Філософія польського романтизму: "ідеальна людина" А. Міцкевича, "конструкт народу" Ю. Словацького

АВТОРЕФЕРАТ

09.00.05 - історія філософії

Цимбалій Інна Петрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Мотренко Тимофій Валентинович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, професор кафедри суспільних дисциплін;

польський романтизм свобода міцкевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В історії європейської культури мали місце явища, які й досі викликають неоднозначні і подекуди суперечливі оцінки дослідників. Серед них важливе місце посідає романтизм. Неоднозначність сприйняття цього феномену полягає у тому, що романтичний тип світогляду формується у кризові, перехідні періоди історії. Виступи романтиків проти тотальної раціоналізації життєвого світу чи не вперше в історії світової культури спричинили до глобальних змін у процесі становлення людини, яка відкривала для себе свій внутрішній незалежний світ. Раціоналістичному світосприйняттю романтизм протиставив культ почуттів, містичний культ природи, ідеалізацію минулого; започаткував принципово новий історичний тип мислення; по-іншому визначив розуміння свободи.

Специфічним чином переломлюючись через соціокультурне життя Польщі кінця XVIII - початку ХІХ ст., романтизм набув тут особливих ознак, що відобразились у його філософії із спіритуалістичним відтінком. З огляду на реформаторсько-сотеріологічний характер завдань цієї філософії, за нею закріпилася назва месіаністичної. Польські мислителі-месіаністи Ю.Гоене-Вронський (який ввів поняття “месіанізм” у польську філософію), Ю.Голуховський, Ю.Кремер, К.Лібельт, Б.Трентовський, А.Цешковський, А.Міцкевич, Ю.Словацький, З.Красінський, Е.Тов'янський розробляли власні філософські вчення, перебуваючи в еміграції. Проте своєму поширенню в Польщі месіанізм завдячував саме творчості поетів-пророків А.Міцкевича та Ю.Словацького, які уособлюють романтичну історіософію. Із появою “Книг народу польського і польського пілігримства” (1832) А.Міцкевича пов'язане зростання національної самосвідомості поляків і започаткування філософії національної ідеї.

Романтична історіософія надавала першорядного значення категорії профетизму, що розкривається у творчості польських романтиків через поняття “пророчої поезії” та “поета-пророка” (wieszcz). Водночас профетизм властивий також біографії самих поетів-романтиків, що дозволяє здійснити компаративістське дослідження поглядів визначних польських поетів-мислителів і спадщини романтичної культури загалом.

Проблемне поле польського романтизму - свобода, відповідальність, сенс існування, збереження цілісності та ідентичності “Я”, уникнення деперсоналізації і нівелювання особи, збереження духовного світу - є суголосним інтелектуальним пошукам сьогодення. Дослідження проблеми визначної особистості як рушія соціальних та політичних змін у суспільстві, що є однією із основних у творчій спадщині польських поетів-романтиків, на сьогодні залишається актуальним, однак мало розробленим питанням філософської думки. В сучасних умовах тотальної глобалізації життя, актуалізується проблема збереження національної ідентичності, якою в свій час переймалися і представники романтичного напрямку. Саме тому обґрунтовані мислителями польського романтизму на початку ХІХ ст. ідеї потребують сучасного переосмислення та інтерпретації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах досліджень, які проводить кафедра історії філософії філософського факультету у відповідності до комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, НДР філософського факультету № 01БФ01-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою дисертаційної роботи є розкриття філософських засад польського романтизму на основі компаративістського аналізу творчої спадщини А.Міцкевича і Ю.Словацького.

Досягнення поставленої мети здійснюється через вирішення основних завдань:

з'ясувати культурно-історичні передумови та теоретичні джерела формування польської месіаністичної філософії кінця XVIII - початку ХІХ ст.;

розкрити розуміння проблеми свободи з точки зору польського романтизму;

визначити сутність принципу історизму в контексті філософування польських романтиків;

дослідити особливості розуміння А.Міцкевичем ідеї визначної особистості;

охарактеризувати сутність тематики народу, як складової філософських поглядів Ю.Словацького;

Об'єктом дисертаційного дослідження є польський романтизм у культурно-історичній та історико-філософській ретроспективі.

Предметом дослідження є філософський зміст польського романтизму.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені загальнотеоретичним та методологічним проблемам історії філософії - Г.Аляєва, А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, А.Гулиги, С.Кримського, Т.Мотренка, І.Нарського, М.Поповича, В.Табачковського, О.Чаплінської, В.Шинкарука, В.Ярошовця та ін.

У зарубіжній та вітчизняній літературі існує чимала кількість досліджень романтизму, які містять накопичений цінний матеріал, що виступає теоретичною основою дисертаційної роботи. Найбільш загальним проблемам філософії романтизму присвячені праці В.Асмуса, М.Берковського, О.Вайнштейна, В.Ванслова, І.Волкова, Р.Габітової, А.Гулиги, О.Дмітрієва, О.Лосєва, І.Неупокоєвої, М.Овсяннікова, та ін.

Необхідно також підкреслити важливу роль окремих наукових робіт, присвячених вивченню філософсько-літературної спадщини представників польського романтичного напрямку. Серед них праці С.Баженової, Г.Вервеса, Л.Виноградової, М.Гольберга, Ю.Горової, І.Горського, Г.Грабовича, В.Гусєва, К.Державіна, М.Живова, М.Інгльота, Я.Каменка-Страшакової, Д.Канцельсона, А.Кляучені, О.Краглик, С.Левінської, А.Ліпатова, В.Мовчан, Д.Наливайко, І.Нарського, Д.Прокоф'євої, Р.Радишевського, М.Рильського, М.Скринника, В.Скуратівського, Л.Софронової, Б.Стахєєва, І.Франка, а також польських дослідників: В.Вайнтрауба, А.Вітковської, К.Вики, М.Дерналович, Е.Касперського, А.Ковальчикової, С.Козака, М.Коритовської, С.Маковського, М.Манорик, Г.Маркевича, Ю.Масьлянки, Я.Оссовського, М.Сагань'як, В.Татаркевича, І.Третяк, С.Треугутта, М.Яніон.

Джерельну базу дослідження становлять праці представників польського романтичного напрямку: А.Міцкевича (“Dziady”, “Konrad Wallenrod”, “Ksiкgi narodu polskiego I pielgrzymstwa polskiegol”, “O poezji romantycznej”, “Pan Tadeusz”, “Romantycznoњж”, “Wykіady o literaturze sіowiaсskiej”) та Ю.Словацького (“Balladyna”, “Beniowski”, “Genezis z Ducha”, “Godzina myњli”, “Kordian”, “Krуl-Duch”, “Јambro”, “Lilіa Weneda”, “Sen srebrny Salomei”, “Wacіaw”). Праці мислителів Нового часу: Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Ляйбніца; мислителів німецького ідеалізму: І.Канта, Ф.Шеллінга, Г.Гегеля, а також мислителів німецького романтизму: А.Шлегеля, Ф.Шлегеля, Новаліса.

У дисертації пропонується такий підхід до вивчення філософії польського романтизму, що послідовно висвітлює процес її формування, теоретичні та культурно-історичні джерела вчення, розробку його окремих ідей. Аналіз джерельної бази роботи засвідчив доцільність дотримання принципів системності, цілісності, єдності логічного та історичного. Використані аналітичний, історичний, логічний, феноменологічний, герменевтичний, інтерпретативний та компаративний методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше в українській історико-філософській науці здійснено ґрунтовний аналіз філософських засад польського романтизму та виявлено його інтегрованість у загальноєвропейський контекст.

Основні результати дослідження відображені в наступних положеннях, що розкривають наукову новизну роботи:

доведено, що філософія польського романтизму є своєрідною світоглядною позицією кінця XVIII - початку ХІХ ст., якій властива месійність, що розкривається через її реформаторсько-сотеріологічний зміст її завдань та прагнення формування національної самосвідомості польського народу;

встановлено, що проблема свободи є ключовою для філософії польського романтизму: свобода розуміється польськими поетами-романтиками безмежною, на противагу просвітницькій свободі, як пізнаній необхідності; сферою її реалізації постає поезія та художня творчість; продемонстровано, що свобода розглядалася польськими поетами-мислителями в двох аспектах: як свобода художньої творчості та можливість вибору поетом мети власної творчості;

з'ясовано, що принцип історизму є засадничим у філософії польського романтизму і виявляється у прагненні польських поетів-романтиків до вирішення проблеми збереження пам'яті народу, осмислення минулого та проектування його у сучасність і майбутнє, з метою зміни якісних характеристик людства;

наголошено, що А.Міцкевич у своїх поетичних та публіцистичних працях створив романтичну концепцію людини, яка розкривається через поняття “пророк”, “геній”, “ідеальна людина”, що втілюються у розумінні А.Міцкевичем “поета”, котрий здатний керувати потужними змінами суспільної свідомості, за допомогою свого поетичного слова, якому, як елементу духовної сили, властива здатність впливати на світ та історію;

проаналізовано розуміння Ю.Словацьким визначної особистості, яка розкривається через поняття “поета-пророка”, як духовного проводиря народу і виразника загальнолюдських інтересів, а також ідею безперервного розвитку народу через подолання попередніх форм на шляху до духовного і суспільного перетворення; виявлено закономірний взаємозв'язок народу і поета-пророка, що є умовою їх діяльного співіснування;

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що положення і висновки дисертації сприяють концептуальному осмисленню філософських засад польського романтизму та поглибленому вивченню філософських основ епохи романтизму, розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики польського романтизму кінця XVIII - початку ХІХ ст.

Практичне значення дисертації полягає у можливості залучення теоретичних положень та висновків роботи для подальших досліджень даної проблематики. Матеріали дослідження можуть бути використані для викладання нормативних курсів з історії сучасної філософії, створенні програмних курсів з польської та слов'янської філософії, у написанні навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів, наукових статей з даної тематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Були оприлюднені у формі доповідей на Міжнародних наукових конференціях: “Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (м. Київ, 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008р.), “XVII Міжнародний славістичний колоквіум, присвячений пам'яті слов'янських першопросвітників святих Кирила і Мефодія” (м. Львів, 2008).

Публікації. Впровадження основних положень та результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій - трьох статей, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тез, опублікованих в матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою дослідження та послідовністю розв'язання поставлених завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, з них 166 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 166 позицій і складає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, сформульовані мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, вказані теоретична основа і методологічний інструментарій дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведені дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” - обґрунтовано обрану методологію дослідження, а також здійснено аналіз джерел, що склали основу для написання роботи.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічна основа дослідження” визначається методологічний інструментарій дослідження, аналізуються ґенеза виникнення романтизму як літературно-мистецького та філософського напрямку, а також визначення та сутнісні ознаки романтизму та романтичної філософської думки.

У дисертаційному дослідженні пропонується такий підхід до вивчення філософії польського романтизму, що послідовно висвітлює процес її формування, теоретичні та культурно-історичні джерела вчення, розробку його окремих ідей. Тому в процесі дослідження автором було задіяно такі методи: аналітичний, який передбачає вивчення філософської літератури для формування методологічних і теоретичних засад дослідження та долучає до кола дослідження значну кількість художніх творів; історичний та логічний методи, що дозволили здійснити реконструкцію процесу формування та розвитку романтизму, як літературно-мистецького та філософського руху; феноменологічний - за яким мистецький твір тлумачиться, як інтенційне буття, що забезпечує можливість надолужити ретроспективний аспект романтичного мислення, здійснити його реконструкцію поза будь-якими ідеологічними табу; герменевтичний метод, який передбачає “включення” суб'єкта, що досліджує, в предмет дослідження, був застосований з метою вдумливого тлумачення текстового матеріалу; інтерпретативний метод - у тлумаченні основних понять та ідей філософії польського романтизму; метод класифікації - у виокремленні основних рис філософії польського романтизму; компаративний метод, який дозволив визначити місце та роль філософських концепцій А.Міцкевича та Ю.Словацького у польській месіаністичній філософії з одного боку, та у європейській філософській думці XVIII - ХІХ ст. - з іншого.

Джерельною основою дослідження є поетичні та публіцистичні твори польських романтиків: А.Міцкевича (“Гражина”, “Гете і Байрон”, “Дзяди”, “Із лекцій про слов'янські літератури”, “Книги народу польського і польського пілігримства”, “Конрад Валленрод”, “Пан Тадеуш”, “Про критиків і рецензентів варшавських”, “Про поезію романтичну”, “Романтичність”) та Ю.Словацького (“Ангеллі”, “Балладина”, “Генезис із Духа”, “Горштинський”, “Кордіан”, “Король-Дух”, “Лямбро”, “Лілля Венеда”, “Передмова до третього тому “Поезій””, “Фантазій”); праці мислителів німецького романтизму (Новаліса, А.Шлегеля, Ф.Шлегеля), Нового часу (Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Ляйбніца) та німецького ідеалізму (І.Канта, Ф.Шеллінга, Г.Гегеля).

У підрозділі окреслено умови, які сприяли виникненню романтичного мислення. Такими умовами є: великі історичні події (Велика французька революція, наполеонівські війни, національно-визвольні рухи), які були спричинені складним соціально-політичним становищем країн Європи кінця XVIII - початку ХІХ ст.

З'ясовуючи питання проблематичності визначення романтизму, виявилося, що явище романтизму є настільки багатозначним і багатогранним, що навіть питання про час і причини його виникнення викликає жваву дискусію серед вчених. На підставі ґрунтовних теоретичних праць зарубіжних і вітчизняних дослідників (В.Белінський, М.Берковський, В.Ванслов, В.Ліпатов, О.Лосєв, І.Огородник, Л.Рудницький та ін.) виявлено, що здебільшого романтизм розуміється як духовний процес, своєрідна культура, широка ідеологічна течія, що охопила різноманітні сфери життя в кінці XVIII - початку ХІХ ст. Водночас, деякі науковці (Р.Габітова, С.Козак, М.Скринник, Д.Чижевський та ін.) вважають романтизм специфічним світоглядом, основні структурні елементи якого сформувалися в попередньому культурно-духовному процесі й за певних історичних умов актуалізувалися як романтичне світобачення та світосприйняття.

У роботах В.Асмуса, М.Берковського, О.Вайнштейна, В.Ванслова, І.Волкова, Р.Габітової, О.Дмітрієва, О.Лосєва, Л.Рудницького та ін. вивчаються такі аспекти філософії романтизму, як діалектика, естетика, історіософські погляди окремих представників німецького романтичного напрямку і т. д.

У підрозділі 1.2. “Історіографія досліджуваної проблематики” розкривається ступінь наукової розробки проблеми дослідження філософських засад польського романтичного напрямку.

Здійснено огляд історико-філософської та літературознавчої літератури з досліджуваної проблематики, внаслідок чого констатується малодослідженість філософського змісту творчої спадщини польських поетів-романтиків, що засвідчує необхідність дослідження даної теми, як історико-філософського підґрунтя для відтворення цілісності процесу розвитку як європейської, так і польської історико-філософської думки.

Перші доволі критичні оцінки творчості польських романтиків в українській літературі належать І.Франку, який ще з сімдесятих років ХІХ ст. ретельно досліджував польську культуру, і зокрема літературу, в рамках діалогу двох сусідніх культур - української і польської та його впливу на їх взаємини. Тема “Іван Франко та Адам Міцкевич” до певної міри вже опрацьована вітчизняними та зарубіжними літературознавцями (Г.Вервес, Г.Грабович, М.Ільницький, Е.Касперський, М.Купльовський, І.Моторнюк, Є.Нахлік та ін.).

Серед дослідників творчої спадщини Ю.Словацького відзначаються праці вітчизняних літературознавців: Г.Вервеса, М.Гнатюка, Ю.Горової, М.Зерова, С.Левінської, В.Мартинова, Є.Нахліка, П.Нестеровського, О.Новицького, Р.Радишевського та ін. Проте, зазначається, що філософські ідеї польського поета-романтика в цих працях майже не досліджуються.

Польська суспільно-політична та філософська думка XVIII - ХІХ століть стала предметом дослідження в працях таких дослідників, як І.Нарський, О.Краглик, В.Татаркевич та ін. Автором зауважується, що філософські ідеї визначних представників польського романтичного напрямку А.Міцкевича та Ю.Словацького є недостатньо дослідженими у вітчизняній філософській думці, а тому потребують уваги вчених.

У другому розділі - “Філософські засади польського романтизму” розкриваються теоретичні витоки та культурно-історичні умови формування філософії польського романтизму. Визначаються основні проблеми та принципи польської романтичної історіософії.

У підрозділі 2.1. “Розвиток філософської думки в Польщі кінця XVIII - початку ХІХ століття” розкриваються умови формування та особливості польської філософії.

Зазначається, що польська філософська думка кінця XVIII - початку ХІХ ст. багато в чому зумовлена соціально-політичною ситуацією в тогочасній Польщі. Відсутність власної державності та єдності польського народу, політичні утиски, загроза знищення національної самобутності та національно-визвольні рухи в Європі з одного боку та розвиток таких філософсько-культурних тенденцій, як класицизм, сентименталізм, філософія Просвітництва, кантіанство, філософія здорового глузду і метафізичний ідеалізм - з іншого, спонукали польських мислителів до пошуку шляхів вирішення соціальних, політичних та культурних проблем.

Просвітницька філософія у Польщі (Я.Снядецький, С.Сташіц та Г.Колонтай) була дещо запізнілою стосовно аналогічних західноєвропейських рухів. У період свого розвитку вона зазнала подвійного впливу з боку європейської філософії: спочатку - німецької філософії, у вигляді філософської доктрини Х.Вольфа, згодом - посилились французькі впливи, зокрема сенсуалізм Е.Б.Кондильяка.

Автор зауважує, що поширення ідей кантіанства в Польщі відбулося дещо пізніше порівняно з іншими країнами Європи і не знайшло тут великої підтримки з причин домінування філософії Просвітництва. Найбільшої популярності серед польських мислителів початку ХІХ ст. набула шотландська філософія. У Польщі вона відразу об'єдналася із кантіанством, випередивши Західну Європу. Її представниками були: Е.Снядецький, А.Довгірд, Ю.Янковський, А.Забелевич та Л.Ширма.

Окрім зазначених філософських течій у Польщі кінця XVIII - початку ХІХ ст. бурхливого розвитку набувала конструкційна, ідеалістична, месіаністична та католицька філософія. Серед вказаних напрямків, найбільш виразні самостійні риси були притаманні саме польській месіаністичній філософії, представленій іменами Ю.Гоене-Вронського, Ю.Голуховського, Ю.Кремера, К.Лібельта, Б.Трентовського, А.Цешковського, А.Міцкевича, Ю.Словацького, З.Красінського, Е.Тов'янського. Саме вона прийшовши на зміну шотландській філософії, цілковито захопила польських мислителів. Майже всі мислителі-месіаністи (окрім Ю.Гоене-Вронського та Ю.Голуховського) активізували свою діяльність після поразки польського повстання 1830-1831 років, що вплинуло на своєрідність їх філософії. Перебуваючи в еміграції (Німеччина, Франція), вони доносили ідеї месіанізму до широкої європейської спільноти.

Польські мислителі створили власну філософію, яка мала дещо спіритуалістичний відтінок (переконання у домінуванні духовних сил над тілесними, волі і дії над думкою, віра в Бога як особи і т. д.). Завдяки цьому месіаністична філософія характеризувалася вірою в метафізичне значення народу та реформаторсько-сотеріологічним характером завдань.

У підрозділі 2.2. “Проблема свободи у філософії польського романтизму” розкривається специфіка розуміння проблеми свободи польськими поетами-романтиками.

Розуміння проблеми свободи у польському романтизмі склалося під безпосереднім впливом філософії Просвітництва. У філософських системах мислителів Нового часу (Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В.Ляйбніц) свобода постає підпорядкованою розуму і розглядається тут як пізнана необхідність, або свобода та розум повністю ототожнюються, або вона тлумачиться як свобода діяння і передбачає свої рівні та різновиди.

Розкривається розуміння свободи мислителями філософії німецького ідеалізму (І.Кант, Й.Г.Фіхте, Ф.Шеллінґ), який заклав теоретичні основи романтизму.

На думку романтиків (Ф. та А.Шлегелів, Новаліса), свобода, що здобувається завдяки керуванню розумом зовнішніми силами (природними чи суспільними), має зовнішній характер. Тому вони заперечують просвітницьке розуміння свободи як пізнаної необхідності. Свобода - це не ідеальний світ вічних законів розуму, а постійна творчість життя, яке розвивається. Сферою реалізації людської свободи постає поезія і художня творчість, через посередництво уяви та необмежуваної теоретичними приписами творчої фантазії.

Проблема свободи в польському романтизмі (А.Міцкевич, Ю.Словацький, З.Красінський) розглядається як проблема свободи творчості. Вона нерозривно пов'язана з ідеєю визначної особистості в історії, уособленням якої для поетів-романтиків виступав “національний” пророк, проводир народу. В такому розумінні визначної особистості розкривається одна із специфічних рис польського романтичного напрямку. Свобода також розумілася як можливість вибору поетом-пророком мети своєї поезії - діяти, намагаючись підняти людство на вищий щабель розвитку, чи залишатися бездіяльним, і тим самим деградувати як поет. Внутрішня свобода була присутньою у певному іронізмі, що властивий польському романтизму. Романтична іронія стала своєрідним принципом, який визначав позицію митця стосовно реальності взагалі, а також стосовно самого себе.

Підсумовується, що проблема свободи є ключовою для філософії польського та європейського романтизму. Розуміння свободи польськими та німецькими романтиками виявляє спільні та відмінні моменти.

У підрозділі 2.3. “Принцип історизму у польській романтичній філософській думці” розкривається розуміння польськими поетами-романтиками історії та чинників, що впливають на її рух.

Осмислюючи історичний поступ, романтики спиралися на ідеї представників попередніх філософських напрямків, зокрема Ж.-Ж.Руссо, Г.Е.Лессінга, Г.Й.Гердера та ін. Головна увага стосувалася, перш за все, ідеї поділу історії на три періоди-епохи: минуле, теперішнє і майбутнє, а також ідеї “золотого віку” історії.

Зокрема, представник філософії німецького романтизму Новаліс поділяв історію на три епохи - минуле, теперішнє і майбутнє, а “золотим віком” визначав одночасно і минуле, і майбутнє. Розвиток історії він розумів діалектично, тобто як розвиток по спіралі вверх. Провідну роль у зміні руху історії Новаліс відводив поету, адже лише він здатний до поетично-художнього “вчування” в природу.

У дисертації констатується прагнення польських романтиків переосмислити сенс історії. Головною причиною вибуху історичної тематики було завдання збереження пам'яті народу, бажання не лише осмислити його минуле, а й прагнення спроектувати відродження колишньої слави у майбутньому.

Польські поети-романтики були переконані, що історія є цілісністю, в якій окремі події внутрішньо пов'язані між собою, втілюють у собі чітко окреслені закономірності, а історичний процес рухається у наперед визначеному напрямку до чітко визначеної мети. Така мета знаходиться за межею сучасності, хоча проникнути до неї, поглибити і оцінити її цілком можливо. Польська романтична історіософія бачила майбутнє як здійснення всеслов'янської єдності, яка трактувалася як член загальнолюдської та загальноісторичної спільноти. Історичний процес розумівся як реалізація певних цінностей, а його сенс становили цілісність, закономірність, напрямок та мета.

Зазначається, що історіософія польського романтизму керувалася культом великих героїв і часто насичувалася містичною інтерпретацією. Особливо ця тенденція проявлялася під час прочитання історичного процесу крізь призму визначних періодів національної історії, які мали б стати орієнтиром і взірцем для сучасності.

Рушійною силою історії польські поети-романтики вважали дух народу, який виражається в його традиціях, ідеях, моралі. Важливу роль тут відіграє визначна особистість, яка є виразником національного духу і діє у відповідності з національною традицією. Роль такої визначної особистості може виконувати не лише окремий індивід, але й цілий народ. Таким народом поети-романтики вважали саме поляків, яким належить змінити життя і підняти людство на вищий щабель розвитку, в цьому й проявляється месійність їх філософії.

У третьому розділі - “Романтичний світогляд як підґрунтя філософських поглядів А.Міцкевича та Ю.Словацького” на основі ґрунтовного аналізу поетичних та публіцистичних творів польських поетів-романтиків, висвітлюються філософські ідеї, якими пронизана їх творчість.

У підрозділі 3.1. Романтична концепція людини А.Міцкевича: “пророк”, “геній”, “ідеальна людина” розкривається культурно-історичний контекст розвитку поглядів А.Міцкевича та відстежується втілення ідеї “досконалості” людини у образі поета-пророка.

З'ясовано, що соціально-політична діяльність допомогла А.Міцкевичу усвідомити своє літературне покликання і визначила його поетичне обличчя.

Романтичне трактування людини як суб'єкта, що має вплив на дійсність, було надзвичайно важливим для польських романтиків. Встановлено, що людина у поглядах А.Міцкевича виступає як найбільш активне начало історії, яке надає їй динаміки, руйнує стабільність світу, засновану на установах, законах, системах правління. Людина, що здатна “змінити світ” і прагне до цього, навіть, іноді ціною власного життя, характеризувалася польськими поетами-романтиками як герой майбутнього. Романтики піднімають поета до рангу генія, моделі ідеальної людини, взірця її безмежних можливостей.

Однією з найхарактерніших рис польського романтизму, і не лише польського, але й загальноєвропейського, є культ поета, як вищої людини. В час великих соціально-політичних змін, поет намагався бути причетним до найрізноманітніших сфер людського життя. Його поезія сприймалася як джерело мудрості, а він, відповідно, як учитель, пророк, провідник, вільний творець. Звідси випливає й самостилізація романтичного поета, як людини вільної від законів та норм повсякденного життя.

Серед визначень, які характеризують літературну діяльність поета періоду романтизму, його соціальну функцію та ряд цінностей, які він втілював можна виокремити такі: геній, мудрець, пророк, віщун, філософ, митець та ін. Проте, найуживанішим і найбільш піднесеним символом поета саме для польського романтизму є поняття “віщ” (wieszcz).

Дисертантка підкреслює, що феномен поета-пророка був властивий для біографії самих романтиків, а не лише для їх поезії. Серед найважливіших тем пророчої поезії польських поетів-романтиків відзначається тема “літературної влади” над народом, яка виникла внаслідок руйнування поділу між літературою і політикою та між політиком і поетом, яких суворо дотримувалися в попередні часи.

Результатом втілення ідеї поета-пророка та пошуку шляхів боротьби за відродження Польщі стала праця А.Міцкевича “Книги народу польського та польського пілігримства”, в якій він проголошував особливу місію польського народу перед іншими слов'янськими та європейськими народами. У цьому творі, який за своєю стилізацією був близький до біблійної, найбільш чітко виражені ідеї польського месіанізму. Тут минуле народу виразно ушляхетнювалося і набирало універсального виміру, його можна було прочитати не лише як історію свободи, але і як заповідь майбутнього устрою світу, який ґрунтується на братерстві й солідарності народів.

Еволюція поняття “геній”, об'єднаного в романтизмі з концепцією “пророка”, означала фундаментальну зміну концепції людини, була свідченням переоцінки основних антропологічних категорій.

У підрозділі 3.2. “Філософія творчої спадщини Ю.Словацького: проблематика народу” здійснюється спроба осмислення сутності та розвитку тематики народу як складової філософських поглядів польського поета-романтика Ю.Словацького.

У визначенні поетичних інтересів Ю.Словацького важливу роль відіграли: драматичний період історії польського народу, твори А.Міцкевича, романтичні твори, з національним відтінком, “української” групи польських романтиків і поезія російських романтиків.

Головною тематикою його творчості, після поразки польського повстання 1830-1831 років, стала доля Польщі та польського народу. Ю.Словацький формулює завдання національної поезії у суто романтичному стилі. Воно полягало у її служінні народу, що є принциповим для філософії польського романтизму.

Продемонстровано, що Ю.Словацький, подібно як і А.Міцкевич, у своїй творчості порушує проблему визначної особистості, яка розкривається через поняття “поета-пророка”, як духовного вождя народу. Однак, на відміну від А.Міцкевича, Ю.Словацький наголошує на тому, що поет не може бути пророком без підтримки народу, як і народ, представлений видатними особистостями, які не мають підтримки у суспільстві, не може змінювати історію. Таким чином, народ постає, як сила, що прагне до перетворень і здатна діяти в цьому напрямку.

У своїх творах Ю.Словацький розробляє ідею духовного та суспільного перетворення польського народу. Сприяти перетворенню народу, допомогти виконати йому свою місію, здатна лише велика поезія і поет-пророк. Погоджуючись з А.Міцкевичем в обраності польського народу, Ю.Словацький утверджує необхідність постійного поновлення такого стану, ціною надзвичайних зусиль, позбавляючись попередніх форм.

Висвітлено спробу Ю.Словацького створити власну філософську систему, у якій він прагнув розтлумачити історію розвитку всесвіту, що розумілася ним як зміна матеріальних форм, рух від найпростіших природних форм до людини і далі до утворення народу. З'ясовано, що у філософській програмі Ю.Словацького значне місце посідають роздуми про місію польського народу в світі, згідно з якою він постає в ролі жертви заради інших народів. Проте, цю жертовність поет-мислитель розглядає не як пасивне підкорення, а як усвідомлення цього стану в якості героїчної чесноти.

Ю.Словацький розробляє ідею непорушної свободи особистості, згідно з якою вищим принципом поведінки, підкріпленим специфічними принципами морального кодексу, є революційність або бунтарство. На думку поета-романтика, розвиток людства відбувається саме завдяки бунтарству, що є дією обраних вільних особистостей.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:

польський романтизм слід розглядати як своєрідний тип світогляду, сутнісними ознаками якого є ірраціональність, безсистемність, історизм, звернення до міфу, ідея нескінченної творчої особистості.

чинниками, які вплинули на формування та розвиток польської філософської думки кінця XVIII - початку ХІХ століття були філософські системи французьких, англійських, німецьких мислителів Нового часу та мислителів німецького ідеалізму (Р.Декарта, Б.Спінози, Г.В.Ляйбніца, Г.Е.Лессінга, Й.Г.Гердера, І.Канта, Й.Г.Фіхте, Ф.В.Й.Шеллінга та ін.), а також складне соціально-політичне становище Польщі;

визначальною особливістю польської філософії цього періоду були її реформаторсько-сотеріологічні завдання, віра в метафізичне значення народу і, особливо, в місію польського народу, що спричинили утвердження за цією філософією назви “месіанізм”. Національне месіанство, ознаменувало собою перший етап формування філософії національної ідеї не лише в Польщі, а й у Європі загалом.

польська романтична філософська думка спрямована на вирішення філософських питань, що стосуються відношення кінечного і нескінченного, суб'єкта і об'єкта, свободи і необхідності, духу і природи і т.д. Їй притаманна специфіка саме романтичної філософії, що полягає у своєрідності відповідей на згадані запитання та методу (метод інтелектуальної художньої інтуїції), яким вона користується. Особливість цієї філософії розкривається у її завданнях, які полягали не лише у пізнанні істини, реформуванні життя та спасінні людства, а, перш за все, у формуванні національної самосвідомості польського народу.

вирішення проблеми свободи в руслі польського романтизму виявилося продуктивним продовженням німецької романтичної традиції. Спільною рисою у їх розумінні свободи є заперечення просвітницької свободи як пізнаної необхідності. Свобода, що здобувається завдяки керуванню розумом зовнішніми силами (природними чи суспільними), має зовнішній характер, тобто, є обмеженою. Оскільки дух безмежний, то і свобода, як детермінанта духовності, не може мати меж. Польськими поетами-романтиками вона розглядалася як свобода художньої творчості, що полягала у звільненні поета від будь-яких правил і догм, та можливість вибору, згідно з якою поет міг або залишатися бездіяльним і деградувати як поет, або діяти, намагаючись підняти свій народ зокрема, і людство в цілому, на вищий щабель розвитку, шляхом створення образу морально досконалої людини.

основною причиною зацікавлення історією польськими поетами-романтиками була проблема збереження пам'яті народу, осмислення його минулого, з метою проектування минулої слави у майбутньому. Важливим досягненням польської романтичної історіософії було визнання слов'ян як рівноправного, порівняно з іншими спільнотами, суб'єкта загальної історії. Зокрема, це було здійснено у праці А.Міцкевича “Книги народу польського і польського пілігримства”.

важливе місце у історіософії А.Міцкевича займає проблема визначної особистості, як рушія соціально-політичних змін у суспільстві. Поет-романтик вважав, що в ролі такої особистості може виступати поет, який володіючи поетичним словом, як елементом духовної сили, здатний впливати на світ та історію. Суспільні функції і роль поета, цінності і суспільні зразки, які він втілював, розкриваються у ряді таких означень як “пророк”, “геній”, “ідеальна людина”. Ідея пророчої поезії у польському романтизмі тісно пов'язана з ідеєю месіанства Польщі.

основною в творчості Ю.Словацького є тематика народу. Результатом месіаністичних роздумів про обраність польського народу та його місію в світі, що розкривається через жертовність як героїчну чесноту, стало тлумачення народу як певної сили, що постійно розвиваючись і долаючи свої попередні форми, прагне до духовних та суспільних перетворень. Чинником, який сприяє духовно-світоглядній трансформації народу, є поет-пророк. У дисертації висвітлено спробу створення Ю.Словацьким власної філософської системи, якою він прагнув розтлумачити історію розвитку всесвіту, і основним принципом якої є принцип безперервного розвитку.