукціонізмом та обстоюванням активності свідомості критика Г. Челпановим названого не тільки не суперечить марксистській критиці, а й співпадає з нею.

Онтологічною підставою для такої критики у Г. Челпанова виступає твердження матеріалістів у їх “ходячій формі”, що істинною реальністю характеризується тільки матерія, тоді як духовне є похідним, залежним від неї. Для спростування цього твердження він використовує дихотомію “фізичне - психічне”, “матеріальне - духовне”, що окреслює хід і характер його подальших міркувань на тему буття, доведення реальності духовного, неправомірності зведення його до фізичних процесів та описання в їх термінах. Оригінальність такого вирішення полягала в тому, що в додаток до доктрин матеріалізму та ідеалізму пропонувалося шукати його введенням психофізичного монізму, виведенням суперечності між ними в площину не тільки матерії, але і психіки як втілення духовного (ідеального). Віддаючи належне оригінальному підходу до вирішення онтологічної проблеми, визнається вразливість для критики і позиції Г. Челпанова. В даному випадку більш коректним було протиставлення не “фізичне - психічне”, “матеріальне - духовне”, а “матеріальне - ідеальне”, споріднених з ним “буття - свідомість” і “матерія - свідомість”, що дозволило б зменшити термінологічні непорозуміння і побачити в матеріалістичному вченні сенс, який вкладали в нього найбільш послідовні його представники. На тлі новітніх досягнень науки це надає нових вимірів матеріалізму в дискурсі з іншими філософськими течіями, підтверджуючи тезу Л. Шестова, що жодна з них не спростовувала матеріалізму.

У п'ятому розділі - “Гносеологічна складова філософських інтенцій Г.І. Челпанова” аналізується його гносеологічна концепція, яка сформулювалася під впливом теорії пізнання Канта і критичного переосмислення тих гносеологічних напрямків, які склалися після Канта. Розгляд гносеологічної проблеми Г.Челпанов розділяє на два питання: про походження пізнання і реальність пізнання. Перше з них стосується того, звідки походять наші пізнання, а саме: чи дійсно тільки з досвіду, чи також з розуму, чи можливі в пізнанні такі елементи, які походять з інших джерел? З відповіддю на ці питання виділяються такі гносеологічні напрямки як сенсуалізм, емпіризм і раціоналізм, кожний з яких в їх однобічності не користується особливою симпатією у ГЧелпанова.

Найбільш повно йому імпонує теорія пізнання Канта, його “коперніканський переворот”, який переніс пізнання в суб'єкт, що пізнає, вказав на те, що крім досвідного і раціонального пізнання існують апріорні знання. Г. Челпанов спростовує потрактування цих апріорних знань (простір, час, причинність та інші категорії), розглядаючи їх як форми чуттєвості, прикладаючи які до предметної дійсності ми творимо досвід, природу, конструюємо предмети пізнання у відповідності з нашими про них уявленнями. В загальному, розгляд першого питання Г. Челпановим зводиться до захисту апріоризму Канта, без якого, на його думку, неможлива теорія пізнання. Супроводжується це критикою А. Ланге, який вважав, що всі умови сприйняття в нашому організмі є вродженими, а, отже, апріорними, та еволюційною теорією Г. Спенсера, за якою сприйняття та їх органи є продуктом тривалого не тільки індивідуального розвитку, але і розвитку ряду поколінь, чим робилася спроба примирити емпіризм з апріоризмом Канта. Помилковість цих точок зору Г. Челпанов вбачає в ототожненні завдань психології і теорії пізнання, що найбільш типово для еволюційної гіпотези Г. Спенсера, за допомогою якої намагалися спростувати апріоризм Канта.

Розгляд питання про реальність пізнання Г. Челпанов основує на осмисленні тих гносеологічних концепцій, які сформувалися після Канта та їх відношення до кантівської “речі в собі”, її потрактувань. У відповідності з останнім виокремлюються і прискіпливо розглядаються наївний реалізм; гносеологічний ідеалізм з наголошенням на неправомірності ототожнення його з ідеалізмом метафізичним; іманентна школа, емпіріокритицизм; трансцендентальний ідеалізм і реалізм та критичний реалізм.

Показово, що джерела гносеологічного ідеалізму Г. Челпанов виводить з Декарта, але найтиповішим представником називає Берклі, зазначаючи, що він довів цей напрямок до соліпсизму. Спорідненими з гносеологічним ідеалізмом він вважає іманентну школу (Шуппе, Шуберт-Зольдерн, Леклер) та емпіріокритицизм Авенаріуса і Маха. Трансцендентальному ідеалізму (Віндельбанд), який допускає побудову теорії пізнання без кантівської “речі в собі”, як у свій час пропонував Фіхте, протиставляються трансцендентальний реалізм (Ед. Гартман) та критичний реалізм В. Вундта з його визнанням “речі в собі”, як деякого правила, закону поєднання наших уявлень. Будучи солідарним з останнім, Г. Челпанов розбудовує свою гносеологічну концепцію, називаючи її ідеалістично-реалістичною, оскільки вона будується з визнанням реальності матерії і духу. Зближаючись з кантіанством, вона полягає в доведенні того, що ми самі творимо і конструюємо пізнання за допомогою нашого мислення і віримо у відповідність наших знань світу, який нас оточує і який ми творимо, де без апріоризму Канта та визнання “речей в собі”, як того, що існує об'єктивно, не підлягає розкладу і перетворенню, теорія пізнання неможлива. Саме в такий спосіб Г. Челпанов встановлює те, що належить суб'єкту, а що об'єкту, завдяки чому пізнання у нього постає як пізнання об'єктивної закономірності природи і суб'єктивної закономірності діяльності свідомості.

Висновки

1. Значну частину творчості Г.І. Челпанова займала філософська проблематика. Коло його наукових інтересів було зумовлене класичною університетською освітою і охоплювало такі розділи філософського знання як логіка, психологія та історії філософії. Про це свідчить й одна з ранніх праць мислителя, яка була його випускною (кандидатською) роботою, що присвячена філософії Платона та Аристотеля.

2. Читання власних курсів з логіки, вступу до філософії вимагало від Г. Челпанова знання історії філософії, матеріалами якої він широко послуговувався, найбільш впливових філософських течій і напрямків філософської думки кінця ХІХ-початку ХХ ст. Якщо уважно придивитися до основного масиву праць Г. Челпанова від 1893 р. до 1910 р., то неважко переконатися в тому, що вони мають не психологічну, а філософську спрямованість.

3. Г. Челпанов був по-своєму оригінальним філософом із власним стилем філософування, баченням завдань і мети філософії, підходами до постановки і вирішення філософських проблем. Своїм завданням він вважав не створення власної філософської системи, а пропаганду філософського знання, знайомство широкої публіки з новітніми течіями західноєвропейської філософії та їх адаптацією до потреб вітчизняної філософії кінця ХІХ-початку ХХ ст., що сприяло підвищенню рівня її науковості та інформаційної місткості.

4. Формування філософських поглядів Г. Челпанова та його творчості проходили в досить складних умовах другої половини ХІХ-першої третини ХХ ст., де можна виокремити київський та московський етапи його життя і творчості. Як мислитель, він сформувався в соціокультурному просторі України, духовній атмосфері Університету св. Володимира, знайшовши тут визнання як вчений і як філософ з концептуальним обґрунтуванням своїх поглядів, які поглиблювалися і розвивалися в Московському університеті, Державній Академії Художніх наук та ін.

5. В обґрунтуванні власного бачення суті філософії, її предмету, завдань і зв'язку філософії з наукою Г. Челпанов спирався на досягнення античної філософії, Нового часу, сучасної йому західноєвропейської філософії, особливо тих філософських течій, які сформувалися під впливом новітніх досягнень природничих наук, виходили за межі класичного філософствування, ставлячи широке коло світоглядних, онтологічних, гносеологічних та методологічних питань, і безпосередній учасник цього процесу Г. Челпанов був видатним представником академічної філософії України ХІХ-першої третини ХХ ст., який обстоював необхідність нового типу філософствування.

6. Основними філософськими проблемами Г. Челпанов ставив гносеологічну, онтологічну та космологічну з визнанням первинності гносеологічної по відношенню до останніх, хоча практично в обстоюванні свого світорозуміння він виходив з початкового огляду космологічної та онтологічної проблеми, підкріплюючи свої аргументації гносеологічними викладками. Не заперечуючи об'єктивності і матеріальності світу, правомірності механістичного підходу до його дослідження і пояснення в межах наукового знання, Г. Челпанов вимагав його доповнення телеологічним з точки зору метафізики, як визнання доцільності світобудови та її розвитку.

7. Введення Г. Челпановим принципу доцільності при розгляді космологічної проблеми зумовило розгляд ним онтологічної проблематики, спрямованість його поглядів на спростування матеріалізму як філософського напрямку та основи наукового світогляду, обґрунтування правомірності ідеалістичної метафізики та філософського ідеалізму. Оригінальність онтологічних поглядів Г. Челпанова полягає в тому, що в якості доповнення до доктрин матеріалізму та ідеалізму, рішення онтологічної проблеми він пропонує шукати й в інших вимірах, де суперечність між матеріалістичним та ідеалістичним вченням він виводить в площину дослідження не тільки матерії, але й психіки як втілення ідеального (духовного), творчої активності свідомості, в силу чого його критика вульгарного і механістичного матеріалізму не тільки не суперечила марксистській, але й співпадала з нею.

8. В постановці та вирішенні гносеологічної проблематики Г. Челпанов зближається з неокантіанством, точніше, з тогочасним трансценденталізмом (ідеал-реалізмом) з інтерпретацією категорій, зокрема, простору, часу, причинності, як форм чуттєвості, але з визнанням існування “речей в собі”, без чого неможливе було б пояснення буття світу та природи наших відчуттів, а його власна гносеологічна позиція полягала в доведенні положення про те, що ми самі творимо і конструюємо пізнання за допомогою нашого мислення і віримо у відповідність наших знань світу, який нас оточує і який ми самі створили. Г. Челпанов був переконаний в тому, що без апріоризму Канта теорія пізнання загалом неможлива, оскільки без апріорних форм споглядання простору і часу ми не можемо мати ніяких уявлень про природу.

9. Пізнавальна концепція Г. Челпанова будувалася з вимогою встановлення того, що належить суб'єкту, а що об'єкту, поєднання об'єктивної закономірності природи та суб'єктивної закономірності діяльності свідомості, базувалася на визнанні активності мислення та суб'єкта, що пізнає, пріоритетності даних внутрішнього досвіду (самоспостереження), хоча це не означало заперечення ним емпіричних (експериментальних) методів та принципу системності, що стало підставою кваліфікувати його в галузі теорії пізнання як систематизатора, а не новатора.

Список праць за темою дисертації

філософія челпанов матеріалізм позитивізм

1. Чайка С.А. Онтологічні засади критики матеріалізму Г.І. Челпановим. / С.А. Чайка // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2007. - Вип. 85 - С. 89-93.

2. Чайка С.А. Г. Челпанов як філософ. / С.А. Чайка // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. Праць / Зб. наук. праць, випуск 21 / Відп. ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ.- 2008. - С. 93-102.

3. Чайка С.А. Аналіз Г. Челпановим основних напрямів західноєвропейської філософії ХІХ-початку ХХ ст. / С.А. Чайка // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. Ред. В.В. Лях. - Вип. 71. - К., 2008. - С. 151-161.

4. Чайка С.А. Проблема доцільності в творчості Г. Челпанова. / С.А. Чайка // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. - К.: «ІНТАС», 2008. - Вип. 35. - С. 56-67.

5. Г. Челпанов та українське неокантіанство: матеріали доповідей та виступів міжнар. наук. конф. [“Дні науки філософського факультету - 2005”], (Київ, 26-27 квітня 2005 року) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - Ч. І. - С. 110-111.

Размещено на Allbest.ru